Кодифікація земельного законодавства як засіб усунення правових колізій у нормативно-правових актах

Размещено на http://allbest.ru

Львівський національний університет ветеринарної медицини та біотехнології імені С.З. Гжицького

Кодифікація земельного законодавства як засіб усунення правових колізій у нормативно-правових актах

Мелех Б.В., кандидат наук з державного управління, доцент,

доцент кафедри права

Анотація

Проаналізовано колізії у правовому регулюванні земельних відносин. Перспективним напрямом зменшення ступеня колізійності чинного земельного законодавства України є його кодифікація, для якої сьогодні існують основні необхідні умови: відносна стабільність законодавства та відносно усталена практика його застосування. Сформульовані рекомендації щодо попередження колізій на стадії правотворчої діяльності при регулюванні земельних відносин.

Ключові слова: кодифікація, декодифікація, земельне законодавство, правові колізії.

Аннотация

Проанализированы коллизии в правовом регулировании земельных отношений. Перспективным направлением уменьшения степени коллизийности действующего земельного законодательства Украины является его кодификация, для которой сегодня существуют основные необходимые условия: относительная стабильность законодательства и относительно устойчивая практика его применения. Сформулированы рекомендации по предупреждению коллизий на стадии правотворческой деятельности при регулировании земельных отношений.

Ключевые слова: кодификация, декодификация, земельное законодательство, правовые коллизии.

Abstract

Codification of land legislation as a means of eliminating legal conflicts in legal acts

Collisions in the legal regulation of land relations are analyzed. It is substantiated that the promising direction of reducing the degree of collision of the current land legislation of Ukraine is its codification, for which today there are the basic necessary conditions: the relative stability of the legislation and the relatively established practice of its application. Recommendations for prevention of collisions at the stage of law-making activity in the regulation of land relations are formulated.

Key words: codification, decodification, land law, legal conflicts.

Постановка проблеми

Існування колізій у правовому регулюванні є явищем об'єктивним і неминучим. Неможливо уявити правову систему, вільну від колізій. Між тим, ступінь колізійності правової системи може бути більшим чи меншим, і він істотно залежить від багатьох суб'єктивних факторів. У силах правотворчих органів істотно зменшити кількість колізій, у свою чергу, правозастосовчі органи можуть забезпечити більш послідовне і правильне вирішення тих колізій, які невідворотно будуть наявні у правовому регулюванні. Рекомендації ж як для правотворців, так і для суб'єктів правозастосування пропонує правова доктрина.

Аналіз наукових публікацій. Земельне законодавство сучасної України, процес формування якого триває з 1990 р. в рамках проведення в Україні земельної реформи, характеризується нестабільністю та низьким ступенем системності. Норми, що регулюють земельні відносини, розпорошені по сотнях нормативно-правових актів [1, с. 12-19], причому дублювання у правовому регулюванні земельних відносин стало стандартом законопроектної роботи. Це неминуче призводить до наявності колізій між ними, кількість яких перевищує усі допустимі межі. Наявність численних колізій значно знижує ефективність правового регулювання, викликає істотне збільшення кількості спорів. Наявність значної кількості спорів, висока ймовірність їх виникнення робить ризикованими будь-які значні інвестиції, які пов'язані з використанням земельних ділянок, підриває довіру населення до держави, ставить під сумнів успіх земельної реформи в Україні.

За таких умов боротися з проблемою колізійності законодавства шляхом «поштучного» зняття колізій нормотворчим шляхом стає важко. Більш ефективним способом вирішення проблеми колізійності стає кодифікація законодавства. «Колізійний стан законодавства має бути сигналом, передумовою його негайної кодифікації» (Д.Д. Лилак); «подолання внутрішніх суперечностей у законодавчих актах і суперечностей між різними законодавчими актами <...> можливе лише шляхом кодифікації» (Ф.Г. Бурчак) [2, с. 8], - з цими висловами неможливо не погодитися. Роль кодифікації у подоланні колізій у земельному законодавстві є загальновизнаною, причому визнаною давно - так, шляхом усунення законодавчих колізій у земельному законодавстві вчені вважали саме кодифікацію земельного законодавства ще на початку 1960-х рр.

