Ґенеза поглядів на державу і право К. Левицького

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПВНЗ Університету Короля Данила

Генеза поглядів на державу і право К. Левицького

Стечишин Алла Василівна, кандидат юридичних наук, викладач кафедри теорії та історії держави і права

м. Теребовля

Анотація

Мета. Метою статті є виокремлення основних етапів та чинників, що впливали на державно-правові погляди К. Левицького. Методика. Методика включає аналіз наративної бази, а також епістолярної спадщини К. Левицького, з подальшим узагальненням і формулюванням відповідних висновків та рекомендацій. Для об'єктивності дослідження, використано комплекс загальнонаукових, спеціально-юридичних, спеціально-історичних та філософських методів наукового пізнання, а також принципів об 'єктивності, історизму, системності і всебічності. Результати. Встанволено, що К. Левицький зробив для розвитку українських громадських організацій і створення фізичних і юридичних осіб сільського підприємництва дуже багато вагомих справ, а в низці своїх розробок норм виборчого, цивільного, податкового права вніс чимало поправок і домігся їх прийняття в парламенті, що значно полегшило життя галицьких українців. Головним змістом його освітньої, громадської, економічної, політичної, адвокатської і парламентської діяльності було домогтися, щоб українці Східної Галичини не застигли у своїй етнографічній самоідентифікації, не зупинилися у своєму політичному національному самоусвідомленні, а піднялися до правового розуміння шляхів розбудови української національної ліберально-демократичної держави європейського взірця. Наукова новизна. В роботі виокремлено об'єктивні та суб'єктивні фактори впливу на погляди К. Левицького на державу і право, його адвокатську діяльність та парламентські ініціативи у стінах імперського парламенту. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Ключові слова: державно-правові погляди, К. Левицький, погляди на державу і право, правотворча діяльність, адвокатська діяльність.

Purpose. The purpose of the article is to highlight the main stages and factors that influenced the state-legal views of K. Levitsky. Method. The methodology includes an analysis of the narrative base as well as the epistolary heritage of K. Levtsky, with further generalization and formulation of relevant conclusions and recommendations. For the objectivity of the study, a set of general scientific, special-

legal, special-historical and philosophical methods of scientific cognition, as well as the principles of objectivity, historicism, systematicity and comprehensiveness were used. Results. It is established that K. Levytsky has made a lot of important cases for the development of Ukrainian public organizations and the creation of individuals and legal entities of rural entrepreneurship, and in a number of his developments of the norms of electoral, civil, tax law he made many amendments and achieved their adoption in the parliament, which greatly facilitated the lives of Galician Ukrainians. The main content of his educational, social, economic, political, advocacy and parliamentary activity was to ensure that the Ukrainians of Eastern Galicia did not stiffen in their ethnographic self-identification, did not stop in their political national self-awareness, but rose to the legal understanding of the ways of building the Ukrainian-democratic national liberation European model. Scientific novelty. The article highlights the objective and subjective factors influencing K. Levitsky's views on the state and law, his advocacy and parliamentary initiatives within the walls of the imperial parliament. Practical significance. The results of the study can be used in further historical and legal studies, preparation of special courses.

Key words: state-legal views, K. Levitsky, views on the state and law, law-making activity, advocacy.

Постановка проблеми. Дослідження державотворчої діяльності К. Левицького є актуальним з огляду на активні трансформаційні процеси сучасного політичного простору сучасної України. Постійний пошук оптимальних шляхів вирішення буденних і складних політичних, соціально-економічних, культурних та інших питань, завжди цікавив людей. Практичні кроки, які застосовувалися з метою вирішення цих проблем є важливими, а їх повторення в наші дні закономірне. Процеси національного відродження в Галичині другої половини ХІХ ст. та державотворення на початку ХХ ст. виносили на поверхню політичного життя різні погляди, зокрема й критичні, різні оцінки щодо тактики домагання української автономії та самостійництва. Але в ході запеклих дискусій провідні діячі вміли знаходити компроміс заради реалізації національної ідеї. На наш погляд, в сучасній Україні бракує державних діячів, які б підпорядкували власні інтереси інтересам загальнонародним та самовіддано працювали на благо народу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Наукова спадщина, а також громадсько - політична діяльність К.Левицького активно вивчається українськими правниками та істориками. Однак, поза увагою дослідників, досі залишалися питання еволюції та факторів зовнішнього впливу на державні та правові погляди відомого галицького правника кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Методологічною основою нашого дослідження стали праці Н. Артикуца, І. Андрухіва, М. Грушевського, Л.Ілина, В.Ковалика, І. Макуха, С.Сворака та ін.

