Удосконалення правового регулювання виконавчого провадження в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Донецький державний університет управління

Лівобережний відділ державної виконавчої служби у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

Удосконалення правового регулювання виконавчого провадження в Україні

Калініна І.В., кандидат юридичних наук, завідувач

кафедри спеціально-правових дисциплін

Хаваліц І.І., начальник

У статті досліджуються основні погляди на визначення та сутність інституту виконавчого провадження. Проаналізовано організацію та проблеми подальшого вдосконалення виконавчого провадження як процесуального інституту.

Встановлено, що значимість дослідження виконавчого провадження зумовлена пріоритетною цінністю в демократичній і правовій державі прав людини, охорона і захист яких забезпечується шляхом застосування відповідним органом механізму державного примусу. Тому суворе встановлення параметрів впливу суб'єктів виконавчого провадження (функцій) набуває першорядного значення. Однак на сучасному етапі розвитку правове регулювання інституту виконання потребує значного вдосконалення.

Визначено, що важливість виконавчого провадження зумовлена формуванням правової категорії, яку можна розглядати як процесуальний правозастосовний цикл, що має істотну специфіку, зумовлену особливостями судового та адміністративного розгляду питань, пов'язаних з виконанням постанов суду і актів інших юрисдикційних органів; як один із різновидів публічного управління суспільством, що полягає в регулюванні правовідносин, які складаються після набуття чинності актів державно-владних органів, спрямованих на відновлення (компенсацію) за допомогою встановлених законом заходів державного примусу порушених прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб спеціально уповноваженими суб'єктами.

У статті аргументовано, що з використанням таких юридичних термінів, виключивши словосполучення «завершальна стадія судового провадження та сукупність дій», законодавча дефініція процесуальної форми виконавчого провадження мала б інше, більш зрозуміле та юридично обґрунтоване визначення. Запропоновано виконавче провадження розглядати як врегульовану законодавством самостійну юридичну процесуальну діяльність спеціально уповноважених органів та посадових осіб у формі державного примусу, спрямовану на фактичну реалізацію юрисдикційних рішень, які підлягають примусовому виконанню.

Ключові слова: виконавче провадження, юридичний процес, виконання рішень, відновлення порушених прав.

IMPROVEMENT OF LEGAL REGULATION of executive proceedings in ukraine

The article examines the basic views on the definition and nature of the institution of enforcement proceedings. The organization and problems of further improvement of enforcement proceedings as a procedural institute are analyzed.

It is established that the importance of the investigation of enforcement proceedings is determined by the priority value in a democratic and legal state of human rights, the protection and protection of which is ensured by the use of a mechanism of state coercion by the appropriate body. Therefore, strict setting of the parameters of influence of the subjects of enforcement proceedings (functions) becomes of paramount importance. However, at the current stage of development, the legal regulation of the performance institution needs considerable improvement.

It is determined that the importance of enforcement proceedings is due to the formation of a legal category, which can be regarded as a procedural enforcement cycle, which has significant specificity, due to the peculiarities of judicial and administrative consideration of issues related to the execution of court decisions and acts of other jurisdictions; as one of the varieties of public management of a society, which consists in regulating legal relations, which are drawn up after the enactment of acts of state-governmental bodies aimed at restoration (compensation) by means of statutory measures of state coercion of violated rights and legal interests of individuals and legal entities specifically authorized entities.

The article argues that using such legal terms, excluding the phrase “final stage of judicial proceedings and the totality of actions”, the legislative definition of the procedural form of enforcement proceedings would have a different, clearer and legally sound definition. It is proposed that the enforcement proceedings be considered as regulated by law by the independent legal procedural activity of specially authorized bodies and officials, in the form of state coercion, aimed at the actual implementation of jurisdictional decisions subject to enforcement.

Key words: enforcement proceedings, legal process, implementation of decisions, restoration of infringed rights.

