Система місцевого самоврядування: науковий потенціал пізнання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система місцевого самоврядування: науковий потенціал пізнання

Спасів Н. Я.

Анотація

самоврядування місцевий територіальний громада

У статті проаналізовано теоретичні підходи до трактування системи місцевого самоврядування. Виходячи з доктрин місцевого самоврядування, ми розкрили природу системи місцевого самоврядування як багатогранного явища. Обґрунтовано роль місцевого самоврядування в контексті формування відносин територіальної громади та держави. Встановлено, що місцеве самоврядування потребує вдосконалення теоретичного конструкту з огляду на впровадження децентралізації в Україні. Виокремлено основні підходи до трактування місцевого самоврядування з огляду на такі концепції, як змішана, європейська та англо-саксонська. У цьому контексті акцентовано увагу на особливостях, притаманних місцевому самоврядуванню, подано власне трактування, яке враховує напрацювання попередників та дає змогу по-новому визначити цю складну систему.

Ключові слова: місцеві фінанси, місцеві бюджети, місцеве самоврядування, органи місцевого самоврядування, децентралізація.

Вступ та постановка проблеми

Реформування системи місцевого самоврядування щодо децентралізації є вимогою сьогодення, оскільки держава, взявши на себе левову частку зобов'язань, виконати їх так і не спромоглась. Це об'єктивно привело до переформатування відносин з органами місцевої влади в контексті делегування повноважень, відповідно, підвищило роль місцевого самоврядування, загостривши науковий інтерес у контексті його новітнього бачення.

Панівна тенденція вітчизняних реалій регіонального розвитку та впровадження децентралізації ставить гостро питання понятійної визначеності системи місцевого самоврядування, оскільки відсутність єдиного наукового підходу вносить дихотомію в чинне законодавство та спотворює саму сутність цієї дефініції, провокуючи жвавий диспут у науковій спільноті.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у розроблення теоретико-методологічних основ пізнання системи місцевого самоврядування зробили Л. Штейн, Р. Гнейст, Г Єллінек, В. Шаповал, М. Баглай, М. Свєшников, Б. Нольде, Ж. Бюрдо, Г Барабашев, К. Шеремет, А. Градовський, О. Кутафін, В. Фадєєв, О. Батанов, В. Кампо, В. Баранчиков, В. Куйбіда, К. Арановський, В. Борденюк, В. Кравченко, А. Коваленко, Т. Смирнова, М. Корнієнко, Ю. Волошин, С. Маліков. Їх внесок є беззаперечним, проте дискусії тривають досі, що виводить на перший план подальший науковий пошук та виокремлення власної позиції.

Метою статті є висвітлення новітнього бачення системи місцевого самоврядування з огляду на науковий доробок вітчизняних та зарубіжних учених.

Результати дослідження. Т еорія місцевого самоврядування ґрунтується на визначенні імперативів формування відносин територіальної громади та держави. «Наука про місцеве самоврядування починається зі спроби розв'язати проблему, чи має громада окрему, відмінну від держави владу, чи вона є незалежною від держави публічною правовою корпорацією, міцно включеною в державний організм і виконує тільки функції органу держави» [1].

Т. Бондарук зазначає, що «визначення поняття місцевого самоврядування, які пропонувалися та пропонуються вченими, можна розподілити на три основні групи залежно від доктрини, на якій вони ґрунтуються, а саме:

європейській континентальній концепції;

англосаксонській концепції;

змішаній концепції» [2].

В основі європейської континентальної концепції лежить розгляд місцевого самоврядування як складової державного управління. Апологети цього напряму, а саме Л. Штейн, Р. Гнейст, Г. Єллінек, В. Шаповал, М. Баглай, М. Свєшников, Б. Нольде, вважають, що це є особливою формою здійснення державних функцій [3-5]. На нашу думку, саме ця концепція є пережитком минулого, а з огляду на загальносвітові та вітчизняні візії вона приречена на відхід у минуле.

Англосаксонська концепція передбачає самостійність громади у вирішенні питань місцевого значення. Серед прихильників слід назвати таких, як Ж. Бюрдо, Г. Бараба- шев, К. Шеремет, А. Градовський, О. Кутафін, В. Фадєєв,О. Батанов, В. Кампо [6-13]. Вони в категоричній формі відкидають державну природу влади територіальних громад, акцентуючи увагу на їх незалежності в усіх аспектах життєдіяльності.

