Дискусійні аспекти права на трансплантацію органів та тканин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дискусійні аспекти права на трансплантацію органів та тканин

Debating aspects of the right to transplant organs and tissues

Турянський Ю.І.,

доктор економічних наук, член Науково-консультативної ради Конституційного Суду України

У статті розглянуто правове регулювання трансплантологи як одного із видів соматичних прав людини. У сьогоденні за допомогою новітніх медичних досягнень в трансплантологи стало можливо успішно пересаджувати донорські нирку, легені, підшлункову залозу, печінку та інші частини тіла, однак трансплантація від живих донорів можлива лише за умови, що це один з парних органів, оскільки в такому разі це не призведе до непоправних наслідків для здоров'я донора. Питання проведення трансплантологи життєвонеобхідних органів можливе лише від померлої особи. Проаналізовано морально-етичні та релігійні фактори, що впливають на суспільне усвідомлення та розуміння трупної трансплантологи як можливості врятувати життя важкохворій людині. Акцентовано увагу на тому, що інститут церкви підтримує посмертну трансплантологію як вияв доброти та милосердя. Відзначено, що українці сьогодні виявляють надзвичайно низький рівень готовності стати донорами, що свідчить про необхідність у зміні суспільного усвідомлення щодо цього питання. Наведено позитивний зарубіжний досвід країн, де змінений підхід законодавця до «презумпції згоди» на посмертну трансплантацію і тим самим збільшено кількість проведених операцій із пересадки органів від померлої людини. Наголошено на проблемі «чорних ринків органів», що є надзвичайно небезпечним явищем як для донорів, так і для реципієнтів, оскільки окрім протиправності такої діяльності піддаються ризику життя та здоров'я людей. Акцентовано, що у сьогоднішньому трансцидентому суспільстві вияв гуманізму та високе усвідомлення людиною можливості врятувати життя іншим після своєї смерті потребує значної соціальної свідомості для прийняття такого рішення. Також вагомим аспектом у досліджуваному питанні є недостатність фінансового забезпечення державою сфери охорони здоров'я, що потребує постійної та належної підтримки. Державна політика щодо трансплантологи повинна не лише пропагувати здійснення такої згоди, а всіляко підтримувати такі ініціативи.

Ключові слова: соматичні права людини, трансплантологія, презумпція згоди, презумпція незгоди, посмертне донорство.

трансплантація соматичний право

The article deals with the legal regulation of transplantation as a type of somatic human rights. Today, with the latest medical advances in transplantology, it has become possible to successfully transplant donor kidneys, lungs, pancreas, liver and other parts of the body, but transplantation from living donors is possible for paired organs, which will not lead to irreparable health consequences of the donor. The transplantation of vital organs is possible only from the dead person. The moral-ethical and religious factors that influence the public awareness and understanding of cadaveric transplantation as an opportunity to save the life of a seriously ill person are analyzed. It is emphasized that the Institute of the Church supports posthumous transplantation as an expression of kindness and mercy. It is noted that Ukrainians today show an extremely low level of willingness to become donors, which indicates the need to change public awareness on this issue. The positive foreign experience of the countries where the legislator's approach to the “presumption of consent” to posthumous transplantation has been given, thus increasing the number of organ transplants performed from a deceased person. The problem of “black organ markets” is emphasized, which is extremely dangerous for both donors and recipients, since in addition to the unlawfulness of such activities, they put human life and health at risk. It is emphasized that in today's transcendent society, the manifestation of humanism and the high level of human awareness of the possibility of saving the lives of others after their death requires a considerable social consciousness to make such a decision. Another important aspect of the issue under study is the lack of financial support from the state to the healthcare sector, which needs ongoing and appropriate support. Government transplantation policy should not only promote the implementation of such consent, but should in every possible way support such initiatives, as it's practiced in developed countries of the world.

Key words: somatic human rights, transplantology, presumption of consent, presumption of disagreement, posthumous donation.

