Єдиний медичний простір України: до питання про пошук адміністративно-правових шляхів упровадження

Размещено на http://www.allbest.ru

Єдиний медичний простір України: до питання про пошук адміністративно-правових шляхів упровадження

Сіделковський О.Л.,

кандидат медичних наук, директор клініки «Аксімед»

м. Київ

Медична реформа є однією з найбільш суспільно чутливих реформ, які наразі проводить держава. Це стосується всіх або переважної більшості населення України. Відтак усі питання, пов'язані з її реалізацією, автоматично характеризуються підвищеною актуальністю. Вказане має пряме відношення до проблематики адміністративно-правового забезпечення медичної реформи.

Єдиний медичний простір України - це функціональне об'єднання сил та засобів державної, комунальної, приватної та відомчої медицини з метою повної реалізації прав пацієнтів на отримання доступної та якісної медичної допомоги. Правова сутність єдиного медичного простору полягає в тому, що:

1) по-перше, це функціональне угрупування. Не адміністративне, не примусове, не природне, а функціональне. За умов поєднання сил та засобів організації та надання медичної допомоги існуватиме можливість позитивного ефекту;

2) по-друге, право власності, проголошене та гарантоване Конституцією нашої держави, залишається однією з основ побудови відносин між державою, територіальною громадою та особою і не зазнає змін у формуванні єдиного медичного простору Української держави;

3) по-третє, права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб (потенційних споживачів медичних послуг) стають більш захищеними, оскільки вони можуть бути задоволені незалежно від місця проживання особи, її приналежності до певної правової форми (юридична особа), соціальної групи (фізична особа).

Звертається увага на фактори, які роблять проблему актуальною. Зокрема, констатується стан незадовільного стану справ за фінансової підтримки галузі охорони здоров'я. Зроблено висновок про необхідність комплексних заходів щодо розвитку медичного права.

Ключові слова: єдиний медичний простір, медичне право, охорона здоров'я, фінансування медичної допомоги, права пацієнтів.

UKRAINE'S ONLY MEDICAL SPACE: THE QuESTION OF FINDING ADMINISTRATIVE AND LEGAL WAYS OF IMPLEMENTATION

Medical reform is one of the most socially sensitive reforms currently being implemented by the state. This applies naturally to all or the vast majority of the population of Ukraine. Therefore, all issues related to its implementation are automatically characterized by topicality. This has a direct bearing on the issues of administrative and legal support for medical reform, which in many respects speaks to the significance of the above. The article is devoted to the problems of administrative and legal principles of the single medical space of Ukraine.

The only medical space of Ukraine is the functional unification of the forces and means of state, communal, private and departmental medicine in order to fully realize the rights of patients to receive affordable and quality medical care. The legal essence of a single medical space is as follows:

1) first, it is a functional grouping. Not administrative, not coercive, not unnatural, but rather functional. By combining the strengths and means of organizing and providing medical care, there is the potential to have a positive effect;

2) secondly, the property right, proclaimed and guaranteed by the Constitution of our state, remains one of the basic foundations of building the relations between the state, territorial community and the individual and does not undergo changes in the formation of a single medical space of the Ukrainian state;

3) thirdly, the rights, freedoms and legitimate interests of individuals and legal entities - potential consumers of medical services become more protected, since they can be satisfied regardless of the place of residence of the person, his or her affiliation to a particular legal form (legal entity), social group (individual).

Attention is drawn to the factors that make the issue relevant. In particular, the state of unsatisfactory state of affairs with financial support of the healthcare sector is stated. The conclusion is drawn about the need for comprehensive action on the development of medical law.

Key words: single medical space, medical law, health care, financing of medical care, patients' rights.

Основна частина

Медична реформа є однією з найбільш суспільно чутливих реформ, які наразі проводить держава. Це стосується всіх або переважної більшості населення України. Відтак усі питання, пов'язані з її реалізацією, автоматично характеризуються підвищеною актуальністю. Вказане має пряме відношення до проблематики адміністративно-правового забезпечення медичної реформи.

