Правове регулювання штучного переривання вагітності. Етичні проблеми аборту

Правове регулювання штучного переривання вагітності: цивільний, кримінально-правовий аспекти. Спільна відповідальність чоловіка і жінки за свою репродуктивну поведінку. Аборт з приводу штучної імплантації зародка. Морально-етична та філософська проблема.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 27.02.2021
Размер файла 21,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»

Кафедра гуманітарних наук

Реферат

На тему: «Правове регулювання штучного переривання вагітності. Етичні проблеми аборту»

Підготувала :

студентка 4 курсу , 2-А групи

Хомазюк Д.А.

Перевірив:

Викладач Кравченко В. Ю.

м Дніпро

2020

Зміст

  • Правове регулювання штучного переривання вагітності в Україні: цивільний та кримінально-правовий аспекти
  • Спільна відповідальність чоловіка і жінки за свою репродуктивну поведінку
  • Аборт з приводу штучної імплантації зародка
  • Підсумок та принципові положення
  • Аборт як морально-етична та філософська проблема
  • Правове регулювання штучного переривання вагітності в Україні: цивільний та кримінально-правовий аспекти
  • вагітність аборт кримінальний моральний етичний
  • До системи особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, відносимо право жінки на проведення операції штучного переривання вагітності (аборту).
  • Сучасне загострення проблеми меж правового регулювання абортів зумовлене збільшенням кількості операцій штучного переривання вагітності. За даними Держкомстату України, усього в Україні лише у 2000 р. було проведено 434223 операції штучного переривання вагітності. Найбільша частка припадає на вікову групу жінок від 18 до 34 років включно - 346214. При цьому співвідношення кількості абортів до кількості дітей, народжених живими (на 100 дітей) становило 112,7%, тобто операцій штучного переривання вагітності на 12,7% було більше, ніж народжень дітей. Така ситуація впливає на демографічні показники у державі.
  • При конкуренції інтересів жінки та ненародженої дитини на боці останньої можна побачити інтереси "виживання" та безпеки суспільства в цілому. У цьому випадку, крім суто емоційної, виникає і практична проблема. Вона пов'язана з необхідністю визначення кола суб'єктів, наділених "правом голосу" у процесі ухвалення рішення щодо проведення операції штучного переривання вагітності. Відповідь на подібні питання повинні міститись у вітчизняному законодавстві. На жаль, сьогодні ситуація з приводу регулювання цих специфічних відносин не знаходить свого достатнього відображення у системі правових норм.
  • Так, операція по штучному перериванню вагітності може здійснюватися за бажанням жінки, якщо вагітність не перевищує дванадцяти тижнів. Пункт другий ч.6 ст.281 ЦК України має зазначає, що штучне переривання вагітності може бути проведене від 12 до 28 тижнів у випадках, встановлених законодавством. Перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після 12 тижнів вагітності за медичними та соціальними показаннями, встановлюється законодавством.
  • У ст. 50 Основ законодавства України про охорону здоров'я (добровільне штучне переривання вагітності) вказано право жінки за її бажанням провести операцію штучного переривання вагітності у акредитованих закладах охорони здоров'я при вагітності строком не більше як 12 тижнів. У частині 2 цієї статті міститься також відсильна норма, за якою аборт при вагітності від 12 до 28 тижнів за соціальними та медичними показаннями може бути зроблено в окремих випадках і в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Отже, безпосередньо перелік уже згаданих медичних та соціальних показань, за наявності яких може бути проведено операцію штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів, визначено Постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів" від 12 листопада 1993 р. №926. Особливістю цієї постанови є те, що у підзаконному нормативно-правовому акті містяться правові норми, які відкривають шлях розширення переліку обставин, за якими дозволено проводити аборт.
