Судоустрій та судочинство України в контексті національної ментальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судоустрій та судочинство України в контексті національної ментальності

Биркович Олександр Іванович,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та історії держави і права Ужгородського національного університету

Мета

судочинство український національний

Метою статті є визначення основоположних цінностей українського народу, на основі яких сформувалася не лише його ментальність, але й усі національно -державні інститути, в тому числі інститути судоустрою і судочинства, а також виявлення тенденцій впливу цих цінностей на подальший розвиток правових засад судоустрою і судочинства України. Методика. Методологічною основою дослідження стало поєднання принципів та методів наукового пізнання. Для об'єктивності дослідження, використано комплекс загальнонаукових, спеціально- юридичних, спеціально-історичних та філософських методів наукового пізнання. Результати. На нинішньому етапі реформування інститутів судоустрою і судочинства важливу роль відіграють збережені від європейської цивілізаційно-правової культури уявлення про справедливе правосуддя, яке формується на основі народовладної національної культури. З огляду на функціонування сучасного Конституційного суду України, представники якого формуються шляхом делегування Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України і судової гілки влади, цей інститут потребує докорінного реформування, оскільки він неодноразово приймав політичні, а не конституційні рішення. Наукова новизна. На основі аналізу національної традиції судочинства, встановлено, що Конституційний суд має формуватися громадськими організаціями, які утворені фахівцями-правознавцями. В Україні є декілька вищих наукових закладів, які мають кафедри, науково-дослідні інститути з конституційного права. Їх представники мають делегувати кращих знавців конституційного права на конкурсний відбір для заповнення вакансій в конституційному суді. Практична значимість. Результати дослідження можуть бути використані у подальших історико-правових дослідженнях, підготовці спецкурсів.

Ключові слова: судоустрій, судочинство, ментальність, цінності, національна держава, інститути держави і права.

Oleksandr Byrkovych

Candidate of Law, Associate Professor, Department of Theory and History of State and Law of Uzhgorod National University, Pl. Narodna 3. M. Uzhhorod, 88000

JUDICIARY AND JUDICIARY OF UKRAINE IN THE CONTEXT OF THE NATIONAL MENTALITY

Purpose. The purpose of the article is to identify the fundamental values of the Ukrainian people, on the basis of which not only his mentality, but also all national-state institutions, including institutions of justice and justice, as well as to identify trends of influence of these values on the further development of legal foundations of the judiciary and justice of Ukraine. Method. The methodological basis of the study was the combination of principles and methods of scientific knowledge. For the objectivity of the research, a set of general scientific, special-legal, special-historical and philosophical methods of scientific knowledge was used. Results. At the current stage of reforming the institutions of the judiciary and the judiciary, the notion offair justice, which is formed on the basis of popular national culture, plays an important role. Given the functioning of the modern Constitutional Court of Ukraine, whose representatives are formed by delegation to the Verkhovna Rada of Ukraine, the President o f Ukraine, the Cabinet of Ministers of Ukraine and the judiciary, this institution needs radical reform as it has repeatedly made political rather than constitutional decisions. Scientific novelty. Based on the analysis of the national tradition of justice, it is established that the Constitutional Court should be formed by public organizations, which are formed by legal experts. There are several higher scientific institutions in Ukraine which have departments, constitutional law research institutes. Their representatives should delegate the best experts in the constitutional right to competitive selection to fill vacancies in the constitutional court. Practical importance. The results of the study can be used in further historical and legal studies, preparation of special courses.

Key words: judiciary, judiciary, mentality, values, nation-state, institutions of state and law.

Постановка проблеми

Актуальність теми визначається тим, що правознавство в радянську добу зазнало істотного впливу комуністичної класово-партійної ідеології, яка спотворила історичну сутність українського державотворення загалом та інститутів судоустрою і судочинства зокрема. До цього слід додати ще той факт, що дореволюційна російська історіографія позбавила значною мірою українську державотворчу сутність національного змісту та його європейської цивілізаційно-правової культури. В сучасній правознавчій думці України помітна тенденція критичного переосмислення історії держави і права України та використання новітніх методологічних підходів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасні дослідники П.Балтаджи [1], Л.Бойко [2], С.Гладкий [3], І.Коваль [4], В.Ковальський [5], Є.Копельців-Левицька [6], З.Мельник [7], І.Ніколаєнко [8], Я.Савчин [9], Є.Харитонов і О.Харитонова [10], О.Штепа [11] звернули увагу на категорії «ментальність», «менталітет», «правовий менталітет». На нашу думку, дослідження судоустрою і судочинства України потребує використання теорії ментальності.

