Об’єкти дослідження практичного криміналістичного мислення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Об'єкти дослідження практичного криміналістичного мислення

Комісарчук Р.В.

Анотація

У статті означено окремі складники вчення про криміналістичну технологію, на основі якого можна виробити комплекс науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності діяльності з виявлення, розслідування злочинів і запобігання їм. Указану проблему потрібно розглядати через людину, через її мислення, що породжує проблему формування і трансляції практичного й теоретичного знання, яка є вкрай актуальною. її вирішення пов'язане з оновленням способів роботи зі знанням, яке має бути «вирощене» в різних сферах практики, у т. ч. криміналістичної. Без зміни принципів роботи зі знанням у практиці проблема відтворення в суспільстві цінностей теоретичного знання й теоретичного мислення не може бути вирішена, адже наука мислення є важливою частиною знань, яка дає змогу зрозуміти, як саме в нашій підсвідомості формуються різні деструктивні програми, що в різних сферах діяльності формують свої технології.

Криміналістика, формуючи засоби для боротьби зі злочинністю через трансляцію різних галузевих наукових знань, вимагає багатоаспектного пізнання в масштабах технології боротьби зі злочинністю, відповідно, як цілісної теорії й практики. Але це можна здійснити лише за допомогою криміналістичного мислення.

У мисленні розум користується зразками (образами). Зразок - це ланцюжок образів або алгоритм дій, згідно з яким ми діємо в тій чи іншій ситуації, що формує відповідну технологію діяльності. Отже, одним із засобів формування та реалізації технології є мислення. Відповідно, криміналістичної технології - криміналістичне мислення. Криміналістичне мислення включено безпосередньо в діяльність із виявлення, розслідування злочинів і запобігання їм, що дає підставу розглядати його з двох позицій: практичного криміналістичного мислення; теоретичного криміналістичного мислення.

Ключові слова: загальна теорія криміналістики, учення про криміналістичну технологію, об'єкт криміналістики, криміналістичне мислення, практичне криміналістичне мислення, об'єкти дослідження практичного криміналістичного мислення.

Abstract

is extremely relevant. Its solution is related to the renewal of ways of working with knowledge, which should be «grown» in various areas of practice, including forensic. Without changing the principles of working with knowledge in practice, the problem of reproduction in society of the values of theoretical knowledge and theoretical thinking can not be solved. After all, the science of thinking is an important part of knowledge, which allows us to understand how in our subconscious are formed various destructive programs, which, in different areas of activity, form their technologies.

Forensics, forming a means to combat crime through the translation of various scientific disciplines, requires multifaceted knowledge on the scale of technology to combat crime, and, accordingly, as a holistic theory and practice. However, this can be done only with the help of forensic thinking. In thinking, the mind uses patterns (images). A sample is a chain of images or an algorithm of actions, according to which we act in a given situation, which forms the appropriate technology of activity. Thus, one of the means of formation and implementation of technology is thinking. Accordingly, forensic technology - forensic thinking. Forensic thinking is included directly in the activities of detecting, investigating and preventing crimes, which gives reason to consider it from two positions: practical forensic thinking; theoretical forensic thinking.

Вступ

Практичне криміналістичне мислення (далі - ПКМ) співробітників правоохоронних органів - феномен своєрідний. Переважно ПКМ співробітників правоохоронних органів являє собою специфічну інтелектуальну діяльність суб'єктів державно-владних повноважень, яка полягає у вирішенні завдань службового характеру із застосуванням правових засобів і передбаченням соціальних наслідків прийнятого рішення. При цьому ПКМ проявляється як досить суперечливе явище, будучи похідним від впливу суб'єктивних та об'єктивних факторів соціального, правового й психологічного впливу [3]. Тому сутність ПКМ співробітників правоохоронної системи неможливо зрозуміти без аналізу його об'єкта.

У криміналістиці концепції криміналістичного мислення не сформовано, але інтерес до цієї проблеми має давню історію й за часом збігається з появою самої криміналістичної науки. Ще Ганс Гросс, один із основоположників криміналістики, надавав великого значення «психічним факторам, які можуть братися в розрахунок під час установленні й обговорення злочину» [1, с. 3], широко використовував дані експериментальної психології в наукових дослідженнях.

