Суб’єктивний вимір реалізації прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Суб'єктивний вимір реалізації прав людини

Subjective dimension of the realization of human rights

Братасюк М.Г.

доктор філософських наук

професор кафедри філософії

Львівського національного університету

імені Івана Франка

Анотація

У статті висвітлюється суб'єктивний вимір реалізації права. У легістському трактуванні реалізації права людині та її суб'єктивному світу в цьому процесі відводиться небагато місця, бо центральне місце тут належить державі. На противагу цій позиції в контексті сучасного європейського правового мислення реалізація права є суб'єктивно наповненою. Весь цей процес є духовно-душевною, інтелектуально-психологічною напругою. Оскільки право втілює характерні антропологічні риси, то його здійснення є відображенням різних антропологічних характеристик.

Реалізація права є складним і багатогранним комплексним процесом, здійснення якого передбачає низку передумов, поза якими здійснення права є неможливим. Ідеться про певний рівень зрілості людини як соціокультурної істоти. Реалізація права - це процес об'єктивації низки ідеальних смислів, які є водночас загальнолюдськими цінностями. Людина має сягнути такого рівня духовно-культурного розвитку, на якому вона відчує потребу в праві, в тих цінностях, які складають його суть, прагнення його опредметнити у власному бутті. У реалізації права присутні людська воля, розум, потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, світоглядні установки, відчуття, сприйняття, уява тощо. Особливо значущими в правореалізації є ціннісні установки людини. З них розпочинається цей процес. У статті підкреслюється, що правореалізація не є винятково раціональним процесом, як наголошує легістська доктрина. Реалізація права часто розпочинається як спонтанне і неусвідомлене прагнення індивіда бути у праві. Поволі цей процес відчуття потреби в праві переростає в усвідомлений і раціональний пріоритет.

Велике значення в реалізації права належить такому чиннику, як сучасне правове мислення, зокрема таким його рисам, як критичність та цілісність. Саме завдяки такому мисленню індивід спроможний бачити і позитиви, і негативи своєї реалізації права, а також передбачати наслідки своїх намагань здійснити право. Саме такого мислення дуже не вистачає сучасним українцям. Очевидно, що в цьому сенсі у наших науковців є велике поле для досліджень.

Ключові слова: право, реалізація права, суб'єкт права, смисли права, антропологічні характеристики, суб'єктивний чинник, загальнолюдські цінності, правове мислення.

Summary

право людина суб'єктивний самореалізація

The article covers the subjective dimension of the exercise of law. In the legalistic interpretation of the realization of law, of man and his subjective world, very little space is allocated in this process, since the central place here belongs to the state. Contrary to this view, in the context of modern European legal thinking, the implementation of law is subjectively fulfilling. This whole process is a spiritual-mental, intellectual-psychological strain. As law embodies the characteristic anthropological features, so its implementation is a reflection of the diverse anthropological characteristics.

The exercise of law is a complex, multifaceted, complex process, the exercise of which involves a number of preconditions beyond which the exercise of rights is impossible. It is first of all about a certain level of human maturity as a socio-cultural being. The realization of law is a process of objectification of a number of ideal meanings that are at the same time universal values. A person must reach such a level of spiritual and cultural development, on which he feels the need for law, in the values that make up his essence, the desire to subject him to his own life. There are human will, reason, needs, interests, values, attitudes, feelings, perception, imagination, etc. in the realization of the right. Particularly significant are in the right realization of human value installations. They begin this process. The article emphasizes that the right of implementation is not an exceptionally rational process, as the doctrine emphasizes. The realization of the right often begins as a spontaneous lack of awareness of the individual's desire to be right. Slowly, this process of sense of need for law develops into a conscious rational one.

Of great importance in the exercise of law belongs to such a factor as modern legal thinking, in particular such features as criticality and integrity. It is through such thinking that the individual is able to see both the positives and negatives of his exercise of the right, as well as anticipate the consequences of his efforts to exercise the right. This is the kind of thinking that is lacking in modern Ukrainians. Obviously, in this sense, our scientists have a large field of research

Key words: law, realization of law, subject of law, meanings of law, anthropological characteristics, subjective factor, common human values, legal thinking.

