Судові акти в системі правових актів

Размещено на http://www.allbest.ru

Судові акти в системі правових актів

Legal acts in the legal acts system

Суперсон О.О.,

аспірант юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Центральне місце в системі механізму реалізації норм права займає інститут судочинства, за допомогою якого виробляється система відповідних актів правозастосування (судових актів), які націлені на повноцінне втілення у життєдіяльність суспільства вимог пра- вотворця, що спрямовує їх дію на окремі ситуації та/або окремих суб'єктів. Документальною формою виразу такого судового правозастосування є судовий акт. Здійснення реформування правової системи в Україні вимагає не лише предметної практичної діяльності з оновлення законодавства, а й активізації наукових досліджень теоретичних підвалин судового правозастосування, процедур ухвалення судових актів, забезпечення законності та обґрунтованості їх прийняття. Тому в сучасних умовах гостро відчувається потреба в розробці ефективних важелів судового застосування норм права, що забезпечить адекватний практичний вплив правових норм на соціальні процеси та інститути. Одним із важливих важелів судового застосування норм права є судові акти, що ухвалюються судами в процесі та за результатами розгляду конкретних справ. Саме судові акти визначають ступінь реальності права, його дієвість та ефективність, адже жодна із юридично значущих життєвих ситуацій не може бути вирішена лише за допомогою положень закону.

Враховуючи вищезазначене, відзначаючи високий рівень наукознавчого потенціалу теоретико-правових аспектів судових актів у системі правових актів, у роботі автором поставлено завдання встановити феноменологічні основи судових актів як невіддільного складника правової дійсності. Було здійснено аналіз стану доктринальної розробки питань судових актів, проведено її узагальнення, на підставі чого визначено особливості судових актів. Підсумовано, що правові акти є складним інститутом, що має характерні ознаки та власну структуру, яка складається із різних категорій актів, в тому числі і судових актів. З огляду на це судові акти є самостійною структурною частиною правових актів, являючи собою юридичні документи, що розраховані на чітко визначений індивідуальний випадок та адресовані конкретно визначеним суб'єктам.

Встановлені та охарактеризовані автором особливості судових актів дозволили удосконалити визначення поняття «судовий акт» як самостійного елементу понятійно-категоріального апарату юридичної науки. Судовий акт являє собою рішення уповноважених суб'єктів судової влади, оформлене документально, яке прийняте на основі і відповідно до правових норм, спрямоване на індивідуалізацію регулювання суспільних відносин між чітко визначеними суб'єктами та щодо конкретних життєвих випадків.

Ключові слова: судочинство, судова діяльність, правовий акт, судовий акт, судове рішення, ухвала суду, постанова суду.

Central to the system of implementation of rules of law is the institute of justice, through which develops a system of relevant acts of enforcement (judicial acts), which aim to fully implement the requirements of the law maker in the life of society, directing their action to specific situations and / or individual entities. A documentary form of expression of such judicial enforcement is a judicial act. The implementation of the reform of the legal system in Ukraine requires not only substantive practical activity to update the legislation, but also to intensify scientific research into the theoretical foundations of judicial enforcement, procedures for adopting judicial acts, ensuring the legality and validity of their adoption. Therefore, in the current context, there is an urgent need to develop effective levers of judicial application of the rules of law, which will provide an adequate practical impact of legal rules on social processes and institutions. One of the important levers of judicial application of the rules of law is the judicial acts adopted by the courts in the process and the results of the consideration of specific cases. It is the court acts that determine the degree of reality of law, its effectiveness and efficiency, since none of the legally significant life situations can be solved only by the provisions of law.

Given the above, noting the high level of scientific potential of the theoretical and legal aspects of judicial acts in the system of legal acts, the author is tasked to establish the phenomenological foundations of judicial acts as an integral component of legal reality. The state of doctrinal elaboration of issues of judicial acts was carried out, its generalization was conducted, on the basis of which the peculiarities of judicial acts were determined. It is summarized that legal acts are a complex institution that has characteristic features and its own structure, which consists of various categories of acts, including court acts. In view of this, judicial acts are an independent structural part of legal acts, constituting legal documents designed for a clearly defined individual case and addressed to specifically designated entities.

The peculiarities of judicial acts established and characterized by the author made it possible to improve the definition of the concept of “judicial act” as an independent element of the conceptual and categorical apparatus of legal science. A judicial act is a decision of the authorized subjects of the judiciary, drawn up in a documentary manner, adopted on the basis and in accordance with legal norms, aimed at the individualization of the regulation of public relations between clearly defined subjects and in relation to specific life cases.