Не втрачено інтерес до проблеми і сьогодні. Наприклад, дослідження криміналістичного мислення здійснювалося в наукових працях таких вітчизняних і зарубіжних учених, як В.С. Абраменко, Е. Анушат, Т.С. Волчецька, Н.Л. Гранат, Г. Гросс, А.В. Дулов, В.О. Коновалова, О.М. Калужна, М.К. Камінський, Н.І. Клименко, А.Б. Соколов, А.В. Старушкевич, В.В. Степанов, П.А. Шамшиєв, М.П. Яблоков та ін. Однак лише А.Б. Соколов [9, с. 68-72] та М.П. Яблоков [10, с. 101-103] пропонують створення теоретичної концепції криміналістичного мислення, але автори не розкривають процес мислення суб'єктів розслідування, яке включено безпосередньо в їхню діяльність, що дало підставу автору дослідження розглядати його структурні елементи з двох позицій: 1) практичного криміналістичного мислення; 2) теоретичного криміналістичного мислення [3].

Мислення, що включене безпосередньо в практичну діяльність, більш складне, ніж теоретичне, оскільки генетично первинне щодо нього. Щоб здійснити діяльну розшифровку практичного криміналістичного мислення, потрібно означити об'єкти його дослідження.

Основна частина

криміналістичний правоохоронний розслідування злочин

Постановка завдання. Мета статті полягає у визначенні об'єктів дослідження практичного криміналістичного мислення співробітників правоохоронних органів, головним та основним призначенням яких є правоохоронна діяльність.

Результати дослідження. Об'єктом ПКМ співробітників правоохоронних органів є процеси у сфері боротьби з правопорушеннями, сама злочинність й адміністративні проступки, а також правові та організаційні засоби, за допомогою яких посадові особи правоохоронних органів вирішують поставлені перед ними завдання службової діяльності.

Іншим елементом об'єкта ПКМ співробітників правоохоронних органів є право й законодавство. Нас цікавлять галузі права, на основі яких ведеться боротьба зі злочинністю і які виступають головним чином як засоби вирішення соціально-правових завдань. Вихідним положенням для подальшого розгляду наших проблем є таке: процес регулювання поведінки людей за допомогою права суперечливий, регулювання має бути оптимальним, припускати як необхідний захід компроміс.

Стан кримінальної активності в Україні, набрання чинності Кримінальним кодексом України 2001 року [4], Кримінальним процесуальним кодексом 2012 року [5] і прийняття низки законів України («Про Національну поліцію» (2015 рік) [8], «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (2015 рік) [7] тощо) дають змогу сьогодні вести мову про можливість використовувати нові підходи в оперативно-розшуковій, слідчій, дізнавальній і профілактичній діяльності правоохоронних органів. Із посиленням репресивних заходів проти осіб, які вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини, уважаємо, що подальше стримування злочинності, інтереси діяльності правоохоронної системи, усієї політики в правоохоронній сфері з необхідністю вимагають максимального використання методів своєрідного компромісу, що в правоохоронній діяльності досить перспективно, оскільки відкриває можливості розвитку ПКМ співробітників служби кримінальної поліції й слідчих апаратів.

Відмова від всеохопної адміністративно-поліцейської системи з метою більш глибокого інтегрування правоохоронних органів у соціальну систему забезпечує актуальність іншої теорії - теорії адміністративного договору. Як правова форма управлінської діяльності, наприклад, ОВС адміністративний договір характеризується поєднанням рис адміністративного та цивільно-правового договору. Удосконалення цієї форми істотно вплине на ступінь правової культури й соціально-правового мислення в ОВС.

Складна теоретико-правова проблема оптимальності закону - тема окремого дослідження. Наприклад, у відносинах ОВС із населенням завжди відчуваються наслідки вічної проблеми - протиріччя (конфлікт) особи та держави. Наприклад, будучи державною структурою, система МВС, наділена повноваженнями, пов'язаними з примусом, може й повинна розраховувати лише на розуміння й підпорядкування. З іншого боку, розуміння оптимальності правового регулювання з позицій співробітників ОВС може відрізнятися від розуміння його оптимальності законодавцем. Так, через призму Концепції судової реформи [6] у результаті процесів демократизації й лібералізації посилені гарантії прав заарештованих (затриманих) через оскарження рішень суду у вищий суд, дозволено без обмежень листування з рідними, побачення й передачі, уведено новий запобіжний захід - домашній арешт тощо. Можливо, це необхідно. Але виникає запитання про правові засоби забезпечення досудового розслідування. Як саме законодавець оптимізував законодавство за вісім років існування Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України, забезпечивши слідчих можливістю всебічного й об'єктивного розслідування злочинів у нових соціально-правових умовах? Істотно змінилася криміногенна ситуація в бік погіршення, посилені гарантії захисту прав підозрюваних та обвинувачених, але нічого практично не переглянуто в роботі слідчого.

