Англійський мислитель Генрі Болінгброк (1678-1751 рр.) про принцип "рівноваги сил" у міжнародних відносинах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Англійський мислитель Генрі Болінгброк (1678-1751 рр.) про принцип «рівноваги сил» у міжнародних відносинах

Ганна Хлібовська

У статті проаналізовано погляди англійського політика й мислителя Г. Болінгброка щодо принципу «рівноваги сил» у міжнародних відносинах як чинника, котрий унеможливлював би війни та військові конфлікти. Охарактеризовано фактори, що, на його думку, забезпечували б стабільний європейський порядок. Виокремлено роль Г. Болінгброка як одного з лідерів партії торі в практичній реалізації європейського балансу в міжнародних відносинах.

Ключові слова: Г. Болінгброк, військові конфлікти, міжнародні відносини, принцип «рівноваги сил», Утрехтський мирний договір.

Английский мыслитель Г. Болингброк (1678-1751 гг.) о принципе «равновесия сил» в международных отношениях

Хлибовская Анна

Анализируются взгляды на международные отношения представителя английского Просвещения и одного из ведущих политических деятелей партии тори, военного министра и министра иностранных дел Англии начала XVIII в. Г. Болингброка. Особое внимание уделяется отношению мислителя к принципу баланса сил как определяющему для установления прочного мира в Европе. В звязи с этим он исследует причины возрастания внешнеполитической активности Франции после Тридцатилетней войны и создание первых коалиций европейских государств. Свое видение проблем стабильности европейского порядка Г. Болингброк наиболее полно изложил в произведении «Письма об изучении и пользе истории».

Ключевые слова: Г. Болингброк, военные конфликты, международные отношения, принцип «равновесия сил», Утрехтский мирный договор.

English notionalist G. Bolingbrok (1678-1751). About the Principle of «Balance of Power» in International Relations

Khlibovska Hanna

In this article are analyzed views on the international relations of the representative of the English Enlightenment and one of the leading political figures of the Tory Party, the Minister of War and the Minister of Foreign Affairs of England at the beginning of the XVIII century, H. Bolingbroke. Particular attention is paid to the attitude of the thinker to the principle of the balance of power as a determining factor for the establishment of a lasting peace in Europe. In connection with this he explores the reasons of the increase in French foreign policy activity after the Thirty Years' War and the creation of the first coalitions of European states. His vision of the problems of the European order stability H. Bolingbroke expounded most fully in the work «Letters of the Study and Use of History».

Key words: H. Bolingbroke, military conflicts, international relations, the principle of «the balance of power», Utrecht peace treaty.

Постановка наукової проблеми та її значення

болінгброк політик міжнародний європейський

Міжнародні відносини у XVIII ст. визначалися змінним співвідношенням двох тенденцій: розширенням співробітництва між країнами, з одного боку, і конфліктністю, зумовленою нерівномірністю й своєрідністю їх розвитку - з іншого. Система міжнародних відносин, що формувалася після завершення Тридцятилітньої війни, увібрала в себе як основні регіони Європейського континенту, так і інші частини світу, передусім азійську та американську. Поступово ускладнилася взаємодія внутрішніх і зовнішніх факторів розвитку в межах системи, посилювалася диференціація великих та малих держав, метрополій і колоній.

Одночасно закладались основи міжнародного права, що втілились у договорах, конвенціях й інших формах багатосторонніх зв'язків. Зросло значення дипломатичної діяльності - важливого аспекту зовнішньої політики та координації зусиль для розв'язання регіональних і світових проблем. Відтак поступово формується один із визначальних принципів міжнародних стосунків - принцип «рівноваги сил», - реалізація якого не втратила актуальності й сьогодні.