1. Постановка проблеми

Судовий захист прав громадян і організацій, гарантований Конституцією України, може бути практично реалізований тільки в тому разі, якщо громадянин або організація, звернувшись до компетентної інстанції за захистом свого порушеного або оскарженого права, реально отримали присуджене їм юрисдикційним органом. Не викликає жодного сумніву теза про те, що дієвість судового захисту і авторитет влади залежать не тільки від того, наскільки грамотні, законні й обґрунтовані акти суду та інших державних органів і посадових осіб, а й від того, наскільки швидко і реально вони будуть виконані, втілені в життя.

Невиконання рішень судів та інших уповноважених органів робить безглуздим їх винесення, що, по суті, означає відмову в державному захисті прав громадян і організацій. Адже наскільки б позитивним не було державновладне рішення у справі для позивача (заявника), сам по собі акт не реалізує покладеної на нього функції з відновлення порушеного права та інтересів до тих пір, поки не буде виконаний. Для повного задоволення позивача необхідно ще, щоб відповідач підкорився судовому рішенню і реально зробив те, до чого його зобов'язав суд. Без цього перемога позивача не може вважатися остаточною. Разом із тим низький рівень виконання судових рішень уже давно є серйозною проблемою.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У юридичній літературі формуються різні, часом полярні, погляди на розуміння виконавчого провадження, більшість з яких мають право на існування. Натепер із розвитком та реформуванням інституту примусового виконання рішень юрисдикційних органів серед провідних науковців та практиків, які приділяли увагу питанням виконавчого провадження, його дефініції та змісту (Ю.В. Білоусов, Ю.Г Вдовіна, Є.М. Гришко, О.М. Капля, Н.Я. Отчак, М.П. Омельченко, М.Й. Штефан, С.М. Штефан, Д.М. Сібільов, С.В. Щербак, В.В. Ярков та інші), вважається, що законодавче визначення поняття «виконавче провадження» вже не відображає його сутність та потребує додаткового вивчення та аналізу й, можливо, переосмислення.

Постановка завдання. Наше дослідження присвячене аналізу організації та проблемам подальшого вдосконалення виконавчого провадження як процесуального інституту. Його важливість зумовлена формуванням правової категорії, яку можна розглядати як процесуальний правозастосовний цикл й має істотну специфіку, зумовлену особливостями судового та адміністративного розгляду питань, пов'язаних із виконанням постанов суду та актів інших юрисдикційних органів. До того ж інститут виконавчого провадження можна розглядати одним із різновидів публічного управління суспільством, що полягає в регулюванні правовідносин, які складаються після набуття чинності актів державно-владних органів, спрямованих на відновлення (компенсацію) за допомогою встановлених законом заходів державного примусу порушених прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб спеціально уповноваженими суб'єктами.

2. Виклад основного матеріалу

Значимість дослідження виконавчого провадження зумовлена пріоритетною цінністю в демократичній і правовій державі прав людини, охорона і захист яких забезпечується шляхом застосування відповідним органом механізму державного примусу. Тому суворе встановлення параметрів впливу суб'єктів виконавчого провадження (функцій) набуває першорядного значення. Однак на сучасному етапі розвитку правове регулювання інституту виконання потребує значного вдосконалення.

На думку Є.М. Гришка, виконавчим провадженням є процесуальна форма, що є гарантією примусової реалізації судових рішень та рішень інших уповноважених органів, а також реалізації їхньої згоди із правами та обов'язками як суб'єктів правових відносин. Отже, на думку автора, через виконавче провадження реалізується захист прав фізичних та юридичних осіб [1].

Згідно з твердженням О.М. Каплі та Н.Я. Отчака, виконавче провадження є одним із найбільш складних видів діяльності в юридичному процесі на сучасному етапі розвитку нашої держави. Значенням цієї процесуальної діяльності є таке: гарантування дійсної реалізації судових рішень та рішень інших уповноважених органів; завершуючий етап діяльності уповноважених органів задля здійснення захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб; забезпечення зміцнення законності у галузі матеріальних правовідносин; виховання громадян нашої держави у дусі виконання законодавства нашої держави [2, с. 222; 3, с. 331].

Як зазначає Ю.В. Білоусова, під виконавчим провадженням слід розуміти, зокрема, сукупність норм права, якими регламентуються якісь правові відносини. Цим терміном, на думку науковця, можна назвати й процесуальну діяльність уповноважених органів та їхніх посадових осіб [4, с. 11, 14].

