Актуальні виклики інституційного ребрендингу громадських організацій національних меншин України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Актуальні виклики інституційного ребрендингу громадських організацій національних меншин України

Маріан Токар

Анотація

Етнонаціональні спільноти України є вразливим феноменом у соціально -економічно та політично нестабільній державі. Національні меншини сьогодні зіштовхнулися з двома проблемами виживання: 1) збереження своєї консолідації; 2) поглиблення інтеграції в українське суспільство. У цій ситуації важливу інструментальну роль виконують такі інституції громадянського суспільства, як громадські організації, що представляють на інституційному рівні публічні інтереси національних меншин. Вони володіють реальним ресурсним потенціалом, який в умовах здійснення децентралізації та покращення ефективності публічно управлінських відносин спроможний мінімізувати ризики соціально консолідуючої складової українського суспільства. Виникає необхідність готовності громадських організацій національних меншин до виконання соціально -управлінської місії. Одним із таких перспективних кроків може стати процес інституційного ребрендингу громадських організацій національних меншин.

Метою статті є аналіз процедури інституційного ребрендингу громадських організацій національних меншин в Україні. Дослідження скеровує до мотиваційної дії об'єднання громадян, які готові до публічної взаємодії з іншими суб'єктами публічно-управлінських відносин та зацікавлені в іміджевій презентації національної меншини в державі. Інституційний ребрендинг спрямований на зміну усталеного в суспільстві та свідомості громадян іміджу громадських організацій як вузько корпоративних, а не суспільно -корисних інституцій, що здійснюють публічну діяльність.

Актуалізується на соціальному призначенні громадської організації. Адже, головними завданнями сучасного інституційного ребрендингу громадських організацій вважаємо підвищення соціальної унікальності публічної інституції, посилення ролі та значення організації в громадянському суспільстві, а також залучення ширшого кола громадян до варіативності її діяльності, що в рази збільшує міру їхньої соціальної відповідальності як в мононаціональному, так і загальнодержавному середовищі. Пропонуємо прослідкувати процес наслідкового впливу інституційного ребрендингу громадських організацій національних меншин крізь призму декількох важливих принципів: 1) сприйняття політичного режиму; 2) нормативно -правового регулювання діяльності; 3) характеру міжнаціонального співіснування; 4) підвищення соціально-консолідуючої ролі.

Усвідомлюємо той факт, що в Україні рівень дієвого авторитету «третього сектору» досить посередній, а в контексті публічної взаємодії між державними й недержавними інституціями ще не виробилася пріоритетна модель співпраці. До всього ще й соціально -економічні обставини ускладнюють зміну усталених раніше уявлень про громадські організації. Тому інституційний ребрендинг є новим, але надзвичайно актуальним, особливо для громадських організацій національних меншин, методом публічного позиціювання в сучасних умовах розвитку держави й громадянського суспільства.

Ключові слова: громадська організація, інституційний ребрендинг, громадянське суспільство, публічне управління, публічна взаємодія, інституція, національна меншина

Actual challenges of institutional rebranding of public organizations of national minorities of Ukraine

Marian Tokar, Lviv Regional Institute for Public Administration National Academy for Public Administration under the President of Ukraine

Ethnic communities in Ukraine are vulnerable in socio - economic and politically challenging conditions. National minorities today face two problems of survival: 1) maintaining consolidation; 2) deepening integration into Ukrainian society. In such a situation, an important instrumental role is played by civil society institutions, such as civic organizations representing the public interest of national minorities at the institutional level. They have real resource potential, which in the conditions of decentralization and 6 increasing the effectiveness of relations with the state can minimize the risks of socially consolidating component of Ukrainian society. There is a need for the readiness of public organizations of national minorities to fulfill the social and management mission. One such promising step could be the process of institutional rebranding of public organizations of national minorities.

The purpose of the article is to analyze the procedure of institutional rebranding of public organizations of national minorities in Ukraine. The study is aimed at a motivational action that brings together citizens who are ready for public interaction with other subjects of social and administrative relations and interested in representing the image of the national minority in the country. Institutional rebranding aims to change public perceptions of public organizations as public organizations as institutions engaging in public activity rather than socially profitable ones. They are updating the social purpose of NGOs. After all, the main tasks of modern institutional re-branding of public organizations are to enhance the social uniqueness of the public institute, to strengthen the role and importance of the organization in civil society, as well as to attract it to a wide range of citizens who increase their social responsibility in a mono -national and nation - wide environment. We propose to follow the impact of institutional rebranding of public organizations of national minorities with the help of several important principles: 1) perception of the political regime; 2) regulatory regulation of activity; 3) the nature of interethnic coexistence; 4) strengthening social and consolidating role.

