Загальна характеристика особистих немайнових прав фізичної особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Рівненський державний аграрний коледж

КУРСОВА РОБОТА

Загальна характеристика особистих немайнових прав фізичної особи

Студента 41-Ю групи

Власика Сергія Івановича

Науковий керівник:

Викладач юридичних дисциплін

Яткевич І.П.

Рівне-2011

Зміст

Вступ

1.Поняття особистих немайнових прав,їх значення в сучасному цивільному праві

2.Класифікація особистих немайнових прав

3.Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав та способи їх захисту

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Закріплення в Конституції України демократичного напрямку розвитку політичної системи й проголошення України правовою державою передбачає, що українська спільнота нині стоїть на межі перетворення на громадянське суспільство, однією з важливих рис якого є загальна повага до приватного життя людини. Однак її рівень в сучасному українському суспільстві є недостатній, про що свідчать численні неправомірні втручання в сферу особистого життя ("касетні" скандали, публікації приватних паперів, фотографій і подробиць інтимного життя осіб без їх дозволу, свавільні проникнення в житло тощо).

Одним з ефективних засобів підвищення поваги до приватності є правова охорона особистого життя людини від неправомірних втручань. Відповідні правові норми, виконуючи свою ідеологічну функцію, виховують у людей цінування свого особистого життя та повагу й невтручання в особисте життя інших. Особливу роль в правовій охороні особистого життя відіграють новели ЦК України від 16 січня 2003 р., в яких знайшли своє розгорнуте закріплення особисті немайнові права фізичних осіб, спрямовані на охорону особистого життя. Зважаючи на новизну цих норм та недостатність практики їх застосування, постає необхідність їх науково-теоретичної розробки.

Метою курсової роботи є розгляд особистих немайнових прав фізичної особи.

Виходячи з поставленої мети можна вивести такі основні завдання курсової роботи:

- Розгляд поняття і загальної характеристики особистих немайнових прав фізичної особи;

Теоретичним підґрунтям для подальшого дослідження проблеми цивільно-правової охорони особистого життя стали праці науковців радянського і сучасного періодів: С.С. Алексєєва, І.А. Бірюкова, В.С. Гопанчука, О.В. Дзери, Н.Д. Єгорова, В.А. Жакенова, О.М. Ерделевського, Л.О. Корчевної, О.В. Кохановської, О.А. Красавчикова, Л.О. Красавчикової, Л.В. Красицької, В.А. Кройтора, М.С. Малеїна, М.М. Малеїної, В.П. Паліюка, О.О. Підопригори, Г.Б. Романовського, З.В. Ромовської, С.О. Сліпченка, І.В. Спасибо-Фатєєвої, Р.О. Стефанчука, В.Л. Суховерхого, Н.В. Устименко, К.А. Флейшиц, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, С.І. Чорнооченко, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, М.Й. Штефана та ін.

Різноманітність цивільних прав та обов'язків, а також відмінності в характері взаємовідносин суб'єктів цивільного обороту дозволяють використовувати широкий арсенал засобів захисту суб'єктивних цивільних прав та впливу на осіб, які не виконують своїх (абсолютних) обов'язків. Цивільно-правова відповідальність за посягання на особисті немайнові права фізичних осіб і відшкодування шкоди, яке розглядається наукою цивільного права як одна з її форм, є одним із таких засобів захисту, суть якого полягає в покладенні на правопорушника невигідних майнових наслідків.

Відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди ст. 16 ЦК називає загальними способами захисту цивільних прав та інтересів. Вони є найбільш дієвими засобами захисту особистих немайнових прав фізичної особи, оскільки жодна інша галузь права не здатна наділити громадянина такими матеріальними повноваженнями, які юридично захищають недоторканність особистості й спрямовані на відновлення її майнового та морального статусу. Як відзначають деякі фахівці, захищати немайнові блага особи можна й за допомогою інших галузей права (адміністративного, кримінального, трудового), але визначити їх параметри, повноту індивідуальної свободи особистого життя, особистої волі громадянина спроможне тільки цивільне право, адже “наділення правом складає основний сенс і зміст цивільно-правового регулювання” Яковлев В.Ф. Гражданско-правовой метод регулирования общественных отношений. - Свердловск, 1972. - С.72

З огляду на важливість даного питання метою курсової робот є:

- виявити та проаналізувати цивільно-правові норми, що регулюють відносини, пов'язані з особистим життям;

- розглянути сутність і зміст права на особисте життя та особистих немайнових прав, спрямованих на охорону окремих проявів особистого життя;

- визначити форми і способи цивільно-правового захисту особистого життя від неправомірних втручань.

