Безтілесні речі у римському та сучасному приватному праві

Проте у римському праві існує ряд положень та норм, що взагалі не були сприйняті наступними епохами. Манципні та неманципні речі, легісакційний та формулярні процеси, батьківська влада (patria potestas) є притаманним, насамперед, римському праву. Водночас, римські юристи виробили ряд правових категорій щодо яких і наразі тривають активні дискусії та наукові спори. До таких неоднозначних положень римської юриспруденції, безсумнівно, належить конструкція "безтілесних речей" (res corporales).

Відомості про безтілесні речи в римських першоджерелах практично вичерпуються фрагментом Інституцій Гая. Відомий римській юрист Гай зазначав, що безтілесні - це ті речі, які не можуть бути відчутні; до таких належать ті, що визначаються правом, наприклад, спадщина, узуфрукт, зобов'язання, укладені будь -яким способом. І не важливо те, що у спадщину включаються тілесні речі, бо і плоди, які збираються з землі, являються тілесними, а також і те, що нам належить з якого-небудь зобов'язанням, здебільшого є тілесною річчю, як земля, раб, гроші - тому що саме право спадкування, і право користування і отримання плодів, і саме право із зобов'язання являється безтілесним. Права містких та сільських маєтків належать до цієї ж категорії.1 (Incorporales quae tangi possunt, qualia sunt ea quae iure consistant, sicut hereditas ususfructus obligationes quoquo modo contractae. Nec ad rem pertinentur, et fructus qui ex fundo percipiuntur corporales sunt, et quod ex aliqua obligation nobis debetur id plerumque corporate est, veluti fundus homo pecunia; пат ipsum ius successionis et ipsum ius utendi, fruendi et ipsum, ius obligationis incorporate est. Eodem numero sunt iura praediorum urbanorum et rusticorum... Gai.2.14). Цей фрагмент практично дослівно перенесено в Дигести \

Позиції вчених - романістів щодо трактування зазначеного положення давньоримського юриста Гая досить відрізняються від відкритого не сприйняття концепції безтілесних речей до її розуміння як універсальної правової категорії, що охоплює всі види прав та нематеріальних об'єктів.

На початку ХХ ст. відомий російській цивіліст Ю.С. Гамбаров зазначав, що сама назва "тілесна річ "представляє собою плеоназм, так як будь-яка річ тілесна вже в силу свого поняття, а назва " безтілесна річ" містить в собі внутрішнє протиріччя, оскільки безтілесністю виключається саме поняття речі. Про відмінність між тілесними і безтілесними речами можна ще говорити стосовно об'єктів права в цілому, але для вчення про речі воно не має жодного значення. Ця відмінність зрівнює те, що не повинно бути урівнено, і призводить до метафізичних побудов Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов. Под общей редакцией д.ю.н., проф., В.С. Нерсесянца. - 2-е изд., изм. и доп. - М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999 - 784 с. Гамбаров Ю.С. Гражданское право. Общая часть. - М.: Зерцало (в серии "Русское юридическое наследие"), 2003. - 816 с..

На думку Д.Д. Грімма не можна розглядати римське поділ речей на res corporales і res incorporales як поділ об'єктів права. Проте цей поділ має цілком визначений сенс, якщо розглядати res corporales і incorporales як складові частини майна: потрібно тільки виходити не з суто наукового, а з повсякденного уявлення про майно... На побутовому рівні право власності постійно змішується зі своїм об'єктом, ототожнюється з ним; ніхто не говорить: на цю книгу я маю право власності, а всі говорять: це моя книга Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права. Под ред.: Томсинов В.А. М.: Издательство "Зерцало" (в серии "Русское юридическое наследие"), 2003. - 496 с..

Негативно сприймав концепцію безтілесних речей К.П. Побєдоносцева, який наголошував, що приклад римського законодавства навряд чи заслуговує наслідування, бо римський поділ саме по собі не має юридичної визначеності і не практичною потребою викликаний, а заснований, скоріш за все, на неточному вживанні термінів, перенесених з просторіччя у сферу юридичних відносин Победоносцев К.П. Курс гражданского права. В трех частях. М.: "Статут" (в серии "Классика российской цивилистики"), 2002. Первая часть: Вотчинные права..

