Залучення громадськості до формування публічної політики стосовно єдиного медичного простору України: адміністративно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Залучення громадськості до формування публічної політики стосовно єдиного медичного простору України: адміністративно-правовий аспект

Сіделковський О.Л.,

кандидат медичних наук, директор клініки «Аксімед»

Статтю присвячено проблематиці залучення громадськості до формування публічної політики стосовно єдиного медичного простору України. Акцентовано увагу на питаннях діяльності Громадської ради Міністерства охорони здоров'я України. Зроблено висновок, що громадськість має акцентувати увагу влади на тих проблемах, які наразі є важливими з погляду пересічного громадянина, задля забезпечення прав, свобод та законних інтересів якого і існує держава.

Наголошуються питання діяльності Громадської ради при Міністерстві охорони здоров'я України. Аналіз можливостей громадськості у галузі охорони здоров'я дає змогу відзначити таке:

- по-перше, це відповідальність за залучення представників громадськості до наглядових рад державних та комунальних закладів охорони здоров'я, які надають вторинну та третинну медичну допомогу. Застосовуються обов'язкові приписи;

- по-друге, це право влади залучати членів громадськості (благодійників, членів громадських об'єднань, благодійних, релігійних організацій, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, волонтерів тощо) до піклувальної ради;

- по-третє, це право влади залучати представників громадськості до участі в низці організаційно-управлінських заходів (упровадження державних цільових програм, реалізація ряду питань державної політики тощо).

Зроблено висновок, що громадськість повинна зосередити увагу влади на тих проблемах, які сьогодні є важливими з погляду пересічного громадянина, щоб забезпечити права, свободи та законні інтереси, що існують у державі.

Ключові слова: громадськість, охорона здоров'я, єдиний медичний простір, адміністративне право, медичне право.

INVOLVEMENT OF THE PUBLIC IN THE FORMULATION OF PUBLIC POLICY REGARDING THE SINGLE MEDICAL SPACE OF UKRAINE: ADMINISTRATIVE AND LEGAL ASPECT

The article is devoted to the issue of public involvement in shaping public policy regarding the single medical space of Ukraine.

It should be noted that, at present, the importance of researching civil society issues is beyond doubt. This is a phenomenon that manifests itself in many areas of public life. The sphere of public health protection is also an exception, in particular the formation of a single medical space of Ukraine, where the public is actively trying to influence the decisionmaking process by the authorities. The assessment of this kind of influence can be different, but we emphasize the following: without any doubt, this influence is and it is often legal in nature.

The issues of activity of the Public њuncil of the Ministry of Health of Ukraine are emphasized. The analysis of the capabilities of the public in the field of health care makes it possible to note the following:

- first, it is the responsibility of the authorities to involve members of the public in the supervisory boards of state and municipal health care institutions providing secondary and tertiary care. An imperative prescription applies here;

- secondly, it is the right of the authorities to involve members of the public (philanthropists, members of the public and public associations, charitable, religious organizations, local self-government bodies, mass media, volunteers, etc.) in the trustees' councils;

- thirdly, it is the right of the authorities to involve members of the public in participating in a number of organizational and managerial activities (implementation of state targeted programs, implementation of a number of public policy issues, etc.). публічна політика медичний україна

It is concluded that the public should focus the attention of the authorities on those problems that are currently important from the point of view of the average citizen, in order to ensure the rights, freedoms and legitimate interests of which the state exists.

Key words: public, healthcare, common medical space, administrative law, medical law.

Необхідно констатувати ту обставину, що наразі важливість дослідження проблематики громадянського суспільства не викликає жодних сумнівів. Це явище, яке проявляється своєю значущістю у багатьох сферах суспільного життя. Не є винятком і сфера охорони здоров'я громадян, зокрема, формування єдиного медичного простору України, де громадськість достатньо активно намагається впливати на прийняття управлінських рішень суб'єктами владних повноважень. Оцінка такого роду впливу може бути різною, проте акцентуємо увагу на такому: без всякого сумніву цей вплив є і він нерідко має правовий характер.