  • Так, штучне переривання вагітності (як це зазначено у пункті 5 Постанови), може проводитись і за наявності у вагітної жінки інших захворювань, не зазначених у затвердженому постановою переліку, але за яких продовження вагітності та пологи становлять загрозу для здоров'я або життя вагітної, а також інших, не обумовлених переліком, соціальних показань, визнаних поважними для вагітної, на підставі дозволу постійно діючої комісії.
  • Штучне переривання вагітності відбувається лише у випадках надання згоди інформованого дієздатного пацієнта на таке медичне втручання (хоча підпункт 2 пункту 3 Постанови вказує на можливість у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворої жінки є наявною, проведення операції без згоди хворої або її законних представників). Хоча, на жаль подібне положення на рівні законодавчих актів відсутнє.
  • Зазначене положення не відповідає повною мірою змісту ч.6 ст.281 ЦК України, що визначає можливість визначення позиції щодо питання переривання вагітності лише за бажанням вагітної жінки. Крім того, є досить складним вирішення питання цивільно-правової відповідальності у випадках втрати репродуктивної функції в результаті проведення операції штучного переривання вагітності без згоди жінки або її законних представників. Так, у ч.3 ст.49 ЦК України зазначено, що підставою для відшкодування завданої позбавленням жінки можливості народити дитину моральної шкоди є позбавлення репродуктивної функції у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї.
  • Необхідність відшкодування завданої медичними працівниками шкоди повинна передбачатися і не залежаить від вини медичних працівників. У Основах законодавства України про охорону здоров'я стаття 50 також вказує на обов'язкову добровільність проведення такої операції, і в ній також не зазначено право медичних працівників провести аборт без згоди жінки або її законного представника. А тому єдиною підставою проведення медичного втручання з метою проведення аборту без згоди жінки є обставини, передбачені у ст.43 Основ, де ч.2 вказує, що у невідкладних випадках, коли реальна загроза життю хворого є наявною, згода хворого або його законного представника на медичне втручання не потрібна.
  • Тобто у випадках необхідності прийняття рішення про доцільність проведення операції штучного переривання вагітності обмежено дієздатною та недієздатною особою права їхніх законних представників (батьків, опікунів, піклувальників, усиновителів) обмежені волевиявленням їхніх підопічних осіб. Неповнолітність особи взагалі не повинна впливати на можливість надання права на вирішення питання аборту будь-якій іншій особі, крім самої неповнолітньої вагітної. Рішення законного представника недієздатної та обмежено дієздатної особи про проведення аборту повинно бути підтверджено дозволом суду, що повинен бути наданий у розумний термін. При цьому право неповнолітньої вагітної самостійно вирішувати питання проведення операції штучного переривання вагітності не входить у суперечність з положенням законодавства щодо порядку надання медичної допомоги неповнолітній особі.
  • Ще одна проблема, яка потребує свого вирішення у сфері здійснення права на проведення аборту, пов'язана з юридичним значенням згоди або незгоди чоловіка дружини на проведення аборту, а також вирішення проблеми аборту у випадках імплантації зародка.

