Довіреність на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, посвідчена або видана за кордоном, та проблеми її використання в Україні під час вчинення нотаріальних дій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Довіреність на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, посвідчена або видана за кордоном, та проблеми її використання в Україні під час вчинення нотаріальних дій

Снідевич О.С., кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри нотаріального та виконавчого процесу і адвокатури Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Стаття присвячена аналізу проблеми правового регулювання компетенції з посвідчення або видачі за кордоном довіреності на вчинення нотаріальних дій із нерухомим майном, що знаходиться в Україні. Охарактеризовано також проблеми, які виникають із використання такої довіреності в Україні під час вчинення нотаріальних дій. Сформульовано пропозиції з вдосконалення законодавства про нотаріат.

Ключові слова: довіреність, іноземний елемент, нотаріус, повноваження представника, нерухоме майно, компетенція.

Статья посвящена анализу проблемы правового регулирования компетенции удостоверения или выдачи за рубежом доверенности на совершение нотариальных действий с недвижимым имуществом, находящимся в Украине. Охарактеризованы также проблемы, которые возникают при использовании такой доверенности в Украине при совершении нотариальных действий. Сформулированы предложения по усовершенствованию законодательства о нотариате.

Ключевые слова: доверенность, иностранный элемент, нотариус, полномочия представителя, недвижимое имущество, компетенция.

The power of attorney issued abroad for real estate transactions AND THE PROBLEMS with using it in Ukrainian notarial procedure

The article analyzes the problem of competence legal regulation of abroad certificate of power of attorney for notarial acts with real estate located in Ukraine. Also described the problems of use the power of attorney in Ukrainian notarial procedure.Formulated proposals for improving the notarial legislation.

Key words: power of attorney, foreign element, notary, representative authority, real estate, competence.

Постановка проблеми

В Україні, як і в інших державах, регулювання правовідносин щодо нерухомого майна, ускладнених іноземним елементом, має свою специфіку. Зокрема, за загальним правилом форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення. При цьому форма правочину щодо нерухомого майна визначається відповідно до права держави, вякій знаходиться це майно, а щодо нерухомого майна, право на яке зареєстроване на території України, - права України (ст. 31 Закону «Про міжнародне приватне право»). Ще одним прикладом специфіки є положення ст. 42 цього ж Закону. Так, захист права власності та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права держави, в якій майно знаходиться, або відповідно до права держави суду. Однак захист права власності та інших речових прав на нерухоме майно здійснюється відповідно до права держави, в якій це майно знаходиться. Як вбачається, регулювання й інших правовідносин щодо нерухомого майна також прив'язане виключно до права держави, в якій це майно знаходиться. Особливої уваги в дослідженні цього аспекту потребують положення про компетенцію окремих органів у правовідносинах з іноземним елементом, що виникають стосовно нерухомого майна, насамперед, компетенцію стосовно вчинення нотаріальних дій із посвідчення правочинів, зокрема, довіреностей.

Стан дослідження. Окремі правові проблеми нотаріального процесу з іноземним елементом досліджували О.О. Кармаза, О. Коломис, Н.В. Кулак, В.Ю. Стрілько, С.Я. Фурса, О. Чуєва, Т.В. Федоренко та інші. Однак питання компетенції з посвідчення або видачі за кордоном довіреності на вчинення нотаріальних дій із нерухомим майном, що знаходиться в Україні, та можливості використання її в Україні не були предметом належного наукового вивчення.

Метою дослідження, таким чином, є ті проблеми правового регулювання, які виникають у зв'язку з використання у процесі посвідчення правочинів щодо нерухомого майна довіреності, виданої або посвідченої за кордоном органами або посадовими особами інших держав.

Виклад основного матеріалу

Насамперед, зумовимо, що повноваження компетентних органів та посадових осіб іноземних держав визначаються законодавством тієї держави, органом чи посадовою особою якої вони є. Через це законодавство України не вправі встановлювати компетенцію цих органів та посадових осіб, як і, навпаки, компетенція органів та посадових осіб України визначається виключно законодавством України. У зв'язку з цим положення Закону «Про міжнародне приватне право» сформульовані таким чином, що визначають лише компетенцію органів України у сфері міжнародного приватного права.

Ч. 1 ст. 77 Закону «Про міжнародне приватне право» передбачає, що підсудність судам України, зокрема, є виключною у справі з іноземним елементом за умови, що нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об'єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об'єкт. Зтакого положення вбачається, що будь-який спір стосовно нерухомого майна, яке знаходиться на території України, є виключною компетенцією судів України та не може розглядатися іноземним судом. Порушення цього правила призведе до відмови у визнанні та виконанні на території України рішення такого іноземного суду.

Ч. 1 ст. 78 Закону «Про міжнародне приватне право», яка має назву «Компетенція інших органів України», передбачає, що компетенція інших органів України щодо розгляду справ з іноземним елементом визначається законами України з урахуванням ст.ст. 75-77 цього Закону.