В.М. Хвостов, трактуючи положення про безтілесні речі у цьому аспекті відзначав: Гай класифікує..., не речі, а права, які входять до складу майна, і хоче сказати наступне. Деякі з суб'єктивних цивільних прав надають суб'єкту повне панування над річчю; говорячи про таке право, ми можемо прямо назвати його об'єкт - тілесну річ; інші ж суб'єктивні права - або мають об'єктом щось не тілесне, або ж надають суб'єкту неповне панування над тілесною річчю. Першого роду права, тобто права власності, Гай ототожнює з їх об'єктом і називає res corporales, а другі, на противагу першим, він називає res incorporais. Таким чином, слово res вживається Гаєм, по суті, не в сенсі речі, а в сенсі права \

Один із найбільш відомих дореволюційних романістів С.А. Муромцев також вказував, що у Гая є поділи, які засновані на непорозуміннях, на співставленні ознак, помилково прийнятих за однорідніХвостов В.М. Система римского права. Учебник. Вступ. ст.: Суханов Е.А., Томсинов В.А. - М.: Спарк, 1996. - 522c. Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима. Отв. ред.: Рудоквас А.Д.; Науч. ред.: Ем В.С. - М.: Статут (в серии: "Классика российской цивилистики"), 2003. - 685 c.. Таким є поділ речей на тілесні і на безтілесні. В цьому поділі за безтілесні речі прийнято те, що насправді становлять відносини, права. Саме сервітути називалися безтілесними "речами", але така помилка могла бути результативною в практичному сенсі, сприяючи тому, що для встановлення сервітутів не вимагалося ні манципації, ні традиції речі, а було достатнім лише однієї простої угоди сторін.

Як слушно вказував Г.Ф. Дормидонтов римський поділ речей на тілесні і безтілесні, з виключенням з останніх права власності, дуже турбував європейських юристів, які не могли пояснити, яким чином можна було віднести право власності до res corporales, та звинувачували римських юристів у непослідовності, змішанні понять, невмінні відрізнити саме право власності від його об'єкта. Всі ці вимоги були б справедливі, якби йшла мова про логічний підрозділ всіх речей (rerum) або предметів нашого судження, якби під res римські юристи розуміли будь-який предмет який підлягає як нашим зовнішнім відчуттям, так і осягаються тільки розумом... Юристи мають на увазі тільки речі в сенсі об'єктів майнового права... У цьому сенсі вони абсолютно послідовні, коли говорять, що до складу майна входять, по-перше, res corparales, тілесні речі, що належать особі на праві власності, і, по-друге, безтілесні речі - майнові права, за винятком права власності, яке вже позначено його об'єктом і входить до першої рубрики.

У такому значенні ототожнення права власності з його об'єктом зовсім не являє, очевидно, особливості римського права, a становить саме природне розуміння" Дормидонтов Г.Ф. Система римского права. Общая часть. - Казань, 1910. - [Электронный ресурс] - режим доступа -http://www.allpravo.ru/library/doc2527p/instrum4145/item4223.html.

50. безтілесний право римський

Сучасний відомий романіст Д.В. Дождев також наголошує на практичному значенні поділу речей на тілесні та безтілесні - спеціальний аспект вчення про безтілесні речі полягає в тому, що навіть права можуть вважатися об'єктом володіння. Класифікація функціонально визначених прав на речі - як узуфрукт, сервітути - серед res incorporales відображає особливість підходу римської правової думки до таких явищ вважаючи, наприклад, узуфрукт res, об'єктом, римляни могли говорити про його належність особі за парадигмою "meum esse", так само як власнику належить тілесна річ в її функціональній цілісності, а також про володіння узуфруктом - quasi possesio (що відображало повноваження узуфруктарія на поссесорні інтердикти) 1.

Таким чином, вчені-романісти наголошуючи на недосконалості римського поділу речей на тілесні і безтілесні, останні, з яких загалом не мають жодного стосунку до речей, оскільки річчю є завжди матеріальний об'єкт, водночас, трактували природу res incorporales як прав, які, безумовно, не мають матеріального субстрату, проте також входять до категорії майна, що може переходити у порядку спадкування та на підставі інших цивільно-правових правочинів.

