Велика Моравія та Чеська держава Пржемисловичів (ІХ–ХІІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Тараса Шевченка

РЕФЕРАТ

Велика Моравія та Чеська держава Пржемисловичів (ІХ-ХІІ ст.)

Виконала студентка 2 курсу 2 групи

спеціальності Американістика та європейські студії

Томілець Валерія Олександрівна

Науковий керівник: Мотрук С. М.

1.Характеристика джерел

великоморавська держава чехія культура

Велика Моравія (833-- 906) -- перша в Центральній Європі держава слов'ян, яка складалася з частин територій сучасних Чехії, М оравії, Словаччини, Сілезії (Німеччина), Південної Польщі, Угорщини та Румунії. У X ст. візантійський імператор Константин Багрянородний у своїй праці «Про упраи іиня імперією» вперше назвав цю державу Великою Моравією. Це була країна з площею до 350 тис. км2 і майже мільйонним населенням.

Діяльність першого великоморавського князя Моймира І (830-- 846) дістала відображення в писемному джерелі «Про навернення баварів і хорутан на віру» (70-ті роки IX ст.). Про вторгнення франків до моравських земель (кінець X ст.) оповідають «Фульдські аннали», складені ченцями Фульдського монастиря.

Цінними джерелами з моравської історії є «житія» християнських місіонерів Константина, Методія, Наума. В цих творах мова йде про християнігаці о цього регіону Європи, що відбувалася з поширенням слов'янської писемності. Діяльність духовників із Візантії викликала рішучу протидію римської курії та франкських королів, які замірялися загарбати моравські землі. Про жорстокість протиборства між слов янами та франками свідчать булли римських пап: Адріана II (867-- 872), Іоанна VIII (872-- 882), Стефана V (885-- 891).

Джерельна база з історії Великої Морар" охоплює аннали (літописи), хроніки, біографії, «житія», панегірики, літургійні тексти (молитви, служби), грамоти (дипломи), трактати, полемічні праці, пам'ятки юридичного характеру та інші історичні, географічні та етнограф чні твори. Нині відомо близько 500 писемних джерел (історичних та географічних праць, описів, трактатів -- 35, «житій» -- 33, грамот -- 119, епістол -- 132, юридичних пам'яток -- 26), як: містять прямі або опосередковані свідчення про цю державу. Більшість джерел має іноземне походження. Чимало пам'яток написано давньослов'янською мовою. Особливе місце серед джерел належить агіографічним творам, 221 тобто «житіям» або легендам. Найціпнішими з них є ті, що були написані учнями та послідовниками Кирила і Методія.

Специфіка наявних джерел з історії Великої Моравії полягає в тому, що вони дають лише уривчасті свідчення про її економічний розвиток та життя її населення, проте доволі докладно висвітлюють політичну історію та культурні реалії.

2.Утворення та розвиток Великоморавської держави

Слов'яни центра й сходу Європи в 454 - 560 р. переживали епоху відносного благоденства через відсутність зазіхань на їхні землі з боку кочівників сходу й прагнення германців опанувати територіями полеглої Західно-Римської імперії. Район, зайнятий пам'ятками археологічної культури Прага - Корчак V -- VII ст., вказує на те, що слов'яни в V -- VI ст. спустилися долинами рік Прут і Дністер до низов'їв Дунаю.

Одночасно слов'яни-анти, які створили археологічну культуру Прага - Пеньковка V - VII ст., просунулися з території правобережного подніпров'я на землі сучасної Румунії й також вийшли на дунайський рубіж Східно-Римської імперії ромеїв.

У другій половині VI ст. у долину Дунаю ввірвалися орди аварів. Із приходом нової хвилі войовничих тюркських кочівників епоха благоденства для слов'ян центра й сходу Європи завершилася й почалася довга боротьба за виживання з жорстокими й численними супротивниками.

В 627-662 р. зложився військово-державний союз слов'ян центра Європи на чолі із Само. В VII ст. могутність авар у центрі Європи було похитнута не тільки воєнними діями держави Само, але й невдачами в боротьбі з Візантією й непримиренністю, що панувала в степах Північного Причорномор'я. Візантія мистецьки зіштовхувала тюрків-аварів з тюрками-болгарами й хазарами, нейтралізуючи й тих, і інших.