We are aware of the fact that in Ukraine the level of effective authority of the "third sector" is rather mediocre, and in the context of public interaction between state and non -governmental institutions a priority model of cooperation has not yet been developed. Moreover, socio - economic circumstances make it difficult to change existing perceptions of NGOs. Therefore, institutional rebranding is new, but extremely relevant, especially for public organizations of national minorities, a method of public positioning in the current conditions of development of the state and civil society.

Keywords: public organization, institutional rebranding, civil society, public administration, public interaction, institute, national minority

Актуальные вызовы институционального ребрендинга общественных организаций национальных меньшинств Украины

Мариан Токар, Львовский региональный институт государственного управления Национальной академии государственного управления при Президенте Украины

Этнонациональные сообщества Украины являются уязвимым феноменом в социальноэкономически и политически нестабильном государстве. Национальные меньшинства сегодня столкнулись с двумя проблемами выживания: 1) сохранение своей консолидации; 2) углубление интеграции в украинское общество. В этой ситуации важную инструментальную роль может выполнять такой институт гражданского общества, как общественные организации, представляющие на институциональном уровне публичные интересы национальных меньшинств. Они обладают реальным ресурсным потенциалом, который в условиях осуществления децентрализации и повышения эффективности публично управленческих отношений способен минимизировать риски социально консолидирующей составляющей украинского общества. Возникает необходимость готовности общественных организаций национальных меньшинств к выполнению социально управленческой миссии. Одним из таких перспективных шагов может стать процесс институционального ребрендинга общественных организаций национальных меньшинств.

Целью статьи является анализ процедуры институционального ребрендинга общественных организаций национальных меньшинств в Украине. Исследование направляет к мотивационным действиям объединения граждан, которые готовы к публичному взаимодействию с другими субъектами публично-управленческих отношений и заинтересованы в имиджевой презентации национального меньшинства в государстве. Институциональный ребрендинг направлен на изменение установившегося в обществе и сознании граждан имиджа общественных организаций как узко-корпоративных, а не общественно-полезных институтов, осуществляющих публичную деятельность.

Актуализируется на социальном назначении общественной организации. Ведь главными задачами современного институционального ребрендинга общественных организаций считаем повышение социальной уникальности публичного института, усиление его роли и значения в гражданском обществе, а также привлечение широкого круга граждан к вариативности ее деятельности, что в разы увеличивает степень их социальной ответственности как в мононациональной, так и общегосударственной среде. Предлагаем проследить процесс влияния институционального ребрендинга общественных организаций национальных меньшинств сквозь несколько важных принципов: 1) восприятие политического режима; 2) нормативноправовое регулирование деятельности; 3) характер межнационального сосуществования;

повышение социально-консолидирующей роли.

Осознаем тот факт, что в Украине уровень действенного авторитета «третьего сектора» весьма посредственный, а в контексте публичного взаимодействия между государственными и негосударственными институтами еще не выработалась приоритетная модель сотрудничества. Ко всему еще и социально-экономические обстоятельства затрудняют изменение устоявшихся ранее представлений об общественных организациях. Поэтому институциональный ребрендинг является новым, но чрезвычайно актуальным, особенно для общественных организаций национальных меньшинств, методом публичного позиционирования в современных условиях развития государства и гражданского общества.

Ключевые слова: общественная организация, институциональный ребрендинг, гражданское общество, публичное управление, публичное взаимодействие, институт, национальное меньшинство

Постановка проблеми

Сучасна Україна - багатонаціональна держава. Усі суспільно-політичні процеси, які в ній відбуваються, не можуть оминути жодну частину її населення - чи то соціальна, вікова, гендерна гру па, чи етнонаціональна спільнота. Останній аспект є доволі вразливим феноменом у достатньо нестабільній, соціально економічно та політично, державі. Відтак, національні меншини в Україні сьогодні зіштовхнулися щонайменше з двома проблемами власно - го виживання: 1) збереження консоліда - ції своєї етнонаціональної спільноти; 2) поглиблення інтеграції етнонаціональної спільноти в українське суспільство. Але залишається великим питанням їхня вмо тивована готовність до вирішення цих про блем. Якщо перша з них ще має певні органічно природні підстави для латентного існування, то друга - надзвичайно нестійка в своїй перспективі. У такій ситуації важ ливу інструментальну роль може взяти така інституція громадянського суспільства як громадська організація, що представляє на інституційному рівні публічні інтере си національних меншин. На нашу думку, громадські організації володіють реаль ним ресурсним потенціалом, який в умовах здійснення децентралізації та покращення ефективності публічно управлінських від носин спроможний мінімізувати ризики со ціально-консолідуючої складової українсь- 8 кого суспільства та ефективно контактувати з публічною владою.

