Правове регулювання питань освіти та культури в Галичині першої половини ХІХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПИТАНЬ ОСВІТИ ТА КУЛЬТУРИ В ГАЛИЧИНІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

Сем'яник Оксана Василівна, кандидат історичних наук, доцент

кафедри методики викладання образотворчого і декоративно-

прикладного мистецтва та дизайну Навчально-наукового інституту

мистецтв Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника

м. Заліщики, Тернопільська обл.

Анотація

Мета. Метою статті є аналіз нормативно-правових актів імперії Габсбургів ХІХ ст., які регулювали питання культури та освіти, а також специфіки реалізації цих норм у Галичині. Методика. Методика включає аналіз теоретичної та джерельної бази з подальшим узагальненням і формулюванням відповідних висновків та рекомендацій. З огляду на міждисциплінарність проблеми, в роботі використано комплекс загальнонаукових, спеціально - юридичних, спеціально-історичних та філософських методів і підходів, а також принципів об'єктивності, історизму, системності і всебічності. Результати. Встановлено, що початком до позитивних змін стали реформи в дусі «освіченого абсолютизму», які в кінці XVIII ст. проводили імператриця Марія Терезія та імператор Йосиф ІІ. Реформи започаткували світський характер культури, оскільки вилічили з під відання церкви питання цензури. Окремі того, бажання використати національне питання для забезпечення цілісності монархії, призвело до підвищення статусу і ролі греко-католицької церкви, представники якої на початку ХХ ст. взяли на себе провід національно-політичного руху. Важливі зміни відбулися під час революційних подій 1848-1849 рр., а також конституційних реформ 1860-х рр., які гарантували широкі національні та культурні права народів імперії, в тому числі й українців Галичини. Наукова новизна. В роботі виокремлено систематизовано нормативно -правові акти імперії Габсбургів, які регулювали питання культури та освіти у Галичині ХІХ ст., а також виокремлено специфічні риси, що впливали на розвиток «національного питання». Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Ключові слова: Австро-Угорщина, Конституція, нормативно правові акти, правове регулювання, освіта, культура, Галичина.

Annotation

Oksana Semyanyk

PhD (History), Associate Professor of the Department of Visual Arts, Decorative and Applied Arts, and Design Methods of Teaching Education-Scientific Institute of Art Vasyl Stefanyk Precarpathian National University, 1 V. Chornovola Street, Zalishchyky, Ternopil region, Ukraine

LEGAL REGULATION OF THE ISSUES OF EDUCATION AND CULTURE IN THE HALICY OF THE FIRST HALF OF THE ХІХ с.

Purpose. The purpose of the article is to analyze the normative legal acts of the 19th-century Habsburg Empire, which regulated the issues of culture and education, as well as the specifics of implementation of these norms in Galicia. Method. The methodology involves the analysis of theoretical and source bases, followed by generalization and formulation of relevant conclusions and recommendations. In view of the interdisciplinary nature of the problem, the complex of general scientific, special-legal, special-historical and philosophical methods and approaches, as well as the principles of objectivity, historicism, systematic and comprehensive, were used in the work. Results. It is established that the reforms to the spirit of "enlightened absolutism" began at the end of the positive changes, which at the end of the eighteenth century. was conducted by Empress Maria Theresa and Emperor Joseph II. Reforms initiated the secular nature of culture, as it eliminated censorship under the authority of the church. In addition, the desire to use the national question to ensure the integrity of the monarchy led to an increase in the status and role of the Greek Catholic Church, whose representatives in the early twentieth century. took over the lead of the national-political movement. Important changes occurred during the revolutionary events of1848-1849, as well as the constitutional reforms of the 1860s, which guaranteed the broad national and cultural rights of the peoples of the empire, including the Ukrainians of Galicia. Scientific novelty. The paper highlights the systematic normative acts of the Habsburg Empire, which regulated the issues of culture and education in Galicia in the nineteenth century. Practical significance. The results of the study can be used in further historical and legal studies, preparation of special courses.

Key words: Austro-Hungary, Constitution, regulations, legal regulation, education, culture, Halychyna.

Постановка проблеми

Перебування Галичини у складі імперії Габсбургів супроводжувалося активною трансформацією політичних процесів. Особливо активними вони були у ХІХ ст., коли імперія поступово відійшла від «освіченого абсолютизму» до конституційної монархії з широким декларуванням прав і свобод громадян, окрім з яких навіть не були притаманні монархіям.