Західні слов'яни в 630 р. завдали військової поразки армії франків, очолюваній королем Дагобертом.

Після кончини Само союз західних слов'ян розпався. Він у значній мірі виконав своє завдання по стримуванню авар і франків. У чеській і словацькій історичній літературі обговорюється питання про роль напівдержавного утворення Само в становленні Великоморавської держави. Більшість дослідників вважає, що основи моравської державності були закладені в боротьбі слов'ян з аварами й Велику Моравію варто розглядати як продовження князівства Само [22, 23-25].

У період свого розквіту Велика моравська держава охоплювала території Моравії, Словаччині, Чехії, Лужиць, Паннонії, очевидно, Малої Польщі й частину словенських земель. Столицею було м. Велеград, точне місце розташування якого не встановлено і є предметом дискусії. Багаточисельні розкопки чехословацьких археологів (В. Грубого, І. Поулика, Ф. Калоусека) на територїї Моравії свідчать про високу культуру землеробства у Великій моравській державі, розвиток ремесел -- гончарного, залізоробного, скляного, ювелірного й ін., про розквіт торгівлі. Судячи з археологічних знахідок, існували тісні торговельні зв'язки Великоморавської держави з Візантією, Київською Руссю й Чорноморськими містами.

Економічне і політичне життя Великоморавської держави зосереджувалося в градах -- укріплених фортецях і резиденціях знаті, які були центрами ремесла й торгівлі. Найважливіші з них: Старе Місце в м. Угерске-градиште, Микульчице в м. Годонин, Поганско, Нітра, Девінське, Нова-Вага. При археологічних розкопках тут виявлені залишки храмів, житлових будівель, великі цвинтарі, де знайдені численні прикраси, предмети побуту й інші.

Першим історично відомим князем був Моймир I (правив в 830-846 рр.), який приєднав до Великоморавської держави Нітранське князівство (833 р.), при ньому почалося поширення християнства.

Правління спадкоємця Моймира Ростислава (846-870 рр.) було часом посилення Великоморавської держави. Ростислав вів активну боротьбу проти франкської агресії, уклав союз із Візантією (862 р.). В 863 на прохання Ростислава у Великоморавську державу прибули з Візантії славетні просвітителі Кирило й Мефодій. Вони створили незалежну від франкського єпископата церкву (869 або 870 рр.), яка сприяла зміцненню політичної самостійності Великоморавської держави. Творці слов'янської писемності Кирило й Мефодій сприяли тому, що надалі Велика Моравія перетворилася в те вогнище, звідки слов'янська писемність поширилося в інші слов'янські країни.

3.Політичний устрій та соціально-економічний розвиток Чехії у Х-ХІІ ст. Внутрішня й зовнішня політика Пржемисловичів

Археологічні знахідки свідчать, що економічне життя в Моравії йшло поперед інших земель Аварського каганату. Фіксуються сліди розвитку металургії й різних ремесел. Цілком очевидно, що культурні досягнення Великої Моравії були підготовлені місцевими слов'янами в VIII сторіччі. Однак питання про локалізацію князівства Само залишається невирішеним.

Археологічні матеріали VI-VII ст., з усією визначеністю свідчать, що розселення слов'ян у басейні Морави там, де пізніше зложилося ядро Великоморавської держави, здійснювалося не цілісними племінними праслов'янськими групами. Це було масове переміщення більш-менш великих і дрібних груп носіїв празько-корчакської культури з різних місць її ареалу, у результаті якого колишня племінна структура була в значній мірі зруйнована.

Це відповідає й інформації історичних джерел. Російський літопис прямо повідомляє: "... пришедше седоша на реце имянемъ Марава, і прозвашася морава" . Якихось помітних регіональних розходжень в археологічних матеріалах на території Моравії виявити не вдається [2, 18]. Очевидно, що морави були новим територіальним утворенням ранньосередньовічного слов'янства, яке склалось вже в басейні річки Морави в умовах стабілізації життя й формування державності.

