Роль глави держави в охороні Конституції України

Размещено на http://allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Роль глави держави в охороні конституції України

Черняк Є.В., кандидат юридичних наук, доцент,

доцент кафедри конституційного права

Анотація

Стаття присвячена дослідженню ролі Президента України в гарантуванні додержання Конституції України.

Особлива увага приділена обсягу та фактичному стану здійснення Президентом України повноважень як гаранта додержання Конституції України.

Конкретизується компетенційний складник, закладений в конституційній термінології «Президент України - гарант додержання Конституції України».

Розглядаються питання ефективності використання главою держави закріплених за ним конституційних повноважень в умовах парламентсько-президентського типу змішаної форми правління.

Аналізуються практичні аспекти реалізації таких форм владних повноважень Президента України по гарантуванню додержання Конституції України, як: право на конституційну законодавчу ініціативу, зупинення дії актів з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо актів Кабінету Міністрів України, право на призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України, роль арбітра.

Акцентується увага на необхідності уточнення змісту ч. 2 ст. 102 Конституції України з метою уникнення протистояння між главою держави та іншими вищими органами влади через невизначеність у Конституції конституційного статусу Президента як «гаранта додержання Конституції».

На прикладі досвіду проведення референдумів в окремих державах пострадянського простору наголошується на можливості зловживання інститутом референдуму для розширення прав глави держави.

Також автор звертає увагу на те, що реакцію громадянського суспільства на дії уряду, які не відповідають інтересам українського суспільства, конституційним цінностям та порушують права і свободи конкретних осіб, слід розглядати як важливу передумову необхідності зупинення Президентом України дії рішень Кабінету Міністрів України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України.

Ключові слова: глава держави, Президент України, охорона Конституції, Конституція України, внесення змін до Конституції.

Abstract

The role of the head of state in the constitution of Ukraine protection

Chernyak EV, Candidate of Law, Associate Professor, Associate Professor of Constitutional Law

The article investigates the role of the President of Ukraine in ensuring the observance of the Constitution of Ukraine. Special attention is given to the scope and actual status of exercising the powers of the President of Ukraine as a guarantor of the observance of the Constitution of Ukraine.

The competence component specified in the constitutional terminology “President of Ukraine - the guarantor of the observance of the Constitution of Ukraine” is detailed.

The issues of effectiveness of the using the President of Ukraine constitutional powers in the conditions of parliamentary- presidential type of mixed form of government are considered.

The practical aspects of the realisation of such forms of power of the President of Ukraine to guarantee the observance of the Constitution of Ukraine are analyzed, as well as: the right to a constitutional legislative initiative, suspension of acts with a simultaneous appeal to the Constitutional Court of Ukraine concerning the Cabinet of Ministers of Ukraine acts, the right to appoint an all-Ukrainian referendum, the role of the referee.

The necessity of explanation the content of Part 2 of Art. 102 of the Constitution of Ukraine in order to avoid confrontation between the Head of State and other higher authorities because the uncertainty of the President's constitutional status as a “guarantor of the Constitution” in the text of Constitution is analyzed. On the example of the experience of holding referendums in some postSoviet states, the possibility of abuse of the referendum institution for the empowerment of the head of state is emphasized.

It is highlighted that the reaction of civil society to the actions of the government, which do not correspond to the interests of Ukrainian society, constitutional values and violate the rights and freedoms of individuals, should be considered as an important prerequisite for the President of Ukraine to suspend the decisions of the Cabinet of Ministers of Ukraine with a simultaneous appeal to the Constitutional Court of Ukraine.

Key words: Head of State, President of Ukraine, constitution protection, Constitution of Ukraine, Constitution amendments.

Постановка проблеми

В умовах трансформації України у змішану республіку парламентсько-президентського типу, епоху конституційних перетворень, роль Президента України залишається визначальною в конституційному процесі. Разом з тим, в умовах парламентсько-президентського типу змішаної республіканської форми правління визначальним критерієм оцінки ефективності Президентських повноважень є його взаємодія з парламентом.