Спільна відповідальність чоловіка і жінки за свою репродуктивну поведінку

Міжнародно-правові акти у сімейно-правовій сфері акцентують свою увагу на спільній відповідальності чоловіка і жінки за свою репродуктивну поведінку.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації стосовно жінок від 18 грудня 1979 року визначає, що жінки мають однакові права вільно і відповідально вирішувати питання про кількість дітей, щодо проміжків між їх народженням та повинні мати доступ до інформації, освіти, а також до засобів, які дають змогу здійснювати їм це право (ст.16 Конвенції). У цьому міжнародно-правовому акті також зазначено обов'язок держав-учасниць забезпечити на основі рівності чоловіків та жінок доступ до медичного обслуговування, зокрема до тих питань, що стосуються планування розміру сім'ї (ст.12 Конвенції). Крім того, вказано на необхідність вживати всіх заходів щодо правильного сімейного виховання, розуміння материнства як соціальної функції і визнання спільної відповідальності чоловіка і жінки за виховання і розвиток своїх дітей, притому пам'ятати, що в усіх випадках інтереси дітей є панівними (ст.5 Конвенції).

На ці права всіх подружніх пар зазначено у Програмі дій Міжнародної конференції з народонаселення та у Платформі дій VI Всесвітньої конференції з питань становища жінок (зокрема, право про спільне вирішення питань відтворення нащадків без будь-якої дискримінації, примусу і насильства).Самоочевидно і цілком зрозуміло, що нині необхідно говорити не лише про "відповідальне материнство", але й про "відповідальне батьківство". Статистика кількості абортів, ініційованих з боку чоловіків, не ведеться, проте практика свідчить, що вони не в останню чергу виступають тим соціальним чинником, що спонукає жінок до проведення операції штучного переривання вагітності. А проте визначене у ст.50 СК України право на батьківство передбачає право батька зачатої дитини брати участь у вирішенні питання щодо необхідності проведення аборту. Підтвердження такого тлумачення цієї правової норми знаходимо і в інших статтях Сімейного кодексу України. Зокрема, в ч.2 ст.50 СК України йдеться про те, що відмова дружини від народження дитини (а ми тлумачимо це питання з включенням туди і прийняття жінкою рішення про проведення штучного переривання вагітності) може бути причиною розірвання шлюбу. Крім того, у ч.2 ст.54 зазначено: "Усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватись подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право чинити опір усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї".

Не викликає сумнівів те, що питання, пов'язане з операцією з приводу аборту, є одним із найважливіших питань життя і формування сім'ї. У ч.3 ст.55 СК України закріплено таке положення: "Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній". Зрозуміло, що думку чоловіка можна і треба брати до уваги у випадках виникнення у жінки бажання провести штучне переривання вагітності за соціальними показниками. У випадку встановлення необхідності проведення такої операції за медичними показниками вона повинна відбуватись без урахування думки батька дитини. Але і за таких умов треба обов'язково інформувати його про прийняте дружиною рішення. У цьому випадку необхідність забезпечення здоров'я жінки або захисту її життя є переважаючою причиною проведення аборту стосовно права чоловіка. Конкуренція інтересів жінки і чоловіка та жінки і ембріона (плоду) складається на користь жінки.

Чоловік не має можливості (права) заборонити проведення дружиною операції штучного переривання вагітності за соціальними показниками. Проте, якщо всупереч позиції чоловіка жінка проводить цю операцію, то у чоловіка виникає право на відшкодування завданої моральної шкоди з боку жінки. Враховуючи наведені вище положення сімейного законодавства, зазначене право на відшкодування моральної шкоди не вступає у суперечність за правами жінки на особисту свободу, а також іншими правами, що становлять гендерну рівновагу подружжя.

Аборт з приводу штучної імплантації зародка

У контексті досліджуваного питання потребує свого вирішення і проблема свободи у прийнятті рішення про проведення аборту з боку жінки, що бере участь у правовідносинах з приводу штучної імплантації зародка.

Відповідно до ч.2 ст.123 СК України у разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя. Це положення обмежує свободу у власній поведінці жінки, що виношує таку дитину, на проведення операції штучного переривання вагітності. Проте ця жінка не позбавлена права на аборт. Таке втручання може бути проведене у випадках виникнення загрози для здоров'я чи життя цієї жінки і в жодному разі ні за якої іншої умови. Якщо батьки вирішили відмовитися від народження вже зачатої дитини, то право вибору народжувати дитину чи ні залишається за вагітною жінкою. При цьому відмова від народження дитини з боку їх біологічно-генетичних батьків і згода жінки продовжити вагітність веде до появи на світ дитини, що, за правилами законодавства, походить від біологічно-генетичних батьків (відповідно до ч.3 ст.155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною). У цьому разі жінка, що виростила та народила таку дитину, повинна мати переважне право її усиновити.

Уже зазначалось, що цей різновид репродуктивної діяльності може мати платний характер. А тому, якщо жінка, якій імплантовано зародок, відмовляється від його виношування і проводить аборт, вона втрачає право на отримання грошового відшкодування. Якщо ж жінка виносила і народила дитину всупереч зміненому бажанню її біологічно-генетичних батьків, то вона не позбавляється права на грошове відшкодування. У тому випадку, коли аборт було проведено за умови необхідності збереження життя або здоров'я жінки, вона повинна отримувати частину відшкодування відповідно до умов договору.

Постає практична необхідність у нових підходах регулювання цих відносин у кримінальному законодавстві. У цій частині є доцільним переглянути положення щодо удосконалення правових норм, які визначають умови кримінальної відповідальності за незаконне проведення штучного переривання вагітності. Детальний аналіз ст.134 КК України вказує, що диспозиція цієї кримінально-правової норми не охоплює усі діяння у сфері незаконного проведення аборту. Наприклад, сьогодні не утворюють складу злочину такі дії: переривання вагітності, що здійснюється належним суб'єктом, але поза установою, що має ліцензію на вказаний вид діяльності; переривання вагітності із порушенням порядку отримання згоди вагітної жінки або її законного представника на таку операцію; переривання вагітності із корисливих мотивів для генетично-інженерної діяльності, з метою отримання прибутку в результаті дослідницького або промислового використання фетальних матеріалів.