В VII-VIII ст. слов'янське населення басейну Морави входило до складу Аварського каганату. Аварська культура, яка відбиває аваро-слов'янський симбіоз, поширювалася й на цей регіон. Моравія була окраїною Каганату, і є всі підстави стверджувати, що слов'янський етнічний компонент тут був на всіх етапах домінуючого, а досить нечисленні авари-тюрки, що виконували військово-адміністративні функції [2, 18-19], уже до середини VIII ст. розчинилися в місцевому середовищі. Говорити про слов'яно-аварський симбіоз для цієї окраїнної землі можна лише з великим застереженням.

Так, поступово на передові позиції у світі слов'ян центра Європи стала виходити Моравія, відбита й очищена від авар. Так звернемося до історії Моравії, тому що її роль у світі слов'ян Європи в IX ст. була чи не визначальною.

Пржемисловичі в 50-80-ті роки XI ст. проводили активну зовнішню політику. Вони ревно захищали власні права і для зміцнення влади вміло використовували чвари у Священній Римській імперії, шукаючи вигідних союзників. Так, зокрема, князь Вратіслав II (1061-1092) у боротьбі за інвеституру між папою Григорієм VI та імператором Генріхом IV (1056-1106) підтримав цісаря, завдяки чому на тривалий строк дістав не тільки обширні землі в Мішні та Лужице, а й коронувався у Мотучі в 1085 р. Король Владислав II (1140-1173) також підтримував дружні зв'язки з німецьким імператором Фрідріхом І Барбароссою з династії Штауфенів (1152-1190). За послуги, надані німцям під час воєнної кампанії у Північній Італії, він у 1158 р. здобув королівський титул, який став спадковим.

Внутрішньополітичну ситуацію намагався поліпшити князь Бржетіслав. У 1039 р. він видав декрет, у якому кодифікував перші юридичні норми в галузі цивільного та кримінального права. Стабілізації та зміцненню влади Пржемисловичів мав сприяти його Спадковий статут, що з'явився незадовго до смерті Бржетіслава (1055). Ним запроваджувався принцип сеньйорату, згідно з яким трон завжди передавався найстаршому, хоч би скільки він мав родичів. Інші члени династії діставали своєрідну винагороду, в тому числі завдяки новоутвореним моравським уділам в Оломоуці та Брно.

Проте наприкінці XI ст., після того як рід Пржемисловичів дуже розрісся, на даний статут перестали зважати. Не зовсім вдалий поділ Моравії перетворився на джерело численних інтриг. Особливо багато їх було в першій чверті XII ст., згодом пристрасті трохи вгамувалися, однак у 1125-1172 рр. вибухнули знову. За такий короткий строк князівський трон посідали вісім чоловік.

У цей період певну роль у згаданих подіях відіграв імператор Фрідріх І Барбаросса. Він передав Моравію, як васальне володіння, Пржемисловичу Конраду Отті. Коли той у 1189-1191 рр. обійняв празький престол, Моравія знову зблизилася з Чехією, проте самостійність у межах держави Пржемисловичів вона зберігала тривалий час.

Так, попри складне економічне становище та політичну нестабільність, Чехія протягом трьох століть перетворилася на центр, потенційна сила якого набагато виразніше виявилася вже в наступному столітті.

4.Поширення християнства та організація церковно-релігійного життя

У другій чверті IX ст. розвиток християнства у Моравії дося г значх успіхів. Час від часу в цей регіон приїздили призначені місіонериєпископи. Але ще до прибуття грецьких місіонерів 863 року тут уже були свої місцеві архідиякони. Цілком можливо, що робота священиків із Пассау не була адекватно відображена в історичних документах і тому жодних згадок про освячення ними у цей період церкон не збереглося. Цвинтарі при бургах свідчять про те,що до середини сторіччя морайський віщий клас складайся, в оснонному, із християн; установлені на могилах бронзові хрести вважаються киролінгськими за походжениям та стилем. Майже всі церкви того періоду були приватними каплицями, шо належали місцевим князям або власникам бургів. Такий стан справ зберігався протягом певного часу й пізніше. Дуже імовірно, що слова для позначення церкви та священика, зокрема в мовах західних слов'ян, виникли саме на цьому етапі розвитку християнства.

