Перегляд муніципального законодавства у 1917-1918 роках (історико-правовий аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВНЗ «Полтавський університет економіки і торгівлі»

ПЕРЕГЛЯД МУНІЦИПАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У 1917-1918 РОКАХ (ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ)

Харченко Т.О., кандидат історичних наук,

доцент кафедри правознавства

Анотація

правовий регулювання муніципальний виборчий

У статті досліджуються питання історичної доцільності змін у механізмі правового регулювання муніципальних відносин. Вивчаються передумови реформування законодавства про місцеве самоврядування. Аналізуються основні положення виборчого законодавства до міських дум і земств та наслідки його впровадження.

Ключові слова: уряд, міське самоврядування, земське самоврядування, законодавство, реформування, вибори.

Аннотация

В статье исследуются вопросы исторической целесообразности изменений в механизме правового регулирования муниципальных отношений. Изучаются предпосылки реформирования законодательства о местном самоуправлении. Анализируются основные положения избирательного законодательства в городские думы и земства и последствия его применения.

Ключевые слова: правительство, городское самоуправление, земское самоуправление, законодательство, реформирование, выборы.

Annotation

REVISION OF THE MUNICIPAL LAW IN 1917-1918 (HISTORICAL AND LEGAL ANALYSIS)

The article examines the issues of historical expediency of changes in the mechanism of legal regulation of municipal relations. The preconditions for reforming the legislation on local self-government are being studied. The main provisions of the electoral legislation for the city duma and zemstvos and the consequences of its implementation are analyzed.

Key words: government, city self-government, self-government, legislation, reform, elections.

Виклад основного матеріалу

Традиційно на початку ХХ століття в європейських країнах законодавством уже було закріплено дві системи влади на місцях, що становили в цілому місцеве управління: місцеві державні органи, які репрезентували центральну владу в регіонах, та органи самоврядування як публічна влада територіальних громад. Органи місцевого самоврядування здійснюють управлінські функції на місцях безпосередньо, виступаючи юридично самостійними елементами механізму влади зі специфічними повноваженнями. Чітко вибудована й налагоджена взаємодія двох систем апріорі є важливою складовою частиною державотворення. Сьогодні їх взаємовідносини розвиваються передусім у контексті процесів децентралізації, розширення компетенції місцевого самоврядування, але ці тенденції кожна країна формувала, пройшовши різний за тривалістю та специфікою історичний шлях.

Доба Української революції була й залишається для науковців невичерпним джерелом із точки зору напрямів дослідження, досить складною і суперечливою за характером відносин, що виразно простежується в працях П. Захарченка, О. Копиленка, О. Мироненка, Г Папакі- на, Р. Пирога, В. Солдатенка, О. Реєнта, а також відзначається О. Леміжанською, А. Козаченком, О. Мельником, В. Рум'янцевим й іншими в розвідках, присвячених окремим аспектам місцевого управління. Виходячи із зазначеного, маємо на меті з'ясувати особливості історико- правового підґрунтя процесів, що визначали зміст відносин між владою й органами самоврядування та спричинили реформування муніципального законодавства.

Створення місцевого самоврядування в Російській імперії запроваджувалося Земською 1864 року і Міською 1870 року реформами, які зумовили виникнення органів самоврядування на основі станового принципу. Представницькими земськими органами були губернські й повітові збори, виконавчими - управи відповідного рівня. Члени земських зборів - гласні - обиралися трьома куріями (виборчими групами, які відрізнялися за соціальним станом). На волосних зборах обирались представники повітів, які потім призначали гласних повітових земських зборів. Але в Україні ця система поширювалася лише на Лівобережжя, на Правобережжі органи земського самоврядування були створені в 1911 р. іменним імператорським Указом від 14 березня про розповсюдження земських установ на Вітебську, Волинську, Київську, Мінську, Могилевську ті Подільську губернії [1].

Реформою міського самоврядування створювалися міські представницькі органи - міські думи. Думи обирали виконавчі органи - міські управи, які очолював міський голова. Їм надавалось право вирішувати питання місцевого благоустрою, медичного обслуговування, народної освіти, продовольчого постачання, що було породжено об'єктивними потребами зміцнення міського господарства, поліпшення якості послуг, які надаються населенню. Реформи мали важливе значення для розвитку територій, зокрема й українських, 80% яких входили до складу Російської імперії. Реформи не пропонували створення місцевого представництва в центрі, міське і сільське самоврядування не відокремлювались як особливі типи самоврядування, сам процес його формування розраховувався на тривалий період за умов існування достатньо налагодженої системі обмежень і заборон, а також продуманої системи опіки органів місцевого самоврядування з боку державної влади [2, с. 22].