Водночас виникає ще одне питання. Воно стосується готовності громадських організацій національних меншин до вико нання соціально управлінської місії в су часних умовах розвитку України. Однознач ну відповідь знайти важко. На нашу думку, одним із таких перспективних кроків може стати процес інституційного ребрендингу громадських організацій національних мен шин. Але перед цим процесом також постає низка актуальних викликів, про які говори тиметься далі в нашому дослідження.

Сказане, отже, і складає мету дослідження, яка формулює шляхи розв'язання проблем, пов'язаних із здійсненням процедури інституційного ребрендингу громад ських організацій національних меншин в Україні. Фактично, дослідження скеровує до мотиваційної дії об'єднання громадян, які готові до публічної взаємодії з іншими суб'єктами публічно управлінських відно син у державі та зацікавлені в іміджевій презентації національної меншини в су спільно державному просторі.

Виклад основного матеріалу

Процес інституційного ребрендингу, на наше переконання, має хороші перспективи щодо зміни характеру публічної взаємодії влади і соціуму. Ступінь публічного впливу держави на розвиток громадського суспіль ства стимулює мотивацію громадян до ви конання «допоміжних» функцій у системі координат держави й суспільства. Розглядаємо цей процес як ефект синергетичної дії, механізми якої націлені на формування державотворчої програми, стратегії чи політики за допомогою сприяння державою діяльності різноманітних самоорганізова них громадських організацій національних меншин, що, у свою чергу, мають спону - кальну мету - інтеграцію етноспільнот до українського суспільства [12, с. 359-360]. Зрозуміло, що значний прогрес у цьому напрямку залежить не тільки від умов розвитку громадянського суспільства, а й готов ності і бажання всіх суб'єктів до публічної взаємодії.

Отже, під інституційним ребрендингом громадських організацій національних меншин ми розуміємо комплекс певних заходів, спрямованих на зміну інституцій но організаційного бренду і його складових елементів, які підсилюють (змінюють) роль і місце об'єднань громадян у публічно -у - правлінських відносинах [10]. Насамперед ідеться про ідеологію діяльності та пози ціювання, репутації та сприйняття (актуалізації суб'єктності) громадських організацій національних меншин у взаєминах грома дянського суспільства і держави. У даному випадку інституційний ребрендинг спрямо ваний на зміну усталеного в суспільстві та свідомості громадян іміджу громадських організацій як вузько корпоративних, а не суспільно корисних інституцій, що здійс нюють публічну діяльність. Здійснення ін ституційного ребрендингу дозволяє приве сти громадську організацію у відповідність із сучасними публічно управлінськими стандартами, динамікою розвитку держави і громадянського суспільства та, найголовні ше, відповідати актуальним як внутрішнім (консолідація етнонаціональної спільноти), так і зовнішнім (інтеграція в українське су спільство) викликам сьогодення. Водночас перспективно активізується роль соціаль ної самоорганізації представників різних національностей [7, с. 170].

Продовжуючи логіку дослідження, зауважимо, що у ширшому значенні внутрішній актуальний виклик громадської організації реалізує соціальну, культурну, громадсько політичну консолідацію етно національної спільноти. Для цього задіяні як природні етнонаціональні чинники (мова, історія, культура, традиції, в деяких випадках і релігія), так і штучні мотивато ри етнонаціональної єдності (політизація етнонаціональної спільноти шляхом відсто ювання громадянських і політичних прав, вимоги територіальної автономії тощо).

