Типологія прав людини четвертого покоління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Університет митної справи та фінансів

Типологія прав людини четвертого покоління

Перепьолкін Д.С., студент юридичного факультету

Перепьолкін С.М., кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри міжнародного права

У статті розглянуто підходи зарубіжних та українських науковців щодо поділу прав людини на три покоління та введення в науковий обіг категорії «четверте покоління прав людини». Встановлено, що ініціатива введення в науковий обіг указаної пропозиції, як і нормативно-правове закріплення прав людини, які визначаються як такі, що належать до четвертого покоління прав людини, на внутрішньодержавному та міжнародному рівні неоднозначно сприймаються представниками різних націй.

Наголошується на тому, що права людини - комплекс природних і непорушних свобод і юридичних можливостей, зумовлених фактом існування людини в суспільстві. Правничою наукою визнано існування трьох поколінь прав людини, поява кожного з яких була зумовлена необхідністю задоволення потреб, що виникали в процесі розвитку людства. Однак у наш час можна стверджувати, що відбувається становлення кардинально нового покоління прав людини, поява якого пов'язана з технічним прогресом людства. Його видову диференціацію нині, яка, на нашу думку, в подальшому може бути розширена, становлять дві основні категорії прав: права у сфері цифрових технологій і соматичні права.

Права четвертого покоління є категорією прав, яка неоднозначно сприймається суспільством різних країн. Не сформованою стосовно них є і міжнародно-правова позиція багатьох суб'єктів міжнародного права. Значна кількість таких прав відкрито критикується як із боку релігії, так і з боку моралі.

Водночас, незважаючи на наукові дискусії, що тривають стосовно формування четвертого покоління прав людини, варто визнати реальне існування прав людини, належність яких до четвертого покоління прав людини обґрунтовують учені з різних країн, серед них: право на смерть, право людини на розпоряджання органами та тканинами свого організму, сексуальні права людини, репродуктивні права людини, право на зміну статі, інформаційні права.

Четверте покоління прав людини перебуває на етапі свого становлення, а тому запропоновані вченими підходи до класифікації його прав, побудовані на основі вичерпних переліків, не можуть повною мірою відобразити його реальний стан. При цьому важливо наголосити на тому, що лише доктринального обговорення тематики прав людини четвертого покоління недостатньо. Тому вже давно назріла необхідність перейти від формату їх наукового обговорення до фундаментального, комплексного аналізу конкретних прав людини четвертого покоління на міжнародно-правовому рівні з урахуванням наслідків, до яких може привести їх введення або відмова від їх визнання та реалізації.

Ключові слова: права людини, покоління прав людини, права у сфері цифрових технологій, соматичні права, Всесвітня організація охорони здоров'я.

TYPOLOGY OF FOURTH GENERATION OF HUMAN RIGHTS

The article examines the approaches of foreign and Ukrainian scientists to the division of human rights into three generations and the application into the scientific turnover of the category «fourth generation of human rights». It has been established that the initiative to put into practice the said proposal, as well as legislative consolidation of human rights, which are defined as belonging to the fourth generation of human rights, at national and international levels, are ambiguously perceived by representatives of different nations.

It is emphasized, that human rights - complex of natural and indestructible freedoms and legal possibilities, due to the fact of human existence in society. Law science acknowledge the existence of three generations of human rights each of which was resulted from the need to meet needs, that arose in the course of human evolving. Nowadays we can say that a radically new generation of human rights is emerging. Its appearance is related to the technological progress of humanity.

The rights of the fourth generation are a category of rights that is ambiguously perceived by society in different countries. A large number of such rights are criticized both by religion and by morality.

At the same time, notwithstanding the ongoing scientific debate on the formation of the fourth generation of human rights, it is necessary to acknowledge the real existence of human rights, they include: the right to die, the human right to dispose of the organs and tissues of his body, sexual human rights, reproductive human rights, the right to change sex, digital rights.

