"Ліцензійний договір"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему

"Ліцензійний договір"

План реферату

Вступ

1. Види ліцензійного договору

2. Особливості ліцензійного договору

3. Укладання ліцензійного договору

Висновки

Використані джерела

Вступ

Поняття ліцензійного договору.

Oсoбливою прaвовoю формoю викopистaння творів нayки, лiтepaтyри, мистeцтва і об'єктів промислової власності є цивільно-правові договори, якi дiстали назву дoговoрiв щoдo poзпopяджeння майнoвими пpaвaми інтелектуальної власності. Відповідно до Цивільного кодексу України пункту 1 ст. 1109 - 1111:

Ліцензійний договір - це угода, за якої одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

Ліцензіар - це особа, якій належать виключні майнові права інтелектуальної власності. Ліцензіатом може бути як фізична, так і юридична особа. Цивільний кодекс України визначає, що у випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.[1][4]

1. Види ліцензійного договору

Як вже зазначалося, договір є правовою підставою виникнення зобов'язань, а з годом, і зобов'язального правовідношення. Таке правовідношення не є абсолютно однорідним і незмінним, воно проходить кілька етапів розвитку, які характеризуються певними правовими особливостями. Ці особливості найбільш помітно виявляються на таких стадіях як: укладення ліцензійного договору, виконання договору сторонами, невиконання (себто порушення) умов договору. Наявність таких етапів підштовхує до розчленування договору на певні складові.[2]

Стаття 1107 Цивільного кодексу України [3] містить перелік видів договорів щодо розпоряджень майновими правами інтелектуальної власності. Зокрема, у першій частині даної статті зазначається, що розпорядження майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі наступних договорів: ліцензіар право інтелектуальний

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Підвищення ролі та значення інтелектуальної діяльності в сучасних умовах зумовили активне залучення результатів творчості до сфери цивільного обороту. Потреба у спрощенні механізмів впровадження досягнень науки у виробництві стала наслідком формування у межах ЦК України системи правових норм, спрямованих забезпечити договірне оформлення відносин по використанню та обігу об'єктів промислової власності. Різниця між правовим режимом власності та правом інтелектуальної власності, що проявляється в характері об'єктів, територіальній та часовій обмеженості, у змісті та способах захисту суб'єктивних прав спричинила створення законодавцем спеціальних договірних конструкцій розпорядження правами на нематеріальні блага, сформульованих у главі 75 ЦК України.

Розпорядження результатами інтелектуальної діяльності на відміну від розпорядження об'єктами права власності охоплює дві форми, що спрямовані на повну уступку та надання майнових прав на результати творчості. ЦК України також виділяє договори про надання прав на використання об'єкта інтелектуальної власності (ліцензія та ліцензійний договір ст. 1108 - 1111) та договори, спрямовані на передачу прав інтелектуальної власності (договір про передання виключних майнових прав ст. 1113). Тому незважаючи на те, що законодавець розширив предмет договорів купівлі-продажу, найму (оренди) та дарування за рахунок включення до нього не лише речей, а й майнових прав, слід зазначити, що майнові права інтелектуальної власності у силу спеціального договірного регулювання главою 75 ЦК України не можуть бути предметом таких правочинів.[4]

Результатом укладання та реєстрації ліцензійного договору в Державному департаменті інтелектуальної власності, який функціонує при Міністерстві освіти і науки України (МОН), є видача ліцензії. Ліцензія - це дозвіл на використання винаходу або іншого технічного досягнення, який надається на основі ліцензійного договору або судового чи адміністративного рішення компетентного державного органу.