Постановка завдання. Метою цієї статті є визначення основоположних цінностей українського народу, на основі яких сформувалася не лише його ментальність, але й усі національно-державні інститути, в тому числі інститути судоустрою і судочинства, а також виявлення тенденцій впливу цих цінностей на подальший розвиток правових засад судоустрою і судочинства України.

Виклад основного матеріалу дослідження

Формування української національної держави відбувалося упродовж VIII-X ст. Марксистська теорія держави і права визначила цей період Руси-України, як і всіх тогочасних європейських держав, як феодальний. Звідси випливає, що вся влада Руси-України була сконцентрована в руках князя. Таке концептуальне розуміння влади не відповідає дійсності. Адже, згідно висновків Г.Вернадського, в межах Руських земель періоду формування державності існували приватновласницькі виробничі відносини. Основним суб'єктом виробництва хліборобської і ремісничої продукції були сімейні господарства на чолі з їх главою, який був повноцінним суб'єктом державної влади у Віче. Г.Вернадський пише, що «слово «віче» відповідає французькому parlement, буквально - місце, де народ обговорює державні справи» [12, с. 203]. До цього слід додати, що відомий дослідник руського права М.Володимирський-Буданов стверджував, що «права Віче не можуть обмежуватися якимось одним родом справ (наприклад, законодавством): вони... поширюються на всю сферу вищих державних справ управління і суду» [13, с. 57]. Початки народовладдя фіксують візантійські історики Маврикій Стратег і Прокопій Кесарійський в додержавний період Руси -України.

У ментальності східнослов'янської групи землеробів чітко зафіксовані слова і словосполучення, про що свідчать літописи Руських земель, які мають життєдайне значення, спільне для всіх соціальних верств сільських і міських громад, і які вважалися непохитними в збереженні існуючого життя, тобто вважалися цінностями. Це, передусім, «власність», «власть» (влада), «свобода», «правда», «мир», «жито», «сім'я», «мати», «благодать» та ін. Означені цінності найбільшою мірою були властиві суб'єктам сімейних приватновласницьких відносин. Саме тому сім'я була зацікавлена у формуванні правових інститутів держави для їх захисту і власного життя в його історичному, продуктивному форматі існування. Як пише в цьому контексті Г.В.Ф.Гегель, «сім'ю як правову особу перед іншими має представляти чоловік як її глава. Далі на нього зовні покладається переважно заробіток, турбота про потреби, а також диспозиція й управління майном сім'ї» [14, с. 161].

«Руська Правда» як початкова, базова засада судоустрою і судочинства Руських земель забезпечувала свободу всіх співгромадян сільських і міських громад, миропорядок, збереження і розвиток (кількісне і якісне збільшення) сімейної власності. Земля для хліборобської спільноти Руси-України була базовою цінністю, і тому вона дала назву першій українській державі - «Руські землі».

Слід виокремити в українській національній ментальності найбільш значимі ціннісно - світоглядні конструкти, які тісно взаємопов'язані з правовими інститутами судоустрою і судочинства та внутрішньою мотивацією співпраці всіх соціальних верств. Так, в межах Руських земель в період формування судоустрою і судочинства виокремилися три соціальні верстви, які займалися різними видами суспільної праці. Селяни посідали перше місце за чисельністю і роллю у формуванні інститутів самоврядування; другою верствою були міські ремісники; третьою - купці. Г.Вернадський пише, що на відміну від європейських держав, де основну державотворчу роль виконували великі землевласники, які обирали короля і спільно ділили владу, в тому числі і судову, на Русі існували чисельні міста [12, с. 16].

