Міжнародне співробітництво прокуратури України під час видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВИДАЧІ ОСІБ, ЯКІ ВЧИНИЛИ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ (ЕКСТРАДИЦІЯ)

Курбатова І.С.,

кандидат юридичних наук, старший прокурор

Прокуратури міста Києва

Анотація

прокуратура екстрадиція кримінальний правопорушення

У статті проаналізовано окремі питання міжнародного співробітництва органів прокуратури під час видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція), спрощений порядок видачі осіб з України, порядок підготовки документів та вимоги щодо них, підстави відмови у видачі особи (екстрадиції).

Метою даного дослідження встановлено визначення напрямів міжнародного співробітництва органів прокуратури України під час кримінального провадження та надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах щодо видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція).

Акцентовано увагу на необхідності активного застосування механізмів надання й отримання міжнародної правової допомоги в галузі протидії злочинності, а також цілеспрямованої співпраці світової спільноти в цьому напрямі, що зумовлюється тенденціями розвитку сучасної злочинності.

Констатовано, що вагоме значення в міжнародному співробітництві органів прокуратури має процес видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення. Цей інститут спрямований на дотримання принципу невідворотності покарання винних у вчиненні суспільно небезпечних діянь і відіграє важливу роль у зміцненні та розвитку міжнародного співробітництва держав у сфері кримінального судочинства.

На підставі аналізу норм Кримінального процесуального кодексу України та залежно від механізму здійснення виділено два основні види екстрадиції: видача особи у спрощеному порядку; видача особи у звичайному порядку.

Значна увага приділена нормативно-правовому регулюванню видачі (екстрадиції) осіб національним законодавством та міжнародними правовими актами. Висвітлено порядок екстрадиційної перевірки органами прокуратури, підстави для відмови у видачі особи (екстрадиції), які передбачені міжнародними договорами та конвенціями, а також чинним українським законодавством. Особливою підставою відмови у видачі особи (екстрадиції) визначено надання їй статусу біженця або наявності в такої особи спеціального статусу, відповідно до якого у сторони, що запитує, їй загрожує порушення особистих прав, гарантованих міжнародними договорами України.

Ключові слова: органи прокуратури, екстрадиція, запит про видачу особи, екстрадиційна перевірка, екстрадиційні відносини.

Annotation

INTERNATIONAL COOPERATION OF THE PROSECUTOR'S OFFICE OF UKRAINE DURING THE EXTRAORDINATION OF PERSONS WHO CRIMINED OFFENSE (EXTRADITION)

The article analyzes some issues of international cooperation of prosecuting authorities during the extradition of persons who have committed a criminal offense (extradition), simplified procedure for extradition of persons from Ukraine, procedure for preparation of documents and requirements for them, grounds for refusal to extradite a person (extradition).

The purpose of this study is to determine the directions of international cooperation of the Prosecutor's Office of Ukraine during criminal proceedings and to provide mutual legal assistance in criminal cases for extradition of persons who have committed a criminal offense (extradition).

Emphasis is placed on the need for active use of mechanisms to provide and receive international legal assistance in the field of crime prevention, as well as purposeful cooperation of the world community in this area, determined by the trends of modern crime.

It is stated that the process of extradition of perpetrators of criminal offenses is of great importance in the international cooperation of prosecuting authorities. This institute aims at ensuring the principle of the inevitability of punishment of perpetrators of socially dangerous acts and plays an important role in strengthening and developing the international cooperation of States in the field of criminal justice.

On the basis of the analysis of the norms of the Code of Criminal Procedure of Ukraine and depending on the mechanism of implementation, two main types of extradition were identified: extradition of a person in a simplified manner; extradition of a person in the usual manner.

Much attention is paid to the legal regulation of the extradition of persons by national legislation and international legal acts. The procedure of extradition check by the prosecution bodies, the grounds for refusal to extradite a person (extradition), which are stipulated by the international treaties and conventions, as well as the current Ukrainian legislation, are explained. The special ground for refusing to extradite a person (extradition) is the granting of refugee status or the presence of a special status in such person, according to which the requesting party is threatened with violation of personal rights guaranteed by the international treaties of Ukraine.