Зазначене вимагає внесення змін до Кримінального кодексу України. Так, є доцільним змінити формулювання назви ст.134 КК України у зв'язку з тим, що термін "аборт" не відповідає прийнятій у цих випадках термінології. У медицині штучне або самовільне вигнання плоду при строку вагітності до 22 тижнів вважається абортом, при строку вище 22 тижнів - передчасні пологи. Отже, буквальне тлумачення положень ст.134 може навести на думку, що карається незаконне переривання лише тієї вагітності, строк якої не перевищує 22 тижнів. Зрозуміло, що це не так.

Диспозиція ст.134 КК України повинна містити такі умови кримінальної відповідальності: проведення штучного переривання вагітності особою, яка не має спеціальної медичної освіти або після закінчення строку, встановленого законом для штучного переривання вагітності, або в установі, що не має відповідного дозволу на проведення такої операції, або із порушенням порядку отримання дозволу вагітної жінки (її законного представника); ті ж дії, вчинені із корисливих мотивів або для отримання прибутку, а також переривання вагітності з метою промислового використання клітин, органів або тканин ембріона (плоду); ті ж дії, здійснені особою, раніше судимою за незаконне проведення штучного переривання вагітності; ті ж дії, якщо вони призвели до тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті жінки, якій незаконно здійснено операцію штучного переривання вагітності. Додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю слід передбачити в усіх випадках незаконного проведення штучного переривання вагітності. Між незаконним проведенням штучного переривання вагітності і тривалим розладом здоров'я, безпліддям, смертю жінки повинен існувати причинно-наслідковий зв'язок, наявність або відсутність якого встановлюється за допомогою судово-медичної експертизи.

Привертає увагу і та обставина, що в цілому життя ембріона (плоду) вказана норма не захищає. Та й взагалі кримінальне право України не визнає, принаймні прямо, об'єктом правової охорони "майбутнє" життя - життя людини, яка ще не народилась. Остання у науковій літературі здебільшого розглядається як частина тіла матері, тому її захист здійснюється лише у зв'язку із захистом життя та здоров'я вагітної жінки. Проте будь-яка людина, що живе на Землі, пройшла через стадію ембріонального розвитку перш, ніж народитись і отримати правовий статус особистості. Якщо КК України захищає тварин, то чому в цьому відмовлено людському ембріону?

В перспективі ця норма повинна бути перетворена у систему кримінально правових заборон, мета яких полягає у захисті не лише жінок, що вирішили переривати вагітність, але і плоду.

Зрозуміло, що проблема штучного переривання вагітності у нашій країні не може бути вирішена лише кримінально-правовими засобами, основними з яких є кримінальна відповідальність та покарання. Однак у кримінально-правовому захисті життя людини вбачається серйозна законодавча прогалина, що повинна бути усунена шляхом використання ефективних правових засобів.

Як підсумок, зазначимо такі принципові положення

Стаття 501 "Право на проведення операції штучного переривання вагітності Операція штучного переривання вагітності здійснюється виключно за бажанням жінки. Обмежено дієздатна жінка самостійно приймає рішення про проведення операції штучного переривання вагітності. Неповнолітня або малолітня жінка самостійно приймає рішення про проведення операції штучного переривання вагітності, крім випадків, визначених законодавством.

Право вирішення питання про проведення операції штучного переривання вагітності недієздатної жінки належить її законним представникам (батькам, опікунам, піклувальникам, усиновителям) Рішення законного представника недієздатної та обмежено дієздатної особи про проведення аборту повинно бути підтверджено дозволом суду, що повинен бути наданий у розумний термін."

Стаття 502 "Відповідальне материнство та батьківство»

Вагітна жінка не може бути примушена до проведення операції штучного переривання вагітності. Продовження вагітності при наявності медичних показань до проведення операції штучного переривання вагітності є правом жінки.

