Аналіз сутності та визначення державної політики з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій в Україні

Размещено на http://allbest.ru

Аналіз cутності та визначення державної політики з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій в Україні

Вовчук Т.М.

Вступ

Сучасне політичне становище на території України актуалізує питання належної реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій. Це зумовлено низкою причин: по-перше, початком Антитерористичної операції (а в подальшому - Операції об'єднаних сил) на тимчасово окупованих територіях України; по-друге, залученням значної кількості населення до протидії збройній агресії з боку Російської Федерації; по-третє, поширенню серед громадян України особливого правового статусу - учасник бойових дій. Як наслідок, вищезазначене викликає необхідність належної правової регламентації такого статусу і, відповідно, запровадження механізмів для якісної реалізації прав та свобод зазначеної категорії осіб. Засобом або інструментом для цього служить державна політика, яка покликана належним чином забезпечити реалізацію прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій на території країни.

Дослідженнями сутності та визначення категорій «політика», співвідношенням понять «державна політика» та «публічна політика» займалися такі науковці, як В. Андріяш, Г Атаманчук, Ю. Бажал, Т Бєльська, К. Ващенко, О. Кілієвич, Ю. Ковбасюк, О. Кучеренко, О. Мертенс, І. Рейтерович, С. Ситник, Ю. Сурмін, С. Телешун, В. Тертичка та інші. Однак питанням державної політики щодо реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій у наукових колах приділено недостатньо уваги, що й зумовлює необхідність дослідження даної тематики.

Постановка завдання. Мета статті - дослідити категоріальний апарат державної політики з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій, визначити мету та завдання державної політики в зазначеній сфері.

Результати дослідження

Термін «політика» можна вважати одним із найбільш дискусійних і нестабільних категорій. Так, він був предметом дослідження соціальних та гуманітарних наук, зокрема філософії, юриспруденції, політології, соціології, історії, футурології, менеджменту та економіки. Слово «політика» давньогрецького походження (noUxacq) та дослівно перекладається як «державні або суспільні справи», «державна діяльність». В українській науковій термінології слово «політика» відповідає двом різним поняттям, для яких в інших мовах, зокрема англійській, використовуються різні поняття (policy та politics) [1, с. 7].

Як визначають В. Тертичка, Ю. Бажал, О. Кілієвич, О. Мертенс, Ю. Ковбасюк, К. Ващенко та Ю. Сурмін, типовими прикладами визначень цих двох понять можна вважати такі:

- політика (politics) як сфера взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів у використанні інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів і потреб; суспільна наука, що вивчає політичні інституції і принципи та поведінку влади. У більшості випадків дослідженнями такої політики займаються політичні аналітики;

- політика (policy) як план, курс дій або «напрям дій, прийнятий та дотримуваний владою, керівником, політичною партією тощо»; певний курс дій, обраний заради вигідності, зручності. Саме в такому контексті розуміється термін «державна політика» загалом чи її відповідний напрям: зовнішня, внутрішня, економічна, соціальна, культурна тощо. Близькими за змістом (але не синонімами) є терміни «програма» і «стратегія». Відповідно, політика як курс або напрям дій є предметом аналізу політики, який здійснюють аналітики політики [2, с. 5; 1, с. 8].

Таким чином, різні за своїм змістом іншомовні поняття в українській мові ідентифікуються однаково. Така недосконалість перекладу в більшості випадків й провокує дискусії щодо визначення змістовно-функціонального наповнення національного терміну «політика». Однак наукове шліфування окреслених понять є прерогативою політологів, тоді як учені юриспруденції дискутують на предмет співвідношення державної та публічної політики. Зупинимось на цьому дещо детальніше.