Виділяють такі види ліцензій:

- проста ліцензія - ліцензіар надає ліцензіату право використовувати об'єкт ліцензії в установлених договорами рамках, але залишає за собою право використовувати його на тій же території, надавати ліцензії на таких же умовах необмеженому колу осіб (ліцензіат не має права видавати субліцензії). Цей вид ліцензії закріплений в законодавстві України під назвою "невиключна ліцензія";

- виключна ліцензія - ліцензіар надає ліцензіату виключне право на використання об'єкта ліцензії у встановлених договором рамках, власник свідоцтва (патенту) відмовляється від самостійного використання та надання ліцензій іншим особам;

- повна ліцензія - надає ліцензіату весь спектр прав, які витікають зі свідоцтва (патенту). Ліцензіат користується правами протягом строку дії такого свідоцтва (патенту). Цей вид ліцензії не знайшов свого відображення та закріплення в законодавстві України, оскільки, його охоплює поняттям "виключна ліцензія".

Особливістю об'єктів, права на використання яких передаються згідно з ліцензійними договорами, є:

- новизна, що означає їх первинне розроблення, винахід;

- офіційне визнання та закріплення, тобто їх власник (ліцензіар) повинен мати на них виключне право власності, а саме право володіння, користування та розпорядження.

Чинне законодавство України досить детально регламентує питання укладення та виконання ліцензійних договорів на такі об'єкти промислової власності:

- винаходи та корисні моделі - Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (п. 2, п. 7 ст. 28), Наказ МОН "Про затвердження Інструкції про надання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу прав власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі)" від 16 липня 2001 р. № 521;[5]

- сорти рослин - Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" (ст. 4, п. 3 ст. 9), Наказ МОН "Про затвердження Інструкції про розгляд та реєстрацію договору про передачу права на патент на сорт та ліцензійного договору про використання сорту" від 16 січня 2002 р. № 24; ;[6]

- знаки (міжнародні знаки) для товарів і послуг - Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг від 15 грудня 1993 р. № 3689-12, Інструкція про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, затверджена наказом МОН від 3 серпня 2001 р. № 576;[7]

Окрім зазначених вище, до законодавчих актів з питань укладення ліцензійних договорів про передачу прав на використання товарних знаків, національне законодавство включає й міжнародні договори та конвенції. Серед основних міжнародних правових актів, які регулюють відносини в даній сфері, можна назвати:

Договір про закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р. (чинний на території України з 1 серпня 1996 р.); Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. (Україна є учасницею з 25 грудня 1991 р.) та Протокол до неї від 28 червня 1989 р. (ратифікований 29 грудня 2000 р.); Паризьку конвенцію про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. (ратифікована 17 листопада 1999 р.).

В залежності від обсягу прав, що передаються, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють[8]:

- Виключну; виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією;

- Одиничну; одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері;

- невиключну ліцензії; невиключна ліцензія не виключає можливості вико­ристання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної влас­ності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкту у даній сфері.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. Основними видами ліцензійних платежів є:

- Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

- Паушальний платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

- Комбінований платіж - найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Патентовласник може отримати додатковий прибуток від використання свого об'єкта інтелектуальної власності за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні - це договір комерційної концесії).

Порядок передачі права на використання товарних знаків можна умовно розділити на такі етапи[9]:

- укладення ліцензійного договору:"1. Затвердити Інструкцію про подання, розгляд, публікацію та внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг (далі - Інструкція), що додається"[10]

- реєстрація ліцензійного договору: " 2. Державному департаменту інтелектуальної власності подати Інструкцію до Міністерства юстиції України на державну реєстрацію. 3. Державному департаменту інтелектуальної власності опублікувати Інструкцію в офіційному бюлетені "Промислова власність". [10]

- припинення дії ліцензійного договору та визнання його недійсним. [10]

2. Особливості ліцензійного договору

"За ліцензійним договором сторона, що володіє виключним правом на об'єкт права інтелектуальної власності (ліцензіар), надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та іншого закону[1]" - відповідно до цього визначення, згаданного раніше, як і будь-який цивільно-правовий договір, ліцензійний договір має відповідати вимогам закону і містити всі необхідні умови та реквізити, без яких договір недійсний. Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено погодженням сторін. Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках. Ліцензійні договори на право використання об'єктів права промислової власності набирають чинності тільки після їх реєстрації в патентному відомстві України.