Об'єктом курсової роботи є цивільно-правове регулювання відносин, що складаються з приводу особистого життя.

Предмет курсової роботи складають норми цивільного законодавства, що встановлюють заходи охорони особистого життя фізичних осіб.

1.Поняття особистих немайнових прав,їх значення в сучасному цивільному праві

Особисті немайнові права - це права, які невід'ємно пов'язані з особою їх носія. Особисті немайнові права мають як фізичні, так і юридичні особи.

Конституція України у ст. 3 закріпила новий підхід до ієрархії соціальних благ та їх значення і місця у суспільному житті. Так, на сьогодні людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканність та безпека визнаються вищою соціальною цінністю, а це означає, що всі інші блага в системі суспільних пріоритетів є благами нижчого рівня. Такий підхід є абсолютно виправданим і відповідає прагненню України європеїзувати національне законодавство. Адже відповідно до загальносвітових стандартів саме людина та її внутрішній духовний світ визнаються основною передумовою соціального розвитку. Тобто всі інші блага, у тому числі й матеріальні, знаходяться в ієрархії соціальних пріоритетів нижче і є суспільними благами другого порядку. І саме такий підхід до місця і ролі людини та її внутрішнього (духовного) світу в системі соціальних цінностей відповідає міжнародним стандартам прав людини та зумовлює необхідність їх повного і всебічного регулювання та охорони на галузевому рівні, насамперед нормами цивільного права.

Необхідно підкреслити, що найважливіші особисті немайнові права врегульовані Конституцією України.

Особливої уваги заслуговують на ст. ст.27 - 33 Конституції України, в цих статтях закріплюються права людини на життя, на повагу до її гідності, на свободу та особисту недоторканість, на недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. . ст.27 - 33 Конституції України

Закріплення в Конституції особистих немайнових прав має велике значення для розвитку законності в Україні, але сказати, що закріплення цих прав в Основному Законі вирішує всі проблеми їх захисту, не можна. Підтвердженням цієї думки є Цивільний кодекс України, в якому особистим немайновим правам фізичних осіб присвячується окрема книга (друга), яка складається з трьох глав (19,20,21), У яких вміщено 46 статей. У главі 19 йдеться про загальні положення щодо особистих немайнових прав фізичних осіб. У главі 20 закріплюються природні права фізичних осіб, а в главі 21 вирішуються права, які забезпечують соціальне буття фізичних осіб. Нагальна потреба регулювання особистих немайнових прав Цивільним кодексом України передусім пояснюється тим, що законами України, деяким органам та їх посадовим особам надана можливість втручатися у сферу дії особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб. Так, Законом про оперативно-розшукову діяльність (ст. 8) надано право підрозділам, що проводять таку діяльність, знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби одержання інформації, контролювати телеграфно-поштові відправлення, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відео-зйомок, оптичних та інших технічних засобів. Але не секрет, що при застосуванні всіх цих форм втручання не виключена можливість правопорушень.

Права людини є важливим інститутом, за допомогою якого визначається і регулюється правовий статус особи, визначаються засоби впливу на неї, встановлюються гарантії реалізації та захисту прав і свобод. Прагнення створити демократичне суспільство, необхідність всебічного забезпечення прав і свобод людини виявилися у Декларації про державний суверенітет України, та інших нормативно-правових актах. Задовго до тієї події вперше цивільно-правовий захист честі і гідності було врегульовано в ст. 7 Основ цивільного законодавства Союзу РСР та союзних республік у 1961 році.

Визнання та захист прав і свобод сьогодні є спільною турботою держав, які розглядають їх як загально культурну цінність, об'єкт міжнародно-правового регулювання. Україна зобов'язана додержуватися загально прийнятих міжнародних принципів у галузі прав людини, які закріплено в Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 року, Загальній декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1984 року, У Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року та Декларації глав держав - учасниць співдружності незалежних держав про міжнародні зобов'язання у сфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 року, законі України “Про уповноваженого ВРУ з прав людини” від 23 грудня 1997 року та Постанові Кабміну України “Про уповноваженого у справах дотримання конвенції про захист прав і основних свобод людини” від 23 квітня 1998 року. Ці зобов'язання відповідають членству України в міжнародному та європейському співтоваристві, зокрема в Раді Європи.

Важливим законодавчим актом в названій сфері є також Закон України “Про ратифікацію конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, першого протоколу і протоколів № 2, 4, 7, 11 до конвенції” від 17 липня 1997 року.

