Правове регулювання передвиборної агітації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правове регулювання передвиборної агітації

Ярмоленко О.В.

Статтю присвячено вивченню правового регулювання передвиборної агітації в Україні, виявленню основних недоліків чинного законодавства та розробці пропозицій щодо подолання їх негативного впливу.

Передвиборна агітація в Україні де-факто розглядається відособлено від принципу забезпечення вільного волевиявлення. Численні порушення вказують на необхідність створення правових механізмів попередження зловживань суб'єктами передвиборної агітації, які загрожують вільному формуванню волі виборців.

У зв'язку з цим необхідно реалізувати в законодавстві про передвиборну агітацію правові засоби захисту права виборців на здійснення усвідомленого, вільного та поінформованого вибору.

Міжгалузевий характер правового регулювання передвиборної агітації зумовлює розпорошення норм між галузевими нормативно-правовими актами. Тому дотримання нормативного порядку передвиборної агітації суб'єктами виборчого процесу є ускладненим. У повній мірі це стосується регулювання політичної реклами; фінансування передвиборної агітації; участі держслужбовців та працівників правоохоронних органів у її проведенні; визначення ознак прихованої передвиборної агітації; змісту відомостей, які заборонено використовувати у передвиборній агітації.

Виявлено ознаки прихованої агітації, які слід врахувати у законодавстві, зокрема поширення під виглядом публічних закликів голосувати або не голосувати за кандидата недостовірної інформації, упереджених суджень. Виявлено ознаки маніпулятивного впливу на свідомість виборців через ефір теле-, радіомовників шляхом підміни змістовних матеріалів про передвиборну програму популістськими гаслами та нереалістичними обіцянками, які поширюються через часте повторення відеосюжетів тривалістю 15-30 секунд.

Новели Виборчого кодексу справлять позитивний вплив на виборчий процес, зокрема на реалізацію принципу рівних умов; у попередженні зловживань із поширення маніпулятивної та недостовірної інформації; у виправленні колізій законодавства з різних виборчих процесів.

Потребує уточнення правовий статус політичної реклами як форми передвиборної агітації. Доцільним є прописати в законодавстві про вибори окрему норму про заборону політичної реклами в ефірі телерадіоорганізацій.

Невід'ємним елементом інформаційного забезпечення виборів має бути визнано організаційно-правовий механізм протидії поширенню недостовірної інформації наклепницького характеру.

Необхідним є впровадження в Україні механізму політичної відповідальності за виконання кандидатами положень своїх передвиборних програм. У зв'язку з цим, складниками правового регулювання загального інформаційного забезпечення та передвиборної агітації виборів мають бути визнані правила обігу, збереження та ретроспективного аналізу таких матеріалів впродовж каденції діяльності обраного кандидата на виборній посаді.

Ключові слова: передвиборна агітація, інформаційне забезпечення виборів, виборчий процес, діяльність ЗМІ під час виборів, виборчі кампанії в Україні.

The article is devoted to the legal regulation of the pre-selection campaign (canvassing) in Ukraine and to identifying of opportunitiess to it improvement in the implementation of the principle of free elections.

Canvassing in Ukraine, de facto, considered apart from the principle of free forming of voter's will. Numerous violations point to the need to create legal mechanisms to prevent violations, that can be committed by actors of election campaign. That violations threaten the free formation of the will of voters. In this regard, it is necessary to improve the legislation of canvassing by legal facilities for protection the right of voters to make aware, free and informed choice.

The cross-sectoral content of legal regulation of canvassing causes a dispersion of norms between sectoral legal acts. Therefore, adherence to the normative order of election campaigning by the subjects of the electoral process is more difficult. In full it concerns the regulation of political advertising; financing of election campaigning; participation of civil servants and law enforcement officials in its holding; determining signs of hidden canvassing; the content of information that is forbidden to be used in election campaigning.