С.В. Щербак вважає, що на сучасному етапі розвитку виконавчого процесу доцільно було б виокремити такі види виконавчого провадження: 1) виконавче провадження для звернення стягнення на майно боржника, на його систематичні виплати (зарплата тощо); 2) виконавче провадження для передачі майна; 3) виконавче провадження щодо виконання рішень немайнового характеру; 4) виконавче провадження щодо виконання забезпечувальних заходів [5, с. 16].

Так, виконавче провадження часто визначають як стадію юридичного процесу, відносини в якій регулюються адміністративно-правовими нормами, здійснюються в межах адміністративного процесу і є завершальною стадією цивільного, господарського, кримінального та адміністративного процесу. Хибною у цьому визначенні є теза щодо регулювання виконавчих правовідносин тільки адміністративно-правовими нормами, а також віднесення виконавчого процесу до завершальної стадії цивільного, господарського, кримінального та адміністративного процесів. Адже механізм примусового виконання регулюється комплексом правових норм різних галузей права і насамперед законодавством про виконавче провадження. За своєю суттю виконавче провадження не може бути стадією будь-якого судового процесу з огляду і на те, що державна виконавча служба належить до органів державної виконавчої влади.

Більш вдалу дефініцію, хоч і громіздку, сформулював М.Й. Штефан, який визначив виконавче провадження як врегульовані законодавством України суспільні відносини, що виникають і реалізуються в процесі примусового виконання між органами державної виконавчої служби і посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію рішень, ухвал, постанов судових і несудових органів, з одного боку, та між особами, котрі беруть участь у виконавчому провадженні і залучаються до проведення виконавчих дій, з іншого боку, на підставах, у спосіб та в межах, встановлених законом [6, с. 5].

У такому визначенні міститься не тільки зміст виконавчих дій, але й ознаки правових основ таких дій норми матеріального і процесуального права. Наведене і подібні до нього визначення та й сама суть виконавчого провадження наштовхує на думку про різні значення виконавчого провадження.

Сукупність правових норм різних галузей права, що регулюють правовідносини під час виконання рішень, становлять об'єктивне виконавче провадження у його широкому розумінні. У такому значенні термін «виконавче провадження» ніяк не співпадає з терміном «примусове виконання».

У другому, більш вузькому значенні, виконавче провадження можна розуміти як комплексну виконавчу процесуальну діяльність спеціально уповноважених органів та посадових осіб, тобто процес реалізації об'єктивного виконавчого права. І в цьому значенні виконавче провадження можна ототожнювати з терміном «примусове виконання», оскільки у ньому проводяться необхідні, визначені законодавством про виконавче провадження конкретні виконавчі дії.

У декількох значеннях розглядає виконавче провадження С.В. Щербак: по-перше, як сукупність норм, що регулюють відносини, які виникають з приводу примусової реалізації виконавчих документів; по-друге, як процедуру вчинення виконавчих дій державним виконавцем починаючи з відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Ці два значення загалом співпадають з названими вище і мають відповідне правове підґрунтя. Науковець розглядає виконавче провадження ще у третьому значенні: як конкретну справу, що перебуває у державній виконавчій службі та має свій реєстраційний номер [7, с. 23].

На думку Д.М. Сібільова, останнім часом з урахуванням реформ, що відбуваються, виконавче провадження фактично стає виконавчим процесом у зв'язку з тим, що діяльність, яка пов'язана із виконанням судових рішень, має багато спільного із процесуальною діяльністю [8, с. 38].

Ю.Г. Вдовіна для визначення діяльності із примусового виконання рішень судів та інших юрисдикційних органів також рекомендує вживати термін «виконавчий процес» [9, с. 12].

Такі погляди на подвійне, а тим більше потрійне значення терміна «виконавче провадження» цілком справедливі, оскільки в них закладено юридичний зміст цього правового інституту, розкриваються його ознаки. Аналізуючи такі погляди на виконавче провадження, можна сформулювати тезу щодо можливості ототожнення понять «виконавче провадження» та «примусове виконання» лише у певних випадках. Якщо у першому значенні виконавчого провадження можна говорити як про об'єктивне право, то, безумовно, його жодним чином не можна вживати у значенні примусове виконання.

