Застосування Хартії основоположних прав Європейського Союзу та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у практиці Суду Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівського національного університету імені Івана Франка

Застосування Хартії основоположних прав Європейського Союзу та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у практиці Суду Європейського Союзу

Рим О.М., кандидат юридичних наук, докторант кафедри соціального права юридичного факультету

Гарантування та захист основоположних прав у європейському просторі здійснюється сьогодні у рамках Європейського Союзу та Ради Європи. Відтак питання співвідношення правових актів цих євроінтеграційних утворень у правозастосовчій діяльності їхніх органів та інституцій є актуальним.

Джерелом стандартів захисту прав людини для усіх органів та інституцій ЄС нині є Хартія основоположних прав ЄС (далі Хартія), а у рамках Ради Європи це Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція).

Ще у 1979 р. Європейська комісія проголосила бажаним приєднання Союзу до Конвенції та розпочала відповідні процедури. Однак Європейський Союз так і не став членом цього міжнародного договору.

Відсутність остаточного та офіційно завершеного приєднання ЄС до Конвенції, тим не менше не перешкоджає Суду ЄС використовує її у своїй практиці як складову права ЄС, а не лише як інструмент для визначення загальних принципів права [1, с. 73].

Власне, рішенням у справі J. Nold, Kohlen- und BaustoffgroЯhandlung v Commission of the 'H

European Communities [2] Суд ЄС започаткував звернення до Конвенції 1950, рішенням у справі RolandRutili v Ministre de l'intйrieur [3]- до її конкретних положень, а у рішенні у справі P v S and Cornwall County Council [4] вперше прямо послався на практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) [5, c. 102].

Посилання у судовій практиці [3; 6] на Конвенцію зумовило переосмислення її місця та ролі у праві ЄС, а згодом спричинило до визнання Європейським судом з прав людини у рамках розгляду справи Bosphorus Hava Yollari Turizm Ve Ticaret Anonim Sirketi v. Ireland (no. 45036/98; 30 June 2005) [7] системи захисту прав на рівні ЄС еквівалентною системі, що функціонує в рамках Конвенції. При цьому застосований ЄСПЛ термін «еквівалентність» означає захист, що є співмірним з тим, що передбачено Конвенцією, але не обов'язково йому тотожний [8, c. 6].

Одночасно ЄСПЛ зауважив, що презумпція еквівалентності не є усталеною і будь - які зміни у системі захисту прав людини у ЄС неминуче спричинять її перегляд. Якщо ж у результаті аналізу фактичних обставин конкретної справи з'ясується, що у ній захист основоположних прав на рівні ЄС був «очевидно недостатнім», то ЄСПЛ може відмовитися від застосування цієї презумпції.

Власне, практика застосування ЄСПЛ презумпції еквівалентності є свідченням визнання ним високих стандартів та дієвості системи захисту прав людини в ЄС, а також ефективності контролю Суду ЄС [5, c. 106]. При цьому, втручання у сферу компетенції ЄС, якщо правопорядок Союзу забезпечує еквівалентний захист основоположних прав, повинне бути обмеженим [9, c. 156]. На переконання ЄСПЛ, еквівалентність захисту передбачає можливість оскарження в Суді ЄС актів інститутів ЄС, які порушують основоположні права. Відтак ЄСПЛ презюмує, що акти ЄС відповідають стандартам Конвенції, бо ж зрештою повноважень переглядати такі акти він не має [10, c. 137]. Таким чином ЄСПЛ фактично відмовився від перевірки актів ЄС на відповідність Конвенції, вказавши, що в конституціях держав -членів ЄС існують основні права людини і громадянина, ідентичні тим, що закріплені у Конвенції, а тому використання цих прав є достатнім для конституційної оцінки правових актів ЄС.

Нагадаємо, що на момент ухвалення рішення у справі Bosphorus Hava Yollari Turizm Ve Ticaret Anonim Sirketi v. Ireland (no. 45036/98; 30 June 2005) у ЄС не було власного писаного юридично зобов'язуючого каталогу прав людини. Однак внаслідок наділення Хартії основоположних прав ЄС обов'язковою юридичною силою, ситуація змінилася. На перший план вийшла Хартія, а Конвенції почали відводити здебільшого допоміжну роль. Її норми все частіше слугують керівними засадами або ж джерелами натхнення Суду ЄС, який послуговується ними як додатковим інструментом тлумачення положень Хартії [11, с. 155].

Попри те, що ЄС лише декларативно приєднався до Конвенції, положення ст.ст. 52 та 53 Хартії закріплюють чіткі правила щодо взаємодії цих правових актів. А саме, у п. 3 ст. 52 Хартії зазначено, що якщо Хартія містить права, які відповідають правам, гарантованим Конвенцією, то значення та обсяг цих прав є ті ж, що встановлені Конвенцією. Водночас це положення не передбачає жодних перешкод щодо забезпечення більш широкого захисту основоположних прав на рівні ЄС, ніж той, що встановлений у рамках Ради Європи. Зрештою, рівень захисту основоположних прав відповідно до Хартієї за жодних обставин не може бути нижчим, ніж той, що гарантований Конвенцією [12].