Розгляд положень Гая про безтілесні речі та їх тлумачення сучасними та дореволюційними романістами дозволяє підкреслити ряд аспектів.

По-перше, під категорією "безтілесних речей" давньоримські юристи розуміли, насамперед, не речі в їх звичайному матеріальному сенсі, а майнові права, що виникають з приводу речей, за винятком права власності. Останнє римські юристи не відокремлювали від його об'єкта, а тому відносили до групи тілесних речей.

Це положення не викликає дискусій і серед сучасних прихильників концепції "безлітесних речей". Зокрема, Д.В. Мурзін Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов. Под общей редакцией д.ю.н., проф., В.С. Нерсесянца. - 2-е изд., изм. и доп. - М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999 - 784 с. Мурзин Д.В. Бестелесные вещи. // Цивилистические запски: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 3. К 80-летию С.С. Алексеева. - М.: "Статут"; Екатеренбург: Иснтитут чстного права, 2004. - 462 с. з посиланням на підручник І.Б. Новицького та І.С. Перетерского наголошує, що насамперед, треба відзначити - абсолютно безперечним є тлумачення, згідно з яким доводиться визнати, що, розділяючи речі на тілесні і безтілесні, Гай розуміє під останніми не речі, в сенсі предметів зовнішнього світу, а саме права Римское частное право. / Под ред. И.Б. Новицкого и И.С. Перетерского. М.: "Юристъ", 1996 - 314 с..

Відомий вітчизняний романіст О.А. Підопригора також вказував на цю обставину: "наявні джерела підтверджують, що до безтілесних речей римляни відносили не речі в значенш предметів матеріального світу, а саме права" \ Тому позиція щодо розуміння римською юриспруденцією як безтілесних речей, насамперед, майнових прав не викликає суттєвого заперечення серед науковців.

По-друге, метою поділу речей на тілесні та безтілесні була потреба обґрунтувати особливі способи передачі прав на "безтілесні речі", відмінні від передачі права власності на матеріальні речі (res corporales). У римському праві передача права власності відбувалася на підставі особливої процедури вручення набувачеві речі (traditio), якій мала передувати домовленість сторін. Передача майнових прав (безтілесних речей) відбувалося на підставі домовленості суб'єктів, яку не потрібно було додатково підтверджувати зазначеною процедурою. Так, для виникнення права на сервітут достатньо було угоди між його власником та набувачем Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник: Вид. 3 -є, перероб. та доп. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2001. - 440 с. Муромцев С.А. Гражданское право Древнего Рима. Отв. ред.: Рудоквас А.Д.; Науч. ред.: Ем В.С. - М.: Статут (в серии: "Классика российской цивилистики"), 2003. - 685 c.. Дождев Д.В. також наголошує, що набуття сервітутів здійснювалося за допомогою актів з реальним ефектом: mancipatio (для сервітутів сільських маєтків) і in iure cession (і для сільських, і для міських). Tradictio для цієї цілі не застосовувалася, оскільки сервітути вважалися res incorporales Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов. Под общей редакцией д.ю.н., проф., В.С. Нерсесянца. - 2-е изд., изм. и доп. - М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999 - 784 с..

Тому зазначений поділ речей мав важливе практичне значення - передача безтілесних речей відбувалася за процедурою передачі прав (in iure cession), а не за процедурою відчуження матеріальних речей (tradictio).

По-третє, поділ Гаєм речей на тілесні та безтілесні базувався та відображав положення домінуючої у ті часи філософській концепції виокремлення світу речей та світу ідей.

Відомий грецький філософ Платон вважав, що справжні цінності буття утворюють особливий позафізичний світ - Гіперуранію. Цей світ складають безтілесні прообрази, зразки, проекти, ідеї, ейдоси речей, тварин, людей, чеснот та цінностей. Ейдоси (ідеї) ніким і нічим не народжені, існують вічно, вони незмінні й непорушні. Позірний світ, доступний почуттям, утворюється при втіленні ейдосів у хаотичній, плинній змінній хорі (матерії). Світ, який ми знаємо - це лише тіні світу еидосів.