Слід також враховувати те, що, хоча питання попередження виникнення, вирішення й усунення правових колізій і були предметом спеціального дослідження (дисертації Д.Д. Лилака, С.П. Погребняка, О.В. Майстренка та ін. праці), масштабність теми залишає чимало простору для її подальшого опрацювання.

Відтак пропонована стаття має на меті уточнити теоретико-методологічне підґрунтя аналізу кодифікації земельного законодавства як засобу усунення правових колізій у нормативно-правових актах.

Виклад основного матеріалу

Поняття кодифікації як різновиду систематизації законодавства. У правовій доктрині загальновизнано [3, с. 121; 4, с. 134; 5, с. 75; 6, с. 204], що ефективним засобом подолання правових колізій (їх усунення) є систематизація і, насамперед, кодифікація (від лат. codex - «збірник законів» і facio - «роблю») законодавства. Вважається, що категорія «кодифікація» була введена у науковий обіг І. Бентамом [7, с. 46].

Кодифікація законодавства у спеціальній літературі визначається як «спосіб його систематизації, який полягає у змістовній переробці й погодженні певної, пов'язаної спільним предметом регулювання групи юридичних норм та об'єднанні їх у єдиному нормативно-правовому акті [3, с. 122]», «засіб впорядкування та адаптування для практичних потреб певних масивів нормативно-правових актів способами укладально-технічного або нормотворчого характеру залежно від суб'єктів та мети систематизації» [4, с. 134], «вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усуненні розбіжностей і суперечностей, скасуванні застарілих норм) і створенні нормативного акта» [5, с. 74], «форма докорінної переробки діючих нормативних актів у певній сфері відносин і спосіб якісного упорядкування законодавства, забезпечення його узгодженості та комплексності шляхом розчистки нормативного масиву та звільнення від застарілих норм» [8, с. 38], «вища правотворча форма систематизації нормативного матеріалу, метою якої є охоплення правовим регулюванням більшого чи меншого за обсягом кола суспільних відносин і закріплення його у вигляді структурно складеного, але органічно єдиного закону, переважно у формі кодексу (від лат. codex - одне зі значень «книга») [4, с. 136]», «спосіб систематизації, за яким здійснюється така обробка нормативно-правових актів, що певною мірою змінює їх структуру (погоджує, усуває протиріччя, об'єднує тощо)» [6, с. 204], «такий вид правотворчості, за якого забезпечується єдине та впорядковане регламентування цього виду суспільних відносин шляхом видання єдиного, юридично та логічно цільного, внутрішньо узгодженого нормативного акта (Основ, Кодексу), що виражає юридичну своєрідність і зміст відповідного підрозділу системи права», «зумовлений потребами спільного розвитку та системністю права, здійснюваний на основі певних принципів правотворчий процес переробки змісту і форми групи чинних нормативно-правових приписів, їх узгодження й об'єднання в єдиному кодифікованому акті з метою удосконалення законодавства» [9, с. 46], законотворчість «з упорядкування вже існуючого та чинного законодавства, доповнюючи, змінюючи та перетворюючи його» [180, с. 38]. «Кодифікація - найбільш складна і досконала форма систематизації законодавства, що має правотворчий характер. За її допомогою створюється єдиний юридично і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений нормативно-правовий акт» [10, с. 86]. Оскільки «кодифікація охоплює як зовнішню, так і внутрішню обробку нормативно-правових актів, <...> саме кодифікація є основною формою удосконалення законодавства» [9, с. 41].

«Результатом кодифікації є новий нормативно-правовий акт (кодекс, інструкція, положення тощо)» [6, с. 204]. «Кодифікація передбачає переробку норм права за змістом і їх систематизований, науково-обґрунтований виклад у новому законі (зводі законів, кодексі, основах законодавства та ін.)». Акт, що створюється внаслідок кодифікації, відрізняють певні властивості: 1) висока юридична цільність і внутрішня узгодженість; 2) стабільність; 3) врегулювання широкого кола суспільних відносин; 4) складна структурна побудова [7, с. 86].

