Зустрічне забезпечення як один із способів захисту прав та інтересів відповідача в цивільному судочинстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗУСТРІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯК ОДИН ІЗ СПОСОБІВ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ ВІДПОВІДАЧА В ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

COUNTER COLLATERAL AS ONE WAY OF PROTECTING THE DEFENDANT'S RIGHTS AND INTERESTS IN CIVIL PROCEEDINGS

позов інститут забезпечення зустрічний

Коцюруба А.І.,

аспірантка кафедри правосуддя Київського

національного університету імені Тараса Шевченка

У науковій статті досліджено правову природу та особливості застосування відносно нового для цивільного судочинства інституту забезпечення позову зустрічного забезпечення як одного зі способів захисту прав та інтересів відповідача від можливих збитків.

Автором статті звертається увага на високий рівень актуальності обраної теми у зв'язку з її новизною та малодослідженістю, проте досить високими за два роки функціонування показниками застосування судами інституту зустрічного забезпечення в цивільному судочинстві. На підставі проведеного науково-практичного аналізу автором визначені передумови створення та завдання цього процесуального інституту. Також виокремлено сутнісні особливості та сформульовано авторське визначення «зустрічного забезпечення» в цивільному судочинстві України. Проаналізовано основні підходи науковців стосовно того, в яких значеннях зустрічне забезпечення доцільно вживати у цивільному процесуальному законодавстві та цивільно-правовій доктрині.

Автор звертає увагу на окремі проблемні питання зустрічного забезпечення: суперечливі підходи в питанні ініціювання чи внесення пропозицій щодо застосування зустрічного забезпечення в цивільному судочинстві; обов'язковості застосування зустрічного забезпечення; особливості визначення розміру зустрічного забезпечення та співвідношення його з розміром забезпечення позову; ознаку «співмірності» зустрічного забезпечення; можливість застосування зустрічного забезпечення в зустрічному позові.

У дослідженні проведено аналіз цивільного процесуального законодавства України, що визначає процедуру застосування зустрічного забезпечення, наведено особливості використання цього інституту в цивільному судочинстві України і в деяких інших державах. Звертається увага на те, що зустрічне забезпечення є попереднім забезпечувальним заходом і дуже часто виконує примирювальну функцію для сторін у вирішенні цивільно-правового спору. Як висновок у статті надано авторську оцінку ефективності використання зустрічного забезпечення в цивільному судочинстві за період його функціонування.

Ключові слова: цивільне судочинство, забезпечення позову, зустрічне забезпечення, зустрічний позов, сторони, захист відповідача.

The article explores the legal nature and peculiarities of the application of a counter collateral institution as a way of protecting a defendant's rights and interests from possible damages, which is relatively new to civil litigation. The author of the article draws attention to the high level of relevance of the chosen topic, due to its novelty, lack of research, and quite high indicators of the application of the counter collateral institution in civil proceedings, for two years, of functioning. Based on the scientific and practical analysis, the author has determined the prerequisites for the creation and tasks of this new procedural institute.

It also highlights the essential features and articulates the author's definition of “collateral” in the civil proceedings of Ukraine. The basic approaches of scientists are analyzed with regard to, the meanings in which it is expedient to use the counter collateral in civil procedural legislation and civil law doctrine. The author also draws attention to some of the problematic issues of counter collateral, including: controversial approaches to initiating or proposing the use of counter collateral in civil proceedings; the obligation to apply counter collateral; peculiarities of determining the size of the counter collateral and its relation with the amount of collateral of the claim; a sign of “proportionality” of counter collateral; the possibility of applying a counterclaim for a counterclaim.

This research analyzes the civil procedural law of Ukraine, which defines the procedure for the application of counter collateral, and specifies peculiarities of the use of this institution in civil proceedings in Ukraine and in some other states. Attention is drawn to the fact that counter collateral is a pre-emptive security measure and very often performs a conciliatory function for the parties to settle a civil dispute. In conclusion, the article provides an author's assessment of the effectiveness of the use of counter collateral in civil proceedings for the period of operation.

Key words: civil proceedings, securing a claim, counter collateral, counterclaim, parties, defendant's defense.