Означені зміни в міжнародній політиці стали об'єктом вивчення представників європейського Просвітництва - провідного тогочасного світоглядного напряму, позаяк ідея балансу, або рівноваги сил, виявилася дуже близькою до ідеї рівноваги внутрішніх соціальних сил, балансу політичних інструментів - законодавчої, виконавчої й судової влади - засадничої тези просвітницької ідеології в побудові соціально справедливого суспільства. Тогочасні мислителі, намагаючись проаналізувати сутність воєн і воєнних конфліктів у новий час, пропонували свої підходи до утвердження такого європейського порядку, який би унеможливив у майбутньому розв'язання зовнішньополітичних проблем військовими методами. Чільне місце з-поміж них займає англійський просвітник і політичний діяч, один з авторів Утрехтського мирного договору Генрі Сент-Джон лорд Болінгброк (1678-1751 рр.).

Аналіз дослідження цієї проблеми

Проблема міжнародних відносин у Європі другої половини XVII - початку XVIII ст. має значну історичну літературу. Однак власне роль Г. Болінгброка як одного з впливових політиків рубежу XVП-XVШ ст., майже не досліджувалась істориками. Найбільш повно охарактеризували його діяльність М. Барг [1] та Є. Ієрусалимська [9]. У їхніх наукових розвідках проаналізовано вплив середовища на формування поглядів Г. Болінгброка, його просвітницьку філософію, політичну діяльність. Фрагментарно окреслено позицію Г. Болінгброка щодо існуючих міжнародних відносин і відстоювання ним принципу «балансу сил» як визначальної теорії й практики задля утвердження міжнародної стабільності в Європі.

У монографії Т. Лабутіної розкрито політичні ідеї представників англійського Просвітництва, зокрема й Г. Болінгброка [11]. Оцінено їхню роль у практичній реалізації запропонованих ними реформ. Досить розлогу характеристику просвітницьких поглядів в Англії подано в узагальнюючій праці за редакцією Н. Мещерякової [12]. Проте в цих дослідженнях особливу увагу звернуто на думки мислителів щодо реформи політичної системи, запровадження принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу, судову, надання політичних прав населенню, утвердження соціально спра- едливого суспільства, місця особи в соціумі.

Питання міжнародного порядку другої половини XVII - початку XVIII ст. стали предметом наукового вивчення Л. Івоніної [6; 7; 8]. У роботах науковця поряд із загальним оглядом міжна- родних відносинах звернуто увагу на можливість утвердження балансу сил у європейській політиці, виокремлено думки щодо цього принципу політиків і мислителів.

У дослідженнях Ю. Борисова та Т. Ісламова розглянуто зовнішню політику двох найбільших антагоністів у тогочасних міжнародних відносинах - Франції й імперії Габсбургів. Так, зокрема, Ю. Борисов розкриває чинники зростання могутності Франції за правління Людовіка XIV, описує війни Франції, які мали на меті встановлення її переважаючого впливу в Європі, реакцію на них європейських країн [3]. Т. Ісламов характеризує зовнішню політику держави австрійських Габсбургів, поєднуючи її із внутріполітичним становищем країни [10].

Отже, лише окремі аспекти ролі Г. Болінгброка, здебільшого як політика, відображено в науко - вій літературі.

Мета й завдання статті. З огляду на недостатнє вивчення означеної теми у вітчизняній істо - ріографії, метою статті є дослідження поглядів відомого англійського політичного діяча XVIII ст. Г. Болінгброка на проблему створення в Європі міжнародного порядку, який би гарантував ста-більність й унеможливив збройні конфлікти. Визначальним чинником такого порядку він уважав утвердження принципу «рівноваги сил».

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження

Початок XVIII ст. означений війною за іспанський спадок, яка сконцентрувала головні суперечності, сформовані наприкінці XVII - на початку XVIII ст. Вона остаточно поховала ідею встановлення верховенства Франції в Європі. Натомість складається Утрехтська підсистема міжнародних відносин, що проіснувала майже до кінця століття. Визначальною її рисою стало утвердження ідеї «балансу сил» як провідної теорії міжнародних відносин, що прийшла на зміну попереднім світоглядним імпе - ративам християнської єдності чи божественного права монархів. Безперечно, принцип балансу сил і раніше застосовували в зовнішній політиці держав. Однак уперше в Утрехтскому договорі 1713 р. чітко сформульовано мету збереження миру в Європі при дотримані рівноваги сил на континенті. Відбулося визнання державного суверенітету, за яким кожна держава має повновладдя на власній тери - торії. Національна держава стала визначальним суб'єктом міжнародного права. Одночасно склалась ієрархія держав та народів: навколо великих країн групувалися слабші, формуючи в такий спосіб достатньо стійкі центри сили. Найвпливовішим натхненником нової політики в міжнародних відно - синах початку XVIII ст. був англійський мислитель Г. Болінгброк.