За умов підтримки глави держави політичною силою, яка має більшість у парламенті, його роль у конституційних процесах може підсилюватися (хоч це автоматично не означає підвищення її ефективності) через реалізацію конституційної (законодавчої) ініціативи та конституційного контролю.

Так, наприклад, 29 серпня 2019 р. Президент України В.О. Зеленський одночасно вніс на розгляд Верховної Ради України (далі - ВРУ) сім законопроектів про внесення змін до Конституції України (далі - КУ), а вже 3 вересня 2019 р. ВРУ направила дані законопроєкти до Конституційного Суду України (далі - КСУ) для надання висновків про їх відповідність вимогам статей 157 і 158 КУ А в умовах опозиційності парламентської більшості до президента однією із рис змішаної форми правління стає потенційна конфліктність у співіснуванні вищих державних інституцій (глави держави, парламенту та уряду).

Так, наприклад, у Президента Л.Д. Кучми не було своєї парламентської більшості, через що він був змушений часто змінювати не тільки міністрів, а й прем'єр-міністра (7 разів за 10 років). Натомість В.Ф. Янукович, який самоусунувся від виконання повноважень Президента України у 2014 році, мав підтримку парламентської більшості і за свою каденцію не змінив прем'єр-міністра жодного разу. Слід визнати, що одним із можливих негативних наслідків повної підпорядкованості парламенту главі держави є прояв тяжіння інституту президентства до автократичних тенденцій.

Аналіз останніх досліджень і публцікацій. Розвитку концепту Президентських повноважень та інституту глави держави як самостійного інституту конституційного права України сприяють наукові доробки вчених В.Б. Авер'янова, Н.В. Агафонової, О.Ф. Андрійко, М.О. Баймуратова, Ю.Г. Барабаша, В.І. Борденюка, О.М. Бориславської, А. З. Георгіци, Г.В. Задорожньої, Р.А. Калюжного, В.М. Кампа, М.І. Козюбри, І.Б. Коліушка, А.М. Колодія,

О.Л. Копиленка, З.І. Лунь, О.Г Мурашина, В.Ф. Опришка, В.Ф. Погорілка, С.Г Серьогіної, М.В. Тесленко, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала та інших

Суспільні й конституційно-правові процеси в Україні, які пов'язані з становленням та розвитком конституційної демократії (метою якої є перетворення фактичної конституції в реальну, «живу» - Є. Ч.), засвідчують, що пошук оптимальної форми правління української держави триває. У зв'язку з цим актуальними залишаються питання впровадження оптимальної моделі взаємодії між урядом, президентом та парламентом, а також ефективності використання главою держави закріплених за ним конституційних повноважень.

Постановка завдання. Дослідження обсягу та фактичного стану використання повноважень Президента України в гарантуванні Конституції, конкретизація ком- петенційного складника, закладеного в конституційній термінології «Президент України - гарант додержання Конституції України».

Виклад основного матеріалу

Відповідно до ч. 2 ст. 102 КУ Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції України (виділено нами - Є. Ч), прав і свобод людини та громадянина [1]. Як гарант додержання Конституції Президент зобов'язаний створювати умови, які б забезпечували чітке та своєчасне реагування відповідних органів держави, їх посадових осіб на порушення Конституції.

Наглядовий характер повноважень президента за дотриманням конституції підкреслюється в основних законах інших держав. У ч. 1 ст. 79 Конституції Республіки Білорусь 1994 р., ч. 2 ст. 80 Конституції Російської Федерації 1993 р. також закріплено, що Президент є гарантом Конституції.

