Формування регіональної політики співробітництва з міжнародними торгово-економічними організаціями в контексті децентралізації державного управління

В статье исследуется скрытое влияние региональной политики сотрудничества на процессы развития трансформационных стран. Целью статьи является установление особенностей формирования региональной политики сотрудничества с международными торгово-экономическими организациями в контексте децентрализации государственного управления.

Проанализированы задачи трансграничного сотрудничества в контексте этнокуль - турных особенностей, а также институциональных и процессуальных предпосылок модернизации экономического сотрудничества на региональном уровне. Представлены процессы консолидации неформальных центров принятия решений как факторов уве - личения числа действующих представителей политики сотрудничества. Акцентировано внимание на экономическом типе той или иной территории, определяет трансрегиональные политику сотрудничества и ее ведущих экономических актеров. В то же время отмечено признакам эмпирического основания региональной политики сотрудничества с международными экономическими организациями.

Подчеркнуто несоответствие основных секторов экономического участия и крите риев действенности политики межрегионального сотрудничества с международными экономическими организациями. На основе проведенного анализа раскрыто бюрократическую и менеджерскую тенденции развития региональной политики трансгранично го сотрудничества в современной Украине и направления ее эволюции. Определено, что бюрократическая и менеджерская тенденции развития региональной политики транс граничного сотрудничества также является одним из объективных критериев оценки направлении ее эволюции и ее прогрессивного или регрессивного состояния. Анализ институциональных рычагов доказал, что в условиях социально экономической трансформации официальные должностные лица высшего уровня могут не входить в состав государственных институтов, ответственных за выработку региональных политик сотрудничества.

Ключевые слова: региональная политика сотрудничества, нормативно-правовое обеспечение, государственное управление, государственная стратегия планирования, экономические актеры

Постановка проблеми

Теоретико-методологічні засади вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду формування регіональної політики співробітництва показали необхідність застосування міждисциплінарного підходу як для вста новлення динамічних характеристик функціонування регіональних політики співробітництва, так і для окреслення їх внутрішньо-системної взаємодії. Перехід сучасної науки державного управління до проблем комплексного вивчення тран скордонного співробітництва на основі аналізу статистичних даних та індексів розвитку, показав, що поряд з формальни - ми та нормативними чинниками впливу на внутрішньоекономічну ситуацію в кожній країні, що проходить період трансформа ції, наявна група внутрішніх чинників, які не можуть бути повною мірою визначені як наслідок функціонування формальних інституцій, або інституцій, які традиційно включені до складу політичних систем. Феномен прихованого впливу регіональної політики співробітництва на проце си розвитку трансформаційних країн був вперше встановлений на тлі процесів політичної модернізації у країнах ПівденноСхідної Азії, а також поставторитарного розвитку країн Південно Східної Європи у 90-ті роки ХХ століття та на початку ХХІ століття. В подальшому цю методологічну матрицю намагалася за стосувати до розкриття специфіки регіональних політик співробітництва інших посткомуністичних держав.

Саме в цей період з'явилися такі кри - терії оцінювання регіональної політики співробітництва як адаптивність, динамізм, внутрішня консолідація, ме ханізми рекрутування економічних грав ців. Важливими параметрами стали також ступінь демократизму, зв'язок з механізмами економічного лідерства та роль рушій них сил модернізації. Водночас специфіка транскордонного співробітництва посткомуністичного типу принесла низку коректив, які стосувалися не лише етнокультурних особливостей, але й інституційних і процесуальних передумов модернізації економічної співпраці на регіональному рівні. Управлінські засади регіональної політики співробітництва в усьому світі мали тенденції до збереження замкненості кола власнків та зовнішньої мімікрії щодо нових інституційних змін та стрімкого опанування неформальними прак тиками управління регіональними про цесами. Такі тенденції стали своєрідною паралельною системою управління транскордонною економічною співпрацею на рівні регіонів.