Постановка проблеми

Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК) після проведеної судової реформи зазнав серйозного реформування, яке торкнулося майже всіх інститутів цивільного судочинства. Однією з новел ЦПК став абсолютно новий процесуальний інститут забезпечувальних заходів зустрічне забезпечення. Він був покликаний забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки для відповідача, які можуть виникнути в результаті застосування забезпечувальних заходів.

Необхідність створення нового процесуального інституту пов'язують із потребою попередити та перешкодити можливому зловживанню позивача в ініціюванні та процесуальному лобіюванні заходів забезпечення позову [2, с. 37]. На думку Н.В. Іванюти, вжиття заходів щодо забезпечення позову відносно відповідача пов'язано з матеріально-правовими обмеженнями і можливими збитками. Саме регламентація права на зустрічне забезпечення позову є тим ефективним механізмом захисту інтересів відповідача, які порушуються забезпеченням позову за умови необґрунтованості чи безпідставності позовних вимог [3, с. 189].

Якщо основним завданням забезпечення позову є попередження можливого ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися [4, с. 177], то завдання зустрічного забезпечення спрямоване на збереження status-quo між сторонами до ухвалення остаточного рішення суду [5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням правової природи та проблематики зустрічного забезпечення займалися такі вчені процесуалісти: Н.С. Алєксєєва, Н.В. Іванюта, В.В. Комаров, Д.Д. Луспеник, О.М. Маліневський, Л.А. Островська, М.А. Рожкова, О.А. Шурин та інші. Інститут зустрічного забезпечення став новелою цивільного судочинства, тому у вітчизняній науці недостатньо робіт, присвячених встановленню правової природи та висвітленню проблемних питань, що і зумовлює гостру необхідність його дослідження.

Методологія дослідження. Малодослідженим є питання правової природи зустрічного забезпечення в цивільному судочинстві. Так, Л.А. Островська називає зустрічне забезпечення інститутом цивільного процесу, обов'язковим елементом інституту забезпечувальних заходів у цивільному процесі і механізмом, який покликаний захистити права особи, щодо якої вжито заходи щодо забезпечення позову [2, с. 37, 39]. Д.Д. Луспеник також називає зустрічне забезпечення процесуальним інститутом і гарантією можливих для відповідача збитків [5]. На думку М. Курей, зустрічне забезпечення є субінститутом інституту забезпечення позову, адже застосовується лише у випадку забезпечення позову, а тому як самостійний інститут не може функціонувати в цивільному судочинстві [6, с. 77].

Важко погодитися з Н.С. Алєксєєвою та тими науковцями, які визначають зустрічне забезпечення як засіб захисту інтересів відповідача [7, с. 42], адже під засобами захисту варто розуміти певні процесуальні знаряддя та інструментарій захисту. Аналізуючи положення ст. 154 ЦПК, можна дійти висновку, що таким процесуальним інструментарієм може бути гарантія банку чи поруки або інший спосіб фінансового забезпечення, а зустрічне забезпечення доцільно назвати способом захисту. В ЦПК не визначено такого поняття як «засоби захисту», а передбачено лише способи захисту прав, свобод та інтересів, які застосовуються судом (ст. 5 ЦПК). На думку автора, зустрічне забезпечення може вживатися у доктрині цивільного процесу по-різному: як особливий інститут цивільного судочинства; спосіб захисту прав відповідача; гарантія відшкодування відповідачу можливих збитків; субінститут інституту забезпечення позову, але не засіб захисту прав та інтересів відповідача.

Виклад основного матеріалу

Після набуття чинності нової редакції ЦПК у цивільному судочинстві з'явився новий інститут забезпечувальних заходів, чи, як зазначають окремі науковці, «модернізований інститут застави». У попередній редакції ЦПК норма, яка регулювала застосування інституту застави, процесуалістами-практиками вважалася мертвою, адже нею не було передбачено жодної процедурної регламентації застосування застави, вона не носила обов'язкового характеру, тому судами фактично не застосовувалася. Оскільки забезпечення позову спрямоване лише на захист інтересів позивача і може завдати суттєвих збитків відповідачу, законодавець на противагу закріпив процедуру зустрічного забезпечення. Інститут зустрічного забезпечення належить до групи попередніх забезпечувальних заходів, адже його метою є запобігання виникненню можливих збитків відповідача в результаті забезпечення позову, сприяння примирення сторін цивільного спору.