Постановка завдання. Метою нашого дослідження є розкриття та аналіз основних етапів та чинників, що впливали на державно-правові погляди К. Левицького

Виклад основного матеріалу дослідження. Дослідники державотворчої діяльності К. Левицького відзначають, по-перше, його високий юридичний професіоналізм; по-друге, досить стійку і неперевершену моральність у повсякденному житті; по -третє, він посідав унікальне місце в історії відродження української національної держави. Власне К.Левицький був одним із тих, хто заклав підвалини для державницького розуміння національного руху українців. Він надав чітких рис національним та міжнаціональним ід еям, які активно розвивалися у Галичині з другої половини ХІХ ст. та активно впливали на правосвідомість населення [1, с. 60 -61].

Одним із перших, хто влучно охарактеризував К.Левицького, як особистість був О.І. Сохоцький, який зауважував, що «широке знання і велика роботящість робила участь його (К.Левицького - А.С.) в проводі різних національних організацій не лише корисною, але не раз прямо необхідною» [2, с. 137].

Власне виховання та освіта сформували в К.Левицького швидкість професійного правового мислення, залізну волею, хист до адвокатської роботи, енергійність у поширенні правових знань в середовищі галицького українства. Найвиразніше в його характеристиці виявився хист до громадської роботи серед селян. Це була людина, відкрита своїми знаннями і вміннями для служіння українству. Він вмів з'єднувати своїми ідеями і пропозиціями людей і буквально спалахував ентузіазмом у намаганні пробудити в українському селянському середовищі потяг до правових знань та сформувати, зрушити у їх почуттях і волі український національний патріотизм, поєднаний у світоглядну перспективу на державотворення.

Першим на що звернув увагу К.Левицький була відсутність у Східній Галичині освітніх юридичних видань. Спадком К. Левицького є його подвижницька праця у справі видання журналу «Часопись правнича», в якому доктор права започаткував систематичну працю «правнича термінологія». Часопис виходив у світ із 1889 до 1900 р. за підтримки О. Огоновського, А. Горбачевського, Є. Олесницького і С. Федака. К. Левицький працював незмінним редактором, сам із номера в номер подавав до друку власні наукові розвідки. Співпрацюючи тривалий час з громадською організацією «Просвіта», він надавав цілу низку правових порад як для керівників цих інституцій, так і для читачів, оскільки на той час у Східній Галичині було впроваджене конституційне право, цивільне, господарське, кримінальне, норми якого друкувалися в основному німецькою і польською мовами, в українських перекладах залишалися латинські назви або польські, що не завжди було зрозуміло широкому загалу.

Зауважимо, що увага до юридичної термінології та її розбудови на власній національній основі, стан і глибина її вивчення - це показники рівня розвитку держави, суспільства, нації, національної свідомості і правосвідомості, національної духовної культури у різних її проявах [3, с. 56]. Важливу роль у формуванні української юридичної термінології відіграв укладений К. Левицьким у 1893 р. «Німецько-український правничий словар», над яким він працював майже 10 років (1920 р. перевидано у Відні). Особливо активною була робота над словником у 1883 р., коли було створено комітет, до якого увійшли перекладачі та правники, які спільно займалися перекладами австрійських законів українською мовою. Під керівництвом К. Левицького австрійські закони перекладали також члени львівського товариства «Кружок правників» [4, с. 78--79]. З огляду на те, що імперське законодавство, за словами Л.Ілина, було половинчастим, і не забезпечувало дотримання прав усіх соціальних прошарків населення імперії загалом, та Галичини зокрема [5, с. 18], робота К.Левицького над правничою термінологією мала важливе практичне значення. Важливість полягала в тому, що малоосвічені галичани не розуміли норм права, яке було сповнене спеціалізованою термінологією іншомовного (німецького) походження.

