Трансформація поняття injuria у римському праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОНЯТТЯ INJURIA У РИМСЬКОМУ ПРАВІ

право римський приватний injuria

Наталія Войцешина

Феномен римського приватного права, яке пережило епоху свого створення та лягло в основу законодавства багатьох західноєвропейських країн, відіграє значну роль у розумінні сучасного цивільного права. Деліктні зобов'язання або делікти займають чільне місце у процесі вивчення римського права. Серед них варто виділити такий вид позадоговірного правопорушення як injuria, дослідженню розвитку і трансформації якого і присвячена дана стаття. Взагалі, концепт поняття injuria є одним з найбільш вражаючих досягнень римської правової думки. Ще досі, понад дві тисячі років потому, дане поняття існує у тій чи іншій формі в різних правових системах світу.

Актуальність теми дослідження пояснюється тим, що детальне вивчення трансформації поняття injuria дасть можливість з'ясувати динаміку розвитку і напрямки вдосконалення правового регулювання відповідних відносин.

У Стародавньому Римі під терміном Injuria (інюріа) розуміли будь- які неправомірні дії, все, що здійснювалося не по праву - omne quod non jure fit. Поняття мало і більш вузьке, соціальне значення -- особиста образа. Її зміст складали чітко виражені дії однієї особи відносно іншої, які порушували гордість або тілесну недоторканість, чи те й інше одночасно. Римські юристи вважали, що образа здійснюється предметом чи словом; предметом мається на увазі - в ударі рукою, тоді як словом - без руки. Варто зазначити, що за різних етапів розвитку Римської держави поняття injuria і його зміст варіювалися відповідно до соціальних і політичних умов. Так, уперше досліджуване поняття згадується у Законах ХІІ таблиць, які визначають injuria наступним чином: «это посягательство только на телесную неприкосновенность римского гражданина и притом посягательство, выражающееся в определенных, предусмотренных законом действиях, из которых каждое влечет за собою отличные от других последствия»1. Взагалі, питання про первинне значення iniuria належить до ще повністю незрозумілих проблем римського права. Так, Нілз Янсен у своїй книзі «Die Struktur des Haftungsrechts: Geschichte, Theorie und Dogmatik auЯervertraglicher

Ansprьche auf Schadensersatz» зазначає, що дане поняття у Законах ХІІ таблиць використовується в розумінні саме простого нападу без серйозних травм, і, що воно пізніше згадується у більш специфічному значенні образи особистості1. За Законами ХІІ таблиць існувало три види особистої образи:

1. Найважча ступінь -- членоушкодження (membrum ruptum), яке мало наслідком помсту постраджалого - око за око, зуб за зуб (talio), якщо не досягнуто згоди між сторонами^ membrum rupsit ni cum eo pacit talio esto);

2. Другий щабель займали менш важкі ушкодження (os fractum), які уже несуть за собою лише обов 'язок заплатити потерпілому штраф у розмірі 300 асів, якщо потерпілий-вільна людина, і у розмірі 150 асів, якщо дане ушкодження вчинене рабу;

3. Наступною була найлегша injuria -- нанесення побоїв (без поранень), образливих ударів і т.д. (verberatio, pulsatio), за які той хто наніс їх повинен був заплатити штраф у розмірі 25 асів.

Отже, відповідно до Законів ХІІ таблиць injuria охоплює лише посягання на тілесну недоторканість, які мали наслідком обов'язок сплатити одноразовий штраф у певному розмірі.