Ми солідаризуємося з точкою зору знаного фахівця в питаннях медичного права С.Г Стеценка, який стверджує, що медична реформа проводиться в умовах значної соціальної напруги в суспільстві. І це пов'язано з питаннями взаємодії аспектів права, політики та моралі. Це дійсно так, адже всі вони впливають на медичну реформу, від них залежить її проведення та сприйняття. Відповідаючи на питання, чи має нинішній етап медичної реформи опонентів, автор статті зазначає: більш ніж достатньо (серед політиків, медичних працівників, представників громадянського суспільства, пересічних громадян [1, с. 57]).

Одним із важливих елементів проведення медичної реформи є запровадження та підтримка функціонування єдиного медичного простору. Це важливо і для пацієнтів, і не тільки для них, оскільки потенційно забезпечуватиме право на вибір лікаря та медичної установи, тим самим збільшуючи доступність медичної допомоги. Сьогодні в державі існують державна, комунальна, приватна та відомча медицина. Із точки зору історії України, її традицій та підходів до правового забезпечення медичної діяльності такий варіант організації охорони здоров'я є виправданим. Проте наразі, коли йдеться про проведення медичної реформи, про необхідність пошуку шляхів забезпечення та захисту прав пацієнтів, актуальним є пошук шляхів формування єдиного медичного простору. Відтак важливою є належна публічна політика в цій царині. Це важливо, тому що:

1. Публічна політика - це явище, яке значною мірою залежить від результатів попередніх виборів, проте не меншою мірою - від адміністративно-правового забезпечення її впровадження в життя.

2. Медичні реформи, які раніше проводились у державі, засвідчували значну ступінь залежності від публічних діячів у сфері охорони здоров'я.

3. Єдиний медичний простір - відносно нове явище для вітчизняної охорони здоров'я та практично нерозроблене (недосліджене) в рамках правової науки загалом та адміністративно-правової зокрема.

4. Очевидною є необхідність формування єдиного медичного простору із проведенням у нашій державі протягом 2016-2019 рр. медичної реформи, яка передусім спрямована на зміну системи фінансування медичної галузі.

5. Публічна політика багато в чому передує правовим наслідкам, конкретним правовим крокам, які в подальшому впливають на прийняття управлінських рішень у сфері медицини.

Формування єдиного медичного простору, як видається, має здійснюватись у рамках парадигми медичного права України. Це важливо і для єдиного медичного простору, і для становлення медичного права. Із позицій теоретико-методологічного аналізу важливо підкреслити: автор виступає за виокремлення медичного права як самостійної галузі права. Це не виключається і теоретиками права. Зокрема, том 3 Великої української юридичної енциклопедії (Загальна теорія права) містить положення, відповідно до якого «останнім часом у різних сегментах юридичної науки обґрунтовуються підстави визнання нею відокремленого статусу медичного, спортивного, банківського, інформаційного права. І, навпаки, затухання сфери суспільних відносин, актуальних у певний проміжок часу, призвели до зникнення правової галузі, норми якої їх впорядковували, як, наприклад, галузі колгоспного права [2, с. 46]. Тобто ми є свідками потенційно можливого та ймовірного виокремлення медичного права. Нам видається, що це правильний крок. У том числі і в сенсі формування єдиного медичного простору України. Медичне право здатне допомогти цим процесам, зробити їх більш рельєфними та виваженими.

С.В. Петрова констатує, що негативна динаміка медико-демографічних показників і показників захворюваності свідчить про те, що процеси реалізації державної політики з охорони громадського здоров'я шляхом реформування чинної системи охорони здоров'я, що здійснюється впродовж останніх років, не забезпечують належний рівень медичного обслуговування населення відповідно до сучасних вимог та суспільних вимог і потребують удосконалення [3].

Тому ми вважаємо, що одним із дієвих організаційно-правових кроків на шляху покращення стану справ у вітчизняній медицині є запровадження єдиного медичного простору. Цей факт, на наше переконання, здатен певною мірою «згладити» наявні протиріччя, що мають місце в забезпеченні та захисті прав пацієнтів в Україні.