The fourth generation of human rights is in its formation, and therefore the scientists' proposed approaches to the classification of human rights based on exhaustive lists cannot fully reflect its real state. In our opinion, the list of human rights of the fourth generation, at the present stage of its formation, should includes digital rights and somatic rights. It is important to emphasize that the doctrinal discussion of issues of the fourth generation of human rights is not enough. Therefore, there is a need to move from the format of their scientific discussion to a fundamental, comprehensive analysis of specific human rights of the fourth generation at the international level, taking into account the consequences that their introduction or refusal to recognize and implement may result.

Key words: Human Rights, the generation of human rights, digital rights, somatic rights.

Вступ

Постановка проблеми. Незважаючи на активне наукове обговорення протягом ХХ ст., на початку ХХІ ст. тематика прав людини продовжує привертати до себе увагу представників правової доктрини різних народів. Предметом їхніх наукових досліджень стають як теоретичні, так і практичні аспекти галузі прав людини, серед яких і питання класифікації прав людини, зокрема їх поділу на кілька поколінь.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у цій сфері дає змогу дійти висновку, що здебільшого вчені визнають існування трьох поколінь прав людини, характеризуючи їх наведеним нижче чином.

Перше покоління прав людини (XVII - XVIII ст.) є основою індивідуальної свободи. Його формування було зумовлено, по-перше, потребою забезпечити захист людини від державної сваволі та, по-друге, гарантувати формальну рівність людей перед законом та судом. До переліку основних прав першого покоління належать право на життя, право на свободу, право власності та ін. Друге покоління прав людини (перша пол. XX ст.) - комплекс соціальних, економічних, культурних прав, що були вироблені в процесі боротьби за підвищення рівня благоустрою, боротьби із соціальною нерівністю. Прикладом основних прав другого покоління є: право на працю й усі пов'язані з ним гарантії, право на користування культурною спадщиною, право на достатній рівень життя та ін. Третє покоління прав людини (друга пол. XX ст.) - комплекс так званих колективних прав, тобто прав народів, націй та ін., а також права вразливих груп населення (жінки, біженці, діти). Становлення цього покоління прав пов'язане з появою та діяльністю національно-визвольних рухів у межах окремих країн, а також із поглибленням світових проблем, що загострились у другій половині ХХ ст., зокрема після завершення Другої світової війни. До переліку основних прав третього покоління належать: право нації на самовизначення, право на мир тощо.

Однак окремі учені, число яких щороку збільшується, наполягають на тому, що на межі ХХ - ХХІ ст. у галузі прав людини з'явилися нові види прав, які не можна зарахувати до жодного зі згаданих вище поколінь прав людини. У зв'язку з цим, на їх переконання, такі права людини доречно зарахувати до нового, четвертого, покоління прав людини. Появу останнього науковці здебільшого пов'язують із розвитком технічного прогресу людства, зокрема біології, генетики, медицини, хімії, сфери інформаційних технологій тощо. Водночас варто зауважити, що дійти єдності стосовно того, які саме права людини варто зараховувати до четвертого їх покоління, а які з них є похідними від інших видів прав, представникам правової доктрини поки що не вдається.

З огляду на зазначене вище метою статті є висвітлення підходів учених щодо бачення видів прав людини четвертого покоління та винесення на обговорення авторського бачення їх типології.

Виклад основного матеріалу

Наукова дискусія стосовно виникнення четвертого покоління прав людини та формування вичерпного переліку його прав триває вже не один рік. Однак про досягнення її учасниками порозуміння, як і про наближення до вироблення єдиної узгодженої позиції стосовно багатьох питань, що обговорюються, говорити ще рано. Одним із таких дискусійних питань є питання визначення видів прав людини, які, на думку вчених, варто зараховувати до прав четвертого покоління.

Так, М.А. Лаврік стверджує, що правами четвертого покоління є так звані соматичні, або біологічні, права людини, серед яких: право на смерть, право людини на розпоряджання органами та тканинами свого організму та на їх трансплантацію, сексуальні права людини, репродуктивні права людини (право на штучне запліднення, право на аборти, право на стерилізацію, право на контрацепцію), право на зміну статі [1, с. 22].