Some signs of hidden canvassing were found, that should be taken into account in the legislation, in particular, the dissemination of false information and preconceived judgments under the guise of public calls to vote or not to vote for a candidate.

Also some signs of manipulative influence on voters' consciousness through the air of television and radio broadcasters by replacing content material about the election program with populist slogans and unrealistic promises, which are spread through frequent repetition of 15-30 second.

Novels of the Electoral Code have a positive impact on the electoral process, in particular: in implementing the principle of equal conditions; in the prevention of the dissemination of manipulative and untrue information; in the remedying of conflicts of law on various electoral processes.

The legal status of political advertising as a form of campaigning needs clarification. It is advisable to prescribe in the election legislation a separate rule on the prohibition of political advertising on broadcasting organizations.

The legal mechanism to counteract the dissemination of false information of defamatory character should be considered as an element of information support for elections.

It is essential to implementing a mechanism of political responsibility of the candidates for the implementation of the main points of their election programs. In this regard, the rules for the circulation, storage and retrospective analysis of such information should also be considered as part of the legal regulation of general information support for elections and election campaigning at least during the cadence of the activity of the elected candidate in the post.

Key words: canvassing, information provision of elections, electoral process, media activity during elections, election campaigns in Ukraine.

Вступ

Попри виразні відмінності у формах та методах проведення, а також у цілях суб'єктів інформаційне забезпечення виборців та передвиборна агітація є складовими виборчого процесу, а тому повинні підпорядковуватися єдиній загальній меті. Ця обставина вказує на потребу їх вивчення в цілому, як частин єдиного організаційно-правового механізму забезпечення вільних виборів. Для цього необхідно розглянути сучасний стан правового регулювання цих підінститутів виборчого права. В межах статті увагу зосереджено на законодавстві про передвиборну агітацію.

Огляд останніх досліджень та публікацій. Проблематику передвиборної агітації порівняно добре розкрито у вітчизняній науковій літературі. Перші публікації почали з'являтися з 90-х рр ХХ ст. із початком формування галузі виборчого права незалежної України. У роботах Винникова, Л. Чорнія, С. Кальченка, О. Ковальчук, І. Кресіної, Є. Перегуди, В. Лазнікова, А. Магери, В. Мішури та інших осмислювалися теоретико-методологічні засади ведення передвиборної агітації, проводився науково-практичний аналіз перебігу минулих виборчих кампаній, розроблювалися пропозиції з удосконалення правового регулювання.

Із оформленням передвиборної агітації як самостійного підінституту виборчого права науковий інтерес до проблематики посилився. Такими науковцями як Л. Адашис, М. Афанасьєва, Довбань, Р Коваленко, М. Смокович, Т. Шевченко, Ю. Ясочко та іншими проводився правовий аналіз передвиборної агітації у її зв'язку із політичними та соціально-економічними, національними та соціокультурними чинниками впливу на волевиявлення народу, давалася правова оцінка виборчим технологіям, проводилось порівняння вітчизняної досвіду із практикою іноземних держав.

Динаміка суспільно-політичного розвитку вплинула на те, що нинішній етап становлення та розвитку правового регулювання передвиборної агітації в Україні є далеким до завершення. Тим важливішими є намагання ґрунтовно дослідити та дати належну оцінку функціюванню цього підінституту в ретроспективі. Такі ґрунтовні монографічні дослідження проводили О. Бакумов, І. Поспєлова, В. Шеверєва, Ю. Ключковський та інші.

Віддаючи належне внеску попередників у розроблення цієї проблематики автор зазначає, що у більшості випадків проведення передвиборної агітації в Україні де-факто розглядається відособлено однієї з основних засад виборчого процесу - забезпечення вільного волевиявлення. Забезпечення вільного формування волі виборця потребує імплементації у виборче законодавства правових механізмів попередження впливу на волевиявлення тих чинників, що походять зі зловживань суб'єктами передвиборної агітації. Необхідно створити додаткові правові гарантії захисту права виборців на здійснення усвідомленого, вільного та поінформованого вибору як головної умови ефективного виборчого процесу.