Постановка проблеми

Реалізація права є і залишатиметься однією із найважливіших філософсько-правових проблем, оскільки вона стосується становлення людини, її ствердження, самоздійснення, самореалізації. Ця проблема актуальна загалом для сучасного світу, в якому порушення прав людини та відсутність умов для забезпечення їх реалізації є масовими та типовими явищами. Особливо актуальною є ця проблема для сучасної України, де майже за тридцять років незалежності так і не було створено ефективного механізму реалізації прав людини, а їх порушення стало тотальним. Ця проблема зумовлена як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. Оскільки реалізація права є життєво важливим чинником для кожного індивіда, безпосередньо впливає на його буття, дослідження різних аспектів цієї проблеми нині не може не бути актуальним.

Аналіз останніх статей та публікацій

Різні аспекти цієї проблеми знайшли своє відображення в наукових розробках Л. Авраменко [1], М. Братасюк [2], В. Думи [3], О. Зайчука [4; 5], Н. Жильнікової [6], А. Колодія [7], А. Олійника [7], Н. Оніщенко [4; 5], О. Осауленка [8], Ю. Пацурківського [9], О. Петришина [1], М. Попадинця [10], П. Рабіновича [11], В. Сущенка [12], В. Цвіка [1] та ін. Зазвичай ця проблема потрапляє в поле зору представників теоретико-правової науки і розглядається з позицій легістсько-позитивістського підходу. Однією із особливостей розгляду реалізації права в цьому контексті є мінімальна увага до антропологічного виміру, тобто до участі суб'єктивного духовно-душевного чинника в правореалізаційній діяльності. Державоцентристська спрямованість легістсько-позитивістської парадигми у праві зумовлює акцентування загалом на об'єктивному вимірі правореалізації, тому інтенсифікувати висвітлення суб'єктивного виміру в цьому процесі нині на часі.

Мета статті - на основі аналізу наукових джерел розкрити роль та значення суб'єктивного виміру в процесі реалізації прав людини.

Виклад основного матеріалу

Реалізація права - це не просто втілення в життя норм позитивного права, як пишуть науковці, збіднюючи цей елемент правової реальності, нівелюючи його гуманістичний вимір. Реалізація права виконує надзвичайно важливу функцію в людському бутті - функцію людинотворення. Що повніше і всебічніше здійснюється реалізація невідчужуваних природних прав людини, то більше шансів має індивід для свого самоствердження, кращими є засади для формування його як зрілої людини-особистості. Мета права полягає в тому, щоб забезпечити людині повноцінне само- здійснення, допомогти їй максимально повно відбутися як особистості і зрілому суб'єктові права [13]. Долаючи недоліки легістсько-позитивістського трактування реалізації права, українські автори Ю. Білас [14], М. Братасюк, Н. Жильнікова, М. Попадинець та ін. з позицій уже юснатуралістичного його розуміння прагнуть показати, наскільки в антропологічно-суб'єктивному плані реалізація права є складною і багатогранною.

Реалізація права не може вичерпуватися реалізацією норм лише позитивного права, оскільки право існує в різних формах, а не лише у формі закону. Реалізованими мають бути всі форми права, оскільки вони втілюють і виражають ідею права як рівний масштаб, рівну міру справедливості, добра, свободи, поваги до людської гідності, спільного блага тощо. Право існує у різних формах, щоб бути втіленим в життя. Без цього втілення не може бути повноцінного людського буття.

Реалізація права - це завжди людська діяльність, тому цей процес несе на собі відбиток тих антропологічних характеристик, які є невід'ємними від людини. Право реалізація наскрізь гуманістична. Людина-особистість - це феномен, як стверджують сучасні людинознавці та правознавці, а тому право у всіх можливих проявах, що безліччю ниток пов'язані з людиною, теж феноменальне. Правореалізація це - процес, зміни, трансформація, незавершеність, розвиток. У ній присутнє матеріальне і духовне, раціональне й ірраціональне. Це воля і почуттєва компонента. Це творчість, уява, проєктування, відкритість новаціям тощо, бо такою є людина. Перебуваючи у постійних змінах і розвитку, право просвічується крізь цю плинність як усталене, повторюване. Це усталене, мабуть, і буде складати те сутнісне, визначальне, що робить право правом.

