Юридична сила рішень міжнародних регіональних судових установ щодо застосування тимчасових заходів

The analysis leads to the conclusion that the ECHR, the African Court and the Inter-American Court presuppose the implementation by the party/parties of decisions regarding the indicated interim measures in good faith. Moreover, it is worth highlighting that the binding nature of such decisions is in line with the binding nature of the provisions of the relevant conventions which provide for fundamental human rights and freedoms at the regional level.

Key words: interim measures/provisional measures, human rights, European Court of Human Rights, African Court of Human and Peoples' Rights, Inter-American Court of Human Rights.

Тимчасові заходи (interim measures/provisional measures) є інструментом захисту прав людини, що дозволяє вказати на дії, які має вжити держава або сторона справи, з метою недопущення порушення прав людини та основоположних свобод, доки не буде ухвалено між-народною судовою установою остаточне рішення у справі. Вказаний механізм знаходиться у розпорядженні таких міжнародних регіональних судових установ, як-от Європейський суд з прав людини, Африканський суд з прав людини та народів, Міжамериканський суд з прав лю-дини. Звернення до вищезазначених установ щодо призначення тимчасових заходів є досить поширеною практикою. Однак питання обов'язковості таких рішень для сторони/сторін спору, а також питання наслідків у випадку невиконання стороною/сторонами відповідних рішень наразі є дискусійним.

Постановка завдання. Стаття спрямована на аналіз юридичної сили рішень Європей-ського суду з прав людини, Африканського суду з прав людини та народів, а також Міжамери-канського суду з прав людини щодо застосування тимчасових заходів з метою визначення ефек-тивності призначення таких заходів на практиці та ступінь виконання такими рішеннями їхньої основної функції - припинення правопорушення до винесення остаточного рішення у справі.

Результати дослідження. Регламентами таких міжнародних регіональних судових уста-нов, як Європейський суд з прав людини, Африканський суд з прав людини та народів, а також Міжамериканський суд з прав людини, передбачена можливість прийняття рішення про застосування у разі необхідності та доцільності тимчасових заходів. Такі заходи покликані виконувати певні функції - припинення правопорушення до винесення остаточного рішення у справі, а також політичного впливу на державу - сторону спору, оскільки тимчасові заходи дають можливість додатково привернути увагу міжнародного співтовариства до обставин, які призводять до кричущого, систематичного та/або массового правопорушення. Для виконання тимчасовими заходами поставлених функцій важливе значення має юридична сила таких заходів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) є одним із дієвих ре-гіональних механізмів захисту прав та свобод людини, закріплених та гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі - Європейська конвенція з прав людини), а також відповідними Протоколами до неї. Регламент ЄСПЛ як керівний документ Європейського суду Правилом 39 передбачає можливість застосування тимчасових заходів (interim measures). Так, Палата або, коли це доцільно, Голова секції, або відповідний суддя - призначений Віце-голова секції може на прохання сторони чи будь-якої іншої заінтересованої особи, або з власної ініціативи вказати сторонам, який тимчасовий захід, на її/його думку, слід вжити в інтересах сторін або в інтересах належного провадження у справі [1, с. 21].

За офіційними статистичними даними Суду, запити щодо застосування Правила 39 Регламенту ЄСПЛ є досить поширеними. Так, з 2017 по 2019 рр. до Європейського суду з прав людини було подано 4779 запитів щодо застосування Правила 39 Регламенту Суду. Однак, незважаючи на значну кількість запитів, ЄСПЛ за вказаний період прийняв позитивне рішення лише щодо 405 запитів [2]. Така різниця показує, що Європейський суд приймає позитивне рішення щодо тимчасових заходів лише у виключних випадках - щодо заяв, які відповідають установленим практикою Суду критеріям застосування таких заходів. У даному контексті варто зазначити, що відповідно до п. 104 рішення у справі Маматкулов та Аскаров проти Туреччини (Mamatkulov and Askarov v.Turkey, 2005) тимчасові заходи призначаються в незначній кількості справ та лише тоді, коли існує ризик заподіяння невиправданої шкоди, а також загроза заподіяння шкоди повинна бути неминучою [3]. Із вказаного випливає, що ЄСПЛ під час прийняття відповідного рішення фактично визначає наявність статусу жертви в особи або групи осіб, яким заподіюється або може бути заподіяна шкода.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини тимчасові заходи можуть призначатися на будь-якому етапі розгляду заяви або справи у разі визначення ЄСПЛ доцільності в таких заходах та наявності вищеперелічених критеріїв. Однак саме добросовісне виконання стороною/сторонами призначених тимчасових заходів робить такий інструмент захисту прав людини ефективним.