Однак, з часом стало зрозуміло, що така форма відшкодування була недостатня, оскільки номінальна вартість штрафів залишалася незмінною, а інфляція знецінювала гроші. Так, у Книзі ІІІ (с. 223) своїх Інституцій Гай зазначає: «Эти денежные наказания казались в те времена (авт. у часи Законів ХІІ таблиць) достаточными ввиду большой бедности жителів». Крім того, формальна оцінка не могла взяти до уваги всі суб'єктивні моменти нанесеної образи. Варто звернути увагу, що у часи преторського права і надалі поняття injuria розширило свій зміст, включивши в нього честь, гідність, сімейні відносини та інші нематеріальні блага. Передумовою, яка трансформувала поняття інюріа в римському суспільстві можна вважати подію, про яку свідчив римський юрист Цельз у ІІ ст. н.е. Згадується про чоловіка, на ім'я Верацій, який, за словами Цельза, «за удовольствие считал» ходити вулицями і давати ляпаси прохожим. За ним йшов раб з мішком грошей і тут же виплачував кожному потерпілому по 25 асів. Римські претори, тобто магістрати, які займались правотворчістю, досить швидко відреагували на цю ситуацію. Даний випадок і спричинив видання преторського едикту, який з ІІ ст. до н.е. змінив порядок призначення штрафу за injuria. Було введено нове Nils Jansen, Die Struktur des Haftungsrechts: Geschichte, Theorie und Dogmatik auЯervertraglicher Ansprьche auf Schadensersatz, Mohr Siebeck, 2003 - s. 210 правило, за яким з'являвся оціночний збиток даного делікту, тобто кожна особа мала змогу самостійно вирішити на скільки ж його образили. Так з'являється штраф за нанесений моральний збиток та оцінка морального збитку. З'являється actio injuriarum aestimatoria, за яким розмір штрафу, при наявності injuria atrox, у кожному окремому випадку коригувався претором, а в інших випадках вирішувався суддею in iudicio: «Претор позволяет нам самим оценивать обиду, и судья присуждает такую сумму, на которую мы оцениваем обиду или меньше согласно своему усмотрению»1. Разом з тим, «Atrox (ущерб) оценивается сообразно действию, месту или лицу», тобто зверталась увага на кваліфікацію образи (тяжкої чи менш важкої), на яку стала впливати не тільки вчинена шкода, але й місце нанесення шкоди (наприклад, при скупченні людей) і характер шкоди.

Крім того, претори стали практикувати певні розміри штрафів на свій розсуд в залежності від характеру особистої образи. Так, поняттям особистої образи стало охоплюватися не лише будь -яка образа дією, але і все, що принижує гідність, сімейні відносини, зневажливе ставлення до іншої особи.

Найбільш широка характеристика інюріа подана в Інституціях Гая. «Injuria совершается не только тогда, когда кто-нибудь, например, кулаком или палками будет бит или даже высечен, но и когда кого -либо бесчестят, например тем, что один объявляет о продаже имущества другого лица как будто должника, зная, что тот ему ничего не должен, или тем, что напишут и обнародуют книжку или стихотворение с целью обесславить лицо, или тем, что ухаживают постоянно за матерью семейства или отроком, наконец -- многими другими способами.

По-видимому, мы терпим injuria, не только нам самим нанесенную, но и нашим подвластным детям, нашим женам, хотя бы они и не находились в нашей супружеской власти, следовательно, если ты нанесешь injuria моей дочери, выданной замуж за Тация, то иск об injuria может быть возбужден против тебя не только от имени дочери, но также от моего имени, как и от имени Іация» .

Крім того, Г ай розширив рамки поняття injuria.

«Собственно говоря, лично рабу не наносится никакой injuria, но через него почитается оскорбленным господин его, впрочем не таким Гай. Институции / Пер. с латинского Ф. Дыдынского / Под. ред. В.А. Савельева, Л.Л. Кофанова. - М.: Юристъ, 1997. - С. 224. Гай. Институции / Пер. с латинского Ф. Дыдынского / Под. ред. В.А. Савельева, Л.Л. Кофанова. - М.: Юристъ, 1997. -С. 220-221. образом, как через оскорбление детей и жены, но только в том случае, когда действия столь важны и жестоки, что явно относятся к оскорблению чести господина, если кто, например, высечет чужого раба»1.

У даному контексті варто звернути увагу, що у Стародавньому Римі раб настільки крайня істота, у нього є так мало гідності вільної людини, що не існує нічого, щоб допускало образу чи injuria. Такою була відправна точка римського права. Для раба injuria не могло існувати. Тому, можна стверджувати, що Інституції Гая у порівнянні із Законами ХІІ таблиць обмежили правове становище раба, оскільки за вчинення менш важких ушкоджень (os fractum) рабу, винний повинен був сплатити штраф потерпілому у розмірі 150 асів.

