Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Поняття та характеристика договору доручення
• Розділ 2. Зміст та виконання договору доручення
• Розділ 3. Припинення договору доручення
• Висновок
• Список використаних джерел


Вступ

Становлення в Україні ринкових економічних відносин зумовлює необхідність кардинального реформування як цивільного законодавства в цілому, так і окремих його складових, зокрема договірних відносин, які в сучасних умовах мають служити вдосконаленню цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

В процесі укладання і виконання цивільно-правових договорів реалізуються певні соціально-економічні права громадян.

Все більшого значення набувають сьогодні гарантії реального і повного здійснення прав і обов'язків суб'єктів цивільного права. До числа таких гарантій слід віднести закріплену за учасниками цивільного обороту можливість отримувати послуги і допомогу представників. Найбільш поширеною формою є саме договір доручення, предметом якого є юридичні дії повіреного як в сфері цивільних, так і в сфері окремих сімейних, цивільно-процесуальних, земельних, трудових, адміністративних і кримінально-процесуальних відносин.

Договір доручення походить з громадського обов'язку і дружби, у зв'язку з чим для нього характерна наявність взаємної довіри сторін. Учасники цивільних відносин для здійснення своїх прав та обов'язків часто доручають іншим особам здійснити для них юридичні дії, тобто такі дії, які тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Сфера застосування договору доручення в цивільному обороті досить широка. Громадяни доручають іншим особам отримати заробітну плату, здійснити купівлю-продаж товару. З метою захисту прав і законних інтересів учасники цивільних правовідносин укладають договори доручення з організація-ми або особами, які можуть надати різні юридичні послуги на високому професійному рівні (розпорядження майном, ведення справ у судах).

Значення правового регулювання відносин, направлених на надання допомоги у вчиненні юридичних дій значно підвищується в умовах радикального реформування суспільства, де все більшої ваги набирає діяльність представників.

Одним із пріоритетних завдань нашої держави на сучасному етапі є її інтеграція до європейського та світового співтовариства. Успішність реалізації цього завдання в першу чергу залежить від того, наскільки цивільне законодавство України відповідатиме сучасним тенденціям розвитку договірного права. Отже дана тема є актуальна.



Розділ 1. Поняття та характеристика договору доручення

Правове регулювання договорів доручення регламентує Глава 68 «Доручення» ЦК України. Так, згідно з ч. 1 ст. 1000 ЦКУ, договір доручення -- це договір, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ст.1000 ЦК).

Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі може бути встановлено строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного (ч. 2 ст. 1000 ЦКУ).

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності має бути чітко визначено юридичні дії, які належить вчинити повіреному (ч. 1 ст. 1003 ЦКУ).

У ЦК України є вказівка на те, що повірений створює права та обов'язки лише щодо довірителя, а не особисто для себе. Це надзвичайно важлива новела, яка підтверджує на законодавчому рівні розповсюдження на зобов'язання з доручення правової регламентації представництва.Також у ЦК України є окремі статті, присвячені питанням строку договору доручення (ст. 1001), встановлення виключного права повіреного на здійснення юридичних дій (п. 2 ст. 1000), права повіреного на плату (ст. 1002), виконання договору доручення (ст. 1004), особистого виконання договору доручення (ст. 1005) тощо. договір доручення ринкова економіка

Істотно збільшилося застосування договору доручення в умовах ринкової економіки, бо цей договір є практично вигідною правовою формою надання послуг за участю брокерів, зокрема в діяльності фондових і валютних бірж та бірж нерухомості.-

Слід вказати на досить широке розповсюдження договору доручення і використання його у тому разі, коли особа з тих чи інших причин (хвороба, відсутність необхідних знань тощо) не може самостійно здійснювати необхідні юридичні дії - укласти договір, отримати гроші, вести справу в суді тощо) і має звернутися по допомогу.-

Все більшого поширення набуває таке явище, як делегування повноважень з укладанням договору доручення та підписанням довіреності в цивільному обороті. Повіреним в цьому випадку часто виступає юрист, який може здійснювати від імені довіритель різноманітні дії: купівлю-продаж майна, представляти юридичних осіб фізичних осіб під час здійснення державної реєстрації.[8]

Хоча договір доручення має цивільно-правовий характер, однак за допомогою його на повіреного можуть бути покладені обов'язки у сфері не тільки цивільних, а й інших правовідносин (процесуальних, трудових тощо). Так, на підставі договору доручення здійснюється цивільне процесуальне представництво на ведення справи у суді, доручення на одержання заробітної плати довірителя тощо.

Договір доручення є однією із підстав виникнення відносин представництва (ч. З ст. 237 ЦК).

