Проект Закону України "про медіацію": перспективи його втілення в Реальність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проект Закону України "про медіацію": перспективи його втілення в Реальність

Луценко А. П.,

студентка факультету адвокатури Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Хайрулліна Д. І.,

студентка факультету адвокатури Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Стаття присвячена аналізу проекту Закону України “Про медіацію” від 19.05.2020 р., прийнятого в першому читанні 15.07.2020 р. Увага зосереджується на порівнянні положень законопроекту з практикою зарубіжних країн, які мають великий досвід у сфері правового врегулювання посередництва як позасудової форми вирішення спорів. Нами було здійснено ретельний порівняльний аналіз з метою визначення перспективного рівня функціонування даного Закону після його прийняття. У ході проведеного дослідження ми визначили, що сьогодні у межах вітчизняного правового поля існують реальні системні проблеми, які можуть завадити інституту медіації діяти в Україні належним чином. Подолання цих перешкод є першочерговим завданням, яке має бути виконане до прийняття Закону, адже принципово важливо підготувати ґрунт для імплементації нового правового інституту. Ураховуючи правову доктрину, ми визначили, що діяльність держави у певних конкретних напрямах, таких як правова освіта та виховання населення, ознайомлення людей з фундаментальними рисами інституту медіації, доведення до їх відома його переваг перед іншими засобами урегулювання спорів, здатна подолати вищезгадані проблеми. Перші кроки на шляху вирішення наявних проблем були здійснені законодавцем за допомогою прийняття спеціальних норм до існуючих правових актів, наприклад, про укладення мирових угод у цивільному провадженні або примирення потерпілого та правопорушника у кримінальному провадженні. Діяльність Українського центру медіації має важливе значення для освіти громадян як щодо загальних положень про медіацію, її необхідність та переваги, так і надання бажаючим можливості отримати допомогу посередника зі спеціалізованими навичками та прийоми. Сам проект Закону України “Про медіацію” враховує міжнародні рекомендації, досвід і практику тих країн, в яких інститут посередництва широко розповсюджений та ефективно функціонує вже протягом довгого часу. На нашу думку, проект Закону України “Про медіацію” є перспективною та ефективною правовою базою для діяльності медіаторів в Україні.

Ключові слова: інститут медіації, посередництво, медіатор, міжнародне та національне законодавство, міжнародний досвід, імплементація, принципи медіації, форми медіації.

THE DRAFT LAW OF UKRAINE “ON MEDIATION”:PROSPECTS OF ITS IMPLEMENTATION INTO REALITY

The article is devoted to the analysis of the draft Law of Ukraine “On Mediation” of May 19, 2020, which was adopted in the first reading on July 15, 2020. Attention is focused on comparing the provisions of the bill with the practice of foreign countries that have extensive experience in the field of legal settlement of mediation as a form of out-of-court dispute resolution. We conducted a thorough comparative analysis in order to determine the prospective level of functioning of this Law after its adoption. In the course of the study, we determined that today within the Ukrainian legal field there are real systemic problems that may prevent the institution of mediation to operate properly in Ukraine. Overcoming these obstacles is a priority that must be fulfilled before the adoption of the Law, because it is fundamentally important to prepare the ground for the implementation of a new legal institution. Taking into account the legal doctrine, we determined that the state's activity in certain specific areas, such as legal education and upbringing of citizens, acquainting people with the fundamental features of the institution of mediation, bringing to theirs attention its advantages over other ways of dispute resolution, can solve the above problems. The first steps towards resolving the existing problems were taken by the legislator through the adoption of special rules to existing legal acts, such as the conclusion of the settlement agreements in civil proceedings or the reconciliation of the victim and the offender in criminal proceedings. The draft Law of Ukraine “On Mediation” takes into account international recommendations, experience and practice of countries in which the institution of mediation is widespread and has been functioning effectively for a long time. In our opinion, the draft Law of Ukraine “On Mediation” is a promising and effective legal basis for the activities of mediators in Ukraine.

