Публічне адміністрування адвокатури України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Публічне адміністрування адвокатури України

Мета статті полягає в тому, щоб на базі дослідження обґрунтованих позицій вчених-юристів, нормативно-правової бази розкрити публічне адміністрування адвокатури України. В статті з'ясовано, що адвокатура як об'єкт адміністратив-но-правового забезпечення - це незалежна, правова, специфічно-професійна ін-ституція, що взаємодоповнюється, координується та співпрацює з державою для створення гарантуючого механізму захисту прав, свобод та законних інтересів осіб через надання правової допомоги, що обумовлює реалізацію публічного адміні-стрування адвокатури для правової, кадрової та організаційної підтримки цієї інституційної складової в суспільстві.

Наголошено, що адвокатська діяльність є досить широкою за своєю природою, тому суспільні відносини, які виникають, змінюються або припиняються безпо-середньо у зв'язку із здійсненням завдань і функцій державного управління по ке-рівництву господарською, соціально-культурною і адміністративно-політичною сферами здійснюється публічно-правовими методами та підлягає регулюванню ад-міністративним правом. Визначено, що публічне адміністрування адвокатури має такі особливості: здійснюється різними за функціональним та право визначальни-ми складом суб'єктами (органи юстиції, інші органи виконавчої влади, адвокат-ським врядуванням); реалізується шляхом використання специфічних елементів механізму правового регулювання, основним з яких є норма права; за змістом є стабільною, комплексною, системною, цілеспрямованою та координуючою діяль-ністю; метою є створення співпраці між адвокатурою та державою для забезпечен-ня права кожного на правову допомогу та судовий захист.

Зроблено висновок, що публічне адміністрування адвокатури України - це осо-бливий вплив державної влади на самостійний, незалежний та специфічний ін-ститут громадянського суспільства (адвокатуру), що здійснюється спеціальними суб'єктами судово-виконавчої адміністрації для правового, організаційного, інфор-мативного забезпечення адвокатів, кадрового наповнення адвокатури, розвитку ко-ординації і співпраці держави з адвокатурою з метою реалізації права кожного на правову допомогу і судовий захист.

Незалежний інститут адвокатури є складником будь-якого громадян-ського суспільства. Специфіка інституту адвокатури полягає в захисті двох абсолютно різних інтересів - приватного та публічного. Тобто, діяльність органів адвокатури в сфері публічного права, в цілому статус адвокатури як інституції громадянського суспільства, вказує на необхідність адміністративного впливу в функціонуванні адвокатури.

Публічне адміністрування адвокатури в Україні є відносно недослідженою площиною, а реформування адвокатури та запровадження євро стандартів в діяльності адвокатів підкреслюють актуальність наукових викликів у цій сфері.

Огляд останніх досліджень. Питанням публічного адміністрування адвокатури України займалися такі вчені як Н. Бакаянова,А. Бірюкова, В. Бойко, А. Борко, В. Галунько, М. Закурін, А. Іванищук, Р Ігонін, В. Куценко, Н. Меєрович, І. Орловська, Т. Плугатар, І. Прошутя, С. Цига-нок, С. Чернявський, Є. Шкребець та інші.

Проте, реформування публічних та приватних інституцій, що виконують завдання правової держави, в тому числі і адвокатури, вплинуло на зміну правовідносин, зокрема і в площині публічного адміністрування адвокатури, що зумовлює потребу в нових дослідженнях та науко-вих викликах.

Мета статті полягає в тому, щоб на базі дослідження обґрунтованих позицій вчених-ю- ристів, нормативно-правової бази розкрити публічне адміністрування адвокатури України.

Виклад основних положень. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 р. № 5076-УІ адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших ви-дів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури у встановленому законом порядку [7].

І. Орловська переконана, що адвокатська діяльність є об'єктом адміністративно-правово-го регулювання і розглядається, як система суспільних відносин, які виникають щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (фізична або юри-дична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування) в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність, які врегульовуються нормами адміністративного права з метою забезпечення охорони й захисту прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб, дотримання балансу публічних інтересів фізичних і юридичних осіб, держави й суспільства в цілому [6, с. 427].

Є. Шкребець вказує, що адвокатура виступає одночасно як партнер держави, яка взяла на себе зобов'язання забезпечити право громадян на кваліфіковану юридичну допомогу. Як гаран-туючий механізм держава використовує інститут адвокатури. Тим самим на адвокатуру покла-даються особливі суспільні функції. В цьому якраз і полягає публічний характер адвокатської діяльності. Як громадський інститут адвокатура діє на певних принципах (законності, лояльності до клієнта, дотримання адвокатської етики, незалежності, самоврядності, корпоративності, рів-ноправності адвокатів, професіоналізму), гарантує громадянам право на кваліфіковану юридич-ну допомогу [10, с. 80-85].