Інституту прав і свобод людини належить центральне місце в Конституції України 1996 року, якій значну кількість становить розділ ІІ “Права, свободи та обов'язки людини і громадянина”. Це, у свою чергу відкриває перспективи розвитку України як держави, основаної на цінностях прав людини, зобов'язує до перебудови своєї правової системи. Для цього вже існує конституційне підґрунтя, але потребує вдосконалення і чинне законодавство. Неповне регулювання особистих немайнових відносин, не пов'язане з майновими перешкоджає охороні особистих прав та інтересів громадян.

2.Класифікація особистих немайнових прав

Особисті немайнові права в загальному вигляді мають такі ознаки:

а) дані права належать кожній фізичній особі. Це означає, що вони належать всі кожному незалежно від обсягу його правок та дієздатності. При цьому всі фізичні особи рівні в можливості реалізації та охорони цих прав. Однак, як показує аналіз норм Цивільного кодексу України, які врегулюють конкретні види особистих немайнових прав, то далеко не всі права можна визначити такими, що належать усім та кожному. Так, наприклад право на опіку та піклування будучи особистим немайновим правом належить виключно малолітнім, неповнолітнім, недієздатним та особам які обмежені в дієздатності (ст.292 ЦКУ);

б) дані права належать фізичній особі від народження або за законом. Це означає, що підставою їх виникнення є або факт народження, або юридичний факт (подія або дія), який передбачений у законі. Безумовно, переважна більшість особистих немайнових права виникає у фізичної особи з моменту народження, наприклад, право на життя, здоров'я, свободу та особисту недоторканість тощо. При цьому, враховуючи що згідно ст.270 ЦК перелік особистих немайнових прав не є вичерпним то факт належності особі даних прав із моменту народження презюмується. Однак, окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб із іншого моменту, що передбачений у законі, наприклад право на донорство має лише особа з моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка досягла 16 років тощо.

в) дані права не мають економічного змісту. Це означає, що стосовно особистих немайнових прав на відміну, наприклад, від майнових фактично неможливо визначити їх вартість у грошовому еквіваленті.

г) дані права тісно пов'язані з фізичною особою. Це означає, що вони не можуть бути відчужені (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від фізичної особи носія цих прав та передані іншим особам. Окрім того, на відміну від майнового права від якого особа згідно з ч.3 ст.12 ЦК може відмовитись, щодо особистого немайнового права така відмова не припустима, тобто особа може не реалізовувати особисте немайнове право, але відмовитись від нього вона не має права. Особлива увага звертається законодавцем на неможливість позбавлення особи цих прав з боку інших осіб. Здебільшого це стосується органів державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюючи публічну владу найбільш часто можуть втручатися у сферу особистих немайнових прав людини.

д) дане право належить особі довічно. Це означає, що воно належить фізичній особі з моменту народження, або іншого моменту, що прямо передбачено законом, і аж до моменту смерті.

Потрібно також відмітити, що для того, щоб визначити певне право як особисте немайнове, необхідно сукупність усіх зазначених ознак. Наявність лише однієї з названих ознак ще не свідчить про те, що це право має природу особистого немайнового. Так, наприклад, аліментні права також наділені тісним зв'язком з особою-носієм, виникають на підставі передбаченій законом, однак відсутність інших загальнообов'язкових ознак не дає підстав зарахувати їх до особистих немайнових прав.

У Конституцію У країни включено такі особисті немайнові права:

ѕ право на життя (ст.27 КУ),

ѕ право на охорону здоров'я (ст. 49 КУ),

ѕ право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 КУ),

ѕ право на свободу та особисту недоторканість (ст. 29 КУ),

ѕ право на повагу до гідності та честі (ст. 28 КУ),

ѕ право на таємницю листування та іншої кореспонденції (ст. 31 КУ), право на недоторканість житла (ст. 30 КУ),

ѕ право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування (ст. 33 КУ),

ѕ право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 КУ).

Однак даний перелік не є вичерпним, тому він може бути доповнений як самою Конституцією України, та і ЦК та іншими законами, оскільки передбачити повний перелік даних прав у законах уявляється нереальним, і тому законодавець встановлює можливість розширювального тлумачення особистих немайнових прав, навіть незалежно від того, чи закріплені вони в законі чи ні. При цьому за основу повинно братись те, чи відповідає дане особисте немайнове право вимогам, які висуваються до даного виду цивільних прав, що передбачено у ст. 269 ЦКУ.

Таким чином, законодавець фактично відмовляється від теорії “дарованих” прав, які надані особі доброю волею держави чи законодавця, і визначає їхній природний характер.

