Феномен рецепції римського права і суміжні правові явища

Феномен рецепції римського права під різним кутом зору розглядався у працях західноєвропейських філософів, істориків та правників. Зокрема, пов'язаних з цим проблем торкались Гуго Гроцій, Джамбатіста Віко, Шарль Монтескьє, Вольтер, Жан-Жак Руссо, К. Ф. Савіні, Р. фон Єринг, В. Моддерман, Т. Момзен та ін. Пізніше поняття і процеси рецепції римського права були предметом спеціальних наукових розвідок, де отримали належне освітлення.¹

Разом із тим, значною мірою поза увагою дослідників залишилися питання визначення місця цього феномену у системі суміжних правових явищ.

Тому зупинимося на головних положеннях щодо розуміння сутності, чинників та обсягу рецепції римського права у Європі, а відтак розглянемо її співвідношення із суміжними правовими явищами.

Слід згадати, що у процесі дискусій щодо придатності римського права для застосування у законотворчості та юридичному побуті, які точилися перед і протягом Великих європейських кодифікацій Х УІІІ-ХІХ ст., правознавцями було сформульовано низку принципово важливих положень щодо розуміння сутності феномену рецепції римського права.

Розглядаючи право у його історичному розвитку, Савіньї та його учні зосереджували зусилля на вивченні римського права часів античності у викладі джерел, систематизованих Юстиніаном, припускаючи, що ця скарбниця нетлінних правових цінностей після належної обробки може застосовуватися безпосередньо як чинне право. Завдання правознавців полягає лише в упорядкуванні, обробці та удосконалюванні абстрактних понять. Муромцев С. Рецепция римского права на Западе. - М., 1886. - 159 с.; Моддерман В. Рецепция римского права / Пер. с нем. А.Каминка / под ред. Н. Л. Дювернуа.- СПб.: Тип. А. Ландау, 1888.- 119 с.; Бек В.А. Рецепция римского права в Западной Европе. Автореф.дис...канд.юрид.наук.-Львов: 1950. - 16 с.; Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти). - Одеса, 1997. - 286 с.; Харитонов Є.О., Харитонова О.І. Рецепції приватного права: парадигма прогресу. - Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 1999. - 144 с.; Томсинов В.А. Рецепция Римского права в Западной Европе // Древнее право. - М.: Спарк: 1998. - № 1 (3). - 169-175. Немецкая историческая школа права. - Челябинск: Социум, 2010. - 528 с.

Надмірне захоплення представниками історичної школи у Німеччині дослідженнями логічного боку ідеальної моделі права, оцінка права як плоду народного духу, готовність жертвувати заради гармонійності доктрини новими явищами, які не вписуються в цю гармонію, а також недооцінка ролі кодифікацій та законотворчого процесу,¹ зумовили пошук нових підходів до вивчення чинників трансформації права взагалі і сутності впливу римського права на наступні правові системи, зокрема.

Фундатор реалістичної (прагматичної) школи права Р. фон Єринг, послідовний опонент Савіньї, на підставі розуміння права як безпосереднього продукту життя, вважав, що всі великі зміни в суспільному житті тягнуть за собою зміни і у сфері права Новгородцев П.И. Историческая школа юристов. - СПб: «Лань», 1999. - С. 101-108. Иеринг Р. фон. Историческая школа юристов // Савиньи Ф.К. фон. Система современного римского права. Т.1. / пер. с нем. Г. Жигулина; Под ред. О. Кутателадзе, В. Зубаря. - М.: Статут, 2011. - С. 73-101.. При цьому мають значення не тільки національні сили та потенціал кожного народу, але й його зіткнення з іншими, запозичення. Народ, що прагне національної замкнутості, тим самим прирікає себе на застій. Завдання сучасного юриста полягає не тільки в створенні, але й у руйнуванні, тобто, відкиданні непотрібного та застарілого. Відтак було визначено загальну методологію правотворчості: Durch das Rцmische Recht ьber aber das Rцmische Recht hinaus. Иеринг Р. фон. Дух римского права // Избранные труды. В 2 т. Т.ІІ. - СПб: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2006. - С. 37-38.

Зазначені концептуальні підходи стали підмурком дискусій при кодифікації німецького цивільного права. Концепція Цивільного кодексу (BGB) формувалася у змаганні «романістично-пандектного» і «германістичного» підходів. Після пом'якшення «романістичних» засад проект у 1896 р. був прийнятий Союзною радою та затверджений імператором. Він набрав чинності 1 січня 1900 р. Фактично його підготовка, обговорення і прийняття стали відображенням осмислення сутності рецепції римського права на рубежі століть.

