Соціальна зумовленість правового врегулювання відносин, що виникають під час здійснення приватної детективної та недержавної охоронної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет державної фіскальної служби України

СОЦІАЛЬНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ ПРАВОВОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН, що виникають під час здійснення приватної детективної та недержавної охоронної діяльності

Мулявка Д.Г., кандидат юридичних наук, професор,

завідувач кафедри оперативно-розшукової діяльності

Анотація

приватний детективний охоронний юридичний

Стаття присвячена соціальній зумовленості правового врегулювання відносин, що виникають під час здійснення приватної детективної та недержавної охоронної діяльності. Автор обґрунтовує, що з моменту набуття Україною незалежності питання правового регулювання діяльності її правоохоронних органів завжди визнавалося з боку держави, науковців та практиків досить важливим. У статті акцентовано на тому, що Україні у спадок від Радянського Союзу лишилася державоцентрична система правового регулювання. Усі органи, підприємства, установи та організації мали виконувати виключно волю держави, а в разі наявності розбіжностей між позицією держави і людини (громадянина) однозначно вірною визнавалися виключно позиція держави. Громадяни не мали змоги висловлювати власну позицію щодо захисту їхніх прав, свобод та інтересів недержавними суб'єктами правоохоронної діяльності.

Автор з'ясовує, що соціальна зумовленість правового врегулювання відносин, що виникають під час здійснення приватної детективної та недержавної охоронної діяльності, - це наявність комплексу чинників, пов'язаних із розвитком в Україні громадянського суспільства, конкурентних відносин у сфері господарської діяльності, а також зі зміцненням гарантій додержання прав і свобод людини і громадянина. Сукупність цих чинників зумовлює існування потреби фізичних та юридичних осіб у користуванні недержавними охоронними та приватними детективними послугами. Інтереси учасників суспільних відносин виступають головним фактором законодавчого врегулювання досліджуваних видів діяльності. Чинниками, які спрямовують законотворчу діяльність у сфері здійснення приватної детективної і недержавної охоронної діяльності, є використання потенціалу суб'єктів недержавної правоохоронної діяльності для зміцнення системи протидії злочинам та правопорушенням.

Ключові слова: правове регулювання, недержавна охоронна діяльність, приватна детективна діяльність, держава, учасники господарських відносин, права та свободи людини і громадянина.

Annotation

SOCIAL CONDITIONALITY OF LEGAL REGuLATION OF RELATIONS ARISING IN THE IMPLEMENTATION Of Private Detective And NON-STATE SECuRITY ACTIVITIES

The article is devoted to the social conditionality of the legal regulation of relations arising from the implementation of private detective and private security activities. The author substantiates that since Ukraine gained independence, issues of legal regulation of the activities of its law enforcement bodies have always been recognized by the state, scientists and practitioners as quite important. The article focuses on the fact that Ukraine inherited from the Soviet Union remained a power-centric system of legal regulation. All bodies, enterprises, institutions and organizations must comply exclusively with the will of the state, and in the event of disagreement between the position of the state and the person (citizen), the position of the state is recognized uniquely true. Citizens did not have the opportunity to express their position regarding the possibility of protecting their rights of freedoms and interests by non-state actors of law enforcement.

The author finds out that the social conditionality of the legal regulation of relations arising from the implementation of private detective and non-state security activities is the presence of a complex of factors related to the development of civil society in Ukraine, competitive relations in the field of economic activity, as well as with the strengthening of guarantees for observing human rights and freedoms and citizen. The combination of these factors determines the existence of the need for individuals and legal entities to use private security and private detective services. The interests of participants in public relations are the main factor in the legislative regulation of the studied types of activity. Factors that direct legislative activity in the field of private detective and private security activities are the use of the potential of private law enforcement entities to strengthen the system of counteraction to crimes and offenses.