У вітчизняній літературі з конституційного права висловлюються як категоричні погляди щодо невиправданості в умовах зміни системи правління в державі з президентсько-парламентської на парламентсько-президентську зберігати за Президентом статус гаранта додержання Конституції поряд з існуванням такого органу як КСУ (Ю.Г. Барабаш, С.Г. Серьогіна), так і більш помірковані (Н.В. Агафонова, В.М. Шаповал) [2, с. 98; 3, с. 144; 4, с. 16; 5, с. 63-65]. Дослідниця Н.В. Агафонова зазначає, що статус Президента України як гаранта додержання Конституції не надає йому особливих прерогатив у зв'язку з конституційною реформою, але політичний складник статусу глави держави створює підґрунтя для розширення його повноважень як гаранта додержання Конституції [4, с. 16]. В.М. Шаповал пропонує альтернативний варіант до вилучення з тексту Конституції положення про Президента як гаранта, а саме: записати в Конституції, «що визначення Президента гарантом вказує на його функції, які здійснюються тільки шляхом реалізації його повноважень, установлених в Конституції» [6].

Учена С.Г. Серьогіна висловила пропозицію щодо вилучення з тексту Конституції положення щодо визначення Президента України як «гаранта додержання Конституції» (ст. 102, ч. 2). На її думку, така невизначеність (незрозумілість конституційного статусу Президента як «гаранта додержання Конституції») спричиняє протистояння між главою держави та іншими вищими органами влади [3, с. 144].

Відповідно до ст. 104 КУ новообраний Президент України, вступаючи на пост, складає присягу народові на урочистому засіданні ВРУ, якою, зокрема, зобов'язується додержуватися КУ, а також боронити такі конституційні цінності як суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни та добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян [1].

Згідно з законодавством України можна виокремити наступні форми реалізації владних повноважень Президента України по гарантуванню додержання КУ:

- право на законодавчу ініціативу (ч. 1 ст. 93) та конституційну законодавчу ініціативу (ст. 154 КУ);

- право вето (крім законів про внесення змін до Конституції України - п. 30 ч. 1 ст. 106 КУ);

- скасування підзаконних актів підпорядкованих органів і посадових осіб, які суперечать Конституції (щодо рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України - ч. 8 ст. 118 КУ; щодо актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим - п. 16 ч. 1 ст. 106 КУ);

- зупинення дії актів з одночасним зверненням до КСУ (щодо актів Кабінету Міністрів України - п. 15 ч. 1 ст. 106 КУ);

- зупинення нормативно-правових актів Верховної Ради АРК з одночасним зверненням до КСУ щодо їх конституційності (ч. 2 ст. 137 КУ);

- звернення до Конституційного Суду України за висновком про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВРУ для надання згоди на їх обов'язковість (ч. 1 ст. 151 КУ);

- право на призначення всеукраїнського референдуму щодо змін КУ відповідно до статті 156 КУ та проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою (п. 6 ч. 1 ст. 106 КУ).

З.І. Лунь у своїх роботах розглядає використання Президентом України права законодавчої ініціативи як один із способів механізму правової охорони Конституції, пояснюючи це тим, що за його допомогою відповідний суб'єкт може впливати на стан дотримання Конституції та усунення її порушень шляхом ініціювання внесення на розгляд парламенту відповідного законопроєкту [7, с. 122]. Суттєве значення має право Президента України визначати невідкладність того чи іншого законопроєкту, наполягаючи на його першочерговому розгляді ВРУ Хоча, як зазначає М.В. Марченко, такий підхід законодавця до конституційно-правової регламентації права Президента України на законодавчу ініціативу спричиняє конкуренцію між президентськими та урядовими законопроєктами [8, с. 8.]. У «суперпрезидентських» республіках глави держав, як правило, наділені правом видавати акти, які мають силу закону. Таке право глави держави передбачено зокрема ч. 2 ст. 85 Конституції Республіки Білорусь від 15 березня 1994 р. [9].

Так, наприклад, представлений колишнім Президентом України П.О. Порошенком як невідкладний проєкт Закону про внесення змін до КУ (відносно децентралізації влади) (реєстр. номер № 2217а від 15 липня 2015 р.) слід розглядати як спробу пристосувати конституційні положення до соціально-політичних і юридичних параметрів суспільства в їх динаміці, а також запобігти гострому політичному конфлікту в країні [10].