З цього положення Закону «Про міжнародне приватне право» з урахуванням наведених вище положень ч. 1 ст. 77 цього ж Закону вбачається, що компетенція органів України у справах щодо нерухомого майна, яке знаходиться на території України, є виключною (за винятком випадку з договорами у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, застереження щодо якого містить процитована вище ч. 1 ст. 77 Закону). Україна не визнає владних повноважень органів інших держав стосовно нерухомого майна, яке знаходиться на її території. І це є цілком обґрунтованим з огляду на особливості його правового статусу та наявності аналогічного правового регулювання у інших державах.

Стосовно повноважень державних органів чи посадових осіб наведені висновки означають, що, наприклад, виключно нотаріальні органи України (нотаріуси України) вправі посвідчувати правочини щодо такого нерухомого майна, виключно органи України здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно, виключно суди України розглядають спори щодо нерухомого майна, а виключно органи примусового виконання рішень вправі звертати стягнення на нього.

Однак, як з'ясувалося, у нотаріальній практиці України, та й не лише у ній, такий законодавчо визначений підхід не завжди дотримується. Проблемним виглядає підхід, що склався стосовно можливості поширення компетенції органів інших держав на посвідчення довіреностей на вчинення правових дій із нерухомим майном, яке знаходиться (зареєстроване) на території України.

Так, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 р. №296/5, передбачає загальне положення, що дійсність нотаріально посвідченої довіреності перевіряється нотаріусом за Єдиним реєстром довіреностей, за винятком довіреностей, які посвідчено або видано за кордоном компетентними органами іноземних держав, за умови їх легалізації уповноваженими органами. Без легалізації такі довіреності приймаються нотаріусами, якщо це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна (абз. 3 п. 4 глави 4 розділу І Порядку). Таким чином, жодних положень та особливостей використання представниками довіреностей, складених за кордоном щодо нерухомого майна, прийняття нотаріусами таких довіреностей, зазначений Порядок не містить. Приватний нотаріус О. Коломис, досліджуючи питання щодо особливостей посвідчення довіреностей на відчуження нерухомості, також вказує лише на загальні положення визнання довіреностей безвідносно до виду майна, стосовно якого вона видана. На її думку, довіреності, посвідчені за кордоном нотаріусом іншої країни, дійсні на території України за умови легалізації цього документа або проставляння апостиля. Апостилювання застосовується до офіційних документів країн, що приєднались до Гаазької конвенції 1961 р. Проставлення апостиля не може вимагатися державами у відповідних випадках, передбачених міжнародними договорами України [1, с. 166-171]. На сайті Генерального консульства України у Мюнхені (ФРН) у розділі «Питання нотаріату» на питання такого змісту: «Я вже отримала німецький паспорт і громадянство ФРН! ... Але в Україні в мене залишилась квартира, гараж, земельна ділянка та інша нерухомість, і мені потрібно оформити доручення щодо продажу (дарування) гаража (квартири, землі). А також я хочу зробити нотаріальну заяву про набуття спадщини. Що мені робити?» надано таку консультацію «Всі нотаріальні дії на території Німеччини вчинюються, насамперед, німецькими нотаріусами. У Генеральному консульстві український консул може вчинити нотаріальну дію (посвідчити підпис або завірити довіреність) лише щодо громадян України, які мають дійсний паспорт громадянина

України для виїзду за кордон. Особам, які мають документи (Reisepass, Personalausweis), видані компетентними органами ФРН, слід звертатися до німецьких нотаріусів» [2].

Вважаємо, що наведені нами вище положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та думка О. Коломис є неповними, а роз'яснення, що надані на сайті Генерального консульства, є помилковими з таких підстав.

Як уже обґрунтовано було вище, згідно з законодавством України про міжнародне приватне право виключно до компетенції органів України належать повноваження стосовно нерухомого майна, яке знаходиться на території України. Отже, наприклад, виключно нотаріуси України вправі посвідчувати правочини щодо нього, насамперед, договори. Цілком слушно зазначає О.О. Кармаза: якщо право на житло, зареєстроване в Україні, здійснення нотаріальних дій з іноземним елементом, пов'язаних із переходом прав на таке житло, є виключною компетенцією нотаріусів України, компетенція іноземних посадових осіб щодо посвідчення правочинів стосовно такого житла, які сприяють переходу прав на житло, що знаходиться на території України, за загальним правилом виключається [3, с. 138]. Висновок щодо неможливості посвідчення договорів відчуження нерухомого майна, яке знаходиться в Україні, органами або посадовими особами іноземних держав (а більш коректно навіть говорити про допустимість законодавством України можливості посвідчення ними таких договорів), навряд чи викличе заперечення у практиці як нотаріусів, так і органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно в Україні. Вони навряд чи зареєструють за набувачем право власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у разі посвідчення договорів відчуження органами або посадовими особами іноземних держав.