Поняття «public» як прикметник можна перекладати словами «публічний», «державний», «суспільний», «громадський». Зокрема, коли мається на увазі public policy, то в різних джерелах можна знайти принаймні п'ять варіантів перекладу: державна політика, публічна політика, суспільна політика, громадська політика, національна політика [1, с. 7]. Зазначене й викликає найбільші суперечки серед учених-правників. Зокрема, Т. Бєльська серед варіантів перекладу терміна public policy (державна політика, громадська політика, публічна політика) дотримується першого варіанту - «державна» [3, с. 2]. Компромісним варіантом, на думку В. Тертичка, є термін «суспільна політика» - як підкреслення важливості, що вона проводиться в суспільстві, для суспільства і в умовах розбудови громадянського суспільства [2, с. 6]. Водночас С. Телешун, С. Ситник та І. Рейтерович, зіставляючи категорії «публічна» та «державна політика», схиляються до поняття «публічна політика» [4, с. 187].

У свою чергу термін public докладно охарактеризовано в дослідженні «Англо-україн- ський глосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки», в якому визначено, що серед термінів «державна», «публічна», «громадська», «суспільна політика» для сфери аналізу політики усталеним є вживання «державна політика» [5, с. 11]. Аналогічну позицію викладено й у «Глосарії термінів політики, що базується на доказах» [6, с. 6].

Таким чином, ураховуючи вищевказані позиції, вважаємо за доцільне в подальших наукових дослідженнях використовувати термін «державна політика». Крім того, така необхідність зумовлена й усталеним термінологічним складником національної законодавчої бази. Так, Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 р. № 2268-VIII; Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 р. № 5029- VI; Проект Закону України «Про засади державної політики у сфері європейської інтеграції» від 26.04.2019 р. № 10267 та інші нормативно-правові акти вказують, що в нормотворчій площині перманентною дефініцією виступає саме «державна політика».

Отже, обґрунтувавши позицію щодо застосування вказаної категорії, необхідно належним чином дослідити її визначення та сутність. Спочатку варто вказати, що на законодавчому рівні відсутнє легітимне визначення державної політики як загалом, так і в окремій сфері (зокрема, у сфері реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій). Саме тому фундаментом для нашого дослідження слугуватимуть наукові розробки вчених, які займалися проблемами визначення державної політики.

Так, Т. Бєльська визначає, що державна політика - це сукупність намірів, державно-управлінських рішень, інструментів їх впровадження та моніторингу виконання, що реалізуються за участі основних суб'єктів (органів влади, представників бізнесу, інститутів громадянського суспільства) [3, с. 5]. В. Андріяш наголошує на тому, що державна політика є цілеспрямованою діяльністю органів державної влади для вирішення суспільних проблем, досягнення й реалізації загальнозначущих цілей розвитку суспільства або його окремих сфер. Ведучи мову далі, автор стверджує, що в ідеалі державна політика - це оптимальний синтез об'єктивних тенденцій суспільного розвитку і суб'єктивних суджень людей про власні інтереси в суспільстві [7, с. 1-2]. Державна політика, за поглядами Г. Атаманчука, є сукупністю цілей і завдань, що практично реалізуються державою, і засобів, що використовуються при цьому [8, с. 57]. Звідси випливає, що державна політика уособлює не лише безпосередню діяльність уповноважених суб'єктів, а й виступає певним орієнтиром такої діяльності, визначає її мету та цілі, окреслює заходи, які мають бути спрямовані на розвиток держави в загальному вигляді, а також окремих галузей та сфер.

О. Кучеренко у своєму дисертаційному дослідженні на тему «Державна політика: теоретико-методологічні засади дослідження процесу формування та здійснення» під державною політикою розуміє пріоритети управління державою, що фіксують стратегічні напрями економічної, соціальної, оборонної, національної, гуманітарної, екологічної та іншої внутрішньої, а також зовнішньої політики [9, с. 12]. Авторка в дефініції акцентує увагу не на способах та засобах здійснення такої політики, а на тому, що державна політика має бути пріоритетною в системі державного управління та здійснюватися за окремим напрямками, які у свою чергу вона поділяє на напрями внутрішньої та зовнішньої політики.