Keywords: institute of mediation, mediation, mediator, international and national legislation, international experience, implementation, principles of mediation, forms of mediation.

Постановка проблеми

Надмірна завантаженість судової системи є однією з нагальних проблем для судової гілки влади в Україні, бажання вирішити яку спонукає правознавців активно досліджувати можливості для імплементації у вітчизняне законодавство альтернативних, позасудових способів вирішення правових спорів. Зважаючи на сучасну спрямованість державної політики України, на правовий досвід країн європейської спільноти, особливо в частині забезпечення прав і свобод людини, науковці зосереджують увагу на ідеї впровадження інституту медіації. Даний механізм розв'язання конфліктів впродовж багатьох років практично застосовується при вирішенні спорів в багатьох країнах світу та знайшов своє закріплення на міжнародно-правовому рівні. Прийняття у першому читанні проекту Закону України “Про медіацію” від 19.05.2020 р. є важливим кроком на шляху розбудови на території нашої держави нового для вітчизняної правової дійсності інституту,здатного при належному врегулюванні вирішити цілий ряд проблем. посередництво правовий міжнародний нормативний

Для розв'язання поставленого завдання, окрім самого законопроекту, нами було ретельно досліджено думки таких науковців як Р. О. Денисової, О. В. Белінської, А.-Н. О. Тарнавської, І. Г. Ясиновського та інших. Це допомогло комплексно проаналізувати наявні сьогодні в правовій системі України перешкоди для ефективного функціонування інституту медіації та запропонувати можливі способи їх вирішення.

Метою статті є визначення позитивних сторін медіації, а також перешкод на шляху впровадження інституту посередництва в Україні, аналіз проекту Закону України “Про медіацію” від 19.05.2020 р., порівняння його положень з чинними нормами міжнародних нормативно-правових актів: договорів, угод, рекомендацій, надання характеристики законопроекту з точки зору його дієвості в українському правовому полі.

Виклад основного матеріалу

Медіація -- не нове явище для світової правової культури, приклади застосування якого можна знайти ще в історії найдавніших цивілізацій. Вивчаючи вітчизняний юридичний досвід, застосування процедури посередництва можна спостерігати на прикладі так званих “полюбовних казок” -- своєрідних мирових угод, які були поширені до ХХ ст. Їх могли укласти тільки особи, наділені повною дієздатністю. Вони укладалися письмово, обов'язково скріплювалися підписами сторін, обов'язковою умовою була згода всіх її учасників. Полюбовні казки часто розглядалисясуддями, які враховували їх зміст при винесенні вироків чи приймаючи рішення про її схвалення [1, с. 2].

Однією з перших країн, де було впроваджено інститут медіації, є США. Метою посередництва було врегулювання трудових спорів, які виникали між профспілками та роботодавцями. Медіатором виступало Міністерство праці, яке намагалося вирішити конфлікт між сторонами шляхом проведення переговорів для пошуку консенсусу. З 1947 року в США функціонує спеціальний орган - Федеральна служба по медіації та процедурам (Federal Mediation Conciliation Service). Також в країні створені спеціальні недержавні організації, які надають послуги посередника в індивідуальних трудових спорах [2, с. 211-212].

Сьогодні інститут медіації налагоджено працює в багатьох державах, серед яких Австралія, Австрія, Бельгія, Норвегія, Фінляндія, Німеччина, Франція тощо. Наприклад, у США лише 5 відсотків спорів розглядаються у судовому порядку, інші вирішуються мирним шляхом. А у Китаї Народний Комітет медіації щорічно вирішує понад 7,2 мільйонів спорів. В статті 2 Гаазької Конвенції про мирне вирішення міжнародних зіткнень зазначається, що Договірні Держави погоджуються звертатися до медіації, як до способу врегулювання, в разі «істотної розбіжності або зіткнення» [3]. У Доповіді Генерального секретаря ООН 2013 року медіація визначається як «третя сторона, яка є одним з найбільш важливих засобів у розпорядженні ООН для попередження і врегулювання смертоносних конфліктів у світі» [4].