На думку Дождева Д.В. це поділ речей виходить з філософських побудов, представленим у Цицерона, який слідом за своїми грецькими вчителями розрізняв речі, які існують (res quae sunt), і речі, які мисляться (res quae intelleguntur), тобто матеріальні предмети і абстрактні поняття http://uk.wikipedia.org/wiki/Платон. Дождев Д.В. Римское частное право. Учебник для вузов. Под общей редакцией д.ю.н., проф., В.С. Нерсесянца. - 2-е изд., изм. и доп. - М.: НОРМА-ИНФРА М, 1999 - 784 с..

Тобто, поділ речей на тілесні та безтілесні є відображенням в юриспруденції основних світоглядних принципів античної філософії - платонівської концепції про світ речей (матеріальний світ) і світ ідей (Гіперуранію) - тому, закономірно, що такий поділ набув поширення серед римських юристів, а у подальшому був закріплений у Дігестах.

Цими факторами, мабуть, зумовлюється та обставина, що хоча поділ речей на тілесні та безтілесні у римському праві трактується романістами дискусійно, а подекуди, навіть, скептично, проте такий поділ мав ґрунтовні теоретичні передумови та важливе практичне значення.

У сучасній цивілістичній науці до категорії "безтілесної речі" спостерігається неоднозначне ставлення. Окремі вчені загалом негативно оцінюють застосування цієї дефініції для характеристики цивільно - правових явищ та процесів. Зокрема, М.К. Сулєйменов ставиться до "безтілесних речей" скептично: невірними є твердження про наявність так званих безтілесних речей. У даному випадку відбувається змішування з поняттям "майно", яке ширше, ніж поняття "річ", і включає в себе, крім речей, ще й зобов'язальні права. Тому якщо на готівкові кошти у суб'єкта виникає право власності, то на безготівкові гроші, що знаходяться в банківському обороті, - зобов'язальне право вимоги Цит. по Братусь Д. Институт "бестелесных вещей" в гражданском праве.// Юрист. - 2004. - № 2. [Электронный ресурс] - режим доступа -http://www.law.edu.ru/doc/document.asp?docid=1236166..

Інші науковці вважають за можливим використання категорії "безтілесних речей", у тому числі для формування правового режиму окремих об'єктів цивільних прав. Так, С.С. Алексєєв, обговорюючи нові прийоми регулювання приватної сфери в умовах сучасної економіки, зазначає, що всупереч думкам ряду дослідників, які сповістили про" кінець " класичного цивільного права, зазначені зміни знаходять цілком задовільне пояснення у фундаментальних цивільно - правових категоріях, наприклад, в понятті безтілесної речі, виробленому ще в римській юриспруденції. Та й подальший розвиток категоріального апарату цивільного права на такій основі - перспектива цілком виправдана, конструктивна, очікувана \

У цьому сенсі можна виокремити два підходи до визначення категорії "безтілесної речі". По-перше, концепція, згідно якої під "безтілесним майном" розуміються майнові права, які тільки формально віднесені до речей, хоча насправді не являються матеріальними речам. На думку її прихильників в основі такого підходу є практична доцільність, потреба в уніфікації правового режиму різнорідних об'єктів цивільних прав, хоча такий підхід не відображає суть самих явищ.

Згідно позиції представників цього підходу під "безтілесними речами" найчастіше розуміються права, що мають вартість і грошову оцінку. У цьому випадку "безтілесні речі" зводяться до майнових прав, певним чином формалізованих і названих " речами".

Зокрема, К.І. Скловський вважає, що коли права вимоги розглядаються як об'єкти права (безтілесні речі - res incorporales), стає можливим застосовувати до цих прав, вважаючи їх за речі, режим речового права; цей прийом визнається іноді ефективним, а з точки зору юридичної техніки - зручним Алексеев С.С. Гражданское право в современную эпоху. // Алексеев С.С. Избранное. - М.:Статут, 2003 - 480 с. Скловский К.И. Собственность в гражданском праве. Учебно-практическое пособие. М.: Изд-во "Дело", 2000 - 512 с. Юлдашбаева ЛР.Правовое регулирование оборота эмиссионных ценных бумаг (акций, облигаций). М.: Статут, 1999..

