Договір позики

Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Комплексне практичне індивідуальне завдання

З дисципліни «Цивільне право (особлива частина)»

Варіант 3

Договір позики

Студентки групи ПР-35

Бачинської Лілії

Керівник курсу Фрончко В. В.

Тернопіль 2020

• Зміст
• Вступ
• Розділ 1.Загальні положення договору позики

• 1.2Форма та зміст договору позики
• 1.3 Сторони та предмет договору позики
• Розділ 2. Укладення та виконання договору позики
• 2.1 Правила укладання та виконання договору позики.

2.2 Договір позики як кредитна угода

2.3 Права та обов'язки позичальника

• Висновок
• Список використаної літератури


Вступ

В час активного становлення правової держави та пошуку механізмів належного забезпечення прав і свобод як громадян і юридичних осіб, так і держави великої актуальності набуває проблеми удосконалення регулювання цивільно-правових відносин. З прийняттям у 2003 році Цивільного кодексу України, законодавець ґрунтовно підійшов до розв'язання вищезгаданої проблеми. В сучасних умовах особливо зросла роль договору як основної форми, в якій реалізуються товарно-грошові відносини в суспільстві, з'явилися нові види договірних відносин та отримали подальший розвиток ті, які перебували ще в зародку.

Мета роботи базується на аналізі законодавства з приводу договірного права, а саме позикових відносин і наукової літератури в цій галузі.

Актуальність теми обумовлена тим, що цей вид угод є масовим, більш поширеним в побутовій сфері, оскільки не вимагає обов'язкового письмового висновку на папері між громадянами. Зобов'язання за позикою дрібних речей і дрібних сум швидше моральні, ніж матеріальні, тому багато громадян схильні "давати в борг" рідним і знайомим будь-які речі без письмового запевнення / підтвердження даної угоди, від чого і змушені згодом псувати з ними відносини за фактом того, що передана річ не повернуто власнику.

Предметом дослідження виступають цивільно-правові відносини пов'язані з укладанням договору позики.

Звернемося до одного з приватноправових інститутів. Договір позики посідає самостійне місце в системі цивільно-правових договорів.

Це зумовлено його правовою природою, його призначенням та притаманними лише йому ознаками. Даний договір є загальною базовою моделлю, на основі якої будується регулювання всіх кредитних відносин в цивільному праві. Договір позики отримав широке розповсюдження як в практичній діяльності підприємств так і серед фізичних осіб. Він став одним із способів задоволення інтересів і потреб суб'єктів цивільного права. Проте не дивлячись на те, що договір позики видається досить простим, у сторін дуже часто виникають питання щодо взаємних прав та обов'язків, порядку оформлення договору позики, нарахування процентів тощо.

Відповісти на подібні питання можливо лише детально розглянувши особливості правового регулювання договору позики.

Розділ 1. Загальні положення про договір позики

1.1 Поняття договору позики

Договір позики - це договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти чи інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду й такої ж якості (ст. 1046 ЦК).

Варто вказати на юридичну характеристику договору: односторонній; реальний; безвідплатний ( або відплатний - позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, то їхній розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України;- вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання чи погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності). Якщо немає іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК). Безпроцентним вважається договір позики, якщо одночасно виконуються всі такі умови:

1) в договорі позики не передбачено умов щодо розміру та порядку виплати процентів;

2) сторонами договору є лише фізичні особи;

3) сума договору позики не перевищує 50-тикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

4) договір позики не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін (ч. 2 ст. 1048).

1.2 Форма та зміст договору позики

Договір позики може укладатися як в усній, так і простій чи нотаріальній письмовій формі, причому остання не є обов'язковою. Письмова форма потрібна при укладенні договору на суму понад п'ятдесят карбованців (ст. 375 ЦК).

За загальним правилом, договір позики може бути оформлений як складанням одного документа, підписаного сторонами, так»шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає (ч. 2 ст. 154 ЦК). Останній випадок з практичної точки зору матиме значення тоді, коли, наприклад, позичальник у листі просить надати йому в борг певну суму грошей, а позикодавець погоджується і надсилає поштовим переказом кошти позичальникові, який перебуває в іншому, ніж позикодавець, місці.