Зростання інтересу до римського права та його рецепції мало місце також в Російській імперії при підготовці проекту Цивільного уложення. Хоча цей Проект так і не став Законом, однак і тут саме законопроектні роботи стали важливим чинником дослідження римського права та його у Росіі ХІХ -початку ХХ ст.. Летяев В.А. Рецепция римского права в России ХІХ - начала ХХ в. (историко-правовой аспект).- Автореф.... дис. докт. юрид. наук. - Саратов, 2001.- 44 с.

На початку ХХ ст. активність досліджень у цій галузі знижується: західне бачення сутності рецепції римського права у цілому сформоване, Предметом дослідження стають питання визначення місця римського права у культурі Європи, рецепції римського права в окремих країнах, в особливих умовах тощо.¹ Визнається наявність кризи у цій галузі, що є поштовхом до пошуку нових напрямків досліджень. Koschaker P. Europa und das rцmische Recht //Paul Koschaker 3. Mьnchen, Berlin, Beck, 1958. -378 р. Paul Koschaker Die Krise des rцmischen Rechts und die romanistische Rechtswissenschaft Beck, 1938 - 86 р.

Інакше склалася ситуація у Східній Європі, де утворюється радянська держава, правова доктрина якої ґрунтується на марксистсько - ленінському світогляді, котрий заперечує наступність соціалістичного права після «права експлуататорського суспільства». Відтак питання про рецепцію римського права не виникає, що зумовлює і зниження інтересу до останнього, так само, як і взагалі до дослідження надбань «досоціалістичних» систем права. Винятком була кандидатська дисертація В.А.Бека, виконана, втім, у достатньо традиційному історико - правовому ключі. БекВ.А. Рецепция римского права в Западной Европе. Автореф.дис...канд.юрид.наук.-Львов: 1950. - 16 с. Слід зазначити, що можливість історичних досліджень рецепції римського права стосовно Західної Європі ґрунтувалася на висловлюванні основоположників марксизму: «Як тільки промисловість і торгівля - спершу в Італії, а пізніше й у інших країнах - розвинули далі приватну власність, тієї ж миті було відновлене і знову набуло силу авторитета ретельно розроблене римське приватне право». Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология // Соч. Т. 3.- С. 63. Цікаво зазначити, що у виданні цієї праці 1935 року./С. 53 / при перекладі вжито термін «рециповане», а не «відновлене», як пізніше. Очевидно, ідеологи дійшли висновку, що з часом поняття рецепції взагалі віджило, як буржуазне. За умов такої чіткої вказівки щодо місця і часу рецепції римського права дискусії з цього приводу не виникало, і радянські автори, аж до середини 80 -х років ХХ ст. рецепцію римського права характеризують як явище, котре стосовно до становища римського права у феодальній та буржуазній Європі являє собою поновлення дії, запозичення, відбір, переробку, засвоєння. КосаревА.И. Римское право.- М.: Юрид.лит., 1986. - С. 110. Наприкінці 90 -х рр. рецепція римського права взагалі та римського приватного права, зокрема, з оновлених методологічних позицій Харитонов Є.О. Рецепція римського приватного права як підґрунтя сучасної цивілістики //Вісник Академії правових наук України. - 1998.- № 2. - С. 104-111. Косарев А.И. Римское частное право. - М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1998. - С.206. визначається як відновлення дії (відбір, запозичення, переробка та засвоєння) того нормативного, ідейно-теоретичного змісту римського права, яке виявилось придатним для регулювання нових відносин більш високого ступеня суспільного розвитку..

Аналізується сутність рецепції римського права, визнається вплив римського права на цивільне законодавство Росії на рубежі тисячоліть Суханов Е.А., Кофанов Л.Л. Влияние римского права на новый гражданский кодекс Российской Федерации // Древнее право.- М., 1999. №1. С. 7-20..

В Україні на підґрунті послідовних скоординованих досліджень у цій галузі формується вітчизняна наукова школа, результатами зусиль якої створюється вітчизняна концепція рецепції римського приватного права \

Головні положення зазначеної концепції виглядають наступним чином.

Рецепції римського права належать до найбільш помітних явищ у розвитку європейських цивілізацій протягом останніх півтора тисячоліть. Відбуваючись у різних формах, на тлі дії різноманітних геополітичних, економічних, соціальних, духовних чинників, вони разом із тим відображають загальну тенденцію циклічного розвитку культур, котра полягає у формуванні так званих «загальнолюдських цінностей».