Європейський суд з прав людини визнає попередні забезпечувальні заходи елементами реалізації права на суд (рішення англійського суду у справі Lock plc v. Beswick (1989 рік). Цей інститут Україна запозичила із законодавства зарубіжних держав, де він має досить успішну практику застосування. Так, у Франції (saisie), у Німеччині (arrest), в Італії (sequestra) за допомогою арешту, в Англії (mareva injunction) заборона Марева (за назвою однієї зі сторін справи, в якій цей захід уперше було застосовано) [8]. Виходячи з аналізу норм, які регулюють застосування зустрічного забезпечення, варто виокремити такі сутнісні особливості цього інституту:

Він належить до попередніх видів забезпечення позову.

Застосовується лише у випадку забезпечення позову (ч. 2 ст. 154 ЦПК).

Цільова спрямованість захист інтересів відповідача та збереження status-quo сторін.

Право на застосування зустрічного забезпечення належить виключно суду, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 154 ЦПК, коли суд зобов'язаний його застосувати.

Має співмірний характер із заходами забезпечення позову та з розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову.

Таким чином, зустрічне забезпечення це особливий інститут цивільного судочинства (субінститут інституту забезпечення позову), спрямований на збереження процесуальної рівності сторін і попередження настання або гарантоване відшкодування можливих для відповідача збитків повністю чи частково. Як показує судова практика, не в усіх випадках можна спрогнозувати та достатнім чином обґрунтувати розмір можливих витрат чи заподіяної шкоди, спричинених забезпеченням позову.

За досить невеликий період функціонування цього інституту склалася різна, подекуди суперечлива судова практика використання зустрічного забезпечення, яка виявила коло проблем, пов'язаних із тлумаченням норм, що регламентують його застосування. Виходячи з аналізу п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК, при подачі заяви про забезпечення позову позивач має надати пропозицію щодо зустрічного забезпечення. Не можна погодитися з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.02.2019 у справі № 924/789/18 щодо розгляду заяви про забезпечення позову, яка не містить пропозиції щодо зустрічного позову [9]. У ній визначено, що відсутність такої пропозиції не є порушенням наведених норм законодавства та не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень. Незалежно від того, що це постанова ВС у складі колегії КГС, нормативне закріплення обов'язкового визначення пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення в ЦПК і ГПК збігаються. У зв'язку з цим виникає питання, як правильно розуміти редакцію ч. 1 ст. 151 ЦПК щодо словосполучення «повинна містити»? Очевидно, що воно вказує на обов'язковий перелік вимог до змісту і форми заяви про забезпечення позову, до яких входить пропозиція заявника щодо зустрічного забезпечення, а тому судова практика повинна виходити з цього положення.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 197 ЦПК за клопотанням учасників справи у підготовчому засіданні суд вирішує питання про забезпечення позову та зустрічне забезпечення. Тобто, як позивач, так і відповідач мають право подати до суду клопотання, в якому вносять пропозицію щодо застосування зустрічного забезпечення. Суд має обов'язково розглянути питання щодо зустрічного забезпечення (ч. 7 ст. 153 ЦПК), проте застосування цього інституту є обов'язковим для суду лише в окремих, визначених законом випадках. Вжиття заходів зустрічного забезпечення відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК є не правом суду, а його обов'язком незалежно від майнового стану відповідачів. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи № 753/2380/18-ц у постанові від 10.04.2019 (касаційне провадження № 61-38399св18) [10].

Відповідно до ч. 5 ст. 154 ЦПК розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи і має бути співмірним із заходами забезпечення позову, застосованими судом, і розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. На думку автора, ознака співмірності має оціночний характер і може по-різному тлумачитися суддями. Зокрема, Академічний тлумачний словник української мови визначає поняття «співмірний», беручи за основу ознаку рівності [11, с. 518]. Тобто, визначена судом гранична сума грошових коштів зустрічного заперечення не може бути більшою за суму забезпечення позову. У зв'язку з цим судам слід ретельно перевіряти правові підстави та подані докази у разі застосування наведеної вище норми ЦПК, а в разі сумніву необхідно виносити питання в судове засідання (ч. 4 ст. 154 ЦПК).