У другому значенні термін «виконавче провадження» вживається як форма процесу, що має виконавчу функцію, тобто є тотожною до терміна «примусове виконання» і ці терміни можуть бути взаємозамінними. Але процедура виконання має своє формальне відображення у відповідних процесуальних документах, які накопичуються у справі, що ведеться державним виконавцем і теж має назву «виконавче провадження». Процесуальні документи є матеріальною формою відображення всіх процесуальних дій державного виконавця і мають юридичну силу.

У сукупності вони становлять своєрідний комплекс взаємопов'язаних між собою документів, кожен з яких є логічним продовженням попереднього, а загалом вони забезпечують документаційне супроводження виконавчого процесу.

На нашу думку, правильнішим було б називати такий комплекс документів не виконавчим провадженням, а виконавчою справою, яка мала би всі необхідні реквізити, передбачені відповідними нормативними документами щодо ведення діловодства такої категорії справ.

Таким чином, проаналізувавши різні наукові погляди на визначення поняття «виконавче провадження», доцільно було б сформулювати його у такому вигляді: виконавче провадження це сукупність правових норм, які регулюють організаційно-правові засади примусового виконання рішень, а також процесуальні правовідносини учасників юридичного процесу щодо примусової реалізації рішень судів та інших органів (посадових осіб).

Формулюючи таку дефініцію, слід виходити із міркування, що одні норми, які регулюють правовідносини виконавчого провадження, мають матеріальний зміст, а інші процесуальний, і об'єднані ці норми в одному нормативному акті. Таким «змішаним» правовим актом є Закон України «Про виконавче провадження», в якому зафіксовані положення про учасників виконавчого провадження, їхні права та обов'язки, заходи примусового виконання, документи, що підлягають примусовому виконанню, тощо матеріальні норми, а також сам порядок примусового виконання процесуальні норми.

Детально аналізуючи юридичний зміст законодавчого визначення виконавчого провадження, можна виявити його позитивні та негативні сторони. Заслуговує на увагу той факт, що законодавчо закріплене визначення виконавчого провадження, як сукупність дій органів та посадових осіб, безперечно, вказує на його процесуальний характер.

Якщо загалом процесуальна природа виконавчого провадження не викликає заперечень у наукових колах, то ще з радянських часів точаться гострі дискусії щодо питання, до якої галузі процесуального права віднести цей інститут цивільного чи адміністративного? Загострилися ці дискусії після внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на той час), за якими виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. На нашу думку, така новела стала не тільки кроком назад у формуванні та розвитку інституту виконавчого провадження, але й суперечила сучасній концепції реформування правової системи, конституційному принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. По суті законодавець об'єднав судову владу з виконавчою, і справедливо зауважити, що таке положення видається спірним навіть з точки зору юридичної техніки і не відповідає ні Конституції України, ні законодавству України.

Можна припустити, що таке нововведення законодавця викликане практикою Європейського суду з прав людини, який справді в одному зі своїх рішень відзначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового розгляду [10]. Але ж Європейський суд виносив своє рішення у конкретній справі і воно не може бути джерелом права для національного законодавства. Не слід також забувати, що у виконавчому провадженні виконуються не тільки судові рішення, але й рішення позасудових органів та уповноважених посадових осіб. Адже ніхто не називає виконавче провадження заключною стадією нотаріального процесу чи правозастовчої діяльності органів та посадових осіб, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення. Водночас їхні рішення, не виконані добровільно, підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою.

Нелогічним у цій же нормі є одночасне визначення виконавчого провадження і стадією судового провадження, і примусовим виконанням рішень, що не тільки ускладнює розуміння самого визначення, але й надає йому невиправдане подвійне значення. Ототожнюючи категорію «стадія судового провадження» з поняттям «примусове виконання», законодавець не виключає його процесуальну природу, що зазвичай розглядається як сукупність певних юридичних дій, але самостійних, незалежних від судового процесу. Така сукупність, об'єднана спільним завданням, утворює виконавче провадження як відокремлений правовий інститут.