Розглядаючи пояснення досліджуваного феномену в контексті актуальних зовнішніх викликів, то пропонуємо аналізувати його в двоблоковому розрізі. Прикінцева мета - інтеграція національної меншини за до помогою публічної діяльності громадської організації в українське суспільство. Однак для її реалізації необхідні: перший блок засобів - державна політика сприяння ро звитку громадських організацій, програми підтримки розвитку національних меншин, цільові стратегії загальнодержавної взаємодії інституцій громадянського суспіль ства та ін.; другий блок засобів - ініціати - ва самих представників етнонаціональних спільнот (зокрема в колективній формі - громадській організації) щодо взаємодії з публічною владою на рівні об'єднаних територіальних громад, інших рівнів ор ганів місцевого самоврядування, публічного управління тощо. З даної диспозиції виходить, що позитивний ефект досягаєть ся тільки подвійними зусиллями першого і другого блоку засобів.

Ще один важливий аспект інституцій- ного ребрендингу громадської організації національних меншин стосується ново го підходу до ролі громадської організації національної меншини в житті громадян ського суспільства, а саме - актуалізації її соціального призначення. Нові особливості надають етнонаціональній організації мож ливість стати більш привабливою та впізнаваною для всіх громадян, позиціонуватися як повноправний і активний суб'єкт публіч - но управлінських відносин.

Звертаємо увагу на те, що в переважній більшості громадські організації національ них меншин до сьогодні зосереджували свою роботу на наданні типових культур но - просвітницьких послуг [11, с. 51]. До них включають широкий спектр відповідних питань гуманітарного спрямування від збереження і примноження історико-значимих національно-культурних цінностей, історичної пам'яті, законодавчого захисту мовних, освітніх, культурних, духовних та інших інтересів етнонаціональних спільнот у загальнодержавному середовищі, до відстою - вання загальнолюдських прав на рівність і справедливість у багатонаціональній мозаї - ці держави, з чим остання має рахуватися й, у свою чергу, незмінно гарантувати. Су - часна ж глобалізація вимагає від громад ських організацій усіх рівнів координації публічних дій з державою у напрямку на дання значного пласту соціальної допомо ги. Ефективним інструментом незмінності цього процесу і має стати інституційний ребрендинг громадських організацій національних меншин. На нашу думку, в умовах розвитку сучасної України, вони його потребують найбільше, оскільки цим самим є перспектива позбутися зайвої замкнутості, з одного боку, й пришвидшити інтеграцію до українського суспільства, з другого.

Виходячи з цього, передбачаємо, що су - часні громадські організації національних меншин, як мінімум, заявлять про своє іс нування в системі мережування об'єднань громадян України, а, як максимум, на ви сокому рівні презентуватимуть свою націо нальну меншину в багатоманітному українському суспільстві. Позиціювання бренду громадської організації національної мен шини, звичайно, відбуватиметься в певних суспільно правових межах, що формують ся відповідно до умов наявних у державі політичного режиму та нормативно право вої бази. Останній аргумент має бути винятком щодо специфіки контролю держави за діяльністю об'єднань громадян. Таким чином, розмірковуючи про роль держави в сприянні розвитку громадських організацій національних меншин та їхнього місця й ролі в публічній політиці, варто наголосити на тому, що інституційний ребрендинг по кликаний підвищити популярність і впізна ваність громадських організацій на фоні динамічно мінливих трансформацій та де мократичних реформ, які є соціально орієн тованими.

Тому важливим сьогодні є акцентування уваги на інституційному ребрендингу громадських організацій національних меншин, які є цінним суб'єктом публічно -у - правлінських відносин. Адже, головними завданнями сучасного інституційного ре брендингу громадських організацій ми б на звали підвищення соціальної унікальності публічної інституції, посилення ролі та значення організації в громадянському су спільстві, а також залучення ширшого кола громадян до варіативності її діяльності, що в рази збільшує міру їхньої соціальної від повідальності як в мононаціональному се редовищі, так і загальнодержавному.

Узагальнено ми б запропонували прослідкувати процес наслідкового впливу інституційного ребрендингу громадських організацій національних меншин крізь призму декількох важливих принципів:

Принцип сприйняття політичного режиму.

Принцип нормативно-правового регулювання діяльності.

Принцип характеру міжнаціональ - ного співжиття.

Принцип підвищення соціально- консолідуючої ролі.

Отже, розглянемо перший принцип - сприйняття політичного режиму. Перш за все, акцентуємо увагу на тому, що міс це громадських організацій національних меншин у демократичних політичних ре жимах, так само як і їхня роль у публічній політиці, вказує на широкі можливості її впливу не тільки на життя етноспільноти, а й на перебіг державотворчих процесів. Відправною точкою, на нашу думку, у розумінні важливості ролі держави в сприянні ро звитку громадських організацій є розуміння їх функціональної дистанції від державного управління, впливу, контролю та орієнтації на реалізацію суспільного (публічного) інтересу [2, с. 10-11]. Адже політичний ре - жим, який диктує умови розвитку держави і суспільства, є джерелом своєрідних «правил гри», які формуються і діють взаємозалежно з усіма існуючими інституціями.