Постановка завдання

Мета статті полягає у вивченні правового регулювання передвиборної агітації в Україні. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань: а) визначити основні законодавчі та нормативні акти, якими врегульовано порядок проведення передвиборної агітації; б) виявити новели новоприйнятого Виборчого кодексу, пов'язані з удосконаленням правового регулювання передвиборної агітації; в) виявити основні недоліки чинного законодавства у сфері передвиборної агітації та охарактеризувати їх негативний вплив на вільне формування волі виборця.

Результати дослідження

правове регулювання передвиборна агітація

Основу правового регулювання передвиборної агітації складають такі нормативно-правові акти. Конституція України визначає основоположні принципи виборчого процесу, а також засади правосуб'єктності суб'єктів передвиборної агітації.

Законодавство про вибори (у складі Законів України «Про вибори Президента України» [10], «Про вибори народних депутатів України» [9], «Про місцеві вибори» [12], «Про Центральну виборчу комісію» [15] та інші підзаконні нормативно-правові акти) визначає такі найважливіші аспекти ведення передвиборної агітації як:

- поняття, форми та строки проведення, джерела фінансування передвиборної агітації;

- співпрацю кандидатів на виборах із засобами масової інформації з приводу розміщення матеріалів передвиборної агітації;

- дозволи та зобов'язання суб'єктів, прямо чи опосередковано залучених до ведення передвиборної агітації;

- загальні обмеження щодо ведення передвиборної агітації;

- повноваження та обов'язки державних органів у сфері проведення виборчого процесу.

Нормативно-правові акти Центральної виборчої комісії (далі - ЦВК) як джерело правового регулювання передвиборної агітації, є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відповідного виборчого процесу. Рішення ЦВК можуть спрямовуватися на: уточнення окремих питань із проведення передвиборної агітації; розгляду скарг про порушення під час ведення передвиборної агітації; припинення правопорушень під час проведення окремими суб'єктами передвиборної агітації.

Прикладом активного використання нормативно-правових актів ЦВК у регулюванні процесу передвиборчої агітації є такі її рішення, прийняті в період виборчих кампаній 2004-2019 рр.:

1) Постанова від 18 квітня 2019 р. № 834, якою було визначено окремі питання проведення теледебатів між кандидатами на пост Президента України за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів Президента України [6];

2) Постанова від 12 жовтня 2012 р. № 1457, якою було винесено попередження за порушення обмежень щодо проведення передвиборної агітації, а саме використання в матеріалах передвиборної агітації відомостей, недостовірний або наклепницький характер яких встановлено у судовому порядку [4];

3) Постанова від 15 вересня 2015 р. № 310, яка містить загальні рекомендації щодо дотримання порядку проведення передвиборної агітації та містить відповідні звернення до потенційних суб'єктів виборчого процесу та Міністерства внутрішніх справ України [5];

4) Постанова від 25 грудня 2004 р. № 1364, в якій у порядку розгляду скарги суб'єкта виборчого процесу щодо порушень у веденні передвиборної агітації ЦВК визначає сутнісні ознаки передвиборної агітації та політичної реклами у відеосюжеті [8];

5) Постанова від 23 квітня 2014 р. № 342, якою було встановлено порядки надання ефірного часу та друкованих площ для проведення передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, виділених на підготовку та проведення виборів народних депутатів України [7].

Цивільне, трудове та господарське законодавство України врегульовує порядок співпраці суб'єктів передвиборної агітації із засобами масової інформації, а також іншими особами, які можуть здійснювати ресурсне та технологічне забезпечення окремих заходів передвиборної агітації, зокрема, поширення інформації, яка є передвиборною агітацією через розміщення на носіях зовнішньої реклами, через засоби масової інформації (наприклад, Закони України «Про рекламу» [13], «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [11]).

Адміністративне та кримінальне законодавство є джерелом правового регулювання передвиборної агітації у частині визначення складу правопорушень та заходів відповідальності за їх вчинення.