Видача боргового документа і його перебування у кредитора не є письмовим оформленням договору позики, оскільки це одностороння угода боржника, що має бути письмовою за формою. Неписьмові документи хоч і не забороняються чинним законодавством як боргові документи (частини 2 та З ст. 216 ЦК), але практично не використовуються. Такі документи (наприклад, відео- чи кінодокументи, фотографії тощо), будучи складнішими щодо письмово складених боргових документів, мають меншу доказову силу. Практично, якщо такі документи існують, то вони є не борговими документами у юридичному розумінні цього слова, а документами, які просто підтверджують передачу речей чи її відсутність, і є звичайними судовими доказами, особливо коли показання свідків не допускаються.

Отже, письмовий борговий документ підтверджує укладення договору позики і є надійнішим доказом цього юридичного факту, ніж сам договір тоді, коли цей документ перебуває у позикодавця. Якщо він перебуває у позичальника, підтверджується неукладення чи припинення договору позики. Надійність цього інструменту підтверджує саме життя, оскільки в багатьох випадках договір позики не укладають у письмовій формі, хоч це набагато спростило б для позичальника заперечення договору позики за безгрошевістю, а для позикодавця доведення факту передачі речей тоді, коли сторони спеціальною нормою (ст. 376, а також ст. 46 ЦК) позбавлені права посилатися для підтвердження угоди на показання свідків.

Борговими документами за договором позики можуть бути розписки, квитанції та будь-які інші письмові документи, що підтверджують дві обставини: по-перше, отримання боржником речей --їх кількість, рід та якість, по-друге, волевиявлення боржника у певний строк -- точно визначений чи визначений моментом витребування -- повернути речі. Обов'язковим реквізитом боргового документа має бути власноручний підпис боржника чи його уповноваженого представника, а факультативними -- дата, місце видачі, свідки тощо.

Борговий документ можна вважати, як виняток, письмовою формою договору позики лише тоді, коли на ньому є відповідний напис кредитора або коли кредитор надасть боржникові контррозписку про отримання розписки останнього, тобто тоді, коли кредитор на розписку боржника, яку можна розглядати як оферту, дасть письмову відповідь, яку треба розглядати як акцепт. Повернення розписок відбувається у загальному порядку (частини 2 та 3 ст. 216 ЦК).

Укладення договору не у письмовій у потрібних випадках формі веде не до недійсності договору позики, а лише утруднює його заперечення за безгрошевістю, оскільки показання свідків не допускаються (ч. 2 ст. 376 ЦК).

Що стосується інтерпретації слів "п'ятдесят карбованців" у ст. 375 ЦК України, то слід взяти до уваги те, що оскільки по-перше, не існує загального нормативного акта, яким би індексувалися суми, зазначені в ЦК України, і не вносилися будь-які зміни до ст. 375, по-друге, еквівалент у чинній національній валюті гривні, зазначеній у статті сумі, менший за одну копійку, то сьогодні будь-який договір позики на суму, більшу за найменшу існуючу в обігу грошову одиницю -- одну копійку, має укладатися в письмовій формі.

Інакше дану проблему можна вирішити за аналогією до закону, відповідно до якого при індексації вкладів в установах Ощадного банку України береться до уваги певна пропорція. Саме її і можна використати щодо договору позики.

Договір позики в Україні є, як правило, безоплатним. Відсотки заборонені в цілому ст. 170 ЦК України. З даного правила є винятки, наприклад, коли за простроченим грошовим зобов'язанням боржник повинен сплатити за час прострочення три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом чи договором не встановлений інший розмір відсотків (ч. 1 ст. 214 ЦК), при укладенні договору позики між кредитною спілкою та її членами тощо. Інакше в проекті ЦК України -- позикодавець матиме право на одержання від позичальника відсотків на суму позики в розмірах і порядку, передбачених договором.

Взагалі проблема відсотків та, зокрема, лихви в історії права пов'язана з роллю у нашому суспільстві християнської церкви, яка негативно ставилася до надання грошей на ріст, тим більше до лихварства. Лихварство відповідно до давніх українських законів відрізняється від встановлення відсотків за надання позики тим, що лихва -- це ті самі відсотки, але нараховані понад встановлений законом максимальний відсоток чи більше загальноприйнятого росту. Не дивно, що для реанімації договору позики у вітчизняній правовій системі відсотки за цим договором мають допускатися. Ніякої суперечності з відомим банківським законодавством не існує хоч би через те, що одна і та ж діяльність може бути професійною і такою, на яку має право окремий громадянин, що не є комерсантом.