Після Лютневої революції 1917 р. питання про перетворення цих органів постало передусім як політичне. У перші її дні почалася стихійна демократизація органів самоврядування: більшість населення не визнавала їх законності в нових умовах. Саме тому реформи Тимчасового уряду мали сконструювати внутрішню основу земств і дум на широких демократичних засадах. Тому вже 3 березня Тимчасовим урядом приймається декларація, яка серед запланованих загальнодемократичних перетворень ставить реформу місцевого самоврядування поміж головних завдань, а саме - вибори до органів місцевого самоврядування на основі загального, прямого, рівного і таємного голосування [3]. І першим кроком стало затвердження постанов про тимчасові правила проведення виборів гласних земств і міських дум [4; 5]. Згодом змінено компетенцію цих органів [6; 7]. Головним демократичним досягненням було скасування цензової системи. Виборчим правом користувалися громадяни 20-річного віку обох статей усіх національностей і віросповідань, які мешкали на території міста (губернії, повіту) чи мали певні зв'язки (нерухомість, місце роботи тощо). До виборів не допускалися лише 4 категорії: вищі посадові особи, належні до адміністративної влади в межах губернії, області, градоначальства, відповідного повіту, а також їхні заступники та помічники; службовці місцевої міліції; ченці; особи, визнані у встановленому порядку слабоумними та глухонімими. Але згодом перші дві категорії також були допущені до виборчого процесу [8, с. 34]. У великих містах (з населенням 150 тис. і більше) мала формуватися «дрібна одиниця» - районні (дільничні) міські самоуправління зі своїми думами й управами, які працювали в межах рішень міської думи.

Земською реформою 1917 р. ліквідовувався інститут волосних сходів, волосних правлінь, старшин і судів, а також земських начальників. Скасовувалися продовольчі комітети, волосні та сільські виконавчі комітети. Натомість створювалися волосні земства, структуровані у волосні земські збори та управи. У їхню компетенцію передавалася значна кількість функцій, що самозабезпечували роботу волості як господарсько-адміністративної одиниці, перетворюючись на своєрідний фундамент управлінської піраміди. У систему місцевого управління було введено багатомільйонне селянство. Однак ліквідація звичного інституту волосного управління й уведення земств, які продовжували асоціюватися у селянській свідомості з буржуазією та земськими начальниками (земства отримали частину поліцейських функцій, які раніше належали земським начальникам), викликала незадоволення та протидію селян, що вплинуло в подальшому на процедуру проведення та результати виборів. Упровадження волосних земств лягало новим тягарем на населення у вигляді відсоткової надбавки волосного земського збору [9]. Незабаром постало питання і про введення селищного управління, що запроваджувалося в залізничних, фабрично-заводських, рудничних, дачних й інших населених пунктах. Воно мало заповнити прогалину в місцевому управлінні на селищному рівні. Його апарат складався із селищних зборів (розпорядчого органу) та селищної управи (виконавчого органу). Кількість гласних залежала від чисельності населення. Діяльність, нагляд за якою здійснювали земські збори (губернські та повітові) і повітові комісари, мала охопити благоустрій селища [10]. На думку А. Нітченко, значення цього полягає в тому, що таким чином Тимчасовий уряд зумів знищити основну масу низових демократичних селянських організацій, що виникли навесні 1917 р., та вибудувати чітко підпорядковану вертикаль місцевих самоврядних інституцій: селище-волость-повіт- губернія-центр. Таким чином було заповнено вакуум виконавчої влади згори донизу [11, с. 24].