Даним законопроєктом закладалась реалізація важливих складових сучасних конституційних перетворень, як-от здійснення адміністративно-територіальної і муніципальної реформ, метою яких була децентралізація публічної влади, а також вдосконалення організації і функціонування публічної влади на місцевому рівні.

Новообраний Президент України В.О. Зеленський, який вступив на пост 20 травня 2019 р., вніс до ВРУ свій законопроєкт «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» (реєстр. номер 2598) [11]. Внесений Президентом законопроєкт був неоднозначно сприйнятий громадськістю та західними партнерами України. Посольства Німеччини та Канади висловили офіційні позиції своїх держав з критикою законопроєкту № 2598 у частині відсутності підстав для розширення прав місцевих громад [12]. Станом на 16 січня 2020 р. глава держави відкликав свій проєкт закону, скерувавши його на доопрацювання [13].

Щодо реалізації Президентом України права законодавчої конституційної ініціативи варто відзначити, що на сьогоднішній день із семи законів України про внесення змін до Конституції України, які набрали чинності, це право було реалізоване главою держави по чотирьом із них.

За часів Президентства В.Ф. Януковича було прийнято Закон України № 586-VII від 19 вересня 2013 р., відповідно до якого за Рахунковою палатою закріплювалася функція контролю від імені Верховної Ради України за надходженням коштів до Державного бюджету України та їх використанням [14].

Прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 р., № 1401-VIII започаткувало масштабну судову реформу, унаслідок якої відбулись істотні зміни в судовій системі України, а також у правове поле України було введено інститут конституційної скарги як важливу складову частину механізму захисту прав і свобод людини та громадянина [15]. Відбувся перехід на 3-ланкову судову систему з ліквідацією усіх вищих спеціалізованих судів і формуванням нового Верховного Суду, який складається з 4-х касаційних судів (Цивільного, Господарського, Адміністративного, Кримінального), було змінено порядок призначення суддів, обмежено суддівську недоторканність.

Наслідком прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)» № 2680-VIII від 07 лютого 2019 р. є гарантування стабільності європейського напрямку розвитку держави та зобов'язання дотримуватися стабільності конституційного ладу [16]. Закріплення курсу інтеграції до ЄС і НАТО на рівні Основного Закону - це сигнал західним партнерам України, оскільки фіксація в Конституції означає, що цей курс визначено і змінити його буде або складно, або практично неможливо.

Прийняттю Закону України «Про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України)» від 30 серпня 2019 р, № 27-ІХ передувала гостра дискусія в фаховому середовищі та серед громадськості стосовно доцільності або повного скасування депутатської недоторканності, або як альтернативний варіант - її суттєве обмеження [17]. Питання скасування депутатської недоторканності неодноразово були предметом розгляду КСУ. Наприклад, КСУ у своїх висновках від 10 вересня 2008 р. № 2-в/2008, від 1 квітня 2010 р. № 1-в/2010, від 10 липня 2012 р. № 1-в/2012, від 27 серпня 2012 р. № 2-в/2012, від 16 червня 2015 р. № 1-в/2015 визнав такими, що відповідають вимогам статей 157 і 158 Конституції України, законопроєкти про внесення змін до Конституції України щодо обмеження депутатської недоторканності.

Як один із засобів забезпечення виконання й дотримання Конституції України урядом, інструментом захисту прав та свобод людини слід розглядати інститут зупинення Президентом України рішень Кабінету Міністрів України з одночасним зверненням до КСУ Учений В.М. Кампо звертає увагу на фактичну деконституціоналізацію норми Конституції, яка закріплює вище назване право Президента України. Науковець звертає увагу, що у щорічному посланні Президента України до ВРУ «Про внутрішнє і зовнішнє становище України в 2018 році», з яким Президент України П.О. Порошенко (2014-2019 рр.) виступив у парламенті 20 вересня 2018 р., глава держави заявив, що жодного разу за всі роки президентства «не скористався» своїм законним правом призупиняти рішення Кабінету Міністрів України з одночасним зверненням до КСУ [18, с. 74]. Натомість реагування громадянського суспільства на дії уряду, якщо вони не відповідають інтересам українського суспільства, конституційним цінностям та порушують права і свободи конкретних осіб, можуть бути важливою умовою застосування даного інституту главою держави як гаранта додержання Конституції України.