Певною проблемою є також із визначенням і правової природи цих прав. Інколи висловлюється думка про те, що оскільки особисті немайнові права передбачені Конституцією України, то вони мають конституційно-правову природу. Однак Конституція України закріплює тільки загальні засади правового регулювання суспільних відносин, а вже більш детальний розвиток вони дістають у галузевому законодавстві, зокрема в цивільному. Саме тому природа даних прав повинна визначатися з урахуванням того законодавства, яким безпосередньо регулюються та охороняються відповідні суспільні відносини. Адже ніхто не буде заперечувати цивільно-правову природу права власності, тільки внаслідок того, що загальні засади права власності передбачені в ст. 41 Конституції України.

Для зручної правозастосування зазначені особисті немайнові права класифікують залежно від їх цільового призначення на:

– особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (глава 21 ЦК);

– особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 22 ЦК) (додаток 1)

Зміст будь-якого суб'єктивного права складає сукупність його повноважень. До повноважень, які складають загальний зміст особистих немайнових прав законодавець зараховує можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Однак з огляду на те, що загальні повноваження, які складають зміст будь-якого суб'єктивного права, можуть бути згруповані за трьома напрямками:

– повноваження на власні дії, тобто можливість здійснювати носію даного права певні передбачені законом активні діяння, що спрямовані на реалізацію свого права;

– повноваження вимагати певних дій з боку інших осіб, тобто можливість задля реалізації свого права вимагати певної поведінки від інших осіб;

– повноваження вимагати захисту свого порушеного права, тобто можливість застосовувати передбачені законом засоби впливу на особу, яка порушила, створила загрозу порушення, оспорює чи не визнає відповідне право, слід зауважити, що стосовно особистих немайнових прав законодавець не виділяє конкретних загальних активних повноважень.

З огляду на неоднорідність даної категорії прав неможливо сформулювати повноваження, які мали універсальний характер для всіх без винятку особистих немайнових прав. І тому законодавець обмежився лише загальною вказівкою більш детально конкретизуючи її щодо кожного конкретного права окремо.

Однак серед науковців немає єдиної точки зору щодо однаковості критерію класифікації особистих немайнових прав.

Відповідно до глави 22 ЦК України, до особистих немайнових прав фізичної особи, що забезпечують соціальне буття людини слід відносити: право на ім'я; право на честь, гідність та ділову репутацію; право на індивідуальність; право на зображення та голос; право на особисте життя; право на особисті папери та таємницю кореспонденції; право на інформацію; право на свободу творчості; право на вибір роду занять; право на місце проживання; право на недоторканність житла; право на пересування; право на свободу об'єднань; право на мирні зібрання.

Ім'я є найдавнішим юридичним способом індивідуалізації фізичної особи. Воно складається, як правило, з імені, прізвища та по батькові.

Аналізуючи право на ім'я (статті 294 - 296 ЦК України), слід зауважити, що воно містить у собі:

- право на володіння, користування та розпорядження іменем, яке забезпечує особі можливість бути носієм імені (володіння), використовувати (платне чи безоплатно) своє ім'я у всіх сферах суспільних відносин, рівно як і розголошувати своє ім'я, давати дозвіл розголошувати своє ім'я, чи заборонити розголошувати своє ім'я (користування), а також вирішувати фактичну долю свого імені, наприклад, передавати його дітям, змінювати його у випадку досягнення повноліття, одруження, розлучення тощо.

- право вимагати звертатись до особи по імені полягає в тому, що ніхто не має права на довільне спотворення в написанні чи вимові імені. Будь-яке спотворення є порушенням цього права. У випадку перекручення імені фізичної особи (наприклад, у засобах масової інформації, під час спілкування тощо) воно має бути виправлене. Якщо перекручення імені було здійснене у документі, такий документ підлягає заміні (ч. 3 ст. 294 ЦК України);

- право на псевдонім - це право використовувати для своєї індивідуалізації вигадане ім'я (псевдонім). Це право поширюється і на використання особою права на астронім (зазначення свого імені у вигляді набору друкованих знаків, наприклад “зірочок”);

- право вимагати зупинити незаконне використання свого імені, під яким слід розуміти заборону будь-якого порушення права на ім'я. Подібним до права на ім'я є право на присвоєння імені (статті 145 - 147 СК України). Сутність цього права полягає у наданні імені фізичній особі до того моменту, поки вона ще не в змозі реалізувати вказане право самостійно. Цим правом наділені батьки, усиновлювачі, опікуни, а в окремих випадках органи опіки та піклування чи суд. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 294 ЦК України, вибір імені можливий з урахуванням національних традицій (наприклад, подвійне чи потрійне ім'я, відсутність по батькові тощо) .