Чоловік повинен бути проінформований про прийняте дружиною рішення про проведення операції штучного переривання вагітності.

Жінка, що уклала договір про виношування дитини, має право на проведення операції штучного переривання вагітності. Таке втручання може бути проведене за медичними показаннями, з обов'язковим повідомленням про прийняте рішення осіб, що надали свої репродуктивні клітини для запліднення."

Змінити диспозицію статті 134 Кримінального кодексу України, виклавши його у такій редакції:

"Стаття 134. Незаконне проведення штучного переривання вагітності

1. Проведення штучного переривання вагітності особою, яка не має спеціальної медичної освіти, або після закінчення строку, встановленого законом для штучного переривання вагітності, або в установі, що не має відповідного дозволу на проведення такої операції, або із порушенням порядку отримання дозволу вагітної жінки (її законного представника), -

2. Ті ж дії, вчинені із корисливих мотивів або для отримання прибутку, а також переривання вагітності з метою промислового використання клітин, органів або тканин ембріона (плоду), -

3. Ті ж дії вчиненні особою, раніше судимою за незаконне проведення штучного переривання вагітності, -

4. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони призвели до тривалого розладу здоров'я, безпліддя або смерті жінки, якій незаконно здійснено штучне переривання вагітності".

Аборт як морально-етична та філософська проблема

Ставлення суспільства і держави до аборту змінювалось в різні періоди історичного розвитку в залежності від політичних економічних і соціальних умов життя. Існує одне головне питання: дозволяти чи забороняти проведення аборту. У цьому мабуть і полягає морально-етична та філософська проблема. Юристи, медики, представники громадських об'єднань по різному намагаються її вирішити.

Прихильники заборони абортів по різному обґрунтовують своє ствердження. Навіть, наводять підстави для заборони абортів в Україні на законодавчому рівні. Так, в Українському католицькому університеті відбулася прес-конференція, на якій представлено звернення до Президента України від учасників Всеукраїнської конференції «Аборт: заперечення права на життя». Саме в даному відкритому зверненні учасники зазначають підстави для заборони абортів в Україні на законодавчому рівні, розглядаючи їх з різних точок зору .

Складність даної проблеми обумовлена залученням в дискусію різних конфесій Християнської Церкви. Такою увагою до абортів традиційно відрізняється Римська Католицька Церква. Останнім часом до антиабортної руху приєдналася і Українська Православна Церква. Зусиллями Римської Католицької Церкви аборти в Польщі вже заборонені (вірніше, легально припустимі лише в деяких критичних ситуаціях - наприклад, у разі вагітності, що настала після зґвалтування). На ділі цей крок виявився надзвичайно ефективним, але тільки для стимулювання польської національної індустрії підпільних абортів і «абортного туризму» в сусідні країни з більш ліберальним законодавством щодо абортів. На сьогоднішній день «абортний туризм» з Польщі став реальним соціальним явищем в прикордонних з Польщею областях України та Білорусії. Очевидним соціально-економічним «мінусом» подібного явища видається те, що медицина рідної держави при цьому втрачає належні їй гроші в «кишенях» сусідніх країн.

22 вересня 2010 р. у м. Київ в рамках IV Національного конгресу з біоетики за сприяння Національної академії наук України, Міністерства охорони здоров'я України та Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій відбувся Симпозіум «Морально-етичні аспекти штучного переривання вагітності», в якому взяли участь науковці, медики, представники влади та державних інституцій, релігійних та громадських організацій. За результатами Симпозіуму, учасники засвідчили єдність позиції про цінність людського життя з моменту зачаття. Найбільш вагомими аргументами були наступні:

1. Лише за даними офіційної статистики в Україні у 2009 році було зроблено більш ніж 180 тисяч абортів, а за усі роки незалежності - біля 8 млн. абортів (згідно неофіційних даних - біля 30 млн.). З огляду на це Україна має невиправдано високий рівень застосування практики штучного переривання вагітності. що є окремою проблемою в умовах демографічної кризи в Україні.

2. Згідно з прогнозом демографічного розвитку України на період до 2050 року, розробленого фахівцями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН, очікується, що до цієї дати населення України може скоротитися з 45,8 млн. до 36 млн. осіб.

