Поняття зобов’язання в римському праві та його рецепція в країнах Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

римський право зобов'язання кредитор

Стаття з теми:

Поняття зобов'язання в римському праві та його рецепція в країнах Європи

Валентин Бажанов

Роль римського права в становленні різних правових систем сучасності важко переоцінити.

Значення римського права визначається його величезним впливом не тільки на подальший розвиток права, а й на розвиток культури в цілому.

Підтримуємо точку зору, що «життя римського права після смерті», тобто його функціонування після падіння держави, яка його створила та застосовувала протягом усього свого існування, є феноменом в історії права. Жодна антична правова система не здійснила такого відчутного впливу на правову систему сучасної Європи як культурної спільноти, жодна зі стародавніх правових систем не стала таким потужним «джерелом вічного живого натхнення».

Водночас, звертаємо увагу, що надзвичайно важливим інститутом римського права був та наразі залишається інститут зобов'язання.

Т.С. Ківалова відзначає, що у ранньому римському цивільному праві йшлося не про «зобов'язання» як такі, а про способи придбання речей та захист прав, що виникали у процесі вчинення зазначених дій (actio). Лише з часом, вже у добу класичного римського приватного права, сформувалося поняття зобов'язань (obligatio) як правового зв'язку між конкретно визначеними суб'єктами (персонами) і почалися дослідження зобов'язань як окремої правової категорії.

У джерелах римського права зобов'язання (obligatio) визначається наступним чином:

Зобов'язання - це правові ланцюги, що змушують нас щось виконувати відповідно до законів нашої держави - obligatio est juris vinculum, quo necessitate abstringimur solvendae rei secundum nostrae civitatis jura;

Сутність зобов'язання полягає не в тому, щоб зробити нашим якийсь тілесний предмет або який-небудь сервітут, а щоб пов'язати іншого таким чином, щоб він нам що-небудь дав, зробив або надав - obligationum substantia non ideo consistit, ut aliquid corpus nostrum aut servitutem nostram faciat, sed ut alium nobis obstringat ad dandum aliquid vel faciendum vel praestandum.

Чезаре Санфіліппо вказує, що зобов'язання являє собою правовідношення, в силу якого певний суб'єкт (боржник) зобов'язаний вчинити на користь іншого суб'єкта (кредитора) певні дії майнового характеру (надання). Характерну особливість прав, що випливають із зобов'язань, які протиставлені речовим правам, утворює той факт, що їх носій не в змозі задовольнити власний інтерес своїми силами, а лише через сприяння іншого суб'єкта - саме того, який є «зобов'язаним» щодо нього.

На думку ряду вчених під зобов'язанням в римському праві слід розуміти:

Правовідношення, що складається з права вимагати та обов'язку задовольнити дану вимогу;

Таке юридичне відношення між двома або декількома особами, в силу якого одна з них підпорядковується юридичній необхідності вчинити на користь іншої особи дію, що має майновий характер.

О.А. Підопригора зазначає, що зобов'язання - це складне юридичне поняття, правовідношення, в якому сторонами є кредитор і боржник, а змістом - права і обов'язки сторін.

Сторона, що має право вимагати називається кредитором, а сторона, яка зобов'язана виконати вимогу кредитора - боржником. Зміст вимоги кредитора є його правом на певну поведінку боржника, яка може проявлятися в якій-небудь дії. Тому предметом зобов'язання завжди є дія, що має юридичне значення і правові наслідки. Різноманітність дій римляни поділяли на такі групи:

dare - дати;

praestare - надати;

facere - зробити.

У той же час, Чезаре Санфіліппо відзначає, що за змістом зобов'язальне відношення може мати потрійний характер: dare, що складається з перенесення власності або із встановлення особливого речового права; facere, що включає будь-яку іншу особисту діяльність, позитивну або негативну (non facere); praestare, початковий зміст якого точно не встановлений, але можливо, що дане поняття виникло як пов'язане з обов'язком надання процесуальної поруки.

Отже, можна зробити висновок, що інституту зобов'язання в римському праві притаманні наступні характерні ознаки:

Зобов'язання - це правовідношення, яке, на відміну від речового, має відносний характер;

У зобов'язанні є дві сторони - кредитор та боржник (термін «кредитор» походить від лат. «credere» - довіряти, вірити; термін «боржник» походить від лат. «debere» - бути зобов'язаним );

Між кредитором та боржником завжди є правовий зв'язок;

Змістом зобов'язання є дії, що мають юридичне значення та створюють правові наслідки, та які можна класифікувати на три групи: dare, facere, praestare.

Необхідно відзначити, що положення римського права щодо зобов'язань були рецепійовані правовими системами ряду європейських країн.

Так, Цивільне уложення Німеччини містить Книгу 2, яка має назву «Зобов'язальне право». Відповідно до § 241 Цивільного уложення Німеччини в силу зобов'язання кредитор має право вимагати від боржника здійснити виконання. Виконання також може полягати в утриманні від дії .

У ст. 1 Книги 6 Цивільного кодексу Нідерландів зазначено, що зобов'язання - це специфічне правовідношення, зазвичай, між двома особами - кредитором з однією сторони та боржником, з іншої, що виникає або на підставі договору (контракту), або в силу закону, згідно якого одна особа наділена правом вимагати виконання, а інша особа повинна здійснити таке виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 288 Цивільного кодексу Республіки Білоруську силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У ч.(1) ст. 512 Цивільного кодексу Республіки Молдова зазначено: «У силу зобов'язального відношення кредитор має право вимагати від боржника здійснення виконання, а боржник зобов'язаний здійснити його. Виконання може складатись з надання будь -чого, певної дії чи утримання від певної дії».

Варто також звернути увагу, що Книга 3 Цивільного кодексу Франції «Про різні способи, за допомогою яких набувається власність» не містить спеціального титула, присвяченого загальним питанням зобов'язань. Титул 3 «Про контракти та про договірні зобов'язання взагалі» Книги 3 Цивільного кодексу Франції не надає легального визначення терміна «зобов'язання». Дана прогалина була заповнена французькою правовою доктриною, що визначає зобов'язання як правовий зв'язок, у силу якого одна особа зобов'язана по відношенню до іншої особи - кредитора вчинити дію або утриматися від дії.

Вказане поняття було розроблене на підставі досліджень ст. 1101 Цивільного кодексу Франції, в якій наведене легальне визначення договору.

Проаналізувавши наведені підходи щодо розуміння поняття «зобов'язання» у різних Європейських країнах, можна із впевненістю стверджувати, що здобутки римського права у сфері дослідження зобов'язань використовувались для регламентації зобов'язальних правовідносин на законодавчому рівні у більшості країнах Європи, оскільки у цивільному законодавстві країн континентальної Європи під зобов'язанням, в основному, розуміється відносне правовідношення, сторонами якого є кредитор та боржник, відповідно до якого кредитор наділений правом вимагати виконання, а боржник зобов'язаний здійснити таке виконання.

Варто відзначити, що Цивільний кодекс України також увібрав у себе здобутки римського права щодо визначення поняття «зобов'язання».

Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Размещено на Allbest.ru