Поняття та сутність договору про надання правничої допомоги

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття та сутність договору про надання правничої допомоги

Люльчук Н.М.

Анотація

правовий послуга юридичний

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» правнича допомога - це надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. У свою чергу, правові послуги - це надання правової інформації, консультацій і роз'яснень із правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Цивільний кодекс України не містить загального поняття договору про надання правничої допомоги, характеристики його суб'єктів, яких-небудь інших норм, спеціально цьому присвячених. Відтак уявлення про поняття, сутність і форму договору про надання правничої допомоги має складатися на підставі загальних цивільно- правових знань про договір з урахуванням специфіки правової природи договору про надання правничої допомоги. Договір про надання правничої допомоги - це договір, за яким правник зобов'язується надати клієнтові, котрий має певний юридичний інтерес у вирішенні проблемної правової ситуації, професійне юридичне сприяння з метою вирішення зазначеної ситуації у формах, передбачених чинним законодавством, а клієнт (фізична чи юридична особа) або особа, яка укладає договір в інтересах клієнта, або держава в особі відповідних державних органів, у випадках, передбачених законом, зобов'язується сплатити правникові винагороду за надану допомогу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» [1] правнича допомога - це надання правових послуг, спрямованих на забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, захисту цих прав і свобод, їх відновлення у разі порушення. У свою чергу, правові послуги - це надання правової інформації, консультацій і роз'яснень із правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації. Відповідно до ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» [2] до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Цивільний кодекс (далі - ЦК) України [3] не містить загального поняття договору про надання правничої допомоги, характеристики його суб'єктів, інших відповідних норм. Відтак уявлення про поняття, сутність і форму договір про надання правничої допомоги має складатися на підставі загальних цивільно-правових знань про договір з урахуванням специфіки правової природи договору про надання правничої допомоги.

Дослідженню питань цивільно-правового регулювання надання правничої допомоги приділялася увага у наукових працях С. Борисенка, Є. Васьковського, І. Гловацького, А. Джуської, В. Личко, М. Кратенка, П. Павліша, В. Попелюшка, О. Святоцького, І. Синяка, А. Титова, І. Токмакова, В. Третьякової, О. Філонова, В. Шкарупи та інших дослідників. Втім, незважаючи на значну кількість наукових праць вітчизняних і зарубіжних вчених із відповідної проблематики, питання сутності договору про надання правничої допомоги лишаються недостатньо дослідженими, особливо у контексті змін, яких зазнало законодавство України у 2016-2017 рр. [4; 5].

Постановка завдання. Мета статті полягає у дослідженні поняття та сутності договору про надання правничої допомоги, його правової природи.

Результати дослідження. Ст. 626 ЦК України [3] визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договори можуть бути одно-, дво- та багатосторонніми. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як зазначає В. Кисіль, сутність цивільного договору дозволяє визначати його як найбільш універсальний юридичний інструмент, який забезпечує заінтересованим особам можливість встановлювати, змінювати та припиняти відповідні цивільні права й обов'язки на основі вільного волевиявлення й усвідомлення обов'язковості виконання умов договору [6].

На думку В. Луця, поняття «сутність» пов'язане із поняттям «зміст» цивільно-правового договору, а для визначення цих понять і їх співвідношення доцільно насамперед розглянути легальне і доктринальне визначення договору як правового феномену. Науковець зазначає, що з положень ст. 626 ЦК України випливає, що договір належить до правових актів індивідуального характеру - юридичних актів, зокрема правочинів [7, с. 119-120]. Зрештою В. Луць доходить висновку, що сутність цивільно-правового договору становить угода (згода, домовленість, порозуміння, консенсус тощо) двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Справедливість такого підходу підтверджується, зокрема, визначенням договору, наведеним у Законі України «Про захист прав споживачів» [8]: договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція.

Сутність договору про надання правничої допомоги становить угода зацікавлених сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків щодо надання правових послуг (надання правової інформації, консультацій і роз'яснень із правових питань; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; здійснення представництва інтересів особи в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; забезпечення захисту особи від обвинувачення; надання особі допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації) та їх оплати.

Щодо правової природи договору про надання правничих послуг, то у вітчизняній і зарубіжній науковій доктрині можна виділити такі варіанти кваліфікації відповідного договору: як договору доручення [9, с. 162]; як договору підряду [10]; як договору оплатного надання послуг [11, с. 71]; непойменованого договору [12]; як змішаного договору [13, с. 33; 14].

Якщо проаналізувати зміст Розділу IV Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» [2], можна побачити, що щодо змісту договору про надання правничої допомоги його положення обмежуються лише вказівкою на те, що «зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики». Ч. 2 ст. 30 [2] передбачає, що «порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги», що підтверджує існування окремого договору як юридичної конструкції.