Згадані трансформаційні процеси вплинули на Австрійську, а згодом Австро -Угорську імперію тільки позитивно. Прикладом можуть слугувати архітектурні ансамблі Відня, Львова, Кракова, Праги, Братислави та інших міст і містечок країни, які перетворилися в аристократичні провінційні столиці, зберігаючи свій шарм по сьогодні. Оновити міста можна було тільки двома шляхами: 1) активізувати економічну сферу; 2) чітким правовим регулюванням, яке не розглядало культуру, як щось другорядне чи непотрібне.

З огляду на зазначене, наукова актуальність дослідження обґрунтовується потребою аналізу нормативно-правових актів і державної політики імперії Габсбургів у сфері регулювання культури та освіти, які для Галичини мали вагомий вплив на розвиток «національного питання». Останнє постійно актуалізувалося з огляду на польсько -українське протистояння і боротьбу українців за дотримання конституційних прав і свобод.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Питання розвитку культури та освіти в Галичині ХІХ ст. розглядалося українськими та іноземними істориками, правниками, культурологами та філософами, але виключно у вузьких межах окремої спеціальності. При цьому серед правників акцент робився виключно на загальній характеристиці норм права та регулюванні українсько-польських стосунків, проблеми освіти та мови. При цьому питання впливу норм права на розвиток сакральної архітектури, формування традиції бережного ставлення до пам'яток архітектури не розглядалося

Методологічною основою нашого дослідження стали праці українських та іноземних вчених: І.Бойка, Н.Гриб, І.Іванова, Л.Ілина, М.Мозера, В.Олейникова, Н.Паламарчук, І.Райківського, О.Седляра, Б.Тищика та інших. У цих працях аналізується як специфіка розвитку українського національного руху Галичини, так і зміст нормативно-правовий, насамперед конституційних актів імперії Габсбургів.

Постановка завдання

Метою статті є аналіз нормативно-правових актів імперії Габсбургів ХІХ ст., які регулювали питання культури та освіти, а також специфіки реалізації цих норм у Галичині.

Виклад основного матеріалу дослідження

Включення Галичини до складу імперії Габсбургів у кінці XVIII ст. мало важливі політичні, соціальні та культурні наслідки. Процес розпаду Речі Посполитої співпав у часі з початком реформ у дусі освіченого абсолютизму, які проводили австрійські монархи Марія-Терезія та Йосиф ІІ. Проведені ними реформи стали поштовхом до розгортання українського національно-культурного відродження, центром якого спершу був Перемишль, а згодом Львів. Серед ряду реформ, найбільший вплив на культурну та освітню сфери мали три: реформування відносин у сфері цензури; реформування освіти; церковна реформа [1, с. 46].

Важливість цих реформ полягала в тому, що запровадження цензури було вилучено із підпорядкування церкви та передано світським органам, які мали жорстко контролювати антиімперські настрої усіх підданих. Не зважаючи на те, що цензура залишилася, карання винних покладалося на спеціальні Цензуральні уряди [2]. Якщо в церковному суді, людина, яка порушила норми моралі чи цензури, не могла себе захистити з правової точки зору, то цивільне судочинство передбачало таку можливість. Отже, процес осуду за цензуру став публічним і держава продемонструвала, що вона готова була до критики та реакції з боку невдоволених.

Світського характеру набула також і система шкільної освіти, яка вилучалася з юрисдикції церкви. У грудні 1774 р. був прийнятий «Загальний шкільний порядок», яким запроваджувалася обов'язкова освіта, започатковувалися однокласні церковно -парафіяльні, трикласні «тривіальні», а також чотирикласні школи у містах з німецькою мовою навчання [3]. Для новоприєднаних українських земель, важливим був пункт про те, що в однокласних церковно-парафіяльних школах навчання велося рідною мовою. Це дозволило українцям Галичини отримувати початкову освіту українською мовою, що в перші десятиліття ХІХ ст. сприяло активізації національного руху в краї. Іншим позитивом стало те, що для українських греко -католицьких священників у Відні був заснований заклад вищої освіти «Barbareum», випускники якого взяли на себе провід національним рухомі очолили національно-культурне відродження в західноукраїнських землях.

Така увага духовенству, зокрема українському, пояснюється тим, що Марія Терезія провівши церковну реформу, підпорядкувала церкву державі і використовувала її як інструмент для розв'язання міжнаціонального протистояння. Для цього, у 1774 р. уніатську церкву було перейменовано в «українську католицьку церкву візантійського обряду» [ 1, с. 130]. У 1867 р. українську церкву перейменовано в «греко-католицьку церкву» [4, с. 139]. Церковна реформа мала для українців надзвичайно велике значення, оскільки підтримка греко -католицької церкви призвела і до провадження української мови у її діловодстві. Це був крок вперед, оскільки за словами М.Мозера, діловодство українських «єпископських консисторій першої половини ХІХ ст. велося польською, латинською або німецькою мовами» [ 5, с. 478].