Міжгалузевий характер правового регулювання передвиборної агітації, як і виборчого процесу загалом, спричиняє до невпорядкованого накопичення нормативно-правових актів. Внаслідок цього сприйняття суб'єктами відносин нормативного порядку передвиборної агітації може бути ускладненим. Показовим прикладом цьому є чинне регулювання політичної реклами в межах передвиборної агітації.

Основним недоліком є відсутність чіткої дефініції політичної реклами у законодавстві про вибори та Законі України «Про рекламу». Внаслідок «різночитань» на практиці виникають зловживання щодо належного виконання квот розміщення політичної реклами кандидатів на виборах у засобах масової інформації.

Значною є розпорошеність однотипних вимог щодо розміщення політичної реклами між кількома законодавчими актами. Наприклад, граничний ліміт обсягу друкованої площі, відведеної на політичну рекламу (20 відсотків всього обсягу номера або додатку до номера) визначає ч. 2 ст. 14 Закону України «Про рекламу», а не статті законодавства про вибори «Порядок використання друкованих засобів масової інформації». Тим більше, формулюючи вказані норми, законодавець уникає поняття «політична реклама» і вживає загальне - «агітаційні матеріали».

Дискусійним є характер належності політичної реклами до реклами загалом і застосування інших вимог законодавства про рекламу до матеріалів передвиборної агітації.

Інші приклади розпорошення правового регулювання того чи іншого аспекту передвиборної агітації знаходимо у: а) порядку фінансування передвиборної агітації; б) характеру участі посадових та службових осіб органів виконавчої влади, правоохоронних органів та ін. у передвиборній агітації; в) переліку відомостей, які заборонено використовувати у передвиборній агітації (загальна заборона поширюється на заклики до захоплення влади насильницьким шляхом, пропагування ненависті, дискримінації, зазіхання на територіальну цілісність держави, тощо); г) визначенні ознак передвиборної агітації в матеріалах, які публікуються під час виборчих кампаній як матеріалу журналістських розслідувань, експертної думки, інтерпретації будь-якої офіційної інформації.

Діючі організаційно-правові механізми забезпечення рівних можливостей в окремих випадках є недостатніми для попередження зловживань у сфері передвиборної агітації. Як зазначає М. Афанасьєва, «досвід організації виборчих кампаній підтверджує, що на проведення передвиборної агітації політичні партії та кандидати на виборні посади витрачають колосальні грошові ресурси, порівняно з якими державне фінансування агітаційних заходів щодо окремого суб'єкта є незначним, а обмежені обсяги такої передвиборної агітації - неефективними» [1, с. 78].

Вищеназвані та інші помітні недоліки діючого законодавства про вибори цілком обґрунтовано підштовхують наукові та професійні кола, а також громадськість до кодифікації виборчого законодавства у вигляді галузевого кодексу про вибори. Новоприйнятий Виборчий кодекс України вступить у дію 2023 року [16].

На думку багатьох експертів, набуття чинності цим кодифікованим законодавчим актом дозволить вирішити такі проблемні питання науки та практики проведення виборів:

- уточнити термінологію і зменшити можливості для зловживань, зумовлених «різночитанням» основних понять;

- усунути дублювання та протиріччя в законодавстві про вибори;

- узгодити норми законодавчих актів, дотичних до виборчого процесу та розробити єдиний порядок здійснення основних процесів у передвиборній агітації;

- чітко визначити зміст і склад протиправних діянь (зловживань правами) та визначити заходи відповідальності за допущення правопорушень [3, с. 77-82; 17, с. 33-40; 18, с. 40-45; 19, с. 227-237].