Key words: judiciary, court activity, legal act, court act, court decision, court order, court ruling.

Актуальність теми. Практичне втілення в життя норм права безпосередньо залежить від дієвості системи судочинства, за допомогою якої можливо поширити вимоги правових норм на конкретний життєвий випадок та конкретних суб'єктів права. Вимоги правової норми, які через недосконалість системи судочинства знаходяться в «пасивному стані» та не здійснюють регулятивного впливу на суспільні відносини, гальмують розвиток як всієї законодавчої бази, так і відповідних сфер життєдіяльності суспільства. Центральне місце в системі механізму реалізації норм права займає інститут судочинства, за допомогою якого виробляється система відповідних актів правозастосування (судових актів), які націлені на повноцінне втілення вимог правотворця у життєдіяльність суспільства, спрямовуючи їх дію на окремі ситуації та/або окремих суб'єктів.

Поширення дії правової норми на конкретний життєвий випадок та конкретних суб'єктів забезпечується за допомогою судових актів. У цьому аспекті судові акти:

по-перше, забезпечують реалізацію (застосування) норм права;

по-друге, визначають індивідуальну міру можливої та необхідної поведінки суб'єктів у конкретних правових відносинах;

по-третє, забезпечують захист суб'єктивних прав та виконання юридичних обов'язків сторін у правовідносинах.

Вказаним значенням судових актів пояснюється теоретична та практична важливість дослідження різноманітних їх аспектів [1, с. 261], в тому числі і їх особливостей як складника системи правових актів загалом. Окрім того, на нашу думку, абсолютно справедливо в юридичній літературі підкреслюється той факт, що актуальність вивчення теоретичних засад місця судових актів у системі правових актів пояснюється ще й тим, що в своїй більшості теоретико-правові аспекти судових актів досліджуються в галузевих юридичних науках, особливо в науках процесуального права - кримінального, цивільного, адміністративного [2, с. 285], або в науці державного управління [3, с. 100]. Як наслідок, у теорії права утворився певний «вакуум» наукових досліджень, які присвячені як проблемам теоретико-правових засад судових актів загалом, так і специфіці їх місця в системі правових актів зокрема.

Вказані вище положення, що в цілому визначають актуальність наукового пізнання судових актів, доводять їх подвійну природу, яка виявляється у приналежності до системи правових актів, а отже, вони наділені властивостями правових актів. Окрім того, відзначаються власною специфікою, що виявляється у системі особливостей, що відмежовує їх від інших різновидів правових актів. Тому обґрунтування самостійності судових актів у системі понятійно-категоріального апарату юридичної науки, визначення місця судових актів у системі правових актів є витребуваним як з точки зору юридичної науки, оскільки відповіді на це питання мають високий рівень дискусій- ності, так і з точки зору юридичної практики, оскільки в практичному плані важливо розмежувати судові акти від правових, визначити їх особливості, що визначатимуть в подальшому шляхи вдосконалення судочинства в частині підготовки та ухвалення судових актів.

Мета та завдання дослідження

Враховуючи вищезазначене, відзначаючи високий рівень наукознавчого потенціалу теоретико-правових аспектів судових актів у системі правових актів, вважаємо, що метою цієї роботи буде встановлення феноменологічних основ судових актів як невіддільного складника правової дійсності. З огляду на це завданнями цієї роботи доцільно визначити:

по-перше, аналіз стану доктринальної розробки питань судових актів та її узагальнення;

по-друге, визначення особливості судових актів;

по-третє, удосконалення визначення поняття «судовий акт» як самостійний елемент понятійно-категоріального апарату юридичної науки.

Основна частина. Можливо зазначити про те, що саме поняття «правозастосування» характеризує державно- владну, організаційну діяльність компетентних органів держави і посадових осіб з реалізації норм права щодо конкретних життєвих випадків і конкретних осіб шляхом прийняття відповідних актів (приписів), обов'язкових для виконання. Особливістю правозастосування, на нашу думку, є те, що вказану діяльність може здійснювати лише той суб'єкт права, який має державно-владні повноваження, тобто наділений державою певними правами і обов'язками щодо здійснення функцій держави.

