Щодо здійснення житлових прав і права власності на житло в сучасній судовій практиці

Размещено на http://allbest.ru

Луцький інститут розвитку людини Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Щодо здійснення житлових прав і права власності на житло в сучасній судовій практиці

Рязанцев О.Є., кандидат юридичних наук,

доцент кафедри права та фінансів

Рязанцева Н.О., старший викладач

кафедри права та фінансів

Анотація

У статті на прикладах конкретних судових справ аналізується сучасна судова практика застосування норм житлового права та права власності на житло у нормативному взаємозв'язку цих норм і вади такої практики. Як відомо, основним законодавчим актом, що регулює порядок реалізації житлових прав громадян, продовжує залишатися Житловий кодекс України, прийнятий ще в 1983 році. Попри істотні зміни в правовому регулюванні житлових прав, які внесені до цього Кодексу під впливом вимог нової соціально-економічної формації, у ньому збереглися деякі правові норми, що мають принципове значення для функціонування окремих основоположних інститутів житлового права.

До числа таких норм варто віднести ст. 171 Житлового кодексу України, яка до цього часу залишається єдиною законодавчою нормою, що гарантує забезпечення жилими приміщеннями громадян, будинки яких підлягають знесенню у зв'язку з вилученням земельних ділянок, на яких вони розташовані, для державних або громадських потреб. Зазначена правова норма Житлового кодексу України одночасно захищає як житлові права громадян, що проживають у приватних будинках, які підлягають знесенню у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних або громадських потреб, так і права власності власників цих будинків. Логічним продовженням прав власності громадян, будинки яких підлягають знесенню у зв'язку з викупом земельних ділянок, на яких вони розміщені, і житлових прав громадян, що проживають у таких будинках, ще відносно нещодавно слугували приписи ст. 351 Цивільного кодексу України.

У статті зокрема констатується невідповідність Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», яким скасовано право громадян, що проживають у будинках, які підлягають знесенню, на забезпечення житлом. Судами жодної інстанції не обговорювалося питання про необхідність звернення до Верховного Суду України з метою внесення останнім подання до Конституційного Суду України стосовно конституційності зазначеного закону.

Ключові слова: викуп та знесення житлового будинку, житлові права неповнолітніх, право власності, припинення права власності, звуження змісту та обсягу прав і свобод.

Abstract

On the implementation of housing rights and right of ownership are on habitation in modern judicial practice

This case study examines the current jurisprudence of applying the rules of housing and property rights in the normative relationship of these rules and the disadvantages of such practices.

It is known that the Housing Code of Ukraine, adopted in 1983, continues to be the main legislative act regulating the procedure for exercising the housing rights of citizens.

Despite the significant changes in the legal regulation of housing rights introduced in this Code under the influence of the requirements of the new socio-economic formation, it retains some legal norms that are of fundamental importance for the functioning of certain fundamental housing law institutions.

Such norms include article 171 of the Housing Code of Ukraine, which still remains the only legislative provision guaranteeing the provision of housing for citizens whose houses are subject to demolition due to the removal of the land on which they are located, for state or public needs.

Therefore, the mentioned legal provision of the Housing Code of Ukraine simultaneously protects both the housing rights of citizens living in private homes subject to demolition in connection with the removal of land for state or public needs, as well as the property rights of the owners of those homes.

The logical continuation of the property rights of citizens whose houses are subject to demolition in connection with the redemption of the land on which they are located and the housing rights of citizens living in such houses have been relatively recently served by the provisions of Article 351 of the Civil Code of Ukraine.

In particular, the article states the inconsistency of the Law of Ukraine “On alienation of land plots, other real estate objects placed on them, which are privately owned, for public needs or for reasons of public necessity”, which abolished the right of citizens living in homes which were subject to demolition, to provide housing, the courts of no instance discussed the issue of the need to appeal to the Supreme Court of Ukraine in order to submit the last to the Constitutional Court of Ukraine regarding the constitutionality this law.

Key words: redemption and taking of dwelling-house, housings rights for minor, right of ownership, stopping of right of ownership, narrowing of maintenance and volume of rights and freedoms.

Постановка проблеми

Неминучим наслідком зміни однієї соціально-економічної формації іншою є зміна правового регулювання суспільних правовідносин, характер і сутність яких повинні відповідати політичній сутності нового соціального укладу, що приходить на зміну попередньому. Саме такі процеси зміни соціально спрямованого радянського законодавства попередніх десятиріч на законодавство новонароджуваного типово буржуазного суспільства з невблаганною невідворотністю відбуваються в сучасній Україні впродовж останніх більш як двадцяти років.

Водночас процес «оновлення» правової системи проходить безсистемно й просувається в умовах уже давно звичного лобіювання законодавчих актів, украй необхідних владним елітам. Характерною особливістю нового законотворення є його поступове супроводження незаконною ліквідацією конституційних прав і свобод людини й громадянина.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У науковій літературі питання правового регулювання здійснення житлових прав громадян стали об'єктом наукових досліджень таких учених, як М. Галянтич, В. Гопанчук, І. Жилінкова, М. Куйбіда, Д. Харечко, Є. Харитонов та інших.