Державна підтримка греко-католицької церкви стала причиною того, що саме духовенство взяло на себе роль провідника національного руху. У липні 1816 р. перемишльський єпископ М.Левицький заснував культурно-просвітницьке «Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних на основі християнської релігії”) [6, с. 192]. Статут товариства затвердив імператор.

Наступник М.Левицького, І.Снігурський, у своєму посланні від 30 серпня 1818 р. заявив, що тільки підвищення освітнього рівня віруючих може посилити релігійні почуття [6, с. 193]. Наслідком такої заяви стала організації друкарні, що почала видавати книги і руською (українською) мовою. Найбільша заслуга у популяризації української мови належить І.Могильницткому, який у перші десятиліття ХІХ ст. опублікував українською ряд праць: «Буквар», «Катехизм», «Граматика язика словено -руського» та ін. За словами І.Райківського, І.Могильницький «став першим ученим, що науково обґрунтував самостійність «руської» мови, на відміну від польської, російської і церковнослов'янської» [6, с. 195].

Наступним етапом активізації українського руху стала діяльність «Руської трійці», але їх бажання активно відстоювати українську розмовну мову галичан і публікація нею брошури «Русалка Дністрова», призвів до заборони і ліквідації майже усіх примірників останньої. Такий крок офіційної влади пояснювався побоюванням активізації національного руху українців, а з іншого боку, польська адміністрація краю усвідомлювала загрозу від стрімкого зростання рівня освіченості та самосвідомості галичан. Ряд українських вчених, аргументовано доводять, що М.Шашкевич, Я.Головацький та І.Вагилевич усвідомлювали потребу єдності усіх українських земель, оскільки їхнім гаслом були слова М.Максимовича «Світи, зоре, на все поле, закіль місяць зійде» [7, с. 34]. Окрім того члени «Руської трійці» підтримували тісні контакти з відомими наддніпрянськими громадськими та культурними діячами М. Максимовичем, О. Бодянським, І. Срезневським та ін., на підставі чого сформували ідею возз'єднання всіх українських земель у складі майбутньої федерації [7, с. 35]. У 1848 р. колишній «трійчанин» Я.Головацький у «Зорі галицькій» опублікував відозву у якій зазначав, що «Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 мільйонів виносить, з котрого півтретя мільйона землю Галицьку замешкує» [8, с. 29].

Зі слів Я. Головацького зрозуміло, що основним чинником який він розглядав у власній концепції соборності була мова. І це закономірно, оскільки українська (руська) мова вказувала на етнічну відмінність українців і поляків Галичини, яку останні всіляко заперечували. Власне у 1848-1849 рр. в умовах «Весни народів» було прийнято ряд конституційних актів (Конституції 1848 та 1849 рр.), які з поміж іншого давали можливість розширити культурні, національні та освітні права народів імперії. Імперські конституції хоч і не містили окремих розділів, що регулювали питання культури, але передбачали розширення національних та громадських прав народів імперії. Це дало поштовх до створення у Львові культурного товариства Галицько-руська матиця, яке було офіційно легітимізована у жовтні 1848 р. під час проведення «з'їзду руських вчених» [9, с. 669]. Товариство ставило собі за мету розвиток народної мови і писемності, піднесення загального освітнього і культурного рівня жителів Галичини.

Лібералізація суспільного життя в імперії Габсбургів, що відбулася у 1848-1849 рр. мала далекосяжні наслідки, оскільки вона надала українському руху виразних національних рис, започаткувала його внутрішню структуризацію, що базувалася на мовному питанні. Згодом чітко виокремляться напрямки старорусинів (русофілів) та москвофілів, які будуть відстоювати старослов'янське «язичіє» та фонетичну українську «кулішівку», відповідно.