Під поняттям “честь” слід розуміти зовнішню оцінку фізичної особи з боку суспільства чи соціальної групи, членом якої вона є. Гідністю є внутрішня самооцінка особою своїх якостей. Суміжним із даними поняттями є поняття “ділової репутації”, що містить усталену зовнішню оцінку фізичної чи юридичної особи у сфері підприємницьких відносин. Дані особисті немайнові блага мають бути недоторканними від будь-яких посягань ззовні.

Право на честь, гідність та ділову репутацію у ЦК України не передбачено. Замість цих прав передбачені “право на повагу до гідності та честі” (ст. 297 ЦК України), а також “право на недоторканність ділової репутації” (ст. 299 ЦК України). Проте певна обмеженість зазначених прав у позитивному аспекті, а також невизначеність поняття “повага” дає підстави говорити, що фізичні особи наділені більш розширеним особистим немайновим правом на честь, гідність та ділову репутацію, а саме:

- право на гідність - це особисте немайнове право фізичної особи на власну цінність як особистості, право на усвідомлення цієї цінності та усвідомлення значимості себе як особи, що відіграє певну соціальну роль у суспільному житті;

- право на честь - це особисте немайнове право фізичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її та її діянь (поведінки) при дотриманні морально-етичних і правових норм з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею;

- право на ділову репутацію - це право фізичної та юридичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як підприємця та її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи та окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки та користування нею. При цьому слід зазначити, що у правовому суспільстві, де основним принципом є рівність прав усіх, потрібно захищати не лише ділову репутацію підприємців, а й репутацію усіх членів суспільства взагалі незалежно від сфери їх професійної діяльності.

Саме тому сьогодні назріла потреба законодавчої регламентації більш широкого права - права на репутацію, яким охоплювалось би право фізичної та юридичної особи на об'єктивну, повну та своєчасну оцінку її як фахівця у будь-якій сфері професійної чи іншої діяльності та її діянь (поведінки) з боку суспільства, певної соціальної групи чи окремих громадян, а також право на формування цієї оцінки і користування нею.

Суміжним з даним правом є право на повагу до тіла померлої особи та місця її поховання, яким наділені члени сім'ї та родичі померлого. Сутність цього права полягає в обов'язку шанобливого ставлення до тіла померлої особи та місця її поховання, а також у забороні глуму над ними (ст. 298 ЦК України).

Під поняттям “індивідуальність” потрібно розуміти сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють її від інших індивідуумів. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і головн. ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001.

У зв'язку з цим, право на індивідуальність полягає в тому, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 300 ЦК України). Реалізація цього права не лише стверджуватиме у суспільстві повагу до особистості, але й забезпечить його динамічний розвиток. Однак дане право також має певні межі, до яких слід віднести встановлення спеціального порядку або заборону тієї чи іншої поведінки, яка хоч і забезпечує розвиток індивідуальності, проте заборонена законом або суперечить моральним засадам суспільства.

Близьким до права на індивідуальність є право на зображення та голос, яке не знайшло свого місця в ЦК України, однак наявність окремих цивільно-правових норм свідчить про те, що реалізація та охорона цього права здійснюється у межах цивільного права.

Під поняттям “зображення” слід розуміти зовнішність, фігуру, фізичні дані, одяг тощо, а також сукупність усіх цих елементів (стиль). Поняттям “голос” охоплюються не тільки певні звуки, що відтворюються у формі слів, мелодій тощо, але й мова як взаємозв'язок між цими звуками, з усіма своїми особливостями (тембр, заїкання, невимова окремих звуків, говір тощо). Право на зображення та голос полягає в можливості визначати, використовувати і розпоряджатися своїм зображенням, голосом та його записом. Однак дане право має відповідні обмеження, які зводяться до того, що представники окремих професій повинні дотримуватися певних вимог щодо свого зображення, наприклад, працівники міліції, судді, лікарі тощо. Кожна фізична особа має своє особисте життя, під яким слід розуміти її поведінку поза межами виконання будь-яких суспільних обов'язків. Така поведінка є різноманітною і тому право на особисте життя не визначає конкретні активні дії, які має право вчиняти носій даного права, а лише вказує на те, що фізична особа сама визначає своє особисте життя (ст. 301 ЦК України).

До змісту цього права включається також і передбачена законом можливість фізичної особи або ознайомлювати зі своїм особистим життям інших осіб, або зберігати своє особисте життя у таємниці. Однак це право також має певні обмеження, наприклад, коли обставини особистого життя є доказом у кримінальній справі.