Нащадок старовинного аристократичного роду, Генрі Сент-Джон, майбутній лорд Болінгброк, народився в 1678 р. у маєтку Баттерсі, неподалік від Лондона. Закінчивши Оксфордський універ - ситет, багато подорожував по континентальній Європі, де вивчив декілька іноземних мов. У 1701 р. за сімейною традицією він став депутатом палати общин, у якій представляв інтереси Вутон-Басета. Його жителі з покоління в покоління вибирали в парламент представників родини Сент-Джонів. Політична кар'єра Г. Болінгброка розпочалась із вступом Англії у війну за іспанський спадок і завершилась з укладенням Утрехтського мирного договору. Будучи хорошим оратором, він досить швидко став одним із популярних та впливових політиків, прихильником партії торі. У політичній діяльності відстоював інтереси земельної аристократії, однак визнав результат «Славної революції» 1688-1689 рр., тобто вважав компроміс між земельною аристократією й буржуазією доконаним фактом [2, с. 20-21].

Займаючи посади військового міністра впродовж 1704-1708 рр. та державного секретаря (міністра закордонних справ) Англії в 1710-1714 рр., він стояв біля витоків нового міжнародного порядку.

Розквіт політичної кар'єри мислителя припадає на правління останньої правительки з династії Стюартів, королеви Анни, після смерті якої на англійському престолі утверджується Ганноверська династія, у парламенті - політичні опоненти Г. Болінгброка - партія вігів. Його спроба зберегти престол за Стюартами й проголосити королем Якова ІІІ була придушена. Новий король Георг І по-збавив політика всіх посад, а парламент звинуватив у державній зраді та конфіскував його маєтності. Г. Болінгброк рятується втечею до Франції. У його житті розпочався тривалий період еміграції.

До Великої Британії він повернувся в 1723 р., однак політична кар'єра виявилася для нього закритою. Г. Болінгброк зайнявся публіцистикою, яка в той час переживала період розквіту в країні. Уже після його смерті, у 1752 р., опубліковано його найвідоміший твір «Листи про вивчення і користь історії», написаний Г. Болінгброком у 30-х роках XVIII ст.

Сама назва цього твору є досить промовистою. «Любов до історії здається невід'ємною від людської природи, позаяк вона невід'ємна від любові до самого себе», - зазначає Г. Болінгброк [2, с. 11]. Мислитель уважає історію учителькою для будь-якої людини й особливо політиків. Відтак її вивчення повинне слугувати основою для дії, яка унеможливлює повторення помилок, бо «приклади, які надає історія, - як щодо людей, так і подій - зазвичай мають завершений характер: увесь приклад повністю розкритий перед нами, - а відповідно і весь урок чи декілька уроків, які філософія може віднайти для нас із цього прикладу» [2, с. 18]. Тому одним із перших у політичній філософії, до - кладно обґрунтовуючи ідею «балансу сил», Г. Болінгброк використовує приклади з європейської історії від XV до початку XVIII ст.

Розмірковуючи над характером міжнародних відносин у Європі, він відзначає їхній супе - речливий характер, коли періоди відносної стабільності змінювалися військовим протистоянням, викликаним порушенням балансу сил. Такий стан, уважає Г. Болінгброк, зумовлювався експан-сіоністською політикою Франції. Відтак мислитель пропонує розглядати історію європейських країн передовсім у контексті їхньої зовнішньої політики й стосунків із Францією, а їхню політику оціню - вати з огляду на безпосередній внесок у дотримання балансу сил у Європі [2, с. 107].