3. Штучне переривання вагітності - це один із найбільш значних чинників розладу здоров'я жінки: безпліддя, не виношування вагітності, запальні хвороби статевих органів, порушення менструального циклу, а також серйозних порушень психічного здоров'я. Штучне переривання вагітності і пов'язані з ним ускладнення призводять майже до кожної десятої втрати у показнику смертності, пов'язаної з вагітністю та пологами.

4. Сучасні досягнення науковців та лікарів свідчать про те, що з моменту зачаття створюється організм людини з власним абсолютно індивідуальним генетичним кодом, набором хромосом, транскрипцією ДНК та синтезом білків.

Слід зазначити, що учасники вищезазначеного Симпозіуму відзначили саме цінність людського життя з моменту зачаття, однак не виключають можливості проведення абортів, скоріше учасники акцентують увагу на збереженні вагітності та заохочення жінок до материнства. Подібне зараз відбувається і в Україні. До того ж, не усі священики мають право давати розгрішення для жінок, які зробили аборт. Отець УГКЦ Орест Фредина зазначив: «Цей гріх настільки важкий, що він є завжди задержаний для єпископа.

Законодавча політика держави у формі правових норм, що регламентують переривання вагітності, визначається, як правило, економічними, соціально-демографічними умовами, а також релігійними і етичними установками. Так, рання християнська і ісламська культури засуджували штучне переривання вагітності тоді, коли появлялися перші рухи плода, але не заперечували її в ранні строки .

Як зазначає Фролова О.Г., ще у XX ст. виникло питання про прийняття ліберальніших законодавчих норм щодо штучного переривання вагітності, тому що високий рівень материнської смертності від нелегальних абортів і народження небажаних дітей стали соціальною проблемою в суспільстві .

Прихильники тієї позиції, що жінка має право на вільний вибір виношувати плід або ні, аргументують її документами та публікаціями Міжнародної федерації планування сім'ї. Так, Р. Абдуєва відзначає, що питання про проведення аборту - це частина питання щодо репродуктивного здоров'я, репродуктивного вибору та репродуктивних правах людини. Репродуктивне здоров'я відображає дуже важливий аспект здоров'я взагалі та передбачає: а) здатність провадити потомство; б) вільне прийняття рішення у цій сфері; в) безпечне статеве життя. Репродуктивний вибір - це прояв моральної автономії особистості у питаннях сексуальності та дітонародження. Репродуктивні права покликані створити соціальні передумови для забезпечення репродуктивного здоров'я.

Аналізуючи аборт з морально-етичної та філософської точки зору, слід зазначити, що це багатогранна і складна проблематика морально-психологічного вибору конкретної людини. Історичний досвід вирішення проблеми аборту в нашій країні приводить нас до висновків, що це приводить до відсутністю результатів, а інколи і до виникнення ще й її негативних наслідків.

Народжуваність в рамках діючої заборони на аборти, всупереч очікуванням, не підвищується. Зате збільшується число «позалікарняних», кримінальних абортів і, як наслідок, материнська смертність, безплідність.

Для того, щоб до кінця зрозуміти сутність подібної закономірності, необхідно усвідомити одну просту істину. А полягає вона в тому, що заборона абортів не вирішує проблеми потреби сім'ї в певній кількості дітей. Табу на аборти лише заганяє ці проблеми в протиправне русло, але не веде до більш повної реалізації потреби в дітях, і тим більше, не збільшує саму потребу в дітях. Вимагати заборони аборту в умовах соціально зумовленої потреби кожної сім'ї в певній кількості дітей - нонсенс. Ясно, що заборонити подібну потребу неможливо. Це рівнозначно повному позбавлення волі, перетворенню суспільства в «демографічну в'язницю», примушують (практично завжди безрезультатно) до дітородіння.

Заборона абортів також безсилий в підвищенні народжуваності, як і примус до народження трьох і більше дітей за допомогою штрафів або щось гірше. Зрештою не можна змусити любити людей, в тому числі дітей, любити Бога, бути чесним і справедливим - не можна примусити до добра допомогою насадження зла.

Очевидним результатом, який неминуче проявляє себе разом з накладенням заборони на аборти, виявляється у збільшення кількості кримінальних абортів разом з такими суспільно - небезпечними наслідками для репродуктивного здоров'я жінок - як безпліддя.