На нашу думку, якщо відкинути редакційні розбіжності, можна стверджувати, що всі дослідники розглядають кодифікацію законодавства як спосіб його систематизації, який передбачає зведення норм, що регулюють однорідні відносини, в засновану на єдиних принципах узгоджену систему, та викладення їх у формі єдиного правового акта. Саме у такому розумінні, на наш погляд, усталеному, буде вживатися термін «кодифікація» нижче.

Слушною видається позиція Конституційної ради Франції, за якою «кодифікація відповідає конституційному обов'язку забезпечення доступності та зрозумілості законів» [27, с. 16]. Тому кодифікація земельного законодавства - це не лише бажаний захід; це захід обов'язковий. Вважаємо, що здійснення кодифікації слід визнати обов'язком держави, який кореспондує конституційному праву кожного знати свої права й обов'язки (ст. 57 Конституції України). Зменшення обсягу нормативного матеріалу, якщо воно є проявом принципу «мінімальної достатності правового регулювання суспільних відносин» [11, с. 4], є вимогою принципу верховенства права. На роль кодифікації у дотримані екологічних (а отже, і земельних) прав людини звертають увагу вітчизняні дослідники, зокрема Л.П. Решетник [11, с. 537] та ін. [8, с. 108].

ЗК України від 25 жовтня 2001 р. як правове оформлення декодифікації земельного законодавства. Зазвичай наявність у певній галузі законодавства кодифікованого акта означає високий ступінь систематизації нормативного матеріалу. Проте, як слушно зазначають М.О. Фролов і В.І. Андрейцев, незважаючи на досить високий ступінь кодифікації актів природоресурсного, у т. ч. земельного, законодавства, це «ще не означає їх організованість у певну взаємно узгоджену систему, для якої характерною є спільність вихідних основ, моделей правового регулювання, форм закріплення законодавчих ідей [13]».

За останні сімнадцять років Україна має по суті вже третій Земельний кодекс (враховуючи викладення його у новій редакції в 1992 р.), проте проблема кодифікації земельного законодавства з порядку денного, на жаль, не знята. Більш того, перед сучасним законодавцем стоять ті самі проблеми, які існували перед проведенням кодифікації земельного законодавства кінця 1960-х рр.: співвідношення земельного законодавства з іншими галузями природоресурсного та природоохоронного законодавства, застарілість актів земельного законодавства, їх розпорошеність тощо. Сучасне земельне законодавство України не є кодифікованим [14, с. 156].

На наш погляд, причина такої ситуації криється у тому, що чинний ЗК України навіть не проектувався як справжній кодекс у класичному розумінні цього терміна. Показово, що Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 рр., розроблена Інститутом законодавства Верховної Ради України у 1997 р., передбачала, поряд із розробкою та прийняттям у 1999 р. нового Земельного кодексу України, в наступні роки цілої низки законів: «Про охорону землі», «Про державний земельний кадастр», «Про земельну реєстраційну систему в Україні», «Про ґрунти», «Про землі спеціального призначення (промисловості, транспорту, зв'язку, оборони тощо)», «Про землі населених пунктів» [15, с. 98]. Отже, ЗК України з самого початку не планувався як закон, що об'єднає все земельне законодавство України. І це при тому, що Концепцією розвитку законодавства України на 2001-2005 рр. було заплановано розробку та прийняття Екологічного кодексу України [15, с. 99] (тобто більш загального акта).

П.Ф. Кулиничем була обґрунтована думка, за якою ЗК мав регулювати лише «фундаментальні питання земельного законодавства <...>. Цілий ряд земельно-правових положень доцільно викласти в окремих законах, оскільки вони можуть змінюватися залежно від розвитку економіки країни та зміни завдань правового регулювання тих чи інших суспільних відносин» [16, с. 53]. П.Ф. Кулинич також запропонував перелік таких законів, що мали б розвивати положення ЗК України [16, с. 54], і його пропозиції практично повністю були сприйняті законодавцем. Не беремо на себе сміливість стверджувати, чи була у політико-правових умовах 2001 р. можливість провести повномасштабну «класичну» кодифікацію земельного законодавства; водночас змушені констатувати, що прийняття ЗК України від 25 жовтня 2001 р. задачі зниження ступеня колізійності земельного законодавства не вирішило.