Окреслений вище підхід спрямовано на те, щоб уникнути ризику формування подвійних стандартів у рамках європейського правового простору [13, с. 63]. Його метою є забезпечення згуртованості прав людини та основних стандартів захисту прав та свобод (система Конвенції) та захисту основоположних прав (система Союзу), а також запобігання виникненню розбіжностей між правовими стандартами, які розроблені Європейським судом з прав людини та Судом Європейського Союзу. Таким чином забезпечується необхідна узгодженість між Хартією та Конвенцією, а також досягається подібність розуміння та застосування основоположних прав у багаторівневій системі їхнього захисту, яка зараз існує у Європі. Одночасно, не виникає загроза автономії права ЄС. Як слушно зауважив Євінтов В.І., Конвенція та практика Європейського суду з прав людини є своєрідними мостами, що з'єднують системи захисту прав людини Європейського Союзу і Ради Європи [14, с. 194]. суд презумпція еквівалентність хартія

Хоч формально ЄС не є стороною Конвенції, сьогодні Хартія та Конвенція співіснують в рамках правового поля ЄС з тією лише різницею, що перша застосовується Судом ЄС у зв'язку з діями Європейського Союзу, а друга - Європейським судом з прав людини щодо заходів держав-членів. Наразі між ЄСПЛ і Судом ЄС немає підпорядкування, а взаємодія цих двох інституцій зводиться до необхідності досягнення балансу щодо захисту основоположних прав та прагненням зберегти інституційну незалежність євроінтеграційних утворень. При цьому питання недопущення конкуренції юрисдикцій Суду ЄС та ЄСПЛ неодмінно потребує вирішення. Його розв'язання безумовно сприятиме посиленню скоординованості діяльності цих двох судів, поглибленню правової інтеграції в рамках європейського правового простору, збагачуючи його концептуальне наповнення на ціннісних засадах поваги до прав людини [13, с. 64].

Таким чином співпраця Суду ЄС у сфері захисту основоположних прав з правовими порядками, які межують із Співтовариством, є вкрай необхідною, та й зрештою неминучою. Адже Суд ЄС повинен тлумачити основоположні права згідно з конституційними традиціями, що є спільними для держав-членів ЄС. При цьому важливо, щоб зміст та обсяг основоположних прав у процесі їхньої інтерпретації різними європейськими інституціями не відрізнявся. А безумовною умовою досягнення такого однакого розуміння сутності основоположних прав у Європі є конструктивний діалог Суду ЄС з національними судами та Європейським судом з прав людини.

До 2007 року практика Суду ЄС щодо захисту основоположних прав засвідчує часте звернення Суду до прецедентної практики ЄСПЛ. Хоч при цьому Суд ЄС не втомлювався постійно наголошував на автономії та першості правової системи

Європейського Союзу щодо захисту основоположних прав. Це, у підсумку, зумовило збереження тенденції щодо акцентування Суду ЄС виключно на Хартії у справах щодо захисту основоположних прав. Саме їй, а не Конвенції, Суд ЄС надає першочергового значення, хоч Конвенція і визнана ЄС одним із загальних принципів його правової системи, які (принципи) теж є джерелами права ЄС [15, с. 10]. Що не є дивним, адже в Преамбулі Хартії практика Суду ЄС була визнана одним з основних джерел формулювання змісту прав людини в рамках ЄС. Хоча активність Суду ЄС у цій сфері часом критикувалась та пов'язувалась швидше із прагненням забезпечити верховенство та автономність права ЄС, аніж створити відповідні стандарти прав людини, все ж роль Суду ЄС є знаковою [16, с. 49].

Вивчаючи співвідношення Хартії та Конвенції потрібно наголосити, що правовою доктриною Хартія розглядається як загальна рамка прав людини на рівні ЄС, складовим та важливим елементом якої є Конвенція. Системний зв'язок між цими актами передбачає однакове застосування та розуміння положень, що є спільними для них [17, 165]. Однак той факт, що їхні положення частково накладаються на регулювання подібних чи однакових правовідносин, не свідчить про те, що ці правові акти мають однакову значимість та застосовність у межах ЄС та РЄ. Швидше вони діють в споріднених, хоч і окремих правових рамках.

Незважаючи на це Конвенція відігравала і продовжує відігравати важливу роль у правовому порядку ЄС. Водночас, необхідно наголосити на тому, що Хартія основоположних прав Європейського Союзу, також вплинула на інтерпретацію основоположних прав Європейським судом з прав людини. Цей взаємний вплив має потенціал для створення синергії між цими інституціями. А основною метою їхньої співпраці повинно стати удосконалення механізму захисту основоположних прав у Європі в цілому. При цьому практика ЄСПЛ мала б забезпечувати зовнішню перевірку зобов'язань держав-членів ЄС, а діяльність Суду ЄС слугувала б внутрішнім елементом механізму захисту основоположних прав [18, с. 23-24].