Стосовно ведення передвиборної агітації Виборчий кодекс України містить ряд новел, серед яких коротко охарактеризуємо такі:

1) визначення політичної реклами як виключно «друкованих агітаційних матеріалів». Будь-яке поширення засобами масової інформації матеріалів передвиборної агітації повинно здійснюватися на платній основі, з врахуванням загальних та спеціальних обмежень, квот, які висуваються законодавством до реклами загалом та передвиборної агітації зокрема;

2) удосконалення механізму відсіювання «тіньової агітації» шляхом накладення заборони на поширення інформації, яка за змістом є передвиборною агітацією (тобто містить відомості, які спонукають голосувати або не голосувати за певного кандидата), безоплатно або з оплатою з джерел, не передбачених законодавством про вибори в порядку ч. 4 ст. 203 Кодексу;

3) заборона участі у передвиборній агітації посадових і службових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органів і судів у порядку абз. 2 ч. 2 ст. 203 Кодексу;

4) удосконалення порядку використання засобів масової інформації у передвиборній агітації, яке полягає в: недопущенні маніпулятивного впливу на свідомість глядачів; поданні матеріалів передвиборної агітації під виглядом офіційних повідомлень чи соціальної реклами.

Вищенаведені та інші новели Виборчого кодексу справлять позитивний вплив на виборчий процес. Застосування цих змін у передвиборній агітації сприяло б кращій реалізації принципу рівних умов, виправленню багатьох колізій виборчого законодавства. Ці зміни сприяли б реалізації права виборців на вільне формування волі, поставивши поза законом «загальноприйняті технології» поширення маніпулятивної та недостовірної інформації через матеріали передвиборної агітації.

Повертаючись до розгляду чинного законодавства у сфері передвиборної агітації, автор зазначає, що впродовж процесу його формування та вдосконалення, автором визначено основні проблемні аспекти правового регулювання. У відкритий перелік цих питань входять: а) визначення дефініції передвиборної агітації та її розмежування із пов'язаними та похідними поняттями (наприклад, політичною рекламою); б) механізми забезпечення реальної рівності суб'єктів у доступі до засобів проведення передвиборної агітації; в) фінансування передвиборної агітації; г) заборони та інші обмеження щодо ведення передвиборної агітації.

На сьогодні у законодавстві про вибори реалізовано однаковий підхід до визначення поняття передвиборної агітації: «це здійснення будь-якої діяльності з метою спонукання виборців голосувати за або не голосувати за певного кандидата/кандидатів». Також використано однаковий підхід до визначення форм передвиборної агітації. Нормативний перелік форм передвиборної агітації автором інтерпретовано за напрямками та способом доведення інформації:

- безпосереднє спілкування кандидатів (їх представників) із виборцями (збори, зустрічі);

- спілкування кандидатів (їх представників) з представниками громадянського суспільства, експертами, журналістами, тощо (прес-конференції, «круглі столи»);

- розповсюдження матеріалів передвиборної агітації: а) через засоби масової інформації;

б) шляхом поширення друкованих агітаційних матеріалів (листівок, плакатів, інших друкованих видань); в) шляхом розміщення на носіях зовнішньої реклами;

- проведення організованих форм політичних дій з активною участю громадськості (демонстрації, пікети тощо), організованих на підтримку певного кандидата на виборах;

- проведення масових заходів на підтримку певного кандидата на виборах, а також поширення інформації про таку підтримку;

- участь третіх осіб в агітаційній діяльності на безоплатній та добровільній основі (встановлення агітаційних наметів, публічні заклики голосувати або не голосувати за певного кандидата, публічні оцінки діяльності кандидатів на виборах та інше);

- інші форми передвиборної агітації, які не суперечать законодавству України.

Наведене дозволяє охарактеризувати передвиборну агітацію як, переважно, інформаційну діяльність. Суб'єкти виборчого процесу вільні у створенні агітаційних матеріалів (за виключенням вимоги дотримання існуючих законодавчих обмежень до їх змісту). На них не поширюється жодна з вимог до змісту відомостей, притаманних інформаційному забезпеченню виборів, а саме доведення до виборців різнобічної, об'єктивної та неупередженої інформації. Відсутність механізму відповідальності за вплив на формування волі виборця внаслідок зловживань правом на інформацію, вчинених суб'єктом передвиборної агітації, створює ризики порушень принципу вільних виборів.