Аналізуючи в цілому місцеве законодавство 1917 р, зауважимо, що воно мало очевидні принципові відмінності від дореволюційної виборчої системи. По-перше, замість чисельних цензів (вікового, майнового, осілості, обмежень для євреїв) запроваджене загальне виборче право з дуже низьким на ті часи віковим обмеженням (на початку ХХ ст. віковий ценз для активного виборчого права досягав і 30 років (для жінок), а ще півстоліття тому становив здебільшого 21-25 років [12, с. 82]). По-друге, активне виборче право було надане жінкам. По-третє, була виключена можливість отримання другого голосу за довіреністю та встановлений принцип, коли один виборець мав одним голос. По-четверте, запроваджувалася пропорційна виборча система: обиралися не конкретні кандидати в гласні, а списки кандидатів за партійною належністю. По-п'яте, змінювалася технічна сторона процесу: замість застарілої та незручної процедури балотування шарами введене голосування виборчими записками. Усе це дає підстави стверджувати про створення чи не найпрогресивнішого муніципального законодавства.

Зрештою, сама історична епоха розставила акценти відносно своєчасності окремих радикальних змін.

Позитив від реалізації принципу загальності нівелювався активною внутрішньою міграцією, викликаною війною та революційними подіями (скасування цензу осілості): тимчасові переселенці мало були зацікавлені в налагодженні нормальної роботи місцевих представницьких органів. Та й чи можна визнавати загальність абсолютною, коли до списку виборців не включалися ченці та глухонімі - в цьому випадку є підстави говорити про різновид дискримінаційного виборчого цензу (ценз дієздатності - обмеження для «слабоумних» (недієздатних осіб) - є об'єктивним). Необхідність запровадження пропорційної виборчої системи, на нашу думку, теж була не на часі: партії-носії ідей популізму в умовах низької політичної культури населення та революційної руїни легко знаходили свій електорат. Тотальна неписемність, особливо серед сільського населення, могла сприяти маніпулюванню під час голосування виборчими записками тощо. Окрім того, виникає питання щодо взаємовідносин державної влади і місцевого самоврядування. Тимчасовий уряд так і не наважився надати органам місцевого самоврядування обіцяні раніше необмежені повноваження. Діяльність земств і міських дум підлягала контролю з боку комісарів Тимчасового уряду, які могли оскаржити дії самоврядування з точки зору їх законності в адміністративному відділенні окружного суду [6; 7]. Варто також згадати про створення центральною владою чи самоорганізацію на тлі революційних подій різноманітних органів (громадських комітетів, рад робітничо-селянських і солдатських депутатів тощо), які виникали паралельно з думами і земствами (що діяли в межах чітко визначеного правового поля) і між якими часто виникав конфлікт компетенцій [13, с. 35].

Українська Центральна Рада (далі - УЦР) підтримала реформу Тимчасового уряду та визнала земства революційними органами місцевої влади. Вона була солідарною, розглядаючи земства як засіб демократизації місцевого самоврядування, виступала за надання земствам широких повноважень та зменшення контролю за ними з боку держави. Однак правові відносини органів самоврядування із Центральною Радою не були належним чином врегульовані. У липні 1917 р. під час активної підготовки до місцевих виборів на одному із засідань Малої ради виникло питання про вороже ставлення українського селянства до назви «земство». За наслідками його розгляду було ухвалено циркуляр і відозву до населення у справі виборів до земств. УЦР закликала після виборів гласних до волосних і повітових народних рад повести діло так, щоб потім вони обрали волосні та повітові народні управи, які стануть правонаступниками земств [14, с. 323].