Вибір оптимальної договірної моделі взаємин правника з клієнтом зумовлений характером правових послуг. Найбільш вдалою юридичною конструкцією цього договору більшість науковців обґрунтовано вважають модель договору з оплатного надання послуг [15, с. 17-29; 16, с. 7], тим більше, що фактично йдеться про надання правових послуг.

Правові послуги - це об'єкт цивільно-правових відносин, відтак норми, що регламентують надання юридичних послуг, становлять цивільно-правовий інститут. Слід зазначити, що правовідносини, які складаються при наданні різних видів послуг, урегульовані не рівною мірою. Зокрема, діяльність із надання правничої допомоги як системи правових послуг порівняно з іншими видами вимагає створення нормативно-правової бази, що відповідає реаліям сьогодення. Для цього передусім необхідно визначитися зі змістом понять «послуга» та «правова послуга». У юридичній літературі питання про правове визначення послуги пов'язується з: цільовим призначенням послуги, її корисним ефектом від дій виконавця; здійсненням цих корисних дій виконавцем. Визначають такі характерні ознаки послуги: невідчутність; нерозривність між її наданням і споживанням; корисний ефект для замовника; зазвичай нематеріальний результат; найчастіше гарантований. Послуга становить сукупність певних дій (діяльність), які проводяться виконавцем за завданням і на користь послугоодержувача, і з метою задоволення його певної потреби [17]. Закон України «Про захист прав споживачів» [8] визначає послугу як діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням для задоволення його особистих потреб.

Щодо поняття «правові послуги» (правничі, юридичні тощо), воно наразі чітко не визначене. Так, Закон України «Про безоплатну правову допомогу» [1], вдало вирішивши питання про співвідношення правничої допомоги та правових послуг, щодо останніх обмежився лише перерахуванням їх видів. Оскільки правова послуга є різновидом послуги взагалі, їй повинні бути притаманні загальні ознаки, що відрізняють послугу від інших об'єктів цивільних прав. І, оскільки вона є специфічним видом послуг, їй також мають бути притаманні й риси, що вирізняють її із загального кола послуг Як справедливо зазначає В. Третьякова, специфіка правової послуги полягає насамперед у характері самої діяльності та її виконавця [17]. Безпосереднім виконавцем може бути лише особа, котра має юридичну освіту (бажано вищу, що впливає, зокрема, на якість правової послуги), адже особисті потреби замовника пов'язані з юриспруденцією і правом. Ще однією характерною рисою правової послуги може бути розрив у часі між її наданням і результатом, а також може передбачатися поява проміжних результатів (наприклад, складання процесуальних документів у ході судового представництва). Отже, правову послугу як предмет договору про надання правничої допомоги можна визначити як діяльність (сукупність дій) виконавця, що має юридичну освіту (правника), за завданням і на користь послугоотримувача (клієнта), з метою задоволення його особистих потреб, пов'язаних із юриспруденцією і правом (у т. ч. з вирішенням проблемної правової ситуації або запобіганням її настанню), у процесі її здійснення, спрямована на одержання матеріального чи нематеріального результату. Слід також підкреслити, що задоволення особистих потреб, пов'язаних із юриспруденцією і правом, передбачає певний юридичний інтерес клієнта, адже не можуть розглядатися як правові послуги, наприклад, послуги освітнього характеру у сфері права. Також зміст правової послуги, яка не виключає настання матеріального результату, відрізняється від класичного трактування послуги як такої, що «споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності» (ст. 901 ЦК України [3]).

Найчастіше зміст правничої допомоги становить послуга без передачі клієнтові упредметненого результату (за винятком випадків складання правником різних документів правового характеру, правових висновків тощо). У разі, коли особа потребує захисту своїх прав та інтересів, їй необхідна саме юридична допомога з боку правника-адвоката. Однак слід зазначити, що правник у процесі виконання доручення клієнта практично завжди переслідує досягнення певного нематеріального результату надання юридичної допомоги, одержання певного блага для клієнта: винесення судового рішення про присудження майна, призначення пенсій, винесення виправдувального вироку, призначення більш м'якого покарання тощо. Водночас не можна говорити про те, що предметом надання правничої допомоги є саме конкретний результат, оскільки досягнення цього результату не залежить виключно від волі й здібностей правника. Зауважимо, що, наприклад, чинні Правила адвокатської етики безпосередньо не містять заборон щодо орієнтування угоди на певний результат (так, ст. 30 Правил передбачає, що право на отримання гонорару не залежить від результату виконання доручення, якщо інше не передбачене договором про надання правничої допомоги. Тобто договір може пов'язувати право на отримання гонорару з досягненням певного результату) [18].