Історично першим і найтривалішим в історії держави і права України був інститут сільського старости. Він сформувався ще в додержавний період. Як твердять джерела, на посаду старости («старця»), який очолював громаду, вибирали «человека доброго, годного, кого волость похочет й который бы за людьми стоял» [15, c. 121]. Це свідчить про певну демократичність, дає уявлення про критерії, якими користувалися у виборі кандидатури. Зауважимо, що назви сільських старшин були різними: «старець», «десятник», «соцький», «тивун», «отаман», «князь», «солтис» тощо [16, c. 365-378]. До головних функцій сільських старшин належали: збір данини та розподіл податків між дворами, розслідування злочину - «ведення сліду». Наділений певними постійними адміністративними, судово-поліційними функціями, "старець" розділяв владу й управління з громадою.

Князь, згідно висновків Д.Дорошенка, Г.Вернадського, М.Грушевського та ін., виконував владні функції відповідно до умов «ряду» (договору), який укладався з Віче. В його обов'язки входила охорона землі і торгівельних шляхів, укладання угод з іншими державами для забезпечення зовнішньої торгівлі тощо. Зазначимо, що правова культура скандинавських народів, звідки й запросили варягів у Київ, та русів-українців була спорідненою. В Норвегії, Швеції і Данії не було рабства, тому селяни залишалися вільними упродовж середніх віків. Політично особливою вагою володіло зібрання вільних людей (тінг), яке виконувало адміністративну і судову ролі в скандинавських країнах [12, с. 354].

Дослідники української ментальності виокремлюють її особливі, суто хліборобські характерні риси. Так, слово «жити» тісно пов'язане з «житом», яке на території України почали вирощувати у ІІ--І тис. до н.е. Згадки про вирощування жита є в літопису Нестора, а в період існування князівської влади жито було найціннішим продуктом внутрішнього споживання і зовнішньої торгівлі. Вже на той час із жита виробляли борошно і випікали хліб.

Найціннішими в суспільному житті русів-українців були материнство, діти, сім'я, свобода, людська честь і гідність, добробут, мир, благодать. Материнське начало в українській ментальності у формі щиросердечності сприяло формуванню гуманістичного ставлення до іншого. Г.Вернадський пише, що в межах Руси-України не існувало покарання людини у формі фізичного насильства. «Руська Правда» не передбачає смертної кари, покарання полягало у накладенні на злочинця грошової суми у вигляді штрафу [12, с. 228-229]. Гроші як засіб купівлі-продажу в умовах ринкової монетарної економіки Руських земель стали інститутом міри покарання за протиправні злочині.

Свобода як одна із фундаментальних цінностей української ментальності була визнана в Литовсько-Руській державі. У всіх трьох Литовських Статутах свобода співгромадян, незалежно від того, до якого би стану вони не належали, була захищена правовими нормами судоустрою і судочинства. А честь і гідність жінки були в пошані на всіх рівнях суспільної свідомості, правової зокрема. Так, «якби хто зґвалтував жінку або дівчину незалежно від її стану, вищого або нижчого.., то такого ґвалтівника має бути присуджено до смертної кари» [17, с. 254].

Слід звернути увагу на те, що в Литовсько-Руську добу істотно розширилися межі форм власності, які були захищені правовими нормами судоустрою і судочинства. В Литовських Статутах містяться статті, які засвідчують наявність спільної власності територіальних громад на шляхи сполучення, мости, ринковий інвентар, місця стоянки коней, возів, зберігання товарної продукції та ін. Влада місцевих громад стягувала митні збори, левова частка яких призначалася для розвитку інфраструктури міст і упорядкування ринкових площ. Центральна влада регулювала митні збори і контролювала діяльність збирачів мита. В разі порушення ними митного законодавства вони підлягали відповідальності в судовому порядку. В Литовсько -Руську добу судоустрій і судочинство на українських землях набули усталеності, сформувалася правосудна свідомість більшості співгромадян. В.Богданов стверджує, що «причини геноциду новгородців і причини геноциду найбільш активних соціальних верств у 1917, 1937 та інших роках мають історичне підґрунтя... на першому місці тут стикаються протиріччя між правовими системами, в яких воліють жити різні культури. Одним правове поле заважає, інші не можуть без нього існувати» [18, с. 206-207]. Тож на відміну від росіян Московської держави, українці призвичаїлися жити за нормами права. Право стало складовою їх ментальності.