Перший заступник Голови Верховної Ради України Руслан Стефанчук 3 березня 2020 р. виступаючи на брифінгу, присвяченому питанням народовладдя, наголосив на періоді активного напрацювання Верховною Радою України законопроєктів, пов'язаних із народовладдям [19].

Одним із засобів реалізації народного волевиявлення відповідно до ст. 69 КУ є референдум. Організація і порядок проведення референдумів, зокрема конституційних, згідно з п. 20 ч. 1 ст. 92 КУ визначаються виключно законами України. До 26 квітня 2018 р. (дати визнання КСУ Закону України про всеукраїнський референдум неконституційним - Є. Ч.) питання організації, проведення та реалізації конституційного референдуму регулювалися Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 6 листопада 2012 р. [20]. У зв'язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 р. № 1401-VIII до ч. 2 ст. 151 КУ були внесені зміни, згідно з якими КСУ за зверненням Президента України або щонайменше сорока п'яти народних депутатів України надає висновки про відповідність КУ (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою [21].

Отже, на часі розробка і прийняття закону про всеукраїнський референдум, у якому мають бути врегульовані питання підстав ініціювання Президентом змін до Конституції України, а також процедури його проведення.

Аналіз законодавства більшості країн свідчить, що типовими формами участі президента у забезпеченні охорони Конституції є відкладальне вето, право передачі на референдум законопроєкту про внесення змін (доповнень) до Конституції, використання узгоджувальних процедур для вирішення спірних питань. Так, зокрема в Грузії, Вірменії, Індії, Нідерландах, Пакистані, Туркменістані глава держави володіє правом відкладального вето [22, с. 14-15]. В Україні право вето Президента не поширюється на закони про внесення змін до КУ (п. 30 ст. 106 КУ).

У Рішенні КСУ № 6-рп/2003 від 11 березня 2003 р. у справі щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції України КСУ фактично визнав за Президентом України право вето на закони про внесення змін до КУ. Аргументація КСУ полягала в тому, що Розділ XIII Основного Закону України не передбачає окремого порядку підписання та оприлюднення законів про внесення змін до КУ. Водночас КУ не містить застережень щодо неможливості здійснення Президентом України права вето стосовно будь-яких законів, прийнятих ВРУ, зокрема законів про внесення змін до КУ. Таким чином, КСУ дійшов висновку, що Президент має право вето щодо всіх законів [23]. До цього Рішення були висловлені окремі думки суддями КСУ В.М. Шаповалом та М.Д. Савенком, у яких акцентувалась увага на відмінній правовій природі звичайних законів та законів про внесення змін до Конституції, а також на розширенні конституційно визначених повноважень Президента України за рахунок надання йому права вето і на нормативно-правові акти про внесення змін до Конституції України.

З набранням чинності Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» № 742-VII від 21 лютого 2014 р. до п. 30 ч. 1 ст. 106 КУ були внесені зміни щодо непоширення права вето Президента України на закони про внесення змін до КУ [24].