Використання творів на умовах вільної ліцензії стало нормою в більшості розвинених правопорядків, однак в Україні з точки зору цивільного законодавства існує ряд перешкод. У Рекомендаціях щодо застосування вільних публічних ліцензій на використання об'єктів авторського права і суміжних прав, оприлюднених Державною службою інтелектуальної власності України (ДСІВ), поняття вільних публічних ліцензій визначено як загальнодоступний договір приєднання, що надає особі, яка приєдналася до такого договору, безоплатний дозвіл на використання об'єкта авторського права та (або) суміжних прав певними способами на умовах, визначених ліцензією.

За змістом Рекомендацій, ДСІВ доходить висновку, що такі ліцензії відповідають існуючому в Україні правовому регулюванню. Якщо спробувати оцінити укладення договору про надання вільної ліцензії з точки зору українського суду, де позивач пред'явив вимогу про порушення авторських прав на твір, який відповідач використав на підставі вільної ліцензії, позиція відповідача виглядатиме не дуже впевнено.

Нижче короткий перелік факторів, які впливають на ризик використання вільної ліцензії в Україні з точки зору судового спору про порушення авторських прав:

1) для того щоб договір був укладеним, у ньому мають бути ідентифіковані обидві сторони;

2) для того щоб ліцензійний договір був укладеним, необхідно ідентифікувати об'єкт авторського права, ліцензія на який надається;

3) для того щоб ліцензійний договір був дійсним, треба укласти його в письмовій формі;

4) для того щоб договір мав статус ліцензійного, слід визначити в ньому ціну, тобто вартість ліцензії.

Ліцензійний договір повинен мати письмову форму, недотримання якої спричиняє недійсність договору [11]. Як відомо, тексти вільних публічних ліцензій розміщуються онлайн, а факт приєднання користувача, як правило, підтверджується проставлянням відмітки в спеціальному віконці.

Ліцензійні договори про надання використання об'єктів права інтелектуальної власності можуть мати форму простої невиключної ліцензії або виключної ліцензії. За простою невиключною ліцензією ліцензіар передає ліцензіатові право на використання об'єкта інтелектуальної власності й при цьому зберігає за собою право на використання цього самого об'єкта і видачі ліцензії на право використання цього самого об'єкта іншим особам. За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання об'єкта інтелектуальної власності іншій особі (ліцензіату) в певному обсязі, на визначеній території та на обумовлений строк. При цьому ліцензіар залишає за собою право використовувати цей самий об'єкт у частині, що не передана ліцензіату, а також має право видавати ліцензію іншим особам за межами виданих ліцензій.

Автор може за договором взяти на себе зобов'язання створити в майбутньому твір, винахід або інший результат інтелектуальної діяльності та передати замовникові, що не є його роботодавцем, виключні права на використання цього результату. Такий договір повинен визначати характер, призначення та інші вимоги до результату інтелектуальної діяльності, що має бути створений на замовлення, а також цілі або способи його використання.

Істотними умовами ліцензійного договору мають бути: способи використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за таким договором; строк дії і територія, на якій передається право); розмір винагороди і (або) порядок визначення розміру винагороди за кожний спосіб використання об'єкта права інтелектуальної власності, порядок і строки її виплати, а також інші умови, які сторони вважатимуть за доцільне включити до договору. Безстрокові договори не допускаються, але якщо в договорі немає умови про строк, на який видається право, договір може бути розірваний ліцензіаром із закінченням п'яти років від дати його укладення, якщо користувач буде письмово повідомлений про це за шість місяців до розірвання договору. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку видається право, чинність його поширюється на територію України.

Якщо в договорі немає умови про спосіб використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що передаються за договором), договір вважається укладеним на способи використання об'єкта права інтелектуальної власності, які можуть вважатися необхідними для досягнення наміру сторін, викладені при укладенні договору.

