Окремі аспекти проблеми самообмеження правової держави в умовах сучасного громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Окремі аспекти проблеми самообмеження правової держави в умовах сучасного громадянського суспільства

Пеца Д.Д., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри теорії та історії держави і права

юридичного факультету

Стаття присвячена аналізу окремих аспектів проблеми самообмеження правової держави за умов сучасного громадянського суспільства. Зроблено спробу розкрити сутність цього феномена, його мету, форми прояву, мотиви та межі його здійснення. Констатується, що такого роду самообмеження можливе лише, якщо воно буде проходити за безпосередньої участі суспільства, коли між державною владою і громадянським суспільством виникають відносини, за яких громадянське суспільство через демократичні механізми здійснює постійний моніторинг державної влади, з одного боку, а держава постійно залучає громадянське суспільство до безпосереднього управління у всіх сферах суспільного життя - з іншого боку.

Встановлено, що, вирішуючи в практичній площині питання самообмеження державної влади шляхом її передачі громадянському суспільству, останнє убезпечує себе від можливого свавілля з боку держави. Як засвідчує історичний досвід, коли держава починає з різних причин розглядати себе не лише як носія влади, а й джерела влади, це призводить до виникнення осередків суспільного спротиву. Визначено, що самообмеження державної влади - це свідчення усвідомлення державою як владним сувереном, зрілості громадянського суспільства, з одного боку, своєрідний запобіжник автономізації влади - з іншого.

Наведено аналіз окремих аспектів проблеми самообмеження правової держави в умовах сучасного громадянського суспільства та встановлено, що ця проблематика є актуальною як з теоретичної, так і практичної точок зору.

Очевидним є, що такі процеси є об'єктивними і вони, власне, відбуваються, у тому числі, в Україні. Як видається, головне завдання при цьому - надати цим процесам системного характеру, з урахуванням зрілісного суспільного рівня, забезпечити умови, за яких би держава і суспільство не протиставлялись одне одному, а доповнювали себе в частині забезпечення суспільного добробуту.

Ключові слова: правова держава, громадянське суспільство, правова культура, суспільний консенсус, самообмеження державної влади, правовий закон, адміністративно-територіальна реформа.

самообмеження правовий громадянський суспільство

INDIVIDUAL ASPECTS OF SOME PROBLEMS OF A LAW-GOVERNED STATE SELF-RESTRITION IN CONTEMPORARY CIVIL SOCIETY

The article is dedicated to the analysis of the aspects of the problem and self-derogation of a legal power for the minds of an ordinary huge suspension. It's scattered with the test of the uncannyness of the given to the phenomenon, the meta, the form of the manifestation, the motives and the interrelation of health. It should be noted that a similar kind of selfdeceitfulness is more likely than ever, but only in the least pass for the undiminished part of the suspension, as long as the sovereign dominion and the enormous slowness are guilty of big democracy suspension up to the uncontrolled control in all areas of suspension life - from the side to the side.

It was reinstated, in the practical area of food, self-derogation of the sovereign power of the gentry, transferring to the huge suspension, while remaining safe for myself to see the opportunity from the side of the state. Historical experience, if the state of initiative, for various reasons, you can't look at yourself like the nose of possession and the right of sources, then bring to the middle of the middle of the suspension in front of. It is signified that self-derogation of sovereign power is the sole power of dominion by the sovereignty, as a sovereign in power, maturity of enormous suspension - from one side, a self-reliant autonomy of power - from the other.

An analysis of the aspects of the problem of the self-impersonation of a legal power in the minds of a huge, huge suspension has been made, and it has been established that the problem is given in a relevant, theoretical and practical point of view. It's obvious that, owing to a similar kind, process, completely, in addition to that in Ukraine. It seems like I've gotten a headache when I say this - through processes of a systemic nature, with the fear of a suspicious suspension, remember that for some kind of power and suspension, I didn't get one by one, but I added to myself some of the good care.