Незважаючи на прагнення ЄС до автономності у правовому регулюванні, а також на очевидну конкуренцію з Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Хартія чітко декларує завдання щодо імплементації прав і свобод, передбачених Конвенцією, про що зазначено в Преамбулі до цього документу. Отже, ці правові акти мали б доповнювати один одного та зумовити уніфікацію європейського права про права людини.

Список використаних джерел

1. Фалалєєва Л. Г. Сучасна модель захисту основоположних прав у Європейському Союзі / Л. Г. Фалалєєва // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2018. - № 5. - С. 69-76.

2. Judgment of the Court of 14 May 1974. J. Nold, Kohlen- und BaustoffgroЯhandlung v Commission of the European Communities. Case 4-73.

3. Judgment of the Court of 28 October 1975. Roland Rutili v Ministre de l'intйrieur.

4. Reference for a preliminary ruling: Tribunal administratif de Paris - France. Public policy. Case 36-75.

5. Judgment of the Court of 30 April 1996. P v S and Cornwall County Council. Reference for a preliminary ruling: Industrial Tribunal, Truro - United Kingdom. Equal treatment for men and women - Dismissal of a transsexual. Case C-13/94.

6. Фалалєєва Л. Г. Судовий захист основоположних прав у Європейському Союзі в аспекті застосування практики Європейського суду з прав людини / Л. Г. Фалалєєва // Судова апеляція. - 2017. - № 4. - С. 97-107.

7. Case of Bosphorus Hava Yollari Turizm Ve Ticaret Anonim Sirketi v. Ireland (Application no. 45036/98). 30 June 2005

8. Costa J.P. The Relationship between the European Convention on Human Rights and European Union Law - A Jurisprudential Dialogue between the European Court of Human Rights and the European Court of Justice. Lecture at the King's College (Inner Temple). London, 7 October 2008. - 10 p.

9. Бандас Д. Захист прав людини в Європейському Союзі / Денис Бандас // Економіка України в умовах глобалізації і регіоналізації : зб. тез доп. Міжнар. наук.-практ. конф. студ. та молод. вчених [м. Тернопіль, 3-4 квіт. 2014 р.] / редкол. : С. В. Гродський, Ю. П. Гуменюк, М. А. Живко [та ін.] ; відп. за вип. Є. В. Савельєв. - Тернопіль : ТНЕУ, 2014. - С. 154-158.

10. Комарова Т. В. Практика Суду Європейського Союзу щодо приєднання ЄС до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод / Т. В. Комарова // Актуальні проблеми сучасного міжнародного права : зб. наук. ст. за матеріалами І Харк. міжнар.-прав. читань, присвяч. пам'яті проф. М. В. Яновського і В. С. Семенова, Харків, 27 листоп. 2015 р. : у 2 ч. - Харків, 2015. - Ч. 1. - С. 135-144.

11. Фалалєєва Л. Г. Приєднання Європейського Союзу до Конвенції з прав людини: правова позиція Суду / Л.Г. Фалалєєва// Судова апеляція. - 2017.-№ 3.- C. 151-161.

12. Explanations relating to the Charter of Fundamental Rights. OJ C 303, 14.12.2007, p. 17-35

13. Фалалєєва Л. Рада Європи та Європейський Союз: особливості правового статусу, узгодження стандартів правозахисту [Текст] / Л. Фалалєєва // Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Міжнародні відносини / відп. ред. Л. В. Губерський. - Київ : ВПЦ "Київ. ун-т”, 2018. - Вип. 1/2 (47/48). - С. 55-65.

14. Євінтов В. І. Імплементація рішень Європейського суду з прав людини: міжнародний та український досвід // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / за ред. В. Н. Денисова. Київ: Юстініан, 2006. - С. 184-197.

15. Добрянський С. Хартія основних прав Європейського Союзу: здобутки та перспективи / С. Добрянський // Вісник Львівського університету. Сер. : Юридична. - 2014. - Вип. 59. - С. 9-16.

16. Сердюк О.В. Перешкоди приєднання Європейського Союзу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод : Висновок Суду ЄС 2/13 від 18 .12. 2014 р.

17. Актуальні проблеми сучасного міжнародного права : зб. наук. ст. за матеріалами І Харк. міжнар.-прав. читань, присвяч. пам'яті проф. М. В. Яновського і В. С. Семенова, Харків, 27 листоп. 2015 р. : у 2 ч. - Харків, 2015. - Ч. 1. - С. 47-55.

18. Яцкевич І. І. Г арантування права на працю Хартією основних прав Європейського

19. Союзу / І. І. Яцкевич // Юридична наука та практика: виклики сучасних євроінтеграційних процесів (Pravna veda a prax: vyzvy modemych europskych integracnych procesov : Zbornik prispevkov z medzinarodnej vedeckej konferencie (Paneuropska vysoka skola, Fakulta prava, Bratislava, 27-28 Novembra 2015 r.). - Bratislava : Paneuropska vysoka skola, Fakulta prava, 2015. - P. 164-166. С. 165

20. Lenaerts K. Speech of the President of the Court of Justice of the European Union, opening of the judicial year, 26 January 2018. Annual report 2018 - Eiropean Court of Human Rights. - 190 p.

Размещено на Allbest.ru