Із нашої точки зору, єдиний медичний простір України - це функціональне об'єднання сил та засобів державної, комунальної, приватної та відомчої медицини з метою якомога повнішої реалізації прав пацієнтів на отримання доступної та якісної медичної допомоги. Правова сутність єдиного медичного простору зводиться до того, що:

- по-перше, це функціональне об'єднання. Не адміністративне, не примусове, не протиприродне, а саме функціональне. За умови об'єднання сил та засобів організації та надання медичної допомоги існуватиме можливість досягти позитивного результату;

- по-друге, право власності, проголошене та гарантоване Конституцією нашої держави, залишається однією з базових підвалин побудови взаємовідносин держави, територіальної громади та приватної особи і не зазнає змін під час формування єдиного медичного простору української держави;

- по-третє, права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб (потенційних споживачів медичних послуг) стають більшою мірою захищеними, оскільки можуть бути задоволені незалежно від місця проживання особи, її належності до тієї чи іншої організаційно-правової форми (юридична особа), соціальної групи (фізична особа).

Як стверджує В.О. Жаховський, до чинників єдиного медичного простору слід віднести:

- політичний - це реалізація зобов'язань держави перед суспільством і кожною людиною щодо збереження здоров'я;

- соціальний - забезпечення соціальних гарантій та реалізація права кожної людини на охорону здоров'я;

- економічний - формування необхідної та економічно обґрунтованої моделі охорони здоров'я суспільства та кожної людини.

Елементи єдиного медичного простору:

- законодавча та нормативно-правова база охорони здоров'я;

- система закладів охорони здоров'я;

- доступність усіх елементів системи охорони здоров'я для громадян України [4, с. 83]

Як видається, одним із ключових організаційно-правових кроків, спрямованих на вдосконалення функціонування єдиного медичного простору, має стати зміна парадигми фінансування охорони здоров'я. Це важливо, актуально, своєчасно. Як зазначає К.А. Дейниховська, одним із пріоритетних напрямків удосконалення системи охорони здоров'я пропонується реформа системи її фінансування. Обґрунтовано пропозиції щодо виокремлення чотирьох джерел фінансування:

- державний та місцевий бюджети, кошти з яких спрямовуються на оплату страхових медичних внесків малозабезпечених верств населення; пряме фінансування (або дофінансування) лікування соціальних хвороб; оплату наддорогих технологій і методик і утримання соціально значущих медичних закладів у сільській місцевості, туберкульозних і онкологічних диспансерів та ін.;

- страхові внески фізичних і юридичних осіб, розміри яких мають узгоджуватись з урядом;

- пряма оплата вартості послуг, що надаються у випадку небажання особи страхуватись, та послуг, які безпосередньо не впливають на здоров'я чи не входять до страхового полісу;

- благодійні внески, які надходять від спеціальних фондів і які спрямовуються на фінансування розвитку нових технологій і випадків, не передбачених законодавством і страховкою [5, с. 8-9].

О.В. Солдатенко та співавтори відмічають: «У результаті дослідження доведено: протягом останніх років серед джерел фінансування сфери охорони здоров'я переважали кошти домогосподарств - приватні кошти громадян, а не кошти державного або місцевих бюджетів. Із метою розширення джерел фінансування сфери охорони здоров'я потребує моделювання функціонування в Україні фонду загальнообов'язкового державного медичного страхування (як публічного грошового фонду соціального призначення). Запровадження страхування можливе після проведення перепису населення та інвентаризації матеріально-технічної бази закладів охорони здоров'я, за умови паралельного реформування оподаткування доходів фізичних осіб шляхом зменшення відповідних ставок податків. Реалізація такого підходу на практиці сприятиме суттєвому зменшенню економічного навантаження на громадян України та недопущенню перевищення сумарних витрат домогосподарств, спрямованих на отримання медичної допомоги, над їх доходами» [6, с. 84]. У цілому погоджуючись із такою постановкою питання, все ж таки необхідно акцентувати увагу на страхових внесках фізичних і юридичних осіб, розміри яких мають узгоджуватись з урядом. Ми усвідомлюємо, що реальна роль такого механізму фінансування суттєво зросте після запровадження на законодавчому рівні обов'язкового медичного страхування, якого наразі в Україні немає. Крім того, акценти на «медичних» витратах домогосподарств є вірними, і, більше того, варто ще усвідомлювати проблематику «прихованих платежів» за отримання медичної допомоги. Щодо медичного страхування у його обов'язковій формі, то варто погодитись із позицією В.Ю. Стеценко, який зазначає, що «страхування у сфері медичної діяльності (медичне страхування) - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини із приводу захисту майнових інтересів фізичних осіб під час отримання медичної допомоги в разі настання страхових випадків, визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок страхових грошових фондів, які формуються зі страхових внесків» [7, с. 50].