Станом на сьогодні Україна характеризується, окрім багатьох інших особливостей, розвинутими інституціями громадянського суспільства. Підкреслимо, що наразі не самим громадянським суспільством (до стану якого у нашій державі ще треба пройти певний шлях), а інституціями громадянського суспільства.

Як приклад доцільно вказати на громадські організації. Даючи визначення, Г.П. Середа та С.Г. Стеценко зазначають, що громадська організація - це добровільне об'єднання громадян, створене для реалізації та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Ознаками громадських організацій є: політична діяльність не є домінуючою; впливають на державу зовні; головна мета - реалізація своїх інтересів; умови формування визначені в законодавстві; харак-терне лобіювання інтересів [1, с. 56].

Дійсно, якщо ми проаналізуємо кількість громад-ських організацій у державі, їх активність та вплив на певні соціальні та політичні процеси, то ми впев-нимося, що їх роль та значення важко переоцінити.

Принципами об'єднання громадян є:

-- добровільність;

-- рівноправність їх членів (учасників);

-- самоврядування;

-- законність;

-- гласність [2, с. 126].

Загалом же чинне законодавство оперує більш узагальненим терміном «громадське об'єднання», під яким відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання» розуміється добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи [3].

З погляду проблематики цього наукового дослідження особливу цікавість слід відзначити стосовно саме громадських організацій. Реально вони створюються відповідно до вимог чинного законодавства для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Водночас маємо констатувати важливу обставину: у сфері охорони здоров'я (і не тільки у ній) роль і значення громадськості і громадських організацій нерідко виходить за межі проблематики здійснення та захисту власних чи суспільних інтересів. Таким чином, громадські організації можуть перетворюватися на фактор впливу, в тому числі і правового впливу, на прийняття управлінських рішень відповідними суб'єктами владних повноважень. І такого роду вплив необхідно враховувати як під час проведення наукових досліджень, спрямованих на адміністративно-правове забезпечення формування єдиного медичного простору, так і під час здійснення реальних практичних кроків у вказаній царині.

Ключовий нормативно-правовий акт у системі медичного законодавства - Основи законодавства України про охорону здоров'я у статті 24 «Участь громадськості в охороні здоров'я» містить положення, відповідно до яких державні органи, заклади охорони здоров'я зобов'язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров'я.

При державних та комунальних закладах охорони здоров'я, що надають медичну допомогу вторинного і третинного рівнів, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, за рішенням власника закладу охорони здоров'я (уповноваженого ним органу) утворюються спостережні ради з обов'язковим залученням представників громадськості (за їхньою згодою). Спостережні ради також можуть утворюватися за рішенням власника при інших закладах охорони здоров'я.

Спостережні ради розглядають питання щодо дотримання прав та забезпечення безпеки пацієнтів, додержання вимог законодавства під час здійснення медичного обслуговування населення закладом охорони здоров'я, фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров'я.

При закладах охорони здоров'я з метою спри-ння їх діяльності можуть також утворюватися опікунські ради, до складу яких (за їхньою згодою) можуть включатися благодійники, представники громадськості та громадських об'єднань, благодійних, релігійних організацій, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, волонтери та інші. Рішення про створення опікунської ради при закладі охорони здоров'я та положення про неї затверджуються наказом керівника закладу охорони здоров'я або уповноваженого органу.

У визначенні змісту та шляхів виконання державних цільових та місцевих програм у сфері охорони здоров'я, здійсненні відповідних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших питань державної політики можуть брати участь організації, що здійснюють професійне самоврядування у сфері охорони здоров'я, та інші громадські об'єднання, діяльність яких спрямована на захист прав у сфері охорони здоров'я, іноземні неурядові організації [4].

Тобто зазначений вище нормативно-правовий акт акцентує увагу на трьох можливих варіантах участі громадськості в охороні здоров'я:

1) участь у складі спостережних рад;

2) участь у складі опікунських рад;

3) участь у вирішенні низки організаційно-управлінських заходів (виконання державних цільових програм, здійснення низки питань державної політики тощо).