Показовим у плані участі глав держав у конституційних процесах із залученням інституту референдумів є досвід окремих держав пострадянського простору, коли предметом подібних референдумів ставали питання продовження президентських термінів і скасування обмежень на два послідовні президентські строки для однієї особи. Подібні референдуми є свідченням прояву більше автократичних тенденцій, ніж демократичних, оскільки їх метою було розширення прав президентів усупереч нормам Конституцій. Так, у 1995 р. шляхом проведення референдуму в Казахстані в обхід конституційних норм був продовжений на чотири роки президентський термін Н. Назарбаєва. У жовтні 2004 р. в Республіці Білорусь під час парламентських виборів з ініціативи президента був проведений черговий всенародний референдум. За його результатами президент отримав право втретє висунути свою кандидатуру на президентські вибори 2006 р. Аналогічно у 2009 р. в Азербайджані завдяки всенародному референдуму І. Алієв отримав можливість висувати свою кандидатуру на вищу державну посаду понад два терміни [22, с. 15].

Арбітражна функція Президента України не знайшла свого прямого закріплення в КУ, що загалом характерне для конституцій держав пострадянського простору. Винятком можна вважати Конституцію Російської Федерації, положення якої містять норми про визнання права Президента Російської Федерації використати узгоджувальні процедури для вирішення розбіжностей між органами державної влади Російської Федерації та органами державної влади суб'єктів Російської Федерації.

Слід зазначити, що одним з таких узгоджувальних приписів у літературі називають застосування референдарних процедур. У цьому контексті слушним є застереження, висловлене вченим М.В. Савчиним, про те, що, з одного боку, Президент України володіє високим ступенем легі- тимності, оскільки обирається народом шляхом загальних і прямих виборів, але, з іншого боку, може виникати небезпека застосування референдарних процедур в обхід парламентського розпорядку прийняття суспільно важливих рішень [25, с. 394]. президент україна референдум конституція

Висновки

Функція Президента України як гаранта додержання Конституції здійснюється ним через реалізацію визначених у Конституції права вето, права законодавчої ініціативи (включаючи конституційну), права звертатися до КСУ, скасувати підзаконні акти підпорядкованих органів і посадових осіб, якщо їх зміст суперечить Конституції, зупиняти дії актів з одночасним зверненням до КСУ, обов'язку призначити референдум з питання внесення змін до окремих розділів Конституції та проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. З метою уникнення протистояння між главою держави та іншими вищими органами влади через невизначеність у Конституції конституційного статусу Президента як «гаранта додержання Конституції» пропонується уточнити зміст ч. 2 ст. 102 Конституції України положенням такого змісту: «функції Президента України як гаранта додержання Конституції здійснюються ним тільки шляхом реалізації його повноважень, встановлених у Конституції».

Автор статті задля досягнення її мети вважав за необхідне здійснити аналіз повноважень глави держави насамперед у сфері забезпечення конституційної законності, оскільки ці повноваження є основою титулу гаранта додержання Конституції України. Не применшуючи значення інших повноважень Президента, зокрема номінаційних, нормотворчих, у галузі оборони і національної безпеки, по забезпеченню прав і свобод громадян, у сфері зовнішньої політики і міжнародних відносин, нагородної політики, слід визнати необхідність подальших наукових розвідок у питаннях ефективності їх здійснення на сучасному етапі розвитку держави Україна.

Список використаних джерел

1. Конституція України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР, зі змінами. URL: http:zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/254K/96-Bp.

2. Барабаш Ю.Г. Президент у змішаних республіках: деякі питання констит.-правової теорії і практики. Право України. 2012. № 8. Ст. 9-100.

3. Серьогіна С.Г. Теоретично-правові та організаційні засади функціонування інстит. президентства в Україні. Харків : Ксілон, 2001.280 с.

4. Агафонова Н.В. Президент України як суб'єкт конституційної реформи і гарант додержання Конституції України. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2016. № 4. Ст. 12-17.

5. Шаповал В.М. Конституція і виконавча влада : монографія. Київ : Юрінком Інтер, 2004. С. 63-65.

6. Шаповал В.М. «Не сотвори собі ... гаранта». Дзеркало тижня. 29 січня 2016 р. Сайт електронного видання «Дзеркало тижня». URL: https://dt.ua/internal/ne-sotvori-sobi-garanta-_.html.