Але інститут медіації застосовується не лише у національних правових площинах. Незважаючи на те, що в міжнародному праві держави продовжують відігравати провідну роль, після Другої світової війти виникланагальна необхідність посередництва міжнародних організацій. Так, медіатором від імені ООН виступає Генеральний секретар ООН і його спеціальні представники, радники та емісари. У виключних випадках Рада ООН може створити комісію. А в Домовленості про правила і процедури врегулювання суперечок Світової організації торгівлі зазначено, що медіація є центральним інструментом для підходу СОТ до врегулювання суперечок [5, с. 11-13].

В той час, коли в світовій спільноті даний інститут розвивається та процвітає, для України він є абсолютно новою формою вирішення конфліктів. Саме тому ні в науковій спільноті, ні на законодавчому рівні не існує єдиного правильного визначення терміну медіації. Легальне визначення даного поняття знаходимо в Указі Президента України «Про концепцію вдосконалення су- дівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів», метою якої є «створення можливостей для розвитку альтернативних (по- засудових) способів розв'язання спорів». Відповідно до цієї концепції, медіація -- це діяльність професійних посередників, які спрямовують учасників юридичного спору до компромісу і врегулювання спору самостійно самими учасниками [6]. На думку вченої О. В. Белінської, медіація являє собою добровільний та конфіденційний спосіб вирішення конфліктної ситуації, де медіатор у ході структурованої процедури допомагає учасникам конфлікту вступити у прямі перемовини з метою вироблення спільного рішення щодо проблеми [7, с. 158].

Бажаність імплементації інституту посередництва у вітчизняну правову систему аргументується цілою низкою його переваг, які на випливають із практики цілої низки держав, де медіація набула юридичного закріплення та широкого поширення. По-перше, це дієвий спосіб розвантажити судову систему, ефективна діяльність якої унеможливлюється через переповненість судів загальної юрисдикції справами і, як наслідок, надмірну завантаженість на суддів. Медіація -- є дешевшим та більш швидким способом вирішення спорів, у той час як суд бажано використовувати як винятковий спосіб врегулювання конфліктів. По-друге, медіація є способом високоефективним. Приблизно 80% спорів, які передаються на медіацію вдається вирішити шляхом досягнення сторонами певних домовленостей, без подальшого судового розгляду, як свідчить аналіз практики країн ЄС [8, с. 213]. По-третє, в умовах євроінтеграційних процесів важливим є зближення правової системи нашої держави з правом Європейського Союзу. Нормотворцям слід приділити достатньо уваги документам рекомендаційного характеру. Зокрема, темі посередництва присвячено Рекомендації № R(99) 19 щодо посередництва в кримінальних справах, Рекомендації № R(98) щодо медіації в сімейних справах, Рекомендації № R(2002)10 щодо медіації в цивільних справах тощо. Гармонізація вітчизняного законодавство з міжнародними стандартами є важливою умовою інтеграції України в європейську спільноту та буде мати позитивний вплив на функціонування правової системи. По-четверте, процес медіації є більш «зручним» для конфліктуючих сторін, ніж судовий процес. Це проявляється в тому, що посередництво є конфіденційним, добровільним процесом, вимагає менших часових і фінансових затрат, орієнований на вирішення конфлікту, тобто не викликає у сторін відчуття «ворожості».

Однак, перед тим як імплементувати інститут медіації у вітчизняне законодавство, важливо “підготувати ґрунт” для його подальшого укорінення в систему. Мова йде про необхідність послідовної боротьби з систематичними проблемами, які можуть завадити посередникам ефективно виконувати свої функції в умовах української правової дійсності. І. Г. Ясиновський виділяє наступні чинники як такі, що можуть становити перешкоди для впровадження медіації в Україні: 1) низька правова культура населення; 2) недостатня поінформованість суспільства в цілому, і громадян зокрема, про медіацію, її переваги як альтернативного судовому розгляду; 3) позиції сторін, які не бажають іти на компроміс; 4) низький рівень співпраці з міжнародними організаціями; 5) відсутність належної фінансової підтримки; 6) відсутність спеціалізованого законодавства [9, с. 261 - 264]. Безсумнівною є доцільність активного проведення заходів щодо правової освіти та виховання населення, доведення до відому суспільства переваг медіації як способу врегулювання спорів, прийняття нормативно-правових актів, які створять юридичну базу для легального функціонування інституту на території держави, імплементація нормативних положень актів міжнародного права, запровадження програм державного фінансування тощо.