Після укладення угод між Литовсько-Руською і Польською державами (польсько- литовська унія) представники правлячої польської верстви розпочали широкий наступ на українські землі, значно обмежили права і свободи українських селян і міщан. Це викликало масу невдоволення, в першу чергу правлячої національної української еліти. Д.Вишневецький організував Запорозьку Січ для мобілізації селян і міщан у боротьбі проти польських поневолювачів. Боротьба завершилася національно-визвольною війною під проводом Б.Хмельницького.

Основним ціннісно-світоглядним орієнтиром визвольної боротьби була воля (свобода). Саме ця домінантна ментальна спонука була в той історичний період основою формування правової бази для нового формату судоустрою і судочинства. Реформовані державно -правові інститути періоду національно-визвольної боротьби значною мірою відновили правопорядок, який змістовно відповідав Третьому Литовському Статуту. Його правові норми були чинними в Гетьманській державі до її скасування Петром І і Катериною ІІ. Національно -визвольна боротьба під проводом Б.Хмельницького завершилася розбудовою нової української національної держави, яка за своїми державно-правовими інститутами істотно відрізнялася від усіх тогочасних європейських держав. Так, «населення розділялося на кілька станів, які мали своє самоуправління, але всі разом підлягали гетьманському уряду: селяни виконували господарську повинність, тобто були піддані власнику землі, але мали свою управу і свій суд - т. зв. «копний суд»; міщани, які розділялися на тих, що володіли Магдебурзьким правом (отже, свій магістрат і суд), і які ним не володіли, підлягали козацькій, тобто державній, юрисдикції; духовенство, що мало власне самоуправління та суд, і шляхта, яка, в принципі, ще за Хмельницького злилася із старшинською козацькою верствою... Вся система була виборна: селяни вибирали своїх старшин і членів копного суду, так само чинили міщани й козаки. Духовенство також вибиралося, зокрема священики приходів» [19, с. 43].

Зазначимо, що Третій Литовський Статут з його інституційно -правовими засадами судоустрою і судочинства, які були складовою частиною Гетьманської держави, сформували в українській ментальності і закріпили національно-змістовні погляди про суд як найвищу справедливу державну владну інституцію. Петро І і Катерина ІІ, скасувавши Гетьманщину, запровадили свої державно-правові інститути на українських землях, але не змогли зруйнувати українську правосудну свідомість, успадковану з Литовсько-Руської доби. Саме цим пояснюється факт теоретичного осмислення історії української державності та спроба створити конституційні засади правосуддя для української держави П.Орликом, а також представниками української еліти в декабристському русі. Основна ідея в теоретичному осмисленні справедливого правосуддя в майбутній українській державі була сфокусована на відновленні інституту приватної власності фізичних і юридичних осіб та захисті честі і гідності українського народу та його культури. Сформована в українському селі приватновласницька форма господарювання стала своєрідним взірцем для реформування земельних відносин загалом і правових норм судоустрою і судочинства для захисту земельної та інших форм власності селян. Зауважимо, що проведені російською владою адміністративно-правові реформи були спрямовані на те, щоб збирати з селян якнайбільше податків. «Створені органи влади, їх чиновники, поліцейські, солдати тощо не брали участі у виробництві, не створювали матеріальних благ, вони управляли, забезпечували виконання вказівок вищестоящих органів, охороняли інтереси верхівки, домагалися дотримання порядку, підкорення владі тощо. Для утримання багаточисельних чиновників, армії, поліції, судів були необхідні засоби, що одержувалися в основному за рахунок податків, які державна влада встановлювала у країні. З розвитком виробництва казна держави частково поповнювалася, бюджет також наповнювався за рахунок ведення війни» [20, с. 64].