Одним із перших політичних виступів К. Левицького була його участь в якості секретаря «Народної Ради» у конференції намісника гр. Казимира Бадені з українськими представниками, що започаткувала так звану «нову еру». В дискусії К. Левицький стверджував, що «ми стоїмо на становищі, що ми маємо право заступати український нарід, а ніхто інший, і готові порозумітися з австрійським урядом на основі рівноправності нашого народу» [6, с. 237].

У 1907 р. К. Левицький став послом до Віденського парламенту, а в 1908 р. - послом до галицького сейму [2, с. 139]. З 1910 р. саме К.Левицький очолював українську фракцію імперського парламентарну. Це були «розважні політики, що своєю довголітньою працею привикли були нагромаджуванням громадських сил здобувати еволюційним шляхом все нові осяги. Вони намагалися надавати виступам українських послів поважного характеру, щоб цим способом здобувати прихильність і зрозуміння в парламенті й уряді та поволі добиватися зміни режиму в Галичині» [2, с. 160]. Таку тактику радив українцям парламентарний посол, а пізніше творець чехословацької держави Т. Масарик. В одній із своїх промов він сказав, що українська парламентська фракція «виказує добрі прикмети, але має теж деякі хиби. Членам партії, що в короткім часі через добру організацію й агітацію дійшли до такої сили, нелегко приходиться стати добрими парламентарними політиками. В політиці треба мати терпеливість і зачинати від малої політичної роботи» [6, с. 481-482]. Одним із наслідків парламентської діяльності К. Левицького стало те, що «українська репрезентація здобувала собі симпатії в парламенті і українців почали вважати за зрілий, конструктивний елемент» [2, с. 140].

Цісар Франц Йосиф поважав К. Левицького як ерудованого, толерантного, виваженого політика й законослухняного громадянина і нагородив його лицарським орденом - «Хрестом Леопольда» [4, с. 27]. К. Левицький під час зустрічей із прем'єр -міністром Карлом Штірком переконував його, що «через нужду народа терпить і держава». Прем'єр -міністр підтримав пропозиції К. Левицького, і для економічного розвитку краю було виділено 1 млн. крон [7].

Під впливом парламентської та сеймової діяльності К.Левицький сформулював кредо своєї політичної і державотворчої діяльності, що в «політиці треба брати що можна і поки час, щоб не було запізно» [8, с. 13]. Представники окремих політичних сил критикували парламентську діяльність К. Левицького та очолюваної ним партії за надмірну миролюбність до австрійської держави. Радикали та представники опозиції називали політику К. Левицького «політикою малих діл», що придушує пафос боротьби розворушених мас та заступає конечну мету, до якої має змагати народ. Проти політики К. Левицького виступав також М. Грушевський у «Літературно - науковому віснику» [9]. К.Левицький відповідав на такі закиди, що передусім треба невпинною органічною працею піднести народ на вищий щабель, виховати широкі кадри фахової інтелігенції, добитися її входження до всіх державних і самоврядних інститутів, і тоді домагатися національної автономії.

Залишаючись найвпливовішим представником адвокатської групи українських парламентаріїв у Галицькому сеймі та австрійському сенаті, К. Левицький був тією постаттю, яку підтримували широкі кола ліберально налаштованих державних і політичних діячів в його пропозиціях з удосконалення виборчого та податкового законодавства. Доктор права І. Макух вказував, що К. Левицький дуже тонко і дипломатично вів переговори з представниками польської парламентської групи, надихаючи їх до співпраці з українськими парламентарями, щоб спільними зусиллями розробити нормативно-правову базу для взаємного зростання національних, культурних, освітніх і економічних структур, орієнтованих на майбутню незалежність обох держав.