Строк договору позики законом не встановлений. Це значить, що, якщо зі змісту договору не випливає обов'язок у зазначений строк повернути речі, то ним буде відповідно до ч. 2 ст. 165 ЦК України максимальний семиденний строк з дня пред'явлення вимоги про повернення боргу. Для договору позики такий строк є замалим, тому в проекті ЦК України для позитивного реагування на зазначену вимогу передбачається строк у тридцять днів.

Змістом договору позики, як одностороннього договору, є право кредитора вимагати від боржника повернути позику, тобто аналогічного предмета договору, взятого в борг, та обов'язок останнього виконати цю вимогу. Кредитор-позикодавець має тільки права, а боржник-позичальник -- тільки обов'язки. Виняток передбачений ч. 1 ст. 376 ЦК України, але в ній йдеться не про нормально укладений договір позики, а про спір не стільки про безгрошевість договору, скільки про його існування взагалі.

Позичальник повинен повернути борг у встановленому законом та договором порядку, тобто у відповідний час, у потрібному місці та належному суб'єктові, оскільки в противному разі матиме місце прострочення боржника (статті 213 і 214 ЦК). Позикодавець не може відмовитися прийняти належне виконання позичальником свого зобов'язання без того, щоб не мати відповідних негативних наслідків (ст. 215 ЦК).

1.3 Сторони та предмет договору позики

Предметом договору позики є взаємозамінні речі, тобто такі, які можна взяти чи надати в позику, позичити, взята чи надати в борг і повернути чи отримати назад взамін інші речі, визначені родовими ознаками. В цілому взаємність тут двоякого роду -- як щодо суб'єктів, що було показано вище, так і щодо об'єкта договору позики. Речі, крім того, мають бути споживними. Їх можна замінити при поверненні речами такого самого роду та якості, а отже зрозумілий сенс даного договору. Повертаються не ті самі речі, які надавалися в позику, а інші, аналогічні речі. Характерним прикладом предмета договору позики є гроші, а також будь-які матеріали, продукти харчування, паливо тощо.

Замінні речі розуміються не у широкому, а у вузькому значенні. Йдеться про те, що договір позики відрізняється від договору міни саме обсягом замінності їх предметів. За договором позики можна обміняти гривні на гривні, хліб на хліб, вино на вино тощо, причому на таку саму суму грошей або рівну кількість речей такого самого роду та якості. Не можна позичити біле вино, а віддати червоне, так само як позичити 100 гривень, а віддати 100 німецьких марок (треба брати до уваги також норми публічного права -- валютне законодавство України). Ці випадки оформляються договором міни, хоч перший випадок можна врегулювати і в рамках договору позики, оскільки сторони самі визначають рід речі.

За предметом договір позики відрізняється також і від договору позички, оскільки предмет останнього -- речі незамінні (індивідуально-визначені) та неспоживні. Спільним ж є те, що обидва договори оформляють позикові (кредитні) відносини, звідси і подібність у найменуванні договорів (схожа ситуація в німецькій мові -- відповідно Leihe I Darlehen інакше латиною та російською мовою -- відповідно соmmоdаtum та mutuum, ссуда та заем). Отже зрозуміло, чому слово "позичити" має значення надати чи отримати речі яку позику, так і у позичку.

Крім зазначеної відмінності, від договору позички договір позики відрізняється і тим, що предмет договору позики передається у власність, оперативне управління чи, враховуючи Закон України "Про власність", у повне господарське відання, а не в користування як у договорі позички.

• Розділ 2. Укладення та виконання договору позики

2.1 Правила укладення та виконання договору позики

Як уже відомо, договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або родових речей. Це призводить в українському праві до виявлення давньої проблеми, якщо взяти до уваги те, що договір позики на суму "понад п'ятдесят карбованців" має бути укладений у письмовій формі. Ми маємо вирішити, як співвідносяться письмова форма договору і реальний момент укладення зазначеного договору.

Існує три можливі фактичні випадки:

а) договір позики укладений пізніше його письмового оформлення, тобто предмет договору переданий пізніше складання і підписання одного документа чи іншим, установленим законом способом (ч. 2 ст. 44 та ч. 2 ст. 154 ЦК);

б) моменти укладення договору і підписання угоди настають один за одним, при цьому черговість слідування укладення договору і письмового його оформлення вільний -- передача речей може передувати підписанню угоди або навпаки. З юридичної точки зору можна говорити про окремі випадки, коли укладення договору позики та його письмове оформлення збігаються у часі (одночасні);

в) момент укладення передує письмовій формі, тобто речі передані раніше підписання договору. У всіх зазначених казусах рactum de mutuo contrahendo (договір про майбутнє укладення позики), як правило, не має місця.