Аналіз низки правових актів (Кримінального кодексу України, КПК України, Закону України «Про Національну поліцію» [4-8] тощо) дає змогу визначити цілі, які стоять перед правоохоронними органами: 1) скорочення числа злочинів та адміністративних проступків (останніх у частині впливу з боку ОВС). Однак така мета виходить за межі можливостей цієї державної структури й передбачає участь інших соціальних інститутів, змін низки об'єктивних умов. При цьому заплутаною видається ситуація з адміністративною діяльністю, оскільки не більше ніж 60% справ про адміністративні проступки виявлені й припинені ОВС, значна частина яких підлягає розгляду іншими суб'єктами адміністративно-юрисдикційної діяльності. Сучасне законодавство, яке регулює діяльність ОВС у сфері боротьби з адміністративними правопорушеннями, являє собою приклад крайньої неоптимальності, створюючи плутанину в правозастосуванні; 2) запобігання злочинності, виявлення й усунення обставин, що сприяють вчиненню злочинів. Але на злочинність впливає величезна кількість чинників, а профілактичні можливості ОВС досить обмежені; 3) виявлення осіб, від яких можна очікувати вчинення злочинів. Навіть якщо мати на увазі категорії осіб, які перебувають на профілактичних обліках, то й тут говорити про реалізацію цієї мети можна з істотними застереженнями; 4) виправлення осіб, які вчинили злочин. Мету можна вважати досягнутою, коли жоден правопорушник не вчинив знову злочин. Але навіть у так звані «благополучні часи» показник рецидиву ніколи не опускався нижче позначки 25-27%; 5) забезпечення невідворотності покарання. Кінцева мета полягає в тому, щоб жоден винний не уникнув відповідальності й до кожного правопорушника застосовувалися заходи, що можуть найкращим чином забезпечити його ресоціалізацію; 6) установлення істини в кримінальному провадженні, тобто всебічне, повне, об'єктивне та швидке встановлення обставин справи в процесі розслідування; 7) швидке й повне розкриття злочинів. Кінцева мета в цьому випадку полягає в тому, щоб у мінімальні терміни були розкриті всі скоєні злочини, тобто встановлені всі особи, які вчинили злочини; 8) швидке виявлення злочинів та осіб, які їх учинили. Кінцева мета полягає у виявленні всіх фактично скоєних злочинів і всіх осіб, причетних до них.

1. Є низка конкуруючих завдань. Так, конкуруючими виявляються цілі, з одного боку, усебічного повного об'єктивного, а з іншого - швидкого дослідження обставин справи, відповідно, протиріччя цілей прискореного функціонування правоохоронних органів і мети справді результативного їх функціонування - забезпечення невідворотності відповідальності.

2. Невідповідність цілей окремих елементів системи. Так, повна реалізація мети - виявлення всіх злочинів та осіб, які їх учинили, у результаті низької «пропускної здатності слідства й виправної системи призведе до збою» всієї системи МВС, у кінцевому підсумку, не до скорочення, а до зростання злочинності.

3. Деякі цілі недостатньо реалістичні, а тому, по-перше, не забезпечують ясної перспективи діяльності; по-друге, позначаються на якості правових актів, що визначають правове становище, форми й методи діяльності окремих структур системи МВС. Чи не випадковою, на наш погляд, є наявність у правових актах такого поняття, як «боротьба» для позначення в одних випадках завдань, в інших - функцій, у третіх - обов'язків тих чи інших елементів системи правоохоронних органів.

Отже, ПКМ співробітників правоохоронних органів, з одного боку, породжене станом правової системи загалом, її частини, яка є нормативно-правовою основою діяльності правоохоронної системи, з іншого - наявними реаліями соціальної дійсності, практикою правоохоронної діяльності, істотною суперечливістю, що впливає на ступінь підготовленості до прийняття правових рішень. Уважаємо, що самостійним елементом об'єкта ПКМ співробітників правоохоронних органів буде реалізація правових норм, першою формою якої є використання правових приписів.

Нормативне регулювання діяльності правоохоронних органів, як відомо, забезпечує підпорядкування співробітників загальним та однаковим умовам. Тим самим із максимальною повнотою досягається головна мета соціального регулювання - упорядкування всього соціального життя передусім через формування в ньому громадської стійкості, стабільності й незалежності від негативних випадків чи свавілля.

Однак і тут існують ситуації вибору того чи іншого рішення. Це проявляється, наприклад, у прийнятті рішень щодо застосування співробітником поліції спецзасобів, зброї, різних заходів адміністративного впливу (відповідно до ст. ст. 29-46 Закону України «Про Національну поліцію») [8], про доставлення правопорушника, адміністративне затримання (ст. ст. 259, 261-263 Кодексу України про адміністративні правопорушення) [2], відкритті кримінальних проваджень, проведенні слідчих дій та оперативних заходів, обранні обмежень щодо піднаглядних тощо.