Статтею 154 ЦПК не визначено вичерпного переліку шляхів здійснення зустрічного забезпечення. Так, зустрічне забезпечення зазвичай здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі, визначеному судом. Ці гроші повинні гарантувати сумлінність позивача й забезпечити компенсацію збитків, яких може зазнати відповідач у випадку, якщо за підсумками розгляду справи в задоволенні позову буде відмовлено та встановлено, що вжитими заходами забезпечення позову відповідачеві були заподіяні збитки. Крім депозиту, зустрічне забезпечення може здійснюватися шляхом надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення від будь-якої особи, яка не є заявником.

Оціночний характер окремих підстав застосування зустрічного забезпечення та його розміру значно розширює дискрецію суду та можливості для зловживань при його застосуванні.

Необхідно звернути увагу на недостатній строк розгляду заяви про забезпечення позову (ч. 1 ст. 153 ЦПК), який становить не більше двох днів із дня її надходження. За такий короткий строк досить складно перевірити, чи гарантують подані документи реальну фінансову спроможність сторін. На думку автора, доцільно залишити серед заходів зустрічного забезпечення тільки можливість внесення коштів на депозит і надання гарантії або забезпечити можливість продовження строку розгляду заяви про забезпечення позову для здійснення належної перевірки фінансової спроможності сторін до розумного строку.

Досить цікавим є питання щодо можливості забезпечення (в тому числі зустрічного забезпечення) зустрічного позову. Автор згоден із правовою позицією О.А. Шурина, оскільки первісний відповідач за зустрічним позовом наділяється процесуальними правами позивача. Тому слід вважати, що забезпечення (зустрічне забезпечення) зустрічного позову також можливе [4, с. 178]. Можлива й ситуація, що в межах однієї справи будуть фігурувати два зустрічні забезпечення у випадку, коли відповідач внаслідок подачі зустрічного позову набуває статусу позивача, а позивач відповідача і заявляє зустрічне забезпечення на зустрічний позов. У цьому випадку може бути застосоване лише одне з них, в межах одного провадження.

Можна стверджувати, що інститут зустрічного забезпечення в системі забезпечувальних заходів став ефективним способом захисту прав та інтересів відповідача в цивільному процесі, механізмом, який надає можливість збалансувати інтереси сторін цивільного спору. Попри те, що ця новела цивільного процесу себе виправдала, нормативне закріплення інституту зустрічного забезпечення містить чимало дискусійних положень і проблем щодо його трактування як у доктрині цивільного процесу, так і в застосуванні на практиці.

Список використаних джерел

Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України: кодекс від 18.03.2004, редакція від 07.01.2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15.

Островська Л.А. Зустрічне забезпечення позову як обов'язковий елемент інституту забезпечувальних заходів у цивільному процесі / Л.А. Островська // Новели цивільного процесуального кодексу України [Електронне видання]. Одеса : Фенікс, 2018. С. 37-40.

Іванюта Н.В. Захист і гарантії прав відповідача в процесі реалізації забезпечення позову в господарському судочинстві. Часопис Київського університету права. 2010. № 3. С. 189.

Шурин О.А. Інститут забезпечення позову: теоретичні та практичні проблеми реалізації. [Електронний ресурс] // Прикарпатський юридичний вісник. № 1.2018. Режим доступу до журналу: http://www.pjv.nuoua.od.ua/v1_2018/42.pdf.

Луспеник Д.Д. Зустрічне забезпечення новела цивільного процесу [Електронний ресурс] / Д.Д. Луспеник // Судебно-юридическая газета. 2017. № 12.

Курей М. Поняття та особливості зустрічного забезпечення позову в господарському процесі / М. Курей // Підприємництво, господарство і право. 2019. № 4. С. 76-81.

Алєксєєва Н.С. Зустрічне забезпечення як засіб захисту інтересів відповідача в цивільному процесі / Н.С. Алексєєва // Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2017. № 3. С. 42.

Луспеник Д.Д. Кілька складних питань щодо застосування нового інституту, з якими стикнуться судді. / Д.Д. Луспеник / URL: https://zib.com.ua/ua/print/130073kilka_skladnih_pitan_schodo_zastosuvannya_zustrichnogo_zabez.ht ml.

Постанова Верховного суду від 25 лютого 2019 року по справі № 924/789/18 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80149873.

Постанова Верховного суду від 10 квітня 2019 року по справі № 753/2380/18 [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81288258.

Словник української мови: в 11 т. / АН УРСР Інститут мовознавства; за ред. І.К. Білодіда. К. : Наукова думка, 1970-1980.

Размещено на Allbest.ru