Часом він не повідомляв своїм товаришам про утаємничені розмови з польською елітою, аби не загострювати відносини між українською і польською фракціями та між представниками різних політичних партій в середовищі українських парламентаріїв [10, с. 171]. Як парламентар Галицького сейму та посол від Галичини у Палаті панів Австро -Угорщини К. Левицький знаходив нові знайомства з юристами австрійської і польської парламентських фракцій та демонстрував широкий горизонт правових поглядів майбутнього народів імперії, розкривав свої плани від реформування виборчого права до розробки нормативно -правової бази для розвитку сільського господарства і громадських організацій. Усе це окрилювало його громадську і політичну діяльність, якій він приділяв левову частку свого часу і праці.

Сучасники К. Левицького звернули увагу на те, що йому довелося відстоювати свої правові погляди на майбутній національно-державний устрій України з огляду на проникнення в Східну Галичину драгоманівської ідеології народницького соціалізму, в якій не було місця для центральних інститутів державної влади, а проповідувався ідеал широкого федеративно- «безначальницького» устрою.

Заслугою К. Левицького було те, що він вчасно усвідомив загрозу ідей комунізму, які активно набували популярності в останній третині ХІХ ст. і разом з галицькими націонал - демократами докладав зусиль, щоб в Східній Галичині, навіть незначний відсоток пролетаріату не вівся на пропаганду комуністичних і соціалістичних партій. У Галичині досить нечисленний міський і сільський пролетаріат зберігав свою національну самосвідомість та виробив політичну несприйнятливість до російських соціалістичних ідей.

За часів активної адвокатської, громадської, політичної і парламентської діяльності К. Левицького відбулися істотні зрушення в структурі інститутів місцевого самоврядування Східної Галичини, зокрема були майже усунуті представники польської шляхти з їх складу. Новий закон про вибори, ухвалений 26 січня 1914 р., відкривав українцям Східної Галичини шлях до політичної і культурної автономії. Крім 62 гарантованих місць у Галицькому сеймі, українці отримували постійні місця в депутатських комісіях та крайових установах. Це, звичайно, був успіх української депутатської фракції та її голови, без якого на той час не було «ніякої области нашого публічного народного життя, на якій би не працював для нашого народу Кость Левицький» [11].

Працюючи адвокатом у цивільних справах, К. Левицький помічав, що інколи суди розглядають справи, які є наслідком честолюбства, злостивості, жадібності, невігластва, і добачав, що в обох сторін судового розгляду не вистачає людської мудрості, доброчесності, моральності. Тож К. Левицький прагнув піднести не лише правовий рівень свідомості галицького українства, але і його моральність. Він навчав людей, які зверталися до нього за адвокатською допомогою, дивитися тверезим поглядом на факти та дії самих позивачів. К. Левицький в ході юридичної практики не лише здобув досвід налагодження конфліктів, але й глибше пізнав своєрідність конкретного реального людського життя і дійшов висновку, що одним із основних завдань юридично освіченої інтелігенції є надання правової допомоги та забезпечення українства знанням конституційних прав і свобод, адже норми конституційного права стають інтегральним складником розуміння того, в який спосіб реалізувати українську національну ідею.

Найбільшою складністю для К. Левицького та його соратників було те, що між нормами конституційного права та залишеними у спадку нормами цивільного, господарського і кримінального права існувала суперечність. Тож потрібно було виробити нове законодавство, щоб «цілий наш народ мав право сам рішати свою долю» [12].

