Співвідношення понять "споріднення" та "усиновлення"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Співвідношення понять «споріднення» та «усиновлення»

Relationship concepts of “comparison” and “adoption”

Мельник О.В.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Стаття присвячена дослідженню питання співвідношення категорій «усиновлення» та «споріднення», їх взаємозв'язку. Розмежування цих понять дасть змогу в подальшому більш глибоко дослідити особливості особистих немайнових прав усиновленої дитини.

Виділено три концептуальних підходи до вивчення питання природи тих відносин, які виникають після юридичного встановлення факту усиновлення: 1) у результаті усиновлення виникають відносини, які тотожні батьківським (відносинам кровного споріднення); 2) внаслідок усиновлення виникають відносини, які близькі, подібні до кровно-батьківських; 3) відносини між усиновлювачем та усиновленою дитиною відрізняються від батьківських, мають більше відмінностей, аніж схожих рис.

Зазначено, що хоча за загальним правилом правовідносини між усиновлювачами та усиновленими дітьми офіційно визнаються після санкціонування держави (рішення суду), процес усиновлення багатостадійний та починається задовго до цього моменту. Вже на етапах підготовки до усиновлення у відповідних суб'єктів виникають взаємовідносини, деякі з яких регулюються правом. Тому вважаємо, що усиновлення виконує і генеруючу, і констатуючу функції щодо батьківських правовідносин між усиновлювачем та усиновленою дитиною.

Зроблено висновок, що соціальний (або формальний) підхід до споріднення провокує змішування понять та їх розмивання. Це розуміють і багато науковців, які в працях поряд зі словом «споріднення» вживають усиновлення як окрему підставу створення сімейних відносин, тим самим підкреслюючи відособленість, а не поєднання цих понять. Спорідненість генетична (на нашу думку, таке формулювання більш вдале, аніж спорідненість «кровна») виконує свої цілком визначені функції у суспільстві. Немає сенсу усі інші форми соціальних сімейних зв'язків (усиновлення, свояцтво тощо) намагатися штучно поєднати зі спорідненням. Саме тому особисті немайнові права дитини, яка була усиновлена, мають свою специфіку та особливості, порівняно з дітьми, які мають генетичну спорідненість ыз батьками, які їх виховують.

Ключові слова: усиновлення, споріднення, походження, особисті немайнові права, дитина, функції усиновлення.

споріднення усиновлення дитина немайновий

The article is devoted to the study of the relationship between the categories of “adoption” and “kinship”, their relationship. Differentiation of these concepts will allow us to further explore the peculiarities of the personal non-property rights of the adopted child.

There are three conceptual approaches to the study of the nature of those relationships that arise after the legal establishment of the fact of adoption, namely: 1) as a result of adoption, relationships that are identical with the parent (blood relations) arise;

as a result of adoption, relationships are created that are close to those of blood and parent; 3) the relationship between the adopter and the adopted child differs from the parent, with more differences than similar features.

It is noted that although the general rule is that the legal relationship between the adoptive parents and the adopted children is officially recognized after the state has authorized it (court decision), however, the adoption process is multistage and begins long before that moment. Already in the stages of preparation for adoption, the respective entities have relationships, some of which are regulated by law. Therefore, we believe that adoption performs both generative and ascertaining functions in relation to the parental relationship between the adopter and the adopted child.

It is concluded that a social (or formal) approach to kinship provokes confusion and blurring. This is also understood by many scholars who, in their writings, along with the word “kinship”, adopt adoption as a separate basis for creating family relationships, thereby emphasizing the isolation rather than the combination of these concepts. Genetic affinity (in our view, such a formulation is more successful than “blood” affinity) fulfills its well-defined functions in society. It makes no sense to try to artificially connect with other forms of social family relationships (adoption, property, etc.). That is why the personal non-property rights of the adopted child have their own peculiarities and peculiarities in comparison with children who have genetic affinities with the parents who raise them.

Key words: adoption, kinship, origin, personal non-property rights, child, adoption functions.

Постановка проблеми

Усиновлення, метою якого є максимальне забезпечення прав та інтересів дітей, - це один із найдавніших соціально-правових інститутів, який спрямовано на забезпечення влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування, в сім'ю на правах сина чи дочки. Для ефективного прогнозування подальшого розвитку інституту усиновлення як механізму забезпечення прав дітей необхідно дослідити питання його співвідношення з такою категорією, як споріднення.

Стан дослідження. Проблематикою правового регулювання інституту усиновлення займались такі вчені, як К.М. Глиняна, О.О. Грабовська, Ю.В. Деркаченко, С.С. Журило, Л.М. Зілковська, І.В. Ковальчук, І.М. Кузнєцова, Н.В. Лєтова, А.М. Нечаєва, В.О. Рясенцев, Т.А. Стоянова та ін. Дослідженню особистих немайнових прав дітей присвячено наукові праці таких вчених, як Ю.Ф. Беспалов,О.М. Калітенко, Б.К. Левківський, М.М. Малеїна,О.О. Посикалюк, Л.А. Савченко, РО. Стефанчук,Н.О. Тємнікова, Ю.Ю. Черновалюк та ін. Разом із тим є потреба у визначенні співвідношення понять «усиновлення» та «споріднення», визначення відмінностей у цих категоріях, що має як теоретичне, так і практичне значення.