Коли людина каже: «я маю право», це означає, що вона може самовизначатися, робити вільний вибір, який є життєво необхідним для кожного із нас. Суб'єкт права - це вільна особистість, що втілює принципи права в межах індивідуальної свободи засобами здійснення індивідуальної свободи. Поза свободою права не буває, хоча закони можливі, але тоді вони не можуть належати до імперії права (Р. Дворкін). Усі принципи права «пронизані ідеєю самоцінності та автономії людини», - слушно підкреслює А. Колодій [15].

Відомо, що норми права набувають реального виміру, коли вони втілюються в життя у свідомо-вольовій діяльності людей [16]. А. Шопенгауер, розвиваючи вчення про світову Волю, яка править світом, наголошував на ідеї, що право є втіленням волі. Ідеалом людини у Ф. Ніцше витупає сильна, розвинена, впевнена в собі особистість, яка прагне волі до влади. Реалізована воля до влади (або воля до життя) (Ніцше мовить про право сильної людини, адже слабкі його позбавлені, вони безправні. Справді, воля особистості є субстанцією правовідносин, які є однією із форм буття права) - це здатність людини до вибору мети, цілі, діяльності і внутрішніх зусиль, необхідних для досягнення мети. Воля - специфічний акт, що не зводиться до свідомості, ідеальності як такої. Воля об'єктивується, опредметнюється, транслюється із потенційної ідеальності в реальну дійсність. Вона водночас і раціональна, і ірраціональна. Основним у вольовому акті є усвідомлення ціннісної характеристики мети дії, діяльнісного акту. Воля особливо значима тоді, коли людина опиняється в ситуації, в якій переважає не «я хочу», а «так треба», «я зобов'язаний».

Ідею волі як смислової риси права розвивав М. Бердяєв, який акцентував на проблемі одухотвореної волі, поза якою право неможливе. «Непросвітлена духом воля, - писав М. Бердяєв, - творить царство Кесаря, де зазнає утисків свобода, здійснюється насильницьке управління людьми, стверджуються тоталітаризм і авторитаризм, тобто панує світ рабства і несвободи» [17]. Він писав, що індивід керується просто волею, а особистість цього дозволити собі не може, бо особистість - це само- цінність і самоціль, і відношення особистості до особистості не може бути відношенням засобу до цілі, бо все, що принижує людину, принижує і Бога. Він назвав два шляхи виходу людини із замкнутої суб'єктивності. Це шлях об'єктивації, тобто вихід у суспільство з інституціями і нормами (шлях втрати особистості, на думку мислителя, - це потрапляння людини у світ зла і рабства). Інший шлях - духовний, тобто реалізація особистісного у людині, шлях самовизначення, трансцендування, перехід до транссуб'єктивного (до екзистенціальної зустрічі з Богом, з іншою людиною, до екзистенціально-особистісного спілкування). «В об'єктивації людина перебуває під владою детермінації, тобто в царстві безособистіс- ного, а в трансцендуванні людина перебуває в царстві свободи», - писав він [17, с. 15-17].

Правореалізація - це плід окультуреного дерева. Вона можливе лише в середовищі духовних людей, тобто особистостей у Бердяєвському розумінні. Правореалізація можлива лише як втілення волі, що є духовною силою. Ці міркування філософа дають нам ключ до розмежування понять «правореалізація», «законореалізація», «псевдоправореалізація», до розуміння правореалізації як духовно-культурного феномену, що твориться не просто людьми як суспільними істотами, а духовними людьми, тобто людьми духовно зрілими, окультуреними. Лише сягнувши певного рівня, ставши на шлях культури і духовності, людство стане на шлях творення та здійснення права як форми буття свободи, вираження загальнолюдських принципів тощо. Особистість постає істинним образом права, тобто є тією визначальною ідеєю для його розвитку, яку право прагне втілити, яка безпосередньо обґрунтовує його [18, с. 251-252].