А. Бірюкова вказує, що адвокатура в умовах глобалізації постає не просто як незалежна правозахисна інституція чи стійкий професійний осередок, спільнота, що об'єднана загальними цінностями, інтересами та нормами поведінки. У широкому сенсі адвокатура - це також унікаль-ний комунікативний феномен, що є виразом взаємовідносин держави та суспільства, і показники якого визначають їх правовий клімат. Саме ця особливість обумовлює її приналежність до гро-мадянського суспільства, що нині характеризує стан взаємодії соціуму та держави, слугуючи проявом процесу глобалізації [2, с. 402].

С. Чернявський вказує, що адвокатська діяльність є досить широкою за своєю природою, тому суспільні відносини, які виникають, змінюються або припиняються безпосередньо у зв'язку із здійсненням завдань і функцій державного управління по керівництву господарською, соціаль-но-культурною і адміністративно-політичною сферами здійснюється публічно-правовими мето-дами та підлягає регулюванню адміністративним правом [8, с. 86-90].

Таким чином, адвокатура як об'єкт адміністративно-правового забезпечення - це неза-лежна, правова, специфічно-професійна інституція, що взаємодоповнюється, координується та співпрацює з державою для створення гарантуючого механізму захисту прав, свобод та закон-них інтересів осіб через надання правової допомоги, що обумовлює реалізацію публічного ад-міністрування адвокатури для правової, кадрової та організаційної підтримки цієї інституційної складової в суспільстві.

Сучасна адвокатура є невід'ємним і необхідним елементом механізму реалізації судової влади, яка, своєю чергою, є функцією держави. Публічний характер адвокатури зумовлюється її питомою вагою у забезпеченні державою, покладеного на неї обов'язку щодо судового захисту прав, свобод та інтересів громадян. Інакше кажучи, адвокатура, якій притаманні всі риси інсти-туту громадянського суспільства, органічно «вплітається» в механізм реалізації державної влади [2, с. 158].

Як інститут громадянського суспільства, адвокатура регулюється зі сторони державою, це цей процес називається «публічним адміністрування», тому надалі варто розкрити поняття правової категорії «публічне адміністрування адвокатури». Вченими-адміністративістами вста-новлено, що публічне адміністрування як форма реалізації публічної влади - це адміністративна діяльність суб'єктів публічної адміністрації, яка є зовнішнім виразом реалізації завдань (функ-цій) виконавчої влади, що здійснюється з метою задоволення публічного інтересу й негативно відмежовується від законодавчої судової та політичної діяльності [3, с. 18].

Поняття «публічне адміністрування адвокатури» не визначено сучасною наукою адмі-ністративного права, є дещо суміжні та тотожні категорії, зокрема, С. Чернявський вказує, що адміністративно-правове регулювання адвокатської діяльності можна визначити як сукупність основоположних засобів (норм права, правових відносин, актів тлумачення і застосування пра-вових норм та ін.) державного впливу на суспільні відносини з метою забезпечення охорони й захисту прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб та публічного інтересу держави і суспільства, що характеризується наявністю специфічного предмета, методів, типів та стадій впливу на суспільні відносини з метою їх урегулювання [8, с. 86-90].

Під поняттям «адміністративно-правове забезпечення діяльності адвокатури» Є. Шкре- бець пропонує розуміти діяльність уповноважених державою суб'єктів, що здійснюється на ос-нові й на виконання приписів адміністративно-правових норм з метою реалізації закріплених у таких нормах гарантій діяльності адвокатури задля створення умов ефективного виконання завдань і функцій адвокатури [9, с. 5].

Отже, публічне адміністрування адвокатури - це особливий вплив державної влади на самостійний, незалежний та специфічний інститут громадянського суспільства (адвокатуру), що здійснюється спеціальними суб'єктами судово-виконавчої адміністрації для правового, органі-заційного, інформативного забезпечення адвокатів, кадрового наповнення адвокатури, розвитку координації і співпраці держави з адвокатурою з метою реалізації права кожного на правову до-помогу і судовий захист.