Наразі в чинне законодавство України поступово почали впроваджуватися норми, які регулюють альтернативні, позасудові способи вирішення спорів. Зокрема, Цивільно-процесуальний та Господарсько-процесуальний кодекси, Закони України «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містять норми, які надають можливість учасникам спору укласти мирову угоду. В Кримінальному кодексі України та Кримінальному процесуальному кодексі України передбачені певні категорії справ, в яких можливо примирення потерпілого та правопорушника.

Вагомим кроком на шляху практичної діяльності інституту медіації в Україні стало прийняття 15 липня 2020 р. у першому читанні проекту Закону України “Про медіацію” Відповідно до його положень медіація визначається як добровільна, позасудова, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів [10].

Відповідно до статті 3 вищезгаданого проекту, медіація в Україні має базуватися на таких принципах як добровільність, конфіденційність, незалежність та нейтральність медіатора, неупередженість медіатора, самовизначення та рівність прав сторін медіації. Схожі принципи закріплені у Директивах «Про деякі аспекти медіації у цивільних так комерційних справах», ухвалених Європейської комісією в 2008 році, а також у законодавстві деяких країн, зокрема у Болгарії, Польщі тощо. Зазначені принципи не є новими для міжнародної спільноти. На міжнародному рівні вони не жорстко регламентованими процесуальними документами,але внаслідок багаторічного досвіду застосування інституту медіації, глибоко укорінилися в правову систему. Наприклад, необхідність закріплення принципів незалежності, нейтральності та неупередженості медіаторів стала зрозумілою правникам після кейсу про врегулювання конфлікту між Великою Британією та Аргентиною в квітні 1982 року. Медіатором виступила США, яка дуже цінувала відносини з Лондоном і не змогла стати нейтральним посередником, що призвело до того, що конфлікт вирішений не був [5, с. 4].

Принципи добровільності, самовизначення та рівності описаний у XIII Пакту Боготи 1948 року, де зазначено, що медіація може відбутися лише за згодою усіх учасників спору. За загальним правилом учасники спору мають досягти згоди щодо необхідності проведення медіації, форми її здійснення, а також обрати медіатора спору. Відповідно до проекту Закону України про медіацію, сторони медіації мають право: за взаємною згодою обрати медіатора та/або організацію, що забезпечує проведення медіації; залучати інших учасників; відмовитися від послуг медіатора та обрати іншого; у будь-який момент відмовитися від медіації тощо [10].

Принцип конфіденційності передбачає, що інформація про пропозицію та готовність учасників конфлікту до участі у медіації, про факти та обставини, що сталі відомі в процесі вирішення спору, висловлення та судження та пропорції сторін не підлягають розголошенню. Збереження конфіденційності процедури, Необхідність дотримання принципу конфіденційності процедури медіація закріплена міжнародно-правових актах, таких як ХІІ Пакт Боготи 1948 року та Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок в рамках СОТ 1994 року.

Проте не у в усіх країнах, що застосовують медіацію, діють дані принципи. Наприклад, в Італії існує не тільки добровільна форма медіації, а й обов'язкова. У Китаї існує не тільки позасудова медіація, а й інститут судового посередництва у рамках цивільного провадження. У Фінляндії також медіації може здійснюватися як державним суддею, так і приватним посередником [2, с. 212-213].

Отже, проаналізувавши міжнародний досвід застосування вищезазначених принципів, можна дійти висновку, що запровадження їх в України є необхідним, цілком обґрунтованим кроком, а також відповідає міжнародним правовим стандартам.