Рецепція римського права мала місце не лише у Середньовічній Західній Європі, але неодноразово повторювалась у контексті загальних відроджень античних цивілізацій як на Заході, так і на Сході Європи. При цьому відповідно до особливостей цих локальних цивілізацій вона набувала специфічних рис, що дало підстави для розрізнення Візантійського та Західного типів рецепції римського права. Для кожної з рецепцій характерне переважання певного методологічного підґрунтя, форм, кінцевого результату.

У залежності від особливостей розвитку локальної цивілізації, країни чи групи країн рецепція може мати різне зовнішнє вираження. Вона можлива у формі вивчення та засвоєння юристами, котрі застосовують право, або потенційними законодавцями головних засад римського права. При цьому спеціальні (кодифікаційні) акти можуть не прийматись, але дух, ідеї реципованої системи права глибоко проникають у сприймаючу правову систему. Можна виокремити такі форми рецепції римського права як вивчення в навчальних закладах у якості юридичної загальноосвітньої дисципліни з метою формування світогляду майбутніх правників; вивчення римського права, як надбання культури; дослідження, аналіз та коментування юридичних джерел; безпосереднє застосування норм та положень норм раніше чинного права; використання норм позитивного права як взірця при створенні законів (особливо при кодифікаціях); використання методики створення нормативних актів або їхнього застосування; сприйняття та використання Харитонов Є. О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти). Дис... докт..юрид.наук - Одеса: 1997. - 473 с.; Гринько С.Д. Деліктні зобов'язання римського приватного права: поняття, система, рецепція: монографія / С.Д. Гринько ; за наук. ред. Є.О. Харитонова. -- Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2012. - 724 с. головних засад, ідей та категорій, накопичених попередніми системами права. Реально рецепція майже ніколи не відбувається в якійсь одній формі. Найчастіше має місце сполучення кількох форм з переважанням якоїсь з них.

До цього слід додати, що рецепція права може бути різних видів. Вона не обов'язково є прямим, безпосереднім контактом у часі. Ідеї права, окремі його положення, рішення досить часто реципуються опосередковано, наприклад, шляхом запозичення ідей з правової системи країни, де рецепція вже відбулася раніше («вторинна» або «похідна» рецепція). Прикладом може бути запозичення багатьма країнами положень Кодексу Наполеона або Німецького цивільного кодексу. Рецепція може бути не лише явною, але й латентною. Це відбувається, наприклад, у тих випадках, коли запозичення певних ідей, або якихось засад, принципових рішень тощо зроблено у процесі правотворення фактично на підґрунті вже відомої раніше системи права, але з виголошенням принципово іншого підходу. З таким видом рецепції зустрічаємось, наприклад, коли йдеться про правотворчість у країнах, де панувала соціалістична концепція права, або у країнах, де офіційно заперечується існування «загальнолюдських» цінностей.. В такому випадку запозичення все ж таки відбувається, але офіційно виголошується відмова від «застарілих» принципів. Так, в українській цивілістиці, в цілому, переважають позитивні оцінки явища рецепції римського права. Натомість, ставлення до рецепції римського права у сучасному російському правознавстві є неоднозначним. Поряд із визнанням впливу римського права на законодавство Російської імперії ХІХ - початку ХХ ст.¹ та констатацією подібності правових норм, інститутів римського та сучасного російського цивільному праві Летяев В.А. Рецепция римского права в России ХІХ - начала ХХ в. (историко-правовой аспект).- Автореф.... дис. докт. юрид. наук. - Саратов, 2001.- 44 с. Яковлев В.Н. Древнеримское и современное гражданское право России. Рецепция права: Учеб. пособие, 2-е изд., перераб. и доп. / УдГУ, Ижевск, 2004. Ч.1. - 502 с.; Яковлев В.Н. Древнеримское и современное гражданское право России. Рецепция права: Учеб. пособие, 2-е изд., перераб. и доп. / УдГУ, Ижевск, 2005. Ч.2. - 496 с. (що відзначають і безсторонні дослідники Авенариус М. Римское право в России. Пер. с немецкого Д.Ю. Полдников. - М.: Academia, 2008. - 100 с Новицкая Т.Е. К вопросу о так называемой рецепции римского права в России // Вестник Моск.ун-та. Серия 11. Право. - 2000. - № 3. - С. 121 - 134.), мають місце й критичні, навіть упереджені, оцінки можливості цього явища, надання йому (втім, як рецепції права взагалі) значення результату негативного ідеологічного впливу. Ткаченко С.В. Рецепция права: идеологический компонент: монография. - Самара: СамГАПС, 2006. - 193 с. Тому тут часом має місце латентна рецепція римського права.