Правило 39 Регламенту ЄСПЛ прямо не вказує на обов'язковість рішень щодо застосу-вання тимчасових заходів. Науковець Генрік Жорем у своїй праці «Захист прав людини у над-звичайних ситуаціях: тимчасові заходи та право на подання індивідуальної заяви відповідно до ст. 34 Європейської конвенції з прав людини» стверджує, що «обов'язкова природа тимчасових заходів повністю відповідає ідеї Конвенції (прим. - Європейської конвенції з прав людини) як інструменту захисту прав людини та основних свобод» [4].

Позиція ЄСПЛ щодо юридичної сили Правила 39 Регламенту розкривається у відповідних рішеннях Європейського суду. Насамперед варто зазначити про справу Маматкулов та Аскаров проти Туреччини (Mamatkulov and Askarov v Turkey, 2005), у п. 99 якої ЄСПЛ зазначив, що невиконання державою заходів, визначених відповідно до Правила 39 Регламенту ЄСПЛ, призводить до виникнення питання щодо порушення державою зобов'язань, взятих за ст. 34 Європейської конвенції з прав людини [3]. Таким чином, ЄСПЛ вказав на прямий взаємозв'язок між Правилом 39 Регламенту Суду та ст. 34 Європейської конвенції з прав людини, що передбачає подання до Суду індивідуальних заяв. Окрім того, у п. 111 справи Аулмі проти Франції (Aoulmi v. France, 2006) Європейський суд з прав людини вперше прямо вказав на обов'язковість для сторін рішення про застосування тимчасових заходів [5].

Варто також звернути увагу на те, що Правило 39 Регламенту Європейського суду з прав людини встановлює, що Палата або Голова секції, або призначений Віце-президент секції можуть запросити інформацію у сторін щодо будь-якого питання, пов'язаного з виконанням рі-шення про застосування тимчасових заходів [1]. Зазначене положення передбачає наявність у Європейського суду можливості контролю за виконанням стороною або сторонами рішення про застосування тимчасових заходів.

Окрім того, як показує практика ЄСПЛ, у разі невиконання державою рішення про застосування Правила 39 Суд може звернутися до такої держави з вимогою про застосування призначених тимчасових заходів. Наприклад, у справі Савріддін Джураєв проти Росії (Savriddin Dzhurayev vs. Russia, 2013) Європейський суд з прав людини після того, як був проінформований про невиконання Російською Федерацією рішення про застосування тимчасових заходів, закликав державу вжити позитивних заходів задля виконання рішення щодо Правила 39 Регламенту Суду.

У разі невиконання державою призначених тимчасових заходів доволі поширеною є практика посилання на обставини, які створювали об'єктивні перешкоди для своєчасного виконання рішення Європейського суду з прав людини. При цьому варто зазначити справу Паладі проти Молдови (Paladi vs. Moldova, 2009), де Європейський суд з прав людини вказав, що невчасне виконання рішення про застосування тимчасового заходу є порушенням ст. 34 Європейської конвенції з прав людини (індивідуальні заяви) [6]. Як зазначають професор Клара Бурбано Херера та професор Ів Хек, несвоєчасне виконання рішення про застосування тимчасових заходів є порушенням Європейської конвенції з прав людини, якщо тільки держава не доведе таке:

1) дійсне існування об'єктивних перешкод;

2) держава вжила належних кроків для усунення таких перешкод;

3) держава проінформувала Європейський суд з прав людини про існування таких перешкод [7, с. 353].

Таким чином, обов'язкова сила рішень ЄСПЛ про застосування тимчасових заходів на нормативному рівні не закріплена. Однак Європейський суд презюмує, що сторона або сторони справи дотримуватимуться та добросовісно виконуватимуть рішення щодо тимчасових захо-дів. Відсутність закріплення юридичної обов'язковості таких рішень в установчих документах ЄСПЛ значно послаблює вказаний інструмент захисту прав людини.

Тимчасові заходи є також невід'ємним інструментом захисту прав людини, який вико-ристовує у своїй практиці Африканський суд з прав людини та народів (далі - Африканський суд). Так, Правило 51 Регламенту Африканського суду з прав людини встановлює, що Суд за запитом сторони, Африканської комісії з прав людини або з власної ініціативи може прийняти рішення про застосування тимчасових заходів, якщо вважає, що такі заходи є необхідними та справедливими [8]. Окрім того, ст. 27 (2) Протоколу до Африканської хартії з прав людини та народів щодо створення Африканського суду з прав людини та народів установлює три умови, необхідні для прийняття Африканським судом рішення про застосування тимчасових заходів: існування надзвичайної небезпеки для особи; ситуація крайньої необхідності; необхідність уник-нення невиправданої шкоди для особи [9].

Як у випадку Європейського суду з прав людини, так і у випадку Африканського суду юридична сила рішень щодо застосування тимчасових заходів не закріплена на нормативному рівні. Так, ані Регламент Африканського суду, ані вказаний Протокол до Африканської хартії не містять положення щодо обов'язковості для сторін рішення про застосування тимчасових заходів. Однак варто зазначити, що відповідно до Правила 51 Регламенту Африканського суду з прав людини та народів, Суд має право запросити інформацію щодо виконання сторонами рішення про застосування тимчасових заходів [8]. Отже, як і Європейський суд з прав людини, Африканський суд презюмує, що сторони добросовісно виконуватимуть рішення про застосування тимчасових заходів.