Враховуючи вказане, на нашу думку, доцільно розглянути погляди науковців щодо визначення поняття «судовий акт» та встановити його особливості. В юридичній літературі найчастіше судовий акт розглядається як належним чином оформлений письмовий документ, який фіксує прийняте рішення, надаючи йому офіційного значення [4, с. 99], у вигляді певної форми [5], що забезпечує застосування правових норм [6, с. 46]. Це пов'язано з тим, що здебільшого такий акт має юридичну силу лише тоді, коли він належним чином письмово оформлений. У юридичній літературі обґрунтовується думка про те, що судовий акт являє собою документ, котрий приймається уповноваженим компетентним органом держави за наслідками розгляду юридичної справи, є юридичною дією, в результаті якої конкретні факти (життєві обставини) підводяться під відповідну норму права. У процесі прийняття судового акту суд у межах наданих йому державою повноважень поширює загальне правило, що закріплене у правовому приписі, на конкретний життєвий випадок [7, с. 56].

На думку М.С. Кельмана та О.Г Мурашина, судовий акт являє собою формально обов'язкове волевиявлення компетентних державних органів, посадових осіб, яке підтверджує, встановлює, змінює або припиняє юридичні права й обов'язки персоніфікованих суб'єктів у конкретній життєвій ситуації. Судові акти є необхідним засобом для переведення загальнообов'язкових нормативних приписів у сферу конкретних життєвих ситуацій та стосовно конкретних осіб [8, с. 160-161]. Тим самим вченими наголошується на таких двох принципових властивостях судових актів, як наявність волевиявлення уповноважених суб'єктів та націленість на коригування юридичних прав і обов'язків. Причому сам судовий акт являє собою формально обов'язкове волевиявлення.

Продовжуючи вказану думку, В.М. Марчук та Л.В. Нікола- єва зазначають, що застосування права (норми права) як спосіб його здійснення (реалізації) полягає у розв'язанні конкретної правової ситуації відповідно до положень нормативно-правових актів. Завершується воно прийняттям рішення по конкретній справі, тобто прийняттям акту правозастосування, в тому числі і судового акту, призначення якого полягає у фіксуванні прийнятого компетентним органом рішення, яке являє собою не що інше, як конкретизацію правил, що містяться в нормативно-правовому акті, щодо конкретних правовідносин, конкретних суб'єктів, їх прав та обов'язків [9, с. 198]. Тим самим вченими акцентується увага на результативності судового акту, що уособлює в собі відповідний результат (рішення) розгляду тієї або іншої практичної ситуації у взаємовідносинах між суб'єктами правовідносин.

Окрім того, в юридичних джерелах наголошується і на інших принципових властивостях судових актів, що виявляються в персоніфікованому характері припису, який вміщений в акті за результатами розгляду конкретної життєвої ситуації [10, с. 248]; його поширеності на певну ситуацію та певних суб'єктів [11, с. 45]. Авторську думку щодо визначення поняття судового акту висловлює В.В. Лазарєв, який акцентує увагу на тому, що зазначений акт уособлює в собі «державно-владний індивідуально-визначений акт, що вчинюється судом по конкретній юридичній справі з метою встановлення наявності чи відсутності суб'єктивних прав та юридичних обов'язків на підставі відповідних правових норм в інтересах їх нормального здійснення» [12, с. 344]. Отже, вченим наголошується на наявності як активного діяння суб'єкту правозастосування у вигляді «акту», на певному процесуальному характері походження судового акту, а також на націленості акту відповідно до суб'єктивних інтересів здійснення прав та обов'язків.

Своєю чергою А.Ю. Олійник та С.Д. Гусарєв, характеризуючи особливості правового акту, різновидом якого є судовий акт, справедливо звертають увагу на трьохаспек- тність його сутності, зазначаючи про те, що правовий акт є:

письмовим документом;

виданий компетентним органом держави (чи різних держав);

закріплює правило поведінки, що забезпечується державою [13, с. 87].

Продовжуючи ідеї вказаних вчених, на нашу думку, можливо зазначити, що судовий акт як різновид правового акту повинен втілювати в собі вказані характеристики, а саме: бути письмовим документом; бути прийнятим лише компетентним органом держави; також закріплювати правило поведінки для чітко визначених суб'єктів у чітко визначеній ситуації.

Подібно до поглядів вказаних науковців, М.В. Кравчук визначає правовий акт як письмовий документ компетентного органу держави, що містить формально обов'язкове правило поведінки і є основною формою права для багатьох правових систем сучасності [14, с. 131]. Своєю чергою В.В. Діаконов, визначаючи поняття «судовий акт», наголошує на таких принципових властивостях актів, як:

їх природа, що полягає в офіційному волевиявленні уповноваженого державного органу або посадової особи;

їх значення, що полягає в потенційній націленості на індивідуально-правове регулювання суспільних відносин [15].