А.Б. Венгеров визначає права четвертого покоління як права усього людства загалом і зараховує до них такі права: право на мир, екологічні, інформаційні права, право на ядерну безпеку, космос та ін. [2, с. 307].

На думку М.П. Авдеєнкової та Ю.А. Дмітрієва, правом, що має бути визнане правом четвертого покоління, є право на фізичну свободу [3, с. 21].

Натомість ГБ. Романовський вважає, що основним правом, що має визначати вектор розвитку четвертого покоління прав людини, має бути право на смерть у різних його проявах (самогубство, евтаназія, тощо) [4, с. 233].

На думку Ю.А. Дмитрієва, до четвертого покоління прав людини варто зараховувати лише інформаційні права та технології [5, с. 125].

На нашу думку, різноманітність доктринальних підходів до розуміння прав людини четвертого покоління є свідченням їх актуальності на сучасному етапі розвитку людства. Водночас вузьке тлумачення прав людини четвертого покоління шляхом їх ототожнення лише з одним із видів прав людини є дискусійним. Адже четверте покоління прав людини перебуває на етапі свого становлення і тому ще не набуло свого остаточного вигляду.

З огляду на зазначене вище вважаємо, що вичерпного переліку прав людини четвертого покоління до того моменту, поки вони не будуть визначені державами за допомогою загальновизнаних форм міжнародного права, поки що не сформовано. Як один із варіантів первинного формування такого переліку можна запропонувати вважати правами людини четвертого покоління права у сфері цифрових технологій і соматичні права. Зупинимось на їх характеристиці більш детально.

Права людини у сфері цифрових технологій призначені забезпечити вільний доступ до використання, створення і публікації цифрових творів, а також доступ і використання комп'ютерів та інших електронних пристроїв і комунікаційних мереж, зокрема до мережі Інтернет. Най- відомішими серед них є: право доступу до електронної мережі; право на використання віртуальної реальності; право вільно спілкуватися і висловлювати думки в інтернеті; право на приватність персональних даних та ін.

Зауважимо, що впровадження прав людини у сфері цифрових технологій (інколи їх ще називають «цифрові права») потребує від держав додаткових зусиль, спрямованих на розв'язання різних проблемних питань. Одним із них є питання забезпечення права на вільний доступ до інтернету та реалізації можливостей, що витікають із нього. Так, за інформацією Міжнародного агентства «We are social», станом на 2018 р. мережею Інтернет користувалися лише 58% українців. Через такий низький відсоток користувачів виникає свого роду цифрова дискримінація. Адже в той час, як одні громадяни отримують спектр можливостей у сфері цифрових технологій, зокрема, замовляти та використовувати електронні квитки, отримувати місця в онлайн-чергах, підтримувати петиції тощо, інші громадяни цієї змоги повністю позбавлені. Таким чином, введення права вільного доступу до мережі Інтернет потребує від держав забезпечення однакового рівня доступу до мережі для усіх осіб, що перебувають у межах її території (у Норвегії 97% громадян мають доступ до мережі) [6].

Інша серйозна проблема, з якою зіштовхується суспільство із введенням цього спектру прав, - відсутність універсального, надійного способу захистити і зберегти в таємниці приватні дані, а тотальне оцифровування усіх сфер суспільного життя лише підвищує ризик кібератак та посягань на недоторканість приватного життя.

Окрім того, переведення інформації в цифровий формат загрожує встановленням державою цифрової диктатури і повного контролю над даними громадян та їхнім особистісним життям. Так, у Китаї держава відстежує будь-яке переміщення особи, її дії в інтернеті, будь-яку її участь у товарно-грошових відносинах, оскільки основним платіжним засобом є офіційна електронна валюта держави.

Також, говорячи про цифрові права, не можна не враховувати недосконалість техніки та постійну небезпеку втратити інформацію через віруси, баги, перебої у роботі техніки та інші непередбачувані обставини, що можуть привести до втрати персональних даних та інших небажаних наслідків.