Щодо безпосередніх особливостей публічного адміністрування адвокатури, то насампе-ред варто вказати про позицію Н. Бакаянової, відповідно до якої організаційні основи адвокатури полягають у формуванні двох блоків питань: 1) питань організації адвокатури як цілісного пра-вового інституту (передовсім, питань адвокатського самоврядування, взаємовідносин адвокатури та держави, діяльності об'єднань адвокатів тощо); 2) питань організації адвокатської діяльності як певної сукупності адвокатів, об'єднаних спільною метою (зокрема, питання набуття особами статусу адвоката, форм організації адвокатської діяльності, професійної відповідальності адвока-та не тільки перед клієнтом, а й перед адвокатською спільнотою) [1, с. 145-146].

А. Бірюкова вказує, що організація адвокатури у різних державах обумовлена загалом сукупністю таких чинників, як державний, адміністративно-територіальний і судовий устрій, а також історично сильні традиції певної спільноти/території, що у системному зв'язку зі спеціа-лізацією, яка є світовою тенденцією розвитку всіх «зрізів» адвокатури, формують оптимальну за певних умов модель цього правозахисного інституту правової системи. Спеціалізація в адво-катурі виражається в двох аспектах: організаційному (спеціалізація в системі корпоративного управління) та функціональному (спеціалізація в адвокатській діяльності).

Необхідність нормативного закріплення функціональної спеціалізації в адвокатурі України зумовлена не лише інтеграційними процесами, що їх спричиняє глобалізація, а й потребою гармонійного розвитку вітчизняної системи правосуддя, в якій існує та розвивається спеціаліза-ція судів і суддів, що також є загальносвітовою тенденцією та кореспондується з європейськими стандартами здійснення судочинства. Законодавче запровадження функціональної спеціалізації в адвокатурі України (можливості набуття статусу спеціалізованого адвоката) вимагає системного підходу, який повинен охоплювати заходи, спрямовані на розробку типологізації спеціалізації адво-катів, умов і механізму набуття такого статусу, а також організаційний зріз, який передбачає зміну відповідних структур органів адвокатського самоврядування [2, с. 402-403].

Н. Меєрович вважає, що адвокати є представниками вільної професії, призначення яких полягає у тому, щоб забезпечувати потреби суспільства у професійній, кваліфікованій правовій допомозі. Адвокати перебувають між державою і громадянським суспільством,між владою та бізнесом,у силу цього в їх статусі присутня як комерційна,так і публічна складова. Так,з одного боку адвокати діють на платній основі,а отже однією з цілей осіб,що є адвокатами чи прагнуть ними стати, є задоволення власних економічних потреб. А з іншого боку - сам інститут адвокату-ри сформувався не як комерційний, тобто,з метою отримання вигоди,а як засіб охорони та захи-сту прав, свобод і законних інтересів учасників суспільного життя, фізичних осіб та колективних суб'єктів. Адвокати хоча і не входять до складу державного механізму, тим не менш вони інди-відуалізують по відношенню до конкретних випадків правозахисну та правоохоронну функцію держави. У зв'язку із чим,остання не тільки гарантує на рівні Конституції існування інституту адвокатури,але й усіляко сприяє його функціонуванню розвитку,встановлює суворі та чіткі кри-терії набуття статусу адвоката [5, с. 375].

С. Чернявський, ґрунтуючись на позиції О. Єщук, вказує, що специфічними ознаками ад-міністративно-правового регулювання адвокатської діяльності є наступні: це різновид соціаль-ного регулювання зі специфічними рисами, що характеризуються загальністю, обов'язковістю, конкретністю, державною примусовістю, стабільністю і прогнозованістю; це один із засобів дер-жавного впливу на суспільні відносини з метою забезпечення охорони й захисту прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб та публічного інтересу суспільства і держави; являє собою систему, здійснюється за допомогою різноманітних елементів: норм права, правових відносин, актів тлумачення і застосування правових норм та ін., при цьому норма права є основою право-вого регулювання; характеризується наявністю специфічного предмету, методів, видів та стадій впливу на суспільні відносини з метою їх урегулювання; предметом правового регулювання є суспільні відносини, пов'язані з адвокатською діяльністю, здоров'я фізичних осіб та різних форм власності, впорядкування яких неможливо забезпечити без норм права; метод правового регулю-вання - це сукупність юридичних способів забезпечення охорони й захисту прав та законних ін-тересів громадян та юридичних осіб; до типів правового регулювання відносять загальний дозвіл та звільнення від заборони, до стадій - правова регламентація, конкретизація прав і обов'язків та фактична реалізація [4; 8, с. 86-90].