Право, маючи витоки в людині, є духовним феноменом, що утримує в собі духовну сутність. «Підґрунтя права, - писав Гегель, - це загалом духовне, а його найближче місце й висхідна точка - це воля, яка вільна. Тому її субстанцію й визначення становить свобода. Система права - це царство здійсненої свободи, світ Духу, породжений ним самим» [19, с. 24]. Мислитель наголошував, що воля без свободи - це порожнє місце. Свобода дійсна лише як воля, як суб'єкт. Для Гегеля воля є особливим мисленням, що трансформує себе в буття як прагнення надати собі буття. Кожна людина - це «я», що прямує від розмитої невизначеності до розрізнення, відмінності, визначеності стосовно всього іншого. Суб'єктивна воля - це повернена до загальності одиничність, особливість самовизначення «я». Кожна людина - це і є одиничність, самовизначеність, що водночас залишається в своїй тотожності з собою й у загальності. Свобода полягає в тому, щоб хотіти, прагнути визначення, але в ньому бути в собі й знову повертатися в загальне [19].

Людина стає тим, чим вона себе зробить, отже, спочатку вона є проєктом, який переживається суб'єктивно (Ж.-П. Сартр). Живучи власним життям, людина сама себе вибирає, а вибираючи, творить загальне, загальнолюдське. Однак це можливо за умови, що вона є духовною й культурною істотою. Виходячи за межі самої себе і уловлюючи у зв'язку з цим певні об'єкти, людина перебуває весь час у центрі цього виходу поза себе. Отже, людина перебуває у ситуації самотворення, самоздійснення. Її буття взагалі - це буття вільної волі, а в цьому, як писав Гегель, якраз і полягає право. Отже, право - це взагалі свобода у формі ідеї [19, с. 43], яка об'єктивується, опредметнюється, реалізується, стає дійсністю.

Прагнучи свободи, людина пересвідчується, що її свобода цілком залежна від свободи інших людей, а свобода інших залежна від її свободи. Тут постає проблема сваволі як нерозумної волі. Людина - істота суперечлива: то вона схильна до прояву розумної волі, то в такій же мірі схильна до прояву ірраціональної, грубої волі, необмеженої нічим. «<...> маючи можливість вибору, - писав Гегель, - я володію сваволею, яку називають свободою. <...> Звичайна людина вважає себе вільною, якщо їй дозволено діяти свавільно, тоді як саме у сваволі криється причина несвободи» [19, с. 38]. Отже, свобода - це не просто вільний вибір в будь-якому напрямку, а розумний вибір, моральний вибір, здійснюваний людиною як культурною істотою на засадах рівної міри справедливості, добра, істини, спільного блага тощо. Воля - це потяги, схильності різного плану, в т. ч. і природного, але людська думка має владу над природною силою потягу, оскільки вона вже не задовольняється миттєвим щастям, а вимагає його повноти [19, с. 38]. Отже, людська свобода має бути обмеженою в ім'я загального блага. З огляду на це В.С. Нерсесянц підкреслює, що свобода не приходить до людей оголеною, такою нам вона лише видається. Насправді свобода приходить у світ і стверджується в ньому в невидимому, але міцному одязі права. Це більш нудна матерія - правопорядок, дозволи і заборони, правопорушення, відповідальність і т. п. Але такою є дійсність свободи [14, с. 24].

Право як форма буття і вираження свободи не є статикою, це нескінченний процес розгортання і ствердження свободи як сутнісної властивості. Право як форма буття людських стосунків, впорядкована свобода, правове життя протистоїть хаотичному, неправовому життю людей, таким стосункам, де свобода не є впорядкованою, тобто існує без міри і масштабу, а є безмежною, тобто свавіллям. Окультурене суспільство не може дозволяти своїм громадянам користуватися необмеженою свободою, тобто вести свавільно-нерозумний спосіб життя.

Правореалізація, як відомо, є раціональним процесом, бо людська діяльність, як правило, здійснюється з використанням раціонального мислення та низки інших раціональних засобів. У правореалізації важливим чинником є гуманістичне цілісне правове мислення. Усвідомлення людиною важливості і необхідності для її буття права, його смислів та цінностей є неодмінною умовою правореалізації. Цілісне правове мислення передбачає усвідомлення людиною наслідків своїх дій, цілісне бачення ситуації, прийняття відповідального рішення. Наукові джерела, зокрема теоретико-правові, наголошують на важливості для право- реалізації законослухняності, водночас як, на наш погляд, значно важливішою в цьому сенсі є правосвідомість. Правосвідомість та законослухняність не можна ототожнювати, оскільки це такі ж різні категорії, як право та закон. Не всіляка законослухняна людина є правосвідомою. Саме законослухняні, але неправосвідомі люди стають соціальною базою всіляких недемократичних режимів.