Key words: legal regulation non-governmental security activity, private detective activity, state, participants in economic relations, human and civil rights and freedoms.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями

Як відомо, право як універсальний регулятор виконує роль стабілізуючої основи суспільних відносин завдяки тому, що в правових приписах містяться правила поведінки учасників суспільних відносин та встановлюються заходи покарання за порушення вказаних правил. Завдяки цьому суспільство отримало змогу убезпечити себе від деструктивних впливів та здійснювати діяльність у різних сферах. Не винятком є і сфера правоохоронної діяльності. Враховуючи, що суб'єкти правоохоронної діяльності мають більші, ніж в інших фізичних та юридичних осіб, засоби і можливості, включаючи заходи примусу, законодавець регламентував значну частину відносин, пов'язаних із здійсненням правоохоронцями своїх функцій і завдань, на законодавчому рівні. Доцільність вказаних заходів не викликає сумнівів. Разом із тим останнім часом, із розвитком в Україні ринкових відносин з'являються суб'єкти, які, не маючи владних повноважень, притаманних державним органам, здійснюють діяльність, подібну до діяльності представників силових структур. Це стосується недержавної охоронної та приватної детективної діяльності.

У наукових джерелах такий феномен вже отримав назву «недержавна правоохоронна діяльність». Протягом останніх років було захищено кілька кандидатських і докторських дисертацій з означеної теми. Разом із тим ситуація із правовим регулюванням відповідних відносин ще не є однозначною. Деякі вчені вважають, що змогу здійснювати певні види діяльності, зокрема, детективну, повинні мати виключно представники органів держави. Інші науковці обстоюють позицію, за якою таке обмеження було б порушенням свободи підприємницької діяльності і сприяло б скоріше погіршенню ситуації з правами і свободами людини і громадянина, ніж її оптимізації. Крім того, необхідно згадати, що вже протягом кількох десятиліть здійснюються безуспішні спроби затвердити Закон України «Про приватну детективну діяльність», які досі не завершилися позитивним результатом.

На підставі вказаного можна переконатися, що проблема соціальної зумовленості правового врегулювання відносин, що виникають у сфері державної охоронної та приватної детективної діяльності, має високий рівень актуальності та важливості для подальшого розвитку правовідносин у правоохоронній сфері.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання проблеми

Варто сказати, що тематика, пов'язана із здійсненням правоохоронної діяльності, привертала увагу науковців із моменту набуття Україною незалежності. Питанням поняття, сутності, суб'єктів і видів правоохоронної діяльності було присвячено роботи О.М. Бандурки, В.Т. Білоуса, В. С. Венедіктова, С.М. Гусарова, І.П. Катеринчука, О.Ф. Кобзаря, М.І. Корнієнка, Ю.Д. Кунєва, О.М. Музичука, А.М. Подоляки, Д.В. Приймаченка, О.О. Теличкіна, І.М. Шопіної та інших авторів. Разом із тим питання, пов'язані із законодавчими перспективами розвитку недержавної охоронної та приватної детективної діяльності, не так широко висвітлювалися у правовій науці. Зокрема ними займалися Ю.М. Бєліков, М.В. Завальний, С.В. Краснокутський, Л.Г. Чистоклетов, В.Й. Шишко, С.С. Юрко. Недостатня дослідженість вказаних питань зумовлює необхідність здійснення наукових пошуків, спрямованих на формування усталеної позиції щодо правового регулювання недержавної правоохоронної діяльності.

Мета статті полягала у визначенні факторів, які пояснюють соціальну зумовленість правового врегулювання відносин, що виникають у сфері приватної детективної та недержавної охоронної діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження

З моменту набуття Україною незалежності питання правового регулювання діяльності її правоохоронних органів завжди визнавалося з боку держави, науковців та практиків доволі важливим для того, щоб приділяти йому першочергову увагу. Варто наголосити, що Україні у спадок від Радянського Союзу лишилася державоцентрична система правового регулювання, в якій всі органи, підприємства, установи та організації мали виконувати виключно волю держави, а у разі наявності розбіжностей між позицією держави і людини (громадянина) однозначно вірною визнавалися позиція держави. За таких умов у громадян не було змоги висловлювати власну позицію щодо захисту їхніх прав, свобод та інтересів іншими, ніж держава, суб'єктами суспільних відносин. Такі рішення приймалися виключно на державному рівні.