Одну з найбільших загроз становить поширення під виглядом соціальної реклами та публічних закликів голосувати або не голосувати за кандидата (які можуть лунати з вуст експертів, професіоналів, посадовців, лідерів громадської думки, тощо) завідомо неправдивої інформації, упереджених суджень про кандидатів на виборах. Вдаючись до такого зловживання такі «лідери думок» чинять маніпулятивний вплив на формування волі виборця. У чинному законодавстві досі не сформовано ефективного механізму припинення такого зловживання та відновлення порушених прав.

Не менш шкідливим є зловживання у доборі матеріалів передвиборної агітації у засобах масової інформації. Наприклад, часті повторення відеосюжетів тривалістю 15-30 секунд підміняють конструктивний діалог кандидата із виборцями спробами навіяти хибне [2, с. 7], гіперболізоване сприйняття особи та професійних якостей кандидата, а передвиборчу програму - популістськими гаслами та нереалістичними обіцянками. З цієї точки зору перспективним є розроблення правових механізмів політичної відповідальності за порушення кандидатами, які здобувають перемогу на виборах, основних положень передвиборчої програми.

Висновки

На основі вищенаведеного автором сформовано пропозиції щодо удосконалення правового регулювання передвиборної агітації. В першу чергу, слід чітко визначити правовий статус політичної реклами як форми передвиборної агітації.

Прийнятною є позиція авторів Виборчого кодексу, за якою політичною рекламою слід вважати друковані матеріали, розміщені на носіях зовнішньої реклами. Доцільно прописати в законодавстві про вибори окрему норму про заборону політичної реклами в ефірі телерадіо-організацій як це реалізовано в законодавстві деяких європейських країн. До розміщення інших матеріалів передвиборної агітації в ефірі слід визначити чіткий перелік вимог, основними з яких є фінансування агітації у межах виділених коштів із державного бюджету або виборчого фонду кандидата на виборах; встановити мінімальний час безперервної тривалості такого сюжету за пропозицією авторів Кодексу - 3 хвилини.

Для вирішення проблеми протидії зловживанням, які полягають у поширенні засобами масової інформації завідомо недостовірної інформації наклепницького характеру автор пропонує організаційно-правовий механізм. На першому рівні має діяти механізм прискореного судового розгляду справи про недостовірність та наклепницький характер такої інформації. На другому рівні - механізм зобов'язання кандидата принести свої вибачення, якщо таку інформацію було поширено кандидатом особисто, або членами його виборчого штабу, або політичної партії (громадської організації). В інших випадках засіб масової інформації повинен опублікувати офіційне спростування.

З метою протидії впливу на вільне формування волі виборця шляхом використання в матеріалах передвиборної агітації популістський гасел, нездійснених обіцянок, тощо необхідним є запровадження механізму політичної відповідальності. Його може бути реалізовано шляхом передбачення процедур розпуску Верховної Ради України, відклик окремих депутатів, право на критику посадової особи, відставка тощо.

Список використаних джерел

1. Афанасьєва М.В. Виборча інженерія в Україні: монографія. Одеса: Юридична література, 2014. 384 с.

2. Бурмагін О. Аналіз стану та пропозиції щодо доопрацювання проекту Виборчого кодексу (№ 3112-1) стосовно проблем регулювання правовідносин у сфері передвиборної агітації та інформаційного забезпечення виборів. Аналіз стану та пропозиції щодо доопрацювання проекту Виборчого кодексу (№ 3112-1): матеріали за результатами регіональних дискусій / Ю. Ключков- ський, О. Бурмагін, В. Венгер, Є. Радченко. Київ: Фенікс, 2018. С. 6-19.

3. Волощук О. До питання обговорення проекту Виборчого кодексу України. Вісник Центральної виборчої комісії. 2010. № 2. С. 77-82.