Перешкодою для укладення ліцензійного договору є необхідність визначення ціни, строків і порядку виплати винагороди. Як правило, у публічних ліцензіях міститься умова їх безоплатності. Особливий ризик умова оплатності становить для юридичних осіб. Використання творів на підставі вільних ліцензій притаманне ІТ-індустрії, тому виникають істотні податкові ризики. Відсутність оплати за використання певного блага (коду, який поширюється на умовах GNU GPL) нагадує дарування, у той час як податківці орієнтуватимуться на рівень звичайних (ринкових) цін, що склалися стосовно певних товарів. Альтернативний варіант - розглядати публічні ліцензії як односторонній правочин, яким одна особа надає будь-якій особі дозвіл на використання твору певним способом. У такому випадку необхідно, щоб ліцензія була підписана правовласником, щоб вважатися чинною на території України. Якщо ж зупинитися на позиції, що існуючі публічні ліцензії є двостороннім правочином, то необхідною є наявність на електронному примірнику договору електронних цифрових підписів двох сторін.

Розмір винагороди за використання права інтелектуальної власності визначається погодженням сторін. Якщо в договорі про видання або інше відтворення твору (наприклад, сценарій чи драматичний твір може бути перероблений на розповідний) винагорода визначена у вигляді фіксованої суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору.

Відмова суб'єктів права на використання об'єкта права інтелектуальної власності від права на одержання винагороди за використання зазначених об'єктів є нікчемною (недійсною). Умови ліцензійного договору, що обмежують авторів або винахідників у створенні в майбутньому нових об'єктів права інтелектуальної власності на певну тему або в певній галузі, також є недійсними. Відповідними відомствами і творчими спілками можуть розроблятися і затверджуватися у встановленому порядку типові ліцензійні договори на використання об'єктів права інтелектуальної власності.

Ліцензійні договори на використання об'єктів права інтелектуальної власності можуть містити умови, не передбачені типовими ліцензійними договорами. Незважаючи на це, деякі офіційні установи долучаються до популяризації в Україні вільних ліцензій і пропонують використання контенту з офіційних сайтів на умовах ліцензій Creative Commons: Київська міська рада, Міністерство інформаційної політики України, Міністерство оборони України, Адміністрація Президента України[12].

Додатково слід враховувати, що в разі якщо між користувачем і правовласником відсутній письмовий договір, останній має право змінити умови ліцензії на власний розсуд, що створює ризик неумисного порушення прав з боку користувача. Правовласник також наділений повноваженням відкликати ліцензію (або розірвати ліцензійний договір). Однак у тексті ліцензій Creative Commons, наприклад, вказана умова безвідкличності ліцензії. Деякі сервіси дозволяють змінювати умови розміщення контенту, тому якщо автор вирішить змінити умови чи відкликати ліцензію, користувач не зможе на це вплинути. Зрештою він ризикує стати порушником виключних майнових прав автора і бути притягненим до відповідальності.

Ще однією з форм вільної ліцензії є заява про відмову від виключних майнових авторських прав на твір, вчинення якої має наслідком перехід твору у суспільне надбання (це характерно країнам правової системи загального права). Юридична оцінка такого правочину в Україні викликає такі міркування.

Умови договору, які погіршують становище автора (або його правонаступників) порівняно зі становищем, визначеним чинним законодавством, визнаються недійсними. Договори, що зобов'язують автора надавати іншим особам виключні права на використання будь-яких результатів інтелектуальної діяльності, які автор створить у майбутньому, є нікчемними[11].

Сторона, що не виконала або неналежним чином виконала зобов'язання за ліцензійним договором, зобов'язана відшкодувати завдані іншій стороні збитки, включаючи втрачену вигоду. Якщо автор не передав замовлений результат інтелектуальної діяльності в обумовлений строк і відповідно до встановлених договором вимог, він повинен відшкодувати шкоду, завдану замовникові.

Уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові ліцензійні договори, але ліцензійний договір, укладений сторонами, може також містити умови, не передбачені цим типовим договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно зі становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором чи законом.

3. Укладання ліцензійного договору

Передача права використання товарного знака здійснюється шляхом видачі ліцензії на підставі ліцензійного договору про використання знака.

Об'єктом ліцензійного договору є об'єкти промислової власності, а саме - товарні знаки. Предмет ліцензійного договору - дії сторін, спрямовані на виникнення, зміну та припинення прав і обов'язків сторін договору. Суб'єкти ліцензійного договору - юридичні та фізичні особи, в тому числі іноземці, особи без громадянства.