Місіонери з Пассауского єпископства звернули свою діяльність до іншого слов'янського князівства в долині р. Морави. У 831 р пассаускій єпископ Регінхар «хрестив всіх мораван». Судячи з характеру записи, тут мало місце хрещення всієї країни, а не окремої групи населення. Прийняття хрещення з Пассау означало, звичайно, і поширення на цю країну юрисдикції пассауской церкви. Пізніше, коли князь мораван Моймир в 30-х роках IX ст. вигнав Прібіна і захопив його землі (цю подію можна розглядати як дату освіти Великоморавського держави), юрисдикція пассауской церкви, очевидно, поширилася на всю нову державу. Разом з тим в зверненні до християнства мораван поряд з баварами брали участь і місіонери з інших районів. Так, в листі баварських єпископів від 900 вказувалося, що пассаускій єпископ, приїжджаючи в Моравію, вирішував справи «зі своїми і з тими, кого він там знайшов». У розлогому житії Мефодія йдеться про місіонерів «з Влах і з Грьк і з Немьц». Місіонери «з Влах» - це священики з Аквілейского патріархату (Північна Італія); не зовсім ясно, хто були місіонери «з Грьк»: чи прийшли вони з Першого Болгарського царства або (що ймовірніше) з далматінськіх міст, які визнавали верховну владу Візантії. Місіонери з різних районів приносили в Моравію різні традиції.

Відносини Великоморавського держави з баварським духовенством ускладнилися до середини IX ст., Коли влада Східно-Франкського королівства спробували підкорити Велику Моравію своєму впливу. Німецьке духовенство у Великій Моравії, тісно пов'язане з франкским єпископатом і світською владою, в умовах конфлікту не могло бути надійною опорою Великоморавської правителя. Для правлячої верхівки Великої Моравії стало ясним, що для забезпечення повної самостійності держави і функціонування церковних інституцій в відповідно до її інтересів необхідне створення самостійної церкви.

Не отримавши позитивної відповіді в Римі, великоморавський князь Ростислав на початку 60-х років відправив посольство з проханням поставити єпископа для моравап в столицю Візантійської імперії - Константинополь. Вивчення повідомлень агіографії про посольство Ростислава показало, що князь, крім поставлення єпископа, домагався і деяких інших цілей. Його побажання, щоб єпископ «ни в свої мову істо Веро хрістіаньскоую сказав», відображало, мабуть, бажання правлячої верхівки отримати можливість безпосередньо ознайомитися з християнськими віруваннями і нормами, що дало б їй можливість контролювати діяльність духовенства в своїх інтересах. Крім того, виклад християнських норм на «місцевому» мовою сприяло б швидкої підготовки кадрів духовенства з місцевого населення, які б більш успішно, ніж прийшлі місіонери, могли служити інтересам моравських князів і їх дружин.

Баварські місіонери, дотримуючись традицій каролингской місії попереднього періоду, обмежувалися перекладом на слов'янську мову (або використанням вже існуючих перекладів) деяких найбільш поширених молитов і про сповіді формул і відкидали можливість використання місцевої мови для християнського «просвіти» нарівні з латиною і грецькою - «світовими» мовами того часу . Кирило і Мефодій (а також їхні учні), заперечуючи принципова відмінність між цими мовами і слов'янським, не тільки створили особливий алфавіт для передачі слов'янської мови, а й переклали слов'янською мовою в період їх діяльності у Великій Моравії цілий цикл літературних пам'яток різних жанрів, що означало важливий етап на шляху освоєння слов'янським світом багатовікових традицій античної та візантійської культури. Здійснювалася і творча переробка цих традицій. Доказ цього - розлогі житія Кирила і Мефодія, оригінальні літературні твори, створені у Великій Моравії.