На тлі пострадянських держав особливо проявився принцип консервації не формальних та непублічних практик ре - гіональної політики співробітництва, які були пов'язаний з консервацією відносин економічної взаємодії на рівні регіонів. Гальмування процесів ринкових реформ, збереження систем тіньової економіки потребували нового істотного підходу для аналізу внутрішньо-регіональних економічних відносин. В даній предметній сфері таким підходом став кластерний аналіз, який дозволив виявити особливості формування економічних відносин та горизонтальних економічних зав'язків на рівні регіонів. Суб'єктно-орієнтований підхід дозволив виявити особливості регіонального управління за допомогою політики співробітництва з міжнарод ними економічними організаціями не на основі формальної належності до управ лінських інститутів, а на основі реального впливу на специфіку розвитку регіонів.

Аналіз публікацій

Наукове обґрунтування регіональної політики щодо співпраці з міжнародни ми економічними організаціями в Україні є недостатнім. Ця проблема викликала цікавість таких вітчизняних науковців, як І. Бакаєва [1], В. Микитенко та О. Гребенюк [3], Т. Сергієнко [4]. Серед зарубіжних науковців тема менеджменту регіональної співпраці привернула увагу Дж. Гілберта та Н. Банік [7], С. Лавенекс [11]. Здебіль - шого питання регіональної політики співробітництва науковцями розглянуто в контексті інтенсифікації розвитку суміжних територій та покращення наднаціонального врядування територіальними одиницями. Однак, на сучасному етапі нерозробленою раніше частиною проблеми, порушеною у даній статті, є вивчення специфіки інституціонального та соціо культурного підґрунтя системи вироблен - ня державно управлінських рішень у рам ках політики співпраці на рівні регіонів.

Метою статті є встановлення особливостей формування регіональної політики співробітництва з міжнародни ми торгово економічними організаціями в контексті децентралізації державного управління.

Основний зміст

Сучасні розробки державного управ ління формують враження стосовно ди наміки розвитку регіональної політики співробітництва як суб'єктів регіонального розвитку в межах двох методоло гічних полюсів. Першим є вимір діяльності політики співробітництва та його відповідність параметрам та вимогам демократичного економічного реформу вання. Другим є дієвість та ефективність (результативність) регіональної політики співробітництва. В межах цих двох парадигмальних фокусів розвиваються спроби вмонтувати регіональну політику економічного співробітництва до систе мологічної картини загального транскор - донного співробітництва. Водночас, на думку автора, підкріплену матеріалами дослідження регіональні політики спів робітництва у різних країнах сучасного світу (див. [10]), вироблення основ ме - неджменту регіональної міжнародної співпраці на сучасному етапі виступають самостійним, динамічним феноменом. Він характеризується високим ступенем 88 адаптивності внутрішньої збалансованості та тенденцією до самозбереження і відстоювання своїх інтересів. Зазначені процеси мають подвійну динаміку завдяки умовам децентралізації норма тивно правового регулювання та спроби комплексного контролю над ситуацією в регіонах з боку центральних інституцій політики співробітництва.

Розкриття змісту функціональності регіональної політики співробітництва у рамках транскордонного співробітни цтва було пов'язане з такими ключови ми чинниками як потреби регіонів, зміст політичних перетворень, необхідність поглиблення та підвищення темпів економічного зростання. У сучасній літературі, яка ідентифікує наявність регіональних політичних політики співробітництва не лише у пострадянських, але й постко лоніальних умовах, визначення функцій регіональної політики співробітництва здійснюється на основі нормативізму (див. [9]). Однак, приписування якостей ідеалістичного характеру політики спів робітництва є певною хибною позицією, оскільки реальний стан і конфігурація функціонування регіональних політики співробітництва має інший, більш реалі стичний зміст та значення. Індуктивний підхід у визначенні наявного стану регіо нальн)] політики співробітництва також дає змогу побачити нормативістські нега тивні відхилення від еталонного західно го процесу публічного менеджменту економічних процесів.

Ідентифікація корумпованості, клановості, консерватизму та ретроградності окремих регіональних підходів до політики співробітництва формує своєрідний полюс протиріч та очікувань від політики співробітництва, які своєю чергою за циклічним принципом формують масу вимог, які не мають реалістичного харак теру. На думку автора, розгортання мережі нормативістських позицій стосовно сучасних різновидів регіональної політики транскордонного співробітництва по винно брати до уваги неусталеність соціо культурного тла нормативістських вимог (див.[8]). Нігілістичні настрої окремих економічних акторів перехідних держав, а також суб'єктивізм в оцінці центральної політики регіонального співробітництва, формують ситуацію низького рівня легітимності. Загалом ситуація в Україні та інших перехідних країн Східної Європи (зокрема, Албанії, Північної Македонії, Болгарії тощо [6]) характеризується частою зміною функцій регіональних політик співробітництва.

На сучасному етапі виникає можливість визначити три основні напрямки оцінки функціональності політики спів робітництва регіональних економічних спільнот та міжнародних економічних організацій. Цими напрямками є функції політики співробітництва між регіональ ними адміністративно територіальними одиницями та міжнародними організація ми. По перше, це функція консолідації, яка полягає у концентрації навколо цен трів державного управління економічним розвитком, або неформальних центрів прийняття рішень як найбільшого чис ла дієвих представників політики спів робітництва, в тому числі бізнесового та культурного характеру. Ця функція визна чає формування неформальної програ ми умов та правил гри на регіональному економічному ринку та у відносинах з регіональними економічними об'єднаннями (наприклад, Організацією Об'єднаних Націй із промислового розвитку, Економічної і соціальної комісії для Азії і Тихого океану, Економічної комісії для Латинської Америки і Карибського басейну, Економічної комісії для Африки тощо). Другою функцією є забезпечення лояльності та адаптивності щодо загаль нонаціонального економічного процесу. Отже, можливість прозорих каналів для контакту з центральними інститутами співробітництва та виконання їх функції і розпоряджень в межах міжнародної па трон клієнтарної системи, або в межах системи рівного економічного взаємооб міну. В умовах, коли ці важливі функції залишаються нереалізованими, регіональні політики співробітництва швидко втрачають контроль над ситуацією, інституційна єдність зменшується, виникають «контр - політики» регіонального співробітництва.

Істотного значення набуває група функцій, пов'язаних з критеріями ефек тивності політики співробітництва, або виконання ними певної позитивної діяль ності з конкретним результатом. Ці функції включають широке коло завдань, які висуваються до органів управління на регіональному і місцевому рівні. Серед іншого, це відповідальність за соціаль но економічний розвиток та саме в цих функціях відповідальності та технічного контролю над ситуацією в середині ре гіону мають прояв оцінки пасіонарності політики співробітництва та їх спро можності [12]. Важливими є і зовнішні функції політики співробітництва, серед яких чільне місце посідають функції ар бітражу між місцевими та центральними економічними акторами, функції куль турного, регіонального та соціального лі дерства, функції розподілу надлишкового продукту та прибутків у межах певних те риторій [12].

Зазначені функції в умовах соціаль ноекономічної трансформації є актуальними в силу того, що центральна влада нерідко втрачає контроль над периферій ними територіями, надаючи можливість регіональним політикам співробітництва самим виявляти ініціативу щодо впоряд кування ситуації на місцях. До цього рів ня функціоналу регіональних політики співробітництва в сучасний період слід зараховувати також функції регіональ ного соціального та економічного плану вання, які формують основи місцевого та регіонального інноваційного розвитку та управлінської ідентичності.

В умовах сучасної України та інших пострадянських держав, трансрегіональ на політика співробітництва та сукупність економічних акторів уособлюють, до пев ної міри, певний економічний тип тієї, чи іншої території [5]. Навіть, якщо вона не має істотних етнокультурних відмінно стей з рештою території, вносять внесок у формування економічного світогляду та управлінської самосвідомості.

У межах практики взаємодії з міжна родними фінансовими організаціями (зокрема, МВФ, ЄБРР) тощо, успішного підтвердження набула схема обґрунтування економічної суб'єктності міжрегіональної політики співробітництва [4]. Вона була розвинена на основі уваги до відносно автономних рішень регіонального економічного співробітництва в ординарних та кризових ситуаціях.

У залежності від результатів самодостатньої діяльності суб'єктів регіональної політики співробітництва виокремилися три основні виміри її прояву. Насамперед, це формування економічних інститутів, самостійне тлумачення реформ централь - ного рівня та самодостатність у контролі над регіональними, політичними, соціаль ними і економічними активами.

Показником самодостатності та суб'єктності регіональних політик транскордонного співробітництва посткомуні стичного типу стало включення регіональ - них політичних суб'єктів до загального проекту ринкової лібералізації та пере творення окремих компаній та галузей на тих напрямках, які постійно перебувають на регіональному рівні та не прагнуть переходу на центральний рівень. Також виключної ваги набувають тенденції не формального встановлення економічного домінування з метою відстоювання влас них інтересів.

Також показником демократичної зрілості регіональних політичних політик співробітництва, завершення процесу трансформації є включеність регіональної політики співробітництва до динамічного процесу постійних змін регіональному співробітництві, який передбачає постій ну внутрішню зміну реакції електорату на усунення неформальних практик тощо.

Особливості представницької функції підприємницької спільноти в межах діяльності міжрегіональної політики співробітництва знайшли втілення як у формуванні різних форм представництва в межах формальних органів державного управління та місцевого самоврядування, а також в межах комунікаційного пред ставництва.

Включеність регіональних моделей політики співробітництва до практик 90 тіньової економіки та ухилення від сплати податків та моделей залежності в сучасних умовах стало індикатором консервування архаїчних політичних практик в межах певних територій. Водночас об'єктивні показники зростання економічної участі населення в укріпленні добробуту регіонів показали, що в умовах сучасного транскордонного співробітництва з систе - ми контролю та володарювання на систе - му представництва в межах певної тери торії. Тісно пов'язаною з цими процесами є економіко-комунікаційна функція регіональної політики співробітництва, яка має два вектори, - зовнішній - спрямований на трансляцію інтересів та ідентич ності регіонального рівня назовні, в тому числі і на загально національний рівень, і - внутрішній, який забезпечує внутрішню інтегрованість та спробу формування од норідної спільноти з представників регіо нальної політичної співробітництва. Чим більш складною та розгалуженою є систе ма внутрішньорегіональної економічної комунікації всередині політики співробіт ництва, тим більш перспективною є їх іс нування.

В межах сучасних процесів глобалізації знайшла своє підтвердження і гіпо теза щодо необхідності формування ре гіонального співробітництва своєрідного економіко культурного коду, який потре бує подальшої трансляції через канали міжнародної комунікації з метою як за безпечення внутрішніх потреб в існуванні регіональних економічних гравців, так і з метою окреслення меж із зовнішнім сим вольним середовищем.

Чим більш активною є регіональна політика співробітництва в інформа ційному полі, тим більш значущими є її позиції та можливості варіативної між народної підтримки. Разом з тим, у більшості пострадянських країн, включно і з Україною, зберігається периферійність мислення регіональних суб'єктів політики співробітництва та неможливість здоб уття ними власного транснаціонального економічного профілю, відокремленого від центрального рівня [2].

Процес розробки регіональної концепції співпраці з такими організаціями, як Європейська асоціація вільної торгівлі, Європейська економічна зона, Середзем - номорський союз, Трансатлантичне торговельне та інвестиційне партнерство, є життєвоважливим для виживання суб'єктів регіональної політики співробітництва. Вертикальне просування в умовах децентралізації є досить сумнівним, а збереження контролю над економічними активами прямо пов'язане з контролем над органами місцевого самоврядування та державного управління.

Емпіричні показники регіональної політики співробітництва в умовах рин кових ліберальних трансформацій спираються на різний кількісний склад еко - номічних акторів. Зокрема, йдеться про кількість та якість кадрового резерву, на явність осіб з відповідною профільною освітою. Водночас, кількісний підхід має декілька вад в умовах мінливих глобаль - них економічних перетворень. Ними є: невідповідність кількісного складу ком паній, асоціацій підприємців, що не дозво - ляє повною мірою розглядати ідеологічні та ціннісні переваги регіональних політик співробітництва. Важливою ознакою ем піричного підґрунтя дослідження регіональної політики співробітництва є невідповідність основних секторів економічної участі та критеріїв дієвості політики мі жрегіонального співробітництва [5].

Слабке представництво громадських підприємницьких структур у регіональній політиці співробітництва не відповідає ос новним засадам структурних елементів ре гіональної політики співробітництва країн ЄС. Зв'язок між регіональними політични ми відносинами та дієвими персоналіями регіональних політики співробітництва подекуди мають суто формальний зміст та характер, який фіксується на основі поса дових інструкцій та обов'язків.

Динамічні характеристики розвитку регіональних політик співробітництва та кож потребують окремого вивчення в ме жах системних характеристик регіональ - них економічних режимів. Фактичний стан регіональних політичних політики співробітництва відповідає на питання специфіки взаємодії державних владних структур та громадянського суспільства. Динаміка регіональних політик співробіт - ництва є параметром, який відображає зміну складу політики співробітництва за певний період часу і, зазвичай, прив'язується до електоральних циклів.

Висновки

Таким чином, динаміка формування регіональної політики співробітни цтва може розглядатися також і з точки зору внутрішньої динаміки економіки регіонів. Це стосується зміни центральних і периферійних компонентів. Так, на прикладі низки регіонів України можна спостерігати, що провідну роль у проце - сах прийняття рішення в державно влад них структурах в період функціонування урядів А. Яценюка та В. Гройсмана відігравали різні економічні групи. Вони концентрувалися навколо посадових діючих осіб рівня губернатора та керівника об ласної ради. Фаховість кадрового забезпечення посадових осіб на рівні регіонів мала вторинний характер. Динаміка зміни регіональної політики співробітництва в умовах кризових станів транскордон ного співробітництва чітко демонструє їх детермінованість макроекономічними процесами центрального рівня. Особливо наочно це видно на основі аналізу діяль ності політики співробітництва конкретних областей України в умовах проведен ня АТО - ООС.

Бюрократична та менеджерська тенденції розвитку регіональної політики транскордонного співробітництва також є одним з об'єктивних критеріїв оцінки напрямку її еволюції тієї її прогресивного чи регресивного стану. Аналіз інституційних важелів довів, що в умовах соціально - економічної трансформації офіційні посадові особи вищого рівня можуть не входити до складу державних інститутів, які є від повідальними за вироблення регіональних політик співробітництва. Перспективою подальшої розробки теми, порушеної у даній статті, є вивчення особливостей регіональних політик співробітництва країн сучасного ЄС, які нещодавно набули статусу країн членів.

Бібліографічні посилання

1. Бакаєва І. Г. Глобальне фінансове управління та регіональне співробітництво. Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія: Економіка. 2011. Вип. 9. С. 63-69.

2. Зубченко Н. І. Регіональне (не -європейське) співробітництво держав в сфері добробуту тварин та захисту їх від жорстокого поводження. Правова держава. 2014. № 17. С. 102 -106.

3. Микитенко В. В. Регіональне співробітництво та ущільнення виробничо -господарської взаємодії в Україні: розбудова каскадних форм регіональних соціально -економічних систем. Економіка. Управління. Інновації. 2015. № 2. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2015_2_12.

4. Сергієнко Т. C. Регіональна політика країн Вишеградської групи у становленні прикордонної та міжрегіо - нальної співпраці з Україною. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. 2012. Вип. 29. С. 42-48.

5. Ткачук Л. М. Регіональне співробітництво як чинник розвитку туризму в Південно -Східній Азії. Економічна та соціальна географія. 2013. Вип. 3. С. 201-208.

6. Moraliyska M. Regional Economic Cooperation in the Western Balkans and Its Impact on Bulgaria. Economic Alternatives. 2015. Issue 1. P. 100-117.

7. Gilbert J., Banik N. Socio -economic impacts of regional transport infrastructure in South Asia. Infrastructure for Asian Connectivity. Edward Elgar Publishing, 2012. P. 139-163.

8. Ashima G. Payment Systems to Facilitate South Asian Intraregional Trade. Development Papers. United Nations Economic and Social Commission for Asia and the Pacific (ESCAP) South and South-West Asia Office, 2014. URL: https://ideas.repec.org/p/eap/sswadp/dp1403.html.

9. Bhattacharyay B. N., Kawai M., Nag R. M. Infrastructure for Asian Connectivity. Asian Development Bank Institute and Asian Development Bank, 2012. URL: http://hdl.handle.net/11540/126.