Так, на думку Л.Р. Юлдашбаєвої фактично широке розуміння речей (що включає безтілесні речі) в римському праві є аналогом поняття майна, що включає як речі, так і майнові права, тому розподіл речей на тілесні і безтілесні не вносить нічого нового і повторює вже наявне поділ на речі (предмети матеріального світу) та інше майно, в тому числі права з М.І. Брагінський на підставі всебічного аналізу російської та зарубіжної доктрини вказує, що зазначене обставина - право власності має об'єктом не тільки речі, але і права - набула широкого визнання Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положения. М. "Статут", 1997. - 682 с..

Прихильником ідеї безтілесного майна є також Р. Саватье, який висловив думку, що з моменту, коли виникає можливість продажу права, це право стає річчю (безтілесною, зрозуміло) Саватье Р. Теория обязательств. М.: "Прогресс", 1972. - 440 с..

В цілому, зазначена концепція відповідає уявленням давньоримських юристів про безтілесні речі, під якими розумілися, насамперед, майнові права. Вона знаходить своє законодавче закріплення також у ряді норм Цивільного кодексу України. Хоча ЦК України не містить категорію "безтілесної речі", а річ визначає як предмет матеріального світу щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України), законодавством допускається можливість часті майнових прав у цивільному обороті.

Так, згідно ч. ст.656 ЦК України предметом договору купівлі - продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому можуть бути також предметом договору дарування майнові права (ч. 2 ст. 718 ЦК України).

Предметом договору найму, є насамперед, неспоживна річ, яка визначена індивідуальними знаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні, проте ч.2 ст. 760 ЦК України відносить до предмету цього договору також майнові права.

Згідно позиції представників іншої - широкої концепції розуміння сутності безтілесних речей - цією категорією охоплюються не лише майнові права, але і будь-які об'єкти, які представляють собою "ідеальний" нематеріалізований об'єкт.

На думку Д.В. Мурзіна ця концепція означає відхід від класичної концепції речових прав, викликаний новими явищами в економіці, коли операції з майновими правами відтісняють на другий план операції з реальними речами. Однак в силу певної консервативності і статичності права, відповідно до цивільно- правової доктрини, щодо безтілесних речей (по суті, прав, що мають нематеріальний характер) діють деякі умови обігу, властиві для матеріальних, "тілесних" об'єктів права власності \

Ю.С. Гамбаров ще на початку ХХ ст. писав, що європейська юриспруденція створює нову, відмінну від римської, категорію безтілесних речей, що охоплює собою "всі блага, які не мають тілесного буття, але захищаються об'єктивним правом. Це - не більш як фікція речі для таких об'єктів права, які, не володіючи властивостями речі, тим не менш, прирівнюються до цієї останньої. Звідси не випливає, однак, що " безтілесна річ" є фіктивна як об'єкт права: вона фіктивна як річ, але існує, як відмінний від речі і постійно зростаючий у своєму значенні об'єкт права. Сюди належать, головним чином так звані "нематеріальні блага", Мурзин Д.В. Бестелесные вещи. // Цивилистические запски: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 3. К 80-летию С.С. Алексеева. - М.: "Статут"; Екатеренбург: Иснтитут чстного права, 2004. - 462 с. тобто наукові, художні, промислові та інші духовні продукти нашої діяльності, які, проявляючись зовні, отримують відому самостійність і майнову цінність, що надають їм здатності бути предметом права і юридичного захисту - якщо не того ж змісту, як захист тілесних речей, то у близькій до неї формі абсолютних позовів, що діють проти всіх і кожного. Ця обставина і дає привід до перенесення на юридичні відносини в "нематеріальних благах" положень, визнаних для юридичних відносин в тілесних речах \

На думку Д.Братуся розуміння під "безтілесними речами" лише майнових прав безпідставно звужує рамки потенційних об'єктів цивільних прав. Наприклад, такі види "специфічних" об'єктів, як енергія та майновий комплекс підприємства не відповідають заданим рамкам "безтілесні речі - майнові права". Хоча і являють собою яскраві зразки конструювання нематеріальних речей у цивільному праві .