Здійснивши ґрунтовний аналіз зарубіжних напрацювань з даної тематики, зокрема наукові доробки Реймонда А. Розенфельда [10], Л. Пала [11], Е. Янґа та Л. Куінн [12], вітчизняні науковці систематизували трактування державної політики, що надало змогу повноцінно визначити характерні особливості даного поняття. Так, під державною політикою розуміють:

- по-перше, повноважні дії влади (способи реалізації) - дії, які реалізує державний орган, що має законодавчі, виконавчі, судові, політичні та фінансові повноваження це робити;

- по-друге, реакція на реальні державні потреби чи проблеми, тобто спроба реагувати на конкретні потреби або проблеми суспільства чи суспільних груп, організацій громадянського суспільства, окремих громадян чи органів влади;

- по-третє, орієнтованість на досягнення цілей - визначення цілей з метою вирішення певних проблем чи потреб у конкретному суспільстві;

- по-четверте, напрям (курс) дій - це стратегія або ретельно розроблений підхід, окреме рішення чи реакція;

- по-п'яте, напрям дії або утримання від неї, обрані державними органами для розв'язання певної чи сукупності взаємно пов'язаних проблем;

- по-шосте, обґрунтування дій - це пояснення логіки, на якій ґрунтуються політичні дії;

- по-сьоме, наука, що досліджує процес вироблення й ухвалення рішень, зміст державної політики та впровадження політики [1, с. 5-6; 3, с. 3].

Як бачимо, державна політика є широкомасштабною категорією, яка уособлює в собі різновекторні поняття. У залежності від того, під яким кутом ці поняття розглядати, вони матимуть різноманітний зовнішній вияв та формуватимуть абсолютно протилежні уявлення про неї (державну політику). Однак до всього вищеперерахованого треба додати, що в будь-якому випадку державна політика має бути спрямована на результат, який, у залежності від ходу її реалізації, може бути конкретизований. Це зумовлено тим, що в ході здійснення певного напряму державної політики уповноважені суб'єкти зобов'язані проводити аналіз й раціоналізацію попередніх та поточних дій з метою отримання найбільш позитивного результату.

Б. Гогвуд та Л. Ган у своїй науковій праці «Аналіз політики для реального світу» детально досліджують визначення державної політики [13, с. 34-41]. Отримані науковцями результати допомогли сформувати характерні риси державної політики. Зокрема, вона:

1) за своїм змістом є більш масштабною, ніж рішення, які приймають органи державної влади;

2) є близькою за змістом із поняттям «управління» (але водночас його можна вважати одним зі складників державної політики);

3) передбачає узгодження реальних дій та декларованих намірів;

4) може бути виявлена як у діях, так і в бездіяльності;

5) є цілеспрямованою, проте завдання можуть бути визначені ретроспективно (тобто, як зазначають Б. Гогвуд та Л. Ган, цілі, покладені в основу політики, ідентифікуються на відносно ранній стадії процесу, однак вони можуть змінюватися із часом);

6) спрямована на певний результат, однак безпосередньо кінцевий результат не завжди можливо передбачити;

7) сама по собі виступає підсумком тривалого процесу;

8) може уособлювати як інтра-, так і інтерорганізаційні зв'язки;

9) визначається суб'єктивно (як зазначають науковці, кожен дивиться на державну політику крізь «концептуальні лінзи»);

10) має породжуватися в межах урядових процедур та здійснюватися у межах конкретної сфери впливу (певного напряму);

11) може розглядатися як засіб, як інструмент, як діяльність, як механізм, як симбіоз мети та результату, як явище.

До всього перерахованого варто додати, що державна політика розробляється повноважними суб'єктами. У свою чергу розроблення конкретного курсу діяльності в межах окремого напрямку має бути спрямовано на задоволення суспільних потреб, забезпечення національної безпеки та гарантування безпечного для життя і здоров'я довкілля. Також ефективність державної політики витікає з конституційних прав та свобод людини і громадянина. Дійсно, саме права й свободи людини та громадянина є ключовим критерієм якості державної політики, адже, незалежно від того, на яку сферу або галузь вона орієнтована, така політика не може порушувати основоположні права та свободи людини. Згідно зі ст. 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Незважаючи на те, що результати державної політики можуть варіюватись і змінюватись, жоден засіб або діяльність у межах такої політики не можуть звужувати зміст та обсяг конституційно закріплених прав та свобод.