Щодо форми проведення медіації, то проект Закону «Про медіацію» дане питання не висвітлює. Проте, право сторін спору самостійно визначати умови договору про проведення медіації може свідчити про те, що форма медіації також обирається сторонами. В міжнародній практиці відомі декілька медіаційних технік. На думку багатьох правників, медіація в формі безпосередніх переговорів між посередником і сторонами спору є найбільш розповсюдженою та продуктивною. Формат «човникових переговорів» застосовується в тому разі, коли учасники спору не хочуть сідати за стіл переговорів, тому медіатор має працювати з кожним учасником окремо. Проте, як показує практика, даний метод врегулювання спорів частіше застосовується на міжнародній арені. Колективна медіація має місце тоді, коли сторони запрошують власних посередників, так як не можуть дійти згоди щодо одного. Частіше даний метод використовується для вирішення політичних спорів. Проте, залучення кількох медіаторів не означає більшу ефективність процедури. Без злагодженої координації посередників досягти консенсусу вкрай важко [5, с. 8-10]. Отже, можливість самостійно обрати форму медіації в повній мірі відповідає принципу добровільності та власного волевиявлення сторін спору. Це призводить до більш зручного та комфортного вирішення суперечки та порозуміння між учасниками з можливим уникненням подальшого розвитку їх конфлікту.

В проекті закону України «Про медіацію» окреме місце займають положення про медіатора. Відповідно до статті 1 проекту, медіатором є незалежна, нейтральна, неупереджена фізична особа, яка проводить медіацію і не має повноважень щодо прийняття рішення по суті конфлікту (спору) [10]. Посередником може були професійний правник, який пройшов базову підготовку у відповідній сфері в Україні або за кордоном. Інші розвинені країни світу по-різному визначають статус медіатора. Так, законодавством Польщі визначаються мінімальні вимоги до осіб, які можуть бути посередниками. Медіатором може бути будь-яка фізична особа, яка має повну цивільну правоздатність і користуються всіма громадянськими правами (при цьому не обов'язково бути внесеним у список медіаторів). Австрія висуває більш жорсткі вимоги до медіатора: досягнення особою 28-річного віку, наявність у неї професійної кваліфікації (процедура та підготовка посередників регулюється законодавством), може заслуговувати на довіру та має страховку своєї цивільно-правової відповідальності [11, с. 96].

На нашу думку, вимоги до медіатора в Україні, зазначені у законопроекті, є виправданими, «співрозмірними», вичерпними та не потребують редагування.

На щастя, вже зараз Україна поступово переходить «від теорії до практики». При Києво-Могилянській Бізнес Школі утворений Український центр медіації (УЦМ). Метою започаткування центру є проведення навчання і надання послуг професійних медіаторів. Основними принципами УЦМ є професійність (надання послуг якісно та відповідально), неупередженість (клієнти мають змогу отримувати рівні можливості), незалежність (медіатори центру є вільними від стороннього впливу). В своїй діяльності центр керується Кодексом етики медіатора, розробленим на основі Європейського Кодексу (European CodeofConductforMediators) - результату плідної співпраці медіаторів більш ніж 30 європейських організацій. Напрямами діяльності УЦМ є навчання (проведення курсів з навчання базовим навичкам медіатора, курсів для біз- нес-медіаторів, сімейних медіаторів тощо), послуги з медіації та консультаційні послуги. Центр має досвід вирішення фінансових, комерційних, корпоративних, сімейних спорів тощо [12]. Отже, створення Українського центру медіації є вагомим внеском у запровадження в нашій державі системи дієвих позасудових способів вирішення конфліктів.

Але впровадження інституту медіації жодним чином не знецінює та не замінює діяльність судових органів, а має на меті навпаки звільнити їх від надмірного навантаження та дати можливість сконцентруватися на найсерйозніших справах. Наприклад, в деяких країнах певні категорії справ (цивільні, сімейні, трудові, комерційні тощо) перед розглядом у суді обов'язково піддаються медіації. Якщо спір вирішено не було, а сторони не дійшли консенсусу, то лише тоді справа направляється до суду.