Слід зазначити, що війни, які прокотилися українськими землями, найбільшої шкоди завдали сімейним приватновласницьким господарствам. Вони позбавили сім'ї їх господарів. Держава вилучала із селянських дворогосподарств тяглову силу, основні сільськогосподарські знаряддя і сільськогосподарську продукцію, що унеможливлювало подальший розвиток приватновласницького товарного виробництва. Під час війни правові норми судоустрою і судочинства, які захищали права селян на їх власність, як правило, втрачали чинність. Після закінчення війни в суспільстві з'являлася маса збіднілого населення, яке було позбавлене прав власності, а отже, і засобів існування. Саме ця частина збіднілого населення України стала основним ядром в державотворчій діяльності Центральної Ради, Директорії, а згодом і більшовиків. Лише гетьман П.Скоропадський за короткий проміжок часу відновив право власності на землю та ін. усім громадянам. На його думку, саме приватна власність у сільському господарстві, промисловості, торгівлі та інших сферах підприємницької діяльності мала забезпечити національне відродження української держави. Інститути судоустрою і судочинства часів Гетьманату були частково відроджені за взірцем тодішніх європейських держав і Третього Литовського Статуту. Державний переворот під керівництвом С.Петлюри, його орієнтації на соціалістичні ідеї у розбудові національної держави призвели до того, що представники українського національного промислового і великоземельного сільськогосподарського виробництва змушені були продати за безцінь своє майно й емігрувати до європейських держав. Українська національно-патріотична еліта, яка поділяла значною мірою соціалістичні ідеї розбудови комуналістського формату всіх сфер виробництва, фактично сприяла зближенню з більшовицькою Росією.

Більшовицький період в історії українського судоустрою і судочинства характеризується трьома стадіями його реформування. Перша стадія позначена формуванням революційних судових інститутів для утвердження диктатури пролетаріату у формі рад з представників солдат і збіднілого селянства. В цю добу революційна доцільність стала основним аргументом у правосудді. Революційний репресивний державний устрій з його судовою гілкою влади фактично знищив активну соціально-економічну, національно-патріотичну верству, яка дотримувалась поглядів, успадкованих від литовсько-руської цивілізаційно-правової культури. Більшовики цілком і повністю поділяли принцип державної влади Московського царства. Нагадаємо висновок М.Володимирського-Буданова про те, що всі гілки державної влади Московії, в тому числі судоустрій і судочинство, ґрунтувалися на принципі державного права [13, с. 90], всупереч принципу приватного права, утвердженого в Києворуський період та розвинутого в Литовсько- Руську добу. Скасування інституту приватної власності в сільськогосподарському і промисловому виробництві призвело до різкого занепаду рівня життя в радянському суспільстві. Саме цим було обумовлено прийняття В.Леніним курсу на утвердження нової економічної політики, яка частково відновила приватновласницькі виробничі відносини, що знайшло своє відображення і в судоустрої і судочинстві більшовицької держави. На цій другій стадії право власності для значної частини селян і промисловців, торговців і дрібних ремісників було закріплене законодавством і захищалося в судовому порядку. Період НЕПу характеризувався інтенсивним розвитком промислового і сільського господарського виробництва та формуванням активної соціальної верстви, яка була зацікавлена у зміні інституту пролетарської диктатури й утвердженні демократичних інститутів у всіх гілках влади. Це явище стало предметом уваги Й.Сталіна після смерті В.Леніна. Новий вождь усвідомлював небезпеку національного відродження активної соціальної верстви, яка посилювала свій вплив на всі сфери життя і ставала взірцем для наслідування, будучи антиподом пролетарської бідності і зрівняльної справедливості. Українські селяни в період НЕПу досить інтенсивно відроджували свою національну свідомість і суб'єктність та утверджували в своїй ментальності ідею вільного підприємництва на своїй власній, приватній землі. Національна ідея тісно пов'язувалася зі свободою та відродженням своєї національної держави з правовими інститутами, які б захищали право приватної власності на землю, право відроджувати і розвивати свою рідну мову, національну культуру та самим визначати, з якими державами укладати угоди про співпрацю і співдружність. Серед сільського населення України було найбільше непманів - заможних селян, які ставали провідною національно-політичною державотворчою силою. Ця тенденція в розвитку приватновласницьких відносин на селі і в містах України була усвідомлена більшовицьким керівництвом на чолі із Й.Сталіним як найбільш небезпечна для існування режиму. Відтак Й.Сталін відмінив НЕП і проголосив політику розкуркулення та колективізації сільськогосподарського виробництва, а також індустріалізації промисловості у містах. Розбудова колгоспів та розкуркулення селян супроводжувалися фізичним знищенням українства через організацію голодомору, масове переселення. На цій третій стадії судова гілка влади цілком і повністю стала репресивним інструментом для українського національно-патріотичного соціального руху і особливо заможного селянства, міщанства та інтелігенції. Індустріалізація та мілітаризація всіх сфер життя завершилася з початком Другої світової війни. Судоустрій і судочинство воєнного періоду були спрямовані на мобілізацію всіх людських і матеріальних ресурсів українського народу, як і інших народів, для забезпечення армії і флоту, військово-промислового комплексу. Війна фактично знищила правові основи судоустрою і судочинства в Україні. Внаслідок колективізації, голодомору і Другої світової війни український народ зазнав величезних втрат (за різними даними - від 17 до 20 млн. чол.).