Key words: law-governed state, civil society, legal culture, social consensus, state governmental authority selfrestriction, legal law, administrative and territorial reform.

Основна частина

Сучасне громадянське суспільство з його високим рівнем розвитку, високою активністю та здатністю до самоорганізації об'єктивно ставить на порядок денний питання обмеження державної влади. Така постановка питання випливає з розуміння громадянського суспільства як особливого типу правової культури і, відповідно, правової поведінки кожного з його членів.

Варто зазначити, що в теоретико-правовій науці проблема самообмеження держави не є новою.

У різних площинах її розглядали наприкінці ХІХ -- початку ХХ ст. такі відомі наукові постаті, як Л. Гумплович, Г Єллинек, С.А. Котляревський. Вже в наш час ця проблематика з урахуванням особливостей сучасного стану розвитку суспільства і держави продовжує залишатись предметом наукового аналізу правників, зокрема, таких як А.С. Бондарєв, А.М. Ковальов, Н.М. Коркунов, М.Н. Марченко, Г.Ф. Шершеневич та інших дослідників.

Для вітчизняної правової науки актуальність наукових розробок питань щодо самообмеження державної влади випливає з позитивної, на переконання більшості науковців, динаміки розвитку сучасного українського суспільства в напрямі його громадянизації. Усе це ставить на порядок денний низку практичних питань, які знаходять поступово своє вираження, зокрема, в адміністративно-територіальній реформі, що нині реалізується в Україні, новітніх формах самоорганізації української спільноти тощо.

Будучи складною і багатоаспектною проблемою, питання самообмеження правової держави за умов сучасного громадянського суспільства вимагає, насамперед, як видається, відповіді щодо самої сутності цього феномена, мотивів та меж його здійснення. У цьому зв'язку актуальним також постає і такий його аспект, як форми і прояви такого самообмеження і головне - його мета.

Вихідною позицією для розуміння сутності самообмеження правової держави є, як видається, визнання того безспірного факту, що подібне самообмеження можливе, якщо воно буде проходити за безпосередньої участі суспільства. І це цілком логічно з огляду на історичну і природну первинність суспільства щодо держави. Через свою природу і призначення, як підкреслював відомий французький соціолог і етнолог Е. Дюркгейм, суспільство є самодостатнім феноменом не тільки щодо природи і самого себе, але і щодо держави, яку воно породжує [1, с. 337-339]. Покликанням держави як суверена в частині влади і офіційного представника суспільства є задоволення інтересів усього суспільства через пряме залучення його до вирішення нагальних суспільних проблем, іншими словами, здійснювати раціональне самообмеження державної влади шляхом передачі окремих її повноважень самому громадянському суспільству.

Сучасне громадянське суспільство з його доволі високим рівнем правової культури і відповідним рівнем активності, готовністю до самореалізації об'єктивно налаштоване на таку владну корекцію. Зрозуміло, що така корекція має проходити виключно через правові механізми регулятивного та інституційного характеру. За умов правової держави таким механізмом може бути правовий закон. У цьому зв'язку постає питання про порівняну самостійність права щодо держави і навпаки, а в ідеальному варіанті - про пріоритет права над державою. Адже лише в такому разі можливе самообмеження держави на користь громадянського суспільства: право і тільки право здатне зв'язувати або обмежувати державну владу, не допускаючи при цьому порушень з її боку встановленого консенсусу між нею (державою) і громадянським суспільством у частині реалізації суспільних запитів. Виражаючись положеннями «чистої теорії права» Г. Кельзена, що право є «нормативним упорядкуванням людської поведінки», можна стверджувати: унормовані відносини між державою й інститутами громадянським суспільством є гарантією гармонійного розвитку самого суспільства [2, с. 226-228].