Міркуючи про «контроль» держави над громадськими організаціями національних меншин у демократичному режимі, виходи мо винятково з аспектів державної націо нальної безпеки. Відкидаючи можливість втручання держави у буденну роботу гро - мадських організацій національних меншин (поза нормативними межами) та вико - нання ними статутно- програмних завдань, відчутною є необхідність вироблення механізму контролю за антидержавними про явами в їхній діяльності. Формально вони є чинними в Україні, але як показує нещо - давня практика - запізнілими й недостатньо ефективними (наприклад, радикалізація російських на сході й угорських на заході громадських організацій) [1; 6].

У деяких країнах (наприклад, Угорщина та Румунія) існують стимулюючі факто - ри впливу на громадські організації з боку публічної влади, які дозволяють державі контролювати дотримання відповідних меж нормативно - правової діяльності об'єднан - нями громадян і залучення їх до публічної взаємодії [3, с. 155; 4, с. 140, 144]. У таких випадках інституційний ребрендинг є фактором подолання соціально психологіч них стереотипів етноспільнот, можливістю позиціонувати себе як серйозний публічний гравець на суспільно державній арені та надійний соціальний партнер держави. Особливо цього нині в Україні потребують об'єднані територіальні громади, де ком - пактно проживають представники націо нальних меншин (наприклад, угорці, роми та румуни в Закарпатській області).

Другий принцип - нормативно - правове регулювання діяльності. Ефективне функ - ціонування безпечної дистанції між публіч - ною владою і громадянським суспільством забезпечується відповідними норматив но правовими нормами, що діють у країні у вигляді конституційних, законних і підза конних актів, президентських та урядових указів, постанов, розпоряджень, а також загальнодержавних та регіональних про грам, стратегій тощо. Це є перший момент визнання ролі держави у розвитку громад ських організацій, що фіксують чітке розме жування їх функціональної спроможності, умов фінансування тощо. Законодавчі доку менти легалізують не тільки структурно ор ганізаційні параметри діяльності громадсь ких організацій національних меншин, а й визначають їх правосуб'єктність, безпосе - редні функціональні можливості відповід них об'єднань громадян, вказують на їхнє місце в структурі громадянського суспіль ства загалом та на ефект публічної взаємодії у державотворчому процесі [5; 8; 9]. Іншими словами, це типовий і звичний не тільки для демократичних країн політико право вий характер відносин. У даному контексті варто чітко розмежовувати поняття «управ - ління». «впливу» і «контролю» в змісті пу - блічного контакту держави і громадських організацій національних меншин, з одно го боку, і визначити, яким же чином можна встановити дієву межу між державою і гро мадськими організаціями, аби не порушити базові цінності останніх, з другого боку.

На нашу думку, важливо усвідомлювати необхідність цієї складової у процесі здійс нення певних дій державними та суспільни ми інституціями в напрямку інтеграції дер жавотворчих процесів, виконання запитів громадянського суспільства, які без взаєм ної участі названих сторін вирішити над складно, а то й інколи неможливо. Визнаючи «автономність» публічного управління громадських організацій, завдання держави якраз полягає, перш за все, у її непоруш ності. А управлінський характер можна забезпечити інструментами демократичних відносин, взаємоповагою та соціальною взаємовідповідальністю у процесі вирішен ня суспільно значимих завдань.

За демократичним досвідом європейсь ких країн нормативно правова база України змістовно наблизилася до вимог континен тальної структури Європейського Союзу. Тому закони формувалися й ухвалювалися відповідними владними інституціями згідно із принциповими стандартами часу. Ключовою ж метою змістовного наповнення нормативно- правової бази та їх практичної реалізації є зростання ролі громадян ського суспільства у здійсненні державної (публічної) політики [9]. Інституційний ре - брендинг тут слугує механізмом адаптації до нових правових норм демократичного суспільства. мотиваційний іміджевий інституційний ребрендинг

Третій принцип - характер міжнаціо нального співжиття. Національні меншини в Україні є автохтонними. Так склалося, що вони проживали в толерантних суспільних умовах і особливих утисків на національному ґрунті не відчували (за винятком окре - мих історичних епізодів). Інституційний ребрендинг у даному випадку є чудовим шансом підвищити популярність і впізна- ваність громадських організацій національних меншин у загальнодержавному середовищі та можливістю презентувати свою зацікавленість у співучасті та співвід повідальності за державотворчі процеси. Глобалізація, децентралізація та міграція населення особливим чином підсилюють необхідність інтеграції представників ет- нонаціональних спільнот до умов розвитку держави, а громадські організації націо нальних меншин можуть стати допоміжним інструментом у цьому процесі.