Лише наприкінці 1917 р. УЦР розпочала роботу над земською реформою. Для цього утворили комісію, до складу якої увійшли провідні вчені-економісти, земські діячі, представники уряду [11, с. 25]. 19 грудня 1917 р. було прийняте рішення про офіційні назви старих земських інституцій: земські зібрання перейменовувалися в народні ради, а земські управи - відповідно, в народні управи, всі інші земські інституції - в народні. Проте як до цієї дати, так і після неї всі ці органи в офіційних документах УЦР, Генерального секретаріату, Ради народних міністрів називалися і «народними», і «земськими», і «народними (земськими)» [14, с. 323]. IV Універсал до вже існуючих органів додав ради робітничо-селянських і солдатських депутатів як представницькі органи місцевого самоуправління, не визначивши їх місце в структурі місцевих органів, що ще більше заплутало систему самоврядування [15]. УЦР упродовж свого існування так і не змогла розмежувати повноваження місцевої адміністрації та самоврядування, не створила належної нормативно-правової бази, ухвалювала рішення, що передбачали посилення адміністративного контролю за їх діяльністю. Окремі представники місцевого самоврядування навіть звинувачували УЦР у централізмі [16, с. 6]. Значна непослідовність у діях зберігалася до останнього дня існування, коли навіть прийнята 29 квітня 1918 р. Конституція УНР не змогла звести все до спільного знаменника. Відповідно до ст. 5 відносини місцевого самоврядування з владою регулювалися в такий спосіб: «Не порушуючи єдиної своєї влади, УНР надає своїм землям, волостям і громадам права широкого самоврядування, додержуючи принципу децентралізації». Ст. 21 надавала активне і пасивне виборче право всім громадянам 20-річного віку (крім недієздатних осіб). Позбавлялися виборчого права лише особи, покарані за злочини (перелік мав затверджуватись законом). За ст. 26 Радам і Управам громад, волостей і земель «належить єдина безпосередня місцева влада: міністри УНР тільки контролюють і координують їхню діяльність, безпосередньо і через визначених ними урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Української Народної Республіки». За ст. 50 Рада Народних Міністрів «порядкує всіма справами, які зістаються поза межами діяльності установ місцевої самоуправи або дотикають цілої УНР; координує і контролює діяльність цих установ, не порушуючи законом установлених їх компетенцій, та приходить їм на поміч, коли вони до неї звертаються» [17]. Навесні 1918 р. Урядом УНР був створений департамент місцевого самоврядування у складі Міністерства внутрішніх справ [18, с. 219]. Однак закінчити проект реформ не судилося. У квітні 1918 р. до влади прийшов Гетьман П. Скоропадський.

Нова влада з початку свого існування висунула завдання пристосувати муніципальне законодавство до місцевих потреб і реалій часу, використовуючи як позитивний досвід роботи цензових дореволюційних, так і враховуючи помилки діяльності демократичних органів. Одночасно з розробленням нового законодавства влада провела ревізію органів самоврядування, яка встановила факти невідповідної діяльності окремих муніципальних службовців. Одержані результати були використані для обґрунтування внесення змін до виборчого законодавства [19]. Перевірка вказала на організаційну причину руйнівного стану економічної та соціальної сфер - перебування на чолі органів самоврядування некомпетентних, безвідповідальних і незацікавлених у розвиткові на місцях керівників, часто лідерів своїх партій, для яких посада стала трибуною для пропаганди ідеологічних лозунгів і місцем політичних баталій, що було наслідком упровадження в 1917 р. пропорційної системи виборів на основі загального та рівного виборчого права. Тож, усуваючи із законодавства названі виборчі засади, уряд прагнув повернути до самоврядування найбільш продуктивні верстви населення та створити органи, що дійсно виконували б важливі державні завдання в галузі місцевого господарства.

У затвердженому Гетьманом 2 жовтня 1918 р. законі зазначалося, що вибори гласних міських дум мають відбутися у 1918 р. на основі Тимчасового Статуту, який діятиме до видання нового закону про громадське управління міст [20]. Власне Тимчасовий Статут Міських Дум визначав порядок утворення органів міського самоврядування. Не деталізуючи процедурні моменти, акцентуємо увагу на концептуальних засадах виборчого права, визначених Розділом ІІ Статуту. До виборів допускалися особи без вирізнення статі, національності й віросповідання, що досягли 25-річного віку, мали однорічний ценз осілості та сплачували збір на користь міста (ст. 9). До виборчих списків включались і службовці державних і громадських установ, які хоч і не платили податків на користь міста та не мали постійної оселі, але отримували платню, не меншу за 1000 крб., і відповідали всім іншим вимогам статті 9. Правом участі у виборах також користувалися через своїх уповноважених церковні, урядові, земські, навчальні, наукові, доброчинні, кредитні установи, залізниці, торгово-промислові громади, товариства і спілки, що відраховували до міського бюджету протягом одного року податки. Документ визначав також коло осіб, позбавлених права участі в міських виборах як особисто, так і в якості уповноважених. Це вищі представники адміністративної влади в губернії, їхні заступники і помічники; місцеві чини прокурорського нагляду, суду і державної варти; військовослужбовці; іноземні громадяни; марнотратники; чернечі особи і визнані у встановленому порядку божевільними; боржники у сплаті місцевих податків в більшому від річного окладу розмірі; позбавлені прав стану або обмежені в таких правах за судовим вироком; усунені за судовими вироками з посади протягом 3 років із часу вступу в законну силу вироку щодо них; ті, що знаходилися під слідством або були віддані під суд; банкрути; власники будинків розпусти; позбавлені духовного сану або звання. Покарані за вироком суду за перелічені Статутом кримінальні злочини через 6 років із дня звільнення могли брати участь у виборах гласних, але пасивне виборче право вони втрачали назавжди. Окремим розділом проголошувалося встановлення трикуріальної виборчої системи, а в містах із населенням до 16 тисяч мешканців - двокуріаль- ної. Визначались і майнові підстави розподілу населення на розряди [21].