Слід зазначити що, на жаль, у нову редакцію закону [11] законодавець майже дослівно переніс це визначення без суттєвих змін. Законодавець, вживаючи в одній дефініції два тотожні терміни, не розкриває їх суті і не формулює кінцеву мету виконавчого провадження. А метою є не просто дії, спрямовані на примусове виконання рішень, а фактична реалізація судового або іншого рішення, яке ще не набрало матеріального змісту, адже у виконавчому провадженні реалізуються рішення, у яких де-юре вже відновлені порушені права чи інтереси або вжиті правові заходи впливу до правопорушників.

Термін «реалізація рішень» є ширшим за термін «відновлення порушених прав», оскільки під час виконання не тільки реально відновлюються порушені права та інтереси, але й стягуються штрафи, судові витрати тощо, кошти від яких спрямовуються до державного чи місцевого бюджетів. Тому у законодавчому визначенні виконавчого провадження доцільно використовувати термін «реалізація рішень», який би відносився до виконання всіх категорій виконавчих документів. Зважаючи, що у ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» в одній дефініції двічі використовується термін «примусове виконання», що ускладнює його розуміння, доцільніше було б використовувати словосполучення «реалізація документів», яке охоплює всі можливі категорії виконавчих документів, виданих на користь чи в інтересах фізичних, юридичних осіб та держави.

Також варто замінити словосполучення «сукупність дій» правовим терміном «юридична діяльність», що підкреслить сутність виконавчого провадження й прямо вказуватиме на правову регламентацію процедури виконання рішень.

Висновки

Отже, з використанням запропонованих нами юридичних термінів, виключивши словосполучення «завершальна стадія судового провадження та сукупність дій», законодавча дефініція процесуальної форми виконавчого провадження мала б інше, більш зрозуміле та юридично обґрунтоване визначення. На нашу думку, воно може бути сформульоване таким чином: виконавче провадження це врегульована законодавством самостійна юридична процесуальна діяльність спеціально уповноважених органів та посадових осіб у формі державного примусу, спрямована на фактичну реалізацію юрисдикційних рішень, які підлягають примусовому виконанню. Таке визначення буде більш наближеним до розкриття сутності інституту примусового виконання рішень, юридично обґрунтованим і зрозумілим для правозастовчої практики.

виконавчий провадження процесуальний право

Список використаних джерел

1. Гришко Є.М. Примусове виконання рішень юрисдикційних органів як складова правоохоронної функції держави. Державне будівництво. 2009. № 1. URL: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/DeBu_2009_1_52.pdf (дата звернення: 18.12.2019).

2. Капля О.М. Проблеми добровільного виконання рішень суду після відкриття виконавчого провадження органами державної виконавчої служби. Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. 2009. № 4. 222-225.

3. Отчак Н.Я. Порядок та умови здійснення виконавчого провадження. Митна справа. 2011. № 4(76). Ч 2. С. 330-335.

4. Білоусов Ю.В. Виконавче провадження : навчальний посібник. Київ : Прецедент, 2005. 192 с.

5. Щербак С.В. Зміст виконавчого процесу. Правовий вісник УАБС. 2011. № 2(5). С. 15-19.

6. Омельченко М.П., Штефан С.М., Штефан М.Й. Виконання судових рішень : навчальний посібник. Київ : Юрінком Інтер, 2001.320 с.

7. Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні : навчальний посібник. Київ : Атіка, 2002. 480 с.

8. Сібільов Д.М. Генетичні ознаки виконавчого провадження в системі цивільної юрисдикції. Юрист України. 2011. № 2. С. 34-38.

9. Вдовина Ю.Г Исполнительное право : учебный курс (учебно-методический комплекс). Москва, 2010. 117 с.

10. Рішення ЄСПЛ від 9 листопада 2004 р. у справі «Бакай та інші проти України» (заява № 67647/01). URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/980_230 (дата звернення: 19.12.2019).

11. Про виконавче провадження : Закон України № 1404-VIII від 02.06.2016 р. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 (дата звернення: 19.12.2019).

Размещено на Allbest.ru