10. Prospects for Regional Cooperation on Cross -Border Electricity Trade in South Asia'. Background Paper SARI/ EI Programme. New Delhi, Integrated Research and Action for Development, 2013. URL: https://sari -energy.org/wp - content/uploads/2016/03/Prospects -for-Regional-Cooperation-CBET-2013.pdf.

11. Lavenex S. EU External Governance in “Wider Europe”. Journal of European Public Policy. 2004. 11(4). P. 680-700.

12. Weber K., Smith M. E. Governing Europe's Neighbourhood. Partners or Periphery? New York: Manchester University Press, 2008. 346 р.

References

1. Bakaieva, I. H. (2011). Hlobalne finansove upravlinnia ta rehionalne spivrobitnytstvo [Global Financial Management and Regional Cooperation]. Naukovyi visnyk Akademii munitsypalnoho upravlinnia. Seriia: Ekonomika - Scientific Bulletin of the Academy of Municipal Administration. Series: Economics, 9, 63-69 [in Ukrainian].

2. Zubchenko, N. I. (2014). Rehionalne (ne -yevropeiske) spivrobitnytstvo derzhav v sferi dobrobutu tvaryn ta zakhystu yikh vid zhorstokoho povodzhennia [Regional (non-European) cooperation of States in the field of animal welfare and protection against ill-treatment]. Pravova derzhava - Constitutional State, 17, 102-106 [in Ukrainian].

3. Mykytenko, V. V. (2015). Rehionalne spivrobitnytstvo ta ushchilnennia vyrobnycho -hospodarskoi vzaiemodii v Ukraini: rozbudova kaskadnykh form rehionalnykh sotsialno -ekonomichnykh system [Regional cooperation and consolidation of industrial economic cooperation in Ukraine: development of cascading forms of regional socio economic systems]. Ekonomika. Upravlinnia. Innovatsii - Economics. Management. Innovation, 2. Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/eui_2015_2_12 [in Ukrainian].

4. Serhiienko, T. C. (2012). Rehionalna polityka krain Vyshehradskoi hrupy u stanovlenni prykordonnoi ta mizhrehionalnoi spivpratsi z Ukrainoiu [Visegrad Group Regional Policy on Border and Interregional Cooperation with Ukraine]. Naukovyi visnyk Uzhhorodskoho universytetu. Seriia: Istoriia - Scientific Herald of Uzhhorod University. Series: History, 29, 42-48 [in Ukrainian].

5. Tkachuk, L. M. (2013). Rehionalne spivrobitnytstvo yak chynnyk rozvytku turyzmu v Pivdenno -Skhidnii Azii [Regional cooperation as a factor in tourism development in Southeast Asia]. Ekonomichna ta sotsialna heohrafiia, 3, 201-208 [in Ukrainian].

6. Moraliyska, M. (2015). Regional Economic Cooperation in the Western Balkans and Its Impact on Bulgaria. Economic Alternatives, 1, 100-117.

7. Gilbert, J., & Banik, N. (2012). Socio -economic impacts of regional transport infrastructure in South Asia. Infrastructure for Asian Connectivity. (pp. 139-163). Edward Elgar Publishing.

8. Ashima, G. (2015). Payment Systems to Facilitate South Asian Intraregional Trade. Development Papers. United Nations Economic and Social Commission for Asia and the Pacific (ESCAP) South and South-West Asia Office. Retrieved from https://ideas.repec.org/p/eap/sswadp/dp1403.html.

9. Bhattacharyay, B. N., Kawai, M., & Nag, R. M. (2012). Infrastructure for Asian Connectivity. Asian Development Bank Institute and Asian Development Bank. Retrieved from http://hdl.handle.net/11540/126.

10. Prospects for Regional Cooperation on Cross -Border Electricity Trade in South Asia'. (2013). Background Paper SARI/EI Programme. Integrated Research and Action for Development, New Delhi. Retrieved from https://sarienergy.org/wp -content/uploads/2016/03/Prospects -for-Regional -Cooperation-CBET-2013.pdf.

11. Lavenex, S. (2004). EU External Governance in “Wider Europe”. Journal of European Public Policy, 11(4), 680-700.

12. Weber, K., & Smith, M. E. (2008). Governing Europe S Neighbourhood. Partners or Periphery? New York: Manchester University Press.

Размещено на Allbest.ru