7. Лунь З.І. Правова охорона Конституції України : дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. Львівський національний університет імені Івана Франка. Львів, 200з. 192 с.

8. Марченко М.В. Конституційно-правове регулювання участі глави держави в законодавчому процесі : автореф. дис. .канд. юрид. наук : 12.00.02. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2018. 18 с.

9. Конституция Республики Беларусь от 15 марта 1994 г. (с изм. и дополн., принятыми на республиканских референдумах 24 декабря 1996 г. и 17 октября 2004 г.). Портал Национального центра правовой информации Республики Беларусь. URL: http://www.pravo.by/pravovaya-informatsiya/normativnye-dokumenty/konstitutsiya-respubliki-belarus/.

10. Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади) : проєкт Закону України. Реєстр. номер 2217а від 1 липня 2015 р. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc2_5_1_J?ses=10009&num_s=2&num=22 17%E0&date1=&date2=&name_zp=&out_type=&id=.

11. Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади) : проєкт Закону України. Реєстр. номер 2598). Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=67644.

12. Западные посольства раскритиковали законопроект о децентрализации. Сайт Інформ-агенства «РБК-Україна». URL: https://www.rbc.ua/rus/news/zapadnye-posolstva-raskritikovali-zakonoproekt-1579080930.html.

13. Президент обговорив з народними депутатами питання реформи децентралізації. Офіційний сайт Президента України. 16 січня 2020 р. URL: https://president.gov.ua/news/prezident-obgovoriv-z-narodnimi-deputatami-pitannya-reformi-59297.

14. Про внесення змін до ст. 98 Конституції України : Закон України № 586-VII від 19 вересня 2013 р. Відомості Верховної Ради (ВВР).

2014. № 11. Ст. 142.

15. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) : Закон України № 1401-VIII від 2 червня 2016 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1401-19.

16. Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору) : Закон України № 2680-VIII від 7 лютого 2019 р. Голос України. 20 лютого 2019. № 34.

17. Про внесення змін до ст. 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України) : Закон України № 27-ІХ від 30 серпня 2019 р. Офіційний сайт Верховної Ради України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/27-20#n2.

18. Кампо В.М. Конституція і становлення конституційної демократії в Україні (2014-2018 роки) : науково-популярний посібник. Київ : Гамазин, 2019. 172 с.

19. Стефанчук РО. Парламент створює потужний механізм народовладдя. З офіційного сайту Верховної Ради України. URL: https://www.rada.gov.ua/news/Top-novyna/190194.html.

20. Про всеукраїнський референдум : Закон України № 5475-VI від 6 листопада 2012 р. Відомості Верховної Ради України. 2013. № 44-45. Ст. 634, із змінами, внесеними згідно з Законом № 766--VIM від 10 листопада 2015 р. Відомості Верховної Ради України. 2015. № 52. Ст. 482.

21. Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) : Закон України № 1401-VIII від 2 червня 2016 р. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 28. Ст. 532.

22. Дуднік О.В. Роль Президента в конституційному процесі: світовий досвід і пострадянські реалії. Конституційна Асамблея: полі- тико-правові аспекти діяльності. 2012. № 9. Ст. 13--17.

23. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 73 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) здійсненого Президентом України права вето стосовно прийнятого Верх. Радою України Закону України «Про внесення змін до статті 98 Конституції України» та пропозицій до нього (справа щодо права вето на закон про внесення змін до Конституції України) № 6-рп/2003 від 11 березня 2003 р. Урядовий кур'єр. 9 квітня 2003 р. № 66. Ст. 9-10.

24. Про відновлення дії окремих положень Конституції України : Закон України № 742-VII від 21 лютого 2014 р. Відомості Верховної Ради. 2014. № 11. Ст. 143.

25. Савчин М.В. Конституційний статус Президента України. Конституційне право України. Академічний курс : підручник. У 2 т. Т 2 / за заг. ред. Ю.С. Шемшученка. Київ : ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2008. Ст. 388--430.

Размещено на Allbest.ru