Основна увага змішаної концепції сконцентрована на гарантуванні державою прав громади щодо самостійного вирішення їх місцевих проблем. Прибічниками виступають В. Баранчиков, В. Куйбіда, К. Арановський, В. Бор- денюк, В. Кравченко, А. Коваленко, Т. Смирнова, М. Корнієнко, Ю. Волошин, С. Маліков [14-20]. Ці науковці сповідують дуалізм, в основі якого лежить прояв двох протилежностей, а саме державного та місцевого самоврядування, а також їх баланс, взаємозв'язок та взаємо- регулювання.

Теоретичне різноголосся прибічників вказаних концепцій, гетерогенний характер їх наукових переконань вимагають розкриття сутності місцевого самоврядування як явища багатогранного та за своєю природою й змістом недостатньо науково обґрунтованого. У табл. 1 акумульовано наукові підходи до визначення місцевого самоврядування.

Критичне осмислення поданих у табл. 1 визначень місцевого самоврядування з огляду на три концепції дає змогу зробити висновок, що позиції науковців розділяються за трьома напрямами. Одні трактують місцеве самоврядування як діяльність громадян щодо забезпечення місцевого розвитку, інші визначають його як право територіальної громади здійснювати ту чи іншу діяльність через обраних представників, третя когорта переконана в тому, що місцеве самоврядування - це не що інше, як повноцінний інститут зі своєю чітко визначеною структурою. Проте, незважаючи на різновекторність трактувань, апологети зазначених концепцій одностайні в тому, що основою та «відправною точкою» у визначенні місцевого самоврядування є територіальна громада. Пріоритет територіальної громади в системі місцевого самоврядування прямо закріплено у ст. 143 Конституції України, за якою вона вирішує питання місцевого значення безпосередньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування, а Закон України «Про місцеве самоврядування» взагалі визнає територіальну громаду первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій та повноважень.

Як вдало зазначає Л. Муркович, «місцеве самоврядування не запроваджується згори, а виникає знизу. В його основі - усвідомлена потреба людей до самоорганізації» [21]. Спираючись саме на ці міркування, вважаємо, що самоорганізація, основу якої складають збереження автентичності, ідентифікація самобутності, забезпечення саморозвитку, виводить територіальну громаду на перше місце в системі місцевого самоврядування. Однозначним підтвердженням наших переконань є підхід до розуміння сутності місцевого самоврядування в нормативно-правових та законодавчих документах. Зокрема, в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 2) знаходимо визначення місцевого самоврядування щодо реалізації прав територіальної громади як домінуючого суб'єкта в контексті місцевого розвитку, зокрема як гарантованого державою права та реальної здатності територіальної громади самостійно, тобто через різноманітні форми безпосередньої демократії, або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України [22; 23]. Конституція України (ст. 140) аналогічно трактує місцеве самоврядування як право територіальної громади, тобто жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста, самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України [23].

Висновки. На нашу думку, місцеве самоврядування є інститутом, який створює умови для волевиявлення та самореалізації територіальної громади задля збереження автентичності, забезпечення сталого розвитку регіонів та самостійного вирішення проблем місцевого значення через сформовані органи самоврядування виключно в межах чинного законодавства. Таке визначення ґрунтується на двох латентних догмах, а саме самостійності та автентичності територіальної громади, повному невтручанні держави у справи місцевого значення. Заради справедливості зазначимо, що повністю поділяємо точку зору Ю. Панейка, який в цьому контексті зазначає, що «об'єктивно визначеною може бути лише система місцевого самоврядування конкретної держави, а не місцеве самоврядування як таке» [24].

Справді, сутність місцевого самоврядування може розглядатись тільки в межах тієї чи іншої країни, проте амбівалентно з огляду на реалії державної політики, засад організації місцевої влади, середовища функціонування територіальної громади, законодавчого та інституційного забезпечення, наявного ресурсного потенціалу та фінансових можливостей її членів.

Як зазначає відомий український дослідник І. Дробот, «вітчизняне місцеве самоврядування ефективно і повноцінно функціонуватиме не тоді, коли воно буде організоване, вмонтоване державою у політичну систему, що має місце в українському суспільстві, а тоді, коли у суспільства виникне у ньому потреба» [25]. Відповідно, місцеве самоврядування буде слабким доти, доки базуватиметься лише на формальній складовій у формі рад, виконавчих комітетів, не маючи помітну самоорганізацію локальних груп, сформовану територіальну громаду, яка є інваріантною формою реалізації влади на місцях.