Суміжним з правом на особисте життя є право на особисті папери (ст. 303 ЦК України). До особистих паперів фізичної особи належать документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо. Право на особисті папери містить як право власності на ці папери (що є майновим правом і полягає у можливості володіння, користування та розпорядження особистими паперами), так і право на їх недоторканність. Під поняттям “недоторканність особистих паперів” слід розуміти, що ознайомлення з особистими паперами, їх використання, зокрема шляхом опублікування, допускається лише за згодою фізичної особи (осіб), якої (яких) вони стосуються, а у випадку її (їх) смерті - за згодою її (їхніх) дітей, вдови (вдівця), а якщо їх немає - батьків, братів та сестер. Обмеженим це право може бути у випадку, коли будь-які особисті папери передані до фонду бібліотек або архівів з додержанням прав заінтересованих осіб. У цьому випадку фізична особа має право вільно ознайомлюватися і використовувати вказані особисті папери, зокрема шляхом опублікування (ст. 305 ЦК України).

Протиставленням до права на особисте життя є право на інформацію, оскільки вони захищають дві різні сфери інтересів - приватного та публічного. Інколи найбільш складним є саме встановлення тієї межі, де публічні інтереси починають порушувати інтереси приватні. Згідно із законом, інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

Згідно зі ст. 302 ЦК України право на інформацію - це передбачена законом можливість збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Однак зазначені дії не стосуються інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Не допускається також збирання інформації, яка є державною таємницею або конфіденційною інформацією юридичної особи.

Фізична особа, відповідно до ст. 309 ЦК України, має право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, що полягає у можливості вільного вибору сфер, змісту та форм (способів, прийомів) творчості. Досить важливою гарантією цього права є передбачена законодавцем заборона проводити цензуру процесу творчості та результатів творчої діяльності.

Подібним до права на свободу творчості є право на вибір роду занять (ст. 312 ЦК України), під яким слід розуміти передбачену законом можливість вільно на власний розсуд обирати та змінювати рід занять, виконувати певну роботу або обіймати певні посади. Гарантією цього права є заборона до примушення виконання роботи.

Право на місце проживання фізичної особи є комплексним особистим немайновим правом фізичної особи, до якого належать:

- право мати місце проживання - це передбачена законом можливість утримувати на певному речовому праві житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, де дана особа постійно, переважно або тимчасово проживала би (ч. 1 ст. 310 ЦК України);

- право на вільний вибір та зміну місця проживання, тобто передбачена законом можливість вільно обрати той населений пункт, де розташовувалося б місце проживання, а також змінювати його у разі необхідності (ч. 2 ст. 310 ЦК України). Однак це право може обмежуватись випадками, передбаченими законом.

Суміжним з даним правом є право на недоторканність житла (ст. 311 ЦК України), під яким слід розуміти можливість фізичної особи дозволити проникнути до житла лише за її згодою або за вмотивованим рішенням суду. Це право може бути обмежене у невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна, або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину.

До права на пересування, відповідно до ст. 313 ЦК України, слід відносити можливість фізичних осіб вільно пересуватися по території України (після 14 років), виїхати за її межі і безперешкодно повернутися в Україну (після 16 років), а також вільно визначати місце свого перебування, обирати способи і засоби пересування. До досягнення фізичними особами визначеного вище віку вони мають право пересуватися відповідно по території України чи за її межами лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів чи піклувальників та в їх супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Право на свободу об'єднання, відповідно до ст. 314 ЦК України, передбачає можливість фізичних осіб за власною ініціативою об'єднуватися у політичні партії та громадські організації. При цьому законом, статутами об'єднання громадян можуть бути встановлені вимоги до особи, згідно з якими вона може бути засновником цього об'єднання або її членом. Фізичні особи, згідно зі ст. 315 ЦК України, мають право на мирні збори, куди належить передбачена законом можливість вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі тощо. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися судом відповідно до закону.

3. Цивільно-правова охорона особистих немайнових прав та способи їх захисту

Закріплення та регулювання особистих немайнових прав ставить питання і про їх ефективний захист.

У науковій літературі розглядаються поняття правового захисту порівняно з правовою охороною. Це питання було й залишається дискусійним. На думку деяких авторів, немає потреби розрізняти ці поняття; інші вважають за доцільне віднести термін «охорона» лише до заходів, що їх застосовують до порушеного права, а термін «захист» вживати щодо заходів, які застосовуються вже після правопорушення; існує й позиція, згідно з якою регулювання особистих немайнових відносин побудовано як захист особистих благ.

Право на захист особистих немайнових прав - це регламентоване правове регулювання на випадок оспорення, невизнання, заперечення, виникнення загрози порушення чи порушення особистого немайнового права. Змістом права на захист особистих немайнових прав є такі повноваження:

– вимагати непорушення цих прав;

– вимагати припинення всіх діянь, якими порушуються ці права;

– вимагати відновлення вказаних особистих немайнових прав у випадку їх порушення.