Основною особливістю предмета договору про надання правничої допомоги виступає мета надання правничої допомоги - захист прав і інтересів клієнта. Виходячи з цього можна віднести договір про надання правничої допомоги до каузальних договорів [19, с. 196-197]. Як відзначає Р. Мельниченко, це може бути як пряма (у формі судового представництва), так і опосередкована (у вигляді консультування, складання процесуальних і інших документів) участь правника у вирішенні юридичного конфлікту за участю клієнта [20]. Зважаючи на широкий спектр правових послуг, що складають зміст правничої допомоги, можемо говорити не лише про вирішення юридичних конфліктів, але й про запобігання їм.

Договір про надання правничої допомоги є оплатним, зокрема, у силу положень п. 4 ч. 1 ст. 1, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» [97]. Безоплатні послуги, крім прямо передбачених законом винятків (окремі випадки безоплатного зберігання, доручення, довірчого управління), звичайно не входять до предмету цивільно-правового регулювання. Необхідно відзначити, що термін «безкоштовно», який використовується у законодавстві (безкоштовна медична, правнича допомога тощо), не є синонімом «безоплатно» стосовно особи, котра безкоштовно надає певне благо. У подібних випадках витрати на надання послуги, наданої безкоштовно, відшкодовуються особі, що надала послугу, за рахунок коштів бюджету або спеціальних фондів.

Договір про надання правничої допомоги належить до двосторонньо-зобов'язувальних, синалагматичних угод, адже обов'язок клієнта виплатити правникові винагороду зумовлюється зустрічним обов'язком правника надати клієнтові правничу допомогу. Це означає, що, за загальним правилом, стосовно до договору про надання правничої допомоги кожна зі сторін зобов'язана до виконання тільки доти, поки виконання зустрічної вимоги залишається можливим, відтак зажадати виконання зобов'язання від іншої сторони можна, лише виконавши своє зобов'язання. Крім того, сторонам заздалегідь відомий обсяг надання послуг за договором, як у частині обсягу правничої допомоги, так і в частині виплачуваної винагороди. Винятком є договори абонентського юридичного обслуговування, де заздалегідь невідомо, у якому обсязі замовникові буде потрібно сприяння правника і якою мірою внесена абонентська плата буде реально відпрацьована, а також випадки встановлення в договорі про надання правничої допомоги погодинної оплати праці правника.

Чинне законодавство не містить безпосередніх вказівок про те, що правові послуги належить до групи особистих. Відсутність щодо договорів про надання послуг норм, аналогічних тим, що визначають особисте виконання при здійсненні представництва чи виконанні доручення, також не прояснює питання про можливість правонаступництва за такими договорами. Ст. 515 ЦК України передбачає, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора. Також відповідно до ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом [3]. Деякі дослідники допускають можливість зміни сторони в договорі про надання правничої допомоги на стороні правника за наявності поважних причин (наприклад, через хворобу) і за згодою клієнта [11]. На наш погляд, у разі виникнення ситуації, у якій правник через об'єктивні причини не здатен здійснювати подальше виконання договору про надання правничої допомоги, за винятком випадків, якщо угода про надання юридичної допомоги укладена з юридичною фірмою, керуючим партнером адвокатського бюро тощо, він повинен укласти з клієнтом угоду про розірвання договору, аби клієнт міг звернутися за правничою допомогою до іншого правника. Правонаступ- ництво на стороні клієнта, на нашу думку, за загальним правилом не є можливим у силу особисто-довірчих відносин між правником і довірителем. Крім того, у правонаступника може бути інший правовий інтерес у суперечці або інша, відмінна від погодженої раніше, правова позиція. Водночас можуть існувати випадки, коли правонаступництво на стороні клієнта може мати місце, наприклад, якщо йдеться про абонентське обслуговування юридичної особи, в якої відбулася зміна власника (адже ми розглядаємо правничу допомогу ширше, ніж суто захист або інші форми адвокатського представництва).

Хоча досліджуваний договір і має ознаки публічної оферти [11, с. 86; 13, с. 36-40], як публічну угоду його не можна кваліфікувати не лише внаслідок специфіки статусу правника, але й через те, що публічний договір припускає укладання угоди з кожним, хто виявить таке бажання. Це означало б, що у правника не було б можливості відмовитися від укладання договору. Однак, наприклад, ст. 28 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» [2] передбачає випадки, коли адвокат не має права укладати відповідний договір або має відмовитися від договору. Необхідно також зауважити, що публічність у цьому разі виступає на противагу фідуціарності. Що стосується можливої кваліфікації договору про надання правничої допомоги як споживчого, це можливо у випадках, якщо таку угоду клієнт укладає з юридичною особою або правником, зареєстрованим як індивідуальний підприємець, а клієнт замовляє правові послуги для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Тобто йдеться про відповідність договору ознакам, передбаченим Законом України «Про захист прав споживачів» [8].

