Процесуальні особливості допиту експерта в суді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Івано-Франківський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр

Міністерства внутрішніх справ України

Процесуальні особливості допиту експерта в суді

Куцкір Г.М., кандидат юридичних наук, судовий експерт сектора почеркознавчих досліджень, технічного дослідження документів та обліку відділу криміналістичних видів досліджень

Анотація

Статтю присвячено аналізу процесуальних особливостей допиту експерта в суді. Мета такого допиту пов'язується зі змістом складеного експертом висновку і полягає в його роз'ясненні та доповненні для усунення його незрозумілості або неповноти. Зазначено, що необхідність у наданні роз'яснень та доповнень зазвичай виникає тоді, коли експертизу визнано недостатньо повною або вона викликає певний сумнів. Висновок варто вважати неповним, якщо він не дав вичерпної відповіді на поставлені запитання, або в ньому не містяться відповіді на одне чи декілька запитань взагалі, або він складений за результатами аналізу не всіх поданих експерту на дослідження об'єктів.

Досліджено специфіку предмета допиту експерта в суді. Розглянуті сутність і зміст цього поняття. Наведено примірний перелік запитань, які можуть бути поставлені експерту під час допиту в суді, а також окреслено коло обставин, що можуть бути з'ясовані шляхом проведення такого допиту. Виокремлено особливості процедури такого допиту, згідно з якою першою запитання ставить експертові особа, за зверненням якої призначено експертизу, а потім - інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема головуючий і судді.

Проаналізовано процесуальні умови одночасного допиту двох і більше експертів, які проводили експертні дослідження й дали висновки, що містять розбіжності.

Вказано, що кожна сторона кримінального провадження для доведення достовірності висновку експерта або ж, навпаки, його дискредитації має право надати відомості, які стосуються знань, умінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта, отже, й ставити експерту запитання щодо цих відомостей, а експерт, у свою чергу, під час відповідей на ці й інші запитання має право користуватися своїми письмовими й іншими матеріалами, які використовувалися під час експертного дослідження.

Ключові слова: експерт, судовий розгляд, джерело доказів, мета допиту експерта, предмет допиту експерта, достовірність висновку.

Abstract

PROCEDURAL FEATURES OF THE EXPERT INTERROGATION IN COURT

The article is devoted to the analysis of procedural features of the expert's interrogation in court. The purpose of such interrogation is related to the content of the expert's conclusion and is to clarify and supplement it to eliminate its ambiguity or incompleteness. It is noted that the need to provide explanations and additions usually arises when the examination is found to be insufficiently complete or causes some doubt. The conclusion should be considered incomplete if it did not provide an exhaustive answer to the questions asked, it does not contain answers to one or more questions at all, or it is based on the results of the study not all submitted to the expert for research objects.

The specifics of the subject of the expert's interrogation in court are investigated. The essence and content of this concept are considered. An example is given of the questions that maybe asked to an expert during an interrogation in court, as well as a number of circumstances that can be clarified by conducting such an interrogation. Highlighted the features of the procedure for such an interrogation, according to which the first question is put to the expert by the person whose request the examination is assigned, and then - to others persons involved in criminal proceedings, including the presiding judge and the judge.

It is analyzed the procedural conditions for simultaneous interrogation of two or more experts, who conducted expert research and gave conclusions containing differences.

It is specified that each party to criminal proceedings to prove the reliability of an expert opinion or conversely him discredit, has the right to provide information concerning the knowledge, skills, qualifications, education and training expert, and therefore ask the expert questions about this information, and the expert, in turn, in answering these and other questions, has the right to use its written and other materials that were used in the expert research.

Key words: expert, trial, source of evidence, purpose of expert's interrogation, subject of expert's interrogation, reliability of conclusion.

Постановка проблеми

Одним із найбільш дієвих способів усунення сумнівів у достовірності висновку експерта є його перевірка шляхом проведення допиту. Мета допиту експерта в суді як одна з найскладніших форм встановлення істини у кримінальному провадженні пов'язується зі змістом складеного ним висновку і полягає в його роз'ясненні та доповненні для усунення його незрозумілості або неповноти. Суд повинен не тільки перевірити логіку експертного доказування, а й опрацювати висунуті експертом наукові положення, щоб упевнитися в їхній правдивості та повноті. І тільки за умови дослідження висновку експерта в зазначеному порядку суд має право визнати його достовірним чи недостовірним. На підставі цього, ураховуючи вагомість висновку експерта для процесу доказування, актуально звернутись до дослідження особливостей допиту експерта в судовому засіданні.