Для більш детального вивчення міжнародної ситуації Г. Болінгброк виокремив декілька періодів: перший - із XV до кінця XVI ст.; другий - до Піренейського мирного договору 1659 р. між Іспанією та Францією; третій - від Піренейського миру до початку 30-х років XVIII ст. У кожному з них він досліджував причини й наслідки міжнародних подій у взаємозв'язку внутрішньої та зовнішньої політики держави, її форми правління, національного інтересу, характеру й релігії народу та інших постійно діючих чинників. Засадничою тезою є пошук причин, що порушили баланс сил, «принцип, на якому засновувалися усі мудрі рішення європейських нарад стосовно Франції та Австрії, що визначався прагненням попередити порушення рівноваги, не даючи схилитися шальці терезів на одну сторону» [2, с. 82-83].

Одна із сюжетних ліній твору ґрунтується на виявленні факторів, що сприяли активізації зовнішньополітичної діяльності Франції в Європі. Її апогеєм стала війна за іспанський спадок, сучасником якої був автор твору, котрий згодом долучився до укладення Утрехтського договору. Міркування Г. Болінгброка цінні з огляду на його безпосередню участь у європейській політиці початку XVIII ст.

У традиціях тогочасного історіописання він досить емоційно характеризував зовнішню політику англійського двору в XVI ст., викривав слабодухого Генріха VI, «безвідповідального» Генріха VII, які «багато в чому допомогли зміцнити, так само як і розширити» монархію у Франції [2, с. 87]. Аналізуючи зовнішньополітичні прорахунки Тюдорів, автор сформулював свій варіант бажаних дій монархів: «Можна було отримати вигоду з релігійних чвар; підтримка протестантської партії у Франції дозволила б приборкати королівську владу і позбавити її можливості діяти, нагадувало б становище, в якому вона перебувала раніше внаслідок відчуження багатьох її територій та надзвичайної сили її васалів» [2, с. 99].

Такої ж фатальної помилки, на думку автора, допустились і інші сусіди Франції, дотримуючись компромісу в зовнішньополітичних стосунках із французьким королем Людовіком XIV, який прагнув утвердити домінуюче становище своєї країни в Європі. До того часу, як Вільгельм Оранський очолив Голландію, у Європі не було гідного суперника Людовіку XIV. До того ж ситуативні союзи, які утворювали європейські країни проти Франції, не давали бажаних результатів. Сама ж Франція, стараннями міністрів Рішельє та Мазаріні, котрі проводили досить гнучку політику, не допускала зміцнення основних суперників - іспанських й австрійських Габсбургів. Як наслідок, претензії французького короля, його сила росли та погрожували всій Європі, натомість інші держави слаб - шали. Відтак Бурбони мали «одного разу пред'явити на противагу всій Європі вигадані права» на Іспанське королівство. Тим самим «вузькість поглядів», «помилкові уявлення», «порочність державних діячів» не тільки вчасно не запобігли зростанню цієї держави, а й вигодували її, зробивши майже непереборною для будь-якої майбутньої конфедерації [2, с. 87-88].

Для Г. Болінгброка привид об'єднання Французького та Іспанського королівств бачився «фа-тальною загрозою перед людством» з боку «сучасного Карфагена», яку, нарешті, після тривалого військового протистояння з Францією, усвідомили всі держави. Він досить детально описує хід військових дій під час трьох великих військових конфліктів, які вів Людовік у XIV - другій половині XVII ст. Саме вони спричинили нагальну потребу в об'єднанні сил й утворення коаліції, яка б могла зупинити Францію [2, с. 92].

Отже, пояснюючи причини зростання могутності Франції активною діяльністю Людовіка XIV і прорахунками її сусідів, Г. Болінгброк приходить до декількох висновків. По -перше, проекти «вічного миру» на основі загальної влади виявились утопічними; по -друге, будь-який мир, який ґрунтується лише на договорах, є ілюзорним; по-третє стійкий мир досяжний тільки на основі стримування найсильнішої держави об'єднаною протидією зростанню її могутності з боку інших держав.