Постановка проблеми

Права людини є особливим надбанням людства, що постійно піддається якісним змінам у зв'язку із прогресом у всіх сферах життєдіяльності людини. Наукове співтовариство виділяє вже четверте покоління прав людини, серед яких групу соматичних прав, що є актуальними для дослідження, становлять такі новітні питання, як зміна статі, сурогатне материнство, штучне запліднення, евтаназія, зміна зовнішності та тран- сплантологія органів. Новітні права включають в себе не лише медичні, а також юридичні та морально-релігійні компоненти. Для надання людині можливості реалізувати свої права кожна демократична держава прагне якісно покращити втілення їх в життя та тим самим намагається убезпечити від зловживань та порушень, що виникають у досліджуваному питанні.

У сьогоденні за допомогою новітніх медичних досягнень в трансплантології стало можливо успішно пересаджувати донорські нирку, легені, підшлункову залозу, печінку та інші частини тіла. Однак від живих донорів можлива лише трансплантація одного з парних органів, оскільки це не призведе до непоправних наслідків для здоров'я. Питання проведення трансплантології інших життєвонеобхідних органів можливе лише від померлої особи, що сьогодні вважається одним із найбільш дискусійних питань.

Стан дослідження. Проблемами трансплантології займалися значна кількість науковців, зокрема: Г Анікіна,М. Авдеєв, А. Білецька, С. Брюховецька, Л. Дунаєвська, Б. Пипченко, А. Тихомиров, Я. Триньова та інші.

Метою статті є дослідження дискусійних аспектів права на трансплантацію та аналіз позитивного досвіду зарубіжних держав у подоланні наявних проблем.

Виклад основних положень

Під поняттям трансплантації розуміється пересадка органу або тканини взятих у іншої людини-реципієнта. Під час аутотрансплан- тації анатомічний матеріал для трансплантації береться у самої людини. Ксенотрансплантація, також її називають «міжвидовою трансплантацією», відбувається тоді, коли біологічний матеріал (орган) береться у тварини.

Під час дослідження історичного зародження тран- сплантології варто зосередити особливу увагу на знаменитому хірургові Н. Пирогову, що започаткував практику ринопластики та виділяв важливість регенерації та зрощення пересаджених тканин та органів, таким чином давши нові можливості для людини в медичній сфері [1, с. 97].

Ще одним надзвичайним лікарем та вченим був В. Філатов, що визначається своїми вагомими досягненнями у розвитку трансплантології. «Він вніс багато нового та оригінального в українську і світову офтальмологію, дав поштовх тканинній терапії, що знайшла застосування в різних галузях медицини, запропонував хірургічну методику пластики на «круглому стеблі», розробив і ввів у практику хірургічної офтальмології методи пересадки рогівки очей померлих, опрацював власні методи лікування глаукоми, трахоми, травматизму в офтальмології» [2, с. 252].

В Україні у 2018 був прийнятий Закон «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». В ньому принциповими засадами законодавець визначає: добровільність, гуманність, анонімність, необхідність медичних показань для проведення процедури та безоплатність. Також встановлено умови, за яких трансплантація може бути проведена. Важливим аспектом у законі є норма щодо «волевиявлення особи про надання згоди або незгоди на посмертне донорство», що повинна письмово оформлятися згідно із чинним законодавством, або призначення повноваженого представника, який зможе надати згоду на вилучення з її тіла анатомічних матеріалів для трансплантації. Відмітка про таке волевиявлення людини вноситься до паспорта громадянина та/ або посвідчення водія, слід також відзначити, що законодавець передбачив право людини змінити своє рішення та відкликати таку заяву. У разі, якщо людина за життя не висловила своєї згоди або незгоди на посмертне донорство та не призначила повноваженого представника, згода на проведення трансплантації запитується у родичів цієї особи [3].

У сьогоднішньому трансформаційному суспільстві вияв гуманізму та високе усвідомлення людиною можливості врятувати життя іншим після своєї смерті потребує значної соціальної свідомості для прийняття такого рішення. Державна політика щодо трансплантології повинна не лише пропагувати здійснення такої згоди, а всіляко підтримувати такі ініціативи, як це практикується у розвинутих державах світу. Важливе місце у цьому питанні посідає релігійний складник, що впливає на загальносуспільне розуміння трупної трансплантації як порушення певних моральних принципів.

Важливість морально-етичного та релігійного аспекту у питанні посмертної трансплантології відзначається у словах Папи Римського Івана Павла ІІ: «Людина, яка відходить в інший світ, повинна туди брати добрі справи, добрі помисли. Богу не потрібні органи» [4]. Ми вбачаємо в такому трактуванні позитивне ставлення інституту церкви до проблеми трансплантології та вважаємо, що сприйняття суспільством цього складного феномену з часом повинно також піддатися позитивним змінам.