Стан дослідження

Вагомий внесок у дослідження даної проблематики зробили Є.Є. Демидова, О.Ф. Дорошенко, Н.І. Клименко, В.В. Коваленко, С.П. Лапта, Н.М. Максимишин, О.М. Моїсєєв, Н.А. Панько, Г.М. Пилипенко, В.О. Попелюшко, А.М. Титов, Т.В. Тютюнник, О.П. Чуприна, М.Г. Щер- баковський та інші вітчизняні і закордонні вчені. Однак дотепер на практиці залишилася низка неви- рішених проблем щодо визначення кола обставин, які можна з'ясувати під час зазначеної процесуальної дії. У зв'язку із цим дослідження процесуальних особливостей допиту експерта з метою роз'яснення висновку в суді не втратило своєї актуальності.

Метою статті є розгляд особливостей допиту експерта з метою роз'яснення висновку в суді.

Виклад основного матеріалу

Відповідно до ч. 1 ст. 84 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню [1]. Ці дані встановлюються, зокрема, таким засобом, як висновок експерта. Згідно із ч. 2 ст. 84 КПК України, висновок експерта є процесуальним джерелом доказів.

Попри те, що висновок експерта ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях, згідно із ч. 10 ст. 101 КПК України, він не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку [1]. З одного боку, зазначена норма відповідає правилам оцінки доказів, згідно з якими жоден доказ не має наперед встановленої сили, а також вони мають бути оцінені з погляду належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з погляду достатності та взаємозв'язку для ухвалення відповідного процесуального рішення (ч. 1 ст. 94 КПК України). З іншого боку, часто особи, які оцінюють цей доказ, можуть не мати належних знань для оцінки його достовірності, відповідності методик тощо. У такому разі одним зі способів перевірки достовірності висновку експерта виступатиме допит експерта. допит слідчий суддя процесуальний

Висновок повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або які стали йому відомі під час дослідження матеріалів, наданих для проведення дослідження. Допит експерта в судовому засіданні може бути проведений за клопотанням сторони кримінального провадження, потерпілого або за власною ініціативою суду й обмежується предметом виконаної ним судової експертизи й обставинами, які раніше досліджувалися (це слід розуміти зі змісту ст. 356 КПК України, ст. 12 Закону України «Про судову експертизу») [2, с. 119].

Доцільність допиту експерта зазвичай виникає у випадках, коли, наприклад, немає необхідності призначати додаткову або повторну експертизу, а потрібно тільки роз'яснити вжиту термінологію або окремі формулювання, а також пояснити розбіжності між обсягом поставлених запитань і кількістю відповідей тощо. Незважаючи на те, що висновок експерта (докладний опис проведених експертом досліджень і зроблені за їхніми результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи) подається в письмовій формі, кожна сторона має право звернутися до суду із клопотанням про виклик експерта для допиту під час судового розгляду для роз'яснення чи доповнення його висновку. Тому цілком природним уважається той факт, що у сторін кримінального провадження, які не володіють спеціальними знаннями, можуть виникнути питання, які потребують додаткової аргументації експерта. Проте необхідно також зазначити, що допит експерта - процедура необов'язкова, оскільки питання до експерта можуть і не виникати. Отже, основною метою виклику експерта для допиту в суді є необхідність роз'яснення чи доповнення висновку експертизи (ч. 7 ст. 101 КПК України, ч. 1 ст. 356 КПК України), яку він проводив у цьому кримінальному провадженні [3, с. 741]. Як свідчить практика, найчастіше експерту в судовому засіданні доводиться відповідати на запитання, чи підтримує він свій висновок [2, с. 119].

