Забезпечення права громадян України на соціальний захист

Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпечення права громадян України на соціальний захист

Providing the rights of citizens of Ukraine to social protection

Сичева О.В.,

головний спеціаліст відділу контролю за правильністю призначення та виплати пенсій Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради

Калініна І.В.,

кандидат юридичних наук, завідувач кафедри спеціально-правових дисциплін Донецького державного університету управління

У статті проведений аналіз чинного законодавства України й узагальнення практики його реалізації та визначені система й зміст забезпечення права громадян України на соціальний захист.

Установлено, що в основу функціонування системи соціального захисту мають бути покладені такі основні принципи: диференційований підхід до соціального захисту різних соціально-демографічних груп і верств населення; забезпечення всім громадянам соціально прийнятного рівня життя; гнучкість і дієвість у здійсненні заходів соціального захисту; поєднання централізованого й локального регулювання в системі соціального захисту населення; комплексність заходів соціального захисту.

Зазначається, що в умовах сучасної складної політичної обстановки та збройного конфлікту на сході нашої держави постійно виникають нові обставини, у зв'язку з якими громадяни втрачають джерела засобів існування, несуть додаткові витрати, потрапляють у складні життєві ситуації й потребують соціальної підтримки. Тому перспективи соціально-економічного розвитку як України в цілому, так і її регіонів нерозривно пов'язані з реформуванням соціальної політики.

У статті аргументовано, що система соціального захисту - це сукупність інститутів і комплекс заходів економічного, правового, організаційного характеру, які спрямовані на попередження або пом'якшення негативних наслідків для людини і її сім'ї в разі настання певних соціально значущих обставин (у тому числі соціальних ризиків), а також на збереження і відновлення гідного й необхідного рівня їх соціального добробуту.

Визначено, що право на соціальний захист, адресований кожній людині й громадянину, слід відрізняти від заходів соціального захисту - конкретних заходів держави, спрямованих на повну реалізацію соціальних прав окремих груп населення. Це групи зі сфери соціального ризику, які потребують особливої підтримки, турботи й уваги суспільства й держави.

Ключові слова: соціальний захист, соціальне забезпечення, правове забезпечення, соціальні гарантії, система управління.

The article analyzes the current legislation of Ukraine and generalizes the practice of its implementation and defines the system and content of ensuring the right of Ukrainian citizens to social protection.

It is established that the following basic principles should be based on the functioning of the social protection system: a differentiated approach to social protection of different socio-demographic groups and sections of the population; ensuring a socially acceptable standard of living for all citizens; flexibility and effectiveness in implementing social protection measures; combination of centralized and local regulation in the system of social protection of the population; the complexity of social protection measures.

it is noted that in the current difficult political environment and armed conflict in the east of our country, new circumstances are constantly emerging, in connection with which citizens lose their livelihoods, incur additional expenses, get into difficult life situations and need social support. Therefore, the prospects of socio-economic development of both Ukraine as a whole and its regions are inextricably linked to the reform of social policy.

The article argues that the system of social protection is a set of institutions and a set of measures of economic, legal and organizational nature, aimed at preventing or mitigating the negative consequences for a person and his family in the event of certain socially significant circumstances (including social risks), as well as maintaining and restoring a decent and necessary level of their social well-being.

It is determined that the right to social protection addressed to every person and citizen should be distinguished from the measures of social protection - specific measures of the state aimed at the fuller realization of social rights of certain groups of the population. These are groups that are in the field of “social risk”, which need special support, care and attention of society and the state.

Key words: social protection, social welfare, legal support, social guarantees, management system.Постановка проблеми

Право на соціальне забезпечення, так само як і будь-яке інше право громадянина, є дієвим, коли воно забезпечене можливістю його захисту. На сучасному етапі розвитку України особливо гостро стоїть питання про захист права на соціальне забезпечення й суб'єктивних прав конкретних громадян, які входять до цього права, що пояснюється не тільки певними процесами в економіці країни, а й непослідовністю, роз'єднаністю, частою зміною змісту відповідного законодавства, наявністю колізій правових норм. Наслідком цього є відсутність усталених рішень у правозастосовній практиці, а часто і її суперечливість.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зазначені питання є достатньо актуальними для вітчизняних науковців. Дослідженням розв'язання проблем у сфері соціального захисту населення як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях приділяли увагу такі вітчизняні вчені: В. Вітер, В. Закриницька, О. Кириченко, Л. Князька, С. Приходько та інші. Багато уваги у своїх роботах вони приділили соціальній політиці у сфері соціального захисту населення. Проте малодослідженим на сьогодні залишається питання формування повноцінної системи забезпечення права громадян України на соціальний захист з урахуванням економічних умов.

формулювання завдання. Мета роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу чинного законодавства України та узагальнення практики його реалізації визначити систему та зміст забезпечення права громадян України на соціальний захист.