Однак, все ж існувало два способи за якими injuria «вчинялася» для раба. По-перше, він міг бути покалічений або втратити зір, і тому ставав менш корисним в якості робітника. Іншими словами, раб повинен був страждати від такої ж шкоди, як і будь-які види майна - втрати цінності і користі. Однак й інші види травми могли бути вчинені:«...когда кто нанес вред непосредственно своим телесным воздействием, и потому в случае нанесения вреда другим каким -либо образом даются аналогичные иски, если кто, например, запер чужого раба или скот, чтобы он погиб от голода, или будет гнать вьючный скот так сильно, что он издохнет; равным образом, если кто уговорит чужого раба влезть на дерево или спуститься в колодец, и раб, влезая или спускаясь, убьется до смерти или повредит какую-либо часть тела. А уж, конечно, если кто с моста или с берега сбросит чужого раба в реку и тот погибнет, то без труда можно понять, что он причинил вред путем телесного прикосновения, т.е. тем, что сбросил раба»2. Для хазяїнів було справою честі карати тих, хто напав чи образив їх рабів. Таким чином, раба можна розглянути як посередника через якого образа може бути передана його господареві. Тому шкода нанесена рабу автоматично вважається образою його хазяїна.

«Injuria почитается тяжкою или по действию, если кто, например, кем-либо ранен... injuria нанесена в театре или на площади, или по личности, если, например, потерпит injuria магистрат, или когда injuria будет нанесена сенатору простым человеком (низкого Гай. Институции / Пер. с латинского Ф. Дыдынского / Под. ред. В.А. Савельева, Л.Л. Кофанова. 1997. - С. 222 Гай. Институции / Пер. с латинского Ф. Дыдынского / Под. ред. В.А. Савельева, Л.Л. Кофанова. происхождения)» .

Варто зазначити, що у випадку вчинення injuria було досить важливе індивідуальне оформлення правової вимоги до винуватця вчинення делікту. «Нельзя считать претерпевшим того, кто однажды согласился с подобным действием»2. Тобто, якщо особа хоча б одного разу не пред'явила позов з приводу конкретної образи, то вона втрачала право в майбутньому пред'являти будь-кому позов через аналогічні дії.

У Дигестах Юстиніана відводиться велика роль особистій образі, правове регулювання якої обґрунтовують багато римських юристів і правотворців, роботи яких зібрані у даному Кодексі. Так, наприклад, «У Юлиана приводится такой случай: обучавшийся у сапожника мальчик, свободнорожденный сын семейства, плохо выполнял то, что показывал ему сапожник, и за это сапожник ударил мальчика колодкой по голове и выбил ему глаз. Юлиан говорит, что здесь не может быть предъявлен иск об обиде, так как сапожник ударил не для того, чтобы нанести обиду, а в целях напоминания (об обязанностях ученика) и в целях обучения; Павел в 22-й книге «Комментариев к эдикту», ибо излишняя свирепость наставника вменяется ему в вину» .

Звернувши увагу на lex Aquilia варто зазначити, що у першому розділі даного закону occidere injuria використовується у понятті «вбивати навмисно». Даний делікт повинен розумітися у рамках архаїчної структури римської патріархальної сім'ї: кожна дія, спрямована проти persona alieni iuris чи res під владою батька, спричиняла образу гідності хазяїна будинку.

Подальший розвиток відповідальності за iniuria полягав у тому, що виданий під час диктатури Сулли у 82 р. до н. е. закон lex Cornelia de iniuriis перетворив на delicta publica окремі види фізичних посягань на особистість: pulsare, verberare, vi domum introire. Тобто у даному документі в якості трьох видів iniuria перераховувалися нанесення побоїв, побиття і насильницьке вторгнення в чужий дім. У разі вчинення кожного з трьох перерахованих правопорушень потерпілий мав право вибирати - чи подавати йому приватно-правовий позов про образу, вимагаючи виплати йому оціночну компенсацію понесеної ним шкоди, або йти до суду з кримінальних обвинуваченням, просячи, тим самим, у держави Гай. Институции / Пер. с латинского Ф. Дыдынского / Под. ред. В.А. Савельева, Л.Л. Кофанова. - М.: Юристъ, 1997. - С. 225. Гай. Институции / Пер. с латинского Ф. Дыдынского / Под. ред. В.А. Савельева, Л.Л. Кофанова. - М.: Юристъ, 1997. Дигесты Юстиниана. Книга девятая, 395. Режим доступу: http://digestaiust.narod.ru/ захисту для себе і покарання для кривдника.