Однак ми змушені констатувати, що українське суспільство досить негативно ставиться до можливості стати донорами, що є одним із найважливіших стримуючих факторів прогресу цієї сфери медицини, і величезна кількість важкохворих людей, що стоять в черзі на трансплантацію органів помирають, так і не отримавши жит- тєвонеобхідної допомоги. Така позиція підтверджується і медичними фахівцями, їх «опитування показали: вісімдесят відсотків українців бажають у разі потреби бути реципієнтами органів, але водночас вісімдесят відсотків опитаних заявляють, що не готові бути донорами» [4].

Ціннісними з погляду біоетики під час трансплантології ми вбачаємо позицію Марія Беатриче Фіссо та Анна Рита Морґані, що зазначають «обов'язковими умовами визнання донорства є: акт реально жертовної природи і чинне вираження волі суб'єкта. Насамперед необхідно, щоб суб'єкт захотів запропонувати без будь-якої винагороди частину свого тіла заради здоров'я та блага іншої особи <...> адже принесення в дар себе самого є однією з найвищих форм любові до інших і перетворюється на спосіб прославляти Євангеліє Життя» [5, с. 589].

Сьогодні вітчизняне законодавство декларує «презумпцію незгоди», тобто трупна трансплантація можлива лише за умови прижиттєвої згоди людини на трансплантацію, що є основною причиною гальмівних процесів розвитку цієї сфери, що демонструється і низьким рівнем проведення таких операцій. Можливим шляхом вирішення проблеми могла б стати зміна ключової позиції законодавця у майбутньому, але для цього першочергово має змінитись ставлення громадськості до посмертної трансплантології як до вияву гуманності до людей, яким потрібна допомога.

Цікавою видається позиція щодо цього питання Я. Три- ньової, котра наголошує на необхідності підвищення суспільного розуміння та сприйняття трансплантації органів як позитивного явища та подолання суспільного страху, зазначаючи, що «в разі прийняття презумпції згоди, можемо зазначити, що за сучасного розвитку технологій повністю ймовірно й логічно створити Єдиний реєстр людей, які не хочуть бути донорами органів після своєї смерті. Доступ до такого Реєстру повинні мати всі медичні заклади, органи внутрішніх справ, прокуратура» [6, с. 359]. Вважаємо дану позицію прийнятною з урахуванням суспільного сприйняття, оскільки волевиявлення кожної людини, що із власних переконань чи з релігійною мотивацією не бажає стати донором після своєї смерті, дасть змогу врахувати багатоаспектність досліджуваного інституту.

Шляхом таким законодавчих змін Республіка Білорусь досягла надзвичайних успіхів у досліджуваній сфері, зрівнявшись із такими країнами, як США, Австралією, Італією, Францією та Канадою. Здійснюючи трансплантацію нирки, печінки, легені та серця. Враховуючи позитивний досвід проведення таких операцій та можливість їх здійснення для іноземців, Білорусія може слугувати позитивним прикладом для наслідування [7].

Австрія також входить в ряд країн, де прогресивно ставляться до трансплантології та дозволяють трупну трансплантацію за умови, якщо людина не висловила своє бажання проти трансплантації своїх органів після смерті. Професор Віденського медичного університету Ігор Гук також пропонує Україні для розвитку трансплантології змінити підхід законодавця щодо трупної трансплантації [8].

Попри величезну необхідність у проведенні таких операцій в Україні, виникає проблема у недосконалості законодавства та надзвичайно великому дефіциті донорських органів. На жаль, сьогодні процвітаючим є також «чорний ринок органів», що ставить під загрозу життя як донора, так і рецепієнта. За допомогою інтернет-ресурсів можливо купити, наприклад, нирку, печінку, на які встановлені суми, що коливаються від 30 тисяч, аж до 450 тисяч доларів за орган. Вражаючим видається, що шахраї навіть оформлюють фіктивні шлюби з іноземцями з метою досягнення своїх цілей [9].