Не є виключенням і державна політика з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій. Підстави до формування державної політики в зазначеній сфері закріплені в низці нормативно-правових актів різної юридичної сили. Принагідно, що за юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на закони та підзаконні. Серед основних законів, що визначають засади державної політики щодо реалізації прав та свобод ветеранів війни та учасників бойових дій, можна виокремити:

1) Конституцію України (ст. ст. 21, 22, 27, 47-50, 65);

2) Закони України (наприклад, «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. N° 3551-ХІІ; «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 р. № 2268-УІІІ; «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ та інші.

До головних підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують державну політику з питань реалізації прав та свобод ветеранів війни та учасників бойових дій, належать:

1) Постанови Верховної Ради України (зокрема, «Про забезпечення належним медичним обслуговуванням військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, які зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров'я під час подій на сході України» від 29.05.2014 р. № 1286-УІІ);

2) Укази Президента України (наприклад, «Про заохочення військовослужбовців - учасників антитерористичної операції» від 19.05.2014 р. № 480/2014);

3) Постанови Кабінету Міністрів України («Деякі питання Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції» від 10.09.2014 р. № 416; «Питання надання статусу учасника війни деяким особам» від 23.09.2015 р. № 739 тощо);

4) Накази Міністерства соціальної політики України (наприклад, «Про затвердження Порядку ведення Єдиного реєстру учасників антитерористичної операції» від 06.02.2015 р. № 114);

5) Накази Міністерства внутрішніх справ України («Про затвердження Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни» від 23.05.2019 р. № 395);

6) Накази Центрального управління Служби безпеки України («Про затвердження Положення про комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Службі безпеки України» від 10.01.2018 р. № 30) та інші підзаконні нормативно-правові акти.

Насамперед варто зазначити, що вказані закони та підзаконні нормативні акти стануть фундаментальною правовою основою нашого дисертаційного дослідження. Також необхідно підкреслити, що вищезгаданий перелік нормативно-правових актів не є вичерпним, тому з метою систематизації правових положень вважаємо за доцільне класифікувати їх у залежності від таких критеріїв:

I. Залежно від суб'єкта нормотворчої діяльності виділимо нормативно-правові акти, прийняті:

1) Верховною Радою України;

2) Кабінетом Міністрів України;

3) Міністерством соціальної політики України;

4) Міністерством внутрішніх справ України;

5) Міністерством охорони здоров'я України;

6) Міністерством оборони України;

7) Центральним управлінням Служби безпеки України;

8) іншими органами публічної влади.

II. Залежно від напряму державної політики з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій. Зокрема, нормативно-правові акти із:

1) забезпечення реалізації основоположних прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій в Україні;

2) надання пільг ветеранам війни та учасникам бойових дій в Україні;

3) забезпечення реалізації прав на соціальну, професійну адаптацію, психологічну реабілітацію та санаторно-курортне лікування ветеранів війни та учасників бойових дій в Україні.

III. Залежно від правового статусу особи, на яку поширюється державна політика з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій, виділимо:

1) нормативно-правові акти, які визначають правовий статус ветерана війни;

2) нормативно-правові акти, які визначають правовий статус учасника бойових дій.

Запровадження в науковий обіг запропонованих класифікацій дозволить чітко розмежувати кожен із видів нормативно-правових актів, а також допоможе систематизувати правові положення під час подальших наукових досліджень не лише державної політики в окресленій сфері, а й будь-якого з напрямів.

Таким чином, резюмуючи викладене, можна зробити висновок, що державна політика з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій - це багатоаспектна система, яка включає в себе сукупність цілей, завдань та заходів, поєднує реальні дії з декларативними намірами, що знаходять свій зовнішній прояв у державно-управлінських рішеннях, які спрямовані на конкретний результат, а саме - реальну, ефективну та якісну реалізацію прав і свобод ветеранами війни та учасниками бойових дій на території України.

Під час дослідження державної політики загалом та державної політики в окремій сфері доцільно звернути увагу на один із ключових елементів, а саме - мету її здійснення.

Мета - це те, чого необхідно досягнути в майбутньому, виконавши певні дії за допомогою використання певних засобів (у контексті розуміння мети державної політики).