Публічному праву належить провідна роль в упорядкуванні суспільних відносин в організації та управлінні сферою охорони здоров'я. Єдиний медичний простір має впроваджуватись через застосування адміністративно-правових методів та способів. Автор також усвідомлює відмінність адміністративно-правового підходу, механізму адміністративно-правового регулювання до суспільних відносин у сфері медичної діяльності. Переважаючий імперативний характер регулювання, забезпечення реалізації права громадян на безоплатне надання медичної допомоги, управління підпорядкованими лікувально-профілактичними закладами - все це і багато іншого унормовано за допомогою адміністративного права. У цьому зв'язку слушною є позиція Л.О. Самі- лик, яка зазначає, що «специфіка адміністративно-правових механізмів охорони здоров'я громадян передбачає розроблення та реалізацію нормативної бази та організаційно-управлінських механізмів програм, які б забезпечували її реформування та модернізацію. Водночас відсутність в останні десятиріччя ефективних та поступових дій органів законодавчої та виконавчої влад України призвели до відставання вітчизняної сфери охорони здоров'я не лише за якістю надаваних медичних послуг та рівнем здоров'я населення, але й навіть стосовно загальних принципів медичної системи України. Відсутність національної моделі страхової медицини, збереження пострадянської моделі «безкоштовного» медичного обслуговування, відомче структурування закладів охорони здоров'я та їх одержавлення не сприяють та не можуть сприяти розвитку медичного обслуговування громадян в Україні у ХХІ ст.» [8, КД, с. 3]. Із такого роду баченням важко не погодитись.

Висновок

Успіх чи невдача формування дієвого єдиного медичного простору залежить від багатьох чинників. Проте значною мірою це завдання, з яким може впоратись медична спільнота за допомогою фахових юристів, що спеціалізуються на питаннях медичного права. У цьому сенсі справедливою є точка зору С.Г. Стеценка про те, що «медичне право України може і повинно розвиватись. Але саме від нас залежить, наскільки поступальним буде цей розвиток. У разі реального руху вперед мають виграти всі: медичні працівники, за причиною чіткого формулювання їхніх прав та обов'язків, пацієнти - через більш реальне забезпечення та захист їхніх прав, суспільство, яке матиме ще один фактор соціальної спрямованості політики держави» [9, с. 8].

правовий медичний послуга реформа

Список використаних джерел

1. Стеценко С.Г. Медична реформа в Україні: право, політика, мораль. Публічне право. 2017. № 4. С. 57-61.

2. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Харків : Право, 2016 Т 3: Загальна теорія права / Редкол.: О.В. Петришин (голова) та ін. ; Нац. акад. прав. наук України; Ін-т держави і права імені В.М. Корецького НАН України; Нац. юрид. ун-т імені Ярослава Мудрого. 2017. 952 с.

3. Петрова С.В. Державна політика України у сфері охорони здоров'я в контексті реформи медичного обслуговування. Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування. 2014. № 2.

4. Жаховський В.О. Єдиний медичний простір як елемент формування медичного потенціалу держави. Україна. Здоров'я нації. 2016 № 4/1. С. 82-86.

5. Дейниховська К.А. Політичні стратегії як засіб удосконалення управління охороною здоров'я : автореф. дис.. канд. наук з державного управління : спец. 25.00.01 «Теорія та історія державного управління». Харків, 2011. 16 с.

6. Солдатенко О.В., Рядинська В.О., Проценко Т.О. Сучасний стан реалізації конституційного права громадян України на охорону здоров'я. Конституційні засади медичної реформи в Україні: матеріали Медико-правового форуму (м. Харків, 6 груд. 2019 р.). Харків : Право, 2019. С. 84.

7. Стеценко В.Ю. Обов'язкове медичне страхування як крок до вирішення багатьох проблем української медицини: правові засади. Публічне право. 2016. № 3. С. 48-53.

8. Самілик Л.О. Адміністративно-правові основи регулювання охорони здоров'я громадян в Україні : дис... канд. юр. наук : спец. 12.07. Київ, 2013. 213 с.

9. Стеценко С.Г. Медичне право України: стратегічні напрями розвитку. Бюлетень Міністерства юстиції України. 2011. № 4. С. 5-10.

Размещено на Allbest.ru