Key words: prosecuting authorities, extradition, request for extradition, extradition check, extradition relations.

Постановка проблеми

Необхідність активдії злочинності, а також цілеспрямованої співпраці ного застосування механізмів надання й отримання світової спільноти в цьому напрямі зумовлюється міжнародної правової допомоги в галузі протисамими тенденціями розвитку сучасної злочинності. Інтенсивний розвиток світових інтеграційних процесів спричинив кількісне зростання організованої злочинності, виникнення транскордонних і транснаціональних форм, зазначене потребує консолідації зусиль правоохоронних органів різних держав у здійсненні спільних заходів, які забезпечуватимуть ефективність боротьби зі злочинністю.

На думку А. Волеводз, міжнародна боротьба зі злочинністю має глибоке історичне коріння і може бути віднесена до витоків виникнення держави і права. Інтереси боротьби зі злочинністю з давніх-давен зобов'язували держави об'єднувати свої зусилля, надавати одна одній правову допомогу [1, с 8].

Відповідно до ст. 92 Закону України «Про прокуратуру» [2], органи прокуратури, згідно з міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та кримінальним процесуальним законодавством України, здійснюють співробітництво з компетентними органами інших держав із питань проведення процесуальних дій під час розслідування кримінальних правопорушень, видачі осіб, які їх вчинили, перейнятті кримінального провадження та з інших питань, передбачених такими договорами. У разі відсутності міжнародного договору України співробітництво в цій сфері здійснюється органами прокуратури України на підставі взаємних письмових гарантій.

Водночас наголошено, що таке співробітництво не може здійснюватися всупереч конституційним гарантіям України та її договірним зобов'язанням щодо прав людини. Сьогодні злочинність дедалі більшою мірою стає професійною, вищою формою професіоналізму сучасної злочинності виступає організована злочинність, транснаціональна.

Стан дослідження

Теоретичним, практичним і правовим проблемам, пов'язаним зі здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, свої праці присвячували Ю. Аленін, П. Біленчук, О. Виноградова, Т Гавриш, Л. Гарбовський, В. Гребенюк, М. Карпенко, А. Маланюк, В. Маляренко, М. Михеєнко, М. Пашковський, А. Сизоненко й ін.

Однак сучасні тенденції розвитку кримінальної процесуальної науки, а також інтеграція України загалом та її національного законодавства зокрема до європейської спільноти потребують нових поглядів на окремі питання міжнародного співробітництва.

Метою статті є визначення напрямів міжнародного співробітництва органів прокуратури України під час кримінального провадження та надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах щодо видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція).

Виклад основного матеріалу

Вагоме значення в міжнародному співробітництві органів прокуратури має процес видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення. Цей інститут спрямований на забезпечення дотримання принципу невідворотності покарання винних у вчиненні суспільно небезпечних діянь, відіграє важливу роль у зміцненні та розвитку міжнародного співробітництва держав у сфері кримінального судочинства.

Загалом порядок здійснення екстрадиції регламентується гл. 44 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) «Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)», застосовується за умови перебування особи, що скоїла кримінальне правопорушення в одній державі, а перебуває на території іншої.

Незважаючи на законодавче унормування даного інституту міжнародного співробітництва органів прокуратури під час кримінального провадження, нині немає єдиної думки вчених щодо сутності та юридичної природи праворозуміння такого правового інституту, його галузевої приналежності.

Так, А. Маланюк зазначає, що «видача осіб - діяльність компетентних органів, що базується на загальновизнаних принципах міжнародного права, нормах міжнародних договорів і внутрішньодержавного законодавства, у ході якої держава у випадку, якщо вона потерпіла від злочину чи він був вчинений на її території або ж її громадянином, запитує і отримує обвинуваченого, підсудного чи засудженого з держави, на території якої він перебуває, з метою притягнення до кримінальної відповідальності чи виконання вироку, або ж розглядає заявлене клопотання іноземної держави і передає запитувану особу» [3, с. 44-45].