Тут йдеться власне про договір позики, про що свідчить аналіз ст. 153 ЦК України. Оскільки істотною умовою для договору позики є передача предмета договору , то, враховуючи відсутність умови, необхідної для договорів даного виду , ми робимо висновок, що договору позики не існує до моменту, коли з даної умови -- передача предмета договору -- буде досягнуто згоди. Згода тут можлива тільки у формі, по суті, конклюдентної дії, що передує письмовому оформленню або відбувається після нього.

Зупинимося на останній тезі детальніше. На наш погляд, ця дія, будучи саме конклюдентною, якщо розглядати перший казус, робить непотрібним додаткове письмове оформлення договору позики, оскільки конклюдентні дії ведуть до укладення договору самі по собі. В даному випадку їх правова природа така, що вони разом з попереднім підписанням договору позики, як його істотна умова, вказують тільки на момент укладення та нічого не говорять про форму. Інакше, якщо вважати попередній письмовий договір позики власне договором з істотною умовою на майбутнє -- відкладальним строком, то, оскільки конклюдентні дії це завжди самостійна підстава для укладення угод поряд з усними та письмовими правочинами, вони надають або віднімають щось нове у останніх. Це нове з чисто юридичної точки зору у договорі позики є досягненням згоди за всіма істотними умовами.

Практичний висновок із зазначеного вище такий: оскільки неустойка є додатковою угодою, то навіть у тому випадку, коли сторони підпишуть окрему письмову угоду про неустойку для забезпечення позики (ст. 180 ЦК), вона не матиме юридичного значення до моменту передачі речі, бо основний договір не вступив у силу. Звичайно не матиме юридичної сили і така неустойка, яка встановлюється за відмову позикодавця від передачі речі. Єдиним виходом з такої ситуації є укладення попередньої угоди про укладення договору позики, оскільки сторони прямо виявили таке бажання у письмовій формі, що допускається чинним законодавством (п. 1 ч. 2 ст. 4 ЦК). У такому разі, включивши, наприклад, наведену вище неустойку до останньої угоди, ми, по-перше, дотримаємося письмової форми угоди про неустойку; по-друге, ця неустойка буде додатковою не до договору позики, а до pactum de mutuo conrahendo; по-третє, остання угода, включаючи угоду про неустойку, є консенсуальною, тобто вступає в силу з моменту її підписання. сторонами.

Другий казус слідування моменту укладення договору позики і його підписання, що найчастіше трапляється в "живому праві", можна називати збіжним, при цьому позичальник часто видає кредитору-позикодавцеві борговий документ. Отже збіг потрібен не тільки для того, щоб у сторін залишився для підтвердження укладення договору позики письмовий текст цього договору та щоб одночасно позичальник отримав відповідні речі, а й для того, щоб позикодавець взамін речей одночасно отримав борговий документ. Зрозуміло, що коли одна сторона договору -- позикодавець чи позичальник -- не виконає певну дію тоді, коли контрагент свою вже здійснив і існує домовленість про їх одночасність (наприклад, позикодавець підпише договір і отримає борговий документ, а речі не передасть, чи позичальник отримає речі, а договір не підпише і боргового документа не видасть), то інакше як віроломством чи точніше карними діями (ч. 2 ст. 376 ЦК) це інтерпретувати не можна, адже не існує жодного факту, який би настав між підписанням і передачею речі чи видачею боргового документа, який би став підставою для виникнення спору і позитивно враховувався правом. Згадані інтереси не можуть захищатися законом, нічого не дасть і посилання на право утримання речей боржника до виконання ним якогось іншого зобов'язання, оскільки, по-перше, право утримання як інститут відсутнє у сучасному українському цивільному праві, по-друге, утримання завжди можливе, якщо майно боржника вже на законних підставах перебуває у володінні кредитора. Держава не може допускати і захищати факти описаного вище свавілля.

Третій казус, коли речі передано раніше підписання договору, найлегший для юридичної кваліфікації, оскільки недодержання письмової форми, яка для договору позики є обов'язковою у певних випадках (ст. 375 ЦК), не веде до його недійсності, а лише спричинює певні правові наслідки. Ці наслідки, зважаючи на те, що нотаріальна форма для договору позики необов'язкова, передбачені статтями 46 і 376 ЦК України.