Під роз'ясненням висновку експерта необхідно розуміти надання ним показань щодо відомостей, що уточнюють і розкривають зміст і значення таких положень: відомості про науково-технічні засоби, які використовувалися в експертизі, про виявлені ознаки досліджуваних об'єктів, спеціальні терміни і формулювання тексту; у з'ясуванні придатності наданих об'єктів для дослідження та дачі висновку; особливості підготовки об'єктів для дослідження, умови відбору експериментальних зразків, кількісних і якісних змін об'єктів після проведення їх дослідження; причини обрання застосованої методики дослідження або відмови від неї та методик або методів дослідження об'єктів; суперечності між дослідною частиною і заключними висновками; критерії оцінки ознак, які експерт використав у проміжних і заключних висновках тощо [4, с. 237-238]. Доповнення ж висновку експерта передбачає поглиблення змісту окремих його частин шляхом формулювання й обґрунтування експертом додаткових тверджень, які не мають характеру висновків, ґрунтуються на результатах проведеного дослідження та не потребують додаткових досліджень. Нерідко доповнення стосуються питань, поставлених експертом із власної ініціативи [5, с. 56].

Необхідність у наданні роз'яснень та доповнень зазвичай виникає тоді, коли експертизу визнано недостатньо повною або вона викликає певний сумнів. Висновок слід уважати неповним, якщо він не дав вичерпної відповіді на поставлені запитання, або в ньому не містяться відповіді на одне чи декілька запитань взагалі, або він складений за результатами дослідження не всіх поданих експерту на дослідження об'єктів [6, с. 104]. Значну роль тут відіграє також складність кримінального провадження та значення експертного висновку в системі доказів.

Позиція законодавця в частині виклику експерта на допит лише суддею чи слідчим суддею зрозуміла.

Дослідження й оцінка судом висновків експерта є підсумковою частиною всього процесу здійснення судово- експертної діяльності. Така діяльність суду «включає в себе перевірку та оцінку висновку експерта, ознайомлення з ним сторін, а в необхідних випадках - допит експерта та призначення додаткової або повторної експертизи» [7, с. 20]. Саме за таких умов висновок експерта набуває неупередженості, отже, і достовірності, разом з іншими процесуальними джерелами доказів. Оцінці ж підлягають будь-які висновки незалежно від того, чи є вони категоричними, імовірними або судовий експерт констатує неможливість відповіді на поставлені перед ним запитання [8, с. 473-474]. У зв'язку із цим можна виділити два основні випадки надання роз'яснень судовим експертом: 1) щодо наданого ним висновку експертизи та 2) стосовно неможливості відповіді на поставлені питання. У свою чергу, пояснення судовим експертом наданого ним висновку залежно від його форми можна поділити на пояснення: а) категоричного висновку та б) імовірного. Варто враховувати, що відповіді судового експерта на допиті також можуть мати ймовірний характер, як і його висновок [9, с. 594].

Допит експерта починається не вільною розповіддю про все, що відомо у справі, а постановкою конкретних питань, які потребують роз'яснення або доповнюють питання, вирішені у висновку експерта [10, с. 73]. Уважаємо, що перш ніж допитати експерта, суд має скласти чітке уявлення про питання, які він передбачає розв'язати. Інакше це може призвести до поставлення запитань, які можна вирішити лише шляхом додаткового дослідження. З положень статей кримінального процесуального закону випливає, що експерт підлягає допиту тільки після проведеного ним експертного дослідження щодо даного висновку.

Перед допитом експерта головуючий встановлює його особу (перевіряє документ, який посвідчує особу та його повноваження) та приводить до присяги. Після чого головуючий попереджає експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку. Варто зауважити, що експерт, згідно із ч. 1 ст. 70 КПК України, несе відповідальність не лише за завідомо неправдивий висновок, але й за відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків у суді (з'являтися за судовим викликом до суду, давати показання щодо проведеного ним дослідження тощо), невиконання інших обов'язків (заявлення самовідводу за наявних на те підстав тощо). З огляду на викладене, а також беручи до уваги те, що експерт під час допиту, як і свідок, зобов'язаний давати показання, які до того ж стосуються не лише роз'яснення експертного висновку, але і його доповнення, уважаємо, що головуючий має попереджати експерта ще й про кримінальну відповідальність за відмову давати показання та за дачу завідомо неправдивих показань.