Але, попри наявність ґрунтовних наукових розвідок рецепції римського права (особливо, приватного), очевидно, що з точки зору теорії права обмеження дослідження впливу лише однієї правової системи (навіть, такої досконалої, як римське право) на більш пізні - є недостатнім.

Тут варто згадати, що у зв'язку з поширенням явища рецепції римського права в юриспруденції вкоренилася думка про безумовне переважання його над усіма іншими правовими системами тієї доби, про унікальність явища формування римського приватного права, яке з часом стало підґрунтям практично усіх європейських систем права. (Хоча при цьому не заперечується факт запозичення правових рішень іноземного права, що привело врешті решт до створення за допомогою преторів jus gentium, котре стало з часом складовою римського приватного права). Як правило, критично сприймається зафіксоване у Дигестах Юстиніана (1.2.2.4.) свідчення римських джерел про похідний характер першої кодифікації у Римі - Законів ХІІ таблиць: багато хто вважає, що тут йдеться лише про наслідування «моди на грецьке» та про підкріплення власних законів авторитетом еллінського права.¹ І хоча дехто не сумнівається, що децемвіри направили комісію з трьох душ до Греції для вивчення законів Солона, Покровский И. А. История Римского права. - СПБ., 1998. - С.121. Пухан И., Поленак- Акимовская М. Римское право. - М.,1999. - С.21 - 22. але у більшості романісти не враховують «грецький слід», констатуючи, що децемвіри просто «розробили» Закони ХІІ таблиць.

На нашу думку, оцінюючи генезис римського права, варто згадати слушне зауваження С. Л. Утченка про помилковість як приниження самобутності римської культури, так і недооцінки процесу проникнення до останньої елліністичних впливів. При цьому слід звернути увагу на хибність зображення цих впливів як «суто грецьких», оскільки саме при посередництві Греції до Риму проникає культура Сходу. Утченко С. Л. Древний Рим. М., 1969. -С. 218

Врахування особливостей розвитку локальних протоантичних цивілізацій та їхньої взаємодії з античними культурами дає підстави стверджувати, що разом з реципуванням деяких світоглядних, етичних надбань Сходу у добу Античності відбувається і рецепція права, посередником у якій виступає Греція. На нашу думку, це аніскільки не применшує значення досягнень юриспруденції Стародавнього Риму, однак дає можливість справедливо оцінити тенденції розвитку правничих систем Європи. римський право правовий законодавство

Відомо, що уявлення римського суспільства про справедливість, добро та зло, порядність та зловживання тощо були сформовані під впливом етичних положень давньогрецької філософії. За відомим виразом римського поета Горація, греки, взяті у полон, самі полонили переможців. Це сталося тому, що елліністична філософська думка виробила вчення, синтезувала погляди, котрі відповідали не тільки загальним тенденціям розвитку античної цивілізації, але якнайкраще відображали устремління Риму, його сутність на той час. Важливим було те, що стоїки прийшли до космополітизму. Саме у такій якості стоїцизм перейшов у римську філософію.¹ За його допомогою підводилась філософська база під римський ідеал доброго громадянина - vir bonus, а космополітизм стоїків трансформувався у звичну для римлян версію про доцільність та необхідність існування їхньої держави як світової. Асмус Б. Ф. Античная философия. - М., 1976. - С. 454. Утченко С. Л. Политические учения Древнего Рима. III Популярним у Римі було також епікурейство з його доступним вченням про те, що для щастя необхідно бути лише чесним та справедливим, а на цьому підґрунті можна насолоджуватись життям та піклуватись про власну вигоду. Суспільства виникають за ініціативою людей, котрі намагаються забезпечити таким чином самозахист, взаємопоміч, обмін знаннями та послугами. Ґрунтуватись суспільство має на додержанні усіма його членами угоди про те, щоб не завдавати одне одному шкоди та допомагати слабшим. (Лукрецій Кар. Про природу речей. V, ІОІ5 -І027).

Оцінюючи засади римської філософії права з позицій співвідношення їх з тими принципами, що були сформульовані набагато раніше в етиці еллінізму, а ще раніше - в цивілізаціях Близького Сходу, можемо зробити цілком обґрунтований висновок щодо рецепції останніх у праві Риму, що відбувалося у контексті загального Відродження грецької культури. Вони були розвинені й модернізовані стосовно потреб Римської (Пізньої античної) цивілізації, адаптовані до моральності, потреб, ментальності римлян. Під впливом стоїчної філософії римські правники розробляють вчення про jra паШгаІе, погляди епікурейців знайшли відображення у визнанні індивідуалізму та суверенітету особи, як підстави для становлення права приватної власності та деяких інших інститутів позитивного права.