Метою статті є дослідження питання співвідношення категорій «усиновлення» та «споріднення», що дасть змогу систематизувати цю інформацію та застосовувати в подальших наукових дослідженнях.

Виклад основного матеріалу

Усиновлення, тобто влаштування в сім'ях дітей, які залишилися без піклування рідних батьків, відіграє важливу роль як для дитини, усиновлювачів, так і для держави. Відповідно до чинного законодавства України, усиновлення допускається стосовно неповнолітніх дітей і виключно в їхніх інтересах. Під час влаштування дитини враховуються етнічне походження, релігійна й культурна приналежність, рідна мова, забезпечення наступності у вихованні та освіті. Усиновлення братів та сестер різними особами не допускається, за винятком випадків, коли усиновлення відповідає інтересам дітей [1]. Разом із тим неоднозначним є питання природи тих відносин, які виникають після юридичного встановлення факту усиновлення. Позиції вчених відображають різні точки зору на цю проблему, однак їх багатоманітність можна виразити, згрупувавши в три концептуальних підходи:

у результаті усиновлення виникають відносини, які тотожні батьківським (відносинам кровного споріднення). Прибічниками цієї точки зору є науковці Б.С. Антімонов і К.А. Граве [2], В.Н. Забродіна [3], О.С. Іоффе [4], Л.А. Кузьмічева [5], В.В. Рязанцев [6] та інші;

внаслідок усиновлення виникають відносини, які близькі, подібні до кровно-батьківських; серед послідовників такого підходу можна назвати таких вчених, як Л.М. Зілковська [7], О.І. Шолгіна [8];

відносини між усиновлювачем та усиновленою дитиною відрізняються від батьківських, мають більше відмінностей, аніж схожих рис. Такої думки притримуються вчені, серед яких можна виділити К.Ю. Бородич [9], О.В. Дьякова [10], К.Ю. Пар- шукову [11].

Важливим у цьому разі є і розуміння ролі функцій усиновлення, яких кілька. Зокрема, на констатуючу функцію усиновлення вказує підхід О.М. Гюрджан, який вважає, що усиновлення означає підтвердження і фіксацію факту вже створених відносин між певними суб'єктами [12]. Натомість інші вчені, зокрема А.В. Єрмаков [13], В.Н. Забродіна [2], О.С. Іоффе [4], вважають, що відповідні відносини виникають у результаті усиновлення, тобто воно виконує генеруючу функцію.

На нашу думку, хоча, за загальним правилом, правовідносини між усиновлювачами та усиновленими дітьми офіційно визнаються після санкціонування держави (рішення суду), процес усиновлення багатостадійний та починається задовго до цього моменту. Вже на етапах підготовки до усиновлення у відповідних суб'єктів виникають взаємовідносини, деякі з яких регулюються правом. Тому вважаємо, що усиновлення виконує і генеруючу, і констатуючу функції щодо батьківських правовідносин між уси- новлювачем та усиновленою дитиною.

Перейшовши до вивчення питання щодо співвідношення понять «споріднення», «походження» та їх взаємозв'язку із поняттям «усиновлення», необхідно зазначити, що розмежування цих понять дасть змогу в подальшому більш глибоко дослідити особливості особистих немайнових прав усиновленої дитини.

Походження використовується в сімейному законодавстві України в біологічному розумінні та означає народження дитини від конкретних батьків. На відміну від походження категорія «споріднення» є більш складною, бо допускає плюралістичність підходів до свого тлумачення. Дослідник юридичної проблеми споріднення К.А. Кіріченко вказує, що в дореволюційний час виділялося споріднення кровне (природне), яке виникало внаслідок походження однієї особи від іншої, і споріднення штучне. Останнє могло бути цивільним (зв'язок, створений у процесі усиновлення) і духовним (під час хрещення) [15, с. 19].

У радянський період сформувалися три самостійних концепції розуміння споріднення: біологічна, соціальна (формальна) та біологічно-вольова. При цьому сімейне законодавство демонструвало тенденцію поступового зближення споріднення кровного та соціального. Однак низка вчених вказує на неможливість ігнорування відмінностей між ними. Так, наприклад, Б.Л. Хаскельберг писав: «Будучи категорією біологічною, споріднення не може бути встановлене чи скасоване правовою нормою, і таким чином, не існує поряд зі спорідненням як біологічною категорією споріднення «у суспільному значенні слова» [16, с. 247].

Є.М. Ворожейкін вважав, що відносини споріднення в законодавчому порядку не можуть бути ані встановлені, ані скасовані [17, с. 171].

А.І. Пергамент теж підкреслювала, що «штучно створені відносини не можна ставити в один ряд із відносинами природними, це було б формальним підходом до вирішення питання» [18, с. 130].