Договір позики виконується без будь-яких особливостей. Якщо інше не передбачено договором позики, виконання договору може бути покладено на третю особу, причому позикодавець має прийняти виконання, запропоноване за боржника (ст. 164 ЦК); допускається дострокове виконання позичальником свого зобов'язання; місцем виконання договору грошової позики вважатиметься місце проживання позикодавця в момент виникнення зобов'язання, а якщо останній у момент виконання змінив місце проживання і повідомив про це позичальника, то нове місце проживання кредитора з віднесенням за його рахунок усіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання (п. 2 ч. 2 ст. 167 ЦК). За негрошовими позиками місцем виконання в зазначеному випадку є місце проживання позичальника (п. 3 ч. 2 ст.167 ЦК). З цього випливає практичний висновок: щоб позичальник завжди повертав борг у місці проживання кредитора, це слід передбачити у договорі позики.

Позичальник забезпечує виконання договору позики неустойкою (штрафом, пенею), заставою чи поручительством. Позикодавець не має обов'язків у договорі позики, отже він не повинен нічого забезпечувати. Договір позики не забезпечується завдатком. Укладення договору позики підтверджуватиметься передачею предмета договору, а не видачею завдатку. Те, що завдаток, який є грошовою сумою, не застосовується у негрошовій позиці, само собою зрозуміло. Забезпечення завдатком виконання договору грошової позики непрактично, бо звичайно забезпечити позичальник може цей договір тільки із предмета договору позики, що призведе до втрати останнім певної частини вигоди від позики, забезпеченої таким способом.

Що стосується окремих видів договору позики (банківського вкладу, ломбардних позичок та ін.), то вони, як види договору позики, мають свої особливості.

2.2 Договір позики як кредитна угода

Для правильного розуміння договору позики насамперед треба порівняти поняття даної угоди з загальнішим поняттям угоди кредитної. У римському праві mutuum було різновидом сгеdium, причому дане родовидове співвідношення і досі зберігається в українському цивільному праві, але, звичайно, в іншому значенні.

Всі двосторонні угоди, які є зобов'язаннями чи відносинами, побудованими на довірі, можна класифікувати за даною підставою на такі, які за своєю природою завжди є кредитними (насамперед договір позики, а також -- позички, поставки, майнового найму, схову тощо), та так», які можуть бути кредитними за певних умов (договори купівлі-продажу, міни, підряду тощо). Останні договори, які виконуються під час їх укладення (ч. 1 ст. 43 ЦК), не містять елемента довіри чи кредиту. Проте даний момент матиме місце в противному разі, коли ці договори виконуватимуться через певний проміжок часу. Спільним для угод першого і другого виду є те, що одна із сторін завжди називається кредитором.

У вузькому значенні кредитні угоди мають розглядатися як рід для договорів позики, кредитних договорів та ін.

Зважаючи на те, що за критерієм предмета правового регулювання цивілістична (приватна) сфера розпадається на дві частини -- чисто цивільну та торговельну, можна виділити цивільні та торговельні кредитні відносини. Цивільні кредитні відносини оформляються договором позики, а торговельні -- кредитним договором та іншими.

Оскільки торговельні відносини є спеціальними щодо цивільних, то і кредитний та інші договори, якими вони оформляються, слід розглядати як спеціальні порівняно із загальним договором позики. Ці договори мають спільний знаменник, а саме -- поняття кредитної угоди, що і дає можливість таким чином визначити співвідношення договорів позики і кредитного та інших.

Відрізняються вони тим, що все, що говоритиметься про договір позики, формально стосуватиметься і кредитного договору, але не навпаки. Таким чином, зрозуміло, чому у чинному ЦК України існує окрема глава "Розрахункові та кредитні відносини" після глави "Позика". Іншим випадком може бути конструкція єдиної глави "Позика" чи "Позика. Кредит. Банківський вклад", як це зроблено у проекті ЦК України, що включатиме також і регулювання та аналогічних кредитних договорів.

Як ми показали, кредитні угоди тісніше пов'язані за своєю цивільною природою з договором позики, а не з розрахунковими відносинами, оскільки останні з ними мають зв'язок на іншій підставі, який дає змогу віднести всі ці правочини до виключно банківських, тобто таких, у яких хоч би одним суб'єктом був банк. Поєднання кредитних угод з розрахунковими з точки зору цивільного, а не банківського права, є неналежним, оскільки кредитний договір штучно виривається з царини, де його належне місце, -- глави "Позика" і відноситься до сфери, в якій кредитні угоди розуміються не у вузькому, а в широкому значенні.