Є. Шкребець визначено специфічні ознаки адміністративно-правового забезпечення ді-яльності адвокатури, зокрема: адміністративно-правове забезпечення є одним із важливих ви-дів правозабезпечувальної діяльності держави, при цьому об'єктом адміністративно-правового забезпечення є професійні права і гарантії діяльності адвокатури України; здійснюється забез-печення на основі правотворчих та організаційних повноважень суб'єктів, чітко визначених у законодавстві України; процес забезпечення реалізується через особливий правовий механізм з метою забезпечення законності та правопорядку в суспільстві. адміністративно-правові заходи забезпечення адвокатської діяльності є різноманітними за своєю сутністю і природою. Їх зміст включає в себе компоненти дозволу, примусу та заохочення. У більшості випадків ці заходи ма-ють імперативний, обов'язковий характер.

Зауважується, що чинним законодавством України встановлено широкий перелік адмі-ністративно-правових заходів забезпечення адвокатської діяльності, а саме: а) формування ба-жання у особи займатись адвокатською діяльністю; б) допуску до складання кваліфікаційного іспиту; в) стажування; г) складання присяги адвоката України та отримання Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката України; ґ) підвищення кваліфікації;

д) зупинення права на заняття адвокатською діяльністю; є) припинення права на заняття ад-вокатською діяльністю. Кожному етапу притаманний комплекс заходів, зміст яких визначається як особливостями законодавства, так і практикою функціонування адвокатури і органів адвокат-ського самоврядування [9, с. 15-16].

Висновки

адміністрування публічний адвокатура

Виходячи з положення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську ді-яльність» від 5 липня 2012 р. № 5076-УІ, суб'єктами, які здійснюють публічне адміністрування адвокатури в Україні є: Кабінет Міністрів України; органи юстиції (на чолі з Міністерством юс-тиції України, що в більшій мірі здійснюють публічне адміністрування адвокатури); інші органи виконавчої влади та місцевого самоврядування); органи адвокатського самоврядування (Наці-ональна асоціація адвокатів України, Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, Вища ревізійна комісія адвокатури та інші.); громадські об'єднання.

Тобто, публічне адміністрування адвокатури має такі особливості: 1) здійснюється різни-ми за функціональним та право визначальними складом суб'єктами (органи юстиції, інші органи виконавчої влади, адвокатським врядуванням); 2) реалізується шляхом використання специфіч-них елементів механізму правового регулювання, основним з яких є норма права; 3) за змістом є стабільною, комплексною, системною, цілеспрямованою та координуючою діяльністю; 4) метою є створення співпраці між адвокатурою та державою для забезпечення права кожного на правову допомогу та судовий захист.

Отже, публічне адміністрування адвокатури України - це особливий вплив державної влади на самостійний, незалежний та специфічний інститут громадянського суспільства (адво-катуру), що здійснюється спеціальними суб'єктами судово-виконавчої адміністрації для правово-го, організаційного, інформативного забезпечення адвокатів, кадрового наповнення адвокатури, розвитку координації і співпраці держави з адвокатурою з метою реалізації права кожного на правову допомогу і судовий захист.

Список використаних джерел

1.Бакаянова Н.М. Функціональні та організаційні основи адвокатури України : дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.10. Одеса, 2017. 395 с.

2.Бірюкова А.М. Правовий статус адвоката і адвокатури: вітчизняна модель у контексті процесів глобалізації: дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.10. Академія адвокатури України, Міністерство освіти і науки України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. Київ, 2018. 508 с.

3.Галунько В., Діхтієвський П., Кузьменко О., Стеценко С. та ін. Адміністративне право України. Повний курс : підручник. Херсон : ОЛДІ-ПЛЮС, 2018. 446 с.

4.Єщук О.М. Адміністративно-правова охорона: теорія, практика та перспективи розвитку: дис. докт. юрид. наук 12.00.07. Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», 2017. 464 с.

5.Меєрович Н.А. Щодо адміністративно-правового статусу адвоката. Форум права. 2013. № 3. С. 372-375.

6.Орловська І.Г. Адвокатська діяльність як об'єкт адміністративно-правового регулювання. Форум права. 2013. № 2. С. 423-427.

7.Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012 № 5076-УІ. Відомості Верховної Ради. 2013. № 27.

8.Чернявський С.С. Адвокатська діяльність у контексті адміністративного права. Актуальні проблеми права: теорія і практика. 2013. № 28. С. 86-90.

9.Шкребець Є.Ф. Адвокатура України: адміністративно-правове забезпечення діяльності на сучасному етапі: автореф. дис. канд. юрид. наук 12.00.07. Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 2016. 20 с.

Размещено на Allbest.ru