Зміст правовідносин у сфері кібербезпеки: проблеми теорії та практики

Відтак формування правовідносин у кібернетичній сфері і відповідне їх віддзеркалення у нормах права мають відповідати тенденціям їх розвитку, а не ґрунтуватись на застарілих уявленнях про баланс регулятивних і охоронних норм.

Правовідносини у кібернетичній сфері в механізмі їх адміністративно-правового регулювання відповідають за переведення загальних приписів норм права в суб'єктивні права і юридичні обов'язки, визначають повноваження та міру юридичної відповідальності для суб'єктів правовідносин у сфері кібербезпеки, сприяють реалізації національних інтересів у цій сфері.

Узагальнюючи теоретико-правові положення стосовно функцій правовідносин [7, с. 139-140], до рис правовідносин у сфері кібербезпеки можемо включити:

- встановлюють конкретно визначене коло осіб суб'єктів правовідносин у сфері кібербезпеки, на яких поширюється дія норм права в конкретному просторовому-часовому форматі. Цим може бути пояснена логіка ухвалення Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України», який визначає правові та організаційні основи забезпечення захисту життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, національних інтересів України у кіберпросторі, основні цілі, напрями та принципи державної політики у сфері кібербезпеки, повноваження державних органів, підприємств, установ, організацій, осіб та громадян у цій сфері, основні засади координації їхньої діяльності із забезпечення кібербезпеки;

- закріплюють конкретну поведінку, якої повинні або можуть дотримуватися суб'єкти правовідносин у сфері кібербезпеки;

- слугують умовою для можливого приведення в дію спеціальних юридичних засобів (суб'єктами забезпечення кібербезпеки) з метою забезпечення суб'єктивних прав, обов'язків, відповідальності.

Таким чином, правовідносини у сфері кібербезпеки можуть служити засобом переведення загальних розпоряджень юридичних норм у площину суб'єктивних прав і обов'язків як для суб'єктів забезпечення кібербезпеки, так і для суб'єктів правовідносин у цій сфері загалом.

Здійснений догматико-юридичний, структурно-функціональний, герменевтичний аналіз законодавства дозволив аргументувати думку про те, що у сфері кібербезпеки відчутно спостерігається відмінність в обсязі прав та обов'язків суб'єктів даних правовідносин залежно від їх правового статусу [9]. Наприклад, громадяни мають переважно права і не хочуть нести відповідальності. Натомість суб'єкти забезпечення кібербезпеки внаслідок колізійності інформаційного законодавства, тиражування одвічних помилок щодо дублювання повноважень у сфері кібербезпеки різними суб'єктами її забезпечення не можуть повною мірою реалізувати державну кібербезпекову політику, оскільки не наділені кореспондуючими їхньому адміністративно-правовому статусу правами.

Держава фактично видавлена зі сфери кібербезпекових правовідносин і в здебільшого виступає спостерігачем та фіксатором чи то відносин, що формуються, чи то правопорушень, чи то інших дій суб'єктів кібербезпекових відносин. Фактично відбувається транснаціональна монополізація глобального кібернетичного простору, включаючи і український сегмент Інтернету. Нерозробленість концепції інформаційного волонтерства, неврахування у правовій реальності відчутної ролі волонтерських та інших недержавних громадських організацій та об'єднань громадян у широкому смислі цього слова формують подальші умови для унеможливлення реалізації наступальної стратегії в кіберпросторі, формування сталих умов для стабільного процвітання національних інтересів у його межах. Про роль недержавних організацій і їхню безпосередню участь у реалізації окремих завдань кібербезпекової політики йшлося, зокрема, в Указі Президента України від 13 лютого 2017 р. № 32/2017 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи з їх нейтралізації» [10], але в практичній площині в аспекті формування дієвої системи правового регулювання конкретної участі та відповідальності громадян та недержавних організацій щодо забезпечення кібербезпеки не було зроблено відчутних кроків.

Висновки

Отже, можемо висновувати, що роль громадянського суспільства, особливо в рамках кібервідносин, потрібно кардинально переоцінити та відповідним чином відобразити це на законодавчому рівні, чітко закріпивши оновлений перелік суб'єктів забезпечення кібербезпеки та включивши до нього інформаційних волонтерів та об'єднання громадян, в тому числі аналітичні центри, суб'єктів підприємницької діяльності, що безпосередньо здійснюють свою діяльність у цій сфері.

У рамках проведеного аналізу також можемо констатувати, що формування національної системи кібербезпеки загалом відбувається за схожим алгоритмом із формуванням систем національної безпеки, протидії тероризму, боротьби зі злочинністю тощо. У жодному чинному нормативно-правовому акті не передбачено критеріїв оцінки ефективності реалізації державної кібербезпекової політики, не визначені чіткі індикатори, за дотримання або створення умов для дотримання яких мають нести відповідальність ці суб'єкти, не визначені параметри юридичної відповідальності за недотримання визначеного рівня кібербезпеки. Таким чином, гіпотетично конкретна реалізація небезпеки в аналізованій сфері не тягне за собою настання юридичної відповідальності у конкретного суб'єкта забезпечення кібербезпеки. Отже, будь-який суб'єкт цієї системи є безвідповідальним.

Отже, наразі відчувається гостра потреба в юридичному оформленні реальної участі в забезпеченні кібербезпеки недержавних суб'єктів, а також закріпленні конкретної відповідальності за реалізацію чітко визначених функцій та завдань вже наявними та легітимними суб'єктами забезпечення кібербезпеки.

Список використаних джерел

1. Діордіца І. Засади кібернетичної деонтології через співвідношення сущого та належного. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 8. С. 244-249.

2. Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2017 році». Київ : НІСД, 2017. 928 с.

3. Теорія держави і права. Академічний курс : підручник / за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. Київ : Юрінком Інтер, 2006. 688 с.

4. Теорія держави і права : конспект лекцій.

5. Государственная концепция развития малых городов и поселков городского типа.

6. Теорія держави та права : підручник [за вимогами кредитно-модульної системи навчання] / Є.О. Гіда, Є.В. Білозьоров, А.М. Завальний та ін. ; за заг. ред. Є.О. Гіди. Київ : О.С. Ліпкан, 2010. 322 с.

7. Фатхутдінов В.Г Адміністративно-правове регулювання у сфері громадської безпеки в Україні : монографія. Київ : Освіта України, 2016. 400 с.

8. Ліпкан В.А. Адміністративно-правові основи забезпечення національної безпеки України : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.07. Київ, 2008. 36 с.

9. Діордіца І. В. Кібербезпекова політика України: стан та пріоритетні напрями реалізації : монографія. Запоріжжя : Видавничий дім «Гельветика», 2018. 548 с.

10. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про загрози кібербезпеці держави та невідкладні заходи з їх нейтралізації» : указ Президента України від 13 лют. 2017 р. № 32/2017.

Размещено на Allbest.ru