Договір доручення є однією з підстав представництва, а на регульовані ним відносини поширюються загальні норми про представництво. Цей договір регулює лише взаємовідносини довірителя та повіреного, але не їх взаємозв'язки з іншими особами. Для інших осіб, з якими повірений вступає у відносини за дорученням довірителя, має значення лише належне оформлення прав повіреного, що надає можливість установити обсяг наданих йому довірителем повноважень.

Договір доручення отримав деякі нові риси у нормах ЦК України порівняно з ЦК УРСР 1964 р. Слід зазначити деякі моменти.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Сторонами у договорі доручення є довіритель і повірений. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи. До фізичних осіб - як довірителів, так і повірених висуваються вимоги щодо їх повної дієздатності. Юридична особа є завжди дієздатною.

При комерційному представництві, яке виділено у ЦК України (ст. 243), повіреним може бути громадянин-підприємець або комерційна організація, тобто суб'єкти підприємницької діяльності. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Мета договору доручення - здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов'язків шляхом здійснення угод.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами.

Слід зазначити, що дії повіреного щодо третіх осіб, здійснені в межах повноважень, визначених договором, створюють або припиняють права та обов'язки безпосередньо для довірителя. Сам повірений, як представник, ніяких прав та обов'язків із угод, здійснених третьою особою, не набуває.

Договір доручення належить до фідуціарних угод. Його передумовою є взаємна довіра сторін.

Договір доручення є двостороннім, консенсуальним, він може бути оплатним і безоплатним.

Взаємність прав та обов'язків повіреного і довірителя визначає договір доручення як двосторонній договір. Причому взаємність має місце як при оплатному, так і безоплатному договорі.Але також вважають, що двостороннім договір доручення є тоді, коли він оплатний або коли його виконання пов'язано з матеріальними витратами повіреного, а на довірителя покладається обов'язок з їх відшкодування. Але, якщо уважно розглянути зміст "Обов'язки довірителя" ЦК України, то можна зробити висновок, що договір доручення за всіх умов є двостороннім.[7]

Договір доручення належить до консенсуальних договорів, бо вважається укладеним у момент досягнення між сторонами згоди, права й обов'язки сторін виникають з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами.

Договір доручення може бути як оплатним, так і безоплатним.

Так, довіритель зобов'язаний сплатити повіреному плату, якщо це передбачено законом, іншими правовими актами або договором доручення.Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 1002 ЦК України).

Якщо у договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання договору доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги (ст. 1002 ЦК України).

Договір доручення у разі його безоплатності вважається одностороннім - повірений зобов'язаний виконати доручення, а довіритель має право вимагати його виконання; при оплатності доручення договір стає двостороннім. Двостороннім може стати і безоплатне доручення, якщо воно пов'язане з витратами, які зобов'язаний оплатити довіритель. У безоплатному договорі доручення на довірителя покладаються обов'язки прийняти все виконане повіреним, а також забезпечити останнього коштами, необхідними для виконання доручення.

Предметом договору доручення можуть бути тільки юридичні дії повіреного - підписання документів, укладення угод тощо. Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії - пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Слід зазначити, що ці фактичні дії підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому вони не мають самостійного значення. Вони є умовою належного виконання договору доручення, а не його предметом.

Предмет договору доручення становлять дії повіреного, спрямовані на здійснення суб'єктивних прав та обов'язків або на їх здобуття. Власне, це надання нематеріальних посередницьких послуг. Предмет договору може конкретизуватися вказівками довірителя, наприклад, щодо порядку та способу здійснення відповідних юридичних дій.

Повірений не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто довірителем (ч. 2 ст. 238 ЦК). Так, довіритель не може уповноважити повіреного скласти від його імені заповіт; бо цей правочин може бути вчинено виключно заповідачем. Не може він укладати й авторські договори, за якими довіритель зобов'язується надати видавництву літературний або художній твір тощо.[3]

Юридичні дії, які належить здійснити повіреному, мають бути чітко визначені у договорі доручення або виданій на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України). Тобто вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій мають міститися в договорі або у виданій на підставі договору довіреності. У законі зазначено, що дії повіреного мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (ст. 1003 ЦК України). Це означає, що закон ставить певні вимоги щодо вказівок довірителя, у противному разі вони не будуть "зв'язувати повіреного". Наприклад, якщо довірителем надається вказівка придбати крадену річ, повірений має відмовитися від виконання його доручення.

За загальним правилом повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (п. 1 ст. 1004 ЦК України). Повірений може порушити вказівки довірителя і відступити від змісту доручення, якщо за обставинами справи це є необхідним в інтересах довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк своєчасної відповіді на свій запит. Проте повірений має повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим (п. 1 ст. 1004 ЦК України). Безумовним є те, що вказівки довірителя мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

У передбаченому вище випадку певні пільги надаються комерційному представнику і це є новелою ЦК України. Вони полягають у тому, що комерційному представнику може бути надано право відступати від вказівок довірителя в його інтересах без попереднього запиту про це (п. 2 ст. 1004 ЦК України).