Аналіз цих можливостей представників громадськості дозволяє зазначити таке:

-- по-перше, це обов'язок суб'єктів владних повноважень залучати представників громадськості до складу спостережних рад при державних та комунальних закладах охорони здоров'я, що надають медичну допомогу вторинного і третинного рівнів. Тут діє імперативний припис;

- по-друге, це право суб'єктів владних повноважень залучати представників громадськості (благодійники, представники громадськості та гро-мадських об'єднань, благодійних, релігійних організацій, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, волонтери та інші) до складу опікунських рад;

-- по-третє, це право суб'єктів владних повноважень залучати представників громадськості до участі у вирішенні низки організаційно-управлінських заходів (виконання державних цільових програм, здійснення низки питань державної політики тощо.

Тобто фактично йдеться про обмежену участь громадськості, адже імперативною є норма лише стосовно спостережних рад. Отже, з метою посилення ролі та значення інституцій громадянського суспільства у реалізації державної політики охорони здоров'я, формування єдиного медичного простору автор пропонує внести зміни у статтю 24 Основ законодавства України про охорону здоров'я, сформулювавши їх у спосіб, що констатує не право, а обов'язок суб'єктів владних повноважень включати представників громадськості до складу опікунських рад при закладах охорони здоров'я та під час визначення змісту та шляхів виконання державних цільових та місцевих програм у сфері охорони здоров'я, здійснення відповідних заходів, вирішення кадрових, наукових та інших питань державної політики.

Подібного роду консультативно-дорадчі структури існують і при центральному органі виконавчої влади з питань охорони здоров'я - Міністерстві охорони здоров'я України. Це дозволяє громадськості брати участь у формуванні державної політики охорони здоров'я, бути дотичними до прийняття певних організаційно-управлінських рішень. Нормативно-правовою основою такого роду діяльності є рішення Уряду України, норми якого мають стосунок до всіх органів виконавчої влади.

«Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» - саме таку назву має Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996, положення якої визначають загальну стратегію залучення громадськості до такого роду діяльності. З погляду проблематики, що нами розглядається, важливо акцентувати увагу на наступних положеннях цього нормативно-правового акту: «консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів. Проведення консультацій з громадськістю має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень» [5 ]. Нам видається, що важливим фактором, який характеризує цю Постанову Уряду, є те, що однією із цілей проведення консультацій із громадськістю є підвищення якості підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя. Крім того, варто звернути увагу на те, що відповідно до Постанови № 996 в обов'язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які:

-- стосуються конституційних прав, свобод та обов'язків громадян;

-- стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на стан навколишнього природного середовища;

-- визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній сфері державного управління (у тому числі проекти державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішення стосовно їх виконання).

Прикладом реалізації на рівні Міністерства охорони здоров'я України вищевказаних положень є Наказ МОЗ України від 28 грудня 2019 року № 2712 «Про затвердження Орієнтовного плану Міністерства охорони здоров'я України щодо проведення консультацій з громадськістю на 2020 рік», де, серед іншого, зазначено про завдання відділу забезпечення взаємодії з державними органами та громадськістю і соціального діалогу Департаменту організаційного забезпечення:

1) забезпечити розміщення Плану на офіційному веб-сайті Міністерства охорони здоров'я України;

2) до 25 числа кожного місяця узагальнювати уточнену інформацію про заходи для проведення консультацій з громадськістю, заплановані на наступний місяць, подавати її до Кабінету Міністрів України та розміщувати на офіційному веб-сайті Міністерства охорони здоров'я України;

3) до 30 числа останнього місяця кварталу готу-вати щоквартальні звіти про проведені консультації з громадськістю, їх подання до Кабінету Міністрів України та розміщення на офіційному веб-сайті Міністерства охорони здоров'я України;

4) до 25 грудня 2020 року подати на затвердження Орієнтовний план Міністерства охорони здоров'я України щодо проведення консультацій з громадськістю у 2021 році [6].