Процедура допиту експерта в суді передбачена у ст. 356 КПК України, згідно з якою першою запитання ставить експертові особа, за зверненням якої призначено експертизу, а потім - інші особи, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема головуючий та судді. Однак у даному питанні варто погодитись із позицією М.А. Маркуш, яка зазначала, що коли одна зі сторін висловлює сумнів щодо вірогідності і повноти наявного висновку та клопоче про виклик експерта в суд, запитання експерту повинна спочатку ставити саме ця сторона, а вже потім протилежна сторона і суд [11, с. 142]. Це як надасть можливість досліджувати висновок експерта з позиції змагальності, так і дозволить підкреслити сторонами обвинувальні чи виправдувальні твердження, що містяться у висновку експерта.

Зміст предмета допиту окреслюється шляхом наведення попереднього переліку запитань, які можуть бути з'ясовані під час допиту експерта. Так, відповідно до ч. 3 ст. 356 КПК України, експерту можуть бути поставлені запитання щодо наявності в нього спеціальних знань і кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичних до предмета його експертизи; використаних методик і теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; застосовності та правильності застосування принципів і методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку. Визначати достовірність висновку варто з урахуванням: а) оцінки надійності застосованої експертом методики; б) достатності наданих експерту матеріалів для дослідження;

в) правильності наданих експерту вихідних даних;

г) перевірки повноти проведеного експертом дослідження [12, с. 680].

Заслуговує на увагу думка Н.А. Панько, яка не вбачає необхідності з'ясовувати під час допиту експерта питання щодо наявності спеціальних знань і кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), які стосуються предмета його експертизи, оскільки ці дані містяться в Реєстрі атестованих судових експертів Міністерства юстиції України [13, с. 282]. Нам така позиція вважається слушною. Однак запитання, що стосуються досвіду роботи експерта (наприклад, для з'ясування, чи проводив він раніше аналогічні експертизи) ставити доцільно, особливо в разі, якщо у кримінальному провадженні проведено дві експертизи щодо одного об'єкта дослідження за зверненням різних сторін і надано протилежні за змістом висновки.

У процесі аналізу питання щодо використаних методик і теоретичних розробок, а також наукового обґрунтування й методів, за допомогою яких експерт дійшов певного висновку, зауважимо, що у висновку експерт обґрунтовує вибір методики дослідження, доцільність застосування інших дослідницьких засобів, а також проміжні та кінцеві висновки. Аргументація висновків експертизи здійснюється шляхом опису перебігу та результатів дослідження [14, с. 138]. Достатність відомостей, на підставі яких підготовлено висновок, можна перевірити, якщо ознайомитися з матеріалами провадження. Отже, усі зазначені питання можуть бути вирішені без залучення експерта до допиту в судовому засіданні.

Коли суду надані два або більше висновків, які суперечать один одному, суд має право призначити одночасний допит двох чи більше експертів для з'ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосуються того самого предмета чи питання дослідження. Зі змісту ч. 4 ст. 356 КПК України вбачається, що процесуальними передумовами одночасного допиту експертів є: а) проведення комісійної експертизи або первинної та наступної повторної (повторних) експертиз; б) наявність розбіжностей у результатах досліджень експертів, якими є надання різних за формою (категоричні - вірогідні, позитивні - негативні й ін.) і змістом висновків.

Це так званий шаховий допит експертів. Суть шахового допиту полягає в тому, що та сама обставина, у нашому випадку ті самі предмет чи питання, які піддавались дослідженню різними експертами і щодо яких зроблено різні висновки, з'ясовуються однією особою шляхом послідовної постановки цим експертам відповідних запитань. Черговість проведення шахового допиту, знову ж таки з урахуванням засади змагальності, визначає суд. Можна погодитися з позицією В.В. Коваленко, що першому треба ставити питання експертові, який, на думку суду, дав правильний, обґрунтований, ясний висновок [15, с. 34]. Але шаховий допит експертів можливий лише після їх основного (прямого і перехресного) допиту із цього ж предмета чи питання. Такий допит дає можливість краще зрозуміти підстави для обрання різних методик експертами, причини відмінностей в їхніх висновках. Водночас можливість проведення такого допиту не зменшує актуальності питання щодо закріплення в чинному КПК України підстав і порядку проведення повторної експертизи, адже часто тільки така експертиза дає можливість зняти суперечності, які виникають між висновками або іншими матеріалами кримінального провадження.