Ліцензійний договір уважають укладеним, якщо сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов (тобто тих умов, які закон визнає істотними або які необхідні для договорів даного виду). Але дійсним ліцензійний договір стає від дати публікації відомостей про видачу ліцензії в офіційному бюлетені "Промислова власність" та внесення їх до державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Дотримання письмової форми договору є необхідною умовою його дійсності.

Відповідно до п. 2.3.2 Інструкції про подання, публікацію та внесення до реєстру відомостей про передачу права власності на знак для товарів і послуг та видання ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів і послуг, існує дев'ять істотних умов ліцензійного договору[9].

Слід звернути увагу на те, що фізична особа, яка повинна мати необмежену законом чи рішенням суду дієздатність [11], може діяти особисто або через свого представника, якому такі повноваження надано через належно оформлене доручення. Іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права[11]. Іноземці та інші особи, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Держдепартаментом реалізують свої права через своїх представників - патентних повірених, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1994 р. № 545.

Якщо власником товарного знака є кілька осіб (колективна власність), що на практиці трапляється дуже рідко, вони можуть особисто брати участь у зазначених правовідносинах або надати таке право одному зі співвласників. В останньому випадку обов'язковим є нотаріальне оформлення доручення, в якому чітко визначаються права уповноваженого.

Ліцензійний договір від імені юридичної особи підписує особа, що має на це відповідні повноваження, які можуть бути передбачені в Статуті юридичної особи. Підпис складається з повного найменування посади особи, яка підписує договір, самого підпису, ініціалів, прізвища та дати. Документ посвідчується печаткою підприємства. Бажано відразу взяти належним чином завірену копію доручення, протоколу або виписки зі статуту, які засвідчують повноваження особи. Якщо стороною договору є іноземна юридична особа, необхідно враховувати вимоги, передбачені Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 6 вересня 2001 р. № 201.[14]

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Для реєстрації ліцензійного договору та внесення таких відомостей до реєстру про надання дозволу (видачу ліцензії) на використання товарного знака (міжнародного товарного знака) до Департаменту необхідно подати такі документи:

- Заява встановленого зразка - 1 примірник;

- Ліцензійний договір або нотаріально засвідчений витяг з ліцензійного договору - 3 примірники;

- Документ про сплату збору за внесення відомостей до реєстру - 1 примірник;

- Довіреність (коли діє представник власника) - 1 примірник.

Заява має бути викладена українською мовою та стосуватися одного ліцензійного договору. Заяву можуть подати:

- власник особисто;

- власник виключної ліцензії;

- патентний повірений;

- інша довірена особа, яка діє за дорученням власника або ліцензіата виключної ліцензії.

Якщо однією зі сторін або сторонами ліцензійного договору є іноземна особа/особи, то в заяві необхідно передати транскрипційні знаки певної мови літерами української абетки повного імені фізичної особи або повного офіційного найменування юридичної особи/місце проживання з обов'язковим зазначенням цих даних мовою оригіналу.[14]

За достовірність інформації, яка наведена у документах, що подаються до Департаменту, відповідальність несуть сторони ліцензійного договору.

Сторінки документів мають бути обов'язково пронумеровані арабськими цифрами й не містити виправлень.

Заява та додані до неї документи Департамент приймає до розгляду з моменту публікації відомостей про видачу свідоцтва на товарний знак в бюлетені "Промислова власність" або з дати реєстрації міжнародного товарного знака, та вносяться до реєстру ліцензійних договорів протягом двох місяців від дати надходження документів.

Відомості не можуть бути внесені до реєстру ліцензійних договорів у таких випадках:

- свідоцтво (міжнародну реєстрацію товарного знака) визнане недійсним повністю;

- дія свідоцтва (міжнародної реєстрації товарного знака) припинена;

- подані документи не відповідають вимогам законодавства.