На думку О. Виноградової, під видачею (екстрадицією) варто розуміти процес, який ґрунтується на міжнародних договорах, загальновизнаних принципах міжнародного права, нормах внутрішнього законодавства і пов'язаний із наданням державами правової допомоги, що полягає в передачі підозрюваного, обвинуваченого або засудженого державою, на території якої він перебуває, державі, на території якої він учинив злочин або громадянином якої він є, або державі, що потерпіла від злочину, для притягнення його до кримінальної відповідальності або виконання винесеного вироку суду [4, c. 14].

Досить ґрунтовним із погляду врахування всіх правових засад та юридичної природи досліджуваної категорії як інституту кримінального процесуального права є трактування екстрадиції О. Демидюком. За твердженням автора, процес екстрадиції є комплексом кримінально-процесуальних дій, націлених на здійснення розшуку, затримання, взяття під варту та передачу особи іншій державі згідно зі встановленими міжнародними договорами, імплементованими Україною, і національним законодавством для здійснення кримінального переслідування, здійснення правосуддя або виконання вироків суду, які набули чинності [5, с. 137].

Отже, ураховуючи різноманітність думок учених щодо визначення інституту видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, В. Березняк виділяє такі його специфічні ознаки: учинення суспільно небезпечного караного діяння; перебування особи, яка вчинила злочин, за межами території скоєння злочину; наявність вимоги держави щодо передачі особи, яка вчинила злочин, та юрисдикції (запит, клопотання, вимога); наявність договору (конвенції) між державами, які вступили в екстрадиційні відносини; наявність умов правомірної передачі особи, яка вчинила злочин, однією державою іншій; перехід держав до добровільних міжнародно-правових відносин (участь в екстрадиційних відносинах двох або кількох держав); наявність чіткої процедури щодо екстрадиції особи, яка вчинила злочин; наявність мети, а саме притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності, виконання вироку суду чи для відбування покарання [6, c. 381].

Коли Офіс Генерального прокурора ухвалює рішення про екстрадицію, він повинен дотримуватися норм національного кримінального процесуального права та положень основних міжнародних нормативних актів, які регламентують питання видачі осіб (екстрадиції).

Загалом видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція), здійснюється шляхом направлення запиту про видачу (екстрадицію) відповідної особи. Такий запит направляється за умови, якщо законодавством України хоча б за один зі злочинів, у зв'язку з якими ініціюється видача, може бути застосовано покарання у вигляді позбавлення волі на максимальний строк не менше, ніж один рік, або особу було засуджено до покарання у вигляді позбавлення волі і невідбутий строк становить не менше 4 міс.

На підставі вищезазначеного положення варто зауважити, що аналіз практичної діяльності свідчить про досить значну увагу Офісу Генерального прокурора до дотримання цієї вимоги під час вирішення питання про видачу особи (екстрадицію). Зокрема, детально зіставляються ознаки складу злочину, що зазначені в запиті компетентних органів держави, що запитує, із положеннями кримінального процесуального законодавства України та кримінально-правовою кваліфікацією злочину.

На підставі аналізу норм КПК України та залежно від механізму здійснення можна виділити два основні види екстрадиції: видача особи у спрощеному порядку; видача особи у звичайному порядку.

Міжнародна екстрадиційна практика досить часто вимагає прискорення самої процедури екстрадиції, зокрема першої підготовчої стадії - затримання й арешт особи. Спрощену процедуру екстрадиції, що дістала назву «Європейський ордер на арешт», здебільшого застосовують у державах Європейського Союзу [7].