Спектр цифрових прав включає в себе й права, існування котрих є проблемним із точки зору моралі. Так, є загроза, що за умови введення права на життя у віртуальній реальності буде створена можливість для людини повністю припинити життя в матеріальному світі, що суперечить основним моральним нормам людства та керівним принципам, на яких базується право.

До особливостей прав у сфері цифрових технологій можна зарахувати також те, що доступ до них може бути обмежено. При цьому робити це може як держава, так і звичайні надавачі цифрових послуг (наприклад, провайдер).

Друга група прав, що становлять права людини четвертого покоління, - це так звані «соматичні права», під якими частіше за все пропонується розуміти можливості людини вільно розпоряджатися власним тілом.

Однозначно визнаного представниками правової доктрини переліку таких прав не вироблено. Однак проведене узагальнення поглядів учених стосовно видів прав, що належать до групи соматичних прав людини, дає змогу виділити такі найчастіше згадувані права: право на зміну статі; право на трансплантацію органів; право на клонування; право на штучне запліднення; право на сурогатне материнство; право на генну модифікацію; право на евтаназію; право на здійснення аборту та ін.

Зазначимо, що, на відміну від цифрових прав, соматичні права активно обговорюються на рівні академічних і політичних дискусій. Їх реалізація на практиці є проблематичною через те, що більшість цих прав суперечить нормам моралі і релігії, а суспільство не здатне передбачити, як їх введення вплине на майбутні покоління та їх розвиток [6].

Суперечності з приводу впровадження соматичних прав виникають і на міжнародній арені, коли одні держави підтримають практику введення тих чи інших прав, інші - відверто засуджують. Так, наприклад, якщо у Великобританії існує дозвіл на сурогатне материнство, то у Франції введення такого права суперечило б закону про усиновлення та невідчужуваність людського тіла.

Одним із видів соматичних прав, із приводу якого вже тривалий час відбувається суспільна та наукова дискусія, є право людини на смерть. З одного боку, конституційно закріпленим є право людини на життя, з чого логічно випливає, що людина має змогу відмовитися від користування цим правом, тобто мати право на припинення життя - право на смерть. З іншого ж боку, смерть, як явище неминуче для будь-якого біологічного виду, юридичного захисту не потребує, а закріплення такого права вступало б у колізію з положеннями, що життя людини є найбільшою соціальною цінністю держави. Поза правовою сферою це право засуджується з позиції моралі та релігії, адже людське життя з точки зору релігії надається людині Богом, а отже, і забирати його має право лише Бог Таким чином, позбавляти себе життя означає посягати на повноваження Бога.

На особливу увагу заслуговує законодавче закріплення права на смерть в окремих випадках, а саме права на активну та пасивну евтаназію.

Евтаназія - практика припинення життя людини, яка страждає від невиліковної хвороби. Питання легалізації евтаназії є більш неоднозначним і глибшим за право на звичайну смерть, адже в основі здійснення евтана- зії лежить факт страждання людини. Так, з одного боку, життя людини є найвищою соціальною цінністю, незалежно від обставин, і захищеним воно має бути з його початку і до настання біологічної смерті. З іншого ж боку, коли людина усвідомлює неминучість смерті від хвороби, а кожну мить свого життя вона страждає від нестерпного фізичного болю, позбавлення її права на гідну смерть є прямим посяганням на невід'ємне право на збереження честі і гідності. право міжнародний соматичний

Окрім вищевказаних протиріч, що виникають щодо ведення цього права, виникає багато спірних моментів, пов'язаних із лікарською етикою. Зокрема, лікар, котрий давав клятву Гіппократа, фактично перетворюється на вбивцю, адже він змушений позбавляти людину життя, нехай і за її волею, замість того, щоб рятувати її [7, с. 196].

Схожі проблеми стосуються й інших новостворе- них соматичних прав. Так, суттєві суперечності викликає група прав, пов'язаних із застосуванням на практиці репродуктивних технологій, до яких належать сурогатне материнство, клонування, штучне запліднення та ін.

