Посткоронавірусний світ: кризис в національній безпеці та мрії про "суспільство споживання"

Ж. Бодрийяр, який так і не зміг дистанціювати- ся від марксизму, в роботі «Суспільство споживання» намагається піддати критиці капіталістичний уклад життя [2]. Але в споживанні, яке виходить за межи боротьби за фізичне виживання головне знайти баланс: воно може бути націлено на пошуки індивідуальності, щоб не зливатися з натовпом, мати можливість відпочивати, мандрувати, читати, мати доступ до різних джерел інформації - що взагалі недоступно в суспільствах «рівних», комуністичних, тоталітарних, тощо. Наприклад, Північна Корея, яка за визначенням Бодрийяра не є суспільством споживання, «вирівнює» людей, робить їх сірими, в однаковій одежі, з однаковим мисленням, з однаковим побутом. В «суспільстві споживання» навпаки, люди можуть виявити свою індивідуальність, одягати різнобарвну одежу, мати можливість із купи товарів вибрати саме те, що подобається тобі найбільше, и не буде дублювати те, що має твій сусід. Індивідуальне споживання відображає та демонструє не тільки соціальний статус, але ж й особливості індивідуального образу життя. І як тільки ми будемо переміщуватися зі шкали: капі- талізм-комунізм (в тій формі, в якій він був побудований на практиці), ми маємо все менше вибору та менше індивідуальних відмінностей, в тому числі, в мисленні, яке буде перебувати під впливом агресивної пропаганди, без права голосу та вибору. Споживання також формує мотивацію, яка є рушійною силою економічної діяльності.