Подальші події на міжнародній арені, політичне становище Австрії та Східної Галичини уможливили «створення національної конституанти, яка буде покликана іменем українського народу австрійсько-угорської монархії виконати право національно -демократичного самовизначення» та «проголосити Українську державу на територіях Східної Галичини, Буковини і Угорської України» [13, c. 106, 112]. Оцінюючи значення національно -демократичної революції, К. Левицький відзначав, що «день 1 листопада 1918 р. не прийшов нам з ласки сильних побідників, а прийшов з вашої постанови і організації. Ми самі піднялися силою нашого національного духа та права на життя української нації. Цей день побіди українства ми підготовлювали десятками років, усвідомлюючи і піднімаючи наш нарід та маємо право сказати: ми не лукавили з ніким, а просто йшли!» [13, c. 149]. правовий левицький адвокатський парламент

Учасники «листопадового зриву» відзначають, що К. Левицький умів бачити невловимий зв'язок між політичною діяльністю партії, якою він керував, і формуванням громадських організацій Східної Галичини як інституцій конституційної республіки ЗУНР. Він прагнув максимально використати політичні здобутки у розвитку українського народу в складі Австро - Угорщини та досвід розбудови громадянського суспільства для провадження в його життєдіяльність екзистенції конституційного права.

За словами М. Ковальського, який мав розмову з К. Левицьким у січні 1919 р., «Кость Левицький, який не раз провадив бої на терені австро -угорського парламенту, не міг пристосуватись до нових обставин. Йому було тяжко починати політичну працю наново, після стількох років політичної боротьби, в якій витворив він свої власні методи, і тому в Станіславові був він ніби на узбіччі політичного життя, хоч і користався великим авторитетом. Провідні місця зайняли політики молодшої генерації, які приходили на зміну «старим» [14, c. 271].

Висновки

Підсумовуючи сказане, можемо стверджувати, що К. Левицький зробив для розвитку українських громадських організацій і створення фізичних і юридичних осіб сільського підприємництва дуже багато вагомих справ, а в низці своїх розробок норм виборчого, цивільного, податкового права вніс чимало поправок і домігся їх прийняття в парламенті, що значно полегшило життя галицьких українців. Але головним змістом його освітньої, громадської, економічної, політичної, адвокатської і парламентської діяльності було домогтися, щоб українці Східної Галичини не застигли у своїй етнографічній самоідентифікації, не зупинилися у своєму політичному національному самоусвідомленні, а піднялися до правового розуміння шляхів розбудови української національної ліберально-демократичної держави європейського взірця.

Список використаних джерел

1. Ілин Л. М. Еволюція правосприйняття українців починаючи з середини ХІХ ст. Науково- інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. Серія: Право. Вип. 1., 2016. С. 59-64.

2. О. Ізидор сохоцький. Будівничі новітньої української державности в Галичині. Д -р Кость Левицький. Історичні постаті Галичини ХІХ-ХХ ст. / Наукове товариство ім. Шевченка. Бібліотека українознавства, Ч. 8. Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1961. 247 с.

3. Артикуца Н. Проблеми і перспективи вивчення юридичної термінології. Право України. 1998. №4. С. 56-57.

4. Андрухів І., Сворак С., Ковалик В. Кость Левицький: політик, громадський діяч, правник (1859-1941): монографія. Надвірна: Надвінян. друк. 2009. 104 с.

5. Ілин Л. М. Окремі питання реалізації імперського та крайового законодавства у Галичині останньої третини ХІХ ст. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції, №3. 2017. С. 16-19.

6. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914 рр. Львів : Друкарня оо. Василіян у Жовкві, 1926. 737 с.

7. Українські посли проти правительства. Свобода. 1913. 9 жовтня.

8. Левицький К. Українські політики Галичини. Тернопіль, 1996. 176 с.

9. Грушевський М. С. Наша політика / Упоряд.: Л. Р. І. Винар, Є. Пшеничний; Українське іст. т-во. Нью-Йорк ; Дрогобич : Коло, 2003. 241 с.

10. Макух І. На народній службі. Детройт : Видання Української Вільної Громади Америки, 1958. 628 с.

11. Український Клюб і правительство. Діло. 1912. 15 квітня. Свобода. 1913. 25 червня.