Характерні риси права Стародавнього Риму разом із генезисом його філософії свідчать, що у процесі Грецького Відродження, яке мало місце на рубежі тисячоліть, відбулася й рецепція права, у ході якої Греція виступала не лише як реципієнт, але як ланка, що опосередковувала рецепцію близькосхідного права. Рецепція права відбувалась у різних формах, поміж яких провідну роль відігравало сприйняття філософського підґрунтя, ідей природності прав приватної особи. Разом із тим, мало місце й запозичення деяких принципових правничих рішень, впровадження окремих інститутів, категорій, понять грецького права тощо.

Отже, як на наш погляд, у зв'язку з дослідженням феномену рецепції римського права постають дві проблеми: 1 - «розширення» самого поняття рецепції з виходом за межі рецепції лише і власне римського права; 2) встановлення інших, поряд з рецепцією, форм взаємодії (впливу) правових систем.

Почати розгляд цих питань доцільно з аналізу явища рецепції як поширеного випадку впливу однієї правової системи на інші. Тим більше, що тут маємо достатньо надійний теоретичний підмурок у вигляді згадуваних висновків дослідників рецепції римського права. Крім того, врахуємо появу на пострадянському просторі, де йде активне оновлене осмислення цього поняття, в останнє десятиліття низки спеціальних досліджень поняття та сутності рецепції права, як форми взаємодії правових систем.¹ Так, З.П. Мельник, оцінюючи рецепцію права, як засіб вдосконалення правової системи, вважає, що це однобічний, добровільний процес запозичення, сприйняття і подальшого пристосування до умов певної країни більш розвинутого права, створеного в інший момент часу або в іншій державі, з метою вдосконалення та поліпшення дії власної правової системи. Це складне явище, що містить у собі процеси наступності, сприйняття, повторюваності й запозичення правових форм з інших правових систем в силу їх історичної та культурної однорідності. Тому рецепцію важливо сприймати як закономірний процес перенесення, засвоєння, збереження та використання правовими системами нових елементів. Азнагулова Г.М. Рецепция права как форма взаимодействия национальных правовых систем.: Автореф. дис...канд., Уфа, 2003.; Мельник З. П. Рецепція права як засіб вдосконалення правової системи (теоретико-правовий аспект).: Автореф. дис... канд... наук: 12.00.01 - К., 2009.- 20 с. Мельник З. П.Вказ. твір.- С.6, 10. Виходячи з того, що рецепція права є формою взаємодії національних правових систем, Г. М. Азнагулова характеризує її як процес сприйняття і пристосування до умов якоїсь країни права, виробленого в іншій державі або у попередню історичну епоху, зазначаючи при цьому що рецепція римського права була першою в історії людства формою взаємодії національних правових систем.¹ С. В. Ткаченко наполягає на необхідності врахування ідеологічного чинника, зазначаючи, що рецепцію права слід розглядати не тільки як запозичення правових інститутів, а як запозичення і впровадження ідей, правових інститутів, норм, термінології іноземного права в силу ідеології реципієнта і (або) донора. Азнагулова Г.М. Вказ.твір. // http://www.dissercat.com/content/retseptsiya-prava-kak-forma-vzaimodeistviya- natsionalnykh-pravovykh-sistem. Ткаченко С.В. Правовые реформы в России: проблемы рецепции Западного права. - Самара, 2007.// http://www.allpravo.ru/library/doc108p0/instrum6743/item6766.html

Щоб не перевантажувати статтю посиланнями, припинимо огляд і звернемо увагу на головний недолік згаданих та подібних їм підходів - прагнення максимально розширити поняття рецепції права взагалі.

У зв'язку з цим варто зазначити, що рецепцію права досить часто розглядають у широкому та вузькому значенні стосовно різних галузей правознавства: теорії права, компаративістики, історії держава та права, романістики, міжнародного права тощо Юридическая энциклопедия: Под ред М.Ю.Тихомирова.-М., 1999.-С. 392.; Большой юридический словарь. / Под ред А.Я.Сухарева, В.Д.Зорькина, В.Е. Крутских.- М. 1999.-С.597.. Однак розширення цього поняття здається невиправданим, оскільки це пов'язане з порушенням правила «лезо Окама». На нашу думку, враховуючи коріння терміну «рецепція», виправданим є вживати його саме стосовно випадків «відродження» елементів минулих правових систем у процесі історичного розвитку людства. У такому випадку має йтися не про «взаємодію (тут і далі підкреслено нами - Є. та О. Харитонови) правових систем», а про «наступність права - вплив однієї системи на іншу», що, втім, не применшує значення цього явища для розвитку сучасних правових систем тощо.