Як видається, такого роду нормативно-правовий акт засвідчує таке:

-- по-перше, оприлюднення на офіційному сайті міністерства Орієнтовного плану Міністерства охорони здоров'я України щодо проведення консультацій з громадськістю на 2020 рік свідчить про можливість активної співпраці з цього приводу представників громадськості, які зможуть сплану-вати свою діяльність;

-- по-друге, щомісячний контроль за процесом реалізації плану засвідчує роль та значення взаємодії із громадськістю у системі охорони здоров'я на рівні профільного центрального органу виконавчої влади;

- по-третє, сама назва структурного підрозділу, відповідального за вказаний напрям роботи - відділ забезпечення взаємодії з державними органами та громадськістю і соціального діалогу - свідчить про актуальність сприйняття взаємодії із громадськістю на рівні Міністерства охорони здоров'я України як органу, що відповідальний за формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я.

Одночасно із залученням громадськості при МОЗ України створено Громадську раду. Основними завданнями Громадської ради є: 1) сприяння реалізації громадянами конституційного права на участь в управлінні державними справами; 2) здійснення громадського контролю за діяльністю МОЗ України; 3) сприяння врахуванню МОЗ України громадської думки під час формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) сприяння системному публічному діалогу та ефективній взаємодії МОЗ України з громадськістю на засадах партнерства; 5) організація якісної взаємодії з громадськими радами при інших центральних органах виконавчої влади, діяльність яких спрямовує та координує Кабінет Міністрів України через Міністра охорони здоров'я України, громадськими радами при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних Київській та Севастопольській міській державних адміністраціях [7].

Ми погоджуємося із поглядом В.М. Князевича та Т.П. Авраменко, які зазначають, що з метою посилення громадського контролю, побудови двостороннього зв'язку між державою, сферою охорони здоров'я і громадянським суспільством варто посилити роль Громадської ради МОЗ України шляхом забезпечення активного залучення її до аналітичної роботи щодо вивчення впливу механізмів реформування на діяльність системи охорони здоров'я, задоволення населення результатами реформування; забезпечення фахової громадської експертизи галузевого законодавства тощо [8, с. 175].

Таким чином, на завершення зазначимо, що проблематика залучення громадськості до формування публічної політики стосовно єдиного медичного простору України у його адміністративно-правовому вимірі є важливим елементом правової політики держави у медичній сфері. Багато в чому громадськість має акцентувати увагу влади на тих проблемах, які наразі є важливими з погляду пересічного громадянина, задля забезпечення прав, свобод та законних інтересів якого і існує держава.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Середа Г.П., Стеценко С.Г Проблеми теорії держави і права : навчальний посібник у визначеннях та схемах. Київ : КНТ, 2009. 184 с.

2. Стеценко С.Г Адміністративне право України : навч. посіб. Вид. 3-тє, перероб. та доп. Київ : Атіка, 2011.624 с.

3. Про громадські об'єднання: Закон України від 22 березня 2012 р. № 4572-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 1. ст. 1

4. Основи законодавства України про охорону здоров'я. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 4. ст. 19.

5. Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики: Постанова Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996. Офіційний вісник України. 2010. № 84. Ст. 2945

6. Про затвердження Орієнтовного плану Міністерства охорони здоров'я України щодо проведення консультацій з громадськістю на 2020 рік: Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 28 грудня 2019 року № 2712. URL: https://moz.gov.ua/artide/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini-vid-28122019--2712-pro-zatverdzhennja-orientovnogo-planu- ministerstva-ohoroni-zdorov%E2%80%99ja-ukraini-schodo-provedennja-konsultacij-z-gromadskistju-na-2020-rik.

7. Про затвердження Положення про Громадську раду при Міністерстві охорони здоров'я України: Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 16 січня 2018 р. № 74. URL: https://moz.gov.ua/article/ministry-mandates/nakaz-moz-ukraini- vid-16012018--74-pro-zatverdzhennja-polozhennja-pro-gromadsku-radu-pri-ministerstvi-ohoroni-zdorovja-ukraini.

8. Князевич В.М., Авраменко Т.П. Державна політика з охорони здоров'я в Україні: перспективи розвитку в умовах системних змін. Збірник наукових праць Національної академії державного управління при Президентові України. 2015. Вип. 1. С. 164-179.

Размещено на Allbest.ru