Іншими словами, велике число ситуацій, у яких співробітнику правоохоронних органів необхідно думати про те, чи буде він використовувати ту чи іншу правову норму, щоб дотриматися інтересів особи й інтересів суспільства, як саме це рішення здійснити, щоб воно було оптимальним.

Особливо чітко ці ситуації проявлялися в кінці 80-х - початку 90-х років ХХ ст., коли внаслідок деякої невпорядкованості законодавства, що регулює проведення масових суспільно-політичних заходів, співробітники правоохоронних органів приймали рішення, керуючись міркуваннями, застосовувати чи не застосовувати правові заходи впливу щодо порушників.

Друга форма реалізації права - дотримання правових норм. У разі врахування тісного зв'язку дотримання правових норм і їх використання необхідно відзначити головну відмінність між ними. Якщо під час використання тієї чи іншої норми мова може йти про порівняно велику альтернативність вибору рішення, то дотримання норми права - це вид поведінки, що передбачає жорстке дотримання правопорядку. В іншому випадку мова йде про порушення законності у вигляді злочину, адміністративного або дисциплінарного проступку.

Третя форма реалізації норми права - правозастосування. У діяльності правоохоронних органів - це рішення про зміну запобіжного заходу, кваліфікацію злочинів та адміністративних проступків, прийняття юрисдикційних рішень у справах про адміністративні правопорушення, видача ліцензій, дозволів, здійснення інших юридично значимих дій. І тут головна складність для ПКМ полягає в з'ясуванні змісту правових норм і наслідків їх застосування.

ПКМ співробітників правоохоронних органів має поєднуватися з іншим елементом його об'єкта - станом правоохоронних органів, інших державних і недержавних органів, що здійснюють вплив на правопорушення. Соціально-правова оцінка власного відомства, не завжди адекватна оцінка дій інших правоохоронних органів тощо - основні моменти, що становлять характеристику цього напряму ПКМ.

Можна й необхідно критично оцінювати ПКМ, але не можна не брати до уваги те, що жоден із державних (і недержавних) органів, таких як ОВС, не бере участі з таким високим ступенем відповідальності в ліквідації негативних соціальних явищ, причини й умови яких лежать поза сферою їх досяжності. Наприклад, на ПКМ співробітників ОВС традиційно накладається стереотип про відповідальність поліції якщо не за все, то за дуже багато.

Об'єкт ПКМ співробітників правоохоронних органів включає думку про населення й думку населення про правоохоронні органи. З позицій ПКМ необхідно сьогодні ясно визначити реально досяжні цілі в правоохоронній діяльності, приділивши увагу й соціально-правовій захищеності співробітників правоохоронних органів. У зв'язку з цим досить перспективним напрямом є вивчення ПКМ співробітників правоохоронних органів у рамках проблеми їхнього соціально-правового статусу, що може бути охарактеризований тим, яке місце з позицій нормативного регулювання особа посідає в системі суспільних відносин, тобто якими правами й обов'язками особа може володіти.

Висновки

Отже, проведене дослідження дає змогу, на наш погляд, виділити такі найважливіші об'єкти ПКМ співробітників правоохоронних органів, як злочин і сфера боротьби з правопорушеннями загалом, право й законодавство, процес реалізації правових норм, стан правоохоронних органів та інших державних і недержавних органів та організацій, що здійснюють вплив на правопорушення в країні, думка правоохоронців про населення й думка населення про правоохоронні органи.

Список використаних джерел

1. Gross G. Krimmalpsihologia. Garz, 1898.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. №8073 - X. Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР). 1984. Додаток до №51. Ст. 1122. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10.

3. Комісарчук Р.В. Перспективи розвитку криміналістичного мислення. Держава та регіони. Серія «Право». 2020. №1.

4. Кримінальний кодекс України: Закон України від 08.06.2001 №2341-III, текст зі змін. станом на 13.04.2020. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2001. №25-26. Ст. 131.

5. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13.04.2012 №4651-VI, текст зі змін. станом на 13.04.2020 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2013. №9-10, 11-12, 13. Ст. 88.

6. Про Концепцію судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України від 28.04.1992 №2296-XII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1992. №30. Ст. 426.

7. Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів: Закон України від 10 листопада 2015 року №772-VIII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2016. №1. Ст. 2.

8. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 №580-VIII. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2015. №40-41. Ст. 379.

9. Соколов А.Б. Криминалистическое мышление: понятие и содержание. Психопедагогика в правоохранительных органах. 2013. №4 (55). С. 68-72.

10. Яблоков Н.П. Некоторые проблемы криминалистики в свете сегодняшнего дня. Актуальні питання судової експертизи та криміналістики: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Харків, 7-8 листопада 2013 р.). Харків: Право, ХНДІСЕ, 2013. С. 101-103.

Размещено на Allbest.ru