«Декодифікаційні» тенденції у земельному законодавстві відзначалися (й негативно оцінювалися) дослідниками, пропонувалося провести повномасштабну кодифікацію. Так, ще у 1963 р. В.П. Балєзіним було слушно відзначено суперечності і «паралельний» розвиток законодавства про міські землі, з одного боку, та законодавства про планування та забудову міст, що спричиняло, серед іншого, численні колізії [17, с. 113-116]. Думка, висловлена у 1963 р., не втратила своєї актуальності і сьогодні, коли ми спостерігаємо ті самі процеси.

У 1996 р. В. Опришко вказував на необхідність розробки і прийняття нового Земельного кодексу, який повинен був «впорядкувати все законодавство України про землю, визначити правову базу здійснення земельної реформи і регулювання земельних відносин» [18, с. 3-16; 19, с. 8]. У 1998 р. М.В. Шульга у своїй докторській дисертації обґрунтував думку, за якою при кодифікації земельного законодавства «Земельний кодекс України має стати основним і комплексним повноцінним нормативним актом, який би регулював усі принципові земельні питання» [20, с. 11, 12].

У спеціальній літературі докладно описано та проаналізовано обставини та спосіб прийняття чинного ЗК України. Як відзначає П.Ф. Кулинич, на жаль, «прийняття цього законодавчого акта відбулося не в повній відповідності з правилами роботи парламенту» - кодекс був прийнятий без постатейного обговорення [21, с. 3]. Можливо, таке обговорення не призвело б до покращення якості кодексу, проте спосіб прийняття «земельної конституції» є ілюстративним щодо пануючого ставлення до законотворчості у земельній сфері: вирішальним вважається сам факт прийняття певного нормативно-правового акта, а не його зміст.

Чинний ЗК України піддається обґрунтованій критиці у спеціальній літературі. Зокрема, як вказує В.В. Носік, погоджуючись із В.І. Андрейцевим [22, с. 64-68], О.М. Пащенком [23, с. 4-5] і Є. Бердніковим, П. Пасту - шенком [24, с. 3-8], «прийняття ЗК <...> не призвело до кодифікації земельного законодавства». У ЗК України «багато норм мають загальний і декларативний характер <...>, цей Кодекс містить велику кількість бланкетних норм, які відсилають до законів чи підзаконних актів, одні з яких вже прийняті, інші невідомо коли будуть схвалені Парламентом. <...> У ньому не були інкорпоровані чинні закони, що регулюють земельні відносини, внаслідок чого виникли суперечності між ЗКУ і цими законами» [25, с. 96]. «Чинний ЗКУ не виконує своєї кодифікаційної функції і не створює стабільної правової бази для здійснення права власності та інших прав на землю, регулювання земельних відносин, гарантування і захисту суб'єктивних прав» [25, с. 97]. У літературі наводиться чимало прикладів, коли певні суспільні відносини могли б бути врегульовані у кодексі без прийняття спеціального закону - йдеться, зокрема, про відносини оренди землі.

Дійсно, текст чинного ЗК України містить десятки формулювань «відповідно до закону», «визначається законом», у «порядку, встановленому законом» тощо, причому відповідні закони здебільшого на момент прийняття кодексу були відсутні. На неприпустимість такого підходу ще стосовно проекту кодексу вказував О.М. Пащенко [14, с. 152-153], проте законодавець не дослухався до слушних зауважень, внаслідок чого можна констатувати методологічну «недосконалість Кодексу як акта прямої дії, яким передбачається прийняття цілої низки законодавчих актів у його розвиток» [23, с. 4].

У пп. «в» п. 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» ЗК України Кабінету Міністрів України дане доручення розробити та внести на розгляд Верховної Ради України «проекти законів про землеустрій, про державний земельний кадастр, про оцінку земель, про охорону земель, про розмежування земель правадержавної та комунальної власності, про державний земельний (іпотечний) банк, про ринок землі, про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності тощо», і цим перелік законів, прийняття яких було необхідне після ухвалення ЗК України, не вичерпувався.