12. Левицький К. Великий зрив (до історії Української Державності від березня до листопада 1918 р. на підставі споминів та документів). Л. : [б. в.], 1931. 152 с.

13. Альманах Станиславівської землі: зб. матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Т. 2 / ред. кол.: Д. Бойчук, О. Бойчук, Р. Крохмалюк та ін.; ред.-упоряд. М.Климишин. Нью-Йорк; Торонто; Мюнхен, 1985. 900 с.

References

1. Ilyn, L. M., (2016). Evoliutsiia pravospryiniattia ukraintsiv pochynaiuchy z seredyny XIX st. [Evolution of understanding Ukrainians since the mid XIX century]. Naukovo-informatsiinyi visnyk Ivano-Frankivskoho universytetu prava imeni Korolia Danyla Halytskoho. Seriia: Pravo, 1, 59-64. (in Ukrainian)2. O. Sokhotskyi, i. (1961). Budivnychi novitnoi ukrainskoi derzhavnosty v Halychyni. D-r Kost Levytskyi [Construction of the newest Ukrainian statehood in Galicia. Dr. Kost Levitsky]. Istorychni postati Halychyny ХІХ-ХХ st. Niu-York-Paryzh-Sidnei-Toronto. (in Ukrainian)

3. Artykutsa, N., (1998). Problemy i perspektyvy vyvchennia yurydychnoi terminolohii. [Problems and prospects of studying legal terminology]. Pravo Ukrainy, 4, 56-57. (in Ukrainian)

4. Andrukhiv, I., Svorak, S., Kovalyk, V. (2009). Kost Levytskyi: polityk, hromadskyi diiach, pravnyk (1859-1941) [Kost Levytsky: politician, public figure, lawyer (1859-1941)]. Nadvirna. (in Ukrainian)

5. Ilyn, L. M. (2017). Okremi pytannia realizatsii imperskoho ta kraiovoho zakonodavstva u Halychyni ostannoi tretyny XIX st. [Selected Issues of Implementation of Imperial and Provincial Legislation in Galicia in the Last Third of the XIX century]. Aktualni problemy vitchyznianoi yurysprudentsii, 3, 16-19. (in Ukrainian)

6. Levytskyi, K. (1926). Istoriia politychnoi dumky halytskykh ukraintsiv 1848-1914 rr. [History of Political Thought of Galician Ukrainians 1848-1914]. Lviv. (in Ukrainian)

7. Ukrainski posly proty pravytelstva [Ukrainian ambassadors against the government]. Svoboda. 1913. 9 zhovtnia. (in Ukrainian)

8. Levytskyi, K. (1996). Ukrainski polityky Halychyny [Ukrainian politicians of Galicia]. Ternopil. (in Ukrainian)

9. Hrushevskyi, M. S. (2003). Nasha polityka [Our policy]. Niu-York ; Drohobych : Kolo (in Ukrainian)

10. Makukh, I. (1958). Na narodnii sluzhbi [In the People's Service]. Detroit. (in Ukrainian)

11. Ukrainskyi Kliub i pravytelstvo [Ukrainian Club and Government]. Dilo. 1912. 15 kvitnia. (in Ukrainian) 12.Svoboda. 1913. 25 chervnia. (in Ukrainian)

12. Levytskyi, K. (1931). Velykyi zryv (do istorii Ukrainskoi Derzhavnosti vid bereznia do lystopada 1918 r. na pidstavi spomyniv ta dokumentiv) [The big breakdown (to the history of Ukrainian Statehood from March to November 1918 based on memories and documents)]. L. (in Ukrainian)

13. Klymyshyn, M. (Comps.). (1985). Almanakh Stanyslavivskoi zemli : zb. materiialiv do istorii Stanyslavova i Stanyslavivshchyny [Almanac of the Stanislavsky Land: Coll. materials to the history of Stanislavov and Stanislaviv region]. (Vol. 2). Niu-York ; Toronto ; Miunkhen. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru