Правове регулювання зеленого туризму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Правове регулювання зеленого туризму

Спілка сприяння сільському зеленому туризму в Україні у такий спосіб розмежовує зазначені поняття. Сільський зелений екотуризм -- це специфічний вид туризму. Це не тільки відпочинок у сільському будинку, а й спостереження за рослинним і тваринним світом, ознайомлення з традиціями певного регіону, взаємозв'язок людини з природою.

Екологічний туризм -- це туристська діяльність на території природно-заповідного фонду, в межах якої існують умови для тривалого і короткочасного відпочинку, для екологічних екскурсій природоохоронної освіти, де одночасно забезпечений режимний захист довкілля. Зелений туризм -- це туристська діяльність на території натуральних природних ландшафтів з елементами упорядкування, де існують умови для короткочасного відпочинку (від 5--10 годин до 1--2 днів), збору ягід та грибів, відпочинку на пляжах тощо. Ці визначення, звісно, не мають правового значення, тому розгляньмо ознаки зеленого туризму, що наводяться у законодавстві України.

У Законі України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм" (в редакції Закону від 18 листопада 2003 р.) туризм визначається як тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання для оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілей без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Стаття 4 зазначеного Закону до різновидів туризму відносить екологічний (зелений) туризм. При цьому передбачається, що особливості здійснення зеленого туризму визначатимуться окремим законом. Розвиток зеленого туризму визначається Законом пріоритетним напрямом державної політики у сфері туризму. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 390-р "Про затвердження заходів щодо розвитку іноземного і внутрішнього туризму" затверджено заходи зі створення центру екологічного туризму в українській частині дельти Дунаю (м. Вилкове).

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 травня 2003 р. "Про особисте селянське господарство"⁴ діяльність з ведення особистого селянського господарства включає в себе діяльність з організації сільського (зеленого) туризму. А Порядок визначення розрахункового місячного доходу на одного члена особистого селянського господарства, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 p. № 203^s, встановлює механізм визначення доходу членів особистого селянського господарства від здійснення діяльності з організації сільського (зеленого) туризму. Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (Гаага, 16 червня 1995 р.) визначає такі положення щодо здійснення зеленого туризму. Сторони зобов'язані сприяти розробці в належних районах, але за межами стрижневих ділянок охоронних територій, спільних програм між усіма організаціями, заінтересованими в розвитку бережливого екологічного туризму на водно-болотних угіддях де збираються птахи, що підлягають охороні за цією Угодою. Сторони повинні намагатися оцінювати витрати, переваги та інші показники здійснення зеленого туризму на зазначених територіях.

Хоча законодавство України і не деталізує достатньою мірою правових ознак поняття "зелений туризм", проте вже зараз можна зробити деякі висновки: поняття "зелений туризм" й "екологічний туризм" є тотожними згідно з законодавством України; зелений туризм передбачає не порушення довкілля, а навпаки, його збереження і поліпшення; зелений туризм передбачає використання природних рекреаційних ресурсів. Зелений туризм розглядатиметься у цьому параграфі як вид туризму, який полягає у здійсненні туристичної діяльності з використанням природних рекреаційних ресурсів як на територіях національної екологічної мережі України, так і за її межами, за якого здійснюється ознайомлення туристів з мальовничими природними ресурсами, екологічне навчання, або їх участь у здійсненні природоохоронних заходів.

Правовий режим здійснення зеленого туризму визначається як Законом "Про туризм", так і природноресурсовим законодавством. Зелений туризм передбачає, як правило, тільки загальне використання природних рекреаційних ресурсів. При здійсненні зеленого туризму туристи виїжджають на природу, ознайомлюються з мальовничими краєвидами, фотографують природні об'єкти, можуть влаштовувати тимчасові туристичні стоянки для готування і споживання їжі на природі, насолоджуються безпосереднім спілкуванням з природою, отримують додаткову інформацію екологічного характеру тощо. Всі зазначені види діяльності належать до загального використання природних рекреаційних ресурсів, яке має здійснюватися суб'єктами зеленого туризму без погіршення якості природних рекреаційних ресурсів і з дотриманням обмежень природноре-сурсового права. При цьому екологічні туристи можуть брати участь у здійсненні природоохоронних заходів. В окремих випадках може допускатися здійснення зеленого туризму з використанням природних рекреаційних ресурсів на праві спеціального використання.

Закон "Про туризм" у ст. З визначає поняття туристичних ресурсів -- ними є пропоновані, або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використанням об'єктів державної, комунальної чи приватної власності. Якщо такими об'єктами є природні рекреаційні ресурси, то природними туристичними ресурсами будуть туристичні пропозиції з їх використання. Слід звернути увагу на законодавче розмежування понять "рекреаційні ресурси" і "туристичні ресурси". Природними рекреаційними ресурсами є самі природні об'єкти, що використовуються для відпочинку, а природними туристичними ресурсами -- туристичні пропозиції з використання зазначених об'єктів. Тобто природний рекреаційний ресурс стає природним туристичним ресурсом тоді, коли щодо нього розроблено туристичну пропозицію або спосіб використання для туристичних потреб.

Закон передбачає здійснення класифікації та оцінки природних туристичних ресурсів України, встановлення режиму охорони та раціонального використання природних рекреаційних ресурсів з обліком гранично допустимого рекреаційного навантаження на них. Унікальні природні рекреаційні ресурси можуть перебувати на особливому режимі охорони, що обмежує доступ до них (наприклад, у складі територій природно-заповідного фонду). Обмеження доступу до природних рекреаційних ресурсів визначається їх реальною пропускною спроможністю, рівнем антропогенного навантаження, сезонними та іншими умовами. Для забезпечення збереження, відновлення та раціонального використання природних рекреаційних ресурсів, що належать до природних туристичних ресурсів, державними органами затверджуються державні та місцеві програми розвитку туризму.

Закон "Про туризм" визначає механізм забезпечення особистої безпеки туристів та збереження їх майна під час здійснення зеленого туризму (зокрема таких його екстремальних видів, як гірськолижний, підводний, спелеологічний, парашутний тощо), а також безпеки збереження природних рекреаційних ресурсів, незаподіяння шкоди довкіллю. Для цього передбачається інформування туристів про загрози їх безпеці, надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації, забезпечення туристам доступу до необхідної правової, медичної та інших видів невідкладної допомоги, засобів зв'язку. Створюється система охорони рекреаційних ресурсів та нормативів рекреаційного навантаження на них.

Суб'єкти туристичної діяльності, які організовують здійснення зеленого туризму, зобов'язані: інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання заходів безпеки; забезпечувати належне облаштування трас прбходів туристичних маршрутів; забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, спеціальним спорядженням та реманентом; забезпечувати навчання туристів засобам профілактики та захисту від травм, попередження нещасних випадків та надання першої медичної допомоги; забезпечувати надання необхідної допомоги під час здійснення зеленого туризму. Під час здійснення зеленого туризму суб'єкти туристичної діяльності зобов'язані вживати заходів щодо мінімізації негативного впливу на природні рекреаційні ресурси.

Згідно зі ст. 17 Закону "Про туризм" та п. 50 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності'" діяльність туроператорів та турагентів підлягає обов'язковому ліцензуванню. Закон передбачає здійснення стандартизації та сертифікації туристичних послуг згідно з вимогами законів України від 17 травня 2001 р. "Про стандартизацію"² і "Про підтвердження відповідності"³. Перелік туристичних послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації, має бути затверджений Кабінетом Міністрів України. Туроператори та турагенти зобов'язані інформувати туристів у договорах про туристичне обслуговування про природні рекреаційні ресурси та їх правовий режим. Туристи в свою чергу зобов'язані дбайливо ставитися до природних рекреаційних ресурсів, вживати заходів щодо їх охорони.

правовий зелений туризм

2. Нормативно-правові акти діяльності в сфері зеленого туризму

З метою надання інтенсивного поштовху економічним зрушенням у сільській місцевості та забезпечення державної підтримки розвитку сільського зеленого туризму, Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження "Про затвердження плану заходів щодо державної підтримки розвитку сільського туризму на 2006-2010 роки". Даним планом передбачено створення та запровадження механізму державної підтримки сільського туризму, створення нормативно-правової бази щодо правових та економічних засад розвитку малого підприємництва та діяльності сільського населення у сфері організації відпочинку на селі, а також визначено вимоги до безпеки громадян, що отримують послуги, і критерії до об'єктів розміщення туристів, механізми заохочення сільського населення до діяльності в сфері сільського туризму та питання підготовки та перепідготовки кадрів.

Необхідно відзначити, що для більш ефективної реалізації програми заходів щодо розвитку туризму необхідно забезпечити правову підтримку сільського зеленого туризму в Україні. Нормативно-правова база регулювання розвитку такого виду діяльності є досить широкою і тому, що всі нормативні акти щодо діяльності в даній сфері можна умовно поділити на наступні категорії: нормативні акти загальної дії, спеціальні нормативні акти та внутрішні нормативні акти.

Загальні нормативні акти:

- Конституція України, яка визначає загальні правові норми врегулювання відносин власності;

- Цивільний та Господарський кодекси України;

- Закони України: "Про захист прав споживачів", "Про порядок виїзду із України і в'їзду в Україну громадян України", "Про рекламу", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про правовий статус іноземців", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", "Про охорону культурної спадщини" тощо.

Спеціальні нормативні акти регулюють діяльність окремої галузі права чи окремого напрямку (у даному випадку діяльність у сфері сільського туризму). До них відносяться: Закони та Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, Житловий кодекс України, відомчі нормативні акти.

Серед спеціальних законів базовим є Закон України "Про туризм" від 15.09.1995 р. № 324 із внесеними змінами від 18.11.2003 р. № 1282-IV, що визначає загальні, правові, організаційні, виховні та соціально-економічні засади реалізації державної політики в галузі туризму. Згідно даного Закону, туризм визнаний одним з пріоритетних напрямків розвитку господарства країни, що визначає державну увагу і проведення стимулюючої державної туристичної політики, спрямованої на розбудову індустрії туризму відповідно до європейських стандартів.

Проект Закону України "Про сільський та сільський зелений туризм", прийнятий Верховною Радою України 16 листопада 2004 р., спрямований на стимулювання і заохочення сільського населення до самозайнятості та розвитку підприємницької ініціативи.

Перелік нормативних актів, що використовуються при здійсненні діяльності з сільського зеленого туризму, може збільшуватись в залежності від майна, яке знаходиться у власності осіб та використовується в туризмі, від видів наданих послуг господарем агроосель тощо.

Внутрішні нормативні акти включають: статус всеукраїнської Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, положення обласних і місцевих осередків спілки, статутні документи інших організацій, що займаються проблемами сільського зеленого туризму.

Процес законодавчого регулювання та інші форми унормування діяльності у сфері сільського зеленого туризму повинні відбуватись за безпосередньої участі сільських господарів та їх громадських об'єднань. Право на визначення окремих норм та стандартів діяльності та контроль за їх дотриманням потрібно делегувати громадським об'єднанням.

Окрім зазначених правових методів державного регулювання діяльності в сфері сільського зеленого туризму широкого застосування набули адміністративні методи, котрі виражають по суті пряме управління з боку держави.

Адміністративні методи управління можна поділити на такі складові:

Стратегічне планування та прогнозування розвитку туризму

Планування діяльності у сфері сільського туризму базується на складанні бізнес-плану, котрий має як зовнішню функцію (презентація своїх планів споживачам та інвесторам, підстава для отримання фінансових ресурсів, кредитів), так і внутрішню (стає знаряддям успішного керування підприємством). Бізнес-план являє собою певну програму діяльності сфери сільського туризму, план конкретних цілей даної діяльності, який включає оцінку очікуваних витрат та доходів.

Кадрове забезпечення передбачає створення освітньої мережі з підготовки та перепідготовки кадрів у сфері менеджменту та маркетингу сільського зеленого туризму на рівні світових стандартів, котра б виховувала фахівців, здатних в умовах конкуренції працювати індивідуально та продуктивно.

Наукові дослідження полягають у проведенні аналізу діяльності туристичної галузі в сільській місцевості, маркетингових досліджень, створення єдиного інформаційного забезпечення для потреб туристичного комплексу, розробці рекомендацій щодо удосконалення системи управління галузі сільського туризму.

Для того, щоб постійно володіти інформацією про зміни на ринку туристичних послуг і мати можливість оперативно реагувати на них, кожному господареві в сфері сільського туризму необхідно проводити маркетингові дослідження - постійні і періодичні. Досягнення високого методичного та наукового рівня маркетингового дослідження сільського зеленого туризму передбачає:

- відбір найбільш актуальної проблематики;

- формулювання цілей;

- планування проведення досліджень по кожній цілі;

- вибір джерел інформації і визначення широти охоплення;

- збір інформації;

- узагальнення і аналіз інформації;

- розробка рекомендацій та прогнозування їхньої ефективності.