Сурогатне материнство - спосіб репродукції, за якого яйцеклітина біологічної матері, запліднена сперматозоїдами біологічного батька, трансплантується до матки іншої жінки, яка й виношує дитину протягом усього строку вагітності із подальшим її народженням. У разі застосування репродуктивних технологій у процедурі встановлення батьківства права біологічних батьків матимуть переважну силу над правами генетичної матері.

Головним аргументом на користь легалізації сурогатного материнства є створення можливості для безплідних пар, або пар з генетичними вадами репродуктивної системи, мати дитину і, таким чином, мати хоча б якусь змогу реалізовувати своє природне право на батьківство. Підтвердженням актуальності введення цього права є інформація Всесвітньої організації охорони здоров'я за 2018 р., згідно з якою 5% людської популяції не може завести дитину з імунологічних, генетичних, анатомічних та інших причин.

З іншого ж боку, легалізація сурогатного материнства може призвести до зміни ціннісного спектру суспільства, з відхиленням його в бік аморальності, цинізму й меркантилізму. Адже акт народження дитини фактично перетворюється на звичайну угоду найму. Так, відомі прецеденти, за яких сурогатна мати відмовлялась віддавати біологічним батькам дітей, яких вона виносила. Оскільки в організмі прижилися одразу два ембріони, вона зажадала від батьків подвоєння оплати [8, с. 247].

Більш суперечливим правом, пов'язаним із репродуктивними технологіями, є право на здійснення аборту. Під абортом розуміється будь-яке штучне переривання вагітності.

За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно у світі здійснюється приблизно 55 мільйонів абортів, в наслідок яких мінімум 55 мільйонів живих людських організмів гине. Якщо розглядати проблему з цієї точки зору, то аборт є одним із найнебезпечніших явищ для соціуму. Коли батьки вбивають свою семирічну дитину, в очах як суспільної моралі, так і законодавства вони перетворюються на аморальних, безпринципних вбивць. Фактично за умов здійснення аборту ситуація абсолютно ідентична.

Відверто засуджує здійснення абортів й церква. З цього приводу у виданій від імені Римо-Католицької церкви Декларації про евтаназію зазначено, що ніщо не може виправдати вбивство людської істоти, будь то ембріон, плід, невиліковна людина тощо.

Основним аргументом на користь легалізації абортів є виключне право жінки розпоряджатися власним тілом і життям. Втручатися у цей процес не мають права ні держава, ні церква, ні суспільство, адже відповідальність за новонароджене дитя буде нести саме жінка й утримувати його теж доведеться саме їй. Як справедливо стверджує психотерапевт Л. Шемляков, суспільство створює значний психологічний тиск на жінку, підміняючи занадто радикально це поняття, адже ембріон як юридично, так і фізіологічно не є людиною, проте жінка, що його виношує, - повноцінна людина, котра може зазнавати страждань від подібних утисків [9, с. 35].

Найбільш неоднозначно з усіх репродуктивних прав четвертого покоління сприймається право людини на кло- нування.

Клонування - процес безстатевого формування і вирощування нової статевороздільної істоти, шляхом повного повторення генетичного коду вже існуючої істоти. На відміну від вищезазначених прав, клонування людини є забороненим на міжнародному рівні і жодна з країн світу не визнає цей процес законним. На цей момент розвитку людства суспільство є абсолютно не готовим до впровадження подібного процесу як у моральному, так і в технічному плані. Небезпека впровадження процесу клонування визначається таким спектром нюансів:

1) з точки зору права процес клонування є порушенням правового принципу гідності людського життя, адже цінність людського життя фактично прирівнюється до біологічного матеріалу;

2) кожна людина має право на індивідуальність та неповторність. Клон, який фактично є людиною, такого права позбавлений;

3) можливість штампування великої кількості людей може призвести як до знецінення життя клону, його дискримінації та використання як витратного матеріалу (виконання рабської та небезпечної праці, ведення війн тощо), так і до знецінення життя людини загалом;

4) метод клонування є технічно недосконалим, його ефективність є надзвичайно низькою, навіть у разі його проведення на тваринах. Проведення такого експерименту на людях вірогідніше за все призведе до появи неповноцінних осіб.

