Нормативно-правові засади організації та проведення загальнодержавного референдуму: досвід Швейцарії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Нормативно-правові засади організації та проведення загальнодержавного референдуму: досвід Швейцарії

Равлюк А.Г., аспірант кафедри конституційного права та порівняльного правознавства юридичного факультету

Аннотация

Стаття присвячена дослідженню нормативно-правових засад організації та проведення загальнодержавного референдуму у Швейцарії. Встановлено, що переважна більшість сучасних науковців пропонують вважати, що термін «референдум» як такий почав активно застосовуватись у XV столітті в аспекті виконання своїх функцій Сеймом у Швейцарії. Зазначено, що першим референдумом було волевиявлення народу 1439 року в одному з кантонів Швейцарії (Берн). Питання, котре виносилось на обговорення, стосувалось стягнення додаткових податків задля погашення боргів військового характеру. Після цього випадку референдум як форма прямої (безпосередньої) демократії почав активно використовуватись і у інших кантонах Швейцарії. Відповідно до статті 34 Конституції Швейцарської конфедерації громадянам гарантуються політичні права, а також захист свободи громадянина щодо формування власної думки та справжнього вираження своєї волі. Основний Закон Швейцарії передбачає можливість проведення обов'язкового та факультативного референдумів. Зазначено, що швейцарська конституційно-правова доктрина характеризується специфічним підходом щодо тлумачення принципу народовладдя. референдум демократія народовладдя конституційний

Його зміст полягає у тому, що швейцарський народ розглядається не тільки як джерело державної влади, а й як її особливий інститут, наділений винятковим правом вирішення найважливіших питань державного життя за допомогою прямого волевиявлення. Швейцарська конфедерація є державою, котра у сфері управління передбачає функціонування трьох правових інститутів - народу, представницьких органів державної влади, а також виконавчих органів. Поряд з цим, сфера їх діяльності розмежовується за юридичною силою правових актів, котрі видаються. Якщо швейцарський народ уповноважений приймати конституційні акти, то представницький орган - закони, а уряд - нормативно-правові акти підзаконного рівня.

Ключові слова: народовладдя, безпосередня демократія, загальнодержавний референдум.

Abstract

REGULATORY PRINCIPLES OF ORGANIZING AND CONDUCTING A NATIONAL REFERENDUM: THE EXPERIENCE OF SWITZERLAND

The article is devoted to the study of the legal framework for the organization and conduct of a national referendum in Switzerland. It is established that the vast majority of modern scholars suggest that the term «referendum» as such began to be actively used in the fifteenth century in terms of performing its functions by the Seimas in Switzerland. It is noted that the first referendum was the expression of the will of the people in 1439 in one of the cantons of Switzerland (Bern). The issue under discussion concerned the collection of additional taxes to repay military debts. After this incident, the referendum as a form of direct democracy began to be actively used in other cantons of Switzerland. According to Article 34 of the Constitution of the Swiss Confederation, citizens are guaranteed political rights, as well as the protection of citizens' freedom to form their own opinion and the true expression of their will. The Basic Law of Switzerland provides for the possibility of holding mandatory and optional referendums. It is noted that the Swiss constitutional and legal doctrine is characterized by a specific approach to the interpretation of the principle of democracy. Its meaning is that the Swiss people are seen not only as a source of state power, but also as its special institution, endowed with the exclusive right to resolve the most important issues of state life through direct expression of will. The Swiss Confederation is a state that in the field of governance provides for the functioning of three legal institutions - the people, representative bodies of state power, as well as executive bodies. In addition, the scope of their activities is differentiated by the legal force of the legal acts that are issued. If the Swiss people are authorized to adopt constitutional acts, the representative body is the law, and the government is the normative legal acts of the bylaw.

Key words: democracy, direct democracy, national referendum.

Постановка проблеми

У Аналітичній записці «Щодо конституційних форм безпосереднього народовладдя в Україні» встановлено, що «при вдосконаленні існуючих та запровадженні нових форм безпосередньої демократії на конституційному рівні» варто проаналізувати позитивний досвід зарубіжних держав [1]. Цілком погоджуючись з такою позицією, ми вирішили присвятити статтю розгляду особливостей організації та проведення загальнодержавного референдуму як форми безпосередньої (прямої) демократії відповідно до законодавства Швейцарії задля запозичення кращих практик у цій сфері.

У сучасному світі спостерігається загальна тенденція розширення практики реалізації інституту референдуму: так, якщо в XIX ст. в світі проводився менш ніж один референдум в рік (0,74), то в першому десятилітті XX ст. референдуми проводилися на рівні 1,9 в рік, до середини 50-х років - на рівні 8,1, а в 80-і р.р. цей показник досяг 16,8 [2, с.3]. Проведення загальнодержавного референдуму у деяких зарубіжних державах мало своїм наслідком прийняття конституцій (Іспанія, Франція, Естонія, Литва).