Сьогодні слід змінювати застаріле позиціонування громадських організацій націо нальних меншин як замкнутих і локалізо ваних об'єднань громадян, що є очевидним пережитком минулого. Водночас, це є вимогою мінливого часу, а отже, варто стави ти нові загальнонаціональні завдання, що інтегрують громадянське суспільство. На новий рівень виходять також поняття толе рантності й національної терпимості. Гро - мадські організації національних меншин повинні стати й інформаційно-просвітницькими майданчиками для недопущення поширення проявів расизму, ксенофобії та людської зневаги в багатоманітному се редовищі. Відтак, їхній інституційний ре брендинг сприятиме мирному співіснуван ню представників різних національностей.

Нарешті, четвертий принцип - підвищення соціально - консолідуючої ролі. Як уже частково згадувалося, важливою скла довою політики спільних дій інституцій держави і громадських організацій національних меншин з метою динамічного ро звитку демократії є надання консультатив - них, соціальних та інших послуг, підтримка законодавчих ініціатив вдосконалення пра вового поля, сприяння розвитку громадсь ких організацій, збереження і примноження засадничих параметрів громадянського су спільства загалом та його публічної взає модії з державою.

У зв'язку з тим, що демократичні цінності пропагують орієнтацію суспільства 12 на розвиток на досягнення соціальної спра ведливості, виховують принцип соціальної відповідальності громадян, уявляємо гро мадську організацію в Україні інституцією громадянського суспільства, що повинна виконувати ключові соціально консоліду ючі функції в конструкті системи коорди нат «держава - суспільство». Сьогодні гро - мадські організації національних меншин мають переорієнтуватися на надання від повідних соціально-сервісних послуг. Вважаємо, що ускладнення суспільно політич них процесів, з одного боку, й поява нових форм і видів публічної взаємодії та управ лінської діяльності, з другого боку, по роджуватиме появу нових структурних утворень, які виступатимуть центрами аку - муляції та соціального захисту публічних інтересів громадян. Відтак, розширюва тиметься можливість пізнання соціально го потенціалу громадських організацій у змісті їхньої публічно управлінської діяль ності, що сприятиме виконанню ними значного кола практичних суспільно значимих завдань. А інституційний ребрендинг має бути спрямований не тільки на підвищен ня соціальної ролі громадських організацій національних меншин, а й на постійне під живлення соціального бренду і його скла дових елементів, що дають можливість оці нити стан розвитку інституційного капіталу національних меншин, характер взаємодії з публічною владою, корегування орієнтиру на надання соціально сервісних послуг.

Узагальнюючи вищенаведене, хотілося б наголосити на позитивних аспектах вико ристання досвіду європейських інституцій у суспільно правовому забезпеченні гро мадянської активності етнонаціональних спільнот. Виходячи з цього, своєрідним індикатором позитивних змін має бути ха рактер взаємодії публічної влади з етнона ціональними інституціями громадянсько го суспільства, законодавче регулювання діяльності громадських організацій, а та кож публічний доступ до інформації та си нергетичний ефект взаємодії держави і су спільства. На наш погляд, саме ці критерії найбільш вдало змальовують перспективи цілісного бачення синергетичного кон структу в процесі вдосконалення державної політики сприяння розвитку громадянсько - го суспільства в Україні і фокусують увагу держави на позитивному позиціюванні ін- ституційного бренду об'єднань громадян етнонаціональних спільнот.

Треба об'єктивно розуміти той факт, що в Україні рівень дієвого авторитету «третього сектору» досить посередній, а в контексті публічної взаємодії між держав - ними й недержавними інституціями ще не виробилася пріоритетна модель співпра ці. До всього ще й соціально - економічні обставини ускладнюють зміну усталених раніше уявлень про громадські організації. Тому інституційний ребрендинг є новим, але надзвичайно актуальним, особливо для громадських організацій національних меншин, методом публічного позиціювання в сучасних умовах розвитку держави й гро мадянського суспільства.