На нашу думку, найбільш повним та обґрунтованим є визначення поняття «судовий акт», що запропоноване О.Ф. Скакун, яка характеризує його як індивідуальний правовий акт, що є результатом волевиявлення (рішення) суду, який встановлює (змінює, припиняє) на основі юридичних норм права і обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення [16, с. 430]. Враховуючи погляди О.Ф. Скакун, вважаємо, що вченим під час визначенні поняття «судовий акт» конкретизовано основні його властивості, серед яких можливо виокремити такі:

результативний характер документу;

форма закріплення волевиявлення уповноваженого суб'єкту;

націлений на встановлення, зміну чи припинення прав та обов'язків учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності конкретних осіб.

У подальших наукових роботах О. Ф. Скакун визначає акт застосування права як «акт-волевиявлення (рішення) уповноваженого компетентного органу або посадової особи, які на підставі юридичних норм встановлюють, змінюють або припиняють право та обов'язки учасників конкретних правовідносин або міру відповідальності чітко визначених осіб за скоєне ними правопорушення». Тим самим, вченим поєднується у вказаному понятті як його формальний вираз - «акт», так і процесуальний аспект утворення - «волевиявлення» [17, с. 637].

З огляду на дискусійність підходів до визначення поняття «судовий акт», що спостерігається у літературних юридичних джерелах, можливо зробити висновок, що більшість обґрунтованих визначень вказаного поняття базується на змісті характерних властивостей актів право- застосування, що вкладаються у їх основу.

Продовжуючи аналіз підходів до визначення поняття «судовий акт», доцільно зупинитися на енциклопедичних визначеннях вказаного поняття, що надасть змогу з'ясувати як його енциклопедичне значення, так і підходи до визначення та характеристики. Так, судовий акт (правозастосов- чий акт, акт застосування норм права) визначається як:

спосіб зовнішнього прояву формально-обов'язкового правила поведінки індивідуального характеру, яке підтверджує, встановлює, змінює або скасовує юридичні права і обов'язки персоніфікованих суб'єктів у конкретній життєвій ситуації [18, с. 164];

рішення, переважно документально оформлене, прийняте компетентним органом на основі правових норм, спрямованих на регулювання індивідуальних відносин шляхом виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин [19, с. 798];

документ, що приймається уповноваженим компетентним органом держави після розгляду справи, є юридичною дією, в результаті якої конкретні факти (життєві обставини) підводяться під відповідну норму права [20, с. 75-76] тощо.

Враховуючи зазначені підходи до визначення поняття «судовий акт», що сформувалися в енциклопедичних джерелах, можливо зауважити про те, що кожне із наведених визначень пов'язує судовий акт із певним документом, що встановлює, змінює чи припиняє права і (або) обов'язки суб'єктів, тим самим здійснює практичне втілення змісту правових норм у життєдіяльність людей через свідомість і волевиявлення уповноваженого суб'єкту. Проте кожне із зазначених визначень не має універсального характеру та має власну особливість, пов'язуючи судовий акт із:

а) способом зовнішнього прояву правила поведінки;

б) результатом розгляду певної справи; в) націленістю на регулювання конкретних суспільних відносин; г) співвідношенням стану певних життєвих обставин та їх відповідністю правовим нормам; д) приписом для чітко визначених суб'єктів; є) визначенням (встановленням) конкретних прав та обов'язків конкретних суб'єктів; ж) державно-владним велінням.

Окрім того, в літературних джерелах неодноразово проводиться ототожнення понять «судовий акт», «акт пра- возастосування», «правозастосовчий (правозастосовний) акт», «акт застосування права (норм права)», що свідчить про відсутність одностайності щодо понятійного апарату в цьому питанні. Враховуючи вищевикладене, на нашу думку, судовий акт має самостійне понятійне значення, енциклопедичне значення, визначення якого повинно уособлювати в собі ті характерні властивості (ознаки) вказаного інституту, які найбільш повно та цілісно відображають його природу та сутність. Отже, аби надати та обґрунтувати власне авторське визначення поняття «акт правозас- тосування», необхідно встановити його характерні ознаки та співвідношення із іншими правовими актами.

У юридичній літературі стверджується про те, що необхідно пам'ятати про той факт, що судовий акт, маючи самостійний характер, є елементом більш широкої структури - системи нормативних актів [21, с. 66] або системи правових актів [17, с. 638], або системи юридичних актів [22, с. 37-39]. Враховуючи те, що судовий акт приймається на підставі правової норми, яка вміщена у змісті нормативно-правового акту, а сам судовий акт та нормативно- правовий акт належать до системи правових (юридичних) актів, на нашу думку, доцільно продовжити вивчення специфіки судових актів в аспекті порівняння сутнісних ознак як правових, так і судових актів.