Висновки

Отже, інститут медіації, як показує практика зарубіжних країн, є ефективним способом позасудового вирішення спорів, більш дешевою та швидкою альтернативою судовому розгляду справи. Імплементація посередництва у вітчизняну правову систему допоможе розвантажити суди загальної юрисдикції та стане важливим кроком у процесі європейської інтеграції. Ефективне функціонування даного інституту стане можливим за умови подолання низки проблем законодавчого, фінансового та морально-етичного характеру, вирішення яких має передувати введенню у дію процедури медіації. Проаналізувавши проект закону України «Про медіацію», порівнявши його з міжнародно-правовими актами, та врахувавши досвід розвинених країн, ми дійшли висновку, що законодавець ретельно підійшов до регламентації впровадження інституту медіації в Україні. Тож, наслідком прийняття Закону України “Про медіацію” стане поява у вітчизняній правовій системі нової юридичної професії, зі своїми специфічними статусом, функціями, повноваженнями.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Денисова Р. О. Інститут медіації в Україні (національно-історичний аспект). Теорія і практика правознавства: електрон. наук. фах. вид. № 1. Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. Харків, 2018. с. 1-9. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/tipp_2018_1_11(дата звернення: 23. 10. 2020).

2. Пак А. В Опыт законодательного регулирования медиации в зарубежных странах. Символ науки. Международный научный журнал №10-1/2016. С. 211-214.

3. Конвенция о мирном решении международных столкновений от 18.10.1907 г. Международное публичное право. Сборник документов. Т. 1.- М.: Издательство БЕК, 1996. С. 414 - 419. (Извлечение). URL:// http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_938; (Дата звернення 20.11.2020).

4. Ги Мун П. Осуществление рекомендаций, содержащихся в докладе Генерального секретаря о причинах конфликтов и содействия обеспечению прочного мира н устойчивого развития в Африке. Доклад Генерального секретаря ООН. Документ. 2013. URL //http:// daccess-ddsny.un.org/doc/UNDOC/GEN/N10/457/78/PDF/N1045778.pdf?OpenElement(Дата звернення 20.11.2020).

5. Антонюк О. Медіаційний процес на міжнародному рівні. Курсова робота. Business mediator. Learning program.Український Центр Медіації-Академія ТППМюнхену і Верхньої Баварії. 2015 URL: https://ukrmediation.com.ua/files/Курсова%20робота_Антонюк%20 О._Міжнародний%20рівень.pdf (Дата звернення 20.11.2020).

6. Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів: Указ Президента України від 10 травня 2006 р. URL: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/361/2006(дата звернення: 23.10.2020).

7. Белінська О. В. Медіація - альтернативне вирішення спорів. Вісник Вищої ради юстиції. 2011. № 1 (5). 158-172 с. URL: http://vru.gov.ua/Docs/visnik05_12.pdf(дата звернення: 25. 10. 2020).

8. Тарнавська А.-Н. О. Становлення інституту медіації в умовах євроінтеграційних

процесів України. Публічне право. 2015. № 1. C. 211-218 URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pp2015131 (дата звернення: 25. 10. 2020).

9. Ясиновський І. Г. Проблеми впровадження та проведення медіації в Україні. Актуальні проблеми політики. № 55. 2015. C. 260-267 URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/appol_2015_55_33 (дата звернення: 25. 10. 2020).

10. Проект Закону України “Про медіацію” від 19.05.2020 р. URL: http://w1.c1.rada.gov. ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=68877 (дата звернення: 30. 10. 2020).

11. Ясиновський І. Г. Характеристика моделей медіації в розвинених країнах. Юридичний вісник 4 (33). 2014. С. 94-98. URL: http://www.law.nau.edu.ua/images/Nauka/Naukovij_jumal/2014/stat)i_n33_2014/20.PDF. (Дата звернення 21.11.2020).

Місія і задачі Українського центру медіації. URL: https://ukrmediation.com.ua/ua/pro-tsentr/misiia-i-zadachi-tsentru (Дата звернення 20.11.2020).

Размещено на Allbest.ru