Виклад основного матеріалу

Надання громадянам права на соціальний захист слугує одним з проявів прогресу людської цивілізації. Спочатку вкрай обмежена, така тенденція врешті-решт набула практично повсюдного поширення. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН в 1948 р., проголосила поряд з політичними й особистими правами право кожної людини на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я й добробуту її самої та її сім'ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини (ст. 25) [1]. До числа основних Генеральна Асамблея віднесла право на соціальне забезпечення й на здійснення прав в економічній, соціальній та культурній галузях, необхідних для підтримки гідності людини й вільного розвитку її особистості, право на працю, відпочинок і дозвілля, освіту, участь у культурному житті суспільства тощо. Іншими словами, йдеться про забезпечення фактично всього комплексу соціальних прав. Прийняття Декларації означало, що більшість країн світу взяли на себе зобов'язання надати ці права своїм громадянам або підтвердити їх надання.

Положення Декларації були продовжені в деяких інших міжнародних документах, наприклад в Європейській соціальній хартії, прийнятій Радою Європи в 1961 р. У Хартії було затверджено 19 соціальних прав, у тому числі право на захист здоров'я, соціальну допомогу, соціальне страхування, правовий, економічний захист та інші [2].

Серед головних проблем держави щодо реалізації соціальної політики варто виділити наявність величезних державних соціальних зобов'язань, успадкованих від соціалістичної системи й не забезпечених фінансовими ресурсами. Завищені зобов'язання породжують неадекватну економічну ситуацію, податкове навантаження, наприклад на фонд оплати праці, що є однією з причин низької заробітної плати й доходів населення і стримує розвиток платних соціальних послуг. З іншого боку високе податкове навантаження перешкоджає економічному зростанню й підвищенню рівня життя населення, а невиконання державою своїх зобов'язань породжує нерівність і соціальну напруженість у суспільстві. В умовах сучасної складної політичної обстановки та збройного конфлікту на сході нашої держави постійно виникають нові обставини, у зв'язку з якими громадяни втрачають джерела засобів існування, несуть додаткові витрати, потрапляють у складні життєві ситуації й потребують соціальної підтримки. Тому перспективи соціально-економічного розвитку як України в цілому, так і її регіонів нерозривно пов'язані з реформуванням соціальної політики.

Поняття «соціальний захист» Л.А. Князька визначає як систему принципів, методів, законодавчо встановлених державою економічних, соціальних і правових засобів, соціальних гарантій, діяльності закладів та установ, які забезпечують надання оптимальних умов життя, задоволення потреб, підтримку різних соціальних категорій громадян, а також створення для них рівних з іншими громадянами можливостей для участі у громадському житті [3, с. 186].

С. Приходько вважає, що соціальний захист як функція держави є системою правових, економічних й організаційних заходів, спрямованих на забезпечення всіх громадян рівними можливостями досягнення життєвого рівня для себе та своєї сім'ї, соціальної підтримки й допомоги на випадок певних обставин, наприклад непрацездатності, хвороби, безробіття тощо [4, с. 20].

Ми погоджуємося з думкою О.Ю. Кириченко, що для встановлення сутності соціального захисту населення як об'єкту публічного управління варто розглядати цю правову категорію в широкому та вузькому сенсі, водночас визначаючи це поняття в широкому значенні як узгоджений механізм організаційно-правових та економічних заходів щодо забезпечення й реалізації соціальних прав людини й громадянина в державі, натомість у вузькому значенні - як систему спеціалізованих і вузько направлених заходів для захисту окремих верств населення країни, зважаючи на певні критерії їх правового, професійного й соціального статусу. Спільним для цих двох підходів є те, що соціальний захист населення - це завжди певна діяльність держави, яка здійснюється в межах публічного управління. Така діяльність спрямована на запобігання ситуаціям соціального ризику в нормальному житті громадянина, що забезпечує підтримання оптимальних умов життя, і закріплена в системі правових норм щодо регулювання суспільних відносин, які складаються для задоволення потреб особи в належному матеріальному забезпеченні зі спеціальних фондів через індивідуальну форму розподілу замість оплати праці чи як доповнення до неї у випадках, передбачених законодавством, у розмірі не нижче гарантованого державою мінімального рівня [5, с. 103-104]. право соціальний захист

На нашу думку, в основу функціонування системи соціального захисту повинні бути покладені такі основні принципи: диференційований підхід до соціального захисту різних соціально-демографічних груп і верств населення; забезпечення всім громадянам соціально прийнятного рівня життя; гнучкість і дієвість у здійсненні заходів соціального захисту; поєднання централізованого і локального регулювання в системі соціального захисту населення; комплексність заходів соціального захисту.

Право соціального захисту є багатовимірним комплексним правовим утворенням, що поєднує норми різних галузей права, які регулюють відносини щодо забезпечення соціального захисту людини в усіх сферах життєдіяльності суспільства. Водночас правове визнання прав громадян на державному рівні проявляється двояко - через включення їх до національних конституцій і через прийняття спеціального законодавства щодо конкретних соціальних проблем. Найчастіше є і перше і друге одночасно: законодавство підтверджує й розкриває положення, що містяться в конституціях.

Згідно з чинною Конституцією Україна є соціальною державою (ст. 1) [6]. І, як соціальна держава, вона виконує певні соціальні завдання. У ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тож Конституція України гарантує соціальне забезпечення, тим самим у принципі визнається й можливість надання матеріальної допомоги без прямого зв'язку з попередньою трудовою діяльністю. Право на соціальне забезпечення надається кожному за віком, у разі хвороби, інвалідності, втрати годувальника, для виховання дітей тощо.