Висновки

Вважаємо, що динаміка сучасних демо - кратичних відносин змушує до постійно го пошуку оптимального шляху розвитку українського суспільства, яке за допомогою цілеспрямованих дій держави має запропонувати громадянам різних національно стей особливу модель публічного держа вотворчого співуправління. Під останнім розуміємо залучення до виконання культур но просвітницьких і соціально сервісних замовлень представників етнонаціональних громадських організацій, які в публічно ма ють взяти на себе політичну та соціальну відповідальність за важливі кроки буденно го державотворення.

Відтак, відстоюємо думку про те, що процес інституційного ребрендингу гро мадських організацій національних меншин має супроводжуватися ланцюгом цільових принципів: сприйняття політичного режиму - нормативно-правового регулювання діяльності - характеру міжнаціонального співжиття - підвищення соціально консолі дуючої ролі. Адже місце і роль громадських організацій національних меншин залежні від функціонування політичних режимів, які визначають умови розвитку держави і суспільства. Інституційний ребрендинг на цьому етапі водночас є фактором адаптації громадських організацій до політики держави стосовно національних меншин. Дистанція етнонаціональних спільнот і владних інституцій фіксується відповідними нормативно- правовими нормами, які легалізують норми функціонування, впорядковують їхню правосуб'єктність, структурно - ор - ганізаційного різноманіття, орієнтують до публічної взаємодії у державотворчому процесі, не в останню чергу впливаючи на зміст і можливості діяльності громадських організацій національних меншин. Останній принцип має багатопросторове вира ження, оскільки орієнтує інституції громадянського суспільства на міжнаціональне співіснування в напрямку: консолідації внутрішньонаціонального середовища, співпраці з організаціями різних національних меншин та інтеграції до загальнодержавно го простору. На цьому етапі інституційний ребрендинг громадських організацій має показати всю серйозність бажань і намірів національної меншини до реального онов лення. Урешті прикінцевий етап ілюструє якість такого оновлення. Якщо громадська організація крім формального іміджу сут тєво оновила свою діяльність у напрямку суспільно - корисної дії, то ціль ребрендингу успішно досягнута. Відтак інституція стає потрібною як для надання різноманітних публічних послуг у середині національної меншини, так і на загальнодержавному рівні.

Беручи це до уваги, вважаємо, що вироблені концепти допоможуть переосмис ленню та застосуванню на практиці проце су активного інституційного ребрендингу громадських організацій як осередків кон солідації національних меншин та ефектив ного державного сприяння розвитку грома дянського суспільства з метою їх інтеграції до українського суспільства. Головною мотивацією цього є позиціювання громадяни на незалежно від національної приналеж ності в центрі соціально політичного життя країни, увага і повага до громадянським прав, свобод, публічних інтересів, а також можливості використання людських ре сурсів для консолідації етнонаціональних спільнот та інтеграції державотворчих про цесів усіх суб'єктів публічно -управлінських відносин.

Бібліографічні посилання

1. Ботош Б. Закарпаття повернеться? Угорський національний радикалізм на Закарпатті. Ч. І. Закарпат- тя-онлайн. 2015.

2. Взаємодія держави і суспільства в процесах публічної політики : наук. розробка / авт. кол.: С. О. Телешун, І. В. Рейтерович, С. В. Ситник та ін. Київ : НАДУ, 2013. 44 с.

3. Зан М. Особливості функціонування представницької демократії етнічних меншин в Угорщині. Вісник Львівського університету. Серія: філософсько-політологічні студії. 2019. Вип. 23. С. 150-157.

4. Зан М. Політичне представництво етнічних меншин Румунії: інституційний та діяльнісний виміри. Держава і право : збірник наукових праць. Серія : Політичні науки. Вип. 83 / Ін-т держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Київ : Вид-во «Юридична думка», 2019. С. 139-157.

5. Конституція України. Відомості Верховної Ради України. 1996.

6. Мартинюк В. Громадські організації як ще один фронт гібридної війни Росії. Укрінформ: мультимедійна платформа іномовлення України. 2019. 21 жовтня.

7. Матяж С. В., Гуріна А. А. Роль недержавних організацій у вирішенні проблем у соціальній сфері в Україні. Молодий вчений. 2014. № 7 (2). С.169-172.

8. Про громадські об'єднання : Закон України станом на 22 черв. 2018 р. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 1, ст. 1.