Без сумніву розрахункові угоди завжди є кредитними у широкому та можуть бути за певних умов кредитними у вузькому значенні (наприклад, овердрафт), але все ж згадане поєднання буде логічною помилкою, допущеною законодавцем в чинному ЦК України, яка не дає змоги правильно тлумачити зазначені договори. Розгляд кредитних договорів -- як фінансового, так і товарного -- у главі "Позика", а розрахункових угод -- в окремій главі ЦК України, був би коректним вирішенням поставленої проблеми (зокрема, так запропоновано у проекті ЦК України).

Зупинимося на випадку, коли б договір позики розглядався як вид кредитного договору. У такому разі позика втратила б значення парадигми для оформлення кредитних угод у вузькому значенні, і постало б питання, який договір міг би її замінити. Такого договору не існує ні в історичному аспекті, ні в практичному, ні в чисто цивілістичному. Отже договір позики є елементарною кредитною угодою.

2.3 Права та обов'язки позичальника

Обов'язки позичальника:

· повернути позикодавцеві позику (гроші в такій же сумі чи речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду й такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлених договором;

· якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, то позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором;

· сплатити грошову суму - суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та невчасного повернення суми позики (статті 625, 1050 ЦК України);

· сплатити неустойку при несвоєчасному поверненні речі, вона нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів;

· сплачувати щомісячні проценти до дня повернення позики, якщо інше не встановлено за домовленістю сторін.

Права позичальника:

· оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти та речі насправді не були одержані ним від позикодавця чи були одержані в меншій кількості, ніж встановлено договором (ст. 1051 ЦК України);

· одержати від позичальника проценти від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом;

· вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням).

Висновок

правовий договір позика неустойка

Відповідно до статті 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики є реальним договором відповідно до прямої норми закону, і вважатиметься укладеним, наприклад, якщо позичальник - у цьому випадку працівник підприємства - отримає позику готівкою за видатковим касовим ордером з каси підприємства. Отже, сторони не можуть передбачити обов'язок позикодавця надати позику в майбутньому (надати позику за угодою), як це можливо в консенсуальних договорах.

Договір позики, як і кредитний договір (та й договір банківського вкладу), оформляють єдині за своєю економічною природою відносини. Відмінності між ними головним чином полягають у тому, що кредитором за кредитним договором виступають банки та інші фінансові установи, тоді як позикодавцем за договором позики можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менше ніж у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -- незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦКУ)

Список використаної літератури

1. Винокуров Д. Правове регулювання договору позики // Податки та бухгалтерський облік. - 2004. - 15 липня. - C. 7-19

2. Воробйов В. Договір позики // Все про бухгалтерський облік. - 2002. - 25 березня. - C. 45-48

3. Герасименко А. Договір позики // Все про бухгалтерський облік. - 2003. - 4 грудня. - C. 16-17

4. Збірник типових договорів // Все про бухгалтерський облік. - 2004. - 25 травня. - C. 3-80

5. Ковальов Д. Договори позики: суть, види, бухгалтерський і податковий облік // Все про бухгалтерський облік. - 2000. - 3 листопада. - C. 13-17

6. Кривенда О. Визнання договору позики безгрошовим (безвалютність позики) // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 11. - C. 26-27

7. Теньков С. Договір позики: цивільно-правові та податкові аспекти// Юридичний Вісник України. - 2000. - 24-30 серпня. - C. 6

8. Тихонов С. Надаємо позику працівнику // Податки та бухгалтерський облік. - 2004. - 15 липня. - C. 27-32

9. Цивільне право України : Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; М-во освіти і науки України. -К.: Прецедент, 2005. -448 с.

10. Цивільне право України. Загальна частина : Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. -К.: КНТ, 2006. -477 с.

11. Цивільне право України : Підручник: У 2 кн./ За ред.: О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової; М-во освіти і науки України, КНУ ім. Тараса Шевченка. -2-е вид. доп. і перероб.. -К. : Юрінком Інтер. -2004 - Кн.1. -2004. -735 с.

12. Цивільне право України : Підручник: У 2 кн./ За ред.: О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової; М-во освіти і науки України; КНУ ім. .Шевченка. -2-е вид., доп. і перероб. . -К. : Юрінком Інтер. -2004 - Кн.2. -2004. -639 с.

13. Цивільне процесуальне право України : Навчальний посібник/ І. О. Безлюдько, С. С. Бичкова, В. І. Бобрик,; За заг. ред. С. С. Бичкової. -К.: Атіка, 2006. -383 с.

Размещено на Allbest.ru