Щоб відповісти на питання, які у зв'язку з цим постають, слід торкнутися сутності права, чинників та алгоритму його розвитку (трансформацій), використовуючи при цьому так званий, «цивілізаційний» підхід, суть якого у визнанні вирішальної ролі розвитку цивілізацій (світових та локальних). Світові цивілізації - це етап у історії людства, який характеризується певним рівнем потреб, здібностей, знань, навичок та інтересів людини, технологічним та екологічним способом виробництва, устроєм політичних та суспільних відносин, рівнем розвитку духовного репродукування (відтворення). Зміна світових цивілізацій відображає поступальний рух історичного процесу, саморозвиток людства. Локальні цивілізації виражають культурно - історичні, етичні, етнічні, релігійні, економіко-географічні особливості окремої країни, групи країн, етносів, які пов'язані спільною долею, відображають і віддзеркалюють ритм загально-історичного прогресу, то опиняючись у його епіцентрі, то віддаляючись від нього. Кожна локальна цивілізація має свій почерк, свій ритм, більш або менш синхронізований з ритмом світових цивілізацій.

Цивілізації динамічні утворення еволюційного типу. Точки зору щодо характеру їх розвитку можна, з деякою мірою умовності, об'єднати у дві групи: І) лінійного розвитку, 2) циклічного розвитку.

Перша з них розглядає історію людства (цивілізацій) як поступальний рух від минулого через теперішнє в майбутнє. Попри спроби довести конструктивність такого підходу, Яковец Ю. История цивилизаций.- М., 1995. С.53 - 54. Ясперс К. Смысл и назначение истории.- М., 1991. - С. 32 він не дозволяє дати відповідь на питання про чинники подібності стадій розвитку людства, чинники повторюваності «відроджень», їхній характер та взаємозв'язок, а відтак до звернення до надбань попередніх цивілізацій у галузі культури, мистецтва, права тощо.

Тому більш конструктивною видається концепція циклічного розвитку цивілізацій, яка ґрунтується на припущенні про повторюваність схожих фаз розвитку його культури. Відлуння її відчувається ще у піфагорійському вченні про метапсихос, стоїчному вченні про періодичне руйнування світу вогнем та ін. Однак найбільшої популярності циклічна теорія історичного розвитку досягла після дослідження Освальда Шпенглера, де було сформульовано ідеї повторюваності культурно - історичних типів, споріднених за структурою, та поліциклічності історичного процесу. (Втім, сам Шпенглер віддавав пальму першості Ф. Ніцше, зазначаючи, що той завжди говорив про переоцінку і філософію майбутнього Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории. - Мн., 1998- С. 555. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії. У 2-х т. - Т.1. - К., 1998. - С. 59 та наст.). Пізніше А. Дж. Тойнбі обґрунтував припущення про визначальну роль для історичних розвідок категорій простору-часу та розгляд історичного процесу як викликів історії та відповідей людства, що забезпечує прорив у майбутнє. Цивілізації проходять стадії зародження, розвитку, занепаду, розпаду. Саме при розпаді цивілізацій зростають і стають визначальними їхні контакти у просторі та у часі.

Викладені положення набувають методологічного значення для оцінки наступності правових систем, якщо враховувати місце права у структурі цивілізації, де воно виступає не лише як елемент соціально- політичного устрою, Яковец Ю. История цивилизаций.- М., 1995. С.53 - 54. -С.60 - 69. але й як носій вищих принципів, цінностей цивілізації. Право не лише належить до елементів соціально -політичного устрою, але є також елементом суспільної свідомості, складовою духовного світу людини та її світогляду. Право виникає у невід'ємному зв'язку з релігією; потім набирає усе більшої соціально-політичної ваги, а відтак вимагає філософського та фахового правничого осмислення і обґрунтування; і нарешті - стає елементом суспільної та індивідуальної свідомості у контексті розвитку відповідної цивілізації. А оскільки процес цей є повторюваним, як повторювані цикли цивілізацій, то й відбуваються рецепції права.

Отже, ключовим моментом характеристики рецепції права є розуміння її як частини загального процесу відроджень-контактів між живою цивілізацією та цивілізацією, що пішла в минуле. Об'єктивно вона не може не бути повторюваним явищем, що зумовлено циклічним характером розвитку цивілізацій, повторюванням відроджень -занепадів. Оскільки відродження надбань однієї культури іншою цивілізацією не унікальна подія, а історичний процес, що повторюється, то й рецепція права є явищем повторюваним.