Українська національна правосвідомість в радянську добу фактично була деформована і знецінена, оскільки Компартія цілком і повністю контролювала кадровий склад суддів всіх рівнів. Комуністична ідеологія була ціннісно-світоглядним змістом правових норм судоустрою і судочинства України. Представники української національно -патріотичної еліти, які поділяли національну ідеологію, підлягали в судовому порядку репресіям і позбавлялися свободи. Їх відправляли у табори і психічні лікарні. Тож радянська судова гілка влади була за ідеологічним змістом антиукраїнською, по суті, допоміжним для комуністичної ідеології репресивним інструментом. Хрущовська відлига і Брежнєвський період частково послабили правовий тиск на українську національну мову і культуру. Проте кримінальна відповідальність в судоустрої розповсюджувалась і на національно-патріотичну суспільно-політичну діяльність українців. Слід зауважити, що в радянську добу правові засади судоустрою і судочинства все ж набули істотного розвитку. Радянська держава не могла ігнорувати здобутки європейської цивілізаційно -правової культури, зокрема у цивільному, кримінальному, адміністративному, господарському та інших галузях права. Суспільна правосвідомість українців наповнилася новим змістом конституційного і міжнародного права.

Висновки

Найбільш виразно у весь історичний період існування української нації вербально демонструвала себе ідея свободи, людської честі і гідності в інститутах судоустрою і судочинства та захисту власності в різних її формах.

Українська національна ментальність як історично сформований духовний скарб, ресурс, потенціал містила в собі в історичній пам'яті ідеї народовладдя, свободи, миропорядку, справедливості, національної і громадянської честі і гідності. Поняття правди в національній ментальності українського суспільства завжди споріднювалося з поняттями добра і справедливості. Українська національна ментальність зберегла здібність і здатність мобілізації внутрішнього духовного потенціалу, зокрема національної волі, до відродження національно - демократичної держави та справедливих інститутів судоустрою і судочинства.

На нинішньому етапі реформування інститутів судоустрою і судочинства важливу роль відіграють збережені від європейської цивілізаційно -правової культури уявлення про справедливе правосуддя, яке формується на основі народовладної національної культури. З огляду на функціонування сучасного Конституційного суду України, представники якого формуються шляхом делегування Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів

України і судової гілки влади, цей інститут потребує докорінного реформування, оскільки він неодноразово приймав політичні, а не конституційні рішення. На наш погляд, Конституційний суд має формуватися громадськими організаціями, які утворені фахівцями -правознавцями. В Україні є декілька вищих наукових закладів, які мають кафедри, науково -дослідні інститути з конституційного права. Їх представники мають делегувати кращих знавців конституційного права на конкурсний відбір для заповнення вакансій в конституційному суді. Фахові громадські організації здійснюють відбір кандидатур і формують склад Конституційного суду. Адже «плани майбутнього ідеального устрою суспільства заслуговують на увагу, лише якщо вони враховують весь історичний досвід людства і будуються на розумінні іманентної сутності суспільного життя, а не протиставляють їй самочинні побудови своєї абстрактної думки, свого особистого розуміння добра» [21, с. 25].

Список використаних джерел

Балтаджи П. М. Поняття “ментальність” у сучасних наукових дослідженнях. Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. / редкол.: С. В. Ківалов (голов. ред.), Л. І. Кормич (заст. голов. ред.), Ю. П. Аленін [та ін.]; МОНмолодьспорт України, НУ ОЮА. Одеса: Фенікс, 2012. Вип. 45. С.21-28.