Стаття 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом». Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відповідно до ст. 4 ЦПК України.

Для захисту особистих немайнових прав можна застосовувати загальні способи захисту прав (ст. 16 ЦК України) та спеціальні, які встановлюються спеціально для певної категорії прав, в цілому та для конкретного права зокрема (ст. 276, 277, 278 ЦК України).

Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.

Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Згідно ст. 277 Цивільного Кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.

Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

У 2005 році було внесено зміни до пункту 7 даної статті про те, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Якщо особисті немайнові права фізичної особи порушені у газеті, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які готуються до випуску у світ, суд може заборонити розповсюдження відповідної інформації.

Згідно змін, внесених у пункт 2 статті 278, якщо особисті немайнові праві фізичної особи порушені в номері (випуску) газети, книзі, кінофільмі, теле-, радіопередачі тощо, які випущені у світ, суд може заборонити (припинити) їх розповсюдження до усунення цього порушення, а якщо усунення порушення неможливе, - вилучити тираж газети, книги тощо з метою його знищення.

У науковій літературі розглядаються поняття правового захисту порівняно з правовою охороною. Це питання було й залишається дискусійним. На думку деяких авторів, немає потреби розрізняти ці поняття; інші вважають за доцільне віднести термін "охорона" лише до заходів, що їх застосовують до порушеного права, а термін "захист" вживати щодо заходів, які застосовуються вже після правопорушення; існує й позиція, згідно з якою регулювання особистих немайнових відносин побудовано як захист особистих благ.

Л. О. Красавчикова вважає, що охорона особистого життя за своєю структурою поділяється на три ланки: регулятивну, забезпечувальну та захисну. Захист у даному випадку розглядається як окремий вид охорони і використовується у разі наявного правопорушення. Охорона є видом щодо категорії правового регулювання у цілому. Заходи захисту та відповідальності становлять суть захисної ланки. Красавчикова Л.О. Поняття і система особистих, не пов'язаних з майновими прав громадян (фізичних осіб) у цивільному праві

3. В .Ромовська звертає увагу на взаємозумовленість категорій правового захисту та правової охорони, але не визнає їх тотожності. Правова охорона, на її думку, включає в себе систему різних юридичних заходів з метою вберегти право від можливого порушення. Отже, можливість захисту суб'єктивного права і конкретне здійснення захисту є одним із засобів правової охорони. Суть правового захисту полягає в тому, що він є реалізацією обраного правозастосовним органом заходу державного примусу. Своїм конкретним застосуванням примусові заходи припиняють порушення суб'єктивного права, забезпечують необхідні умови для його здійснення, поновлюють порушене право або тим чи іншим способом усувають наслідки його порушення'. Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. - 1997. - № 1 (6).

У доктрині сучасного цивільного права існує думка про те, що майнові санкції не можуть охороняти особисті немайнові права належним чином.

Враховуючи немайновий характер цих прав, відповідальність за їх порушення повинна мати переважно немайновий зміст. З цього випливає, що найважливішим напрямом удосконалення охорони особистих немайнових прав є розширення за їх порушення кола саме немайнових санкцій. Що стосується грошового штрафу, то він має застосовуватися лише тоді, коли немайнові санкції неспроможні стимулювати поведінку суб'єктів (наприклад, у разі порушення таємниці особистого спілкування між громадянами).

Висновок

На сьогодні правова система України перебуває у стані реформування, що зумовлюється побудовою демократичної, соціальної і правової держави. Основними принципами існування такої держави є пріоритет та всебічний захист прав і свобод особи. Згідно ст. 3 Конституції України «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Логічним продовженням цього положення стала ст. 32 Конституції України, яка зазначає, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Отже, на сьогодні є досить актуальною реалізація цих конституційних прав. Особливого значення в цьому процесі набуває цивільне право, яке визначило основні правові засади особистих немайнових прав фізичної особи.

Права людини становлять абсолютну цінність. У будь-якому суспільстві вони є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи й засоби впливу на неї, межі вторгнення в особисту сферу, встановлюються юридичні гарантії реалізації та захисту прав і свобод. Основні права і свободи людини належать їй від народження і є невід'ємними, тому їх забезпечення - одна з найважливіших функцій держави.

Проблема прав людини в усі часи була важливою складовою розвитку людства, набуваючи характерних для різних епох філософських, релігійних або етичних елементів. Найбільшого розвитку концепція особистих немайнових прав людини досягла у другій половині ХХ ст. саме в цей час проблема прав людини знайшла відображення в багатьох міжнародно-правових документах.

