Правове регулювання режиму військового полону за міжнародним гуманітарним правом

Викладач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права, Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Б. Хмельницького, м. Хмельницький

Ярослав Міняйлук

Слухач 371 навчальної групи, Національна академія Державної прикордонної служби України

імені Б. Хмельницького, м. Хмельницький

In this scientific article, the author analyzed the legal foundations of the regime of military captivity under international humanitarian law. The author notes that at present, the main acts of international humanitarian law that define the status of prisoners of war in conditions of international armed conflict are the IV Hague Convention on the Laws and Customs of the Land War of October 18, 1907, and the Regulations on the Laws and Customs of the Land War that is the annex to the convention, the Geneva Convention on the Treatment of Prisoners of War, 1949, the Additional Protocol to the Geneva Conventions of August 12, 1949, concerning the Protection of Victims of International Armed Conflict of June 8, 1977 On the basis of the research carried out, the author concludes that prisoners of war in international humanitarian law include the personnel of regular armed formations, including members of volunteer units and troops, resistance movement, armed forces, representing a government not recognized by the state that took the person is captive In addition, all prisoners of war other than mercenaries and spies, or persons accompanying armed groups and servicing, providing, providing medical care, or civilian population, if they are openly carrying weapons and complying with them, are considered equal to or equivalent to prisoners of war laws and customs of war. The abovementioned persons have a certain list of legal guarantees provided for in the norms of the Geneva Convention on the Rights of the Prisoners of War, including the maintenance of the enemy's army, the right to correspondence, file complaints, conduct religious rites, and also be liable in the event of a violation of the law or conditions of detention.

правовий статус військовополонений женевська конвенція

Україна є учасницею низки міжнародних договорів у сфері прав людини. З метою виконання Україною зобов'язань щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, в тому числі і під час збройного конфлікту.

У зв'язку із цим, виникає необхідність дослідження питання забезпечення прав військовополонених під час збройного конфлікту.

На сучасному етапі основними актами міжнародного гуманітарного права, які визначають статус військовополонених в умовах міжнародного збройного конфлікту, є IV Гаазька конвенція про закони та звичаї сухопутної війни від 18 жовтня 1907 р. та Положення про закони і звичаї сухопутної війни, що є додатком до названої конвенції, Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р., Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів від 8 червня 1977 р. [1, с. 377]

Основним міжнародно-правовим документом, що визначає режим військового полону, є Женевська конвенція про ставлення до військовополонених 1949 року, згідно ст. 4 якої військовополоненими є наступні категорії осіб, що попали в полон до супротивника під час збройного конфлікту, зокрема:

а)особи, які наразі не входять до складу збройних сил, однак їхнє інтернування потребується у зв'язку із безуспішною спробою приєднатися до збройних сил, до яких вони належать і які ведуть бойові дії, або неявки за викликом, зробленим з метою їхнього інтернування.

б)особи, які належать до однієї з категорій військовополонених, але інтерновані нейтральною державою [2].

До сфери застосування Женевських конвенцій і Протоколу І вже включаються не тільки міжнародні збройні конфлікти та збройні конфлікти неміжнародного характер, але й «збройні конфлікти, в яких народи ведуть боротьбу проти колоніального панування та іноземної окупації і проти расистських режимів в здійсненні свого права на самовизначення» [ 1, с. 378].

Крім того, в ст. 44 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протоколу І) до військовополонених віднесені усі комбатанти, що потрапляють під владу супротивної сторони, в тому числі учасники партизанських загонів, якщо вони відкрито носять зброю для відрізнення їх від цивільного населення [3].

З іншого боку, не відносяться до військовополонених, хоча мають схожий перелік прав: особа, що бере безпосередню участь у бойових діях, не маючи на це права, а також медико-санітарний персонал і священнослужителі (вони, опинившись під владою ворога, можуть бути затримані лише в тому випадку, якщо цього вимагають санітарний стан та духовні потреби військовополонених). Вони можуть продовжувати здійснювати свої медичні та духовні обов'язки на користь військовополонених із складу тих збройних сил, до яких належать самі, проте при цьому вони військовополоненими не вважаються (ст. 33 Женевської конвенції про статус військовополонених) [1, с. 381; 2].

Зокрема, відповідно до ст. 12 Женевської конвенції про статус військовополонених, будь-який незаконний акт або бездіяльність з боку держави, яка тримає в полоні, котрі привели до смерті військовополоненого, що перебуває під її владою, або поставили здоров'я військовополоненого під серйозну загрозу, забороняється і будуть розглядатися як серйозне порушення [2].

Військовополонені мають бути захищеними від всяких актів насильства і залякування, від зневаги і допитливості юрби (ст. 13), на повагу до їх особи і честі, їм має бути надано відповідний захист з боку держави, яка утримує їх у полоні. До жінок треба відноситися зі всією належною статі повагою і поводитися з ними у всіх випадках не гірше, ніж з чоловіками (ст. 14) [ 4, с. 61].

Військовополонені зобов'язані підпорядковуватися законам держави, що тримає в полоні, що має право застосовувати судові і дисциплінарні стягнення за проступки, якими можуть бути штраф у розмірі до 50 % від авансу в рахунок грошового постачання і плати за роботу за час до 30 днів, що належать військовополоненим; позбавлення пільг або арешт до 30 днів. При цьому, за одне правопорушення допускається накладення тільки одного стягнення, а колективні стягнення та покарання заборонені. Якщо військовополонений зробив невдалу спробу втечі, що несе тільки дисциплінарне покарання, як і інші військовополонені, які надавали йому допомогу (ст. 91).

Військовополоненим дозволено відправляти релігійні обряди, включаючи відвідування богослужінь за умови дотримання ними відповідного дисциплінарного порядку.

Не пізніше тижня після прибуття в табір військовополоненому повинно бути надане право послати лист родині й у Центральне довідкове агентство у справах військовополонених. При цьому, для концентрації усіх повідомлень про військовополонених, передбачається створення центрального довідкового бюро в нейтральній державі.

Військовий полон закінчується: при репатріації військовополонених, якій підлягають невиліковні поранені і хворі (ст. 110), після припинення воєнних дій (ст. 118) або у випадку втечі військовополоненого. Однак, положення про повернення військовополонених не поширюється на тих військовополонених, проти яких порушення кримінальна справа, а також на тих військовополонених, які засуджені за законами держави, що утримувала полон [2; 4, с. 61-62; 6, с. 352-354].

ВИСНОВКИ