У разі невиконання стороною або сторонами рішення про застосування тимчасових заходів Африканський суд звертається до одного з доступних «важелів м'якого впливу». Так, відповідно до ст. 31 Протоколу до Африканської хартії з прав людини та народів, Африкан-ський суд готує щорічні доповіді щодо рішень, прийнятих протягом звітного року, в тому числі щодо рішень про застосування тимчасових заходів. Саме в таких доповідях Африканський суд надає рекомендації, які вважає доцільними для виконання сторонами рішення щодо тимчасових заходів.

Отже, Африканський суд також презюмує добросовісне виконання сторонами рішення про застосування тимчасових заходів. Однак у зв'язку з відсутністю нормативного закріплення обов'язковості таких рішень питання створює підґрунтя для дискусій.

Інша міжнародна регіональна судова установа, яка також використовує тимчасові заходи у своїй практиці, - Міжамериканський суд з прав людини (далі - Міжамериканський суд). Цей суд створювався задля контролю за виконанням державами-членами Організації американських держав зобов'язань, взятих за Американською конвенцією з прав людини 1969 року, а також за іншими договорами Міжамериканської системи захисту прав людини. Станом на 2020 рік компетенцію Міжамериканського суду визнали 20 держав [10, с. 9].

Тимчасові заходи в рамках Міжамериканської системи захисту прав людини (provisional measures) регламентовані Американською конвенцію із прав людини, а також Регламентом Міжамериканського суду. Так, відповідно до ст. 53 Американської конвенції з прав людини у випадку надзвичайної небезпеки та необхідності й коли необхідно уникнути заподіяння невиправданої шкоди особі, Суд застосовує тимчасові заходи, які вважає необхідними відповідно до обставин справи, що перебуває на розгляді [11]. Більш детально процедура застосування тимчасових заходів регламентується ст. 25 Регламенту Міжамериканського суду. Відповідно до вказаної статті Міжамериканський суд може прийняти рішення про застосування тимчасових заходів на будь- якій стадії розгляду справи [12].

Установчі документи Міжамериканського суду з прав людини не містять положення, яке б визначало юридичну силу рішень щодо застосування тимчасових заходів. У зв'язку з цим варто звернути увагу на рішення у справі James et al. Case (Trinidad and Tobago) від 1998 року, де у п. 8 Міжамериканський суд зазначив, що держави-члени Конвенції повинні повністю та добросовісно дотримуватись усіх положень Конвенції, в тому числі тих, що стосуються функціонування двох наглядових органів. Таким чином, із вищезазначеного випливає, що Міжамериканський суд з прав людини вбачає обов'язкову силу рішень щодо застосування тимчасових заходів через закріплення в Конвенції механізму тимчасових заходів.

Більш того, Міжамериканський суд з прав людини також має повноваження щодо контролю за виконанням рішень про застосування тимчасових заходів. Так, відповідно до ст. 25 Регламенту Міжамериканського суду контроль за виконанням призначених термінових або тимчасових заходів відбувається шляхом розгляду доповідей держав та відповідних зауважень до доповідей, що вносяться особами, відносно яких спрямовані такі заходи або їхніми представниками [12]. Окрім того, особливістю процедури моніторингу з боку Міжамериканського суду є дослідження інформації та відповідних статистичних даних, які також дозволяють оцінити серйозність та надзвичайність ситуації, а також ефективність призначених заходів.

Таким чином, обов'язковість рішень про застосування тимчасових заходів не закріплена керівними документами Міжамериканського суду з прав людини. Однак судова практика Міжамериканського суду з прав людини показує, що обов'язковість таких рішень випливає з обов'язковості положень Американської конвенції з прав людини.

Висновки. Юридична сила рішень щодо застосування тимчасових заходів прямо не закріплена керівними документами таких міжнародних регіональних судових установ, як Єв-ропейський суд з прав людини, Африканський суд з прав людини та народів, а також Міжаме-риканський суд з прав людини. Відсутність нормативного закріплення створює підґрунтя для можливого негліжування рішеннями щодо застосування тимчасових заходів, оскільки наслідок послаблює такий інструмент захисту прав людини. Однак варто звернути увагу на судову практику вищеперелічених міжнародних судових установ, а також на той факт, що на нормативному рівні закріплена можливість контролю за виконанням рішень про застосування тимчасових заходів. Із наведеного випливає, що ЄСПЛ, Африканський суд та Міжамериканський суд презюмують добросовісне виконання стороною/сторонами рішень про застосування тимчасових заходів та обов'язковість призначених заходів.

Список використаних джерел

міжнародний справа захист