Метою роботи є дослідження такого генезису сучасного законодавства України, яким є трансформація житлових прав громадян, пов'язана з правом власності на житло, яке викуповується для державних і громадських потреб.

Виклад основного матеріалу

У переліку прав, свобод та обов'язків людини й громадянина, передбачених Конституцією України, належне місце посідають фундаментальні права кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, як і право кожного на житло (ст.ст. 41 й 47 Конституції України) [1]. Сучасне розуміння житлових прав ґрунтується на визнанні цього права як невіддільної частини прав людини.

Як відомо, основним законодавчим актом, що регулює порядок реалізації житлових прав громадян, продовжує залишатися Житловий кодекс України, прийнятий ще у 1983 році [2]. Попри істотні зміни у правовому регулюванні житлових прав, які внесені до цього Кодексу під впливом вимог нової соціально-економічної формації, у ньому збереглися деякі правові норми, що мають принципове значення для функціонування окремих основоположних інститутів житлового права.

До числа таких норм слід віднести ст. 171 Житлового кодексу України, яка до цього часу залишається єдиною законодавчою нормою, що гарантує забезпечення жилими приміщеннями громадян, будинки яких підлягають знесенню у зв'язку з вилученням земельних ділянок, на яких вони розташовані, для державних або громадських потреб.

Всупереч антисоціальній спрямованості чинного житлового законодавства, зазначена норма, що була сформульована ще за радянських часів, імперативно проголошує право громадянина, який проживає в будинку, що є об'єктом приватної власності й підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб, на отримання квартири в будинку державного або громадського житлового фонду. Одночасно в цій нормі проголошується право такого громадянина як власника будинку на свій вибір отримати вартість будинку, будівель і пристроїв, що зносяться, або скористатися правом отримати матеріали від розбирання знесеного будинку, будівель і пристроїв.

Як гарантія житлових прав громадян, що разом з власником будинку проживають у ньому як члени сім'ї власника, а також інших громадян, які постійно проживають у таких будинках, проголошується право також цих громадян на отримання квартир в будинках державного або громадського житлового фонду за встановленими нормами.

Отже, зазначена правова норма Житлового кодексу України одночасно захищає як житлові права громадян, які проживають у приватних будинках, що підлягають знесенню у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних або громадських потреб, так і права власності власників цих будинків.

Логічним продовженням прав власності громадян, будинки яких підлягають знесенню у зв'язку з викупом земельних ділянок, на яких вони розміщені, і житлових прав громадян, що проживають в таких будинках, ще відносно нещодавно слугували приписи ст. 351 Цивільного кодексу України [3].

Цією нормою регулювалася процедура «припинення права власності на нерухоме майно у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене». Саме так було сформульовано назву ст. 351 Цивільного кодексу України.

У ч. 1 цієї статті проголошувалося, що право власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, може бути припинене за рішенням суду шляхом їх викупу і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі.

Водночас ч. 5 зазначеної норми імперативно заборонялося знесення житлового будинку до забезпечення особи, яка проживала в ньому як власник, і членів її сім'ї, а також особи, яка проживала в ньому як наймач і членів її сім'ї, помешканням у розмірі та в порядку, установлених законом. Отже, з урахуванням наведеного навіть у найконсервативніших скептиків не повинно залишитися жодних сумнівів щодо спрямованості зазначених законодавчих норм на одночасний захист двох гарантованих ст.ст. 41 та 47 Конституції України об'єктів права - житлових прав громадян, що проживають у приватних будинках, які підлягають знесенню у зв'язку з їх викупом для державних або громадських потреб, та прав власності громадян, яким такі будинки належать за правом власності.

Однак 15.12.2009 р. набув чинності Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 р. № 1559-VI [4].

Цей Закон є безпосереднім і досить детальним регулятором механізму припинення права власності громадян на житлові будинки, які підлягають знесенню у зв'язку з викупом цих будинків і земельних ділянок, на яких вони розміщені, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності. Але житлових прав громадян, що проживають у будинках, які підлягають викупу, вищезгаданий Закон безпосередньо не регулює.

Пунктом 3 розділу V «Прикінцеві положення» цього Закону у зв'язку з його прийняттям внесено суттєві зміни до низки законодавчих актів, у тому числі й до ст. 351 Цивільного кодексу України.

Зазначена норма викладена в новій редакції. Унаслідок редагування з цієї норми безслідно зникло принципово важливе положення щодо недопустимості знесення викупленого житлового будинку до забезпечення особи, яка проживала в ньому як власник, і членів її сім'ї, а також особи, яка проживала в ньому як наймач, і членів її сім'ї помешканням у розмірі та в порядку, встановлених законом.

У такий незаконний спосіб напередодні проведення в Україні чемпіонату Євро-2012 з футболу, інтересам якого й був підпорядкований цей Закон, законодавець одночасно вирішив доволі істотну фінансову проблему: позбавив державу необхідності витрачати значні бюджетні кошти на забезпечення житлом осіб, що проживають у будинках, які підлягають знесенню. Інакше кажучи, право на отримання житла громадян, які проживають у таких будинках, цим Законом було скасовано. Однак, по-перше, таке розв'язання питання, поза сумнівами, безумовно означає порушення державою права кожного на житло, задекларованого у ст. 47 Конституції України.