Отже, модель договору про надання послуг цілком відповідає характеру послуг правника й оплатним засадам правовідносин. У разі здійснення юридичних дій від імені клієнта до відносин сторін також застосовуються правила про оформлення повноважень у представництві. Як слушно зазначає з цього приводу В. Богословець, «договірне правовідношення щодо надання правових послуг, будучи цивільно-правовим, володіє рядом особливих рис, що виділяють договір щодо надання правових послуг з-поміж інших подібних зобов'язань. < . > досліджувані договори характеризуються специфічним об'єктом, суб'єктним складом, предметом і фідуціарним характером» [21].

Висновки. За договором про надання правничої допомоги правник зобов'язується надати клієнтові, котрий має певний юридичний інтерес у вирішенні проблемної правової ситуації, професійне юридичне сприяння з метою вирішення зазначеної ситуації у формах, передбачених чиним законодавством, а клієнт (або особа, яка укладає договір в інтересах клієнта чи держава в особі відповідних державних органів, у випадках, передбачених законом) зобов'язується сплатити правникові винагорода за надану допомогу. Вважаємо доцільним доповнити ЦК України таким визначенням договору про надання правничої допомоги та загальними положеннями щодо його укладання і виконання.

Список використаних джерел

1. Про безоплатну правову допомогу: Закон України від 02.06.2011. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 3460-17.

2. Про адвокатуру та адвокатську діяльність: Закон України від 05.07.2012. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/ 5076-17.

3. Цивільний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/435-15.

4. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя): Закон України від 02.06.2016. URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/1401-19.

5. Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів: Закон України від 03.10.2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2147-19.

6. Кісель В.Й. Сутність цивільно-правового договору: основні підходи. URL: http://dspace. oduvs.edu.ua/Ыtstream/Ш456789/458/1/%D0%9A%D1%96%D1%81%D0%B5%D0%BB%D1% 8C%20%D0%92.%D0%99.pdf.

7. Луць В.В. До питання про сутність і зміст цивільно-правового договору. Приватне право. 2013. № 1. С. 118-128.

8. Про захист прав споживачів : Закон України від 12.05.1991. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/1023-12.

9. Ануфриев Д.В. Адвокатура как институт гражданского общества в многонациональной России: дисс. ... канд. юрид. наук. Москва, 2005. 203 с.

10. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Т. 3. Договоры о выполнении работ и оказании услуг. URL: http://libraгy.nlu.edu.ua/BIвLюTEKA/sAIT/FAкULTET%208/1/ DOGOVOR_KN_3.htm.

11. Кратенко М.В. Договор об оказании юридической помощи в современном гражданском законодательстве: дисс. ... канд. юрид. наук. Томск, 2005. 275 с.

12. Бардин Л.Н., Мастинский Я.М., Минаков А.И. О недостатках Закона об адвокатской деятельности и адвокатуре по вопросу о правовых основаниях оказания адвокатом юридической помощи. Адвокатская практика. 2003. № 4. С. 3.

13. Владимирова И.А. Особенности гражданско-правового регулирования оказания услуг адвокатом: дисс. ... канд. юрид. наук. Тверь, 2006. 202 с.

14. Карманов А.Ф. Соглашение об оказании юридической помощи как форма реализации конституционного права на получение квалифицированной юридической помощи: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. Москва, 2006. С. 17.

15. Токмаков И.С. Соглашение об оказании юридической помощи: теория и практика адвокатской деятельности: дис. ... канд. юрид. наук. Москва, 2013. 240 с.

16. Макаренко О.В. Цивільно-правове регулювання відносин, пов'язаних з наданням дієздатній особі допомоги у здійсненні її прав і виконання обов'язків: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2016. 20 с.

17. Третьякова В.П. Обязательства возмездного оказания юридических услуг: дисс. ... канд. юрид. наук. Томск, 2009. 218 с.

18. Правила адвокатської етики, затверджені Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/ show/n0001891-17.

19. Гражданское право / под ред. Ю.К. Толстого и А.П. Сергеева. Москва, 1998. 632 с.

20. Мельниченко Р.Г. Конституционное право на юридическую помощь: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Волгоград, 2001. С. 17-20.

Размещено на Allbest.ru