Відтак ще однією важливою темою стало дослідження процесу створення коаліцій європейських держав із метою протидії сильнішій задля збереження стабільності й рівноваги. Проблема ставлення до союзників була важливою для Г. Болінгброка не лише як теоретика, але і як дипломата, оскільки в період його політичної кар'єри виникають та оформляються перші європейські союзи.

Він стверджує, що власне Тридцятилітня війна, що завершилась укладенням Вестфальського договору, підготувала ґрунт для гегемонії Франції в Європі, бо її головний суперник (Священна Римська імперія) вийшов із війни ослабленим. Головним напрямом французької експансії стали Південні Нідерланди, що зіштовхувало її з Голландією, яка в цей час була однією з наймогутніших держав, проте не могла протидіяти Франції. Виникає ситуація, коли жодна з європейських країн не здатна самотужки протистояти посиленню французького впливу на континенті. Це об'єктивно сприяло формуванню коаліцій держав. У 1668 р., з ініціативи Голландії, утворюється Троїстий союз у складі Голландії, Англії, Швеції, що мав оборонний характер. У 1686 р. виникає Аусбурзька ліга в складі Голландії, Священної Римскої імперії, Іспанії, Швеції, Баварії, Пфальцу, Саксонії й Савойї, до якої в 1689 р. приєдналась Англія. Обидві коаліції були сформовані як реакція-відповідь на початок військових дій Франції в Європі.

Однак ставлення Г. Болінгброка до цих союзів двояке. З одного боку, він визнавав їх необхід-ність, з іншого - критикував союзників по антифранцузькій коаліції за нерішучість і відстоювання передовсім своїх егоїстичних інтересів. Із -поміж них найбільш непослідовною він уважав політику Священної Римської імперії, починаючи з Вестфальського договору, що об'єктивно сприяла зростанню могутності Франції.

Намагаючись обґрунтувати свою позицію, мислитель використовує приклади з історії. Г. Бо - лінгброк переконаний, що імператор досить часто нехтував інтересами німецьких князів, яких уважав своїми васалами і, як наслідок, серед них посилювалися профранцузькі настрої. Він не чинив протидії експансії Франції на лівому березі Рейну, залишивши практично незахищеними частину німецьких держав у 1688 р., надаючи перевагу боротьбі з Османською імперією. У 1668 р. імператор Леопольд І уклав сепаратний договір із Францією за спиною своїх союзників Голландії та Англії. Зрештою, самі ж правителі німецьких держав не висловлювали особливого занепокоєння щодо зростаючої зовнішньополітичної активності Франції [2, с. 95-97].

Дещо менше критикується зовнішня політика іншого важливого учасника антифранцузьких коаліцій - Голландії. Помилковим він уважав сепаратний мир з Іспанією, яка визнала суверенітет Голландії під час підписання Вестфальского договору 1648 р., бо це посилило Францію. Г. Бо-лінгброк звинувачує Голландію в конфронтації з Англією, яка спричинила англо -голландські торгові війни, і відзначає, що альтернативою такому протистоянню був би союз з Англією на противагу Франції. Засуджуються ним також дії Голландії під час укладення Німвегенського договору 1678 р., який мав результатом сепаратну угоду Голландії та Франції. Не схвалює Г. Болінгброк поведінку Голландії на переговорах в Утрехті 1713 р., учасником яких був сам політик. Для Англії, що несла значні витрати від війни, важливо було її зупинити й виробити консолідовану позицію учасників антифранцузької коаліції. Відтак, будучи міністром закордонних справ, він виступав за припинення військових дій і початок переговорів про мир. Натомість Голландія підтримувала ідею продовження війни за іспанський спадок і блокувалася вігами - політичними опонентами Г. Болінгброка всередині країни, котрі також виступали за війну. Відтак початково переговори не мали позитивного ре - зультату [2, с. 156-159].