Проте реалізація права не є наскрізь раціональним процесом. Реалізація права може починатися з неусвідомленого відчуття необхідності права в людському бутті. Екзистенціально-феноменологічний, духовно-душевний вимір суб'єктивного світу людини може пронизувати весь процес реалізації права. Цей процес неможливо мислити без почуття людської гідності, яка як багатогранна цінність людини глибоко пронизала весь зміст права і зумовлює його розвиток. Науковці зазначають, що ті риси, які характеризують та визначають її, складають онтологічну основу прав і свобод людини, її правового статусу [20, с. 190]. Це стосується не лише прав і свобод, а й процесу правореалізації. Реалізовуючи право, людина стверджує свою людську гідність, формує своє особистісне «я». Слушно стверджується в наукових джерелах, що суворе право існує лише там, де кожній людині кредитується гідність особи [21, с. 122].

Про те, що право має відчутний душевно-психологічний вимір, писав свого часу Л. Петражицький [22]. Нині психологічна наука успішно розвиває ці ідеї. Вся правореалізація є вираженням психологічної й духовно-душевної напруги.

Внутрішній світ людини як суб'єкта права має ціннісний вимір. Справді, право існує як форма буття загальнолюдських цінностей. Людство у процесі свого розвитку виробило систему цінностей. Право є засобом їх реалізації [23, с. 15]. Як наголошують науковці, ціннісні орієнтири виражають життєву позицію людини, світоглядні засади її діяльності, її моральні принципи. Реалізація права - це справа особистісного «я» кожного. Цінними є екзистенціальні характеристики людини. Науковці підкреслюють, що в цінностях фіксується те, із чим людина ототожнює себе в різних відношеннях [24].

Цінності лежать в основі людських вчинків. «Цінностями загалом все вимірюється в нинішньому світі», - писав Н. Неновськи [25]. «Особистість людини є її незалежністю від матеріального світу, який є матеріалом для роботи духу. Водночас особистість є універсумом, вона наповнюється універсальним змістом», - писав М. Бердяєв [16, с. 21]. Цей універсальний зміст має ціннісний характер. Цінності в правореалізації спочатку інтуїтивно відчуваються, а згодом стають усвідомленою потребою суб'єкта права.

О. Хеффе вважав, що вимоги особистої справедливості як моральної чесноти були виражені у формулі римського юриста Ульпіяна стосовно трьох основних приписів права: “honeste vivere, alternm non laedere, suum cuigue tribuere” («чесно жити, не завдавати шкоди іншому, віддавати кожному належне» (Дигести, 1, 1, 10) [26]. Реалізація права - це ціннісно орієнтовані акти людини як суб'єкта права. Через них людина стверджує себе як зріла особистість, повноцінний суб'єкт права, громадянин своєї країни і громадянин Всесвіту, як людина, яка несе в собі універсальне, загальнолюдське. Б. Кістяківський писав, захищаючи людину від агресії держави, що особистості властива певна сфера самовираження і самовизначення, в яку держава не повинна втручатися. Однак держава зобов'язана забезпечити право на гідне людське існування, що передбачає, зокрема, можливість особистого вдосконалення [27, с. 237-269]. І це особисте вдосконалення людина здійснює, реалізовуючи право, втілюючи його в дійсності.

Висновок

Реалізація права як втілення в життя його ідеальних смислових характеристик, які є водночас загальнолюдськими цінностями, є складним комплексним процесом, у здійсненні якого суб'єктивний і духовно-душевний вимір особистості займає особливе місце. Легістсько-позитивістське трактування реалізації права не зосереджує особливої уваги на суб'єктивному вимірі цього процесу, оскільки з позицій цього підходу людині загалом відводиться роль декларованого суб'єкта права. Насправді ж правореалізація здійснюється як суцільна інтелектуально-психологічна, духовно-душевна напруга. У цьому процесі в якості активних чинників виявляють себе різні суб'єктивні характеристики людини - раціональне та ірраціональне, воля та інтелект, світоглядні установки, ціннісні орієнтації, морально-етичні риси, екзистенціально-феноменологічний вимір суб'єктивного світу тощо. З огляду на це нашим науковцям необхідно посилити увагу до розроблення цієї проблеми, що має як теоретичне, так і практичне значення.