З урахуванням викладеного, рецепція права може бути визначена як його відродження, сприйняття духу, ідей і головних засад та основних положень права попередніх цивілізацій наступними цивілізаціями на певному етапі їх розвитку у контексті загального процесу циклічних відроджень При цьому йдеться не про просте запозичення тексту правових норм, інститутів тощо, а про сприйняття основних категорій, засад, концепцій.

Оскільки історія людства є зміною світових та локальних цивілізацій, що розвиваються в цілому по висхідній спіралі, на кожному «цивілізаційному витку» відбувається рецепція вищих досягнень попередніх цивілізацій. Внаслідок того, що локальні цивілізації виникають, зростають і гинуть у властивих кожній ритмах, відродження відбуваються неодночасно - відповідно до ритму відповідної цивілізації. Тому в якійсь країні рецепція права може бути пізніше або раніше, ніж в інших, але це не означає, що ця спільнота залишається поза межами вказаного процесу.

Рецепцію права слід відрізняти від його реставрації. Рецепція має метою (і є кінцевим результатом) створення на існуючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть, якщо вона відбувається у формі прямого запозичення правових норм, то маємо нову якість, дещо нове, що виникає на новому витку спіралі суспільного розвитку.

Натомість, реставрації переслідує мету відновлення чогось у первісному вигляді, без змін та доповнень, або без таких доповнень, що могли б змінити первісний стан вихідного матеріалу. У певному сенсі реставрація є антитезою рецепції права. Зокрема, спроби реставрації права мали місце у Візантії стосовно законодавства Юстиніана, яке було істотно змінене у 741 р. Еклогою Лева ІІІ, котра разюче відрізнялась від духу і засад римського права. На рубежі ІХ-Х ст. було створене нове зібрання законів - Базиліки, що містило у собі у скороченому вигляді усі частини «Зібрання» Юстиніана. Будучи по суті парафразом Дигест, з'єднаним з коментарями до Кодексу Юстиніана,¹ Базиліки являли собою реставрацію римського права, Липшиц Е. Э. Законодательство и юрипруденция в Византии в IX - XI вв. -Л., 1981. - С. 63 - 79 Тойнбі А. Дж. Вказ. твір.- С.726 - 727 а не його рецепцію. На користь такого висновку свідчить та обставина, що метою упорядників було саме відновлення первісного змісту текстів норм права (хоча і з деякою їх модернізацією). Якщо, скажімо, Юстиніан у своїй діяльності намагався провести евокацію (викликати привид) Римської імперії, то його наступники вже не марили Римом (використовуючи його хіба що як ідеологічну Fata Morgarn,- образ історичної прабатьківщини), переймаючись, передусім, реставрацією цінностей, що вважались вже власне візантійськими, такими, що належать цій культурі. Таким чином, якщо законодавчі потуги Юстиніана І були спробою рецепції у Східноєвропейській цивілізації (Візантії) римського права, то його наступники прагнули реципувати надбання не лише римської, але й східних правових систем. У свою чергу «наступники наступників» прагнули реставрувати «законодавство Юстиніана».

Відзначаючи роль рецепції римського права у вдосконаленні правових систем, забезпеченні за її допомогою наступності права, разом із тим, маємо враховувати, що вона забезпечує зв'язок між правовими системами лише «по вертикалі» (і лише деякою мірою «по горизонталі» при похідних рецепціях).

Отже постає питання про правові явища (засоби), за допомогою яких власне відбувається взаємодія правових систем.

Однією з категорій, яка найперше привертає тут увагу, є «правова акультурація». Щодо її визначення існують різні точки зору. Поширеним є розуміння її як досить складного процесу. При цьому акультурація визначається як процес запозичення і саме запозичення як результат - запозичений об'єкт. Іншими словами акультурація є процесом запозичення, вираженим у засвоєнні інновації групою (індивідом, народом), яка запозичає, та адаптації до неї. ¹ Іноді акультурація розглядається як елемент соціального управління, який найбільш впливає на суспільне життя у галузі законотворчості і правозастосування Юридическая аккультурация и управление профессиональной юридической деятельностью. - Режим доступа: http://advocatkuzmin.ru/articles/107-article25. Кузьмин И.А. Юридическая аккультурация в системе социального управления. - Дис...канд..социолог.наук. Специальность 22.00.08 - Социология управления. - М., 2002..