Дійсно, як показує практика, незаконні аборти є невід'ємною складовою заборони абортів на рівні закону. При цьому важливо пам'ятати, що аборт - це хірургічна операція і, як всяка операція, таїть в собі той чи інший ризик. Який би не був досвідчений хірург, якою б технікою він не володів, нещасний випадок при аборті завжди можливий. Таким чином, аборт, вироблений навіть кваліфікованим хірургом в лікарняній обстановці при дотриманні всіх правил знезараження, може несприятливо позначитися на здоров'ї жінки. Однак, якщо в подібних умовах благополучний результат аборту максимально забезпечується, а ступінь ризику завжди буде прагнути до мінімуму, то аборт, який робиться поза лікувальних установ неосвіченими людьми, таємно, в антисанітарної обстановці, при (часто) відсутності спеціальних інструментів або ж недостатньо знезаражені інструментами, становить пряму загрозу здоров'ю і навіть життю жінки.

В ситуації ж, коли аборти законно дозволені, у вагітної жінки немає ніяких підстав звертатися до допомоги неосвічених осіб при бажанні перервати вагітність, і вона не повинна вдаватися до аборту поза лікувальним закладом.

Головною метою якого було продемонструвати те, що поряд з філософськими аргументами на виправдання абортів існують (і можливо навіть мають не меншу силу) аргументи і зовсім іншого роду.

Заборона абортів призведе до : а) до збільшення нелегальних (по суті кримінальних абортів); б) до збільшення кількості покинутих дітей, які в подальшому будуть дітьми-сиротами; в) до обмеження волевиявлення самої жінки, оскільки на законодавчому рівні це питання не вирішено; г) до створення загрози життю та здоров'ю жінки, оскільки існують медичні показання, згідно з якими, вагітність протипоказана

Якщо аналізувати підстави для заборони абортів в Україні, то можна зробити висновок, що прихильники цієї позиції вважають, що продукт зачаття, ембріон або плід мають таке ж саме право на життя, як і будь-яка людина. Звідси випливає, цей продукт зачаття (ембріон, плід) вже з самого його початку існування потребує правового захисту, аналогічному людині, яка вже з'явилася на світ та може існувати поза утробою матері. Саме таким чином можна підвищити рівень народжуваності, стабільний ріст економічних показників, оскільки ріст виробництва і добробут залежать від народження дітей .

Джерела

1. https://lh.pl.court.gov.ua/sud1617/pres-centr/news

2. http://files.visnikkau.org/

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Поняття охорони праці та її значення в трудовому праві. Гендарна рівність чоловіка та жінки. Гаратії та пільги,які надаються жінкам з дітьми. Надання допомоги при вагітності та після пологів, право на отримання. Конституційні засади охорони праці жінок.

    курсовая работа [36,8 K], добавлен 26.08.2014

  • Поняття права спільної власності. Правове регулювання права спільної часткової власності. Правове регулювання права спільної сумісної власності. Правове врегулювання здійснюється Законом "Про власність", Кодексом про шлюб та сім'ю, Цивільним кодексом.

    курсовая работа [23,5 K], добавлен 26.06.2003

  • Правове регулювання біржової діяльності. Правове регулювання товарної біржі. Правове регулювання фондової біржі. Правове регулювання біржової торгівлі. Учасники біржової торгівлі. Класифікація біржового товару. Порядок проведення біржових торгів.

    курсовая работа [59,2 K], добавлен 23.10.2007

  • Сімейні правовідносини та правове регулювання розірвання шлюбу з іноземним елементом. Колізійні питання укладення шлюбу та проблеми визначення походження дитини, опіки і піклування. Визнання в Україні актів цивільного стану за законами іноземних держав.

    контрольная работа [33,9 K], добавлен 01.05.2009

  • Державне регулювання як система заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру. Органи державного регулювання ЗЕД, механізм його здійснення. Компетенція Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. Завдання торгово-промислових палат.

    реферат [39,0 K], добавлен 16.12.2011

  • Діяльність транснаціональних корпорацій як основних суб’єктів міжнародної економіки. Кодекс поведінки корпорацій, його структура. Принцип підкорення транснаціональних корпорацій національному праву та міжнародно-правове регулювання їх діяльності.