Коли це можливо? Це видається можливим, якщо між державною владою і громадянським суспільством виникають відносини, за яких останнє (громадянське суспільство) через демократичні механізми визначає порядок організації і функціонування державних органів, коло їх повноважень, здійснює постійний моніторинг (тобто контроль) їх діяльності. Не можна не погодитись у цьому зв'язку з думкою відомого теоретика права Н.М. Коркунова, що основним мотивом самообмеження державної влади за умов правової держави є «розуміння влади як сили, зумовленої не волею тих, хто при владі, а усвідомленням залежності підвладних» [3, с. 320].

Наведене дає змогу констатувати, що, по-перше, будучи продуктом та формою реалізації громадянського суспільства, правова держава об'єктивно через таку свою природу, може і має йти на встановлення і підтримання постійного зв'язку з громадянським суспільством. Механізмом такого зв'язку є поступове наповнення реальним змістом функції самоорганізації цього суспільства, а відповідно, свого самообмеження. По-друге, самообмеження правової держави за своєю сутністю полягає в кореляції державної влади в напрямі добровільної передачі через правові механізми частини її інститутам громадянського суспільства.

Постановка питання про самообмеження правової держави передбачає відповідь і на інше питання - про здатність громадянського суспільства на здійснення таких функцій. Іншими словами, про його готовність взяти на себе ту частину повноважень, які добровільно через правові механізми віддає йому держава.

Якщо розглядати громадянське суспільство як динамічну соціальну субстанцію, цілком очевидним видається, що ступінь готовності цього суспільства до самоорганізації залежить, насамперед, від його зрілості. Під останнім треба розуміти уміння громадян організовувати, а відповідно, брати на себе відповідальність за ті сегменти суспільно-політичного життя, які передає їм держава. Все це, як видається, визначається рівнем загальної, а відповідно, і правової культури як її важливої складової частини, членів суспільства. Позиція окремих науковців із цього приводу, що про подібне можна говорити лише стосовно високорозвинутих країн із відповідним високим рівнем розвитку там громадянських суспільств, видається не зовсім коректною з огляду на те, що ступінь зрілості громадянського суспільства значною мірою визначається власне державою, постійною функцією якої, як видається, має бути широке залучення через наявні інституційні механізми членів громадянського суспільства до управління в таких важливих сферах, як економіка, політика, освіта та культура, сфера відносин сім'ї та окремого індивідуума і держави тощо. Іншими словами, навчити своїх громадян науки самоорганізації і самоуправління. Показовим у цьому плані може бути робота, яка проводиться з 2014 р. в Україні в напрямі децентралізації державної влади. По суті своїй це є не що інше, як передача повноважень центральної влади місцевим громадам. За цими повноваженнями -- ресурси і відповідальність останніх у вирішенні злободенних питань розвитку місцевих громад. А про те, що це ресурси значні, свідчить той факт, що в період з 2014 по 2019 рр. місцеві бюджети зросли на 165,4 млрд грн: з 68.6 млрд у 2014 до 234 млрд грн на початок 2019 р. [4]. За наявності певних проблем, які засвідчує децентралізація, очевидна правильність цього курсу.

Досвід розвитку сучасних суспільств засвідчує, що рівень загальної культури членів громадянського суспільства значною мірою визначається рівнем його самодостатності. І тут на перший план виходить завдання забезпечення високого життєвого рівня всіх членів суспільства і всього того, що зветься матеріальною культурою. Розвиток українського суспільства в Новітній час, насамперед 90-ті рр. ХХ ст., коли для кожного з його членів стояло питання про виживання, наочно засвідчив домінування правового нігілізму, різкого падіння загальної, а відповідно, правової культури населення. В умовах реалізації адміністративно-територіальної реформи, що відбувається нині і серцевиною якої є поступове надання повноважень управління на місцях громадам, це варто мати на увазі, коли для значної частини українського суспільства продовжує гостро стояти питання щодо забезпечення достойного рівня свого життя, а окремої його частини -- і питання щодо виживання.