16 вересня 1918 р. був затверджений закон про вибори земських гласних. Принципи виборчого права були ідентичними до міського законодавства, лише всі виборці ділилися на 3 курії за розміром сплачуваного податку [22]. Реформа передбачала відновлення волосного управління замість волосних земств. Для вибору урядових осіб волосного правління засновувався волосний схід із числа обраних на сільських сходах урядових осіб, делегатів. Право участі в сільських сходах належало категоріям виборців, визначених законом від 16 вересня 1918 р. У системі волосного управління запроваджувалася посада волосного старшини, який мав обиратися сходом і затверджуватися повітовим старостою [23]. Вибори за новими нормами мали відбутися наприкінці 1918 р., але, як відомо, впровадити ці наміри не судилося.

Отже, муніципальне законодавство 1917-1918 рр., що створювалося на зламі історичних епох, яскраво відобразило тогочасні суспільно-політичні процеси. Тимчасовий уряд за нетривалий час перебування при владі ухвалив (зі ста з лишком) понад сорок актів з питань місцевого самоврядування. За наслідками їх прийняття можна говорити про становлення системи міського й земського самоврядування за принципом територіальності та її структури- зацію. А запроваджуючи, по суті, сучасні демократичні стандарти виборчого законодавства, Тимчасовий уряд випередив на десятиліття інші країни. Можливо, в умовах загальної демократизації суспільних відносин подібний крок і був виправданим. Але його реалізація в часи війни та революційного підйому, поширення анархічних настроїв, масової міграції, відсутності в більшості населення необхідного загальнокультурного рівня перекреслювало переваги, часто унеможливлюючи позитивний результат.

Українська Центральна Рада змушена була співпрацювати з органами самоврядування, обраними на основі законодавства Тимчасового уряду. УЦР в умовах структурної невизначеності системи самоврядування, за відсутності необхідного фінансування і реального впливу самоврядування на місцеве життя, часто не знаходячи спільної мови з органами самоврядування, розуміла необхідність їх реформування. Але, крім посилення адміністративного впливу та певної централізації повноважень, що викликало протест із боку демократичних органів, рішучих заходів так і не вжила. Крім конституційного закріплення в останній день її діяльності принципово нової системи органів місцевого самоврядування, УЦР так і не вдалося сформувати належної актуальної правової бази.

Натомість гетьманська влада підійшла до цього питання невідкладно і ґрунтовно, за нетривалий період створивши нове законодавство, що фактично стало антиподом виборчого закону 1917 р. У його основу знову було покладено принцип куріальності (за розміром сплачуваного податку), яким замінено рівність. Тобто в умовах масової міграції участь в управлінні місцевістю унеможливлювалась для випадкових елементів. Зауважимо, що кількість представників в органах самоврядування від курій була однаковою. Цим, а також шляхом встановлення заборони участі для окремих категорій населення і посадових осіб (задля уникнення адміністративного впливу) було звужено і принцип загальності. Збільшений вік виборців (малося на увазі, щоб останні свідомо, без загрози стороннього впливу, здатні були зробити своє волевиявлення). Принцип пропорційності також був вилучений. Лише принципи таємності та прямої подачі голосів залишились у незмінному вигляді. Загалом, піддаючи справедливій критиці гетьманську владу за певні кроки назад у цьому питанні, акцентуємо на значенні заходів із реформування місцевого самоврядування за доби Гетьманату, що стали єдиною реалізованою спробою діючих в епоху визвольних змагань українських урядів створення власного муніципального законодавства.