По-друге, ст. 22 Конституції України проголошує, що конституційні права й свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу чинних прав і свобод [1].

Отже, беззаперечним є те, що, всупереч указаному конституційному імперативу, внаслідок прийняття Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» держава протиправно скасувала право громадян, які проживають у будинках, що підлягають знесенню у зв'язку з їх викупом для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, як власників та членів їхніх сімей, а також наймачів та членів їхніх сімей на забезпечення житлом у встановленому порядку.

У зв'язку з численними зверненнями громадян до судів за захистом своїх житлових прав, порушених у ході кампанії зі знесення викуплених у них та належних їм за правом власності житлових будинків, суди цілком прогнозовано відреагували на зазначені законодавчі новели, як і очікувалося, витлумачивши їх зміст в угоду державі та водночас порушуючи права громадян.

Якщо окремі суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справ цієї категорії рішуче ставали на захист вочевидь порушених житлових прав громадян [5; 6], то зміст синтезованого висновку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за наслідками розгляду касаційних скарг у справах цієї категорії полягає у твердженні про втрату такими громадянами права на житло з огляду на виплату державою власникам таких будинків відповідної компенсації їх вартості. При цьому витискання потрібних державі судових рішень про відмову у наданні житла в таких справах супроводжувалося, як завжди, кричущими порушеннями норм матеріального й процесуального права, особливо в тій частині, що стосується захисту житлових прав малолітніх членів сімей власників житлових будинків, які підлягали знесенню, гарантованих, крім іншого, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» [7]. Як правило, зазначені справи розглядалися суддями, які всупереч ст. 6 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» [8] не мали обов'язкових за Законом спеціальних повноважень на розгляд справ, пов'язаних з житловими правами неповнолітніх; у ході розгляду цих справ не забезпечувалась, як того вимагає Закон, участь представників служб у справах дітей та органів опіки й піклування; порушувалися права дітей, передбачені Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. [9], Європейською конвенцією про здійснення прав дітей від 25 листопада 1996 р. [10] і Декларацією прав дитини від 20 листопада 1959 р. [11]. житловий право україна земельний власник

Не може не викликати здивування той факт, що саме ті законодавчі норми, у яких імперативно стверджується про право на отримання житла громадян та їхніх дітей, які проживають у будинках, що підлягають знесенню, взагалі не згадуються в ухвалах касаційної інстанції, постановлених за результатами розгляду касаційних скарг. Натомість у цих ухвалах, як правило, йдеться про застосування другорядних законодавчих норм, які мають лише дотичний стосунок до предмета спору й самі по собі не можуть бути підставою для його вирішення [12].

Висновки

Попри кричущу невідповідність Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», яким скасовано право громадян, що проживають у будинках, які підлягають знесенню, на забезпечення житлом, судами жодної інстанції не обговорювалося питання про необхідність звернення до Верховного Суду України з метою внесення останнім подання до Конституційного Суду України стосовно конституційності зазначеного Закону.

Викладене свідчить про протиправний пріоритет вітчизняної судової практики перед законом і відсутність у процесуальному законодавстві України ефективних засобів боротьби з цим явищем.

Список використаних джерел

1. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80.

2. Житловий Кодекс Української РСР : Закон України від 30 червня 1983 р. № 5464-X. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/5464-10.

3. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-I. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

4. Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності : Закон України від 17 листопада 2009 р. № 1559-VI. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1559-17.

5. Справа № 154/51/13-ц за позовом Білецького Я.Г. до Володимир-Волинської райдержадміністрації Волинської області, Служби автомобільних доріг у Волинській області про зобов'язання надати жиле приміщення // Архів Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

6. Справа № 154/165/13-ц за позовом Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави до Ремінської С.Р, Ремінської А.О., Душук Н.А., Душука М.Р, Мельника С.М. про примусове виселення та зняття з реєстрації місця проживання, зустрічним позовом Ремінської С.Р в інтересах неповнолітніх Ремінської А.О., Душук Н.А., Душука М.Р, Мельника С.М. про зобов'язання надати постійне благоустроєне жиле приміщення // Архів Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

7. Про охорону дитинства : Закон України від 26 квітня 2001 р. № 2402-Ш. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14.

8. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей : Закон України від 24 січня 1995 р. № 20/95-ВР URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80.

9. Конвенція про права дитини ООН : прийнята і проголошена резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї 20 листопада 1989 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021.

10. Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25.01.1996. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_135.

11. Декларація прав дитини : Прийнята резолюцією 1386 (XIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_384.

12. Справа № 0301/3201/2012 за позовом Волинської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави до Білецького Я.Г., Новосад Н.Г., Новосада В.В., малолітніх Білецької Я.Я., Новосада В.В., Новосад В.В. про виселення та зняття з реєстрації місця проживання // Архів Володимир-Волинського міського суду Волинської області.

Размещено на Allbest.ru