Протистояння між русофілами та народовцями вдало використала польська адміністрація Галичини та імперська влада, які в кінці 50-х рр. ХІХ ст. ініціювали так звану «азбучну війну», в якій галицьким українцям намагалися накинути латинський шрифт для письма. Так звана «азбучна війна» велася в кілька етапів. У 1852 р. цісар Франц -Йосип І наказав адміністрації відповідати на звернення українців українською мовою але латинськими літерами. Однак найбільш реальну можливість впровадження латинки мала ініціатива видатного чеського вченого і політика Йозефа Їречека (1825-1889 рр.) у 1859 р. З метою збереження власної національної ідентичності Й.Їречек пропонував галицьким українцям переорієнтуватися з мертвої церковнослов'янської мови та російської термінології на народну, чому, на його думку, сприяв би латинський правопис. За підтримки намісника Галичини графа Агенора Голуховського та прихильника цього проекту міністра культури та освіти графа Леопольда Тхуна, Й.Їречек скликав 1859 р. комісію по цій справі. На голосуванні сім українських членів одностайно висловилися «проти», два німецькі урядники утрималися, а «за» були лише Й.Їречек та полонізований русин Євсебій Черкавський [10, с. 45]. Не призвівши до жодних практичних наслідків, ця подія активізувала тогочасне суспільно-політичне життя Галичини.

Певні відголоски «азбучна війна» мала у 1860 -х рр. коли українські посли Галицького сейму протистояли полякам, які здійснювали стенографування засідань латинкою, а на звернення українських депутатів відповідали по-польськи [10, с. 45].

У виданій 1867 р. Конституції Австро-Угорської імперії гарантувалися національні та мовні права усім народам імперії [11], а отже, національна культура могла розвиватися мовою народу, що її продукував. Вся друга половина ХІХ ст. пов'язувалася із боротьбою українців за дотримання своїх конституційних прав, забезпечення рівноправного статусу української та польської мови, субвенції для українських культурних установ (товариства «Просвіти»), створення окремого українського університету.

Висновки

Таким чином, австрійське законодавство, яке у ХІХ ст. пройшло процес активної трансформації, містило норми, що регулювало розвиток культурного життя народів імперії. Початком до позитивних змін стали реформи в дусі «освіченого абсолютизму», які в кінці XVIII ст. проводили імператриця Марія Терезія та імператор Йосиф ІІ. Реформи започаткували світський характер культури, оскільки вилічили з під відання церкви питання цензури. Окремі того, бажання використати національне питання для забезпечення цілісності монархії, призвело до підвищення статусу і ролі греко-католицької церкви, представники якої на початку ХХ ст. взяли на себе провід національно-політичного руху. Важливі зміни відбулися під час революційних подій 1848-1849 рр., а також конституційних реформ 1860-х рр., які гарантували широкі національні та культурні права народів імперії, в тому числі й українців Галичини.

Список використаних джерел

1. Іванов І. В., Олейников В. В. Особливості розвитку освіченого абсолютизму в Австрійській імперії. Європейські перспективи, 2014. № 3. С. 45-50.

2. Тищик Б. Й. Історія держави і права Австрії та Австро-Угорщини (Х ст. - 1918 р.): навч. посібник. Львів: юридичний факультет Львівського національний університет імені Івана Франка, 2003. 80 с.

3. Романова Ж. Початок реформування Австрійської системи освіти та педагогічна діяльність Я.І. Фельбігера. Вісник Львівського університету. Сер. педагог., 2003. Вип. 17. С. 247252.

4. Бойко І.Й. Органи влади і право в Галичині у складі Польського королівства (13491569 рр.): монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. 628 с.

5. Мозер М. Уживання української мови греко -католицькою Церквою в Галичині (17721859 рр.). Причинки до історії української мови / За заг. ред. С.Вакуленка. Харків, 2008. С. 474651.

6. Райківський І. Я. Ідея української національної єдності в громадському житті Галичини ХІХ століття. Івано-Франківськ: Видавництво Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2012. 932 + 16 с.

7. Паламарчук Н.І. Роль «Руської трійці» у пробудженні національної свідомості західних земель України. Сторінки історії: зб. наук. пр. 2016. Вип. 41. С. 32-43.

8. Ілин Л. М. Традиційне правосприйняття ідеї державотворення українцями середини ХІХ - початку ХХ ст. Наука та освіта ХХІ століття: матеріали звітної викладацької та студентської науково-практичної конференції (м. Івано-Франківськ, 21 квітня 2016 року). Івано- Франківськ, 2016. С. 28-33.

9. ' Седляр О. "Галицько-руська матиця": завдання, організація, члени товариства (1848 - 1870 pp.). Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. 2012. Вип. 21. С. 668-692. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Uks_2012_21_60.

10. Ilyn L. M. Aspekt prawny kwestii jзzyka nauczania w dzialalnosci Galicyjskiego Sejmu Krajowego w latach 1870-1876. Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького. Серія: Право, 2016. Вип. 2. С. 44-50.

11. Гриб Н. Прийняття, структура та основні положення австрійської конституції 1867 року. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2006. Випуск 43. С. 50-55.

Размещено на Allbest.ru