Бойко Л. М. Правовий менталітет у контексті понятійно-категоріального ряду «правова культура - правова свідомість - правовий менталітет». Південноукраїнський правничий часопис.

№ 4. С. 52-54.

Гладкий С. О. Поняття правового менталітету як засіб правового самопізнання. Держава і право. Юридичні і політичні науки. 2014. Вип. 65. С. 9-17.

Коваль І. М. Поняття правового менталітету: філософсько -правовий аспект. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2011. № 4. С.454-464.

Ковальський В., Хрислова Н. Правова ментальність як ознака кризи правосвідомості. Юридичний вісник України. 2010. № 14. С. 14.

Копельців-Левицька Є. Д. Проблематика ментальності в історичній ретроспективі. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2017. Вип. 44(2). С. 169-172.

Мельник З.П. Правова ментальність і рецепція. Університетські наукові записки.

№ 4 (24). С. 38-42.

Ніколаєнко І. І. Теорія ментальності й дослідження римського права. Філософські та методологічні проблеми права. 2017. № 1 (13). C. 21-29.

Савчин Г. Я. Визначення поняття «правовий менталітет»: міждисциплінарний підхід. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. 2009. № 3. С. 1-7.

Харитонов Є. О., Харитонов О.І. Менталітет, правоментальність та концепт приватного права. Вісник Південного регіонального центру Національної академії правових наук України. 2016. № 8. С. 53-59.

Штепа О. О. До питання про сутність правової ментальності. Філософські обрії. 2014. № 31. С. 129-139.

Вернадский Г. В. Киевская Русь. Тверь : ЛЕАН ; М. : АГРАФ, 2001. 448 с.

Владимирский-Буданов М. Ф. Обзор истории русского права. Ростов н/Д : Феникс, 1995. 640 с.

Гегель Г.В.Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство. К.: Юніверс, 2000. 336 с.

Довнар-Запольский М. Западнорусская сельская община в XVI в. Журнал народного просвещения. Отдельное десятилетие. Санкт-Петербург: Ч. CCCХП, 1897. С. 73-129.

Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11 томах, 12 книгах / Редкол. : П. С. Сохань (голова) та ін. К. : Наукова думка, 1991-1998. Т. 5 : Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV-XVII віків. Репр. відтворення вид. 1905 р. 1994. 687 с.

Статути Великого князівства Литовського: У 3-х томах. Том І. Статут Великого князівства Литовського 1529 року / За ред. С. Ківалова, П. Музиченка, А. Панькова. Одеса: Юридична література, 2002. 464 с.

Богданов В. В. Этническая и эволюционная история Руси. М. : Белые альвы, 2001. 272 с.

Шевчук В. Богдан Хмельницький - фундатор козацької держави. Розбудова держави. 1993. №9. С. 26-44.

Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / За ред. О.В.Зайчука,

Н.М.Оніщенко. 2-е вид., перероб. і допов. К. : Юрінком Інтер, 2008. 688 с.

Франк С.Л. Духовные основы общества. М.: Республика, 1992. 511 с.

References

Baltadzhy, P. M. (2012). Poniattia "mentalnist" u suchasnykh naukovykh doslidzhenniakh [The concept of “mentality” in modem scientific research]. Aktualniproblemypolityky. Odesa : Feniks, 45, 2128. (in Ukrainian)

Boiko, L. M. (2006) Pravovyi mentalitet u konteksti poniatiino-katehorialnoho riadu «pravova kultura - pravova svidomist - pravovyi mentalitet» [Legal mentality in the context of the conceptual and categorical series “legal culture - legal consciousness - legal mentality”]. Pivdennoukrainskyi pravnychyi chasopys, 4, 52-54. (in Ukrainian)

Hladkyi, S. O. (2014). Poniattiapravovoho mentalitetu yak zasib pravovoho samopiznannia [The concept of legal mentality as a means of legal self-knowledge]. Derzhava i pravo. Yurydychni i politychni nauky, 65, 9-17. (in Ukrainian)

Koval, I. M. (2011). Poniattia pravovoho mentalitetu: filosofsko-pravovyi aspekt [The concept of legal mentality: the philosophical and legal aspect]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav. Seriiayurydychna, 4, 454-464. (in Ukrainian)