Намагаючи знайти якомога більше недоліків в капіталістичному суспільстві Ж. Бодрійяр формулює символічну парадигму, в якій пояснює, що товари купуються за знаковою, а не за їх споживчою вартістю, і що феномен знакової вартості став важливою складовою товару в суспільстві споживання [3; 4]. Інший дослідник Р. Барт в роботі «Міф сьогодні» досліджує символічну систему, проявом якої є міф, втілений в мові, кіно, музиці, культурі, тощо [10]. Він розділяє міф буржуазний та міф комуністичний, які відрізняються так само, як їхні політичні системи. Комуністичні міфи не зачіпають великої області звичайних людських відносин, повсякденне життя їм недоступне. Вони бідні за своєю природою, не можуть розмножуватися, оскільки робляться на замовлення з обмеженими, тимчасовими цілями і створюються з великими труднощами. За Бартом, у них немає головного - вигадки. У будь-якому лівому міфі є якась натягнутість, буквальність, відчувається присмак гасла - такий міф безплідний. Ця недосконалість, на думку Р. Барта, обумовлена природою «лівих сил», бо це мова ж пригноблених, вона завжди бідна, монотонна, а у пригноблених є тільки одна мова - їх дії; метамова для пригноблених - розкіш, яка їм недоступна. Пригадаємо лозунги та вислови Радянського союзу: виб'ємо куркулів, знищимо капіталістів, збирайте металобрухт, проти колоніального рабства, за Батьківщину, за Сталіна, ворог народу. Лозунги, плакати, кіно, музика - все дійсно бідне, просте, немає різноманітності, з часом міф не находить нових форм прояву, ця тенденція простежується в сучасних комуністичних течіях - ті самі лозунги, ті самі міфі, ті самі герої. Буржуазні міфи, за Р. Бартом, вгодовані, блискучі за формою, експансивні, балакучі і здатні породжувати все нові і нові міфи. Вони охоплюють всі сфери життя: правосуддя, мораль, естетику, дипломатію, домашнє господарство, літературу, видовища. Але чим простіша форма, тим вона агресивніша. Бодрійярд активно використовує марксистку критику товарного виробництва, яка спричиняє різні форми відчуження, домінування та експлуатації, спричинені капіталізмом. При порівнянні двох систем: капіталістичної та радянської ми бачимо, що саме в радянській системі менше свободи, більше примусу: обов'язкова праця в колгоспі, трудові табори, низький рівень життя. Чи не є це формою експлуатації'? Але ж Бо- дрийяр звинувачує саме капіталізм в тому, що він контролює і панує в суспільному житті, грабує людей, їх свободу, творчість, час та людські можливості. Бодрийяр застосовує витончену семіологічну теорію знаку, щоб описати, як товари, засоби масової інформації та технології створюють всесвіт ілюзії та фантазії, в яких переважають споживчі цінності [1]. Він мандрував країнами Західної Європи та Америки, шукаючи негативні тенденції в західних суспільствах, та ніколи не жив в Північній Кореї та Радянському союзі [16]. Бодрийяр шукає свій ідеал в первісному суспільстві, яке є для нього агломератом ідеї рівності, антикапіталізму, антиглобалізму та розповідей про райське життя колись в лісі, що підсвідомо присутнє в марксисткій ідеології, від якої Бодрийяр намагається дистанціюватися. Його робота «Символічній обмін та смерть» постулює ідею про те, що капітал симулятивною моделлю, а дар є джерело і сама сутність влади [5]. Він проти глобалізації, бо глобалізація, для нього - це насамперед ринок, поглиблення обмінів і всілякої продукції, вічний потік грошей. Він чекає на неоднорідні, антагоністичні сили, які будуть силою опору глобалізації, навіть тероризм він пояснює проявом опору проти нав'язування глобалізації, яка начебто знищує унікальність. Прояви тероризму для Бодрийяра актуалізуються на тлі «зіткнення цивілізацій», це антропологічне протистояння між недиференційо- ваною універсальною культурою та всім іншим, що в будь-якій галузі зберігає якість невідмінної альтернативності [2; 3]. Його мислення заплуталося в протиріччях, бо опор глобалізації силами тероризму - не найкраща ідея. А. Сокол зазначає, що Бодрийяру притаманні логічні помилки, а також використання наукових термінів поза їх контекстом без належної уваги до їх значень: «сприймаються вони як метафори, чи ні, вони можуть лише створити видимість глибини банальним міркувань про соціологію та історію. Крім того, наукова термінологія змішується з легко використовуваною ненауковою термінологією. В кінцевому рахунку, виникає питання, що залишиться від думки Бодріяра, якщо стерти весь її словесний глянець, який її покриває [6]. Бодрійяра вражало нагромадження, достаток предметів в містах: у гурток зібрані церква, тенісні корти, елегантні магазинчики, бібліотека [2]. З цим нагромадженням Бодрійар не бачить очевидних речей: благоустрій міста, комфорт, налагоджена інфраструктура. В 21 столітті також спостерігаються тенденції до мінімалізму, який характеризується лаконічністю виразних засобів, простотою, точністю і ясністю композиції. В таких умовах стають популярними меблі на кшталт Ікеї, пофарбовані білою краскою стіни. Це відображується в інтер'єр, речах, із мінімумом деталей, оздоблень, прикрас, хутра. Накопичення речей відбувається найчастіше із-зі бідності, не об- лаштованості та намаганні продемонструвати свій заможній статус. Наприклад, у радянських людей статусними речами були: хрусталь, фарфор, якими заповнювали прозорі (щоб було видно) буфет. Символізм статусності речей зникає разом з зростанням прошарку середнього класу, наприклад, в Канаді чи Швеції важко виявити соціальний клас саме за речами: авто, одяг, тощо, тому що немає потреби в демонстрації свого матеріального положення та статусу. З іншої сторони, пострадянські люди, які збагатилися після розпаду Радянського союзу схильні до накопичення речей, які вважають статусними (палаци, годинники, охорона, золоті унітази, тощо), що є культурним проявом та наслідком побудован- ної олігархічної системи. Виклик надмірному споживанню йде також від фінансової кризи 2008 р., саме тоді формувався культурний наратив, який маніфестує принцип економії споживання, критику «світу надмірного», пропануючи етику мінімалізму, екополітики, використання вживаних речей. Зсув фетишизму речей спрямовується саме в напрямку нематеріальних речей, якими є дозвілля, відпочинок, знання, освіта, культура.

Негативні риси суспільства не-споживання (бідні суспільства): нерівність перед смертю. Різниця може досягати більше 10 років. Це показник дуже важливий, він показує дистанцію між нерозвине- ними країнами і високорозвиненими. Фактично, криза споживання в розвинутих країнах призводить до голоду в бідних. Між тим Бодрійар захоплюється мисливцем-збирачем, який, до речі, без належної медицини, мав невелику тривалість життя.

Пандемія змінює світ. В докоронавірусну епоху спостерігалося зростання добробуту. В цілому, людство ставало багатшим, тобто економічні умови життя середньої людини покращувалися. Рівень життя зростав, завдяки чому можна було підвищувати якість харчування, води [8]. Дуже важливий індекс людського розвитку ( ІРЧ ) - це статистичний складовий показник тривалості життя, освіти та показників доходу на душу населення, який використовується для ранжування країн на чотири рівні. Саме в суспільствах споживання цей індекс найбільший [15].

Роздуми про пандемію спрямовуються в русло думок щодо майбутнього. Короновирусна криза дала поштовх розвитку науки в галузі медицини та охорони здоров'я, розвитку інформаційних технологій. Можливо, дистанційна робота буде сприяти вирішенню демографічної кризи, бо батьки зможуть працювати та сидіти вдома з маленькими дітьми. Екологічна ситуація поліпшилась, екологія навколишнього середовища покращилась, оскільки зменшуються викиди промисловості та транспорту, скоріш за все буде попит на заміські будинки, передмістя та сільські райони. Люди будуть менше споживання розкоші. Прискорення технологічних розробок, штучний інтелект, Інтернет речей збільшать свій вплив, а пріоритетні наукові дослідження в галузі охорони здоров'я та біотехнології збільшать тривалість життя у майбутньому. Зниження попиту на нафту призведе до технологічної еволюції та розробки екологічних джерел енергії. Відмова від азіатських компаній відкриє новий ринок праці, нові робочі місця та спричиніть проблеми в таких країнах, як Китай. З іншої сторони, пандемія об'єднує дуже різні держави і створює глобальне співтовариство, яке намагається вирішити проблеми, які стосуються всього людства.

Серед негативних наслідків пандемії, крім моральної відповідальності за велику кількість смертей, треба назвати цифровий розрив, недоступність наукових знань для багатьох людей та відсутність навичок пошуку наукової інформації, що спричиняє проблеми зі здоровієм. Також політичні, економічні та військові загрози формують новий кластер небезпеки. В умовах кризису формується благодатний грунт для різних теорій змов. Цю могутню зброю можна використати проти національної безпеки країни, створити паніку і посіяти недовіру до державних та наукових інституцій. Деякі країни стали використовувати це як політичну зброю [22]. В деяких випадках це стає державною ідеологією, яка активно підтримується різними діячами від церковників до акторів. Формується небезпечне поле дезінформації, боязнь 5 G мереж, неправдивих консультацій щодо охорони здоров'я, неперевірені способи лікування, які можуть привести до смерті. Америка звинувачує Китай, а Китай та Росія - Америку, що є вже улагодженою парадигмою «пошуку ворогів» в державній ідеології. Наприклад, в Америці популярні ідеї про штучне виготовлення вірусу в лабораторії Уханю, а в інтернеті Китаю чимало теорій змови про те, що СОУТО-19 - біологічна зброя, яка створена ЦРУ [22]. До цієї пропаганди підключається велика кількість знаменитостей. Напруженість між Росією та НАТО, та Китаєм перетворила пандемію корона- вірусу на ще один фронт у тривалій інформаційній війні, формуючи глобальну теорію змови.

К. Поппер, відносить теорії змови до «міфів свідомості» [19]. Такі теорії засновано на невеликому обсязі реальних фактів і великому обсязі домислів. Потім з цього набору, в основному, недостовірних фактів робиться припущення, що відповідає очікуванню цільової аудиторії (те, у що вони охоче повірять, чи те, що відповідає державній ідеології). У теорій змови приписуються змовникам здатність глобального контролю укупі з повною секретністю, ця потужна сила, живлячись ідеологією, може виконувати широкий спектр «бойових задач»: впливати на свідомість, переконувати, змушувати в щось повірити, інформувати та направляти дії в потрібне русло. І це також зближує її з релігією як засобом містифікування реальності, міфологічного пошуку неминучого та справедливого порядкує, повернення до якогось «золотого століття», плодом своєрідної утопії, що особливо помітно в марксистських ідеалах комунізму. Ці теорії змови начебто клубу багатих людей підживлюють ідеологію антиспоживацтва, а також рівності/однаковості, яку використовують не тільки комуністи, марксисти, але й популісти. Популізм відноситься до низки політичних позицій, які підкреслюють ідею «народу» і часто протиставляють цю групу проти «еліти», що має спільні елементи з комуністичними ідеями влади/диктатури народу, хоча «проповідники ідеології» можуть походити/ належати з елітних верств суспільства, наприклад Дональд Трамп. В умовах кризису популізм активно формується навколо відсутності довіри до встановленої системи та недостатнього розвитку критичного мислення, в цьому середовище популізм конструює ідею правильного народу та злої, корумпованої еліти, граючи на контрасті між звичайною людиною (роботяга, простий робітник та елітою (багатії, капіталісти). Таким чином, теорія змови як зброя в інформаційній війні може вплинути на подальший політичний розвиток суспільств, які задіяно в цьому протистоянні.

Список використаних джерел

Размещено на Allbest.ru