Повірений може відступити від даного йому доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя. Однак таке відступлення можливе, якщо повірений не міг попередньо направити запит довірителю або не отримав від нього відповіді в розумний строк (ст. 1004 ЦК). Що мається на увазі під розумним строком, законодавством не визначено. Тому даний момент можна прописати в договорі, указавши, протягом якого строку повірений повинен отримати відповідь довірителя із приводу відступлення від його вказівок.[5]

Слід зазначити, що договір підтверджує наявність відносин між довірителем і повіреним, їх взаємні права та обов'язки, що не цікавлять третіх осіб, які у свою чергу вступають у певні правовідносини з повіреним відповідно до його завдань. Вони мають знати про характер та межі його повноважень. Повноваження повіреного визначаються у довіреності. Тобто для належного дотримання форми має бути і договір, і довіреність, що являє собою не договір, а засіб його фіксації шляхом одностороннього волевиявлення довірителя про надання певних повноважень повіреному з дотриманням усіх вимог щодо оформлення цього документа.

В обов'язковому порядку довіритель видає повіреному довіреність (ст. 1007 ЦК) і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення.

У довіреності треба вказати, які конкретно дії повинен учинити повірений (тобто застерегти обсяг його повноважень), а також дату складання (без неї довіреність вважається нікчемною, тобто недійсною) і строк дії. Довіреність підписується довірителем (його уповноваженою особою, наприклад керівником підприємства) і скріплюється печаткою (для юридичних осіб - обов'язково, якщо довіритель - приватний підприємець, то при наявності в нього печатки).

Форма довіреності на укладання правочинів повинна відповідати формі самого правочину (ч. 1 ст. 245 ЦК). Це означає, що якщо договір, який повинен укласти повірений, потребує нотаріального посвідчення, то й видана повіреному довіреність повинна бути засвідчена нотаріусом.[5]

Довіреність може охоплювати лише частину юридичних дій, обумовлених у договорі доручення. Наприклад, при укладенні договору доручення на ведення справи по захисту майнових інтересів довірителя у договорі можуть бути зазначені такі юридичні дії повіреного:

- проведення правової експертизи документів;

- представництво інтересів довірителя в органах державної влади і управління, в господарському суді та інші.

По цій справі довірителем було видано довіреність на участь у засіданні господарського суду. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя.

Договір доручення укладається в простій письмовій формі (ст. 208 ЦК), хоча законодавство не містить обов'язкових вимог щодо укладання договору доручення в письмовій формі. За загальним правилом ч. 1 ст. 208 ЦКУ в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує в 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Утім задля уникнення проблем із контролюючими органами на практиці сторони укладають договір доручення в письмовій формі незалежно від суми правочину.[6]

За бажанням сторін він може бути засвідчений у нотаріуса. У цьому випадку в договорі слід передбачити, як будуть розподілені витрати на його нотаріальне посвідчення. Договір доручення вважається укладеним із моменту його підписання сторонами, а якщо сторони вирішать засвідчити договір у нотаріуса, тоді з моменту такого посвідчення. [5]

Строк договору доручення визначається характером доручення. Він може мати певний проміжок часу, наприклад, якщо на повіреного покладено обов'язок укласти договір з третіми особами. Також строк дії договору може бути обмежений певною датою (наприклад, отримання заробітної плати, авторської винагороди). Слід зазначити, що строк дії договору залежить від строку дії довіреності і не може його перевищувати.Передбачений цивільним законодавством максимальний строк дії довіреності складає три роки. Якщо договір перевищує цей строк, необхідно скласти нову довіреність.

Договір доручення має багато спільного з договором комісії, який історично виник як вид договору доручення у торговельному обороті.Але на відміну від договору доручення, де має місце пряме представництво, тобто повірений виступає від імені довірителя, у договорі комісії комісіонер - сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах комітента, але від власного імені, що виключає можливість виникнення представницьких відносин.Договір доручення може бути оплатним і безоплатним, договір комісії, як правило, оплатний. У відносинах з третіми особами повірений не набуває для себе ніяких прав та обов'язків, а комісіонер стає стороною в угоді, яку він здійснює для третьої особи і набуває також прав та обов'язків.[7]

Договір доручення має спільні риси з договором підряду. І підрядчик, і повірений діють в інтересах особи, але разом з тим ці два договори відрізняються своїм предметом: у договорі підряду предметом є матеріалізований результат роботи, а в договорі доручення - юридичні дії повіреного.[7]