4. Постанова Центральної виборчої комісії від 12 жовтня 2012 р. № 1457. Постанови та протокольні рішення ЦВК: веб-сайт. ЦКЬ: https://cvk.gov.ua/pls/acts/showcard31e8-2. html?id=32482&what=0 (дата звернення: 11.06.2019).

5. Постанова Центральної виборчої комісії від 15 вересня 2015 р. № 310. Постанови та протокольні рішення ЦВК: веб-сайт. URL: https://cvk.gov.ua/pls/acts/showcardf15d. html?id=4l337&what=0 (дата звернення: 11.06.2019).

6. Постанова Центральної виборчої комісії від 18 квітня 2019 р. № 834. Постанови та протокольні рішення ЦВК: веб-сайт. URL: https://cvk.gov.ua/pls/acts/showcard6c8a. html?id=45659&what=0 (дата звернення: 11.06.2019).

7. Постанова Центральної виборчої комісії від 23 квітня 2014 р. № 342. Постанови та протокольні рішення ЦВК: веб-сайт. URL: https://www.cvk.gov.ua/pls/acts/showcard3800. html?id=38142&ptext (дата звернення: 11.06.2019).

8. Постанова Центральної виборчої комісії від 25 грудня 2004 р. № 1364. Постанови та протокольні рішення ЦВК: веб-сайт. URL: https://www.cvk.gov.ua/pls/acts/getd9c73-2. html?id=19674&ptext= (дата звернення: 11.06.2019).

9. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 17 листопада 2011 р. № 4061^1 зі змін., внес. Законом № 2683-УШ від 07.02.2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/4061-17/ (дата звернення: 11.06.2019).

10. Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999 р. № 474-ХГУ в ред. Закону № 1630-ГУ від 18.03.2004 р. зі змін., внес. Законом № 2683-УШ від 07.02.2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/474-14 (дата звернення: 11.06.2019).

11. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні: Закон України від 16 листопада 1992 р. № 2782-ХІІ зі змін., внес. Законом № 2581^Ш від 02.10.2018 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2782-12/ (дата звернення: 11.06.2019).

12. Про місцеві вибори: Закон України від 14 липня 2015 р. № 595-УІГ з зі змін., внес. Законом № 2683-УШ від 07.02.2019 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/595-19/ (дата звернення: 11.06.2019).

13. Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР в ред. Закону № 1121-ГУ від 11.07.2003 р. зі змін., внес. Законом № 2484-УШ від 03.07.2018 р. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/270/96-вр (дата звернення: 11.06.2019).

14. Про рекламу: Закон України від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР в ред. Закону № 1121-ГУ від 11.07.2003 р. зі змін., внес. Законом № 2484-УШ від 03.07.2018 р. URL: https://zakon.rada.gov. ua/laws/show/270/96-вр (дата звернення: 11.06.2019).

15. Про Центральну виборчу комісію: Закон України від 30 червня 2004 р. № 1932-ГУ зі змін., внес. Законом № 2621-УШ від 22.11.2018 р. ЦКЬ: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 1932-15/ (дата звернення: 11.06.2019).

16. Проект Виборчого кодексу України. Верховна Рада України: веб-сайт.

URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=56671 (дата звернення: 11.06.2019).

17. Стешенко Т.В. Кодифікація виборчого законодавства: зарубіжний досвід та перспективи її впровадження в Україні. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2011. Вип. 21. С. 33-40.

18. Федоренко В., Малюга А. Шляхи і напрями удосконалення законодавства про вибори народних депутатів України: теоретико-методологічні та законодавчі аспекти (частина 2). Істори- ко-правовий часопис. 2014. № 2. С. 40-45.

19. Чемсак Ю.В. Основні тенденції та напрями правового регулювання виборчого процесу на сучасному етапі державотворення. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2016. Вип. 32. С. 227-237.

Размещено на Allbest.ru