Список використаних джерел

1. Чехович В.А. Земська реформа 1864. Енциклопедія історії України: Т 3: Е-Й / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. Киъв: Наукова думка, 2005. 672 с.

2. Євтушенко Л.Е. Органи державної влади й міського самоврядування: проблеми взаємодії в умовах міської реформи 1870 року. Наукові праці: Науково-методичний журнал. Т. 122. Вип. 109. Політологія. Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. С. 21-25.

3. Декларация Временного Правительства о его составе и задачах 3 марта 1917 г. URL: https://ukrhist.at.ua/publ/22-1-0-799 (дата звернення: 30.04.2019).

4. О производстве выборов гласных городских дум и об участковых городских управлениях от 15 апреля 1917 г.: Постановление Временного правительства от 15 апреля 1917 г. Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. Отдел I. Пг, 1917. 1 мая. № 95. Ст. 529. С. 805-832.

5. О производстве «выборов губернских и уездных земских гласных»: Постановление Временного правительства от 21 мая 1917 г. Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем сенате. Отдел I. Пг, 1917. 14 июня. № 137. Ст. 730. С. 1167-1199.

6. Об изменении действующего положения о губернских и уездных земских учреждениях впредь до издания нового о них положення: Постановление Временного правительства от 9 июня 1917 г. Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем сенате. Отдел I. Пг, 1917. № 157. Ст. 870. С. 1455-1470.

7. Об изменении действующих Положений об общественном управлении городов от 9 июня 1917 г.: Постановление Временного правительства от 9 июня 1917 г. Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем Сенате. Отдел I. Пг, 1917. № 157. Ст. 869. С. 1431-1455.

8. Горбачев В.П. Принципы городского избирательного права по реформе Временного правительства 1917 года. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. 2009. № 4. С. 30-38.

9. О волостном «земском управлении»: Постановление Временного правительства от 21 мая 1917 г. Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем сенате. Отдел I. Пг, 1917. № 122. Ст. 655. С. 1041-1060.

10. О поселковом «самоуправлении»: Постановление Временного правительства от 15 июля 1917 г. Собрание узаконений и распоряжений правительства, издаваемое при Правительствующем сенате. Отдел I. Пг, 1917. № 187. Ст. 1082. С. 1911-1930.

11. Нітченко А. Законодавчі основи діяльності земств (1864-1920). Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія / заг. ред. І. Зуляка. Тернопіль: ТНПУ, 2014. Вип. 1, ч. 2. С. 21-27.

12. Марцеляк О.В. Правова природа й види цензів у виборчому праві. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Вип. 33. Т. 1.2015. С. 79-93.

13. Козаченко А.І. Земське самоврядування в Полтавській губернії 1865-1919 рр.: автореф. дис.... д-ра юрид. наук: 12.00.01 ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2015. 38 с.

14. Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник / За ред. О.М. Мироненка. Київ: Либідь, 1997. 560 с.

15. Універсал Української Центральної Ради (IV). URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001300-18 (дата звернення: 30.04.2019).

16. Козаченко А.І. Центральна Рада та проблема реформи місцевого самоврядування: листопад 1917 р. - квітень 1918 р. (до 100-річчя утворення). Теорія і практика правознавства. 2017. Вип. 1(11). С. 1-9.

17. Конституція Української Народньої Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР). URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/n0002300-18 (дата звернення: 30.04.2019).

18. Леміжанська О. Діяльність Департаменту місцевого самоврядування МВС Української Держави (травень-грудень 1918 р.). Проблеми вивчення історії Української революції 1917-1921 рр. 2011. № 6. С. 217-228.

19. Леміжанська О. Діяльність ревізійних комісій по перевірці органів місцевого самоврядування Української Держави (1918 рік). Український історичний збірник. Вип. 14. 2011. С. 64-73.

20. Закон про зміну діючого Статуту Громадського управління міст. Державний вісник. 1918. 5 жовтня.

21. Тимчасовий Статут Міських Дум та переведення виборів Гласних цих Дум. Державний вісник. 1918. 16 жовтня.

22. Закон про переведення виборів губерніальних і повітових земських гласних. Державний вісник. 1918. 21 вересня.

23. Закон про зміну, доповнення та скасування діючих узаконень про волосні, повітові та губерніальні установи з управління сільськими місцевостями. Державний вісник. 1918. 8 грудня.

Размещено на Allbest.ru