Чинний КПК України теж передбачає спрощений порядок видачі осіб з України, який, відповідно до ст. 588, здійснюється в такій послідовності: особу, щодо якої надійшов запит про її видачу, повідомляють про право звертатися із проханням згідно із цією статтею про застосування спрощеного порядку видачі і роз'яснюють порядок надання відповідної заяви; спрощений порядок видачі з України особи може бути застосований лише за наявності письмової заяви такої особи про її згоду на видачу, оформленої у присутності захисника та затвердженої слідчим суддею; прокурор звертається до слідчого судді із клопотанням про затвердження згоди на видачу. Слідчий суддя розглядає клопотання за участю особи, що підлягає видачі, її захисника та прокурора. Слідчий суддя зобов'язаний переконатися, що особа, яка підлягає видачі, добровільно погоджується на свою видачу й усвідомлює всі наслідки цієї видачі, після чого постановляє ухвалу про затвердження згоди особи на її спрощену видачу або про відмову в цьому.

У зв'язку із цим варто зазначити, що реалізація всіх вищезазначених етапів безпосередньо здійснюється Офісом Генерального прокурора. Адже відповідно до ч. 2 ст. 574 КПК України, саме Офіс Генерального прокурора є центральним органом України щодо видачі (екстрадиції) підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування.

Відповідно до ч. 4 цієї статті, здійснюючи видачу осіб (екстрадицію), Офіс Генерального прокурора може: звертатися до компетентних органів іноземних держав із запитами про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення; розглядати запити компетентних органів іноземних держав про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення й ухвалювати рішення щодо них; організовувати проведення екстрадиційної перевірки; організовувати прийом-передачу осіб, щодо яких ухвалено рішення про видачу (екстрадицію), тимчасову видачу чи транзитне перевезення; здійснювати інші повноваження, визначені міжнародним договором про видачу особи (екстрадицію).

Клопотання про екстрадицію особи в Україну готує слідчий або прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство. Таке клопотання має бути в письмовій формі і повинно містити дані про особу, екстрадиція якої вимагається, обставини і кримінально-правову кваліфікацію вчиненого нею кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 575 КПК України, до клопотання додаються такі документи: 1) засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності; 2) копія вироку з підтвердженням набуття ним чинності, якщо видача запитується для виконання вироку; 3)довідка про відомості, які вказують на вчинення кримінального правопорушення особою, або довідка про докази, якими підтверджується винуватість розшукуваної особи в учиненні; 4) положення статті закону України про кримінальну відповідальність, за яким кваліфікується кримінальне правопорушення; 5) висновок компетентних органів України про громадянство особи, видача якої запитується, складений згідно з вимогами закону про громадянство України; 6) довідка про частину не відбутого покарання, якщо йдеться про видачу особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання; 7) інформація про перебіг строків давності; 8) інші відомості, передбачені міжнародним договором України, який також чинний для іноземної держави, на території якої встановлено розшукувану особу.

Наведені вимоги до запиту (клопотання) узгоджуються з міжнародними договорами, які ратифіковані Україною, законодавством іноземних держав, що важливо для реалізації договірних відносин.

Також у межах виконання запиту про видачу особи (екстрадицію) можуть виконуватися окремі процесуальні дії, як-от затримання особи, яка вчинила злочини за межами України, тимчасовий арешт, екстрадиційний арешт і екстрадиційна перевірка.

Одним із важливих етапів видачі особи (екстрадиції) є проведення екстрадиційної перевірки, адже вона здійснюється Офісом Генерального прокурора або за його дорученням чи зверненням відповідної регіональної прокуратури з метою виявлення обставин, що можуть перешкоджати видачі особи. Такі обставини передбачені в ч. 1 ст. 589 КПК України. Особливою підставою для відмови у видачі особи (екстрадиції) є надання їй статусу біженця або наявності в такої особи спеціального статусу, відповідно до якого у сторони, що запитує, їй загрожує порушення особистих прав, гарантованих міжнародними договорами України. Ця норма передбачена Конвенцією проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р., Конвенцією про статус біженців 1951 р. та іншими міжнародними договорами щодо захисту прав людини.

У всіх випадках відмови, як зазначає Є. Блажівський, центральний орган України в особі Офісу Генерального прокурора повинен поінформувати запитуючу сторону про підстави відмови з обов'язковим посиланням на чинне законодавство України або міжнародні правові акти, ратифіковані Верховною Радою України [10, с. 236].