Стан опрацювання проблематики

Дослідження особливостей організації і проведення загальнодержавного референдуму за законодавством Швейцарської конфедерації було предметом розгляду таких дослідників як: РГятов, В.Кириченко, А. Кочерга, В. Ло- гачова, І. Милосердна, М. Оніщук, В.Руден- ко, А. Савков, Ю.Соколенко та ін.

Мета статті полягає у здійсненні аналізу нормативно-правових засад організації та проведення загальнодержавного референдуму Швейцарії.

Виклад основного матеріалу

Переважна більшість сучасних науковців пропонують вважати, що термін «референдум» як такий почав активно застосовуватись у XV столітті в аспекті виконання своїх функцій Сеймом у Швейцарії. Зазначений орган не був парламентом у сучасному традиційному розумінні, його засідання не проводились регулярно, а участь у них брали «представники Союзних земель», котрі швидше були послами, аніж парламентаріями, оскільки відстоювали здебільшого інтереси територій, у межах яких вони проживали. Поряд з цим, були і такі категорії справ, котрі не могли бути розглянуті Сеймом відповідно до його повноважень. У таких випадках рішення було прийняте «ad'referendum». Хоча референдум як правовий інститут відомий ще з часів Стародавнього Риму, дослідники В.Кириченко та Ю.Соколенко вважають, що справді достовірним першим референдумом було волевиявлення народу 1439 року в одному з кантонів Швейцарії (Берн). Питання, котре виносилось на обговорення, стосувалось стягнення додаткових податків задля погашення боргів військового характеру. Після цього випадку референдум як форма прямої (безпосередньої) демократії почав активно використовуватись і у інших кантонах Швейцарії. Поряд з цим, перший у світі референдум загальнодержавного рівня відбувся 1802 року, знову ж таки у Швейцарії. На той час стояло питання про прийняття другої конституції Гельветичної республіки. Саме Швейцарію справедливо називають «батьківщиною референдумів». Дійсно, понад 50 % усіх загальнодержавних референдумів у світі були проведені у цій державі. На сьогодні Швейцарія є тою країною, котра є прикладом так званої «консенсусної демократії», за якої громадяни наділені правом та реальною здатністю (можливостями) здійснювати вплив на державну політику [3, с.53].

Відповідно до статті 34 Конституції Швейцарської конфедерації громадянам гарантуються політичні права, а також захист свободи громадянина щодо формування власної думки та справжнього вираження своєї волі. Окрема частина Конституції (Глава 2 «Громадянство та політичні права») закріплює положення, відповідно до якого конфедерація регулює здійснення політичних прав щодо федеральних питань, а кантони регулюють їх здійснення у кантональних та комунальних справах. При цьому логічно закріплюється заборона щодо здійснення громадянином політичних прав у більш ніж одному кантоні. Також кантон може передбачити, що особа, котра була нещодавно зареєстрована як резидент, може користуватися правом голосу щодо вирішення кантональних та комунальних питань лише після певного періоду, що становить максимум три місяці з моменту проживання на постійній основі. Згідно статті 45, у випадках, визначених Федеральною Конституцією, кантони беруть участь у законодавчому процесі. При цьому конфедерація інформує кантони про свої наміри повністю і своєчасно, а також консультується з кантонами з питань, у котрих зачіпаються їхні інтереси [4]. Активне виборче право (у тому числі і право участі у референдумах відповідно до Конституції Швейцарської Конфедерації належить громадянам, котрі досягли вісімнадцятирічного віку та є психічно здоровими.

Стаття 140 Конституції Швейцарської Конфедерації закріплює положення щодо обов'язкового референдуму. Так, на голосування народу та кантонів виносяться такі питання: 1) внесення змін та поправок до Федеральної конституції; 2) приєднання до організацій колективної безпеки та міжнародних спільнот; 3) прийняття федеральних актів, які не ґрунтуються на положеннях Конституції та термін дії яких перевищує один рік; такі федеральні акти повинні бути поставлені на голосування протягом одного року після прийняття Федеральними зборами. На голосування народу, у свою чергу, виносяться: 1) народні ініціативи щодо повного перегляду федеральної конституції; 2) народні ініціативи щодо часткового перегляду федеральної конституції у формі загальної пропозиції, яка була відхилена Федеральними зборами; 3) питання про те, чи слід проводити повний перегляд Федеральної конституції у випадку, якщо між Радою кантонів та Національною Радою виникнуть розбіжності.

Ще одним різновидом референдуму, який закріплений Основним Законом Швейцарії є факультативний референдум, що скликаються на вимогу п'ятдесяти тисяч осіб, котрі мають право голосу, або ж восьми кантонів, якщо вона була подана протягом 100 днів з моменту офіційного оприлюднення закону. У цьому випадку на голосування народу Швейцарії виносяться: 1) федеральні акти; 2) федеральні акти, термін дії яких перевищує один рік; 3) федеральні укази, якщо цього вимагає Конституція чи відповідний акт; 4) міжнародні договори, які: мають необмежену тривалість у часі та дія яких не може бути припинена; такі, що передбачають приєднання до міжнародної організації; такі, що містять важливі зміни до законодавчих положень.