У юридичній літературі правовий акт визначається як: офіційний письмовий документ, що має обов'язкову силу, прийнятий уповноваженим суб'єктом права (органом держави, місцевого самоврядування, інститутами прямої демократії), що виражає владні веління, які визначають певні правові наслідки, та який націлений на регулювання суспільних відносин [23]; форма вираження державного веління [24, с. 56]; форма документального фіксування інформації, яка походить від уповноважених суб'єктів та вміщує загальнооб'язкові норми [25, с. 57], тощо.

Враховуючи вказане вище, серед характерних ознак правових актів, на нашу думку, можливо виокремити такі: приймається компетентними органами держави; являє собою певний документ, що має певний статус та охороняється примусовою силою держави; має чітко визначену форму; наділений офіційним характером; націлений на впорядкування взаємовідносин між людьми; має загальнообов'язкову юридичну силу; повинен відповідати певній формі, що встановлена законом; може бути оскаржений або опротестований будь-ким із зацікавлених осіб, які незгодні з його змістом.

На нашу думку, судовий акт - це рішення уповноважених суб'єктів судової влади, оформлене документально, яке прийняте на основі і відповідно до правових норм, спрямоване на індивідуалізацію регулювання суспільних відносин між чітко визначеними суб'єктами та щодо конкретних життєвих випадків. Змістом судових актів є визначення та конкретизація обов'язків як передбаченої необхідності діяти певним чином, а також вимога щодо правомірного використання наданих суб'єктивних прав.

Список використаних джерел

Алексеев С.С. Общая теория права : Курс в двух томах. Москва : Юрид. лит., 1982. Т 2. 359 с.

Манов Г.Н. Теория государства и права. Москва : Наука, 2003. 434 с.

Шаргородский М.Д. Техника и терминология уголовного закона. Сов. гос. и право. 1948. №1. С. 58-65.

Григорьев Ф.А. Акты применения права. Саратов : Юрист, 1995. 120 с.

Марфицин П.Г., Кожевников В.В. Социологический способ толкования норм права и проблемы усмотрения в правоприменительной деятельности. URL: www.mgp.omsk.ru.

Завадская Л.Н. Механизм реализации права. Москва : Норма, 1992. 238 с.

Боголюбов С.А. Стиль правовых актов. Советское государство и право. 1973. № 10. С. 45-58.

Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами) : Підручник. Київ : Кондор, 2002. 353 с.

Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права. Київ : Вид-во Істина, 2004. 304 с.

Артикуца Н.В. Мова права і юридична термінологія : навчальний посібник. Друге вид., змін. і доп. Київ : Стилос, 2004. 277 с.

Глаган И.А., Василенко А.В. К проблемам теории правоприменительных отношений. Государство и право. 1998. №3. С. 40-44.

Теория государства и права / Под ред. В.В. Лазарева. Москва : Юрист, 1996. 458 с.

Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. Теорія держави і права України. Київ : Юрінком Інтер, 2001. 163 с.

Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. Тернопіль : Карт-бланш, 2002. 247 с.

Учебное пособие по теории государства и права / Под ред. В.В. Диаконова. URL: www.allpravo.ru.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник. 2-е вид. / Пер. з рос. Харків : Консум, 2005. 734 с.

Скакун О.Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) : учебник. Харьков : Эспада, 2007. 930 с.

Український Радянський енциклопедичний словник: у 3 т. Київ : Голов. ред. УРЕ, 1987. Т 3. 855 с.

Міжнародна поліцейська енциклопедія. У 10 томах / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.І. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. Київ : Концерн «Видавничий Дім “Ін Юре”», 2003. 1232 с.

Юридична енциклопедія : в 6т. / Ред.кол. : Ю.С. Шемшученко (голова ред.кол.) та ін. Київ : Українська енциклопедія, 1999. Т. 1.670 с.

Ильин И.К., Миронов Н.В. О форме и стиле правовых актов. Советское государство и право. 1960. № 12. С. 65-73.

Лазарев В.В. Применение норм советского права. Казань : ЛОГОС, 1972. 170 с.

Акт применения права. URL : www.pravoteka.ru.

Мицкевич А.В. Нормативные акты Советского государства. Москва : Наука, 1958. 187 с. судовий акт правовий

Тихомиров Ю.А., Котелевская И.В Правовые акты. Москва : Городец, 1999. 157 с.

Размещено на Allbest.ru