Kovalskyi, V., Khryslova, N. (2010). Pravova mentalnist yak oznaka kryzy pravosvidomosti [Legal mentality as a sign of a crisis of justice]. Yurydychnyi visnyk Ukrainy, 14, 14. (in Ukrainian)

Kopeltsiv-Levytska, Ye. D. (2017). Problematyka mentalnosti v istorychnii retrospektyvi [Issues of mentality in historical retrospect]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho natsionalnoho universytetu. Seriia : Pravo, 44(2), 169-172. (in Ukrainian)

Melnyk, Z.P. (2007). Pravova mentalnist i retseptsiia [Legal mentality and reception]. Universytetski naukovi zapysky, 4 (24), 38-42. (in Ukrainian)

Nikolaienko, I. I. (2017). Teoriia mentalnosti y doslidzhennia rymskoho prava [Theory of mentality and the study of Roman law]. Filosofski ta metodolohichni problemy prava, 1 (13), 21-29. (in Ukrainian)

Savchyn, H. Ya. (2009). Vyznachennia poniattia «pravovyi mentalitet»: mizhdystsyplinarnyi pidkhid [Defining the concept of "legal mentality": an interdisciplinary approach]. Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho universytetu vnutrishnikh sprav, 3, 1-7. (in Ukrainian)

Kharytonov, Ye. O., Kharytonov, O.I. (2016). Mentalitet, pravomentalnist ta kontsept pryvatnoho prava [Mentality, legalism and the concept of private law]. Visnyk Pivdennoho rehionalnoho tsentru Natsionalnoi akademii pravovykh nauk Ukrainy, 8, 53-59. (in Ukrainian)

Shtepa, O. O. (2014). Do pytannia pro sutnist pravovoi mentalnosti [To the question of the essence of legal mentality]. Filosofski obrii, 31, 129-139. (in Ukrainian)

Vemadskij, G. V. (2001). Kievskaya Rus' [Kievan Rus]. Tver': LEAN; M. : AGRAF. (in Ukrainian)

Vladimirskij-Budanov, M. F. (1995). Obzor istorii russkogo prava [Overview of the history of Russian law]. Rostov n/D : Feniks. (in Russian)

Hehel, H.V.F. (2000). Osnovy filosofii prava, abo Pryrodne pravo i derzhavoznavstvo [Fundamentals of the Philosophy of Law, or Natural Law and State Studies]. K.: Yunivers. (in Ukrainian)

Dovnar-Zapol'skij, M. (1897). Zapadnorusskaya sel'skaya obshchina v XVI v. [West Russian rural community in the XVI century]. Zhurnal narodnogo prosveshcheniya. Otdel'noe desyatiletie. Sankt-Peterburg, CCCKHII, 73-129. (in Ukrainian)

Hrushevskyi, M. S. (1994). Istoriia Ukrainy-Rusy [History of Ukraine-Rus]. (Vol. 5). K. : Naukova dumka. (in Ukrainian)

Kivalov, S., Muzychenko, P., Pankov, A. (Ed). (2002). Statuty Velykoho kniazivstva Lytovskoho. [Statutes of the Grand Duchy of Lithuania]. (Vol. I). Odesa: Yurydychna literatura. (in Ukrainian)

Bohdanov, V. V. (2001). Etnicheskaya i evolyucionnaya istoriya Rusi [Ethnic and evolutionary history of Russia]. M.: Belye al'vy. (in Ukrainian)

Shevchuk, V. (1993). Bohdan Khmelnytskyi - fundator kozatskoi derzhavy [Bogdan Khmelnitsky is the sponsor of the Cossack state]. Rozbudova derzhavy, 9, 26-44. (in Ukrainian)

Zaichuk, O.V., Onishchenko, N.M. (Ed.). (2008). Teoriia derzhavy i prava. Akademichnyi kurs [The theory of state and law. Academic course]. K.: Yurinkom Inter. (in Ukrainian)

Frank, S.L. (1992). Duhovnye osnovy obshchestva [The spiritual foundations of society]. M.: Respublika. (in Ukrainian)

Размещено на Allbest.ru