Складніше розмежувати договори доручення та експедиції. Експедитор, як і повірений, може здійснювати і юридичні, і фактичні дії. Але предметом договору експедиції є водночас і юридичні, і фактичні дії. Наприклад, доставка вантажу на станцію або на склад клієнта. Ці договори відрізняє те, що експедитор може діяти як від імені клієнта, так і від свого імені. Повірений же діє тільки від імені довірителя.[7]

Вивчення практики судів у господарських справах дає можливість зробити загальний висновок про те, що правильне визначення договірних відносин, у яких перебувають сторони, є необхідною передумовою правильного визначення предмета позову, з яким сторона, чиї права та інтереси порушено, звертається до суду.[7]

Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво. Проте представництво ширше договірного представництва, бо підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір. Договір доручення - це одна з можливих підстав виникнення правовідносин з представництва.

Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій мають міститися у договорі або у виданій на підставі договору доручення, або в усних розпорядженнях. Безумовним є те, що вказівки довірителя мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Розділ 2. Зміст та виконання договору доручення

Відповідно до ст. 1000 нового ЦК України змістом договору доручення мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Такі дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Зміст договору доручення, як спільного юридичного акта сторін, становлять, по-перше, умови, щодо яких сторони дійшли згоди, і, по-друге, ті умови, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.

Сторонами договору доручення є повірений і довіритель. Повірений -- особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії; довіритель -- особа, яка доручає повіреному виконати всі дії. Повіреним і довірителем можуть бути дієздатні громадяни та юридичні особи.

Слід мати на увазі, що юридичні особи повинні діяти в межах статутної правоздатності, а громадяни, які укладають і виконують договори доручення з комерційною метою, мають бути зареєстровані як підприємці.[4]

Отже, зміст договору розкривається через права та обов'язки його учасників, що визначені умовами договору, довіритель і повірений у силу договору наділяються відповідними правами та обов'язками.

Відповідно до ст. 1006 ЦК з урахуванням характеру та особливостей діяльності, яку здійснює повірений, він зобов'язаний:

1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення (ст. 1006 ЦК України). Виконання цього обов'язку надає довірителю змогу розібратися у ситуації і при потребі змінити свої вказівки або відмовитися від договору;

2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до виконання доручення повірений зобов'язаний негайно повернути довірителю довіреність, строк дії якої ще не закінчився, і подати звіт про виконання доручення (із зазначенням вчинених ним дій і досягнутих результатів) і виправдувальні документи (рахунки, квитанції), якщо цього вимагають умови договору та характер доручення. Рекомендується закріпити в договорі умову про обов'язок повіреного подати звіт у письмовій формі;

3) негайно передавати довірителю після отримання все одержане від третіх осіб (грошей, майна, документів тощо) у зв'язку з виконанням доручення [29, 164].

Також повірений зобов'язанийобисто виконати дане йому доручення(ч. 1 ст. 1005 ЦК). Це зумовлено нематеріальним характером послуги, що надається ним і довірчими відносинами, які обумовлюють, як правило, даний договір. Тому в законодавстві передбачаються певні обмеження щодо передоручення і встановлюється детальна регламентація цього процесу (ст. 240 ЦК України).

Передоручення - особливий вид заміни сторін у зобов'язанні, дозволяється лише у разі, якщо це передбачено договором або повірений примушений до цього обставинами з метою охорони інтересів довірителя.

Повірений, який передовірив виконання іншій особі, має негайно сповістити про це довірителя. У цьому разі він відповідає лише за вибір замісника. Це є цілком виправданим, бо довіритель за власним розсудом обирає особу виконавця доручення. Заміна повіреного може не влаштувати довірителя, тому він має право у будь-який час відхилити замісника, якого обрав повірений. Передоручення - особливий випадок заміни осіб в зобов'язанні, в силу якого представником стає інша особа, яка набуває всіх прав та обов'язків попереднього представника.[3]

Договір доручення має особисто-довірчий (фідуціарний) характер. Принцип особистого виконання доручення повіреним закріплений також в нормах ст. 1005 нового ЦК України. З огляду на те, що права та обов'язки в договорі, який укладає повірений від імені довірителя, набуваються виключно для довірителя, велике значення має питання про волевиявлення цих осіб. В юридичній літературі існує думка про те, що повірений є виразником не тільки волі довірителя, а й своєї волі. За відсутності волевиявлення з боку повіреного юридичний ефект у вигляді договору не настане. На наш погляд така точка зору заслуговує на підтримку з єдиним доповненням про те, що волевиявлення довірителя і повіреного щодо змісту юридичних дій, які виконує повірений, повинно збігатися. За інших умов виконання договору доручення буде неналежним.[4]