Однак у висновку щодо виключної компетенції органів України з посвідчення правочинів щодо нерухомого майна, яке знаходиться в Україні, не вбачається змоги зробити жодних винятків щодо компетенції на посвідчення довіреності на розпорядження або вчинення інших дій із таким майном. Таким чином, такі довіреності, на наш погляд, також вправі посвідчувати виключно компетентні органиУкраїни. І тут не може бути жодних ілюзій щодо того, що законодавство іноземних держав не передбачає чи не має передбачати вчинення компетентними органами іноземних держав дій із нерухомим майном, яке знаходиться на території України. З огляду на суверенітет держав воно може передбачати такі положення, однак це зовсім не означає, що правові акти, вчинені відповідно до такого законодавства, мають призводити в Україні до правових наслідків відповідно до українського законодавства.

З урахуванням наведеного, вважаємо, що нотаріус України не може встановити факт наявності у представника повноважень на укладення різних правочинів (насамперед договорів) щодо нерухомого майна, яке знаходиться в Україні, якщо довіреність, якою він підтверджує свої повноваження на укладення таких правочинів, була посвідчена або видана за кордоном органами іноземних держав. У разі надання представником такої довіреності за відсутності інших документів, які згідно з законодавством України підтверджують такі повноваження представника, нотаріус відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону «Про нотаріат» має відмовити у вчиненні нотаріальної дії.

У подальшому аналізі цієї ситуації видається, що існують і цілком обґрунтовані проблеми й з перевіркою дійсності довіреності, виданої компетентними органами іноземних держав щодо нерухомого майна, яке знаходиться в Україні. Як цілком правильно зазначає О. Чуєва, ані Закон України «Про нотаріат», ані Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ані Положення про Єдиний реєстр довіреностей не містять вимог щодо необхідної перевірки довіреності, що вчинена іноземним офіційним органом. Як наслідок, вона пропонує витребувати відповідні дані від компетентних іноземних установ, якщо в нотаріуса є сумніви щодо дійсності цієї довіреності або постає питання про правильне застосування норм права відповідної держави у процесі складання та посвідчення такої довіреності [4, с. 115]. На наш погляд, суперечить загальній сутності процедури нотаріального посвідчення договорів відчуження нерухомого майна ситуація, коли нотаріус може посвідчити договір відчуження нерухомого майна, не перевіривши дійсність довіреності, на підставі якої це здійснюється. Не може бути так, що довіреності, видані компетентними органами України, обов'язково перевіряються нотаріусом на предмет їх дійсності, а довіреності, видані органами іноземних держав, - ні. З огляду на те, що такі довіреності можуть стосуватися досить цінного нерухомого майна, відсутність обов'язку перевіряти дійсність довіреності може призводити до різних шахрайств із нерухомим майном. При цьому навряд чи запобігатиме виникнення таких ситуацій із шахрайством і перевірка дійсності виданої довіреності через витребування відповідних даних від компетентних іноземних установ, якщо в нотаріуса є сумніви щодо дійсності цієї довіреності, як пропонує О. Чуєва. Така перевірка здійснюватиметься досить тривалий час і не виключатиме, наприклад, ситуацій, коли вже після перевірки нотаріусом факту дійсності довіреності, але ще до вчинення нотаріальної дії, ця довіреність буде скасована. Все це пояснюється тим, що відповідь на звернення нотаріуса за фактом перевірки може йти місяці. Виникнення таких ситуацій практично неможливе, якщо довіреність видана компетентними органами України, оскільки її дійсність перевіряється нотаріусом в режимі онлайн за даними Єдиного реєстру довіреностей.

Таким чином, роз'яснення Генерального консульства України, наведене нами вище, має ґрунтуватися на тому, що посвідчення довіреностей щодо вчинення дій із нерухомим майном, яке знаходиться в Україні, є виключною компетенцію органів України.

Висновки. Під час окреслення в нотаріальному процесуальному законодавстві положень щодо перевірки нотаріусом повноважень представника за посвідченими органами інших держав довіреностями треба зумовлювати, що такі довіреності не можуть стосуватися нерухомого майна, зокрема, передбачати право довірителя на розпорядження (відчуження) нерухомого майна, оскільки посвідчення таких довіреностей є виключною компетенцією органів України. У разі посвідчення органами інших держав таких довіреностей вони не мають бути тими документами, які підтверджують повноваження представника. У разі звернення представника з такою довіреністю до нотаріуса задля посвідчення, наприклад, договору відчуження нерухомого майна, нотаріуси України мають відмовляти у вчиненні нотаріальної дії.

Список використаних джерел

нотаріальний дія довіреність кордон

1. Коломис О. Особливості посвідчення довіреностей на відчуження нерухомості. Мала енциклопедія нотаріуса. 2015. № 5. С. 166-171.

2. Генеральне консульство України у Мюнхені. Питання нотаріату.

3. Кармаза О.О. Особливості посвідчення нотаріусами правочинів про відчуження житла в міжнародному нотаріальному процесі. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2012. № 6. С. 137-141.

4. Чуєва О. Представництво в нотаріальній практиці. Актуальні питання посвідчення довіреності. Мала енциклопедія нотаріуса. № 4 (94). С. 111-119.

Размещено на Allbest.ru