Досить цікавим здається визначення правової (юридичної) акультурації як відносно самостійного процесу тривалої взаємодії правових систем, що припускає використання (у залежності від культурно-історичних умов) різних за природою і ступенем впливу методів, необхідним результатом котрого є зміна первісної правової культури (або окремих ї елементів) одного або обох суспільств, що увійшли в контакт Абрамов А.Е. Правовая акультурація (на примере Испании в период Римской Республики). - Автореф...дис...к.ю.н. - Специальность 12.00.01. - Владимир,2005. - С. 7-8.. Широко розуміючи правову акультурацію, автор виокремлює такі її форми, як запозичення і рецепція права Абрамов А.Е. Вказ.твір. - С. 14..

Правову акультурацію визначають також як процес взаємного впливу правових систем, з виокремленням при цьому «правового запозичення» як різновиду правової акультурації, що припускає передачу і збереження юридичних елементів без жодних змін Софронова С.А. Правовое наследие и аккультурация в условиях правового прогресса общества. Автореферат дисс. к.ю.н. Н. Новгород, 2000. - С. 23.. Цікавим у цій позиції є визначення співвідношення понять «акультурація» та «рецепція»: універсальним варіантом акультурації визнається рецепція, яка є виключно добровільним, а не силоміць впроваджуваним сприйняттям чужої правової культури. У якості її родової ознаки називають односторонній характер запозичення, що здійснюється виключно з ініціативи реципієнта. Розрізняють також два типи рецепції: 1) реципування по горизонталі - сприйняття правових інститутів в рамках одночасно існуючих ПСО; 2) запозичення по вертикалі, при зміні суспільно-економічної формації, що припускає широке сприйняття різноманітних юридичних явищ Софронова С.А. Вказ.твір.. - С. 27..

Разом із тим, у цій позиції, як на нашу думку, допущене змішування понять. Оскільки рецепція, як зазначалося вище, є сприйняттям наступними правовими системами елементів тих систем, що відійшли в минуле, реципування «по горизонталі» є неможливе за визначенням. Натомість, може йтися про, скажімо, запозичення однієї правової системи у іншої.

Оцінюючи перспективи використання категорії акультурації для формування теорії взаємодії (впливу) правових систем, можна припустити, що найбільш придатним для цього є розуміння правової акультурації як універсального поняття, що характеризує його як щеплення однієї правової системи до іншої¹. Деякі автори, визначаючи правову акультурацію як будь-яке перенесення юридичних форм в інше правове середовище, розрізняють такі форми останньої, як юридична експансія (проводиться насильно) і рецепція (добровільне сприйняття елементів іншої правової системи). При цьому юридична експансія пов'язується з правовими трансплантаціями Карбонье Ж. Юридическая социология. - М., 1986. - С. 199. Тверякова, Е. А. Юридическая экспансия 12.00.01. Нижний Новгород, 2002; Правовая аккультурация как предмет исследования компаративистов и теоретиков права. - Режим доступа: http://estnauki.ru/lekcii-po-pravu/71-teorija- gosudarstva/8963-pravovaja-akkulturacija-kak-predmet-issledovanija-komparativistov-i-teoretikov-prava.html.. У зв'язку з цим варто зазначити, що поняття «правові (юридичні) трансплантації», яке досить давно введено у науковий обіг Watson A. Legal Transplants: An Approach to Comparative Law. Edinburgh: Scottish Academic Press, 1974. 106 p.; Watson A. Evolution of Western Private Law (Expanded Edition). Baltimore, London: Johns Hopkins University Press, 2000. [электронный ресурс ebrary.com]., зазвичай використовується для позначення будь-яких запозичень з інших правових систем (хоча іноді вживається у значенні «один з видів рецепції» Watson A. Legal Transplants: An Approach to Comparative Law. Edinburgh: Scottish Academic Press, 1974. 106 p.). Іншими словами, вони виглядають іноді фактично тотожними поняттю «правова акультурація», іноді рівнозначними поняттю «рецепція» Alan Watson. Legal transplants and european private law.// http://www.ejcl.org/44/art44- 2.html?iframe=true&width=100%&height=100%.

На наш погляд, здається виправданим використовувати в якості найбільш широкого універсального терміно-поняття позначення «правова акультурація», під яким мати на увазі будь-яке запозичення елементів одних правових систем в інші. Можливе також позначення «правові (юридичні) трансплантації» (хоча останнє у вітчизняній традиції має дещо природничо-технічне забарвлення).

Терміно-поняття «рецепція права» достатньо точно характеризує запозичення елементів правових систем минувшини більш пізніми системами.

Що стосується запозичень одна у одної правовими системами, які співіснують у часі (запозичення «по горизонталі»), то, можливо, цей вид акультурації доцільно іменувати «взаємодією (взаємовпливом) правових систем».

Размещено на Allbest.ru