Тим не менш законодавчо забороненим є тільки репродуктивне клонування, натомість терапевтичне клонування (отримання стовбурових клітин з ембріону) в багатьох країнах, наприклад у Великій Британії, є законодавчо дозволеним.

Таким чином, проблематика клонування потребує подальшого дослідження як із боку науки, так і з боку правової регламентації цього питання [10].

Дедалі більшого поширення в наш час зазнає досить нове для людства право цього покоління - право на генну модифікацію людини.

Генна модифікація - штучна заміна генотипу організму, за допомогою генної інженерії. Ця галузь науки є досить молодою, перша операція зі штучної заміни генів відбулася лише в 1993 р., але, незважаючи на це, розвивається вона надзвичайно стрімко. Генна модифікація відкриває можливості для лікування багатьох захворювань, таких як важкий комбінований імунодефіцит, меланома, ВІЛ та ін. Однак, незважаючи на усі переваги цієї технології, вона містить і низку нюансів. Цю технологію можна застосовувати не лише задля лікування індивідів, а й заради покращення чи зміни їхніх фізичних показників до чи після їх народження. Практика зміни людиною власних фізичних показників на більш вдалі повністю руйнує принцип індивідуальності кожної людини й несе загрозу у вигляді появи чітких критеріїв ідеальної людини як підґрунтя для дискримінації.

Висновки

Підсумовуючи зазначене вище, варто наголосити на тому, що четверте покоління прав людини перебуває на етапі становлення, а тому запропоновані ученими підходи до класифікації його прав, побудовані на основі вичерпних переліків, не можуть повною мірою відобразити його реальний стан. На нашу думку, до переліку прав людини четвертого покоління на сучасному етапі його формування належать права у сфері цифрових технологій і соматичні права. При цьому важливо наголосити на тому, що лише доктринального обговорення тематики прав людини четвертого покоління недостатньо. Тому вже давно назріла необхідність перейти від формату їх наукового обговорення до фундаментального, комплексного аналізу конкретних прав людини четвертого покоління на міжнародно-правовому рівні з урахуванням наслідків, до яких може привести їх введення або відмова від їх визнання та реалізації.

Список використаних джерел

1. Лаврик М.А. К теории соматических прав человека. Сибирский юридический вестник. 2005. № 3. С. 16-26.

2. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. 3-е изд. Москва: Юриспруденция, 2000. 528 с.

3. Авдеенкова М.П., Дмитриев Ю.А. Право на физическую свободу. Государство и право. 2005. № 3. С. 13-22.

4. Романовский Г.Б. К вопросу о праве на смерть как юридической основе легализации эвтаназии и самоубийства. Медичне право України: проблеми управління та фінансування охорони здоров'я: Матеріали III Всеукраїнської науково-практичної конференції з медичного права (II Міжнародної науково-практичної конференції з міжнародного права) «Медичне право України: проблеми управління та фінансування охорони здоров'я», 23-24 квітня 2009 р., м. Львів / упор. Сенюта Г.Я., Терешко Х.Я. Львів: ЛОБФ «Медицина і право», 2009. С. 232-234.

5. Головистикова А.Н., Грудцына Л.Ю. Права человека: учебник. Москва: Эксмо, 2008. 445 с.

6. Internet world stats. URL: https://www.internetworldstats.com/stats.htm

7. Никольский Е.В., Панищев А.Л. Эвтаназия как феномен антропологической катастрофы. Бизнес в законе. Экономикоюридический журнал. 2011. № 11. С. 193-197.

8. Марко Я.Р Право на сурогатне материнство: проблеми розширеного розуміння. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Збірник наукових праць. Сер. Юридичні науки. 2016. № 850. С. 245-249.

9. Стеценко С.Г. Искусственное прерывание беременности в контексте защиты прав человека. Юрист. 2002. № 5. С. 35-36.

10. Заборонити всі форми клонування. Львівська газета. 2005. № 52 (618).

Размещено на Allbest.ru