Вимога особисто виконати доручення стосується лише юридичних дій, що становлять предмет договору. Для здійснення фактичних дій, які супроводжують юридичні дії, повірений може залучити інших осіб, зокрема перекладача для участі у переговорах, друкарку для підготовки документів. Причому залучення помічників допускається без повідомлення про це довірителя, оскільки ці особи не виконують юридичних дій.Але, якщо в договорі доручення є прямі вказівки на нерозголошення інформації будь-яким особам, з якими не пов'язане виконання юридичних дій, повірений звичайно повинен зберігати конфіденційність інформації.Таким чином, договір доручення належить до тих цивільно-правових договорів, за якими допустиме, як правило, лише особисте виконання.[4]

Також повірений зобов'язаний здійснювати дії відповідно до змісту даного йому доручення (ч. 1 ст. 1004 ЦК). Це пов'язано з тим, що правочин, який вчиняє повірений, створює, змінює або припиняє права та обов'язки довірителя, який безпосередньо не бере участі в укладенні договору. Тому повірений має діяти лише в тих межах, які встановлені довірителем. Якщо за певних обставин виконання доручення у тому вигляді, як воно закріплено у договорі або довіреності, є неможливим, повірений зобов'язаний звернутися до довірителя і попередити його про ці обставини. Довіритель може відмовитися від договору доручення за новими умовами або надати своєму представникові інші вказівки щодо дій, які той має вчинити. У деяких випадках повірений може відступити від змісту доручення і самостійно укласти договір на інших умовах, ніж ті, що передбачені в договорі. Це можливо тільки за двох обставин: а) повірений не міг попередньо запитати довірителя; б) не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. Безумовно, вчиняти правочин із відступом від змісту доручення повірений може тільки у разі, якщо цього вимагають інтереси довірителя. Крім того, він повинен повідомити довірителя про допущені відступи, як тільки це стане можливим (ч. 1 ст. 1004 ЦК).[3]

Особливі правила встановлені для повіреного, який діє як комерційний представник. У зв'язку з тим, що ця особа професійно надає послуги у сфері підприємницької діяльності, вчиняючи правочини від імені довірителя, йому потрібно швидко та адекватно реагувати на ситуацію, яка може скластися на ринку товарів або послуг. Відповідно до цього повірений, який діє як комерційний представник, потребує більш широких повноважень щодо самостійного прийняття рішення. Довірителем може бути надано комерційному представникові право відступати від змісту доручення і без попереднього запиту про це. Крім того, комерційний представник може навіть не повідомляти про це довірителя, якщо таке правило встановлено договором доручення. В інших випадках комерційний представник повинен повідомити довірителя про допущені відступи в розумний строк (ч. 2 ст. 1004 ЦК).[3]

Повірений має право:

· отримати винагороду;

· відступити від вказівок довірителя;

· отримати відшкодування фактичних витрат, понесених ним у зв'язку з виконанням доручення;

· відмовитися від виконання доручення в односторонньому порядку (ст. 1008 ЦК).

· передоручити виконання доручення іншій особі (замісникові) тільки у двох випадках, передбачених законом. По-перше, він може це зробити, якщо можливість заміни передбачена договором доручення. Попередня згода довірителя на можливість заміни особи повіреного може мати різні прояви. Так, довіритель вправі безпосередньо визначити в договорі особу замісника. У цьому разі повірений не відповідає за вибір замісника та за вчинені ним дії. В іншому випадку довіритель може надати можливість заміни повіреного, не визначаючи конкретно його особи. У цьому разі повірений вправі обрати свого замісника самостійно. По-друге, передоручення може статися, якщо повірений був вимушений до цього обставинами, з метою охорони інтересів довірителя (хвороба повіреного, неочікувані обставини особистого характеру тощо).

Повірений, який передав виконання доручення замісникові, повинен негайно повідомити про це довірителя. Це дає змогу довірителю визначитися щодо продовження дії договору доручення на майбутнє. Якщо особа замісника не задовольняє довірителя, він вправі припинити дію договору або визначити іншу особу представника, якому мають бути передані права та обов'язки повіреного за договором. Якщо повірений негайно не сповістить довірителя про свою заміну, він відповідає за дії замісника як за свої власні. І навпаки, якщо повірений вчасно повідомить довірителя про зроблену ним заміну, він відповідає лише за вибір замісника, але не за його дії.[3]

Передоручення має супроводжуватися видачею замісникові документа, який підтверджує його повноваження. Незалежно від форми основної довіреності, яка була надана первісному представнику (проста письмова чи нотаріально посвідчена), довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 245 ЦК).

На довірителя також покладаються певні обов'язки на підставі договору доручення (ст. 1007 ЦК України).

Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (ч. 1 ст. 1007 ЦКУ). Довіреністю є письмовий документ, який видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами (ч. 3 ст. 244 ЦКУ). Тобто за визначенням довіреність належить складати в письмовій формі. Нотаріально завіряти таку довіреність не потрібно, оскільки згідно з ч. 1 ст. 245 ЦКУ форма довіреності повинна відповідати формі, у якій відповідно до закону має відбуватися правочин. Оскільки обов'язкового нотаріального посвідчення договору доручення в законодавстві не передбачено, довіреність, видана в межах такого договору, нотаріальному посвідченню не підлягає.[6]

Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1007 ЦКУ):

1) забезпечити повіреного необхідними засобами для виконання доручення;

2) відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення. У даному випадку йдеться тільки про ті затрати, без яких дійсно не обійтися, наприклад на проживання, харчування, транспортування та зберігання товару і т. п. Інші витрати можуть бути відшкодовані повіреному, якщо були здійснені з відома та згоди довірителя.

Довіритель зобов'язаний (ч.3 ст 1007 ЦКУ) негайно прийняти від повіреного все одержане ним згідно з договором; прийняти від повіреного все отримане ним від третіх осіб у процесі виконання доручення. Виняток становить випадок, коли повірений відступив від вказівок довірителя, а договором передбачена заборона на таке відступлення.

Довіритель зобов'язаний (ч.4 ст 1007 ЦКУ)виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить. Такий обов'язок виникає при сплатному договорі доручення, і певна плата передбачена законом для комерційного представництва. виплатити повіреному винагороду (якщо, звичайно, договором не передбачене безплатне виконання доручення).

Безпосередньо в законі встановлено лише один обов'язок довірителя - видати повіреному довіреність (ч. 1 ст. 1007 ЦК).

Обов'язки, які вказані в ч. 2 ст. 1007 ЦК (забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, відшкодувати повіреному витрати, негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення, виплатити повіреному плату), покладаються на довірителя лише в тому випадку, якщо інше не встановлено договором.

Слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства України обов'язок довірителя негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення є таким, що може бути змінений договором сторін. Таким чином, за новим ЦК довіритель може не зобов'язуватися негайно прийняти виконання договору доручення. Сторони, наприклад, можуть вказати, що прийняття від повіреного всього одержаного ним у зв'язку з виконанням доручення буде здійснюватися довірителем не одразу, а через певний час.[3]

Цьому обов'язку повіреного кореспондує обов'язок довірителя прийняти від повіреного все виконане за договором. Довіритель зобов'язаний прийняти виконання без зволікання після того, як він отримав повідомлення від повіреного (ч. З ст. 1007 нового ЦК України).[4]

Повірений діє за рахунок довірителя. З цього випливає два обов'язки довірителя (ст. 1007 ЦК України):

1. забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення;

2. відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для виконання доручення.

Витрати повіреного мають бути необхідними і будь-яку кількісну межу для них не встановлено. Якщо навіть сторони погодили розмір витрат у договорі, це не забороняє повіреному вимагати оплати додаткових витрат за умови, що вони були потрібні для ведення справи.

Якщо довіритель не виконає названі обов'язки, його можна вважати боржником.

При укладенні сплатних договорів доручення довіритель зобов'язаний також виплатити повіреному винагороду за належне виконання договору.

Строк у договорі доручення визначається з урахуванням характеру доручення, яке має реалізовувати повірений. Якщо повірений не виконає доручення у строки, визначені договором, прострочення тягне за собою відшкодування збитків, виплату неустойки, якщо це передбачено договором. На практиці частіше сторони не вказують точний термін виконання. Вони лише визначають повний період часу, протягом якого бажано виконати доручення.[4]

Довіритель має право:

· отримувати інформацію про хід виконання доручення;

· отримувати звіти повіреного про виконання доручення;

· скасовувати своє доручення в односторонньому порядку (ст. 1008 ЦК).

Як бачимо, права довірителя взаємопов'язані з обов'язками повіреного.

Строк договору із норм ст. 1001 ЦК випливає, що сторони можуть і не вказувати в договорі строк його дії. Однак рекомендуємо все-таки зафіксувати в договорі такий строк для конкретизації відносин. Крім того, для господарського договору строк його дії - це істотна умова, яка обов'язково повинна бути присутньою в договорі. Як повинна бути оформлена шапка договору, який буде укладати повірений із третіми особами, адже в цьому випадку повірений виступає не від свого імені (на відміну від договору комісії), а від імені довірителя? У договорі з третіми особами треба вказати і довірителя (як сторону договору), і повіреного (як уповноваженого договором доручення та довіреністю на укладання договору).[5]