Дослідник даних питань Бакланд вказує на факт існування кримінальних засобів injuria у великій кількості справ подальшого часу. У часи Римської імперії extraordinarium iudicium для визначення покарання було завжди доступною альтернативою і використовувалось, коли обвинувачений був бідний й іноді у деяких справах особливої образи \ Імператорське законодавство розповсюдило кримінальну відповідальність й на інші види injuria, і врешті-решт надала потерпілому право вибору між actio injuriarum aestimatoria і кримінальним переслідуванням у всіх випадках injuria. Це останнє, за свідченням Гермогеніана і закріпилося як звичайний наслідок injuria.

Однак, у пізньому Римі ситуація знову дещо змінюється. Республіка змінюється Імперією, а Імперія з часом проходить через епоху солдатських переворотів, стає гранично бюрократизованим суспільством - все одно ще не державою сучасного типу, але вже набагато ближче до неї, ніж до Римської Республіки. Тому саме це, на думку відомого дослідника цих питань Олександра Марея2, і слугувало тим фактом, що injuria як замах на правовий статус конкретної людини втрачає певною мірою свій сенс. Люди з громадян стають підданими. У підданих прав набагато менше, а особистих прав, зрозуміло, ще менше. Injuria в основному починає застосовуватись до образи посадових осіб та чиновників різного рангу. Дану думку дослідник підтверджує у своїй роботі «Понятие iniuria в постклассическом римском праве» наступним чином: «В рассматриваемой же в настоящий момент интерпретации к конституции императоров Аркадия и Гонория вторжение в частный дом квалифицируется как отдельный преступный состав, а не как часть iniuria. Представляется, что этот факт может свидетельствовать, хотя и косвенно, о размывании к концу V в. целостной концепции iniuria, сложившейся у юристов классического периода»3.

Більше того, у Кодексі Феодосія вказано на дещо «новий» контекст у якому вживається iniuria, а саме дане поняття було використане для позначення неправедної віри, а точніше - єресі або дій єретиків, спрямованих на утиск служителів і прихильників істинної віри римського обряду. W. W. Buckland. A Text-Book of Roman Law: From Augustus to Justinian, Cambridge University Press, Dec 3, 2007 - p. 592. Марей А. В. Понятие iniuria в постклассическом римском праве // Вестник Российского государственного гуманитарного университета. Серия: История / Studia classica et mediaevalia. 2011. Т. 14. С. 228-265 Марей А. В. Понятие iniuria в постклассическом римском праве // Вестник Российского государственного гуманитарного университета. Серия: История / Studia classica et mediaevalia. 2011. Т. 14. С. 228-265

118

Отже, дослідивши основні етапи і тенденції трансформації поняття injuria у римському праві, варто вказати на зміну розуміння даного терміну на різних етапах існування Римської держави. Injuria варіювався від будь-яких неправомірних дій (все, що здійснювалося не по праву) і особистої образи у часи Законів ХІІ таблиць до вагомого розширення поняття - все, що принижує гідність, сімейні відносини, зневажливе ставлення до іншої особи в Інституціях Гая. Натомість було досліджено трансформацію injuria у наступні види: pulsare, verberare, vi domum introire; та розповсюдження кримінальної відповідальності у разі вчинення даного делікту за правління Сулли. Тоді як у пізньому Римі поняття інюріа втрачає певною мірою свій зміст, так як починає застосовуватись до образи посадових осіб та чиновників різного рангу.

Проаналізувавши еволюцію даного терміну, потрібно наголосити на винятковості даного концепту римського приватного права, який і досі відіграє значну роль у функціонуванні цивільно-правових відносин різних правих систем світу.

Размещено на Allbest.ru