Чинний ЗК України не лише не замінив більш як сімдесят існуючих законів, що містили земельно-правові норми, а й фактично спричинив нову хвилю «земельно-правової» законотворчості - прийняття більш як двох десятків нових законів [1, с. 12-14]. Повністю погоджуємося з тезою О.М. Пащенка, висловленою щодо проекту чинного ЗК України: «Новий проект Земельного кодексу України не відповідає усім тим вимогам, що пред'являються до кодифікованого акта» [26, с. 92]. На наш погляд, прийнятий ЗК України, попри свій достатньо великий обсяг, фактично є рамковим законом, а не кодексом.

Не можемо погодитися з позитивною оцінкою П.Ф. Ку- линичем кодифікації 2001 р. На його думку, «обраний у 2001 р. підхід до підготовки до проекту ЗК є виправданим. Він означає, що після прийняття та введення в дію ЗК в Україні мала бути прийнята ще низка законів із питань регулювання земельних відносин. <...> Саме ці акти повинні <...> прийняти на себе «удар нестабільності» земельних відносин у період проведення довготривалої масштабної земельної реформи та відіграти роль своєрідного «змінного фільтра» при стабільному ЗК» [21, с. 9]. На наш погляд, незмінність ЗК України не може виправдати множинності та колізійності земельного законодавства загалом. Крім того, неважко помітити, що насправді положення ЗК України є набагато менш стабільними, ніж положення інших законодавчих актів у сфері регулювання земельних правовідносин.

Великий обсяг земельного законодавства призводить до того, що одні й ті самі правовідносини регулюються багатьма актами, часто по-різному, що спричиняє правові колізії. Необхідно відзначити одну дуже шкідливу тенденцію: нові акти нерідко переповнені положеннями, що дослівно або майже дослівно відтворюють положення вже чинних. У кращому разі в норм первісного акта в новому акті з'являються норми-«близнята» або навіть норми-«клони». колізія земельний законодавство україна кодифікація

Але буває, що серед таких «клонів» часто ховаються «мутанти» - випадкові викривлення чи відступи від «первісного» тексту. У таких випадках виникають правові колізії, іноді достатньо серйозні.

Висновки

З огляду на це, постає гостра необхідність розв'язання наукової проблеми із мінімізації негативного впливу правових колізій на ефективність правового регулювання шляхом попередження виникнення колізій, правильного й одноманітного вирішення колізій шляхом вибору норми, яка підлягає застосуванню, й ефективного усунення із законодавства наявних колізій у правовому регулюванні земельних відносин. Вироблення теоретичних засад попередження, вирішення й усунення колізій у правовому регулюванні земельних відносин дозволить істотно вдосконалити чинне законодавство України, практику його застосування, а в підсумку - досягти значимих позитивних соціальних результатів. Способом усунення колізій між державно-процесуальним і земельним законодавством пропонується вважати виключення конкретних норм про повноваження органів місцевого самоврядування та державної влади з державного процесуального законодавства. Ці норми мають бути замінені відповідною відсилкою до земельного законодавства. Натомість слід уникати вміщення у земельному законодавстві положень, що визначають процесуальні (процедурні) питання діяльності органів місцевого самоврядування та державної влади.

Загалом, усуваючи дублювання та запобігаючи йому, слід керуватися таким принципом: регулювання відносин має бути настільки загальним, наскільки це можливо. Особливі (виняткові, виключні) положення слід вміщувати до законодавства зі спеціальною сферою регулювання, проте особливі (виняткові, виключні) положення мають право на існування лише тоді, коли це зумовлено потребою встановити специфіку у регулюванні суспільних відносин. Шкідливою є практика відтворення у спеціальних актах щодо якоїсь більш вузької ситуації загальних положень.

Список використаних джерел

1. Земельний кодекс України з постатейними матеріалами : збірник нормативно-правових актів та матеріалів судової практики : за станом нормативно-правових актів та актів органів судової влади на 01 лютого 2006 р. / упоряд. А.М. Мірошниченко ; наук. ред. В.В. Носік. Київ : Фізична особа - суб'єкт видавничої справи Романчук РС., 2006. 720 с.

2. Бурчак Ф.Г. Кодификация и проблемы коллизий в праве. Колізії'у законодавстві України: проблеми, теорії і практики. Київ : Ге- неза, 1996. С. 7-9.

3. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави : навчальний посібник. Київ : Атіка, 2001. 176 с.

4. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права : навчальний посібник. Київ : Істина, 2004. 304 с.

5. Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слусаренко О.Л. Теорія держави і права : навчальний посібник. Київ : Юрінком Інтер, 2001. 176 с.

6. Теорія держави і права : навчальний посібник / А.М. Колодій та ін. ; за заг. ред. С.Л. Лисенкова та В.В. Копєйчикова. Київ : Юрінком Інтер, 2004. 368 с.

7. Рогач О.Я. Кодифікаційні акти в системі законодавства України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2003. 209 с.

8. Систематизація законодавства України: проблеми та перспективи вдосконалення : монографія. Київ : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. 220 с.

9. Погорелов Є.В. Кодифікаційна діяльність в правовій системі України (загальнотеоретичний аспект) : дис. ... канд. юрид. наук :

12.0. 01. Харків, 2000. 167 с.

10. Бобровник С.В., Богініч О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. Київ : Наукова думка, 1994. 123 с.

11. Заєць А. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обґрунтування). Вісник Академії правових наук України. 1998. № 1. С. 3-15.

12. Решетник Л.П. Систематизація екологічного законодавства як умова реалізації та захисту екологічних прав громадян в Україні. Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999. С. 533-537.

13. Фролов М.О., Андрейцев В.І. Кодифікація екологічного законодавства: ілюзії, колізії, перспективи. Екологічний кодекс України: міфи і реальність : матеріали Міжнар. «Круглого столу», 12-13 травня 2005 р. Київ : 2005. С. 4.

14. Пащенко О.М. Розвиток і кодифікація земельного законодавства України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06. Одеса, 2001.184 с.

15. Концепція розвитку законодавства України на 1997-2005 роки / авт. кол. В.Ф. Опришко та ін. Київ : Інститут законодавства Верховної Ради України, 1997. 124 с.

16. Кулинич П. Новий Земельний кодекс України: яким йому бути? Право України. 2000. № 10. С. 50-54.

17. Балезин В.П. Правовой режим земель город ской застройки. Москва : Госюриздат, 1963. 194 с.

18. Опришко В. Законотворчість сьогодні і завтра. Віче. 1996. № 7. C. 3-16.

19. Опришко В. Основні положення проекту Концепції розвитку законодавства України до 2005 року. Право України. 1996. № 7. С. 3-10.

20. Шульга М.В. Актуальні проблеми правового регулювання земельних відносин в сучасних умовах : автореф. дис. ... док. юрид. наук : 12.00.06. Харків, 1998. 37 с.

21. Кулинич П.Ф. Земельний кодекс України: п'ять років застосування. Земельне право України. 2006. № 8. С. 3-9.

22. Андрейцев В.І. Конституційність деяких новацій Земельного кодексу України: законодавчі передбачення та проблеми реалізації. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2005. Вип. 64. С. 64-68.

23. Пащенко О.М. Сучасні тенденції кодифікації земельного законодавства України. Земельне право України. 2006. № 2. С. 3-11.

24. Бердніков Є., Пастушенко П. Прийняття нового Земельного кодексу - новий рубіж земельної реформи, початок нового етапу розвитку земельного законодавства України. Земельне законодавство України : збірник нормативних актів, судової та арбітражної (господарської) практики : у 2 кн. / за ред. А.С. Даниленка, Ю.Д. Білика, О.О. Погрібного, В.В. Кулінича. Київ : Урожай, 2002. Кн. 1. С. 3-8.

25. Носік В. Проблеми кодифікації земельного законодавства України: тенденції і перспективи. Право України. 2006. № 11. С. 94-98.

26. Пащенко О.М. Теоретичні питання кодифікації земельного законодавства України. Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. 2000. № 3. С. 89-93.

27. Guide pour l'elaboration des textes legislatifs et reglementaires : Ouvrage / Editeur: Conseil d'etat. Auteurs: Conseil d'etat / Leclerc JeanPierre / Bouchez Remi / Boulouis Nicolas. 2005 URL: http://www.legifrance.gouv.fr/ html/GuideJegistique/guideJeg.pdf.

Размещено на Allbest.ru