Варто звернути увагу, що у договорі доручення може бути передбачене виключне право повіреного на вчинення від імені довірителя всіх або частини юридичних дій (ч. 2 ст. 1000 ЦК). При цьому також може бути обмежена територія, у межах якої буде діяти виключне право повіреного. Наприклад, повіреному доручають продавати ексклюзивний товар, який виробляє довіритель, і в договорі вказують, що тільки цей повірений має право продавати його на території Сумської області. Повірений може відступити від даного йому доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя. Однак таке відступлення можливе, якщо повірений не міг попередньо направити запит довірителю або не отримав від нього відповіді в розумний строк (ст. 1004 ЦК). Що мається на увазі під розумним строком, законодавством не визначено. Тому даний момент можна прописати в договорі, указавши, протягом якого строку повірений повинен отримати відповідь довірителя із приводу відступлення від його вказівок. Виплата винагороди повіреному Згідно зі ст. 1002 ЦК повірений має право на плату за виконання своїх обов'язків за договором доручення, якщо інше не встановлене договором або законом. Тому в договорі слід чітко прописати: розмір винагороди; строки її виплати; форму оплати (готівкова, безготівкова). Також не слід забувати, що довіритель зобов'язаний забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, і відшкодувати йому фактичні витрати, понесені при виконанні доручення (виходячи з визначення договору доручення, наведеного в ст. 1000 ЦК, де сказано, що доручення виконується за рахунок довірителя). Виконання доручення Повірений повинен виконати доручення особисто (ст. 1005 ЦК). Це пов'язане з тим, що під час підписання договору доручення довіритель погоджується на те, що його інтереси буде представляти конкретна особа, тобто має місце фактор довіри. При бажанні сторін у договорі можна передбачити умову про те, чи має право повірений передати виконання доручення іншій особі. У договорі доручення може бути зазначений заступник, який при необхідності зможе виконати доручення за повіреного. У цьому випадку повіреному видається довіреність із правом передоручення, а він уже, у свою чергу, видасть заступнику нотаріально засвідчену довіреність згідно з вимогами ч. 2 ст. 245 ЦК. Якщо ж у договорі доручення не зазначено конкретного заступника, а лише передбачена можливість передоручення, то при передачі виконання доручення заступнику повірений повинен повідомити про це довірителя (останній може відхилити запропоновану кандидатуру). При цьому повірений відповідає за вибір заступника, а не за результат виконання доручення.[5]

Розділ 3. Припинення договору доручення

Договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договорів, тобто у зв'язку з виконанням повіреним обов'язків з реалізації повноважень.

Довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною.

Нормою нового ЦК України (ч. З ст. 1008) врегульований порядок припинення договору доручення, в якому повіреним є підприємець. Зокрема, якщо повіреним є підприємець, сторона, яка відмовляється від договору, має повідомити другу сторону про відмову від договору не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором.

Особисто-довірчий характер взаємовідносин довірителя і повіреного зумовлює те, що угода про відмову довірителя від свого права анулювати доручення, а повіреного відмовитися від нього у будь-який час є недійсною. Це правило імперативне, воно не залежить від мотивів відмови.[7]

Наприклад, сторони уклали договір доручення, в якому записали умову про те, що повірений не має права відмовитися від виконання доручення або довіритель не має права скасувати доручення. Ця умова угоди може бути визнана недійсною як така, що суперечить ч. 2 ст. 1008 ЦК України.

Якщо повірений відмовився від договору за умов, коли довіритель позбавлений можливості замінити його чи інакше забезпечити свої інтереси, то повірений зобов'язаний відшкодувати збитки (ч. З ст. 1009 ЦК України), завдані припиненням договору.

Враховуючи можливість припинення частково виконаного договору доручення, закон передбачає механізми захисту інтересів сторін.

У разі припинення частково виконаного договору доручення довіритель зобов'язаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи, якщо винагороду передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами, а також до зазначених умов відшкодувати збитки.

Але якщо повірений узнав чи повинен був узнати про припинення доручення, довіритель не виплачує винагороду і не відшкодовує збитки, якщо повірений продовжує виконувати доручення.

Характерною ознакою договору доручення є те, що закон встановлює обов'язок щодо спадкоємців померлого повіреного, а також щодо ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним (ст. 1010 нового ЦК України). У разі смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані повідомити довірителя про припинення договору доручення і вжити заходів щодо охорони майна довірителя.

Такий самий обов'язок покладається на ліквідатора юридичної особи, яка була повіреним. Особисто-довірчий характер взаємовідносин довірителя і повіреного впливає на наслідки його припинення. Неможливим є правонаступництво за зобов'язаннями повіреного і довірителя. Якщо спадкоємці фізичної особи, сторони в договорі доручення або правонаступники такої юридичної особи виявлять бажання продовжити відносини відповідно до договору доручення -- продовження неможливе. В цьому разі необхідно укладати новий договір.[7]

У ст.1009 ЦК передбачені наслідки припинення договору доручення. Якщо договір доручення припинений до того, як доручення було повністю виконане повіреним, довіритель повинен відшкодувати останньому витрати, пов'язані з виконанням доручення, а якщо повіреному належить плата -- також виплатити йому плату пропорційно виконаній ним роботі. Це положення не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він дізнався або міг дізнатися про припинення договору доручення.