Особисті немайнові відносини виникають з приводу особистих немайнових благ, перелік яких дається у ст. 21 Цивільного кодексу України. особисті немайнові права належать усім, без винятку, фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших обставин, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями вони перебувають. Положення про рівність конституційних прав усіх громадян закріплено у ст. 24 Конституції. Теоретичні підходи до належності особистих немайнових прав усім, без винятку, фізичним особам і рівність обсягу цих прав мають бути втілені в повсякденне життя, набути свого реального змісту.

Повага до кожної людини як до особистості повинна стати нормою повсякденного життя в Україні, знайти свій вияв у визнанні її єдиною цінністю первісного порядку, відносно якої визначаються всі інші цінності, включаючи право. Мету закону слід розуміти як забеспечення всебічного розвитку особистості, охорону її життя, свободи, честі, гідності та особистої недоторканності. За такого підходу людина ні в якому разі не розглядатиметься лише як засіб для досягнення цілей.

В Цивільному законодавстві України існують чіткі тендеції розвитку правової бази щодо охорони, регулювання та захисту особистих немайнових прав особи, які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та гідного члена громадянського суспільства. Подальший розвиток цивільно - правового регулювання особистих немайнових прав в Україні має бути зорієнтований на світові стандарти в галузі прав людини. Проте це не повинно бути необдуманою рецепцією відповідних міжнародних норм права, а зваженим процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, поєднаного з особливостями поєднаного з особливостями національного світосприйняття, правотворення та праворозуміння. Також слід зауважити, що навіть наявність досконалої правової системи - це лише передумова, яка без належного поєднання із своєчасною, однозначною та повною реалізацією і захистом особистих немайнових прав не зможе досягнути необхідного результату.

Отже, для забезпечення гарантій особистих немайнових прав фізичної особи, у нормативно-правових актах України мають бути більш детально та конкретно визначені: 1) зміст усіх особистих немайнових прав фізичної особи та їх гарантій; 2) налагоджений правовий механізм реалізації прав фізичної особи; 3) доступний та ефективний порядок захисту порушених прав; 4) повноваження відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб по забезпеченню конкретних прав фізичної особи; юридична відповідальність зазначених органів і осіб за невиконання чи неналежне виконання своїх повноважень; 4) відповідальність фізичних осіб за невиконання своїх обов'язків. Для цього особисті немайнові права мають стати невід'ємними елементами правової культури особистості і суспільства, що може бути досягнуто в результаті становлення України як правової держави, забезпечення національною правовою системою загальновизнаних державно-правових гуманітарних цінностей, формування незалежної судової системи захисту особистих немайнових прав фізичної особи. Цей процес має супроводжуватися цілеспрямованою роботою з правового виховання населення країни.

Список використаних джерел

1. Конституція України. - К.: Велес. 2006.

2. Закон України “Про судоустрій” від 7.02.2002р. //Відомості Верховної Ради України, 2002.

3. Закон України “Про інформацію” від 2 жовтня 1992р. //Відомості Верховної Ради України, 1992.

4. Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування //Відомості Верховної Ради України, 1998.

5. Цивільний Кодекс України. - К.: Велес. 2006 .

6. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / А.С. Довгерт, Н.С. Кузнєцова та інш. - К.: Істина, 2004. - 221 с.

7. Дзера О.В. Цивільне Право України - К: Юрінком Інтер, 2002р.

8. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989р. / / Права людини: міжнародні договори ООН та Ради Європи - К: Факт, 2001р.

9. Скуратівський В.А., Палій О.М., Ліанова Е.М. Соціальна політика: Навч.посібник.-К.:УАДУ,1997.

10. Стефанчук Р. О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві - К.: Науковий світ, 2001. - с. 19 - 21.

11. Права людини: міжнародні договори Організації Об`єднаних Націй та Ради Європи / Упоряд. В. Павлик, В. Тесленко - К: Факт, 2001

12. Хавронюк М.І. Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 85 с.

13. Цивільне право України: Навчальний посібник: 2-ге видання, ЗІ змінами// За заг. ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки - К.: Істина, 2004.

14. Ромовська 3. В. Особисті немайнові права фізичних осіб // Українське право. - 1997. - № 1 (6)..

15.Цивільне право України: Підручниик: У 2-х книгах О.В. Дзера (керівник авторського колектва), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.// За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е видання, доповнення і переробки - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Книга 1.

16. Красавчикова Л.О. Поняття і система особистих, не пов'язаних з майновими прав громадян (фізичних осіб) у цивільному праві

17. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Укладач і головн.ред. В.Т. Бусел. - К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2001.

Додаток

цивільний правовий особисте життя захист

Класифікація особистих немайнових прав за Цивільним кодексом України

Размещено на Allbest.ru

...