5.Розвиток культури

У басейні ріки Морава виявлена величезна кількість селищ, городищ, фортець, могильників епохи існування Великоморавської держави. У них знаходять залишки високорозвиненої середньовічної культури. Дослідники виявляють величезну кількість срібних, бронзових і золотих прикрас, виконаних у техніці зерні й скані (контакт із візантійськими майстрами), оригінальні вироби з кольорових металів микульчицького типу. Багато знахідок вказують на розвиток різних ремесел: столярного, гончарного, ковальського й ін. Франкські джерела повідомляють про велику кількість фортець, які спорудив Ростислав, спадкоємець Моймира. У них морави витримували численні облоги німецьких феодалів, зокрема, докладно розповідається про міцність Довіна (855 рік), де Ростислав здобув перемогу над Людовиком Благочестивим (Німецьким). Таку ж укріплену міцність представляла й столиця Великоморавскої держави -- місто Велеград, точне місце розташування якого зараз не встановлено. Крім кам'яних фортець, церков і кам'яного ж дитинця, у містах поширені зрубні конструкції із глиняними підлогами й глинобитними печами в одному з кутів житла (Микульчицький кам'яний град з дитинцем і передмістям). Сільські ж поселення були в мораван неукріпленими, житла в них в основному стовпові дерев'яні з кам'яною або глинобитною піччю у куті.

У довеликоморавських шарах знаходять фігурки людей, тварин, різноманітні посудини, що мають ритуальний характер. У шарах, що ставляться до великоморавської епохи, знаходять безліч хрестиків і наконечників із зображенням священиків і хрестів, позолочений мощевик, виконаний у вигляді богослужбової книги. Храмові будівлі свідчать про поширення християнства в Моравії з різних країн Європи. Зокрема, з Баварії, а також Адріатики й Далмації.

Отже, у басейні р. Морави -- центральній області Великоморавської держави --- виявлено й досліджено безліч пам'ятників розглянутої епохи --селища, городища, могильники. Політична й військова міць моравських князів опиралася насамперед на укріплені міста, серед яких не можна не назвати Микульчице на правому березі річки Морави, Старе Місце в м. Угерску Градишті, Поганско біля Бржецлава, Девін при впаданні р. Морави в Дунай і Нітру в Словаччині. Первісні назви їх (крім Девіна) не збереглися. Вважаємо, що вивченню кожної з цих пам'яток слід приділити окрему увагу.

Дослідниками Микульчицького поселення встановлено, що продукція землеробства надходила сюди в основному з околишніх аграрних селищ. У великоморавьских шарах Микульчиця знайдені зерна жита, пшениці, ячменя й проса, насіння огірків і зерна винограду. Ботанічні дослідження показали, що в самих Микульчицях були фруктові дерева (слива, персики, ренклоди). Розкопками Микульчицького передмістя й садиб встановлено, що їхні жителі мали велику кількість худоби. Серед остеологічних матеріалів переважають кості свиней (до 60%), розводилися також кози, вівці й коні. Одним із засобів існування жителів Микульчиця була риболовля. При розкопках знайдені залізні й бронзові рибальські гачки, гарпуни, грузила й безліч костей риб.

У надзвичайно складних умовах відбувався процес становлення чеської мови та літератури, яким доводилося спиратися на власні надбання. Старочеська мова поступово сформувалася на базі старослов'янської. У X ст. вона жила в епосі, "житіях святих" та інших релігійних текстах. Певної досконалості форм та внутрішнього змісту чеська література набула в XIII ст., коли тривали хрестові походи, рицарські турніри й зростав інтерес до античного світу.

Чеські й німецькі письменники черпали теми для своїх творів з однакових джерел. Чільне місце в давньочеському епосі посідає "Александреїда", яку завершено бл. 1310 р. В інших літературних жанрах також уживалася чеська мова, зокрема нею написана римована "Далімілова хроніка", в основі якої лежить латинський переказ.

У красному письменстві XIV ст. вживалися чеська і латинська мови. В 60-х роках XIV ст. чеською мовою перекладено Біблію (Краліцька Біблія). Особливість літератури цієї доби - поширення чесько-мовних творів, посилення світського впливу. Багато художніх творів позначаються високим рівнем патріотизму й національної свідомості.

У XIV ст. виникла чеська драма. Розвивалася музична творчість. У Ємауському монастирі практикувався слов'янський літургійний спів. При дворі існували оркестри.