Г. Крайник та Б. Сачук, досліджуючи проблеми розвитку трансплантації наводять цікаву статистику, що «в Україні діє лише п'ять центрів трансплантації, у яких виконуються операції із трансплантації нирки, печінки та серця (цікаво, що за останні двадцять років в Україні було проведено лише 8 трансплантацій серця, за потреби 1 000-1 500), для порівняння, в Іспанії на 47 млн населення - більш ніж 40 центрів трансплантації, середня кількість пересадок коливається в межах 98-115 трансплантацій на рік» [10, с. 700].

Сьогодні ми мусимо констатувати, що державне фінансове забезпечення стає чи не найважливішим стримуючим фактором розвитку досліджуваного питання, оскільки позитивна зарубіжна практика демонструє значний прогрес у лікуванні хворих та успішних операціях з пересадки органів, забезпечення новітньою апаратурою, а також усвідомлене та альтруїстичне сприйняття європейським суспільством можливості допомогти врятувати життя іншій людині. Такі тенденції повинні поступово вкорінюватися і у нашому суспільстві, адже люди, які страждають невиліковними хворобами та постійно потребують штучної підтримки їхнього життя, як, наприклад, гемодіаліз можуть бути вирішені за допомогою трансплантації у нашій країні.

Висновки

Одним із видів соматичних прав людини є право на трансплантацію органів та тканин, що є надзвичайно важливим питанням як для медиків, так і для юристів, оскільки торкається найважливіших прав людини на життя. У вітчизняному законодавстві декларовано можливість людини надати згоду на посмертне донорство, що фіксується у визначеному законом порядку. Однак, аналізуючи статистичні дані ми доходимо до висновку, що українське суспільство ще не повною мірою готове до альтруїстичних поглядів на посмертну трансплантацію як можливість порятунку життя іншій людині. Вважаємо, що для зміни такої позиції серед суспільства необхідно проводити відповідну державну політику щодо заохочення людей стати донорами.

Список використаних джерел

Шалдина М.В. Трансплантология во времена Н.И. Пирогова и сегодня. Вестник совета молодых учёных и специалистов Челябинской области. № 4 (15) т. 3. 2016. С. 97-99.

Левченко О. Видатний український радянський офтальмолог Володимир Філатов -реальний претендент на премію Нобеля. С. 247-254. URL: http://elartu.tntu.edu.ua/bitstream/123456789/6123/2/ProcNTShTB_201C)v5_LevchenkojD-Prominent_Ukrainian_Soviet_247-254.pdf

Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині: Закон України від 17.05.2018 Відомості Верховної ради. 2018, № 28, ст. 232.

Інформаційний ресурс Української Греко-Католицької церкви. Про трансплантацію людських органів говорили на круглому столі у Хмельницькому. URL: http://news.ugcc.ua/news/pro_transplantatsіyuJyudskih_organіv_govorili_na_kшglomu_stoN_u_hmelnitskomu_64921.html

Згречча Е., Спаньйоло А. Дж., П'єтро М. Л. ді та ін. Біоетика / Переклад з італійської В. Й. Шовкун: Підручник. Львів: Видавництво ЛОБФ «Медицина і право», 2007. 672 с.

Триньова Я.О. Біоетика кримінально-правового забезпечення протидії злочинності: монографія. Харків : Право, 2019. 536 с.

Українська Асоціація медичного туризму. Статистика виживання після пересадки органів в Білорусі. URL: https://uamt.com.ua/UA/ transplantatsiya-orhaniv-v-bilorusi.html

Австрійський трансплантолог порадив Україні брати органи у всіх небіжчиків, незалежно від згоди родичів URL: https://dt.ua/ HEALTH/avstriyskiy_transplantolog_poradiv_ukrayini_brati_organi_u_vsih_nebizhchikiv,_nezalezhno_vid_zgodi_r.html

Уніан. 80 тисяч за нирку і фіктивні шлюби з іноземцями: журналісти з'ясували, як працює чорний ринок трансплантологи в Україні. URL: https://www.unian.ua/society/10339974-80-tisyach-za-nirku-i-fiktivni-shlyubi-z-inozemcyami-zhumalisti-z-yasuvali-yak-pracyuye-chomiy- rinok-transplantologiji-v-ukrajini-video.html.

Крайник Г.С., Сачук Б.П. Проблематика розвитку трансплантації в Україні. Молодий вчений. №4 (56). 2018. С. 700-703.

Размещено на Allbest.ru