Прихильники широкої концепції "безтілесної речі" також наголошують, що слід з граничною ясністю заявити, що застосування категорії "безтілесної речі" є, звичайно, тільки юридико - технічним прийомом, що дозволяє поширити на нематеріальне майно найбільш принципові положення права власності. Дематеріалізовані об'єкти займають своє місце в системі цивільного права в парі "речові - зобов'язальні" правовідносини Гамбаров Ю.С. Гражданское право. Общая часть. - М.: Зерцало (в серии "Русское юридическое наследие"), 2003. - 816 c. Цит. по Братусь Д. Институт "бестелесных вещей" в гражданском праве.// Юрист. - 2004. - № 2. [Электронный ресурс] - режим доступа -http://www.law.edu.ru/doc/document.asp?docid=1236166. Мурзин Д.В. Бестелесные вещи. // Цивилистические запски: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 3. К 80-летию С.С. Алексеева. - М.: "Статут"; Екатеренбург: Иснтитут чстного права, 2004. - 462 с.

56.

По суті представниками зазначеного підходу здійснюється розмивання римської конструкції "безтілесної речі". Правовий режим безтілесної речі пропонується поширити не лише на майнові права як об'єкти цивільного обороту, але і на інші види об'єктів, які мають нематеріальну природу - енергію, інформацію, результати інтелектуальної, творчої діяльності тощо.

Підставою обґрунтування зазначеного "оречевлення" нематеріальних благ через конструкцію безтілесної речі є необхідність законодавчого регулювання таких відносин, не за рахунок формування нового законодавства, які б адекватно регульовано відносини з приводу інтелектуальної власності чи інформації, а шляхом застосування інструментарію речового права. Так, Д.В. Мурзін підкреслює, що до того моменту, як правовідносини з приводу багатьох сучасних нематеріальних об'єктів будуть врегульовані законодавчо (а таке регулювання, можна припустити, все одно буде відставати від суспільних потреб), тільки принципове визнання цих об'єктів об'єктами права власності здатне забезпечити їх власникам адекватний і надійний захист \

Зазначене положення видається достатньо сумнівним: замість розробки сучасного законодавства, яке б в умовах інформаційного суспільства належним чином регулювало інформаційні відносини та відносини у сфері творчої діяльності, автор пропонується використовувати інститут права власності, сформований римськими юристами ще в античну епоху.

Водночас, саме у сфері тлумачення сутності прав на результати творчості знаходить своє значене поширення пропрієтарна концепція - теорія, що обґрунтовує поширення регулювання відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інформації нормативних положень речового права. Прихильників пропрієтарної теорії у сучасній юриспруденції можна умовно поділити на дві групи. Перші виступають за автоматичне перенесення на результати інтелектуальної, творчої діяльності правового режиму власності, вказуючи на необхідність визнання "права власності на всі результати інтелектуальної діяльності", підкреслюючи, що "принципової різниці у правомочностях власника і суб'єкта права інтелектуальної власності немає" Мурзин Д.В. Бестелесные вещи. // Цивилистические запски: Межвузовский сборник научных трудов. Выпуск 3. К 80-летию С.С. Алексеева. - М.: "Статут"; Екатеренбург: Иснтитут чстного права, 2004. - 462 с. Право інтелектуальної власності. Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. О.А. Підопригори, О.Д. Святоцького. - К.: "Ін Юре", 2002 - 624 с.. Інші - характеризують право інтелектуальної власності як особливий вид права власності, об'єктом якого є безтілесні речі, зміст права на які не відрізняється від прав власника Демченко Т.С. Охорона товарних знаків (порівняльно-правовий аналіз). (Монографія). - К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. 2004 - 181с. Там само..

Зокрема, Т.С. Демченко зазначає, що "товарний знак є беззаперечно майном - безтілесною річчю, має економічну цінність та може бути привласненою, а правові можливості його власника за обсягом нічим не відрізняються від прав власника матеріального об'єкта" . Виходячи з наведеного, автором зроблено висновок, що "за своєю сутністю право на товарний знак є правом власності .