Як вірно зауважує В.І. Вітер, політика у сфері соціального захисту є життєво важливим елементом національних стратегій розвитку. Соціальний захист сприяє сталому розвитку шляхом підвищення доходів домогосподарств, заохочення внутрішнього попиту, створення стимулів для зростання продуктивності й розвитку людського капіталу. Без соціального захисту неможливо досягти цілей в галузі сталого розвитку, забезпечити соціальну справедливість і реалізувати право людини на загальне соціальне забезпечення. Більшість європейських країн уже мають розвинені системи соціального захисту, які різняться між собою за джерелами фінансування, пріоритетними напрямами соціальної політики держав, рівнем матеріальної допомоги. Ці системи постійно розвиваються, а їх сучасний стан визначається економічним розвитком країн, їх фінансовими можливостями, демографічною ситуацією та соціальною політикою конкретних країн [7, с. 116].

Правову й організаційну політику щодо соціального захисту населення в Україні покладено на Міністерство соціальної політики України, до основних завдань якого належать: 1) забезпечення формування й реалізації державної політики у сфері соціальної політики, загальнообов'язкового державного соціального та пенсійного страхування, волонтерської діяльності, з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, усиновлення та захисту прав дітей, запобігання насильству в сім'ї, протидії торгівлі людьми, а також відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою, забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, надання гуманітарної допомоги, соціальних послуг особам, окремим соціальним групам, які перебувають у складних життєвих обставинах і не можуть самостійно їх подолати; щодо соціального захисту, зокрема осіб з інвалідністю, ветеранів праці, ветеранів військової служби, жертв нацистських переслідувань, дітей війни та жертв політичних репресій; 2) забезпечення формування та реалізації державної політики щодо пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби; здійснення державного нагляду та контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб; забезпечення державних соціальних стандартів та державних соціальних гарантій для населення; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства під час надання соціальної підтримки та з питань захисту прав дітей; 3) здійснення в межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування [8].

Водночас, на думку В.О. Закриницької, сучасна система управління у сфері соціального захисту в Україні має складний, багаторівневий характер, вирізняється розмаїтістю суб'єктів, які представляють як державний, так і недержавний сектори. За теперішнього часу, в умовах реформаторських змін, що відбуваються у сфері соціальної політики, ця система потребує вдосконалення. Це стосується як організаційних, так і правових засад її функціонування [9, с. 179].

Чинне законодавство не забезпечує на сьогодні плідної взаємодії органів державної влади між собою та інститутами громадянського суспільства щодо забезпечення соціального захисту сім'ї, дітей та молоді. Немає чіткого і загальнозрозумілого офіційного визначення в національному законодавстві таких важливих понять, як «соціальний захист», «соціальна політика» та «система надання соціальних послуг».

Висновки

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що система соціального захисту - це сукупність інститутів і комплекс заходів економічного, правового, організаційного характеру, які спрямовані на запобігання або пом'якшення негативних наслідків для людини і її сім'ї під час настання певних соціально значущих обставин (у тому числі соціальних ризиків), а також на збереження і відновлення гідного й необхідного рівня їх соціального добробуту. Право на соціальний захист, адресований кожній людині й громадянину, слід відрізняти від заходів соціального захисту - конкретних заходів держави, спрямованих на повнішу реалізацію соціальних прав окремих груп населення. Це групи сфери «соціального ризику», які потребують особливої підтримки, турботи й уваги суспільства і держави.

Список використаних джерел

Загальна декларація прав людини : прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р. База даних «Законодавство України». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_015 (дата звернення: 15.01.2020).

Європейська соціальна хартія : прийнята Радою Європи 18 жовтня 1961 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_300 (дата звернення: 15.01.2020).

Князька Л.А. Адміністративно-правове регулювання в галузі соціального захисту населення: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 ; Київ, 2010. 215 с.

Приходько С. Держава і соціальний захист громадян. Право України. 1999. № 2. С. 22-26.

Кириченко О.Ю. Соціальний захист населення як об'єкт публічного управління. Теоретичні питання юриспруденції і проблеми правозастосування: виклики ХХІ століття : тези доп. учасників II Всеукр. наук.-практ. конф., м. Харків, 10 грудня 2019 р. Харків : НДІ ППСН, 2019. С. 103-105.

Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 (дата звернення: 15.01.2020).

Вітер В.І. Теоретичні засади соціального захисту населення. Фундаментальна економічна теорія в структурі економічного знання: проблеми та виклики сучасності : матеріали круглого столу, КНЕУ, 7 листопада 2019 р. Київ, 2019. С. 116-121.

Про затвердження Положення про Міністерство соціальної політики України : Постанова КМУ від 17 червня 2015 р. № 423. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/423-2015-%D0%BF (дата звернення: 17.01.2020).

Закриницька В.О. Адміністративно-правові засади управління у сфері соціального захисту сім'ї, дітей та молоді: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 ; Харків, 2014. 210 с.

Размещено на Allbest.ru