Варто визнати, що надання охоронних послуг на госпрозрахункових засадах існувало і за років радянського режиму. Позавідомча охорона як самостійний структурний підрозділ при органах міліції Міністерства охорони громадського порядку (пізніше - при органах внутр. справ) СРСР була утворена для охорони підприємств, установ і організацій. Становлення системи позавідомчої охорони припадає на 50-ті рр. ХХ ст. Діяльність її регулювалася постановою Ради Міністрів СРСР «Про упорядкування охорони підприємств, організацій і установ» від 24 січня 1959 р. У 60-і рр. позавідомча охорона сформувалася як спеціальний охоронний апарат. Юридично нова структура та її статус були закріплені постановою Ради Міністрів СРСР «Про затвердження Типового положення про позавідомчу охорону» від 18.11.1966 р. На виконання союзної постанови Рада Міністрів УРСР 12.04.1966 р. прийняла постанову «Про затвердження Положення про позавідомчу охорону при органах міліції Української РСР». Цим Положенням було закріплено сформовану на той час організаційно-структурну будову позавідомчої охорони, визначено функціональні обов'язки особового складу охоронних підрозділів, їх внутрішню організацію, підпорядкування, принципи добору кадрів тощо. Основними завданнями позавідомчої охорони були: забезпечення на договірних засадах із підприємствами, установами та організаціями охорони об'єктів від розкрадання державної власності й проникнення сторонніх осіб на об'єкти, що охороняються; здійснення заходів з удосконалення технічних засобів охорони об'єктів; забезпечення експлуатаційного обстеження апаратури охоронної та охоронно-пожежної сигналізації на об'єктах, що охороняються позавідомчою охороною; здійснення технічного нагляду за виконанням монтажних робіт з обладнання засобами охоронної сигналізації об'єктів, які знаходяться під охороною; проведення заходів із профілактики крадіжок особистого майна громадян шляхом обладнання квартир та інших місць його зберігання засобами сигналізації тощо [1, с. 434]. Тим не менш розвиток системи позавідомчої охорони свідчив, що, по-перше, це був державний орган, для якого основною функцією був захист державного майна, по-друге, якщо за часів радянського режиму виникали будь-які конфліктні ситуації у цій сфері, то можливість їх вирішення зумовлювалося виключно волею держави, громадяни не мали жодних важелів впливу на функціонування цієї системи. І, головне, основний важіль впливу на охоронну діяльність був відсутній - внаслідок панування державної монополії особи, які бажали скористатися охоронними послугами, не могли звернутися до інших, ніж позавідомча охорона, суб'єктів.

З моменту набуття Україною незалежності ринкові відносини почали визнаватися такими, на яких базується демократичні надбання нової української держави. Виникнення великої кількості підприємств, які надавали охоронні та приватні детективні послуги, сприяло тому, що громадяни отримали змогу задовольняти свої потреби та інтереси не лише за допомогою державних органів, а й шляхом користування послугами, які надавали їм інші суб'єкти господарювання. Втім, як неодноразово вказувалося в наукових джерелах, спостерігалася ситуація, за якої Міністерство внутрішніх справ України залишалося суб'єктом, що мав вагомі важелі впливу на діяльність суб'єктів, які надають охоронні послуги, оскільки здійснювало ліцензування їх діяльності. Водночас зберігалася перевага держави на ринку охоронних послуг унаслідок монополії Державної служби охорони (згодом - Поліції охорони) на використання вогнепальної зброї під час надання охоронних послуг. А що стосується приватної детективної діяльності, то внаслідок відсутності базового правового акта, який регулював би її здійснення, приватні детективи надавали свої послуги переважно під видом інших видів послуг, зокрема, інформаційних.

Така ситуація, на жаль, продовжується тривалий час і має місце нині. З 2000 р. триває спроба легалізувати детективну (розшукову) діяльність, пов'язана, у першу чергу, з розробкою та затвердженням проекту закону України «Про приватну детективну (розшукову) діяльність».