Потребують обов'язкової реєстрації в Департаменті нижчезазначені зміни в ліцензійному договорі:

- сторони ліцензійного договору;

- обсяг прав, які передаються згідно з ліцензійним договором;

- вид ліцензії;

- строк та територія дії ліцензійного договору.

Припинення дії ліцензійного договору та визнання його недійсним

Ліцензійний договір може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін та за рішенням суду.

Сторони, які мають намір достроково припинити ліцензійний договір, укладають додаткову угоду про дострокове припинення ліцензійного договору, і на підставі цього подають до Департаменту підписану обома сторонами заяву про внесення змін до реєстру ліцензійних договорів у зв'язку з достроковим припиненням дії ліцензійного договору. Розгляд документів та внесення змін відбувається протягом двох місяців з дати надходження заяви.

Договір може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду, ініціаторами якого можуть виступити ті ж суб'єкти, що й в інших видах договорів (сторони договору, державні органи).

Відомості про внесення змін до ліцензійного договору, визнання його недійсним або дострокове припинення його дії, підлягають обов'язковій реєстрації в бюлетені "Промислова власність".

Із метою захистити майнові права та інтереси інтелектуальної власності різних об'єктів договорів у сфері інтелектуальної власності уповноважені відомства або творчі спілки можуть затверджувати типові форми ліцензійних договорів. [14]

Висновки

Ліцензійний договір є певним самостійним легальним засобом передачі і використання складних об'єктів права інтелектуальної власності за формою й умовами визначеними нормами чинного законодавства.

Ліцензійні договори унікальні та мають значні відмінності від інших комерційних контрактів, наприклад, таких як договорів закупівлі-продажу і постачання товарів.

Ліцензійний договір - це угода, відповідно до якої власник науково-технічних досягнень, винаходів, ноу-хау, промислових зразків, товарних знаків і взаємозалежних з ними науково-технічних і інших знань (ліцензіар) передає і дозволяє використовувати їх ліцензіатові в обумовлених угодою межах і на визначений угодою строк (у разі якщо строк не визначено, то на п'ять років), а останній зобов'язується вносити обумовлені платежі і виконувати інші зобов'язання, передбачені договором. У випадку невиконання умов договору одною із сторін договір припиняє свою дію і визнається нечинним.

Закони України про захист об'єктів промислової власності передбачують обов'язкову реєстрацію ліцензійних договорів і договорів про передачу прав на патент у Укрпатенті. Без реєстрації такі договори вважаються недійсними, тобто не мають юридичної сили.

Порядок реєстрації ліцензійних договорів установлений Правилами розгляду і реєстрації договорів про передачу патенту і ліцензійних договорів про надання права на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, товарного знака, тощо. Порушення порядку реєстрації є вагомою причиною для скасування дії договору.

Використані джерела

1. ч. 1 ст. 1109 - 1111 ЦК України

2. Договірне право України. Загальна частина: навч. посіб. /Т.В. Боднар, О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова та ін.; за ред. О.В. Дзери. - К. : Юрінком Iнтер, 2008. - 896 с. ISBN 978-966-667-307-0

3. ст. 1107 - 1111 ЦК України

4. https://legalexpert.in.ua/komkodeks/gk/79-gk/1476-1109.html

5. https://ips.ligazakon.net/document/view/t368700?an=1&ed=2020_06_02

6. Стаття 9 із змінами, внесеними згідно із Законом № 311-V від 02.11.2006; в редакції Законів № 5462-VI від 16.10.2012, № 864-VIII від 08.12.2015

7. № 3771-XII від 23.12.93, ВВР, 1994, № 7, ст. 37

8. Стаття 1113 Цивільного Кодексу України. Договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності

9. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0718-01#Text

10. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0718-01#Text

11. ч. 2 ст. 1109 ЦК України

12. https://uz.ligazakon.ua/ua/magazine/900418

13. Ст. 26 Конституція України https://kodeksy.com.ua/konstitutsiya_ukraini/statja-26.htm

14. https://pidru4niki.com/1737092149701/pravo/zagalni_polozhennya_zobovyazalnogo_prava#25

Размещено на Allbest.ru

...