    контрольная работа [17,0 K], добавлен 26.04.2012

  • Поняття дії права і правового впливу. Підходи до визначення правового регулювання. Його ознаки та рівні. Взаємодія правового впливу і правового регулювання. Інформаційна і ціннісно-мотиваційна дія права. Поняття правового регулювання суспільних відносин.

    лекция [24,9 K], добавлен 15.03.2010

  • Аналіз господарсько-правового регулювання страхової діяльності. Аналіз судової практики, що витікає із страхової діяльності. Особливості господарської правоздатності і дієздатності, господарсько-правовий статус страховиків як суб’єктів правових відносин.

    курсовая работа [50,2 K], добавлен 30.06.2019

  • Поняття відповідальності, її різновиди. Принципи, сутність, ознаки і класифікація юридичної відповідальності. Правове регулювання інституту адміністративної відповідальності, перспективи його розвитку. Особливості притягнення до неї різних категорій осіб.

    курсовая работа [33,6 K], добавлен 18.01.2011

  • Поняття та види робочого часу за законодавством України. Правове регулювання режиму робочого часу: режиму роботи змінами, роботи з роздробленим робочим днем, гнучкого графіку роботи, вахтового методу організації робіт. Правове регулювання часу відпочинку.

    дипломная работа [129,2 K], добавлен 02.05.2010

  • Законодавство у сфері захисту економічної конкуренції та недопущення недобросовісної конкуренції, вирішення суперечностей правового регулювання монополізму та конкуренції. Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

    дипломная работа [101,6 K], добавлен 12.04.2012

  • Основні принципи правового регулювання праці прокурорсько-слідчих працівників. Проходження служби в органах прокуратури. Винне порушення трудової дисципліни й службових обов'язків як дисциплінарна відповідальність відповідно до законодавства України.

    курсовая работа [87,6 K], добавлен 11.05.2011

  • Основні нормативно-правові акти, що регулюють порядок оформлення і визначення строків відрядження. Правове регулювання робочого часу у відрядженого працівника. Оплата праці та відшкодування витрат на відрядження. Тимчасова непрацездатність працівника.

    курсовая работа [39,6 K], добавлен 18.03.2012

  • Тенденції розвитку міжнародного приватного права України та Китаю у напрямку інвестування. Правове регулювання інвестиційної політики в Україні. Правові форми реалізації інвестиційної діяльності. Стан українсько-китайської інвестиційної співпраці.

    реферат [49,7 K], добавлен 24.02.2013

  • Історично-правове дослідження ідеї про гідність і честь, визначення їх соціальної значущості. Зміст та механізм здійснення суб'єктивного права особи на повагу гідності та честі. Вдосконалення цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин.

    диссертация [219,3 K], добавлен 10.06.2011

  • Поняття та система торгового права. Правове регулювання торгівлі. Форми товаропостачання оптових та роздрібних торгівельних організацій та індивідуальних підприємців. Правове регулювання торгівельного обслуговування населення. Поняття "культура торгів".

    реферат [25,6 K], добавлен 20.06.2009

  • Проблеми правового регулювання зайнятості й працевлаштування, їх головні причини та передумови, шляхи та перспективи вирішення в сучасних умовах ринкової економіки. Особливості правового регулювання зайнятості й працевлаштування молоді в Україні.

    контрольная работа [27,9 K], добавлен 23.12.2014

  • Визначення і характеристика водних ресурсів як об'єктів правової охорони. Аналіз проблеми використання вод низької якості з джерел водопостачання. Правове регулювання пріоритету питного водопостачання. Відповідальність за порушення водного законодавства.

    контрольная работа [36,1 K], добавлен 27.01.2012

  • Правове регулювання та державна політика України в галузі охорони праці жінок, молоді та інвалідів як однієї із основних гарантій їхніх прав і свобод. Дисциплінарна, матеріальна, адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення законодавства.

    дипломная работа [241,0 K], добавлен 17.08.2011

  • Рослинний світ, як об'єкт правової охорони та використання. Правове регулювання суспільних відносин, які виникають у сфері охорони, використання та відтворення рослин і багаторічних насаджень сільськогосподарського призначення. Лісове законодавство.

    реферат [25,0 K], добавлен 22.04.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.