Мета як кінцева точка процесу визначається результатом, хоча й формується на початкових етапах діяльності. Будь-який вид державної політики здійснюється з чітко визначеною метою, в інакшому випадку така політика не має місця для існування.

З усього вищезазначеного випливає, що мета державної політики з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій закладена не лише в дефініційному визначенні, а й у самому терміні «державна політика з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій». Тобто мета державної політики у вказаній сфері полягає в досягненні такого результату, який би належним чином забезпечив ефективну реалізацію прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій. Будь-яка мета деталізується та конкретизується в завданнях. У свою чергу треба підкреслити, що основними завданнями державної політики у сфері прав та свобод ветеранів війни й учасників бойових дій є створення відповідних умов для досягнення поставленої мети.

Ст. 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 р. № 3551-ХІІ основними завданнями Закону визначає: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я [14].

Проте зазначені завдання неможливо трансферувати на державну політику щодо забезпечення прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій у тому вигляді, в якому вони існують. Це пов'язано з тим, що зазначений Закон спрямований на створення належних умов для життєзабезпечення зазначених категорій осіб, що виступає лише одним із напрямів державної політики. У свою чергу державна політика є масштабнішим явищем, а, відповідно, й завдання такої державної політики мають бути більш об'ємними за змістом.

З аналізу нормативної бази, що регламентує правові засади здійснення державної політики в цій сфері, вбачаємо, що до основних завдань державної політики щодо реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій можна віднести:

1) удосконалення чинної нормативно-правової бази у зазначеній сфері;

2) запровадження механізмів надання пільг ветеранам війни та учасникам бойових дій;

3) створення умов для психологічної реабілітації, соціальної та професійної адаптації;

4) розроблення концептуальних підходів до подальших кроків щодо протидії збройній агресії з боку іноземних держав;

5) координація діяльності органів публічної (зокрема, виконавчої) влади та місцевого самоврядування.

Таким чином, мета та завдання виступають невід'ємними елементами державної політики, які формують та спрямовують таку політику. При цьому варто зазначити, що в той час як мета державної політики у сфері реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій закладена в самій назві даного напряму державної політики, завдання ж прямо не визначені ні дефінітивним складником, ні нормативно-правовими актами, а лише випливають з аналізу їхнього змісту.

Висновки

Таким чином, резюмуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що: по-перше, дослідження державної політики з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій зумовлено політичними процесами, які відбуваються на території України; по-друге, державна політика являє собою широкомасштабне явище, яке включає в себе як безпосередні дії, так і декларативні наміри, які знаходять своє відображення в державно-управлінських рішеннях; по-третє, системоутворюючими компонентами державної політики виступають мета і завдання.

Список використаних джерел

1. Державна політика : підручник / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України ; ред. кол. : Ю.В. Ковбасюк, К.О. Ващенко, Ю.П. Сурмін. Київ : НАДУ 2014. 448 с.

2. Тертичка В. Аналіз державної політики і політологія. Політичний менеджмент. 2004. № 6. С. 3-22.

3. Бєльська Т.В. Співвідношення понять «державна політика» та «державне управління». Державне будівництво. 2016. № 2. С. 1-10.

4. Телешун С., Ситник С., Рейтерович І. Публічна чи державна політика - вітчизняна дилема вибору. Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2012. Вип. 4. С. 185-196.

5. Кілієвич О. Англо-український глосарій термінів і понять з аналізу державної політики та економіки. Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. 510 с.

6. Glossary of terms on Evidence based Public Policy / Editors : L. Honiukova, O. Kiliievych, M. Chulaievska. 2018. 28 с.

7. Андріяш В.І. Державна політика: концептуальні аспекти визначення. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2013. № 9. С 1-3.

8. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Москва : Омега-Л, 2010. 525 с.

9. Кучеренко О.О. Державна політика: теоретико-методологічні засади дослідження процесу формування та здійснення : автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01. Київ, 2001. 20 с.

10. Реймонд А. Розенфельд. Лекції з державної політики ; пер. з англ. С. Соколик. Київ : Вид-во К.І.С., 2002. 60 с.

11. Пал Л.А. Аналіз державної політики ; пер. з англ. І. Дзюби. Київ : Основи, 1999. 422 с.