Вищенаведені доводи видаються дещо суперечливими. Насамперед, викликає заперечення тлумачення товарного знака як безтілесної речі та поширення на нього категорії "майна". Як було вище зазначено, у римському праві категорією "безтілесні речі" охоплюються права майнового характеру, що можуть виступати об'єктами цивільного обороту. Водночас, результати інтелектуальної, творчої діяльності, що є об'єктами охорони права інтелектуальної власності цивільне законодавство визначає як нематеріальні блага. Оскільки останні становлять самостійний об'єкт цивільних прав, відмінний від поняття "суб'єктивного права", тому на них не може бути поширена конструкція безтілесної речі.

Поняття майна, під яким у римському праві розумілося сукупність тілесних і безтілесних речей, у ЦК України тлумачиться як окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190). Буквальний аналіз ст. 190 ЦК України свідчить, що даною категорією не охоплюються немайнові блага, у тому числі результати інтелектуальної, творчої діяльності. Вона поширюється лише на речі та майнові праві тобто, з позицій римського права, на тілесні та безтілесні речі. Тому підхід щодо належності товарних знаків до безтілесних речей видається дискусійним.

Поширення конструкції "безлітесної речі" на відносини у сфері інформації та результатів інтелектуальної діяльності має важливе практичне значення - розпорядження та захист таких нематеріальних благ здійснюватиметься у формі договорів та способів захисту речових прав, насамперед, права власності. Проте наразі не викликає суттєвих заперечень той факт, що віндикація, купівля-продаж, оренда, та дарування чи поставка не можуть застосовуватися для захисту та розпорядження правами інтелектуальної власності. Регулювання таких відносин відбувається на підставі особливих договорів (ліцензійний договорі, договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, договір про створення за замовлення та використання об'єкта інтелектуальної власності тощо), а їх захист також має свої особливості. Тому норми, положення та інститути речового права не можуть застосовуватися для регламентації відносин у сфері нематеріальних благ, навіть, у випадку, якщо за ними закріпити правовий режим безтілесних речей.

Підсумовуючи слід наголосити, що поділ речей на тілесні та безтілесні та розвиток конструкції "безтілесних речей" (res corporales) у римському праві є відображенням та трансформацією римською юриспруденцією античної філософської концепції про світ речей та світ ідей. Проте такий поділ мав важливе практичне значення - передача безтілесних речей відбувалася за процедурою передачі прав, а не за процедурою відчуження матеріальних речей (traditio). Аналіз першоджерел та поглядів вчених-романістів підтверджує той факт, що до безтілесних речей римляни відносили не речі як предмети матеріального свпу, а саме майнові права, які виникають у сфері цивільного обороту.

У сучасній юриспруденції конструкція безтілесної речі також може застосовуватися, але у тому значенні, якого їй надавали розробники, тобто для позначення майнових прав. За ЦК України майнові права можуть бути предметом цивільно-правових договорів, набуватися та відчужуватися різними способами та формами. Проте у сучасному законодавстві відсутні передумови для розширеного тлумачення категорії "безтілесної речі", за якого нею охоплюватимуться не лише права, і будь - які нематеріальні блага, які є об'єктом цивільних прав. За такого підходу здійснюватиметься штучне перенесення правового режиму речей на нематеріальні блага, у тому числі інформацію та результати інтелектуальної, творчої діяльності, що, безумовно, ускладнюватиме адекватне правове регулювання відносин з приводу їх використання, належний та ефективний захист їх суб'єктів.

У цьому контексті слід пригадати влучне висловлювання Г.Ф. Шершеневича, який наголошував, що порядок виникнення, переходу, припинення, захисту речових прав розрахований саме на їх матеріальний зміст, і тому поширення цих правил на зовсім іншу сферу може створити небажане змішання уявлень в теорії та практиці. Поширювати поняття про речові права на права, не мають своїм об'єктом речі, уявляється теоретично незручним \ Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. М., 1995. [Электронный ресурс] - режим доступа - http://lawdiss.org.Ua/books/912.doc.html#_Toc42402181.

Размещено на Allbest.ru