Таблиця 1

Наукові підходи до трактування поняття «місцеве самоврядування»

Список використаних джерел

Ольховський Б., Єрмолаєв В. Місцеве самоврядування в Україні : навчальний посібник. Харків : Рубікон, 1998. С. 17.

Бондарук Т Місцеве самоврядування та його фінансове забезпечення в Україні : монографія. Київ : Експрес, 2009. 608 с.

Свешников М. Основы и пределы самоуправления. 3-е изд. Санкт-Петербург, 1872. С. 24.

Черник И. Основные теории местного самоуправления: происхождение и развитие. Москва : РАН ИНИОН, 1996. 36 с.

Нольде Б. Основы теории местного самоуправления: происхождение и развитие. Москва, 1996. С. 13.

Административное право зарубежных стран : учебник / под ред. А. Козырина, М. Штатиной. Москва : Спарк, 2003. 464 с.

Барабашев Г. Местное самоуправление - трудное дитя России. Москва : изд-во Моск. ун-та, 1996. 292 с.

Барабашев Г., Шеремет К. Советское строительство : учебник. 2-е изд. Москва, 1981. 55 с.

Градовский А. Системы местного самоуправления на Западе Европы и в России. Сборник государственных знаний. 1883. Т V С. 12.

Фадеев В. Муниципальное право России. Москва : Юрист, 1994. С. 35-37, 86-89.

Батанов О. Деякі теоретичні проблеми співвідношення місцевого самоврядування та державної влади. Часопис Київського університету права. 2002. № 2. С. 21-30.

Батанов О., Волошин К., Маліков С. Статут територіальної громади: проблеми теорії і практики. Київ : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАНУ ; Маріупольський гуманіт. ін-т, 2004. С. 17-18.

Кампо В. Місцеве самоврядування в Україні. Київ : Ін Юре, 1997. 36 с.

Баранчиков В. Право местного самоуправления. Москва, 1999. С. 8.

Куйбіда В. Конституційно-правові проблеми міського самоврядування в Україні. Львів : Літопис, 2001. 376 с.

Арановский К. Государственное право зарубежных стран : учебное пособие. Москва : ИД «ФОРУМ» ; ИНФРА-М, 2000. 488 с.

Борденюк В. Деякі аспекти співвідношення місцевого самоврядування, держави і громадянського суспільства в Україні. Право України. 2001. № 12. С. 24-27.

Кравченко В., Пітцик М. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні (основи муніципального права) : навчальний посібник. Київ : Арарат-Центр, 2001.252 с.

Коваленко А. Теорія і практика місцевого самоврядування в Україні : монографія. Київ, 2002. 464 с.

Корнієнко М. Державна влада і місцеве самоврядування: актуальні питання теорії і практики. Українське право. 1995. № 1 (2). С. 68-77.

Муркович Л. Територіальна громада як суб'єкт місцевого самоврядування в Україні: теоретичні аспекти. Державне управління та місцеве самоврядування. 2010. № 2 (5).

Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 травня 1997 року № 280/97. Відомості Верховної Ради України. 1997. № 24. Ст. 2.

Конституція України : прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Київ : Преса України, 1997. 80 с.

Панейко Ю. Теоретичні основи самоврядування. Львів : Літопис, 2002. С. 138-139.

Дробот І. Гарантування місцевого самоврядування: теоретико-методологічний аспект : монографія. Львів : ЛРІДУ НАДУ. С. 55.

Салов О., Королева Г Местное самоуправление: историческая практика и современность. Москва : Коноплянная, 2003. С. 14.

Баглай М. Конституционное право Российской Федерации : учебник для юридических вузов и факультетов. Москва : Издательская группа ИНФРА-М - НОРМА, 1997. 752 с.

Мигачев Ю., Семенов В. Конституционное право зарубежных стран : учебное пособие. Москва : Юрлитинформ, 2002. 240 с.

Шаповал В. Сутнісні характеристики місцевого самоврядування. Право України. 2002. № 3. С. 48-54.

Кутафин О., Фадеев В. Муниципальное право Российской Федерации : учебник. Москва : Юристь, 1997. 428 с.

Диденко А. Организационно-правовые формы местного самоуправления в России (1785-1917 гг.) : автореф. дисс. ... канд. юрид. наук. Белгород, 2002. С. 12-13.

Размещено на Allbest.ru