На етапі розробки рекомендацій і прогнозування їх ефективності маркетингове дослідження не закінчується, воно має продовження - реалізацію рекомендацій, одержаних під час дослідження, і контроль за їх виконанням.

Гарантії щодо захисту та безпеки туристів спрямовані на безпечне перебування туристів на сільських територіях України і включає їх обов'язкове страхування. Для цього повинні вживати певних заходів як органи влади, так і суб'єкти туристичної діяльності. З 2007 року в Україні діє міжгалузева програма забезпечення захисту та безпеки туристів на 2007-2012 роки, вона спрямована на вирішення питання захисту і безпеки туристів під час мандрівок, отримання ними послуг, а також створення умов для туристів настільки безпечних, що це сприяло б зростанню в'їзних, внутрішніх і виїзних туристичних потоків в Україні.

Контроль за якістю послуг полягає у розробці та впровадженні відповідних стандартів і процедур забезпечення якості послуг у галузі сільського зеленого туризму (сертифікація, категоризація), а також включає критерії захисту навколишнього природного середовища.

Висновок

Зелений туризм (або літній туризм) -- це відвідування туристичних об'єктів у період вегетації флори.

Цей період є найсприятливіший для організації рекреаційної діяльності людей і, відповідно, характеризується максимальною щільністю туристів -- а також найбільш комфортними умовами для рекреації. До того ж, це час дії найбільш високих тарифів на туристський продукт і послуги.

Отже,зелений туризм в Україні представлений небагатьома організаціями, але з кожним роком такий відпочинок обирає все більше людей. Причому, спостерігається збільшення популярності нетипових напрямків для поїздок. Більшість поціновувачів екотуризму, як і раніше, вирушає у Карпати, але значно зростає кількість відвідувачів невеличких готелів мальовничих частинах інших регіонів України, наприклад, у селі Коропове на Харківщині, на «диких» пляжах уздовж Чорного моря на Херсонщині, тощо. ^{[джерело?]}

На Вінниччині зелений туризм представлений з 2008 року місцевим осередком Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму. Керує осередком господиня садиби сільського зеленого туризму «Подільська родина» Бас Оксана Іванівна. Гостинна садиба знаходиться у селі Гайове Барського району.

На сьогодні в Україні створені певні організаційні та нормативно-правові підвалини для розвитку сільського зеленого туризму (СЗТ). Необхідно відмітити, що державне регулювання СЗТ має певну особливість, котра полягає в тому, що дана галузь потребує координації та регулювання більшою мірою, ніж будь-яка інша галузь. Але постійна регламентація та надмірне втручання держави можуть негативно позначитись на здійсненні системи державного регулювання туристичної сфери сільської місцевості. Тому повинне бути чітко встановлене розмежування функцій і повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Надзвичайно важливим залишається формування туристичної політики, системи державного регулювання у сфері сільського зеленого туризму, визначення їх форм, засобів та інструментів. Головним завданням у формуванні даної політики є координація зусиль уряду, парламенту, міністерств, відомств, інших органів державної влади, а також громадських організацій та підприємницьких структур для більш ефективного розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Щоб забезпечити сталий розвиток сфери відпочинку в українському селі в умовах економічної кризи повинні існувати врегульовані партнерські стосунки влади, бізнесу та професійних громадських організацій. Саме тому, зважаючи на сучасний стан економіки України, збільшення попиту на відпочинок у природному середовищі, та враховуючи необхідність створення сучасного ринку пропозицій відпочинку у сільській місцевості, своєчасною має бути підтримка з боку держави.

Список використаних джерел

1.Конституція України

2.Сучасні різновиди туризму: навч. посіб. / М. П. Кляп, Ф. Ф. Шандор. -- К.: Знання, 2011.. -- (Вища освіта XXI століття).

3. Адміністративно-правове регулювання сільського зеленого туризму

4.Вишневський В. І. Екологічний туризм. -- К.: Інтерпрес ЛТД, 2016. -- 140

5. Забуранна Л.К. Сільський туризм як чинник ефективного соціально-економічного розвитку сільських територій України / Л.К. Забуранна // Туризм сільський зелений. - 2012. - №1. - С. 3-5.

6. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 р. № 742-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/742-15

7. Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. № 324/95-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/324/95-вр

Размещено на Allbest.ru