Відмова довірителя від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих повіреному припиненням договору, крім випадку припинення договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Відмова повіреного від договору доручення не є підставою для відшкодування збитків, завданих довірителеві припиненням договору, крім випадку відмови повіреного від договору за таких умов, коли довіритель позбавлений можливості інакше забезпечити свої інтереси, а також відмови від договору, за яким повірений діяв як комерційний представник.

Якщо повірений діє без повноважень або з їх перевищенням, юридичні дії, вчинені ним, створюють права та обов'язки для довірителя лише у разі наступного схвалення цих дій довірителем.



Висновок

Отже, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ст. 1000 ЦК України).

Найчастіше такі юридичні дії пов'язані із виконанням цивільно-правових угод, в яких повірений виконує дії від імені довірителя.

Сфера застосування договору доручення в цивільному обороті досить широка. Громадяни доручають іншим особам отримати заробітну платну, здійснити купівлю-продаж товару.

З метою захисту прав і законних інтересів учасники цивільних правовідносин укладають договори доручення з організаціями або особами, які можуть надати різні юридичні послуги на високому професійному рівні (розпорядження майном, ведення справ у судах).

Повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.1002 України).

Сторонами даного договору (повіреним і довірителем) можуть бути дієздатні громадяни і юридичні особи; о

Договір доручення є двостороннім, консенсуальним, він може бути оплатним і безоплатним.

Договір доручення є договором про представництво. Він передбачає обов'язок повіреного діяти як представник. Тому дії повіреного створюють для довірителя безпосередньо права й обов'язки, якщо вони відбуваються в межах повноваження. Сам повірений, як представник, ніяких прав і обов'язків з угод, укладених із третіми особами, не набуває.

Довіреність визначає обсяг повноважень повіреного, зміст же доручення встановлює сам договір. Для третіх осіб юридичне значення має довіреність, якою вони повинні керуватися.

Предметом договору доручення є виконання однією особою від імені іншої юридичних дій, однак це не виключає здійснення повіреним у процесі виконання доручення деяких фактичних дій. Предметом договору можуть бути тільки правомірні дії. Відповідно до ч. 2 ст. 1000 ЦК договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором.

Час здійснення дій повіреним визначається угодою сторін. Не встановлює закон для договору доручення й особливих розпоряджень щодо його форми. Тому, виходячи з загальних правил про форму угод (ст. 205-208 ЦК України), договір доручення може бути укладений в усній чи письмовій формі.

Договір доручення має строго особистий характер: його необхідною передумовою є наявність взаємної довіри сторін.

Основним обов'язком повіреного є здійснення юридичних дій від імені довірителя в точній відповідності з вказівками останнього

Для довірителя велике значення має особистість повіреного, а для повіреного особистість довірителя. Саме тому за загальним правилом повірений зобов'язаний виконати дане йому доручення особисто (ст. 1005 ЦК України).

Довіритель же, у свою чергу, зобов'язаний: видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення; прийняти без зволікання від повіреного усе виконане останнім відповідно до договору; забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення, якщо інше не передбачено договором; відшкодувати повіреному фактичні витрати, що були необхідні для виконання доручення; сплатити повіреному після виконання ним доручення винагороду, якщо вона йому належить.

Припинення договору доручення може бути викликано насамперед загальними підставами припинення зобов'язань. Через особисто довірчий характер договору доручення, а також специфіку його предмета закон містить ряд спеціальних підстав припинення договору доручення.



Список використаних джерел

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України від 28.06.1996// Відомості Верховної Ради України (ВВР) 1996 № № 30, ст. 141

2. Цивільний Кодекс України (із наступними змінами і доповненнями) //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст.356

Спеціальна література:

3. Борисова В.I., Спасибо-Фатєєва I.В., Яроцький В.Л. (ред.) Цивільне право України. Том 2 // Х.: Право. - 2011. - Т. 2. - 816 с.

Інтернет-ресурси:

4. Договір доручення [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://referat-ok.com.ua/

5. Договір доручення: правові аспекти [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://uteka.ua/ua/

6. Договір доручення: правові аспекти - видання БУХГАЛТЕР&ЗАКОН [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://bz.ligazakon.ua/

7. Реферат: Договір доручення в цивільному обігу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.bestreferat.ru/

8. Що таке договір доручення та особливості його укладання [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://protocol.ua/

Размещено на Allbest.ru

...