А. Азізова визначає споріднення як юридичний акт, що завжди має природне біологічне походження, тому неприйнятним, на її думку, є визначення усиновлення як створення родинного зв'язку між усиновителями й усиновленими [19, с. 53].

Нині думки вчених із цього приводу теж різняться. К.А. Кіріченко вважає, що нині «споріднення може базуватися як на кровному, так і на соціальному походженні. Під спорідненням пропонується розуміти зв'язок окремих осіб, який виникає внаслідок походження (кровного чи соціального) однієї особи від іншої, а також зв'язок, спрямований на функціональне заміщення таких відносин» [15, с. 25].

О.Ю. Князєва обґрунтовує, що родинний зв'язок - це зв'язок осіб, які походять від спільного предка по боковій лінії, котра не може бути встановлена законом, а існує апріорі [20, с. 195]. Опосередковано такої позиції дотримується й І. А. Косарєва, яка поділяє споріднення на два види: 1) пряме (походження одних людей від інших); 2) бокове (походження від спільних предків) [21, с. 92], що теж виключає можливість споріднення в соціальному розумінні. Т.В. Ткаченко теж доходить висновку, що споріднення неможливе без зв'язку за походженням [22, с. 9].

Висновки

На нашу думку, соціальний (або формальний) підхід до споріднення провокує змішування понять та їх розмивання. Це розуміють і багато науковців, які у працях поряд зі словом «споріднення» вживають «усиновлення» як окрему підставу створення сімейних відносин, тим самим підкреслюючи відособленість, а не поєднання цих понять. Спорідненість генетична (на нашу думку, таке формулювання більш вдале, аніж спорідненість «кровна») виконує свої цілком визначені функції в суспільстві. Немає сенсу усі інші форми соціальних сімейних зв'язків (усиновлення, свояцтво тощо) намагатися штучно поєднати зі спорідненням. Саме тому особисті немайнові права дитини, яка була усиновлена, мають свою специфіку та особливості, порівняно з дітьми, які мають генетичну спорідненість із батьками, які їх виховують.

Список використаних джерел

Сімейний кодекс України : Закон України від 10.01.2002 р. № 2947-Ш. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/2947-14

Антимонов Б.С., Граве К.А. Советское наследственное право. Москва : Госюриздат, 1955. 264 с.

Забродина В.Н. О понятии усыновления. Вестник ЛГУ. 1980. № 11. Вып. 2. С. 83-88.

Иоффе О.С. Советское гражданское право: курс лекций. Т 3. Ленинград : Изд. ЛГУ 1965. 347 с.

Кузьмичева Л.А. Усыновление по советскому семейному праву : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.03. Харків, 1976. 20 с.

Рязанцев В.В. Правоотношения усыновления в российском семейном праве : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.03. Москва, 2001. 19 с.

Зілковська Л.М. Правове регулювання усиновлення в Україні : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.03. Київ, 2002. 20 с.

Шолгина О.И. Правовая природа усыновления и отмены усыновления как споров, затрагивающих интересы детей. Современное право. 2009. № 12. С. 90-94.

Бородич К.Ю. Усыновление детей - граждан России иностранными гражданами : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.03. Москва, 2005. 22 с.

Дьяков А.В. Правовая природа и содержание правоотношений, возникающих в результате усыновления. Альманах современной науки и образования. 2013. № 10 (77). С. 59-61.

Паршукова К.Ю. Общая характеристика отношений, порождаемых усыновлением и их правовая природа. Семейное и жилищное право. 2008. № 2. С. 14-17.

Гюрджан О.М. Правовая природа усыновления. Lex Russica. 2013. № 9. С. 993-997.

Ермаков А.В. Защита прав детей, усыновленных иностранными гражданами: организационно-правовой аспект. Российский следователь. 2006. № 7. С. 17-25.

Забродина В.Н. О понятии усыновления. Вестник ЛГУ. 1980. № 11. Вып. 2. С. 82-88.

Кириченко К.А. Эволюция доктринальных подходов к институту родства в отечественном семейном праве. Вестник НГУ. Серия «Право». 2007. Т 3. Вып. 2. С. 18-27.

Шахматов В.П., Хаскельберг Б.Л. Новый Кодекс о браке и семье РСФСР Томск, 1970. 324 с.

Ворожейкин Е.М. Семейные правоотношения в СССР Москва, 1972. 336 с.

Пергамент А.И. Опека и попечительство. Москва, 1966. 161 с.

Азизова А. Усыновление как самостоятельный институт семейных правоотношений. Общественные науки в Узбекистане. 1983. № 4. С. 53-56.

Князева Е.Ю. Институт усыновления в семейном праве России: теоретический аспект. Вестник РГГУ. 2010. № 14 (57). С. 195-198.

Косарева И.А. Родство и усыновление как отрицательные условия заключения брака. Современное право. 2008. № 3. С. 92-96.

Ткаченко Т.В. Усыновление по российскому семейному праву : автореф. дис. ... канд. юрид. наук. 12.00.03. Ростов-на-Дону, 1999. 20 с.

Размещено на Allbest.ru