Зрештою, метою шахового допиту, згідно із законом, є з'ясування причин розбіжностей та суперечностей у висновках. Якщо розбіжності та суперечності у висновках експертів не вдалося усунути шляхом їх шахового допиту, суд за клопотанням сторін кримінального провадження, потерпілого чи за власною ініціативою має право доручити проведення експертній установі, експерту або експертам повторної експертизи (п. 1 ч. 2 ст. 332 КПК України) [16, с. 73-74]. До ухвали суду про доручення проведення експертизи включаються питання, поставлені перед експертом учасниками судового провадження та судом. Після постановлення цієї ухвали судовий розгляд продовжується, за винятком випадку, коли таке продовження неможливе без отримання висновку експерта.

Кожна сторона кримінального провадження для доведення достовірності висновку експерта або ж, навпаки, його дискредитації має право надати відомості, які стосуються знань, умінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта (ч. 5 ст. 356 КПК України), а отже, і ставити експерту запитання щодо цих відомостей, а експерт, у свою чергу, під час відповідей на ці й інші запитання має право користуватися своїми письмовими й іншими матеріалами, які використовувалися під час експертного дослідження (ч. 6 ст. 356 КПК України). Використання чи невикористання експертом під час допиту таких підручних матеріалів жодним чином не може свідчити про компетентність чи фаховість експерта.

Висновки

Отже, оскільки висновок експерта належить до виду доказів, який час від часу ставиться під сумнів як самими сторонами кримінального провадження, так і судом, уважаємо, що проведення допиту експерта, який надав висновок, розширяє можливості суду щодо оцінки його обґрунтованості та достовірності, а також встановлення й усунення розбіжностей між ними.

Список використаних джерел

1. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI. Відомості Верховної Ради України. 2013. № № 9-13. Ст. 88.

2. Максимишин Н.М. Щодо предмета допиту експерта у суді. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні науки». 2014. Вип. 2. Т 4. С. 118-121.

3. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України / за заг ред. В.Г Гончаренка, Т. Нора, М.Є. Шумила. Київ : Юстініан, 2012. 1224 с.

4. Щербаковський М.Г Проведення та використання судових експертиз у кримінальному провадженні : монографія. Харків : В деле, 2015. 560 с.

5. Щербаковский М.Г, Лапта С.П. Содержание и допустимость сведений, полученных при допросе сведущих лиц. Tеорія та практика судової експертизи і криміналістики. 2014. Вип. 14. С. 54-64.

6. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України : у 2-х т. / Є.М. Блажівський та ін. ; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. Харків : Право, 2012. Т 2. 664 с.

7. Дорошенко О.Ф. Дослідження та оцінка судом висновків експерта у справах про порушення прав інтелектуальної власності. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2007. № 1. С. 20-28.

8. Аверьянова Т.В. Судебная экспертиза. Курс общей теории. Москва : Норма, 2008. 480 с.

9. Криминалистика : учебник для вузов / Т.В. Аверьянова и др. 3-е изд., перераб. и доп. Москва : Норма, 2007. 944 с.

10. Селина Е.В. Доказывание с использованием специальных познаний по уголовным делам : монография. Москва : Юрлитинформ, 2003. 128 с.

11. Маркуш М.А. Принцип змагальності в кримінальному процесі України : монографія. Харків : СПД ФО Вапнярчук Н.М., 207 с.

12. Науково-практичний коментар Кримінального процесуального кодексу України / відп. ред. С.В. Ківалов, М. Міщенко, В.Ю. Захарченко. Харків : Одіссей, 2013. 1104 с.

13. Панько Н.А. Допит експерта в суді як засіб оцінки його висновку. Часопис Київського університету права. 2013. № 1. С. 280-284.

14. Моїсєєв О.М. Аспекти аргументації висновку експерта. Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. 2006. Вип. 6. С. 136-143.

15. Коваленко В.В. Допит експерта в суді за новим Кримінальним процесуальним кодексом України.Сучасні тенденції розвитку судової експертизи : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Сімферополь, 20-21 вересня 2012 р. Сімферополь, 2012. С. 32-34.

16. Попелюшко В.О. Експертні знання в кримінальному провадженні за новим КПК України та допит експерта в суді. Криминалистика и судебная экспертиза. 2013. Вып. 58 (2). С. 68-74.

Размещено на Allbest.ru