У контексті проблематики самообмеження правової держави актуальним видається питання причин та мотивів такого самообмеження. Це засвідчує, зокрема, полеміка, що відбувається в колі науковців із цього питання. Якщо постаратись виділити в цій полеміці основні підходи, то вони зводяться в одному випадку до того, що такий процес зумовлений інстинктом політичного самозбереження для держави [5], а в іншому -- спробою вдосконалити власне державу і зміцнити державну владу, виходячи при цьому з мети, яку ставить перед собою держава [6, с. 296].

Поділяючи думку щодо вдосконалення через механізм самообмеження власне держави і державної влади, вважаємо правильною й іншу позицію. Таке вдосконалення можливе настільки, наскільки громадянське суспільство в основі своїй усвідомлює необхідність бути від неї (державної влади) залежним. З удосконаленням громадянського суспільства, виявом якого є утворення і функціонування різного роду громадянських інститутів, має відбуватись і передача йому функцій управління. Головне при цьому -- суспільний консенсус між державою і власне суспільством, усвідомлення державою нагальної потреби в передачі частини своїх повноважень суспільству, з одного боку, а з іншого -- готовність суспільства прийняти ці повноваження і нести відповідальність за їх здійснення.

Як засвідчила державно-правова практика України ХХІ ст., відсутність такого консенсусу, зокрема в частині усвідомлення державою необхідності змін у напрямі посилення ролі громадянського суспільства в усіх сферах життя, призвела до таких серйозних соціальних рухів, якими стали т.зв. «Помаранчева революція» та «Революція гідності». Повчальною у цьому плані є думка відомого німецького філософа і правника Р Ієринга, який ще наприкінці ХІХ ст. писав: «Історія влади на землі видається історією людського егоїзму. Остання ж полягає в тому, що егоїзм навчається доходити до розуміння, яким чином належить користуватися владою з тією метою, щоби не тільки зробити чужу силу безшкідливою, але і корисною» [7, с. 184].

Висновок

Саме тому, вирішуючи в практичній площині питання самообмеження державної влади шляхом її передачі громадянському суспільству, останнє убезпечує себе від можливого свавілля з боку держави. Як засвідчує історичний досвід, коли держава починає з різних причин розглядати себе не лише як носія влади, а й як джерела влади, це призводить до виникнення осередків суспільного спротиву.

Самообмеження державної влади - це свідчення усвідомлення державою як владним сувереном, зрілості громадянського суспільства, з одного боку, своєрідний запобіжник автономізації влади - з іншого.

Наведений аналіз окремих аспектів проблеми самообмеження правової держави в умовах сучасного громадянського суспільства засвідчує, що ця проблематика є актуальною як із теоретичної, так і з практичної точок зору.

Очевидним є, що такі процеси є об'єктивними і вони, власне, відбуваються в Україні. Як видається, головне завдання при цьому - надати цим процесам системного характеру, з урахуванням зрілісного суспільного рівня, забезпечити умови, за яких би держава і суспільство не протиставлялись одне одному, а доповнювали в частині забезпечення суспільного добробуту.

Список використаних джерел

1. Дюркгейм Э. Социология. Ее предмет, метод, предназначение. Москва, 1995. 352 с.

2. Історія вчень про державу і право: Підручник / за ред. проф. ГГ. Демиденка, проф. О.В. Петришина. Харків : Право, 2008. 240с.

3. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права. Санкт-Петербург, 2003. 354 с.

4. Децентралізація. URL: https//decentralize-tion.gov.ua/about.

5. Шершеневич ГФ. Общая теория права : учеб. пособие. Москва,1995. Т 1. URL: https://www.twirpx/com/file/1084899/.

6. Марченко М.Н. Правовое государство и гражданское общество : учебное пособие. Москва : Проспект, 2015. 648 с.

7. Иеринг Р Цель в праве. URL: https://www.twirpx.com/file/759461/.

Размещено на Allbest.ru