9. Про сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні : Указ Президента України від 24 березня 2012 р. № 212/2012.

10. Токар М. Ю. Застосування механізму інституційного ребрендингу як суспільної стратегії оновлення громадської організації. Демократичне врядування: електр. наук. вісн. Львів, 2019. Вип. 2 (24).

11. Хрящевська Л. М. Діяльність національно-культурних товариств України в 90 -х роках ХХ століття. Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В.О. Сухомлинського. Серія: Історичні науки. № 3.35. Миколаїв, 2013. С. 48-52.

12. Червеняк К. Т. Інституційне забезпечення державної етнонаціональної політики в України. Гілея : нау - ковий вісник. 2018. Вип. 137. С. 358-362.

References

1. Botosh, B. (2015). Zakarpattia povernetsia? Uhorskyj natsionalnyj radykalizm na Zakarpatti. Ch. I [Will Transcarpathia return? Hungarian national radicalism in Transcarpathia. Part 1]. Zakarpattia-onlain.

2. Teleshun, S. O., Reitrovych, І. V., & Sytnyk, S. V. et al. (2013). Vzaiemodiia derzhavy i suspilstva v protsesakh publichnoi polityky [Interaction of the state and society in the processes of public policy]. ^iv: NADU [in Ukrainian].

3. Zan, M. (2019). Osoblyvosti funktsionuvannia predstavnytskoji demokratii etnichnykh menshyn v Uhorshyni [Features of functioning of the ethnic minorities representative democracy in the Hungary]. Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia: filosofsko-politolohichni studii - Visnyk of the Lviv University Philosophical Political studies, 23, 150-157 [in Ukrainian].

4. Zan, M. (2019). Politychne predstavnytstvo etnichnykh menshyn Rumunii : instytutsijnyj ta diialnisnyj vymiry [Political representation of ethnic minorities in Romania : institutional and activity dimensions].

5. Derzhava i pravo : zb. nauk. pr. Seriia: Politychni nauky - Power і right: Collection of Scientific Works. Series: Political science, 83, 139-157 [in Ukrainian].

6. Konstytutsia Ukrainy [The Constitution of Ukraine]. (1996). Vidomosti Verhovnoi Rady Ukrainy - The Official Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, 30, art. 141.

7. Martyniuk, V. (2019). Hromadski orhanizatsii jak she odyn front hibrydnoji vijny Rosiji [NGOs as another front of Russia's hybrid war]. Ukrinform.

8. Matiazh, S. V, & Hurina, A. A. (2014). Rol nederzhavnykh orhanizatsij u vyrishenni problem u sotsialnij sferi v Ukraini [The role of non-governmental organizations in solving problems in the social sphere in Ukraine]. Molodyj vchenyj - Young Scientist, 7 (2), 169-172.

9. Pro hromadski obiednannia: Zakon Ukrainy [On Public Associations: Law of Ukraine]. (2013). Vidomosti V erhovnoi Rady Ukrainy - The Official Bulletin of the Verkhovna Rada of Ukraine, 1, art. 1.

10. Pro spryiannia rozvytku hromadianskoho suspilstva v Ukraini: Ukaz Prezydenta Ukrainy [On Promoting Civil Society Development in Ukraine: Decree of the President of Ukraine]. (2012, March 24). Issue 212/2012.

11. Tokar, M. (2019). Zastosuvannia mekhanizmu instytutsijnoho rebrendinhu jak suspilnoji stratehiji onovlennia hromadskoi orhanizatsii [Application of the institutional rebrending mechanism as a social strategy for renewal of the public organization]. Demokratychne vriaduvannia - Democratic governance, 2 (24).

12. Khriashevska l. M. (2013). Diialnist natsionalno-kulturnykh tovarystv Ukrainy v 90-kh rokakh XX stolittia [Activities of national cultural societies Ukraine in the 90s of the Twentieth Ccentury]. Naukovyj visnyk Mykolaiivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. O. Sukhomlynskoho. Seriia: Istorychni nauky - Scientific Bulletin of V. O. Sukhomlynskyi Mykolaiv National University. Historical Sciences, 3.35, 48-52.

13. Cherveniak, K.T. (2018). Instytutsijne zabezpechennia derzhavnoi etnonatsionalnoi polityky v Ukraini [Institutional support of state ethno-nationalpolicy in Ukraine]. Hileia - Gileya, 137, 358-362 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru