Повноваження адвоката, щодо дослідження доказів в суді апеляційної інстанції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повноваження адвоката, щодо дослідження доказів в суді апеляційної інстанції

Острогляд Олександр Васильович, кандидат юридичних наук, доцент

Метою роботи є розглянути проблемні аспекти участі адвоката в дослідженні доказів в суді апеляційної інстанції, щодо порядку дослідження, можливостей подачі нових доказів, участі в експертній діяльності тощо. Визначити методичні особливості діяльності адвоката в доказовій діяльності, що обумовлені цією стадією кримінального процесу. Методика. Методика включає комплексний аналіз та узагальнення наявного науково-теоретичного матеріалу та формулювання відповідних висновків та рекомендацій. Під час дослідження використовувались наступні методи наукового пізнання: термінологічний, логіко-семантичний, системно-структурний, логіконормативний, порівняльний.

Постановка проблеми. У відповідності до статті 2 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щоб Кожен, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, має право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Такий перегляд дозволяє мінімізувати можливість судових помилок.

Положення міжнародних нормативних документів знаходять своє відображення в національному законодавстві. Так, відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України (далі за текстом - КПК) - «Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необгрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура».

Досягнення зазначених завдань передбачає винесення законного, обґрунтованого та справедливого вироку. Для цього всі інститути кримінального процесу повинні будуватися таким чином, щоб створити найбільш надійні гарантії встановлення забезпечення прав людини.

Саме в цьому аспекті, дуже важливим є провадження в суді апеляційної інстанції. Згідно КПК, суд апеляційної інстанції - відповідний апеляційний суд, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться суд першої інстанції, що ухвалив оскаржуване судове рішення. Важливість цього процесуального інституту підкреслюється тим, що кожного року в апеляційному порядку закривається біля 50 проваджень у зв'язку з відсутністю події чи складу злочину.

Проте забезпечити ефективність апеляційного оскарження можна лише за умов дієвого і професійного захисту, який зможе протистояти обвинуваченню і сприятиме реальному впровадженню в життя принципу змагальності сторін у всіх стадіях кримінального процесу. В цьому аспекті особливого значення набуває участь захисника в процесі доказування, у всіх його складових, що обумовлені особливістю цієї стадії кримінального провадження.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Окремі моменти доказової діяльності в суді апеляційної інстанції досліджували Адамайтис М., Бахін В., Гинзбург Г., Головков В., Гофштейн М., Кореневский Ю., Попелюшко В., Разинкина А., Шевченко Т. та ін. Проте в своїх працях вони зачіпали лише окремі аспекти чи доказування чи особливостей провадження в апеляційному суді, а також з об'єктивних причин не могли враховувати положень Кримінального процесуального кодексу України 2012 року.

Постановка завдання. КПК України передбачає, що апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 «Провадження в суді апеляційної інстанції». Саме особливості апеляційного розгляду в аспекті дослідження доказів захисником в межах апеляційної скарги і є завданням цієї статті.

Виклад основного матеріалу дослідження. Судове провадження з перегляду судових рішень має особливості, що залежать від стадії кримінального провадження. Апеляційне провадження, на відміну від касаційною, характеризується тим, що при необхідності можливим є проведення судового слідства, де досліджуються докази, як і в суді першої інстанції, але з тим обмеженням, що проводиться дослідження тільки тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої оспорюється в апеляції (ст. 404 КПК «Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги»).

Судове слідство в суді апеляційної інстанції так само, як і в суді першої інстанції, здійснюється на основі принципу змагальності сторін. Але і цей завершальний етап судового слідства - дослідження доказів - за своїм порядком відрізняється від порядку, передбаченого для судового слідства в суді першої інстанції.

Тут зовсім не обов'язково починати дослідження доказів з надання такої можливості в першочерговому порядку, державному обвинувачу, як вважають деякі судді. Свою думку вони пояснюють так: першопричиною як суду першої, так і апеляційної інстанції є обвинувачення, висунуте державним або приватним обвинувачем, тому вони мають право першими подавати свої докази, причому послідовність повинна визначатися ними самими з відома головуючого. Тим самим вони виявляють нерозуміння підстав і предмету апеляційного розгляду кримінальної справи [4, с. 53].

Вважається, що більш праві судді, які встановлюють подання доказів сторонами і участь в їх дослідженні в тій же послідовності, як це відбувалося на попередніх етапах судового слідства. Першою повинна мати можливість подання і дослідження доказів сторона, що подала скаргу або принесла подання, незалежно від виду вироку, що переглядається [12, с. 620]. Саме ця сторона є, в даному випадку, «нападаючою», оскільки вона ініціювала апеляційне провадження. Інша ж сторона виступає в ролі тієї, що «обороняється», захищається (в широкому значенні цього слова), а не в розумінні процесуальної функції захисту. Такою стороною може бути і державний обвинувач, що захищає обвинувальний вирок, на постановленні якого він наполягав в суді першої інстанції.

Це положення підкріплює і КПК, а саме в статті 405 передбачено, що для висловлення доводів, а також у судових дебатах першій надається слово особі, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони кримінального провадження, першим висловлює доводи обвинувачений. Після цього слово надається іншим учасникам судового провадження.

Судове слідство проводиться в тих випадках, коли для перевірки вироку суду першої інстанції необхідно виконати певні судові дії, дослідити докази у справі.

Клопотання, подача нових доказів та інші питання підготовки до апеляційного розгляду вирішуються суддею-доповідачем протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції.

Адвокат-захисник висловлює свою думку про порядок дослідження доказів. Краще спочатку досліджувати докази обвинувачення, а потім подавати свої докази - останні перекривають перші та, як правило, краще запам'ятовуються [10, с. 235].

В апеляційному розгляді судове слідство поєднує загальні правила провадження в цій частині судового засідання з урахуванням призначення провадження в другій, перевірочній судовій стадії. Суд апеляційної інстанції під час судового слідства зайнятий не стільки встановленням фактичних обставин справи, скільки перевіркою правильності їх встановлення місцевим судом, правильності застосування ним норм матеріального права і дотримання при цьому норм кримінально-процесуального права, а також обґрунтованості і справедливості призначеного покарання [4, с. 47].

У судовому слідстві апеляційний суд зобов'язаний, за клопотанням учасників судового провадження, повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Захисник у кримінальному процесі має право на стадії судового слідства ставити питання перед експертами, брати участь у всіх судових діях, подавати суду докази, заявляти клопотання.

Особливості дослідження обставин справи в апеляційній інстанції визначають положення КПК України, які адвокат-захисник повинен враховувати при здійсненні захисту:

а) судовий розгляд розпочинається з того, що суддя-доповідач у необхідному обсязі доповідає зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах та запереченнях, і з'ясовує, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали. Це дозволяє зразу ж намітити, що саме, з погляду захисту, необхідно з'ясувати, дослідити в засіданні суду апеляційної інстанції, і, разом з тим, відкинути те, що встановлене безперечно, не викликає сумнівів і ніким не оспорюється, що тільки без потреби захаращуватиме, ускладнюватиме розгляд справи;

б) після цього заслуховуються доводи сторони, що подала скаргу і заперечення іншої сторони. Незалежно від того, чи виступає захисник з обґрунтуванням скарги або із запереченнями, він повинен навести (не повторюючи, зрозуміло, всього викладеного в скарзі або в письмовому запереченні) основні доводи, а також докази, що підтверджують його позицію, які він вважає за необхідне досліджувати в судовому засіданні;

В основі судового слідства лежить допит. Саме шляхом допиту перевіряються докази, встановлюються нові факти. Разом із тим, допит - найбільш важлива частина судового слідства. Він потребує від адвоката-захисника вміння, зібраності, наполегливості.

Важливим правилом допиту є його послідовність. У послідовному допиті немає місця зайвим, випадковим питанням, кожне питання підпорядковане певній меті. У непослідовному допиті, навпаки, головна думка захисту може загубитись, і суду інколи важко зрозуміти, що саме за рахунок допиту адвокат-захисник хоче встановити [1, с. 20];

в) захисник має право клопотати про виклик нових свідків, проведення судової експертизи, про витребування речових доказів і документів, в дослідженні яких було відмовлено судом першої інстанції [5, с. 147].

Не треба забувати, що питання про виклик в засідання суду апеляційної інстанції свідків та інших осіб повинно вирішуватись в ухвалі судді. Щоб суддя міг своєчасно ухвалити таке рішення, клопотання про виклик свідків і експертів, як і про витребування інших доказів, повинно міститися в скарзі або запереченні захисника чи додаватися до цих документів;

Особливе значення в тактиці здійснення захисту в суді має питання про те, з кого чи з чого починати дослідження матеріалів справи. Черговість дослідження доказів визначається стороною, що подає докази в справі. Тому захисник, вибудувавши захист у суді, повинен глибоко продумати це питання і подати суду такі докази і в такій послідовності, щоб вони підтверджували обрану лінію захисту.

У процесі судового слідства захисник повинен, з одного боку, брати активну участь у дослідженні зібраних у справі доказів: допитах свідків, потерпілого, підсудного, в оглядах місцевості, документів, речових доказів, при призначенні і проведенні судової експертизи, а з другого боку - подавати суду нові докази на користь свого підзахисного.

На практиці з тактичних міркувань адвокати-захисники нерідко «притримують» докази до судового слідства. Не дивлячись на неоднозначну оцінку цього явища юристами, слід мати на увазі, що подання доказів є правом, а не обов'язком адвоката-захисника, але обов'язком органів слідства. Недоліками доказової бази є недолік слідства з їх збирання, належної процесуальної фіксації та перевірці на наявність вимог достовірності і допустимості [10, с. 233].

З метою перевірки доказів і дослідження на їх основі обставин справи в суді апеляційної інстанції проводяться будь-які слідчі дії, передбачені КПК України. Таким чином, безпосередньо сприймаються відомості про обставини кримінального провадження, суддя і сторони одержують особисте враження про підсудного, потерпілого та інших учасників процесу [9, с. 126].

Захисник повинен наполягати на виклику експерта в суд, навіть якщо експертиза проводилася на досудовому слідстві і висновок сприятливий для підсудного, - для підтвердження цих обставин. Висновок експерта, що підтверджує винність, але викликає сумнів в його достовірності, також потребує судової перевірки (захиснику слід проконсультуватися з фахівцями з приводу висновку).

Необхідно зазначити, що заперечення вини підсудним не дозволяє захиснику ставити питання про перекваліфікацію, пом'якшуючі обставини і міру покарання, бо це було б непрямим визнанням вини.

Адвокату-захиснику не слід схиляти підсудного до заперечення вини, якщо підсудний хоче визнати свою вину (адвокат повинен роз'яснити наслідки цього) і розкаятися в скоєному, але він не повинен наполягати на визнанні вини, якщо підсудний її заперечує.

В апеляційному суді допит підсудного, свідків, експерта має свої особливості. Це пояснюється тим, що судове слідство провадиться в обмеженому обсязі, який залежить від тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої оспорюється в апеляції. Допит підсудного, свідків, експерта, огляд речових доказів і документів в апеляційному суді має відповідати тому обсягу, що був заявлений в апеляції. Це дозволить не проводити дій, які вже були виконані судом першої інстанції і не викликають спірних питань [11, с. 278].

Згідно зі ст. 351 КПК України під час судового слідства в суді першої інстанції має провадитися допит підсудного, який починається з пропозиції головуючого дати в справі показання. Оскільки, як уже зазначалося, судове слідство в апеляційній інстанції провадиться лише щодо тієї частини вироку, що оспорюється, то, мабуть, було б доцільним визначити, що під час судового слідства в апеляційній інстанції провадиться не допит засудженого, а заслуховуються його пояснення з приводу обставин, що оспорюються в апеляціях. Тому немає потреби заслуховувати показання підсудного з приводу всіх обставин справи, якщо оспорюється, наприклад, тільки міра покарання. Свідків, потерпілих, експертів та інших осіб суд апеляційної інстанції має допитати, якщо вони не були допитані в суді першої інстанції або їх допит проведений неповно. Бувають випадки, коли названі особи допитані і під час досудового слідства і в суді першої інстанції, а протоколи допитів не викликають питань з погляду законності, одержання доказів і повноти дослідження обставин справи, але суд апеляційної інстанції не погоджується з оцінкою цих доказів і зробленими на її підставі висновками. Тому не варто в такому разі провадити повторний допит цих осіб замість того, щоб дати їх показанням правильну оцінку.

Аналогічно має вирішуватися питання і щодо інших, наявних у справі, доказів, тобто суд апеляційної інстанції повинен дослідити ті з них, посилання на які необхідні для обґрунтування судового рішення.

Хоча основну масу свідків, що викликаються в суд, складають особи, показаннями яких доказується висунуте проти підсудного обвинувачення, їх допит часто допомагає захисту встановити важливі для підсудного пом'якшуючі обставини, інколи зовсім спростувати обвинувачення [3, с. 17]. Допит свідків у судовому засіданні нерідко дозволяє скласти нове уявлення про подію злочину і роль підсудного в його скоєнні.

При допиті свідків захисник користується рівними правами з іншими учасниками судового розгляду. Він вправі ставити свідкові запитання, спрямовані на доповнення і уточнення показань, питання контрольного характеру, що мають на меті з'ясування достовірності показань свідка, питання, що нагадують події, факти. Єдине обмеження в цьому, яке вказане в законі, - заборона задавати навідні запитання.

Адвокату-захиснику слід при побаченні з підзахисним заздалегідь погоджувати питання, які задасть захисник, і відповіді, які подасть підсудний. Допустиме узгодження питань, які будуть задані адвокатом-захисником потерпілому, свідкам, експертам [10, с. 236].

Отже, в розпорядженні захисника при допиті в суді знаходиться великий арсенал засобів, використання яких може привести до встановлення сприятливих чи заперечення несприятливих для підсудного даних.

Захисник першим допитує свідків, викликаних за його клопотанням або за клопотанням підсудного, а потім вже інших.

Допит свідка - одна з найбільш складних процесуальних дій. Складність її визначається, по-перше, тим, що свідок, який стає носієм суттєвих для справи даних, як правило, випадково, і несе відповідальність за свої показання. Це, змушує його з обережністю відноситися до даних, що він повідомляє. Дана на досудовому слідстві підписка про відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань тримає його часто в рамках вже даних ним раніше показань, хоча питання, що задані йому в суді, направлені зовсім не на зміну показань, а лише на їх уточнення чи розширення. По-друге, односторонній характер діяльності захисника зобов'язує його утримуватися від будь-якого роду дій, що могли б обтяжити положення підзахисного. Запитуючи свідка, захисник повинен передбачити, якого роду відповідь він може отримати. Якщо можлива несприятлива відповідь, питання непотрібно задавати (або підстрахуватися). Нарешті, по-третє, адвокат-захисник проводить допит в умовах складної і швидко змінної ситуації, що зобов'язує його негайно приймати рішення.

Використання адвокатом-захисником права допитувати свідка повинно бути підпорядковане завданням і меті захисту в конкретному випадку, що визначається наступними умовами: фабулою справи, конструкцією і правовою природою обвинувачення, позицією підсудного, характером показань свідків та інших, зібраних у справі доказів, ситуацією, що склалася при дослідженні цих доказів у суді.

Тому допиту свідків захисником повинна передувати копітка підготовча робота як до початку, так і в ході самого судового слідства. Адвокат-захисник в процесі обговорення плану дій може отримати від свого підзахисного важливі дані про особу свідка, його відношення до справи і до підсудного, про можливі причини неточностей, помилок, спотворення дійсності в його показаннях. Маючи такі дані, захисник часто може не тільки вести глибокий і змістовний допит свідка, але й отримати перевагу над обвинувачем, якому ці дані невідомі. Питання полягає лише в тому, як із найбільшою користю для справи використати інформацію, отриману до початку допиту з матеріалів справи і спілкування з підсудним.

Для захисника має важливе значення участь в доказовому процесі. Згідно з Конституцією України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст. 62 Конституції України). Це дає підставу вважати, що недоведена винність рівносильна доведеній невинності, і при невизначеності, яка об'єктивно непереборна, захисник повинен наполягати на закритті провадження або на виправданні [10, с. 238].

Особливо слід звернути увагу на допит захисником потерпілого, в якому адвокату - захиснику слід проявити такт, делікатність і розуміння порушення прав і відчутності шкоди потерпілого. З цією метою слід вивчити особу потерпілого, його поведінку під час злочину і після його вчинення, характер його відносин з підсудним, оскільки перераховане часто дає можливість адвокату-захиснику ставити питання про істотну зміну об'єму обвинувачення, про перекваліфікацію або навіть про закриття справи чи про звільнення від покарання.

Подаючи докази, захисник повинен висувати їх з такого розрахунку, щоб найсильніші докази йшли після слабких, ближче до кінця, щоб вони не пропадали в загальній масі доказів і слів. Головний обов'язок захисту - доводити свої положення і послаблювати аргументи обвинувачення [10, с. 240].

Найвагоміші докази слід подавати порізно і спиратися на кожний з них окремо.

Згідно статті 363 КПК після з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з'ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. У цей момент суду повинні бути подані всі докази, якими володіє захист.

У випадках заявлення клопотань (вони можуть стосуватися додаткового допиту свідків чи провадження інших процесуальних дій, які вже проводилися в ході апеляційного розгляду, та ін.) суд їх обговорює і вирішує. Важливість цієї частини апеляційного розгляду полягає в тому, що сторони, проаналізувавши і оцінивши вже досліджені в ході апеляційного перегляду докази, мають можливість знову повернутися до судового слідства. Це є свого роду додатковою гарантією реалізації сторонами права на активну участь в доказуванні своїх доводів, викладених в апеляційній скарзі [2, с. 171]. Після вирішення клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим. Після оголошення про закінчення судового слідства апеляційний суд вже не вправі витребувати, приймати і досліджувати докази, крім випадків відновлення судового слідства.

Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами.

Після закінчення судового слідства апеляційний суд переходить до судових дебатів [11, с. 279]. Після цього процес дослідження доказів припиняється, в судових дебатах дається оцінка дослідженим доказам.

Підсумовуючи викладене, можна зробити ряд наступних висновків та узагальнень: Апеляційне оскарження є дієвим механізмом уникнення судової помилки. Це можливо лише за умови дієвої і активної участі сторони захисту в процесі доказування.

Особливості участі захисника в провадженні в суді апеляційної інстанції обумовлені межами апеляційного розгляду, що визначені апеляційною скаргою, а також тим можливим арсеналом тактичних засобів і методичних рекомендацій, які він може застосувати.

Захиснику завжди слід враховувати ті особливості, які відрізняють судових розгляд в апеляційному суді від розгляду в суді першої інстанції, а також те, що він завжди виходить від узгодженої з підзахисним позиції.

Список використаних джерел

1. Гинзбург Г. Методика защиты в судебном следствии. Советская юстиция. 1964. № 5. С. 20-22.

2. Головков В.Л. Апелляционное производство по уголовным делам в Российской Федерации: Проблемы и пути решения: дис... канд. юрид. наук: 12.00.09. М.: РГБ. 2005.

3. Гофштейн М. Допрос свидетелей защитой в судебном заседании. Советская юстиция. 1981. № 5. С. 17-19.

4. Динер А.А., Мартыняхин Л.Ф., Сенин Н.Н. Апелляционное производство в российском уголовном процессе: науч. практ. пособие. М.: Юристъ, 2003. 112 с.

5. Кореневский Ю.В., Падва Г.П. Участие защитника в доказывании по новому уголовно-процесуальному законодательству: Практ. пособие. М.: Юристъ, 2004. 159 с.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України з постатейним коментарем, висновками Верховного Суду України / упоряд. С.Г. Туманов. Харків: Право, 2019. 696 с.

7. Кримінальний процесуальний кодекс України: постатейна систематизація окремих правових позицій Верховного Суду / наук. ред.: І.В. Гловюк, М.І. Пашковський, Д.В. Пономаренко; (уклад.: О.Є. Блащук, І.В. Гловюк, В.П. Кедик, М.І. Пашковський, Д.В. Пономаренко, О.С. Троян). Одеса, 2019. 960 с.

8. Попелюшко В.О. Функція захисту в кримінальному судочинстві України: правові, теоретичні та прикладні проблеми: монографія. Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2009. 634 с.

9. Разинкина А.Н. Апелляция в уголовном производстве. М.: Издательство «Юрлитинформ», 2004. 160 с.

10. Стешенко Л.А., Шамба Т.М. Адвокатура в Российской Федерации: учебник для вузов. М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М), 2001. 544 с.

11. Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали наук, практ. конф., 18-19 квітня 2002 р., м. Харків / [Ред. кол.: Сташис В.В. (Голов, ред.) та ін.]. К; X.: Юрінком Інтер, 2002. 288 с.

12. Уголовный процесс: учебник для студентов юридических вузов и факультетов / [Под общ. ред. В.М. Лебедева]. М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К°», 2003. 776 с.

Размещено на Allbest.ru