Критика Г. Болінгброком союзників була до деякої міри справедливою, оскільки для вироблення умов договору потрібні були узгоджені дії учасників переговорів. Однак кожен із них виступав одноосібно, відстоюючи власні державні інтереси, нехтуючи інтересами інших учасників коаліції, що, безумовно, затягувало переговорний процес.

Натомість, зовнішню політику Англії в той час Г. Болінгброк оцінює позитивно, відзначаючи, що власне вона була важливим учасником міжнародних подій і намагалась утвердити континен - тальну рівновагу, протидіючи Франції як військовими методами, так і дипломатичними, утворюючи антифранцузькі коаліції. Формулюючи засади британської зовнішньої політики, він закликав «діяти енергійно, але пов'язувати себе обіцянками обережно й завжди співвідносити нашу допомогу з нашими можливостями і з реальними потребами наших союзників» [2, с. 158].

Потрібно зазначити, що надалі цей принцип став визначальним зовнішньополітичним пріори - тетом Англії. А в ХІХ ст. ще один відомий британський політик Г. Пальмерстон, модернізуючи його, сформулював визначальну тезу британської міжнародної політики, зазначаючи, що у Великої Британії немає постійних союзників, а є постійні інтереси, згідно з якими вона формує союзи [4]. Зрештою, такий прагматичний підхід до визначення зовнішньополітичних пріоритетів може використовувати й сучасна Українська держава.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Отже, поєднуючи в собі риси блискучого політика й мислителя, Г. Болінгброк сформулював власне ставлення до найбільш гострих проблем міжнародних відносин. Принцип «балансу сил», означений ним, не втратив актуальності й сьогодні, як, зокрема, й засаднича ідея його твору «Листи про вивчення і користь історії», у якій постулюється теза про практичне значення історії, що вчить людину на основі прикладів із минулого.

Джерела та література

1. Барг М. А. Историческая мысль английского Просвещения: Болингброк / М. А. Барг // Болингброк Г. Письма об изучении и пользе истории / Г. Болингброк [общая ред. М. А. Барга]. - Москва : Наука, 1978. - С. 274-315.

2. Болингброк Г. Письма об изучении и пользе истории / Г. Болингброк ; [общая ред. М. А. Барга]. - Москва : Наука, 1978. - 358 с.

3. Борисов Ю. В. Дипломатия Людовика XIV / Ю. В. Борисов. - Москва : Междунар. отношения, 1991. - 395 с.

4. Виноградов В. Н. Лорд Пальмерстон в европейской дипломатии / В. Н. Винградов // Новая и новейшая история. - 2006. - № 5. - С. 182-209.

5. Ивонин О. Е. У истоков европейской дипломатии нового времени / О. Е. Ивонин. - Минск : Университетское, 1984. - 160 с.

6. Ивонина Л. И. Дипломатия и революция. Две Английские революции и европейская политика XVII в. / Л. И. Ивонина. - Смоленск : СГПУ, 1998. - 298 с.

7. Ивонина Л. И. Очерки международных отношений в Европе во время становления Вестфальской системы (1648-1715) / Л. И. Ивонина. - Москва : РосКонсультант, 2005. - 234 с.

8. Ивонина Л. И. Война за испанское наследство / Л. И. Ивонина. - Москва : РосКонсультант, 2009. - 288 с.

9. Иерусалимская Е. В. Английский просветитель Г. Болингброк об изучении и пользе истории / Е. В. Иерусалимская // Преподаватель ХХІ век. - 2013. - № 2. - С. 270-278.

10. Исламов Т. М. История Габсбургов. Становление и развитие. XVI-XIX вв./ Т. М. Исламов // Новая и новейшая история. - 2001. - № 2. - С. 11-40.

11. Лабутина Т. А. У истоков современной демократии. Политическая мысль английского Просвещения / Т. А. Лабутина. - Москва : IRIS-PRES, 1994. - 303 с.

12. Просветительское движение в Англии / под ред. Н. М. Мещеряковой. - Москва : Изд-во МГУ, 1991. - 443 с.

Размещено на Allbest.ru