Варто сказати, що за всю історію незалежної України було зроблено кілька спроб унормувати професійну приватну детективну діяльність. Перша спроба була зроблена в квітні 2000 р., коли народний депутат Ю. Кармазін вніс до Верховної Ради України проект Закону України № 5237 «Про приватну детективну діяльність». Ця спроба виявилась невдалою, і проект не обговорювався. У ньому приватна детективна діяльність розглядалась виключно як підприємницька діяльність, а повноваження приватних детективів були досить обмеженими [2, с. 60]. Друга спроба була зроблена в квітні 2004 р., коли до Верховної Ради України народними депутатами України В. Кафарським, О. Бандуркою, В. Мойсиком, В. Сіренком і М. Круцем був внесений проект закону України № 5380 «Про приватну детективну (розшукову) діяльність». Цей проект було знято з розгляду 12 січня 2006 р. з огляду на суттєві недоліки, вказані експертними і юридичними службами парламенту, зокрема невідповідності окремих положень проекту щодо характеру детективної діяльності і порядку її здійснення до вимог Конституції України та деяких законодавчих актів. За проектом детективна діяльність часом зводилася до фактичного здійснення дізнання, попереднього слідства, оперативно-розшукової роботи та, врешті-решт, до охоронних функцій. Неповною мірою було викладено права й обов'язки приватних детективів (агентств) і клієнтів (замовників). Не було врегульовано питання об'єднання детективних агентств, освітньофахових вимог до претендентів на здійснення детективної діяльності, користування детективами спеціальними засобами та зброєю тощо [3]. Альтернативний проект № 5380-1, внесений народними депутатами М. Оніщуком, Онопенком і Ю. Кармазіним, мав не менш значні вади: не завжди узгоджувався з національним законодавством України, не визначав суті детективної діяльності; в ньому були не чітко формульовані професійні повноваження детектива. Законопроектом передбачалось створення приватних озброєних правоохоронних структур, що є неприпустимим. Положення законопроекту значною мірою були запозичені із Закону РФ «Про приватну детективну та охоронну діяльність в Російській Федерації», тому не завжди належним чином були узгоджені з чинним законодавством України. Тому, як і основний, цей проект не був прийнятий Верховною Радою України 12 січня 2005 р. На третій сесії V скликання 26 червня 2007 р. народним депутатом Гусаровим був внесений проект закону № 3727 «Про приватну детективну діяльність», однак 23 листопада 2007 р. цей проект було відкликано [2, с. 60].

13 квітня 2017 р. Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про приватну детективну (розшукову) діяльність», яким було визначено загальні правові засади організації приватної детективної (розшукової) діяльності в Україні як один із шляхів забезпечення конституційних гарантій людини та громадянина на захист своїх законних прав та інтересів. Однак цей законопроєкт так і не набув статусу закону. Голова держави застосував передбачене ст. 106 Конституції України право вето, а для його подолання голосів у Парламенті не вистачило. З початком роботи Верховної Ради України IX скликання у вересні 2019 р. було зареєстровано одразу три законопроекти, метою внесення яких є вирішення завдання подолання прогалин у регулюванні досліджуваних суспільних відносин.

Як справедливо та повністю обґрунтовано зазначено в Пояснювальній записці до проекту закону України «Про приватну детективну (розшукову) діяльність» № 3010-1 від 18 лютого 2020 р., у більшості країн світу приватна детективна (розшукова) діяльність визнана на державному рівні, врегульована законами й оптимально використовується задля збільшення змоги громадян та юридичних осіб захистити свої законні права та інтереси. Сполучені Штати Америки, Великобританія, Франція, Німеччина, Канада, Індія, Ізраїль, Японія, Норвегія, Іспанія, Італія, Португалія, Мексика, Російська Федерація та багато інших країн світу являють собою ті регіони планети, де запровадження інститутів приватних детективів, приватних детективних підприємств (агентств) та їх об'єднань стало свого часу наслідком реагування влади на нагальні соціальні виклики, і тому нині існування та діяльність таких недержавних інституцій є в них явищем звичайним, усталеним і доволі унормованим національним законодавством. В Англії, наприклад, чисельність персоналу приватних охоронних й детективних фірм вдвічі перевищує кількість співробітників поліції. У США приватні служби безпеки мають бюджет, який на 50% перевищує бюджет усіх органів поліції країни разом узятих, і нараховують понад 1,1 млн співробітників. У державі Ізраїль (з населенням трохи більше 5 млн осіб) функціонує понад 2 тис. детективних і охоронних компаній. Попри це, цивілізаційні потреби сучасного суспільства спонукають до пошуків шляхів удосконалення організаційної системи, структури і функції національних суб'єктів приватної детективної діяльності, в тому числі і через використання новітніх детективних технологій та передового досвіду приватної детективної діяльності інших країн, що визнаються й сприймаються Всесвітньою Асоціацією Детективів. Досвід країн, в яких приватна детективна діяльність законодавчо врегульована, показує, що функціонування приватних детективів, детективних підприємств (агентств) та їх об'єднань значно підвищує відповідальність державної правоохоронної системи за своєчасне і високопрофесійне реагування на потреби громадян і суспільства, звільняє правоохоронців від необхідності виконання багатьох незначних та не властивих їм функцій, сприяє загальному оздоровленню криміногенної ситуації [6].