Список використаних джерел

1. Загальна теорія держави і права : підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / М.В. Цвік, О.В. Петришин, Л.В. Авраменко та ін.; за ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М.В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О.В. Петришина. Харків: Право. 2009. 584 с.

2. Братасюк М. Антропоцентрична теорія права. Київ, 2010. 395 с.

3. Дума В.В. Правозастосовна діяльність та форми її здійснення: автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01. Київ, 2010. 19 с.

4. Загальна теорія держави та права / відпов. ред. О.В. Зайчук; наук. ред. Н.О. Оніщенко. Київ: Юрком Інтер. 2008. 400 с.

5. Проблеми реалізації прав людини та громадянина в Україні: монографія / кол. авторів; за ред. Н.М. Оніщенко, О.В. Зайчука. Київ: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. 424 с.

6. Жильнікова Н. Реалізація прав людини та громадянина в контексті принципу верховенства права. Науково-практична Інтернет-конференція. Секція № 2. 04.10.2011. URL: http://legalactivity.com.ua.

7. Колодій A.M., Олійник А.Ю. Права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. Київ : Правова єдність, 2008. 336 с.

8. Осауленко О.І. Загальна теорія держави і права : навчальний посібник. Київ : Знання, 2006. 334 с.

9. Пацурківський Ю.П. Реалізація права: поняття, зміст та співвідношення з суміжними категоріями. Науковий вісник Чернівецького університету. Серія «Правознавство». 2012. Випуск 636. С. 59-64.

10. Попадинець М.І. Поняття та основні форми безпосередньої реалізації права. Науковий вісник Ужгородського Національного університету. Серія «Право». Випуск № 21. Частина 1, Т 3. 2013. С. 255-258.

11. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами: навчальний посібник. Київ: Атіка. 2001. 176 с.

12. Сущенко В.М. Проблеми реалізації та захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні. Наукові записки НаУКМА. Том 129. Юридичні науки. 2012. № 2. С. 28-31.

13. Бачинин В. Философия права и преступления. Харьков : Право, 1998. 606 с.

14. Нерсесянц В.С. Философия права. Москва : НОрМа - ИнФрА, 1997. 605 с.

15. Колодій А.М. Права людини і громадянина в Україні. Київ: Юрінком Інтер, 2003. 325 с.

16. Білас Ю.Ю. Європейські стандарти прав людини в правозастосуванні сучасної України: дис. ... канд. юрид. наук. Київ, 2011.208 с.

17. Бердяєв Н.А. О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической философии. Царство Духа и царство Кесаря. Москва, 1995. 383 с.

18. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. Харьков: Право, 2002. 327 с.

19. Гегель. Філософія права. Київ, 2000. 364 с.

20. Грищук О.В., Добош З.А. Конвергенція справедливості і права: філософсько-правовий аспект: монографія. Хмельницький: Хмельницький університет управління та права, 2013. 272 с.

21. Соловьев Э.Ю. Категорический императив нравственности и права. Москва: Прогресс-Традиция. 2005. 416 с.

22. Петражицкий Л. Очерки философии права. Санкт-Петербург, 1900. 138 с.

23. Філософія права: навч. посіб. / О.О. Бандура, С.А. Бублик, М.Л. Заічковський та ін.; за заг. ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля. Київ: Юрінком Інтер, 2000. 336 с.

24. Удовика Л. Розширення меж правового буття людини як закономірність розвитку права. Антропологія права: філософський та юридичний виміри: статті учасників Другого Всеукраїнського круглого столу, м. Львів, 1-2 грудня 2006 року. Львів: Край, 2007. С. 285-304.

25. Неновски Н. Право и ценности. Москва: Прогресс, 1987. 248 с.

26. Хеффе О. Политика, право, справедливость: основоположение критической философии права и государства. Москва: Основы, 1994. 429 с.

27. Кістяківський Б.О. Вибране. Київ: Абрис, 1996. 512 с.

Размещено на Allbest.ru