А.В. Кочерга стверджує, що швейцарська конституційно-правова доктрина характеризується специфічним підходом щодо тлумачення принципу народовладдя. Його зміст полягає у тому, що швейцарський народ розглядається не тільки як джерело державної влади, а й як її особливий інститут, наділений винятковим правом вирішення найважливіших питань державного життя за допомогою прямого волевиявлення. Основні політичні права громадян Швейцарії мають двоїстий характер. При їх здійсненні громадянин не лише реалізує суб'єктивне, гарантоване йому Основним Законом право, але і також згідно з принципом активного громадянства, здійснює державно-владні повноваження, оскільки є членом окремого інституту публічної влади - «народу Швейцарії», «народу кантону» або «населення муніципального рівня». Поряд з цим, права брати участь у вирішенні питань державного або муніципального значення за допомогою референдумів і виборів, а також право ініціювати їх розгляд, є безпосередніми політичними правами. Водночас, «суміжні» права і свободи, такі як свобода думки та слова, об'єднань, спілок, зборів, право на петицію) носять допоміжний характер щодо «власне політичних» прав. Не є новиною той факт, що ще на початку XIX століття станова приналежність осіб була фактично основою щодо участі (чи неучасті) у реалізації в Швейцарії публічно-владних повноважень. Поряд з цим, у зв'язку із прийняттям Конституції 1848 року, зазначена держава закріпила на рівні Основного Закону фундаментальні принципи виборчого права, серед яких, зокрема, загальність, вільність та рівність. Конституція Швейцарії також стала точкою відліку в аспекті наділення народу виключним правом щодо пропозиції перегляду та прийняття нової lex fundamentals. Конституція, що була прийнята у 1874 році, натомість передбачала можливість проведення факультативного референдуму. Принцип народовладдя був нормативно закріплений лише у Конституції 1999 року, хоча і був офіційно визнаний вищою судовою інстанцією як базовий елемент конституційного будівництва ще на початку ХХ століття. Відтак, швейцарська правова доктрина характеризується особливим тлумаченням принципу народовладдя, відповідно до якого народ Швейцарії є інститутом установчої влади, котрий здійснює своє безпосереднє волевиявлення шляхом референдуму (або ж народних зборів), що має наслідком прийняття важливих рішень державно-владного та суспільного характеру. Швейцарська конфедерація є державою, котра у сфері управління передбачає функціонування трьох правових інститутів - народу, представницьких органів державної влади, а також виконавчих органів.

Поряд з цим, сфера їх діяльності розмежовується за юридичною силою правових актів, котрі видаються. Якщо швейцарський народ уповноважений приймати конституційні акти, то представницький орган - закони, а уряд - нормативно-правові акти підзаконного рівня. Специфіка здійснення народовладдя, характерного для Швейцарії, обумовлена особливостями формування Швейцарської Конфедерації як «об'єднання феодальних республік на договірній основі». Народні збори, референдум, а також інші форми прямої демократії були присутні і застосовувалися ще з моменту утворення держави, оскільки були та є засобом легітимації кантонами рішень органів державної влади. У процесі конституційного будівництва Швейцарії вони зазнавали змін, відповідно змінювалась і сутність принципу народовладдя. Як вже зазначалося, цікавим є той факт, що з 50-х років XIX ст., до суб'єктів, власне, установчої влади було віднесено народ (поряд з населенням кожного окремого кантону). Станом на сьогодні, розгляд суттєвого питання загальнодержавного значення потребує так званого «подвійного вотуму», що означає, що більшість повинна бути досягнута як у межах усієї держави, так і у кожному кантоні окремо. Такі вимоги безпосередньо пов'язані з утвердженим у ХХ столітті правовим режимом Швейцарської конфедерації - «демократії суспільної згоди». Характерними особливостями розвитку у Швейцарії прямої демократії є застосування електронного способу волевиявлення [5, с. 8-9, 12-15].

Висновки

Слід зауважити, що нині досить часто сучасними науковцями досліджується Швейцарія в аспекті вивчення позитивного досвіду зарубіжних держав щодо належного та ефективного функціонування інституту референдуму. Конституційна модель референдуму, що притаманна для Швейцарської конфедерації, передбачає активну участь громадян у прийнятті державно-владних рішень.

Список використаних джерел

1. Щодо конституційних форм безпосереднього народовладдя в Україні: аналітична записка. Національний Інститут стратегічних досліджень.

2. Гятов РР. Институт референдума в Российской Федерации и зарубежных странах: конституционно-правовое и сравнительное исследование: ареф. дисс. на соискание ученой степ. канд. юрид. наук. Москва. 2007. 25 с.

3. Кириченко В., Соколенко Ю. Референдум як форма безпосередньої демократії. Юридичний вісник. 2019. № 4. С 52-59.

4. Federal Constitution of the Swiss Confederation.

5. Кочерга А. Прямое волеизъявление народа как основа конституционного строя в Швейцарской Конфедерации: ареф. дисс. на соискание ученой степ. канд. юрид. наук. Москва. 2008. 25 с.

Размещено на Allbest.ru