Отже, можна констатувати, що нині є соціальна потреба в правовому врегулюванні суспільних відносин у сфері здійснення недержавної охоронної та приватної детективної діяльності. Така потреба зумовлена низкою об'єктивних та суб'єктивних факторів, і з кожним роком руху України шляхом розбудови правової соціальної держави і зміцнення демократичних відносин така потреба лише зростає. Розвиток інформаційних технологій і недостатній рівень інформаційної культури населення [7, с. 3-5] також загострюють потребу в наданні послуг, пов'язаних із задоволенням різноманітних потреб учасників інформаційних відносин. На жаль, і у сфері законодавчого регулювання недержавної охоронної діяльності, і у сфері здійснення поза межами правового регулювання приватної детективної діяльності залишається велика кількість проблем, які потребують вирішення на рівні законотворчої діяльності.

Висновки

На підставі викладеного вище можна зробити висновок, що соціальна зумовленість правового врегулювання відносин, що виникають під час здійснення приватної детективної та недержавної охоронної діяльності - це наявність комплексу чинників, пов'язаних із розвитком в Україні громадянського суспільства, конкурентних відносин у сфері господарської діяльності, а також зі зміцненням гарантій додержання прав і свобод людини і громадянина. Сукупність цих чинників зумовлює потребу фізичних та юридичних осіб у користуванні недержавними охоронними та приватними детективними послугами. Інтереси учасників суспільних відносин виступають головним фактором законодавчого врегулювання досліджуваних видів діяльності. Крім того, чинником, який спрямовує законотворчу діяльність у сфері здійснення приватної детективної і недержавної охоронної діяльності, є використання потенціалу суб'єктів недержавної правоохоронної діяльності задля зміцнення системи протидії злочинам та правопорушенням.

Список використаних джерел

1. Бакаєв О.В. Позавідомча охорона // Юридична енциклопедія: [у 6 т.] / ред. кол. Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. Київ: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2002. Т. 4: Н -- П. 720 с.

2. Заєць А. Приватна детективна діяльність в Україні і конституційні права людини. Теоретико-правові засади становлення, розвитку та діяльності інституту приватних детективів: вітчизняна та зарубіжна практика: тези Міжнародної науково-практичної конференції, 2 березня 2017 р. /під заг. ред. А.Й. Француза. Київ: КРОК, 2017. С. 58-64.

3. Висновки Головного науково-експертного і юридичного управлінь Верховної Ради України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/ zweb2/webproc4_1?pf3511=17748 (дата звернення 29 жовтня 2018 р.).

4. Правовий статус суб'єктів приватної детективної (розшукової) діяльності: монографія / Д.Г. Мулявка, І.М. Шопіна, О.О. Шиллє. Київ: ВІКНУ, 2019. 100 с.

5. Принципи приватної детективної (розшукової) діяльності: монографія / Д.Г. Мулявка, І.М. Шопіна, М.А. Бедренко. Київ: «Видавництво Людмила», 2019. 88 с.

6. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про приватну детективну (розшукову) діяльність» № 3010-1 від 18.02.2020 р. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68167

7. Інформаційна культура в Україні: правовий вимір. Монографія / за заг. ред. К.І. Бєлякова. Київ: КВІЦ, 2018. 169 с.

Размещено на Allbest.ru