У цей період бурхливо розвиваються архітектура, скульптура, будівництво. В 1344 р. розпочалося спорудження кафедрального собору Св. Віта в класично-готичному стилі.

Прага мала своєю величчю і красою підтверджувати масштабність політики Карла IV. В березні 1348 р. він заходився будувати Нове Мєсто у Празі. На площі в 360 га, де раніше тулилися селища й колосилися поля, виростав модерний міський комплекс з широкими вулицями та майданами. Неподалік Празького Граду прискорено споруджувалися палаци та будинки феодальної знаті, дипломатів і торговців.

Правобережну і лівобережну частини міста з'єднав Кам'яний (Карлів) міст з брамами на обох кінцях. Прага того часу стала одним з основних центрів пізньоготичного стилю. До Чехії проникали твори італійських гуманістів. Прагу відвідали відомий трибун Кола ді Рієнцо та поет Франческо Петрарка.

Систематичне будівництво, в результаті якого у Празі з'явилось чимало величних споруд, продумане оздоблення храмів і королівських замків служили звеличенню діянь Карла IV. Так, своєрідним пантеоном останків святих, які король натхненно збирав, став замок Карлштайн, збудований у 1348-1365 рр. Цим Карл IV намагався показати себе захисником і поширювачем християнської віри.

Інтер'єри храмів і Карлштайна розписували найвідоміші маляри - Мікулаш Вурмзер і Освальд. Чехія стала центром культурного життя Європи.

Література

1. Артамонов М. И. Происхождение славян. -- М., 1950.

2. Вaнечек В. Государство моравов // в кн. Великоморавская держава. -- Прага, 1963. -- с. 18.

3. Великоморавская держава. Тысячелетняя традиция государственности и культуры. // пер. с чеш. -- Прага, 1963.

4. Всемирная история: В 24 томах. Т. 7: Раннее средневековье / Редакционная коллегия И. А. Алябьева; Т. Р. Джум, С. М. Зайцев, В. Н. Цветкова, Е. В. Шиш. -- Минск: Литература, 1998 -- 592 с.

5. История средних веков: Европа / А. Н. Бадак, И. Е. Войнич, Н. М. Волчек и др. -- Мн.: Харвест 2000. - 717 c..

6. Грот К. Я. Моравия и мадьяры с половины IX до начала Х века. -- СПб., 1881.

7. Гудзь-Марков А. В. История славян. -- М., 1997.

8. Достал Б. Некоторые общие проблемы археологии Древней Руси и Великой Моравии // Древняя Русь и славяне. -- М., 1978. -- С. 84.

9. Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до XX ст.). Курс лекцій / В. Яровий, П. М. Рудяков, В. П. Шумило та ін. -- К.: Либідь, 2001.

10. История Чехословаки // под ред. Санчука Г. Э. и Третьякова П. Н. -- М., 1956 -- Т. 1.

11. История южных и западных славян: В 2 т. - М., 1998. - Т. 1.

12. Истрин В. М. Моравская история славян и история поляно-руси как предполагаемые источники Начальной русской летописи // Byzantinoslavica. -- 1931. -- Roc. III. -- С. 36 - 55.

13. Кобыле В. П. В поисках прародины славян. -- М., 1973.

14. Козьма Пражский. Чешская хроника. -- М., 1962.

15. Ковалевский А. П. Славяне и их соседи в первой половине Х в. по данным аль-Масуди // Вопросы историографии и источниковедения славяно-германских отношений. -- М., 1973.

16. Королюк В. Д. Славяне и восточные романцы в эпоху раннего средневековья. -- М., 1985.

17. Краткая история Венгрии. С древнейших времен до наших дней. -- М., 1991.

18. Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. -- М., 1988.

19. Ловмяньский Г. Происхождение славянских государств. //Вопросы истории, 1977-- №12.

20. Повесть временных лет. Ч. 1. -- М.; 1950. -- С. 21. С. 11.

21. Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. -- М., 1982-- С. 82-96.

22. Третьяков П. Н., Новые данные о Великоморавском государстве// Вопросы истории, 1961, -- № 5.

23. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 2 т. -- Минск, 1987. -- Т. 1.

Размещено на Allbest.ru