12. Янґ Е. Як написати дієвий аналітичний документ у галузі державної політики : практичний посібник для радників з державної політики у Центральній і Східній Європі ; пер. з англ. С. Соколик ; наук. ред. пер. О. Кілієвич. Київ : К.І.С., 2003. 120 с.

13. Гоґвуд Б., Ґан Л. Аналіз політики для реального світу ; пер. з англ. А. Олійник. Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2004. 396 с.

14. Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту : Закон України від 22.10.1993 р. № 3551-XII. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 45. Ст. 425.

Анотація

Аналіз cутності та визначення державної політики з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій в Україні. Вовчук Т.М.

Стаття присвячена дослідженню категоріального апарату державної політики з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій. право ветеран політика україна війна

Проаналізовано основні наукові підходи до визначення понять «політика», «державна політика». Акцентовано увагу на сутності, меті та завданнях державної політики з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій. Визначено, що мета та завдання виступають невід'ємними елементами державної політики, які формують та спрямовують таку політику.

На законодавчому рівні відсутнє легітимне визначення державної політики як загалом, так і в окремій сфері (зокрема, у сфері реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій). Наголошено, що в той час як мета державної політики у сфері реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій закладена в самій назві даного напряму державної політики, завдання ж прямо не визначені ні дефінітивним складником, ні нормативно-правовими актами, а лише випливають з аналізу їхнього змісту.

Доведено, що державна політика є цілеспрямованою діяльністю органів державної влади для вирішення суспільних проблем, досягнення й реалізації загальнозначущих цілей розвитку суспільства або його окремих сфер. З'ясовано, що до головних підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують державну політику з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій належать: Постанови Верховної Ради України; Укази Президента України; Постанови Кабінету Міністрів України; Накази Міністерства соціальної політики України; Накази Міністерства внутрішніх справ України; Накази Центрального управління Служби безпеки України.

Зроблено висновок: дослідження державної політики з питань реалізації прав і свобод ветеранів війни та учасників бойових дій зумовлено політичними процесами, які відбуваються на території України; державна політика являє собою широкомасштабне явище, яке включає в себе як безпосередні дії, так і декларативні наміри, які знаходять своє відображення в державно-управлінських рішеннях; системоутворюючими компонентами державної політики виступають мета та завдання.

Ключові слова: державна політика, ветерани війни, учасники бойових дій, права і свободи.

Annotation

The article is devoted to the study of the categorical apparatus of state policy on the implementation of the rights and freedoms of war veterans and combatants.

The basic scientific approaches to the definition of the concepts of “politics”, “public policy” are analyzed.

Attention is focused on the nature, purpose and objectives of state policy on the implementation of the rights and freedoms of war veterans and combatants. It has been determined that goals and objectives are integral elements of public policy that shape and guide such policies.

At the legislative level, there is no legitimate definition of state policy, both in general and in a particular sphere (in particular, in the sphere of the exercise of the rights and freedoms of war veterans and combatants).

It is emphasized that while the purpose of the state policy in the sphere of exercising the rights and freedoms of war veterans and combatants is laid in the very title of the given direction of state policy, the tasks are not explicitly defined either by the definitive component or by the legal acts, but only follow from analysis of their content.

It is proved that state policy is a purposeful activity of public authorities to solve social problems, achieve and achieve the general

goals of development of society or its individual spheres. It is found that the main bylaws that regulate state policy on the exercise of rights and freedoms of war veterans and combatants include: Decisions of the Verkhovna Rada of Ukraine; Decrees of the President of Ukraine; Decisions of the Cabinet of Ministers of Ukraine; Orders of the Ministry of Social Policy of Ukraine; Orders of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine; Orders of the Central Administration of the Security Service of Ukraine.

The conclusion is made: the study of state policy on the exercise of the rights and freedoms of war veterans and combatants is due to political processes taking place in Ukraine; public policy is a widespread phenomenon that includes both direct actions and declarative intentions, which are reflected in government decisions; the system-forming components of public policy are the goals and objectives.

Key words: state policy, war veterans, combatants, rights and freedoms.

Размещено на Allbest.ru